ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,
тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/
11 листопада 2021 року Справа № 923/747/21
Господарський суд Херсонської області у складі судді Сулімовської М. Б., за участю секретаря судового засідання Мальцевої О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Міського комунального підприємства "Миколаївводоканал", м.Миколаїв
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Водолазно-будівельна компанія "Технодайв", м.Дніпро
про стягнення 221180,79 грн.
за участю представників сторін:
від позивача: Потапов М.М., начальник юридичного відділу (паспорт НОМЕР_1 , виданий Фрунзенським МВ ХМУ УМВС України в Харківській області 07.09.1999), довіреність 4/36 від 04.01.2021, положення про юридичний відділ від 28.12.2017
від відповідача: Єремчук К.А., адвокат, довіреність від 07.07.2021, свідоцтво ДП № 5055 від 12.03.2021
Позивач Міське комунальне підприємство "Миколаївводоканал", м.Миколаїв звернувся до Господарського суду Херсонської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Водолазно-будівельна компанія "Технодайв" про стягнення 221180,79 грн. заборгованості за договором про надання послуг.
Ухвалою від 22.06.2021 позовну заяву Міського комунального підприємства "Миколаївводоканал" прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Ухвалою від 09.07.2021 за клопотанням відповідача ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, призначено перше судове засідання на 26.08.2021.
Ухвалою від 26.08.2021 за клопотанням сторін розгляд справи відкладено на 09.09.2021.
30.08.2021 відповідачем подано відзив на позовну заяву, який ухвалою від 31.08.2021 залишено без руху.
Ухвалою від 03.09.2021 поновлено відповідачу строк на подання відзиву та прийнято відзив Товариства з обмеженою відповідальністю "Водолазно-будівельна компанія "Технодайв" до розгляду.
Ухвалою від 09.09.2021 розгляд справи відкладено на 12.10.2021.
28.09.2021 позивачем подано відповідь на відзив.
06.10.2021 відповідачем подано заперечення.
У зв'язку з тимчасовою непрацездатністю головуючого у справі судді Сулімовської М.Б. у період з 16.09.2021 по 13.10.2021 судове засідання, призначене на 12.10.2021, не відбулося.
В судове засідання 11.11.2021 з'явились представники сторін, які взяли участь в засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Представник позивача підтримав позовні вимоги, просить їх задовольнити.
Представник відповідача проти позову заперечила, вважає його необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Рішення та постанови приймаються, складаються і підписуються в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.
За приписами ч. 1 ст.240 Господарського процесуального кодексу України, рішення суду проголошується у судовому засіданні, яким завершується розгляд справи, публічно, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд може проголосити лише вступну та резолютивну частини рішення.
Відповідно до ст.233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
В судовому засіданні на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,-
Позивач Міське комунальне підприємство "Миколаївводоканал", м.Миколаїв звернувся до Господарського суду Херсонської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Водолазно-будівельна компанія "Технодайв" про стягнення 221180,79 грн. заборгованості за договором про надання послуг.
Обґрунтовуючи свої вимоги позивач зазначає, що 06.11.2020 між сторонами було укладено Договір про надання послуг №06/11-2020, за умовами якого відповідач зобов'язався за завданням позивача та у встановлені Договором строки надати послуги з очищення рибозахисних споруд цеху водопроводу "Дніпро-Миколаїв", а позивач зобов'язався прийняти та оплатити надані послуги.
На виконання умов договору позивач перерахував авансовий внесок, водночас відповідач у встановлений строк свої зобов'язання виконав частково, у зв'язку з чим позивач претензією від 28.01.2021 повідомив відповідача про односторонню відмову від Договору та просив повернути авансовий внесок і сплатити штрафні санкції, передбачені умовами укладеного між сторонами Договору.
В свою чергу, відповідач у відповіді на претензію від 12.03.2021 не погодився з вимогами щодо сплати штрафних санкцій, що і зумовило звернення позивача до суду із даним позовом, відповідно до якого МКП "Миколаївводоканал" просить стягнути з відповідача ТОВ "Водолазно-будівельна компанія "Технодайв" 19080,79 грн. авансового внеску, 28200,00 грн. пені, 32900,00 штрафу та 141000,00 грн. штрафу.
