79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"23" листопада 2021 р. Справа № 914/2215/19
Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:
Головуючого (судді-доповідача) Якімець Г.Г.,
Суддів: Гриців В.М., Матущак О.І.,
за участю секретаря судового засідання Кришталь М.Б.,
та представників сторін:
від позивача (скаржника) - не з'явився
від відповідача - не з'явився
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Приват-Агро-Львів”, б/н від 29 січня 2021 року
на рішення Господарського суду Львівської області від 29 грудня 2020 року, (суддя Горецька З.В.)
у справі № 914/2215/19
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Приват-Агро-Львів”, м. Дніпро
до відповідача Військової частини НОМЕР_1 , м. Броди, Львівська область
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 , м. Львів
про витребування майна з чужого незаконного володіння
25 жовтня 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю “Приват-Агро-Львів” звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_2 про витребування з чужого незаконного володіння транспортного засобу Камаз-45143 (державний номер НОМЕР_2 ) та причепу Нефаз-8560 (державний номер НОМЕР_3 ) і передачу вказаного майна власнику - ТзОВ “Приват-Агро-Львів”.
Ухвалою суду від 21 січня 2020 року замінено первісного відповідача ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на належного відповідача - Військова частина НОМЕР_1 ; залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Господарського суду Львівської області від 29 грудня 2020 року у справі №914/2215/19 в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що враховуючи приписи п.3 Указу Президента України №303/2014 від 17 березня 2014 року «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України від 17 березня 2014 року, ст.ст.4, 6 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а також Положення про військово-транспортний обов'язок, затверджене постановою КМУ №1921 від 28 грудня 2000 року, майно, що належить позивачу на праві власності, правомірно залучено для задоволення потреб військових формувань. Разом з цим, суд встановив, що оскільки станом на час розгляду спору в Україні все ще діє «особливий режим», підстави для повернення майна (транспортних засобів) позивачу - відсутні.
Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю “Приват-Агро-Львів” звернулось до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 29 грудня 2020 року у справі №914/2215/19 та прийняти нове рішення про задоволення позову та витребування майна з чужого незаконного володіння відповідача. Зокрема, посилається на ч.3 ст.6 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» і зазначає, що відповідно до п.4 Указу Президента України №15/5015 від 14 січня 2015 року «Про часткову мобілізацію» оголошено демобілізацію військовослужбовців, у зв'язку з чим, транспортний засіб, що належить позивачу, підлягає поверненню власнику. Поряд з цим, зазначає, що посилання суду першої інстанції на лист голови Верховного Суду від 13 липня 2018 року є безпідставним, оскільки такі листи не підлягають застосуванню господарськими судами.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить суд оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Зокрема, зазначає, що станом на час розгляду справи в Україні діє «особливий режим», при цьому, відповідно до розпорядження Генерального штабу Збройних Сил України від 19 березня 2014 року №322/1/0204 (документ з грифом секретності «таємно») Військова частина НОМЕР_1 переведена, і по цей час, перебуває на організації і штатах воєнного часу. Відповідач підтвердив знаходження транспортного засобу позивача у володінні та користуванні військової частини, однак, наголошує, що підстави для повернення майна його власнику на цей час відсутні.
Пояснення на апеляційну скаргу від третьої особи до суду не надходили.
Представники учасників у справі в судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, хоча належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень.
Оскільки явка представників сторін та третьої особи в судове засідання не визнавалась обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за їхньої відсутності.
Західний апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного:
Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 25 березня 2014 року відповідно до Наряду Бродівського об'єднаного районного військового комісаріату Львівської області здійснено вилучення транспортного засобу Камаз-45143 (державний номер НОМЕР_2 ) та причепу Нефаз-8560 (державний номер НОМЕР_3 ), власником яких є ТОВ «Приват-Агро-Львів» (код ЄДРПОУ 33176534), та останні передано військовій частині НОМЕР_1 в стані, який відображено в акті технічного стану від 24 березня 2014 року.
Вказаний Наряд підписано представником виконавчої влади - головою Буської РДА та військовим комісаром Бродівського та Буського району.
Позивач передав зазначений вище транспортний засіб та причіп відповідачу, що підтверджується довідкою про прийом від 26 березня 2014 року.
04 вересня 2019 року ТзОВ «Приват-Агро-Львів» звернулося до ІНФОРМАЦІЯ_3 з листом-вимогою про повернення транспортного засобу Камаз-45143 (державний номер НОМЕР_2 ) та причепу Нефаз-8560 (державний номер НОМЕР_3 ) власнику майна.
У зв'язку з відсутністю відповіді на вказану вимогу, Товариство з обмеженою відповідальністю “Приват-Агро-Львів” у жовтні 2019 року звернулось до суду з цим позовом про витребування з чужого незаконного володіння відповідача транспортного засобу Камаз-45143 (державний номер НОМЕР_2 ) та причепу Нефаз-8560 (державний номер НОМЕР_3 ) і передачу вказаного майна власнику - ТзОВ “Приват-Агро-Львів”.
