Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"25" листопада 2021 р.м. ХарківСправа № 922/4001/21
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Прохорова С.А.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Приватного акціонерного товариства "ПРОСТО-страхування" (04050, м. Київ, вул. Герцена, 10, код ЄДРПОУ 24745673)
до Приватного акціонерного товариства "Харківська муніципальна страхова компанія" (61001, м. Харків, вул. Плеханівська, 63, код ЄДРПОУ 21186813)
про стягнення коштів
без виклику учасників справи
01.10.2021 до Господарського суду Харківської області надійшла позовна заява Приватного акціонерне товариство "ПРОСТО-страхування" (позивач) про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Харківська муніципальна страхова компанія" 5 644,78 грн страхового відшкодування, виплаченого ОСОБА_1 за договором страхування PVP.S №2002038 від 23.07.2021.
В обґрунтування своїх вимог, позивач вказує, що 20лютого 2021 року в місті Харкові на вулиці Сабурівська набережна відбулася дорожньо - транспортна пригода. Учасниками даної пригоди були: автомобіль “Mercedes-Benz”, реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_2 ; та застрахований автомобіль “Lexus RX350”, реєстраційний номер НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_3 .
Відповідно до Постанови Московського районного суду міста Харкова від 29 березня 2021 року дорожньо-транспортна пригода сталася в результаті порушення Правил дорожнього руху ОСОБА_2 .
У результаті цієї пригоди був пошкоджений автомобіль страхувальника. Відповідно до Звіту № 76/2021 від 09 березня 2021 року вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу “Lexus RX350”, реєстраційний номер НОМЕР_2 , становить 7 055,98 гривень.
Зазначена вище дорожньо-транспортна пригода була визнана страховим випадком, про що 22 квітня 2021 року співробітниками АТ “ПРОСТО-страхування було складено страховий акт № 150879. Відповідно до платіжного доручення № 7058 від 22 квітня 2021 року АТ “ПРОСТО-страхування” виплатило страхове відшкодування за ремонт транспортного засобу “Lexus RX350”, реєстраційний номер НОМЕР_2 , в розмірі 5 644,78 гривень.
Судові витрати в сумі 2270,00 грн. сплаченого судового збору та 5000,00 грн витрат на правничу допомогу просить також стягнути з відповідача.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.10.2021, для розгляду справи було визначено суддю Прохорова С.А.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 04.10.2021 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини п'ятої статті 12 ГПК України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.
Правом на подання відзиву, відповідач, не скористався, клопотань про надання йому часу на підготовку відзиву або інших заяв по суті справи - відповідачем заявлено не було.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України, ч. 2 ст.178 ГПК України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
В ході розгляду даної справи господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.
Про розгляд справи сторони були повідомлені належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення, які повернулися на адресу суду.
Ухвалою суду про відкриття провадження у справі було роз'яснено сторонам, що процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
У встановлені судом строки додаткових письмових доказів, клопотань, заяв та пояснень від сторін до суду не надійшло.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, висловленій у рішенні "Каракуця проти України", заявник повинен виявляти належну зацікавленість у розгляді справи.
Згідно з частиною третьою статті 252 ГПК України якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно з частиною четвертою статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
23 липня 2020 року Приватне акціонерне товариство «ПРОСТО-страхування» та ОСОБА_1 уклали договір страхування серії PVP.S № 2002038 майнових інтересів власника автомобіля «Lexus RX350», реєстраційний номер НОМЕР_3 .
19 лютого 2021 року Приватне акціонерне товариство «ПРОСТО-страхування» та ОСОБА_1 уклали Додаткову угоду № 1 до договору страхування серії PVP.S № 2002038 від 23 липня 2020 року. Відповідно до п.2 Додаткової угоди № 1 «Сторони вирішили викласти в наступній редакції пункт 1.4. «Інформація про транспортний засіб (далі - ТЗ), застрахований за цим Договором» в частині «Реєстраційний номер», а саме: «реєстраційний номер ТЗ - НОМЕР_2 ».
20 лютого 2021 року в місті Харкові на вулиці Сабурівська набережна відбулася дорожньо- транспортна пригода. Учасниками даної пригоди були: автомобіль «Mercedes-Benz», реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_2 ; та застрахований автомобіль «Lexus RX350», реєстраційний номер НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_3 .
Відповідно до Постанови Московського районного суду міста Харкова від 29 березня 2021 року дорожньо-транспортна пригода сталася в результаті порушення Правил дорожнього руху ОСОБА_2 .
У результаті цієї пригоди був пошкоджений автомобіль страхувальника. Відповідно до Звіту № 76/2021 від 09 березня 2021 року вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу «Lexus RX350», реєстраційний номер НОМЕР_2 , становить 7 055,98 гривень.