Відповідач проти позову заперечує. Зауважує, що штрафні санкції нараховано з порушенням норм чинного законодавства та наголошує про неможливість подвійного стягнення штрафних санкцій згідно вимог ч.1 ст.61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Зазначає, що при нарахуванні пені позивачем не враховано приписи Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", а відтак МКП "Миколаївводоканал" має право на нарахування пені за прострочення відповідачем виконання зобов'язання виключно у розмірі, що не перевищує подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Також відповідач звертає увагу на недотримання позивачем порядку відмови від договору, оскільки претензія не може розглядатись як повідомлення про відмову від Договору на підставі п.10.2.1 Договору.
Крім того, зауважує, що позивачем не доведено вини відповідача щодо невиконання умов Договору.
Звертає увагу, що під час виконання ТОВ "ВБК "Технодайв" зобов'язань за Договором було виявлено ряд обставин, що значно перешкоджали виконанню зобов'язань на умовах та у строки, передбачені Договором, а також невідповідність об'єму заявлених робіт; можливість перебування на території позивача в період з 07:00 до 17:00 та неможливість виконання робіт в інший час, тощо.
За наведених обставин відповідач просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, з огляду на наступне.
Як слідує з матеріалів справи та встановлено господарським судом, 06.11.2020 між МКП "Миколаївводоканал" (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Водолазно-будівельна компанія "Технодайв" (Виконавець) укладено Договір про надання послуг №06/11-2020, за умовами якого Виконавець зобов'язується за завданням Замовника та у встановлені цим Договором строки надати послуги: Очищення рибозахисних споруд цеху водопроводу "Дніпро-Миколаїв", відповідно до коду 98360000-4 за ДК 021:2015 "Послуги у сфері морських перевезень". 98366000-5 "Послуги водолазів", а Замовник зобов'язується прийняти та оплатити надані Виконавцем послуги.
За умовами п.1.2 Договору, обсяг, вартість послуг визначаються за взаємною згодою Сторін та вказуються у Договірній ціні (Додаток №1), та локальному кошторисі (Додаток №2), що додається до цього Договору і є його невід'ємною частиною.
Згідно п.1.3 Договору, місце виконання послуг: Херсонська область, Білозерський район, с.Микільське.
В розділі 2 Договору сторони дійшли згоди щодо ціни договору та порядку розрахунків.
Так відповідно до п.п.2.2, 2.3, 2.4, ціна Договору становить 470000,00 грн., у тому числі ПДВ - 78333,00 грн.; аванс за цим Договором сплачується у розмірі 30% суми вартості договірної ціни на протязі 5-ти робочих днів після підписання договору; остаточна оплата здійснюється протягом 10 календарних днів з дати підписання Сторонами Актів форми КБ-2в та КБЗ.
Згідно розділу 3 Договору, строки надання послуг, передбачених п.1.1 цього Договору, становлять п'ятнадцять календарних днів з дати укладення Договору та отримання авансу; датою закінчення наданих послуг Виконавцем вважається дата їх прийняття Замовником, в порядку, передбаченому розділом 4 цього Договору. Надання послуг може бути закінчено Виконавцем достроково, за умови письмової згоди Замовника; сторони можуть змінити строки надання послуг за цим Договором, про що складається відповідна додаткова угода до цього Договору, яка є його невід'ємною частиною.
Відповідно до п.4.1 Договору, приймання послуг, наданих Виконавцем, оформлюється Актами форми КБ-2в та КБЗ, підписаними уповноваженими сторонами.
За умовами п.п.10.1, 10.4, цей Договір набирає чинності з моменту його укладання та діє до 31.12.2020 року включно, а в частині розрахунків - до повного їх виконання; закінчення строку Договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії даного Договору.
Договір підписано керівниками обох сторін без будь-яких зауважень, підписи скріплено печатками.