Відповідно до ст.387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Згідно з ст.397 ЦК України володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Право володіння чужим майном може належати одночасно двом або більше особам. Фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.
Право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом (ст.398 ЦК України).
В силу положень ст.399 ЦК України право володіння припиняється у разі: 1) відмови володільця від володіння майном; 2) витребування майна від володільця власником майна або іншою особою; 3) знищення майна. Право володіння припиняється також в інших випадках, встановлених законом.
Поряд з тим, указом Президента України №303/2014 від 17 березня 2014 року «Про часткову мобілізацію» оголошено мобілізацію.
Пунктом 3 зазначеного Указу визначено, що мобілізація проводиться протягом 45 діб із дня набрання чинності цим указом.
Вказаний указ набрав чинності 18 березня 2014 року, отже з вказаної дати в України почав діяти особливий період та проведено часткову мобілізацію.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Відповідно до ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»:
мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано;
особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій;
демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Згідно з ст.2 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» правовою основою мобілізаційної підготовки та мобілізації є Конституція України, Закон України «Про оборону України», Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та інші закони України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти.
Частиною 4 ст.3 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що зміст мобілізації становить: - переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, а також адміністративно-територіальних одиниць України на роботу в умовах особливого періоду; переведення Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію і штати воєнного часу.
Відповідно до ч.3 ст.3 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» зміст мобілізаційної підготовки становить, зокрема: підготовку й утримання в належному стані техніки та об'єктів, призначених для передачі в разі мобілізації Збройним Силам України, іншим військовим формуванням; доведення основних показників мобілізаційного плану, укладання договорів (контрактів) на виконання підприємствами, установами і організаціями мобілізаційних завдань (замовлень), поставку матеріально-технічних ресурсів, виконання робіт та надання послуг в особливий період; підготовку транспортної системи до забезпечення мобілізації.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.6 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» військово-транспортний обов'язок установлюється з метою задоволення потреб Збройних Сил України, інших військових формувань на особливий період транспортними засобами і технікою і поширюється на центральні та місцеві органи виконавчої влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації, у тому числі на залізниці, порти, пристані, аеропорти, нафтобази, автозаправні станції дорожнього господарства та інші підприємства, установи і організації, які забезпечують експлуатацію транспортних засобів, а також на громадян - власників транспортних засобів. Порядок виконання військово-транспортного обов'язку визначається Кабінетом Міністрів України.
В силу положень ч.3 ст.6 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) виконання військово-транспортного обов'язку під час мобілізації, якщо не введений правовий режим воєнного чи надзвичайного стану, здійснюється згідно з Мобілізаційним планом України шляхом безоплатного залучення транспортних засобів підприємств, установ та організацій усіх форм власності для забезпечення потреб Збройних Сил України, інших військових формувань на умовах їх повернення власникам після оголошення демобілізації. Обсяги транспортних засобів за типами та марками, які планується залучити під час мобілізації, для підприємств, установ та організацій усіх форм власності встановлюються згідно з Мобілізаційним планом України місцевими державними адміністраціями за поданням військових комісаріатів. Залучення транспортних засобів під час мобілізації здійснюється військовими комісаріатами на підставі рішень місцевих державних адміністрацій, які оформлюються відповідними розпорядженнями. Приймання-передача транспортних засобів, залучених під час мобілізації, та їх повернення після оголошення демобілізації здійснюються на підставі актів приймання-передачі, в яких зазначаються відомості про власників, технічний стан, залишкову (балансову) вартість та інші необхідні відомості, що дають змогу ідентифікувати транспортні засоби. Повернення транспортних засобів власнику здійснюється протягом 30 календарних днів з моменту оголошення демобілізації. Порядок компенсації шкоди, завданої транспортним засобам внаслідок їх залучення під час мобілізації, визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України №1921 від 28 грудня 2000 року затверджено Положення про військово-транспортний обов'язок, відповідно до п.п.2, 5 якого (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) військово-транспортний обов'язок встановлюється з метою забезпечення потреб Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань на період мобілізації та у воєнний час у транспортних засобах. Вилучення (відчуження) транспортних засобів здійснюється районними (міськими) військовими комісаріатами на підставі розпоряджень місцевих держадміністрацій в обсягах лімітів та відсоткових норм вилучення, затверджених Кабінетом Міністрів України, як окремо, так і у складі спеціальних формувань, які передаються військовим формуванням на період мобілізації та у воєнний час.
Згідно з п.7 вказаного Положення військово-транспортний обов'язок виконується в особливий період - шляхом передачі підприємствами, установами та організаціями, а також громадянами транспортних засобів і техніки для задоволення потреб військових формувань відповідно до визначених завдань.
Повернення підприємствам, установам та організаціям транспортних засобів і техніки здійснюється військовими частинами (підрозділами), установами та організаціями військових формувань, для задоволення потреб яких вони залучалися, протягом 30 календарних днів з дати оголошення демобілізації через військові комісаріати, які здійснили таке залучення (п.30 Положення).