Зазначена вище дорожньо-транспортна пригода була визнана страховим випадком, про що 22 квітня 2021 року співробітниками АТ «ПРОСТО-страхування було складено страховий акт № 150879. Відповідно до платіжного доручення № 7058 від 22 квітня 2021 року АТ «ПРОСТО-страхування» виплатило страхове відшкодування за ремонт транспортного засобу «Lexus RX3500», реєстраційний номер НОМЕР_2 , в розмірі 5 644,78 гривень.
Таким чином, фактичні витрати АТ «ПРОСТО-страхування», пов'язані з цим страховим випадком складають 5 644,78 гривень.
Відповідно до ст. 27 Закону України „Про страхування” до Страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування в межах фактичних затрат, переходить право вимоги, яке Страхувальник має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Стаття 993 ЦК України передбачає перехід до страховика прав страхувальника щодо особи, відповідальної за завдані збитки, а саме: „До страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.”
Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України: „Шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (права власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку”.
За ст. 1191 ЦК України: „Особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом”.
З матеріалів справи вбачається, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 на момент дорожньо-транспортної пригоди була застрахована Приватним акціонерним товариством «Харківська Муніципальна Страхова Компанія» відповідно до Полісу АР №004048401.
Відповідно до ст. 3 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
- п. 1 ст. 9 - Страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.
- ст. 12 даного закону - страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи...
- згідно зі ст. 22.1 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»: «У разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи».
Тому, суд дійшов висновків, що Приватне акціонерне товариство «Харківська Муніципальна Страхова Компанія» взяло на себе відповідальність щодо врегулювання наслідків даної події, а саме дорожньо-транспортної пригоди, яка відбулася 20 лютого 2021 року.
Позивач зазначає, що він намагався здійснити досудове врегулювання спору шляхом звернення до відповідача з Заявою про страхове відшкодування № 041149 від 12.05.2021 року, однак доказів направлення такої заяви на адресу відповідача до позовної заяви надано не було, а тому суд не приймає до уваги ці обставини на які вказує позивач.
З цього приводу суду зазначає наступне.
Відповідно до пунктів 37.1.1, 37.1.4 статті 37 Закону № 1961-IV підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є: навмисні дії особи, відповідальність якої застрахована (страхувальника), водія транспортного засобу або потерпілого, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на осіб, дії яких пов'язані з виконанням ними громадянського чи службового обов'язку, вчинені у стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або під час захисту майна, життя, здоров'я. Кваліфікація дій таких осіб встановлюється відповідно до закону;
неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.
При цьому зазначений у пункті 37.1.4 статті 37 Закону № 1961-IV строк є присічним і поновленню не підлягає.
Із аналізу наведених норм спеціального Закону № 1961-IV можна зробити висновок, що підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування передбачені у статті 37 Закону № 1961-IV, їх перелік є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає.
Тому, саме річний строк звернення із заявою про виплату страхового відшкодування є припинювальним і з його спливом у страховика настає право на відмову у виплаті страхового відшкодування.
Разом з тим, у Законі № 1961-IV прямо не передбачено, що встановлено досудовий порядок урегулювання спору. Не зазначено про обов'язок особи, яка заявляє вимогу про виплату страхового відшкодування, спочатку звернутися до страховика, та не пов'язано дотримання такого порядку з правом чи можливістю цієї особи звернутися до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування.
Тому, у контексті вказаних обставин справи можна зробити висновок, що у Законі № 1961-IV не передбачено обов'язкового досудового порядку врегулювання питання з приводу виплати страхового відшкодування, у зв'язку з чим особа, яка вимагає такої виплати, за власним розсудом може звернутися із заявою безпосередньо до страховика, з дотриманням вимог, передбачених у статті 35 названого Закону, чи звернутися безпосередньо до суду.
У будь-якому разі строк звернення обмежується щодо стягнення майнової шкоди річним строком.
Інших обмежень щодо порядку звернення із заявою про виплату страхового відшкодування норми Закону № 1961-IV не містять.
У разі звернення із заявою безпосередньо до суду, страховик з цього моменту має діяти відповідно до статті 36 Закону № 1961-IV, та не позбавлений можливості, у разі відсутності заперечень проти позову, його визнати та сплатити страхове відшкодування.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі №465/4621/16-к (провадження № 13-24кс19), зазначено, що законодавець передбачає дві підстави для виплати страхового відшкодування потерпілому. Перша з них - передбачена статтею 35 Закону № 1961-IV, а саме шкода може бути відшкодована на підставі звернення потерпілого до МТСБУ за умови подання ним відповідної заяви про таке відшкодування. Інший спосіб передбачає можливість звернення за відшкодуванням до суду з вимогою до МТСБУ про відшкодування шкоди та ухвалення відповідного судового рішення. Так, згідно з пунктом 36.1. статті 36 Закону рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду у разі, якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.
