вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"15" листопада 2021 р. Справа№ 910/1661/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Корсака В.А.
суддів: Алданової С.О.
Попікової О.В.
за участю секретаря судового засідання: Поливач В.Д.
за участю представника(-ів): згідно протоколу судового засідання від 15.11.2021,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮТ-Агро"
на рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2021, повний текст складено 14.07.2021
у справі №910/1661/21 (суддя Борисенко І.І.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮТ-Агро"
до Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС"
про стягнення 494 829,95 грн та визнання договорів частково недійсними,
Короткий зміст позовних вимог.
Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮТ-Агро" (надалі - аозивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" (надалі - відповідач) про:
- визнання недійсним підпункту 9.1.18 пункту 9.1 Договору страхування FО-00550575 від 22.10.2019;
- визнання недійсним підпункту 9.1.18 пункту 9.1 Договору страхування FО-00543856 від 15.10.2019;
- стягнення 167 477,96 грн. суми страхового відшкодування за Договором страхування FО-00550575 від 22.10.2019;
- стягнення 322 351,99 грн. суми страхового відшкодування за Договором страхування FО-00543856 від 15.10.2019;
Позов мотивовано невиконанням відповідачем зобов'язань щодо виплати страхового відшкодування на користь позивача за вищевказаними договорами страхування на загальну суму 494 829,95 грн, у зв'язку з настанням страхового випадку. Також зазначав, що підпункти 9.1.18 пунктів 9.1 договорів суперечать чинному законодавству, зокрема, Правилам добровільного страхування наземного транспорту, тому підлягають визнанню їх недійсними.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.07.2021 у справі №910/1661/21 у позові відмовлено.
Суд виходив з необґрунтованості та недоведеності позовних вимог.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮТ-Агро" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2021 у справі №910/1661/21 скасувати повністю та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі; стягнути 5 000,00 грн витрат на послуги аварійного комісара, витрати на послуги адвоката.
В апеляційній скарзі викладено клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження рішення.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник посилається на те, що судом першої інстанції неповно досліджено обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями та протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.08.2021 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Корсак В.А., судді: Алданова С.О., Євсіков О.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.08.2021 постановлено витребувати у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/1661/21 та невідкладено надіслати їх до Північного апеляційного господарського суду. Відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, до надходження матеріалів справи №910/1661/21.
11.08.2021 судом апеляційної інстанції скеровано до суду першої інстанції запит про направлення матеріалів справи та копію ухвали суду від 11.08.2021.
20.09.2021 матеріали справи №910/1661/21 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.
На підставі службової записки головуючого судді та розпорядження Північного апеляційного господарського суду від 22.09.2021, у зв'язку з перебуванням судді Євсікова О.О., який входить до складу колегії суддів, у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/1661/21.
Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.09.2021, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді - Попікова О.В., Алданова С.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2021 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮТ-Агро" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2021 у справі №910/1661/21 залишено без руху.
01.10.2021, через відділ документального забезпечення апеляційного господарського суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків у відповідності до вищезазначеної ухвали суду, до якої додано платіжне доручення №19050 від 28.09.2021 про сплату судового збору у розмірі 112,48 грн.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.10.2021 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "ЮТ-Агро" пропущений строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Київської області від 06.07.2021 у справі №910/1661/21. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮТ-Агро" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2021 у справі №910/1661/21. Повідомлено учасників справи про призначення апеляційної скарги до розгляду на 15.11.2021 о 14:20 год. Роз'яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі до 10.11.2021. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 10.11.2021. Доведено до відома учасників справи, що явка їх представників в судове засідання є необов'язковою.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
Приватне акціонерне товариство "Страхова група "ТАС" у відзиві на апеляційну скаргу просив апеляційну скаргу відхилити, та оскаржене судове рішення залишити без змін, як правильне та обґрунтоване.
Явка представників сторін.
В судове засідання від 15.11.2021 з'явилися представники позивача та відповідача.
Межі та строк розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення присутнього представника позивача та відповідача, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржене рішення у даній справі залишити без змін, виходячи з такого.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.
15.10.2019 між Приватним акціонерним товариством Страхова Група ТАС (відповідач), як страховиком та Товариством з обмеженою відповідальністю ЮТ-Агро (позивач), як страхувальником укладено Договір добровільного страхування транспортного засобу №FO-OQ543856, згідно якого застраховано транспортний засіб Mercedes-Benz Actros, д/н НОМЕР_1 .