В якості додатків до Договору сторонами складено Договірну ціну та Локальний кошторис на будівельні роботи №2-1-1.
На підставі платіжного доручення №6643 від 13.11.2020 позивачем перераховано на рахунок відповідача 141000,00 грн. авансу, що передбачено п.2.3 Договору та складає 30% від ціни Договору.
З урахуванням умов п.3.1 Договору та дати перерахування авансу обумовлені Договором роботи мали бути виконані до 29.11.2020.
Водночас, роботи відповідачем були виконані частково на суму 121919,21 грн., про що сторонами 22.02.2021 було підписано Акт приймання виконаних будівельних робіт за лютий 2021 року та Підсумкову відомість ресурсів.
Отже, відповідач у строки, визначені п.3.1 Договору, не надав у повному обсязі послуги, обумовлені Договором.
За умовами п.10.2.1 Договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку невиконання або неналежного виконання Виконавцем зобов'язань за цим Договором, Замовник має право відмовитися від Договору в односторонньому порядку шляхом направлення Виконавцю повідомлення про таку відмову.
Згідно п.7.1 Договору, за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за даним Договором Виконавець сплачує Замовнику пеню у розмірі 0,1% від вартості Послуг за кожний день прострочення. Нарахування пені здійснюється протягом всього строку порушення зобов'язання. Якщо прострочення виконання зобов'язань перевищує 30 календарних днів, Виконавець сплачує штраф у розмірі 7,0% від вартості Послуг.
Відповідно до п.7.4 Договору, у випадку, якщо невиконання умов цього Договору сталося з вини Виконавця, Замовник може відмовитися від Договору в порядку, встановленому в п.10.2.1 цього Договору. При цьому, Виконавець зобов'язується сплатити штраф у розмірі 30 відсотків від ціни Договору.
У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами Договору позивач звернувся до ТОВ "Водолазно-будівельна компанія "Технодайв" із претензією від 28.01.2021 №164/36, в якій вимагав повернути суму сплаченого авансу та оплатити пеню і штраф, передбачені п.п.7.1, 7.4 Договору.
Окрім того, у претензії позивач у зв'язку з невиконанням Виконавцем зобов'язань повідомив про відмову МКП "Миколаївводоканал" від Договору відповідно до п.10.2.1.
Листом від 12.03.2021 №103 відповідач заперечив проти заявлених в претензії вимог та відмовив у їх задоволенні.
Наведене стало підставою для звернення позивача до суду із даним позовом, відповідно до якого МКП "Миколаївводоканал" просить стягнути з відповідача ТОВ "Водолазно-будівельна компанія "Технодайв":
- 19080,79 грн. авансу;
- 28200,00 грн. пені в порядку п.7.1 Договору, яка нарахована за період прострочення з 30.11.2020 по 28.01.2021 (470000,00 х 0,1% х 60)
- 32900,00 грн. штрафу в порядку п.7.1 Договору (470000,00 х 7%)
- 141000,00 грн. штрафу в порядку п.7.4 Договору (470000,00 х 30%).
Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до статті 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За умовами статті 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).
Відповідно до частини 2 статті 628 ЦК України, сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).
До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Як встановлено судом, підставою виникнення правовідносин між сторонами є Договір про надання послуг №06/11-2020 від 06.11.2020.
Укладений договір є змішаним договором, оскільки містить в собі елементи як договору підряду, так і договору про надання послуг.
За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (частина 1 статті 901 ЦК України).
Відповідно до частин 1, 2 статті 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Згідно ст. 846 ЦК України, строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.
За наявності у роботі істотних відступів від умов договору підряду або інших істотних недоліків замовник має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків (стаття 852 ЦК України).
Судом встановлено належне виконання позивачем умов пункту 2.3 Договору щодо здійснення попередньої оплати робіт в сумі 141000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №6643 від 13.11.2020.
Статтею 849 ЦК України визначено, що замовник має право у будь-який час перевірити хід і якість роботи, не втручаючись у діяльність підрядника. Якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків. Якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги - відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника. Замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.