Таким чином, після оприлюднення Указу Президента України №303/2014 від 17 березня 2014 року «Про часткову мобілізацію» в Україні почав діяти особливий період. Поряд з тим, Президент України відповідного рішення про скасування особливого періоду, як і рішення про демобілізацію військовослужбовців, прийнятих на військову службу за контрактом на строк до закінчення особливого періоду, чи рішення про переведення державних інституцій на функціонування в умовах мирного часу, не приймав. (аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі №131/1449/16-ц та у справі №727/2187/16-ц, від 20 лютого 2018 року у справі №640/4439/16-ц, від 21 лютого 2018 року у справі №211/1546/16-ц, від 25 квітня 2018 року справі №205/1993/17-ц, від 10 лютого 2021 року у справі №904/4877/19).
Враховуючи наведене вище, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність, станом на час прийняття рішення у справі, правових підстав для повернення позивачу, належних йому на праві власності, транспортного засобу Камаз-45143 (державний номер НОМЕР_2 ) та причепу Нефаз-8560 (державний номер НОМЕР_3 ), які вилучено на підставі Наряду Бродівського об'єднаного районного військового комісаріату Львівської області від 25 березня 2014 року, указу Президента України №303/2014 від 17 березня 2014 року «Про часткову мобілізацію» та ст.6 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Щодо посилання скаржника на указ Президента України №15/2015 від 14 січня 2015 року «Про часткову мобілізацію», колегія суддів зазначає наступне:
Пунктом 1 вказаного Указу постановлено оголосити та провести протягом 2015 року часткову мобілізацію у три черги протягом 2010 діб із дня набрання чинності цим Указом.
У п.4 вказаного Указу зазначено провести у період з 18 березня по 01 травня 2015 року звільнення в запас (демобілізацію) військовослужбовців, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до Указу Президента України від 17.03.2014 №303 «Про часткову мобілізацію».
Кабінету Міністрів України привести національну економіку України на функціонування в умовах особливого періоду в обсягах, що гарантують безперебійне забезпечення потреб Збройних Сил України та інших військових формувань України під час виконання покладених на них завдань, привести визначені галузі, підприємства, установи та організації у ступінь повна готовність (абз.2 п.5 Указу).
Отже, вказаним Указом Президента України передбачено часткову мобілізацію нових військовослужбовців та звільнення в запас військовослужбовців, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до Указу Президента України від 17.03.2014 №303/2014 «Про часткову мобілізацію», а також переведення національної економіки України на функціонування в умовах особливого періоду з приведенням визначених галузей, підприємств, установ та організації у ступінь повна готовність.
Відтак, Указ Президента України №15/2015 від 14 січня 2015 року «Про часткову мобілізацію» в частині демобілізації стосується лише звільнення в запас військовослужбовців, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до Указу Президента України від 17.03.2014 №303/2014 «Про часткову мобілізацію».
Поряд з тим, Президентом України не приймалось жодних рішень про повну демобілізацію - провадження комплексу заходів, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу.
Враховуючи відсутність рішень Президента України про повну демобілізацію, колегія суддів вважає, що підстави для повернення позивачу транспортного засобу внаслідок постановлення Указу Президента України №15/2015 від 14 січня 2015 року «Про часткову мобілізацію» не настали, оскільки вказаний Указ не завершує дію особливого періоду та не є підставою для повернення спірного майна позивача, залученого на особливий період в порядку ст.6 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» під час часткової мобілізації, оголошеної Указом Президента України №303/2014 від 17 березня 2014 року «Про часткову мобілізацію» (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі №916/3534/19 та 10 лютого 2021 року у справі №904/4877/19).
Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст.86 ГПК України).
З огляду на все наведене вище, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю “Приват-Агро-Львів” про витребування з чужого незаконного володіння транспортного засобу Камаз-45143 (державний номер НОМЕР_2 ) та причепу Нефаз-8560 (державний номер НОМЕР_3 ) і передачу вказаного майна власнику - ТзОВ “Приват-Агро-Львів”.
За наведених вище обставин, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення місцевого господарського суду.
Доводи скаржника про скасування рішення суду першої інстанції є безпідставними.
Відповідно до ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Статтею 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційної скарги - без задоволення.
Судовий збір за подання апеляційної скарги, у відповідності до ст.129 ГПК України, покладається на скаржника.
Керуючись ст.ст.236, 270, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд,
постановив:
Рішення Господарського суду Львівської області від 29 грудня 2020 року у справі №914/2215/19 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Приват-Агро-Львів” - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у відповідності до вимог ст.ст.286-291 ГПК України.
Матеріали справи №914/2215/19 повернути до Господарського суду Львівської області.
Повну постанову складено 26 листопада 2021 року
Головуючий (суддя-доповідач) Якімець Г.Г.
Суддя Гриців В.М.
Суддя Матущак О.І.