22.10.2019 між Приватним акціонерним товариством Страхова Група ТАС, як страховиком та Товариства з обмеженою відповідальністю ЮТ-Агро, як страхувальником укладено Договір добровільного страхування транспортного засобу №FO-00550575, згідно якого застраховано транспортний засіб Wielton NS3K, д/н НОМЕР_2 .
30.06.2020 ОСОБА_1 подав відповідачу заяву про настання події, згідно якої повідомив: «водій ОСОБА_2 , рухаючись близько 23:00 26.06.2020 на трасі М12 Кропивницький - Тернопіль на 699 км, здійснивши поворот праворуч побачив перед собою перешкоду у вигляді ТЗ, які стояли на закритому залізничному переїзді та здійснив екстрене гальмування задля уникнення ДТП, внаслідок чого стався зсув вантажу, що пошкодив напівпричеп НОМЕР_2 та ТЗ Mercedes-Benz Actros, д/н НОМЕР_1 ».
26.06.2020 протоколом про адміністративне правопорушення БД №341019 встановлено: 26.06.2020 о 01 год. 18 хв. на трасі М-12 Кропивницький-Тернопіль 699 км, водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем Mercedes-Benz Actors 1845 LS, д.н.з. НОМЕР_1 з причіпом Wielton NS3K д.н.з. НОМЕР_2 , під час руху допустив падіння вантажу, що перевозиться, внаслідок чого ТЗ отримав механічні пошкодження з матеріальними збитками, чим порушив вимоги п. 22.2.2.3 (а) Правил дорожнього руху, за що відповідальність передбачена ст. 124 КУпАП.
Листом №01/09/07 від 09.07.2020 позивач направив відповідачу рахунки на оплату вартості відновлювального ремонту транспортних засобів на загальну суму 494 829,95 грн.
Відповідач листами №№ 11636/9120 від 04.08.2020, 11801/9120 від 06.08.2020 відмовив позивачу у виплаті страхового відшкодування посилаючись на п.п. 9.1.18 договорів страхування.
31.08.2020 постановою Здолбунівського районного суду Рівненської області у справі №390/881/20 встановлено: в судовому засіданні ОСОБА_2 не погодився з протоколом про адміністративне правопорушення, зазначив, що 25.06.2020 близько 23:00 год він, керуючи автомобілем Mercedes-Benz Actors, д.н.з. НОМЕР_1 з причіпом Wielton NS3K д.н.з. НОМЕР_2 , рухаючись на трасі М-12 Кропивницький-Тернопіль 699 км, під час руху, здійснюючи поворот праворуч побачив перед собою перешкоду, а саме транспортні засоби, які стояли на закритому залізничному переїзді. Завчасно помітити вказані транспортні засоби не було можливо, оскільки кут повороту становив близько 90 градусів, що з врахуванням темної пору доби обмежувало огляд та водій не побачив, що було за поворотом. Для того, щоб уникнути зіткнення з іншими транспортними засобами ОСОБА_2 був вимушений здійснити екстрене гальмування, в зв'язку з чим сталося ДТП, а саме вантаж, що знаходився в причепі та лежав горизонтально, порвавши кріплення, почав рухатися в сторону кабіни у зв'язку з чим було пошкоджено автомобіль та сам причіп.
Постановою Здолбунівського районного суду Рівненської області від 31.08.2020 у справі №390/881/20 ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, піддано його адміністративному стягненню у виді штрафу в розмірі двадцяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 340,00 грн.
26.10.2020 позивач звернувся до відповідача з листом № 02/20/10 з проханням визнати подію, що мала місце 25.06.2020 страховим випадком та виплатити йому належну суму страхового відшкодування.
Відповідач листом № 03571/0120 від 26.11.2020 відмовив у виплаті страхового відшкодування з тих самих підстав, посилаючись на п.п. 9.1.18 договорів страхування.
Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮТ-Агро" звернулося до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" про:
- визнання недійсним підпункту 9.1.18 пункту 9.1 Договору страхування FО-00550575 від 22.10.2019;
- визнання недійсним підпункту 9.1.18 пункту 9.1 Договору страхування FО-00543856 від 15.10.2019;
- стягнення 167 477,96 грн. суми страхового відшкодування за Договором страхування FО-00550575 від 22.10.2019;
- стягнення 322 351,99 грн. суми страхового відшкодування за Договором страхування FО-00543856 від 15.10.2019;
Звертаючись із даним позовом, позивач зауважив про невиконання відповідачем зобов'язань щодо виплати страхового відшкодування на користь позивача за вищевказаними договорами страхування на загальну суму 494 829,95 грн, у зв'язку з настанням страхового випадку. Також зазначав, що підпункти 9.1.18 пунктів 9.1 договорів суперечать чинному законодавству, зокрема, Правилам добровільного страхування наземного транспорту, тому підлягають визнанню їх недійсними.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
Щодо вимог позивача про стягнення заборгованості суд встановив наступне.
За змістом статті 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Згідно зі статтею 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Положення цієї статті кореспондуються зі змістом частини 1 статті 16 Закону України "Про страхування", зокрема договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Статтею 8 Закону України "Про страхування" передбачено, що страховий ризик - певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання. Страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
За змістом положень статті 988 Цивільного кодексу України та статті 20 Закону України "Про страхування" обов'язок страховика здійснити страхове відшкодування виникає лише у разі настання страхового випадку.
У висновках, викладених у постанові Верховного Суду від 23.04.2018 у справі № 910/7686/17 визначено, що положення наведених норм нерозривно пов'язують момент виникнення обов'язку страховика здійснити виплату страхової суми із настанням страхового випадку. Настання події, яка може належати до страхових ризиків, але згідно з умовами договору страхування є винятком зі страхових випадків, не породжує обов'язку страховика щодо виплати страхового відшкодування.
Оскільки подія пошкодження застрахованого транспортного засобу внаслідок перевезення вантажу належить до виключень із страхових випадків передбачених п. 9.1.18 договорів страхування, то у відповідача не настав обов'язок здійснення страхової виплати. Внаслідок чого відповідач відмовив позивачу у здійсненні виплати.
Згідно вимог ч. 2 ст. 8 Закону України "Про страхування" страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України "Про страхування", яка кореспондується зі ст. 990 ЦК України здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
Вимоги позивача про стягнення страхового відшкодування внаслідок випадку, який віднесено до виключень із страхових випадків, суперечать статті 990 ЦК України, ч. 2 ст. 8, ч. 1 ст. 25 Закону України "Про страхування", а тому позовні вимоги в частині вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 494 829,95 грн страхового відшкодування задоволенню не підлягають.
Згідно ч. 4 ст. 25 Закону України "Про страхування" страховик та страхувальник мають право залучити за свій рахунок аварійного комісара до розслідування обставин страхового випадку. Страховик не може відмовити страхувальнику в проведенні розслідування і повинен ознайомити аварійного комісара з усіма обставинами страхового випадку, надати всі необхідні матеріальні докази та документи.
Судом встановлено, що відповідач звернувся до Суб'єкта оціночної діяльності Фізичної особи-підприємця Ільченко Д.В. (СОД ФОП Ільченко Д.В.) із запитом щодо причин та обставин виникнення пошкоджень транспортних засобів при ДТП, що мала місце 25.06.2020.
25.11.2020 Сюрвеєрським висновком №132/25, що виконаний СОД ФОП Ільченко Д.В. встановлено, що вантаж розміщений в кузові, був розташований на підлозі та стягнутий ременями кріплення, але з порушенням вимог Наказу Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997 «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні», а саме:
відповідно до п.п. 23.5. Метали і металеві вироби під час перевезення повинні бути захищені від пошкоджень, а відливки із чорних металів, кольорові метали, сплави і металеві вироби - також і від атмосферних впливів. При перевезенні слід вжити заходи, що уберігають метали від залишкових деформацій. Метали і металеві вироби слід перевозити: - стальний прокат, кутики, швелери і двотаври - в штабелях за профілями на дерев'яних підкладках. При перевезенні поміж окремими рядами прокатних виробів укладають дерев'яні прокладки; у даному випадку такі були відсутні;
відповідно п.п. 23.18. Перевізники зобов'язані встановлювати у передній частині кузова автомобіля стальний лист для захисту кабіни від пошкодження вантажем; у даному випадку такі були відсутні.