При цьому, частина 4 статті 849 ЦК України передбачає безумовне право замовника у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підряднику плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.
В п.10.2.1 Договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку невиконання або неналежного виконання Виконавецм зобов'язань за цим Договором, Замовник має право відмовитися від Договору в односторонньому порядку шляхом направлення повідомлення про таку відмову.
Також, за умовами п.5.1.3 Договору, замовник має право відмовитись від даного Договору та вимагати відшкодування збитків, якщо Виконавець своєчасно не розпочав надання послуг або надає їх з порушенням строку, визначеного Договором, за умови, що таке порушення виникло не з вини Замовника.
Представник позивача зазначив, що скористався наведеним правом в січні 2021, виклавши таку відмову в претензії, оскільки відповідач не виконав обумовлені Договором роботи у встановлений строк, тобто Виконавець виконував роботу настільки повільно, що закінчення її у строк стало явно неможливим.
За наведеного, викладене у претензії від 28.01.2021 повідомлення відповідача про відмову від Договору не суперечить положенням ст.849 ЦК України та п.10.2.1 укладеного між сторонами Договору.
При цьому суд критично ставиться до тверджень відповідача про те, що відмова від договору не може бути викладена у претензії, оскільки приписами чинного законодавства не встановлена особлива форма такого повідомлення.
Так, предметом спору, в тому числі, є вимога про стягнення з відповідача авансу в сумі 19080,79 грн.
Відповідно до частини 2 статті 570 ЦК України, якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона є авансом. Однак, з припиненням дії договору підряду така грошова сума втрачає ознаки авансу та стає майном (грошовими коштами), набутими підрядником без достатньої правової підстави. Відповідно до частини 1 статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Відтак, зазначена норма застосовується за наявності сукупності таких умов: набуття (збереження) майна (майном також є грошові кошти) однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав; або коли така підстава згодом відпала. Випадок, коли зобов'язання було припинено на вимогу однієї із сторін відповідно до закону чи умов договору належить до таких підстав.
Статтею 1213 Цивільного кодексу України визначено, що набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Про можливість виникнення позадоговірного грошового зобов'язання на підставі статті 1212 ЦК України зазначала також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі №910/10156/17 та Верховний Суд у постанові від 15.02.2019р. у справі №910/21154/17.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України, для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Наведене дозволяє дійти висновку, що обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
Верховним Судом у постанові від 15.02.2019 по справі №910/21154/17, предметом позовних вимог, у межах якої була позовна вимога товариства про стягнення суми попередньої оплати за договором на виготовлення меблів по індивідуальному замовленню, було наголошено, що з припиненням дії договору підряду аванс втрачає ознаки авансу та стає майном (грошовими коштами), набутими підрядником без достатньої правової підстави. Відтак, ст. 1212 ЦК України, застосовується за наявності сукупності таких умов: набуття (збереження) майна (майном також є грошові кошти) однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав; або коли така підстава згодом відпала. Випадок, коли зобов'язання було припинено на вимогу однієї із сторін відповідно до закону чи умов договору належить до таких підстав. З огляду на зазначене, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про можливість застосування до спірних правовідносин положення частини 4 статті 849 ЦК України в сукупності з приписами статті 1212 ЦК України та стягнення на користь позивача безпідставно отриманих коштів.
Суд зауважує, що відповідно до ч. 3 ст. 651 ЦК України, у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Згідно з частиною четвертою статті 849 Цивільного кодексу України, замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.
За таких обставин зазначена норма права передбачає загальне право замовника без будь-яких причин відмовитися від договору, але з обов'язком саме замовника виплатити підрядникові плату за виконану частину роботи та обов'язком саме замовника відшкодувати підряднику збитки, завдані розірванням договору.
Як зазначено вище, пунктом 10.2.1 Договору передбачено право Замовника відмовитись від Договору в односторонньому порядку у випадку невиконання або неналежного виконання Виконавцем зобов'язань.
