номер провадження справи 22/4/21
22.11.2021 Справа № 908/2531/21
м. Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Ярешко О.В.,
При секретарі судового засідання Шолоховій С.В.
за участю представників учасників справи:
прокурор: Стешенко В.Є.,посвідчення № 058619 від 14.12.2020
від позивача-1 - не з'явився;
від позивача-2 - не з'явився;
від відповідача - не з'явився
розглянувши в судовому засіданні матеріали справи № 908/2531/21
за позовом: В.о. керівника Бердянської окружної прокуратури (пр-т Перемоги, буд. 4, м. Бердянськ, Запорізька область, 71100) в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, -
позивача-1: Комунального некомерційного підприємства Бердянської міської ради “Бердянське територіальне медичне об'єднання” (пр-т Праці, буд. 6, м. Бердянськ, Запорізька область, 71112)
позивача-2: Бердянської міської ради (пл. Єдності, буд. 2, м. Бердянськ, Запорізька область, 71118)
до відповідача: Приватної науково-виробничої фірми “Хімбіодез” (пр-т. Соборний (Леніна), буд. 180А, м. Запоріжжя, 69035)
про визнання недійсним в частині договору, стягнення суми
1. Короткий зміст позовних вимог та заяви прокурора, позивачів
02.09.2021 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява (вих. № 50-3909вих-21 від 30.08.2021) В.о. керівника Бердянської окружної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, - Комунального некомерційного підприємства Бердянської міської ради “Бердянське територіальне медичне об'єднання” (позивач-1), Бердянської міської ради (позивач-2) до відповідача: Приватної науково-виробничої фірми “Хімбіодез” про визнання недійсним п. 4.1 договору постачання товарів медичного призначення № 327 від 10.04.2020, укладеного між Комунальним некомерційним підприємством Бердянської міської ради “Бердянське територіальне медичне об'єднання” та Приватною науково-виробничою фірмою “Хімбіодез”, в частині включення до ціни ставки податку на додану вартість, що складає 3865,08 грн.; стягнення з Приватної науково-виробничої фірми “Хімбіодез” на користь Комунального некомерційного підприємства Бердянської міської ради “Бердянське територіальне медичне об'єднання” коштів у розмірі 3865,08 грн., сплачених за договором постачання товарів медичного призначення № 327 від 10.04.2020, які набуті без достатньої правової підстави.
КНП БМР “Бердянське територіальне медичне об'єднання” та ПНВФ “Хімбіодез” уклали договір постачання товарів медичного призначення № 327 від 10.04.2020 щодо закупівлі товарів, зокрема, основних неорганічних хімічних речовин для лабораторій за кодом ДК 021:2015 - 24310000-0. На виконання умов вказаного договору покупцем 14.04.2020 на рахунок продавця перераховано 23190,48 грн., у т.ч. 3865,08 грн. ПДВ. Прокурор вважає, що даний договір укладений з порушенням норм чинного законодавства України, а саме Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020, який набрав чинності з 02.04.2020. Згідно вказаного Закону звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України та/або операції з постачання на митній території України товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19), перелік яких визначено Кабінетом Міністрів України. У разі здійснення операцій, звільнених відповідно до цього пункту, положення пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу та положення статті 199 цього Кодексу не застосовуються щодо таких операцій. Норми цього пункту застосовуються до операцій, здійснених починаючи з 17 березня 2020 року. Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2020 № 224 затверджено перелік товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), операції з постачання яких на митній території України звільняються від оподаткування ПДВ. Відтак, поставка відповідачем дезінфекційних засобів «Вінсепт» (рідина), «Вінсепт Експрес» мала здійснюватися без нарахування ПДВ. Договір від 10.04.2020 № 327 в частині врахування до загальної його суми 3865,08 грн. ПДВ підлягає визнанню недійсним. Одночасно, вказана сума коштів підлягає поверненню покупцю на підставі ст.ст. 1212, 1213 ЦК України.
Інші заяви по суті справи до суду від прокурора, позивачів-1, 2 не надходили.
2. Позиція (аргументи) відповідача. Заяви відповідача
Відповідач відзив на позов не надав, своїм правом на захист не скористався. Останнім днем строку для подання відзиву на позовну заяву було 13.10.2021.