У відповідності до вказаного висновку, пошкодження ЗТЗ сталося внаслідок завантаження, перевезення вантажу та зсуву вантажу через закономірне поєднання порушень завантаження та кріплення, а саме: відсутність деревяних прокладок та відсутність стального листа для захисту кабіни.
Недотримання вищезазначених норм, та правил, а саме: Наказу Міністерства транспорту України №363 від 14 жовтня 1997 року «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні» являється основною причиною пошкодження ЗТЗ. Дана подія, пошкодження ЗТЗ сталася внаслідок порушення завантаження та під час перевезення.
У доводах апеляційної скарги, як і під час розгляду даного спору у суді першої інстанції, позивач наполягав, що вказаний висновок складений не компетентною особою.
На переконання колегії суддів, ці твердження правомірно відхилено судом першої інстанції, як необґрунтовані, оскільки Сюрвеєрський висновок №132/25 від 25.11.2020 складено суб'єктом оціночної діяльності Ільченко Денисом Валерійовичем, який має копію свідоцтва професійної компетентності №0585173289 від 11.2017, копію сертифікату професійної компетентності від 24.11.2017. В той же час, сертифікат та свідоцтво професійної компетентності Ільченка Д.В. стосуються курсу з автомобільних перевезень вантажів і пасажирів у національному та міжнародному сполученні згідно положень Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, Женева, 19.05.1956 року (до якої Україна приєдналась 01.08.2006).
Досліджуючи подані сторонами докази, колегія суддів звертає увагу, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (стаття 13 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до аналогічних положень частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Вичерпний перелік підстав звільнення від доказування закріплює стаття 75 вказаного Кодексу.
Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Таким чином, принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доводити таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Водночас сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс.
Подібну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18.
Додатково колегія суддів зазначає, що із внесенням 17.10.2019 змін до Господарського процесуального кодексу України його статтю 79 викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Іншими словами тлумачення змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 01.10.2020 у справі № 910/16586/18, від 26.11.2020 у справі № 904/5217/19.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд зауважує, що позивач за своїми аргументами не наводить та не надає суду інших доказів щодо причин зсуву вантажу та пошкодження вантажем застрахованих транспортних засобів, а тому надані відповідачем докази на підтвердження причин пошкодження застрахованих транспортних засобів (ЗТЗ) суд приймає, як належні докази.
Також колегія суддів вважає неспроможними аргументи позивача проти викладених у Сюрвеєрському висновку №132/25 від 25.11.2020 обставин, зважаючи на таке.
Згідно Сюрвеєрського висновку №132/25 від 25.11.2020 пошкодження ЗТЗ сталося внаслідок завантаження, перевезення вантажу та зсуву вантажу через закономірне поєднання порушень завантаження та кріплення, а саме: відсутність дерев'яних прокладок та відсутність стального листа для захисту кабіни. Недотримання норм, та правил, а саме: Наказу Міністерства транспорту України № 363 від 14 жовтня 1997 року «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні» являється основною причиною пошкодження (ЗТЗ).
Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні затверджені Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.97 № 363 та визначають права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - замовників.
Згідно п. 8.15. Правил: Вантаж повинен бути належним чином закріплений способами кріплення (ременями, ланцюгами, розтяжками, розпірними перекладинами, якірними рейками (балками), сітками і т.п.). Кількість способів кріплення вантажу повинно бути достатнім для здійснення його безпечного перевезення .
Згідно п. 12.5 означених Правил визначено: вантаж не повинен зміщуватися під час руху, випадати з кузова, волочитися і створювати небезпеку для пішоходів та інших учасників дорожнього руху .
Згідно п. 23.5 Правил: метали і металеві вироби під час перевезення повинні бути захищені від пошкоджень, а відливки із чорних металів, кольорові метали, сплави і металеві вироби - також і від атмосферних впливів. При перевезенні слід вжити заходів, що уберігають метали від залишкових деформацій. Метали і металеві вироби слід перевозити: стальний прокат, кутики, швелери і двотаври - в штабелях за профілями на дерев'яних підкладках. При перевезенні поміж окремими рядами прокатних виробів укладають дерев'яні прокладки
Згідно п. 23.18 Правил: перевізники зобов'язані встановлювати у передній частині кузова автомобіля стальний лист для захисту кабіни від пошкодження вантажем .
В п. 23.18 Правил йдеться про кузов транспортного засобу, в якому перевозиться вантаж. У даному випадку кузов транспортного засобу - це кузов причепа. У зчепленні може бути 2 причепа і вони також будуть вважатися кузовами транспортного засобу.