Враховуючи надане Замовнику право відмовитись від Договору у випадку невиконання або неналежного виконання Виконавецм зобов'язань, приймаючи до уваги направлення МКП "Миколаївводоканал" претензії з повідомленням про відмову від Договору від 06.11.2020 у порядку ст. 849 ЦК України, господарський суд доходить висновку, що укладений між сторонами по справі договір є таким, що припинив свою дію.
При цьому, господарський суд зазначає, що до моменту припинення договору позивачем було перераховано на рахунок відповідача грошові кошти у якості авансу за договором в сумі 141000,00 грн., з яких використано 121919,21 грн., залишок невикористаного авансу складає 19080,79 грн.
З огляду на викладене вище, враховуючи правову позицію Верховного Суду, наведену у постанові від 15.02.2019 по справі №910/21154/17, господарський суд дійшов висновку про наявність у МКП "Миколаївводоканал" права вимагати повернення сплачених на користь ТОВ "Водолазно-будівельна компанія "Технодайв" грошових коштів за умови припинення між сторонами договірних відносин, тобто у випадку, якщо підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
За таких обставин, суд вважає за можливе застосувати до спірних правовідносин положення статті 849 ЦК України в сукупності з приписами статті 1212 ЦК України та стягнути з відповідача на користь позивача 19080,79 грн.
Аналогічних правових висновків щодо застосування положень статті 849 ЦК України та можливість стягнення з відповідача на користь позивача коштів внесеної передоплати після припинення дії договору підряду дійшов Верховний Суд у постановах від 10.05.2018 у справі №916/1591/17, від 11.11.2018 у справі №910/13332/17 та від 14.06.2018 у справі №912/2709/17.
Отже, враховуючи укладення між сторонами договору №06/11-2020 від 06.11.2020, перерахування позивачем на виконання його умов 141000,00 грн. (з яких використано відповідачем 121919,21 грн.) авансового платежу, що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням №6643 від 13.11.2020, та не виконання при цьому відповідачем визначених у договорі робіт у повному обсязі, відмови позивача від договору у відповідності до положень ст.849 ЦК України та п.10.2.1 Договору, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення 19080,79 грн. обґрунтовані та правомірні, а тому підлягають задоволенню.
Щодо вимог про стягнення з відповідача 28200,00 грн. пені і 32900,00 грн. штрафу в порядку п. 7.1 Договору, 141000,00 грн. штрафу в порядку п.7.4 Договору, суд зазначає наступне.
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч.1 ст. 548 Цивільного кодексу).
У відповідності до ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Частиною 2 ст. 218 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов'язання.
У відповідності до положень ч. 1, 3 ст. 6, ч. 1 ст.627 Цивільного кодексу України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Також сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України, зміст договору як угоди (правочину) складає сукупність визначених на розсуд сторін і погоджених ними умов, у яких закріплюються їхні права та обов'язки, що складають зміст договірного зобов'язання.
Згідно ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Ч.1 ст.216 та ч.2 ст.217 Господарського кодексу України передбачена господарсько-правова відповідальність учасників господарських відносин за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому цим Кодексом, іншими законами та договором, у вигляді відшкодування збитків, штрафних санкцій та оперативно-господарських санкцій.
У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором згідно з ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України.
Приписами ст.199 Господарського кодексу України встановлено, що виконання господарського зобов'язання забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.
Право учасників господарських відносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов'язань, визначено ч.2 ст.546 цього Кодексу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст.627 Цивільного кодексу України.
Так відповідальність сторін визначена умовами розділу 7 Договору.
Згідно п.7.1 Договору, за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за даним Договором Виконавець сплачує Замовнику пеню у розмірі 0,1% від вартості Послуг за кожний день прострочення. Нарахування пені здійснюється протягом всього строку порушення зобов'язання. Якщо прострочення виконання зобов'язань перевищує 30 календарних днів, Виконавець сплачує штраф у розмірі 7,0% від вартості Послуг.