У вказаній постанові судом також зазначено, що у системному зв'язку зі статтею 36 положення підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 цього Закону щодо неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених цим пунктом строків як підстави для відмови у відшкодуванні стосуються випадків, коли впродовж цих строків потерпілий взагалі не здійснював волевиявлення, спрямованого на одержання компенсації - не звертався ані до страховика (або МТСБУ), ані до суду. Якщо ж особа впродовж цих строків подала позовну заяву до суду, вона здійснила відповідне волевиявлення, обравши на власний розсуд один з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права.
Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що попереднє звернення потерпілого у випадках, передбачених законом, до МТСБУ із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку, визначеному статтею 35 Закону № 1961-IV, загалом не є обов'язковим та не виключає право особи звернутися безпосередньо до суду із позовом про стягнення відповідного страхового відшкодування.
Велика Палата Верховного Суду при цьому послалася на постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21 серпня 2018 року у справі №227/3573/16-ц, у якій зроблено висновок про необхідність стягнення страхового відшкодування незважаючи на те, що позивач не звертався до страховика із заявою про відшкодування шкоди і за таким відшкодуванням звернувся безпосередньо до суду в межах річного строку.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.12.2019 в справі №465/4287/15 підтримала власний правовий висновок (викладений у постанові від 19.06.2019 у справі №465/4621/16-к) щодо порядку отримання потерпілим страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, визначивши, що попереднє звернення потерпілого у випадках, передбачених законом, до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування не є обов'язковим та не виключає право особи звернутися безпосередньо до суду із позовом про стягнення відповідного страхового відшкодування в межах річного строку.
Велика Палата Верховного Суду зауважила, що у Законі № 1961-IV прямо не передбачено, що встановлено досудовий порядок урегулювання спору. Не зазначено про обов'язок особи, яка заявляє вимогу про виплату страхового відшкодування, спочатку звернутися до страховика, та не пов'язано дотримання такого порядку з правом чи можливістю цієї особи звернутися до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування.
Вказане свідчить про сталу правову позицію Великої Палати Верховного Суду щодо визначення порядку отримання потерпілим страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а також судового тлумачення норм Закону № 1961-IV, зокрема щодо відсутності обов'язку звернення потерпілого із відповідною заявою до страховика та наявності альтернативного способу захисту порушених прав шляхом звернення до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування.
Відповідно до частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Частиною 4 статті 236 ГПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норми права, викладені в постановах Верховного Суду.
Ураховуючи висновки Верховного Суду суд дійшов висновку, що особа яка вимагає виплати може за власним розсудом звернутися із заявою безпосередньо до страховика, з дотриманням вимог, передбачених у статті 35 названого Закону, чи звернутися безпосередньо до суду.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач отримав ухвалу про відкриття провадження у справі 25.10.2021, а тому він обізнаний про розгляд справи та наявні вимоги позивача, однак ні у встановлені судом строки ні на теперішній час не надав своїх заперечень, доказів сплати позивачу страхового відшкодування, також, надано не було.
Страхування, згідно з приписами ст. 1 Закону України "Про страхування", який регулює відносини у сфері страхування і спрямований на створення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України "Про страхування", яка кореспондується зі статтею 354 Господарського кодексу України та статтею 979 Цивільного кодексу України, договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Страховим випадком, за умовами ч.2 ст.8 Закону України "Про страхування", є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
За положеннями ст. 9 Закону України "Про страхування" страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Франшизою є частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.
Здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком (ст.25 Закону України "Про страхування").
Згідно зі ст. 993 Цивільного кодексу України, ст.27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Згідно з приписами ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.
Враховуючи наведене, заподіяння шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди зумовлює виникнення правовідносин, у яких право потерпілого на отримання відшкодування завданої шкоди кореспондується з обов'язком винуватця відшкодувати таку шкоду, а за наявності у винуватця договору (полісу) ОСЦПВВНТЗ, яким застраховано його цивільно-правову відповідальність за завдання шкоди майну третіх осіб внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу, такий обов'язок покладається також і на страховика у визначених законодавством межах його відповідальності, адже між винуватцем та його страховиком у такому випадку існують договірні відносини, в яких останній узяв на себе зобов'язання відшкодувати у визначених межах за винуватця завдану потерпілому шкоду з настанням обумовлених страхових випадків.