Під час різкого гальмування, під дією інерційних сил, вантаж зміщується в передню частину кузова, а тому в передній частині кузова повинні бути встановлені упори, що перешкоджають переміщенню вантажу вперед.
Залежно від типу вантажу і в залежності від того як цей вантаж може впливати на елементи конструкції передньої частини кузова, при гальмуванні і дії інерційних сил, застосовуються різні типи упорів (блокуючих елементів).
У даному випадку для запобігання зсуву металевих полос до переднього борту законодавцем був обраний упор - металевий лист.
Наказом ДП "УкрНДНЦ" від 23.08.2018 № 299 прийнято національні нормативні документи, гармонізовані з європейськими нормативними документами, методом перекладу з наданням чинності з 01 червня 2019 року, а саме ДСТУ EN 12195-1:2018 (EN 12195- 1:2010; АС:2014, ЮТ) Пристрої кріплення вантажу на колісних транспортних засобах. Безпека. Частина 1. Розрахунок сил кріплення. Витяг з ДСТУ EN 12195-1:2018 (EN 12195-1:2010): було б неправильним вважати, що однієї ваги вантажу буде достатньо для утримання вантажу в потрібному положенні. При інтенсивному гальмуванні, наприклад, сила впливу вантажу на передній борт вантажної платформи може бути значною за величиною і практично дорівнює вазі вантажу. Так, при різкому гальмуванні вантаж масою в 1 тонну може діяти на передній борт з силою, практично рівної 1000 даН (деканьютонов) (На практиці зазвичай приймається співвідношення 1 даН ~ 1 кг), тобто з силою, практично рівній вазі вантажу. Однак, при ДТП можуть виникати і більші сили. Тому встановлені вимоги до кріплення вантажів повинні розглядатися як мінімальні. Роз'яснення відмінності понять маса і вага наведено в наступному підрозділі. Можна зробити висновок, що при гальмуванні транспортного засобу вантаж за інерцією буде прагнути продовжити рух по своїй первісній траєкторії. Чим інтенсивніше гальмування, тим швидше вантаж буде прагнути до переміщення по підлозі вантажної платформи в напрямку руху. Якщо вантаж закріплений ненадійно, він буде рухатися в поздовжньому напрямку незалежно від транспортного засобу.
Отже, вантаж, який знаходився в причепі почав рухатися в сторону кабіни та став причиною пошкодження автомобіля та причепа, у зв'язку відсутністю дерев'яних прокладок та стального листа для захисту кабіни.
Згідно пункту 9.1.18 договорів страхування FО-00550575 від 22.10.2019, FО-00543856 від 15.10.2019 до страхових випадків не відносяться та виплати страхового відшкодування не здійснюються у випадках: пошкодження ЗТЗ, завданих внаслідок завантаження/розвантаження, перевезення вантажу/багажу чи інших речей /предметів/рідин в ЗТЗ.
Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 494 829,95 грн страхового відшкодування.
В ході розгляду справи у суді апеляційної інстанції позивач до апеляційної скарги долучив договір купівлі-продажу (напівпричепу) №200819 від 27.08.2019, лист ТОВ «ЮТ-Агро» (продавця) напівпричепу від 03.08.2021. Посилаючись на ці докази, позивач наполягає, що такі спростовують висновок суду про відсутність металевого листа.
У судовому засіданні від 15.11.2021 судом апеляційної інстанції відмовлено у задоволенні цього клопотання, оскільки враховуючи положення ст. 269 ГПК України позивач не навів поважних причин неподання цих доказів до суду першої інстанції.
З приводу цих доказів колегія суддів вважає необхідним зазначити про наступне.
Згідно з приписами частини третьої статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Відповідно до висновків Верховного Суду стосовно застосування норм частини третьої статті 269 ГПК України, викладених у постановах від 21.06.2018 у справі № 906/612/17, від 22.08.2018 у справі №910/19776/17, від 05.12.2018 у справі №910/7190/18, приймаючи докази, які не були подані до суду першої інстанції, апеляційний господарський суд повинен мотивувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також зазначити які докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від особи, яка їх подає, були надані суду апеляційної інстанції.
Відтак, у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.