Відповідно до п.7.4 Договору, у випадку, якщо невиконання умов цього Договору сталося з вини Виконавця, Замовник може відмовитися від Договору в порядку, встановленому в п.10.2.1 цього Договору. При цьому, Виконавець зобов'язується сплатити штраф у розмірі 30 відсотків від ціни Договору.
Враховуючи, що сторонами шляхом свого волевиявлення у пунктах 7.1 та 7.4 Договору погоджено порядок та розмір нарахування відповідних штрафних санкцій за невиконання або неналежне виконання Виконавцем умов Договору, перевіривши розрахунок заявлених до стягнення штрафних санкцій, суд дійшов висновку щодо правомірності заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача 28200,00 грн. пені та 32900,00 грн. штрафу в порядку п. 7.1 Договору, 141000,00 грн. штрафу в порядку п.7.4 Договору, а тому задовольняє вимоги в цій частині у повному обсязі.
Що стосується посилання відповідача на неможливість подвійного стягнення штрафних санкцій згідно вимог ч.1 ст.61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, суд зазначає наступне.
Покладення на боржника обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За нормою статті 61 Конституції України - ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Відповідно до п.7.1 Договору, за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за даним Договором Виконавець сплачує Замовнику пеню у розмірі 0,1% від вартості Послуг за кожний день прострочення. Нарахування пені здійснюється протягом всього строку порушення зобов'язання. Якщо прострочення виконання зобов'язань перевищує 30 календарних днів, Виконавець сплачує штраф у розмірі 7,0% від вартості Послуг.
Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу та можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань надано сторонам частинами другою та четвертою статті 231 Господарського кодексу України. В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, а також приписами статті 546 Цивільного кодексу України та статті 231 Господарського кодексу України.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України, пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
За наведеного суд вважає обґрунтованими вимоги в частині нарахування пені та штрафу, оскільки сторони договору, врегульовуючи між собою правовідносини, досягли згоди щодо його умов, тобто вільно, на власний розсуд визначили та погодили умови договору, підписавши його; доказів того, що під час укладення правочину сторони пропонували інші умови в частині відповідальності за порушення договірних зобов'язань надано не було, протоколу розбіжностей стосовно застосування до Виконавця відповідальності у виді нарахування штрафних санкцій у разі порушення договірних зобов'язань, сторони не склали, а тому можливим є стягнення і пені, і штрафу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 червня 2021 року у справі №910/12876/19 та в постановах Верховного Суду від 09 лютого 2018 року у справі №911/2813/17, від 22 березня 2018 року у справі № 911/1351/17, від 17 травня 2018 року у справі №910/6046/16, від 25 травня 2018 року у справі № 922/1720/17, від 09 липня 2018 року у справі №903/647/17.
Щодо тверджень відповідача про неврахування позивачем при нарахуванні пені приписів Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" що стосується нарахування пені за прострочення виконання зобов'язання виключно у розмірі, що не перевищує подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, суд звертає увагу на наступне.
Так відповідно до преамбули Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань.
Водночас, спірні правовідносини виникли не у зв'язку із несвоєчасним виконанням відповідачем грошових зобов'язань, а тому приписи означеного Закону в даному випадку не підлягають застосуванню.
Відносно посилання відповідача на недоведеність вини останнього та безпідставність застосування у даному випадку положень п.7.4. Договору щодо можливості нарахування штрафу, суд звертає увагу на наступне.
За умовами п.п.5.2.3, 5.2.5, 5.2.9 Договору, Виконавець зобов'язаний забезпечити надання послуг у строк, визначений Договором; якісно та в строки, передбачені цим Договором, надавати послуги; інформувати письмово Замовника в установленому цим Договором порядку про обставини, що перешкоджають виконанню зобов'язань згідно умов Договору, а також про заходи, необхідні для їх усунення.
З урахуванням умов п.3.1 Договору та дати перерахування авансу, роботи мали бути виконані до 29.11.2020, останнім днем виконання робіт є 28.11.2020.
