справа № 2-2153/10
08.06.2010 року. Франківський районний суд м.Львова
в складі:
головуючого судді Дякович О.В.
при секретарі Мазепі Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про поновлення строку звернення до суду та визнання незаконною приватизації квартири, -
у грудні 2009 року позивач ОСОБА_1 звернувся у суд з позовом до відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про поновлення строку на подачу позовної заяви до суду, визнання приватизації квартири за адресою: АДРЕСА_1недійсною в частині приватизації її ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та визнання за ОСОБА_5 права власності на ѕ квартири за адресою: АДРЕСА_1.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що в 1997 році його сестра та відповідач по справі - ОСОБА_2 разом з іншими відповідачами незаконно приватизували квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
11.06.1960 року батьки позивача - ОСОБА_1 та ОСОБА_5 одружились.
У 1973 році на підставі ордера за № 13449 спірна квартира за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 49.9 кв.м., була отримана сім»єю у складі ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_2. та позивача ОСОБА_1
У 1984 році батьки позивача розлучились, однак довший час продовжували проживати разом, при цьому поділ майна між подружжям не проводився, оскільки реально поділити квартиру з прохідними кімнатами на той час було не можливо. Крім цього, позивач вважає, що дана квартира була спільною сумісною власністю подружжя, а тому як висновок вона не могла бути приватизована без участі ОСОБА_5. Про незаконну приватизацію квартири, яка була здійснена ще у 1997 році позивач дізнався лише у 2008 році під час судових засідань у Сихівському районному суді м.Львова, а тому виходячи із даних мотивів просить суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
У судовому засіданні ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав у повному обсязі, додатково повідомив суд, що ОСОБА_5 була зареєстрована за даною адресою в 1973 року і знята з реєстрації в 1991 року добровільно та за власною волею, оскільки самостійно зверталась у компетентні органи із вимогою про зняття з реєстрації, а ОСОБА_1 був зареєстрований за даною адресою в 1973 році і знятий з реєстрації в 1986 році, при цьому також за власною волею .
У судовому засіданні представник відповідачів проти позову заперечив та пояснив, що приватизація квартири за адресою: АДРЕСА_1 була здійснена відповідно до норм чинного законодавства України.
Просить у задоволенні позову відмовити за його безпідставністю.
Заслухавши пояснення позивача ОСОБА_1, представника відповідачів ОСОБА_8, дослідивши інші матеріали справи, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.
Статею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно із п. 1 ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (далі - Закон), приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.
Відповідно до п.п. 2, 3 ст. 8 Закону, передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім»ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов»язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).
Передача квартир (будинків), кімнат у гуртожитках у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.
Судом встановлено, що у 1973 році на підставі ордера за № 13449 спірна квартира за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 49.9 кв.м., була отримана сім»єю у складі ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_2. та позивача ОСОБА_1
Крім цього, ОСОБА_5 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 у 1973 році і знята з реєстрації у 1991 року, а ОСОБА_1 був зареєстрований за вказаною адресою у 1973 році і знятий з реєстрації у 1986 році.
Тобто, ОСОБА_5 не проживала у спірній квартирі починаючи із 1991 року, а позивач по справі - із 1986 року.
Також, судом безспірно встановлено, що на момент проведення приватизації (1997 році) кваритири за адресою: АДРЕСА_1 у ній постійно проживали та були зареєстровані лише ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, тобто саме вони мали законне право на приватизацію в рівних частках даної квартири.
Згідно із п. 5 ст. 8 даного Закону, передача квартир (будинків) у власність громадян з доплатою, безоплатно чи з компенсацією відповідно до статті 5 цього Закону оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення.
24.06.1997 року виконавчим комітетом Львівської міської ради народних депутатів було видано свідоцтво про право власності на квартиру (будинок) за № 213654, згідно із якого квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 дійсно належить на праві приватної спільної сумісної власності гр. ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4
Відтак, суд приходить до висновку, що приватизація квартири за адресою: АДРЕСА_1 була проведена відповідно до норм чинного законодавства України.
Також суд не приймає до уваги твердження позивача, про те, що дана квартира належала ОСОБА_1 та ОСОБА_5 на праві спільної сумісної власності подружжя і як висновок не могла бути приватизована без участі ОСОБА_5, оскільки відповідно п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику про захист приватної власності» від 22.12.1995 року за № 20 із змінами та доповненнями, розглядаючи позови, пов»язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є: квартира (будинок), кімнати в квартирах та одноквартирних будинках, передана при приватизації з державного житлового фонду за письмовою згодою членів сім»ї наймача у їх спільну сумісну власність (ст.8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).
Однак, згідно із ч. 2 ст.3 СК України, сім»ю складають особи, які спільно проживають, пов»язані спільним побутом, мають взаємні права та обов»язки.
Проте, судом в ході судового розгляду встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 розлучились ще в 1984 році, натомість приватизація була проведена у 1997 році.
Саме тому, квартира за адресою: АДРЕСА_1 не була нажита ОСОБА_1 та ОСОБА_5 за час спільного проживання у шлюбі.
Крім цього, суд не приймає до уваги і посилання позивача на обставини, що стосуються порядку набуття права приватної власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2а також наступного виселення із неї, оскільки дана квартира не є предметом розгляду в межах справи щодо визнання приватизації недійсною квартири по АДРЕСА_1
Посилання позивача на незаконність виселення із квартири за адресою: АДРЕСА_2 суд вважає необгрунтованим, оскільки законність даного виселення встановлена рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 05.06.2008 року за № 2 - 1317/08 та ухвалою апеляційного суду Львівської області від 01.12.2008 року за № 22ц - 1986/08 р., якою рішення першої інстанції було залишено без змін.
Згідно із ч. 3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Враховуючи вищенаведене суд приходить до висновку, що у позові ОСОБА_1 слід відмовити у повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 10, 15, 27, 31, 60, 61 209, 212-215 ЦПК України, ст.328 ЦК України, ст. 3 СК України, Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику про захист приватної власності» суд, -
в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про поновлення строку звернення до суду та визнання незаконною приватизації квартири відмовити.
Заява про апеляційне оскарження рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня проголошення рішення, апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя О.В.Дякович