Дослідивши зазначені докази, колегія суддів зазначає, що у відповідності до п. 2 ст. 164 ГПК України при поданні позовної заяви позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та у відповідності до п. 3 ст. 164 ГПК України у разі необхідності до позовної заяви додається клопотання про призначення експертизи, витребування доказів тощо.
Матеріали справи не містять доказів подання відповідного клопотання про витребування доказів, так і інших доказів. Також матеріали справи не містять заяв відповідача про посилання на докази, які не можуть бути подані разом із позовом (за наявності).
Відтак, враховуючи ч. 3 ст. 269 ГПК України, ч. 1, 4 ст. 80, ст. 162, 164 ГПК України вказані докази позивач мав би надати суду, використавши своє право та/або повинен був повідомити суд та зазначити, що вказаний доказ, ним не може бути подано, причини цього, а також навести докази, які підтверджують, що позивач здійснив всі залежні від нього дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Більш того, посилаючись на зазначені докази, позивач у доводах апеляційної скарги не обґрунтовує причини неподання цих доказів до місцевого господарського суду.
Таким чином, позивачем не доведено винятковості випадку неможливості надання суду першої інстанції копії договору купівлі-продажу (напівпричепу) №200819 від 27.08.2019, листа ТОВ «ЮТ-Агро» (продавця) напівпричепу від 03.08.2021, які просить долучити до справи на стадії апеляційного розгляду, як не надано і доказів неможливості подання цього доказу до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від скаржника.
Також колегією суддів при дослідженні на предмет прийняття в суді апеляційної інстанції відповідних доказів, зокрема листа ТОВ «ЮТ-Агро» (продавця) напівпричепу від 03.08.2021, який датований після прийняття оскарженого рішення у справі (06.07.2021), також враховано правову позицію, викладену постанові Верховного Суду від 11.09.2019 по справі № 922/393/18 викладена правова позиція щодо подання доказів до суду апеляційної інстанції. Так, у справі касаційний суд підтвердив дотримання процесуальних процедур судом попередньої інстанції, який відхилив клопотання про приєднання до матеріалів справи додаткового доказу через те, що цей доказ датований вже після прийняття рішення судом першої інстанції.
Верховний Суд вказав, що така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.
Аналогічна правова позиція з цього питання викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 911/3250/16, від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17 та від 06.03.2019 у справі № 916/4692/15, від 16.12.2020 у справі № 908/1908/19.
Враховуючи зазначене, колегія суддів апеляційної інстанції названі докази не приймає до уваги, як такі що поданні з порушенням процедури подачі доказів у справі, та при апеляційному перегляді даної справи правову оцінку їм не надає.
Щодо вимог позивача про визнання недійсними підпунктів 9.1.18 пункту 9.1 договорів страхування №№ FО-00550575 від 22.10.2019, FО-00543856 від 15.10.2019 слід зазначити наступне.
Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. У силу приписів статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.
Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно ст. 29 Закону України Про страхування договір страхування вважається недійсним з моменту його укладання у випадках, передбачених Цивільним кодексом України.
Частиною 1 ст. 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Враховуючи встановлені у справі обставини, між сторонами у справі виникли правовідносини з договорів страхування, а саме правовідносини майнового страхування, то такі відносини врегульовані главою 67 Цивільного кодексу України і спеціальним Законом України "Про страхування".
Згідно ст. 5, п. 6 ч. 4 ст. 6 Закону України «Про страхування» добровільне страхування наземного транспорту належить за формою до добровільного, а за видом - до страхування наземного транспорту (крім залізничного).
Згідно ч. 1 ст. 6 Закону України «Про страхування» добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються згідно вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно ч. 4 ст. 16 Закону України «Про страхування» договір страхування повинен містити: назву документа; назву та адресу страховика; прізвище, ім'я, по батькові або назву страхувальника та застрахованої особи, їх адреси та дати народження; прізвище, ім'я, по батькові, дату народження або назву вигодонабувача та його адресу; зазначення предмета договору страхування; розмір страхової суми за договором страхування іншим, ніж договір страхування життя; розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат за договором страхування життя; перелік страхових випадків; розміри страхових внесків (платежів, премій) і строки їх сплати; страховий тариф (страховий тариф не визначається для страхових випадків, для яких не встановлюється страхова сума); строк дії договору; порядок зміни і припинення дії договору; умови здійснення страхової виплати; причини відмови у страховій виплаті; права та обов'язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору; інші умови за згодою сторін; підписи сторін.