Як встановлено судом, роботи у встановлений строк виконані не були, при цьому про неможливість їх своєчасного виконання відповідач повідомив замовника лише 28.11.2020, тобто в останній день виконання робіт (лист - а.с.116-117).
Неможливість виконання робіт у встановлений строк Виконавець обґрунтував випадками захворювання співробітників компанії на коронавірусну хворобу, невідповідністю обсягу робіт тендерній документації, зауваженнями щодо можливості виконання робіт за графіком роботи з 07:00 до 17:00, погодними умовами. У зв'язку з викладеним відповідач просив продовжити термін виконання робіт.
Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження неможливості виконання відповідачем робіт у встановлений Договором строк за наведеними обставинами.
Суд не приймає до уваги листи Приватного підприємства "АНК" (а.с.118-119) щодо погіршення погодних умов та неможливості надання в оренду відповідної техніки, оскільки з даних листів неможливо встановити, що вони стосуються виконання робіт за спірним Договором.
Щодо незгоди відповідача з графіком роботи позивача, то за умовами п.5.2.11 Договору, Виконавець зобов'язався за час надання послуг за цим Договором виконувати правила внутрішнього розпорядку, вимог пропускного та внутрішньо-об'єктового режиму Замовника, якщо послуги надаються на території та/або в приміщенні Замовника.
З наведеного вбачається, що саме відповідачем не було вжито заходів щодо виконання обумовлених Договором робіт у встановлений строк, повідомлення про неможливість виконання робіт скеровано лише в останній день робіт, а не завчасно, доказів вини позивача або перешкоджання останнім своєчасному виконанню відповідачем робіт матеріали справи не містять.
Більш того, згідно п.3.3 Договору, сторони можуть змінити строки надання послуг за цим Договором, про що складається відповідна додаткова угода до цього Договору, яка є його невід'ємною частиною.
За умовами п.5.2.1 Договору, Виконавець має право ініціювати внесення змін у цей Договір.
Доказів ініціювання відповідачем питання щодо внесення змін відносно збільшення строку виконання Договору, так само як і доказів направлення позивачу проекту Додаткової угоди в порядку п.3.3 Договору, матеріали справи не містять.
Отже, відповідачем не доведено, що ним вчинялись заходи щодо своєчасного виконання умов Договору, або заходи щодо продовження строку надання послуг, таким чином, саме з вини останнього було допущено невиконання Договору у визначений строк.
Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами ст.16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.
Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.
Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
За приписами ст. ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, господарський суд дійшов висновку, що позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню у повному обсязі.
Так з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Водолазно-будівельна компанія "Технодайв" на користь позивача Міського комунального підприємства "Миколаївводоканал" підлягає стягненню 19080, 78 грн. авансового внеску, 28200,00 грн. пені, 32900,00 грн. штрафу, 141000,00 грн. штрафу.
При зверненні до суду із даним позовом позивачем було сплачено судовий збір в сумі 3317,71 грн. на підставі платіжного доручення №9852 від 14.04.2021.
У зв'язку із задоволенням позову витрати по сплаті судового збору, відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позов задовольнити у повному обсязі.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Водолазно-будівельна компанія "Технодайв" (код ЄДРПОУ 38928521, 49000, м.Дніпро, пр.Слобожанський, б.85 кв.59) на користь Міського комунального підприємства "Миколаївводоканал" (код ЄДРПОУ 31448144, 54055, м.Миколаїв, вул.Погранична, 161) - 19080 (дев'ятнадцять тисяч вісімдесят) грн. 78 коп. авансованого внеску, 28200 (двадцять вісім тисяч двісті) грн. 00 коп. пені, 32900 (тридцять дві тисячі дев'ятсот) грн. 00 коп. штрафу, 141000 (сто сорок одна тисяча) грн. 00 коп. штрафу, 3317 (три тисячі триста сімнадцять) грн. 71 коп. судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.
Згідно з ч.1, 2 ст.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку у строк, встановлений ст.256 ГПК України.
Рішення складено і підписано 26.11.2021.
Суддя М.Б. Сулімовська