У такому випадку потерпілий виступає кредитором стосовно винуватця та страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ, які зі свого боку є боржниками у відповідному зобов'язанні згідно з визначеними законодавством межами їх відповідальності.
При цьому, визначаючи обов'язок страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ виплатити страхове відшкодування законодавцем у положеннях статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено випадки, з настанням яких страховик набуває правових підстав для відмови у здійсненні такої виплати, зокрема, у випадку, коли потерпілим чи особою, яка має право на отримання відшкодування, не було протягом року з моменту скоєння ДТП подано заяви про виплату страхового відшкодування.
За змістом статей 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, установлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як вже зазначалось, положеннями ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 Цивільного кодексу України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Отже, з виконанням страховиком на підставі договору добровільного майнового страхування свого обов'язку з відшкодування на користь потерпілого завданої йому внаслідок ДТП шкоди, відповідно до приписів статті 512 ЦК України відбувається фактична заміна кредитора у таких зобов'язаннях: у деліктному зобов'язанні винуватця; у зобов'язанні страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ здійснити відшкодування завданої шкоди, адже відповідні права потерпілого як кредитора переходять до страховика за договором добровільного майнового страхування.
В такому випадку перехід прав кредитора від потерпілого до страховика за договором добровільного майнового страхування не зумовлює виникнення нових зобов'язань винуватця та страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ, а відбувається виключно заміна кредитора як сторони у вже існуючих правовідносинах (в існуючих зобов'язаннях з відшкодування завданої шкоди: деліктному зобов'язанні винуватця; зобов'язанні страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ).
Відтак, у силу приписів статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора (потерпілого) у відповідному зобов'язанні саме на тих умовах, які існували в останнього, що в цьому випадку полягає в набутті права отримати відшкодування завданої шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ узятих на себе зобов'язань виключно за умови подання йому у визначений законодавством строк заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування).
Зазначена правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05.06.2018 у справі № 910/7449/17.
Враховуючи наведене, у справі, що розглядається, у відповідача у зв'язку із настанням страхового випадку (ДТП) виник обов'язок відшкодувати позивачеві шкоду в межах ліміту його відповідальності за страховим випадком і в межах суми фактичних затрат, право на вимогу якої перейшло до позивача у зв'язку з виплатою страхового відшкодування, за мінусом франшизи.
Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, відповідають вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам справи, не спростовані відповідачем і є такими, що підлягають задоволенню.
Також, позивач просить вирішити питання про судові витрати та стягнути з відповідача 6000,00 грн., які позивач поніс у зв'язку з розглядом справи на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до положень ч. 3. ст. 123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Положеннями ч. 8 ст. 129 ГПК України встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Положеннями ст. 126 ГПК України встановлено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Так, на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 грн. позивач надав: ордер адвоката на надання правової допомоги АІ № 1116322 від 02.08.2021; копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії КС №6423/10; копію посвідчення адвоката №6423/10; копію виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань; копію договору про надання правової допомоги від 02.01.2020; реєстр справ від 02.08.2021; Акт виконаних робіт від 25.08.2021; рахунок-фактуру №16; платіжне доручення № 14039 від 09.08.2021; детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних для надання правової допомоги від 25.08.2021.
Згідно з ч. 6 ст. 126 ГПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідач клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката до суду не надав. Доказів неспівмірності заявлених витрат до суду також надано не було.
Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Дослідивши надані докази на підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката, а також враховуючи повне задоволення позову, суд дійшов висновку про задоволення вимог позивача по стягненню з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 129 ГПК України. Судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що позов задоволено повністю, у відповідності до вимог ст.129 ГПК України, витрати щодо сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача у розмірі 2270,00 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 12, 20, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Харківська муніципальна страхова компанія" (61001, м. Харків, вул. Плеханівська, 63, код ЄДРПОУ 21186813) на користь Приватного акціонерного товариства "ПРОСТО-страхування" (04050, м. Київ, вул. Герцена, 10, код ЄДРПОУ 24745673) 5 644,78 грн страхового відшкодування, виплаченого Мосійчук Валерії Ігорівні за договором страхування PVP.S №2002038 від 23.07.2021, 5 000,00 грн витрат на правничу допомогу та 2 270,00 грн судового збору.
Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Згідно із ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду.
Учасники справи:
Позивач - Приватне акціонерне товариство "ПРОСТО-страхування" (04050, м. Київ, вул. Герцена, 10, код ЄДРПОУ 24745673).
Відповідач - Приватне акціонерне товариство "Харківська муніципальна страхова компанія" (61001, м. Харків, вул. Плеханівська, 63, код ЄДРПОУ 21186813).
Повне рішення складено "25" листопада 2021 р.
Суддя С.А. Прохоров