Згідно ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства.
Згідно ч .4 ст. 203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Згідно ст. 981 ЦК України договір страхування укладається в письмовій формі. У разі недодержання письмової форми договору страхування такий договір є нікчемним.
Суд зауважує, що страхувальник сам вибрав страховика, з яким уклав договір добровільного страхування та погодив конкретні умови страхування.
Підпис уповноваженої особи та печатка страхувальника на Заявах на страхування від 15.10.2019 та від 22.10.2019 свідчить про те, що позивач погодився з умовами страхування та Правилами страхування, на підставі яких просив укласти договори страхування.
Згідно п. 5.4.9 Правил страхування: до страхових випадків не відносяться і виплата страхового відшкодування не здійснюються щодо збитків Страхувальника внаслідок: зміщення багажу/вантажу, який перевозився Застрахованим ТЗ або причепі (напівпричепі) у складі Застрахованого ТЗ, окрім випадків, коли таке зміщення спричинене настанням страхового ризику.
Крім того, згідно п. 5.6 Правил страхування договором можуть бути передбачені інші виключення зі страхових випадків та обмеження страхування.
Суд зазначає, що уклавши договори страхування, позивач погодився з їх умовами, а також з виключенням із страхових випадків передбачених пунктами 9.1.18 договорів страхування.
Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (надалі - Правила) затверджені Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.97 №363 та визначають права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - замовників.
Згідно п. 8.15. Правил вантаж повинен бути належним чином закріплений способами кріплення (ременями, ланцюгами, розтяжками, розпірними перекладинами, якірними рейками (балками), сітками і т.п.). Кількість способів кріплення вантажу повинно бути достатнім для здійснення його безпечного перевезення.
Згідно п. 12.5 Правил вантаж не повинен зміщуватися під час руху, випадати з кузова, волочитися і створювати небезпеку для пішоходів та інших учасників дорожнього руху.
На етапі виконання договору добросовісною буде поведінка сторони договору, спрямована на належне, вчасне виконання взятих на себе обов'язків.
На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що положення пунктів 9.1.18 договорів страхування відповідають положенням пунктів 5.4.9, 5.6 Правил страхування, узгоджуються з вимогами Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, та не суперечать чинному законодавству України.
При цьому суд звертає увагу, що особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення.
Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Зважаючи на викладене, приймаючи до уваги встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що позивачнм належними та допустимими доказами не доведено наявності умов, які є обов'язковими для визнання недійсними підпункти 9.1.18 пункту 9.1 Договорів страхування №FО-00550575 від 22.10.2019, № FО-00543856 від 15.10.2019. Відтак, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду про те, що позовні вимоги в частині визнання недійсними підпунктів 9.1.18 пункту 9.1 договорів страхування №№ FО-00550575 від 22.10.2019, FО-00543856 від 15.10.2019
також задоволенню не підлягають.
Скаржником в цій частині не наведено доводів та доказів, які б спростували зазначені висновки суду.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, дублюють посилання викладені ним у суді пешої інстанції та зводяться до переоцінки обставин зазначених місцевим судом, яким надана належна правова оцінка.
Всім встановленим обставинам, які мають значення для правильного вирішення спору надана належна правова оцінка.
Саме лише прагнення скаржника ще раз розглянути та оцінити ті самі обставини справи і докази в ній не є достатньою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
Поряд з цим, суд апеляційної інстанції зазначає, що за змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", no. 4241/03 від 28.10.2010 Суд повторює, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Проаналізувавши текст оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про вмотивованість судового рішення, враховуючи, що доводи та аргументи сторін були почуті, судом зазначено з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується його рішення, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Хаджинастасиу проти Греції", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації").
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Нормою ст. 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене в сукупності, доводи апеляційного оскарження є необґрунтованими, підстав для зміни чи скасування оскарженого рішення у даній справі колегія суддів не вбачає.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Судові витрати.
Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 129 ГПК України та, у зв'язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги, покладаються на скаржника.
Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2021 у справі №910/17515/19 залишити без змін.
3. Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст судового рішення складено та підписано - 29.11.2021, після виходу Алданової С.О. з відпустки.
Головуючий суддя В.А. Корсак
Судді С.О. Алданова
О.В. Попікова