Інші заяви по суті справи до суду не надходили.
3. Процесуальні питання, вирішені судом
Відповідно до протоколу розподілу судової справи між суддями від 02.09.2021 здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/2531/21 та визначено до розгляду судді Ярешко О.В.
Ухвалою суду від 07.09.2021 вказану позовну заяву залишено без руху.
16.09.2021 до суду від керівника Бердянської окружної прокуратури надійшла заява вих. № 50-4292вих-21 від 14.09.2021 про усунення недоліків позовної заяви, до якої долучено, зокрема, позовну заяву (уточнену).
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 21.09.2021 суддею Ярешко О.В. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/2531/21 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 19.10.2021.
Ухвалою суду від 19.10.2021 підготовче засідання відкладено на 03.11.2021.
Ухвалою суду від 03.11.2021 підготовче провадження у справі закрите, судове засідання призначено на 22.11.2021.
Представники позивачів-1,2 та відповідача у судове засідання з розгляду справи по суті не з'явилися. Про дату, час і місце судового слухання справи повідомлені відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України.
Причини неявки представників позивача-2 та відповідача суду невідомі.
Згідно з заявою представника позивача-1, що надійшла на адресу суду 19.11.2021, просив провести розгляд справи без участі представника КНП БМР «Бердянське ТМО».
Ухвала суду про відкриття провадження у справі отримана представником відповідача 24.09.2021, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Суд зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Суд нагадує, що роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України"). Суд нагадує, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (рішення Суду від 02.12.2010 у справі "Шульга проти України"). До того ж організація провадження таким чином, щоб воно було швидким та ефективним, є завданням саме національних судів (рішення Суду від 21.10.2010 у справі "Білий проти України").
Відповідно до ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Разом з тим, ч. 2 ст. 195 ГПК України встановлено, що суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.
У справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" Європейським судом з прав людини наголошено, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. Правосуддя має бути швидким. Тривала невиправдана затримка процесу практично рівнозначна відмові в правосудді.
Згідно з ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності сторін судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання представників сторін.
У судовому засіданні 22.11.2021 судом справу розглянуто по суті, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
4. Обставини справи, встановлені судом, та докази що їх підтверджують
10.04.2020 між Комунальним некомерційним підприємством Бердянської міської ради “Бердянське територіальне медичне об'єднання” (покупець за договором, позивач-1) та Приватною науково-виробничою фірмою “Хімбіодез” (постачальник, відповідач), згідно Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання, виникнення і поширення коронавірусної хвороби (COVID-19)», укладено договір постачання товарів медичного призначення № 327, відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язався передати у власність покупця товар медичного призначення: основні неорганічні хімічні речовини для лабораторій ДК 021:2015 24310000-0 (Дезинфікуючий засіб «Вінсепт» 1 л. з помповим дозатором (код УКТЗЕД - 3808), Дезинфікуючий засіб «Вінсепт експрес» 1,0 л. з курковим розпилювачем (код УКТЗЕД - 3808), далі - товар, а покупець зобов'язався прийняти і оплатити товар за узгодженою сторонами ціною.
Відповідно до п. 1.2 договору № 327, найменування, одиниця виміру, загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим договором, ціна за одиницю товару, його часткове співвідношення (асортимент, кількість) вказується в специфікації (додаток № 1) до цього договору і є невід'ємною його частиною.
У розділі 4 договору сторони врегулювали ціну договору та порядок розрахунків. Відповідно до п.п. 4.1, 4.2, вартість товару, що поставляється, визначається в специфікації (додаток № 1), видатковій накладній, рахунку. Сума договору складає 23190,48 грн., у т.ч. ПДВ. Розрахунок за товар здійснюється в безготівковому порядку, в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника після надання останнім відповідних документів для оплати протягом трьох банківських днів з відстрочкою платежу не менше ніж 7 банківських днів.
Згідно з п. 8.1, договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2020.
Сторонами до договору № 327 від 10.04.2020 підписано специфікацію (додаток № 1 до договору), згідно якої поставляється товар: дезинфікуючий засіб «Вінсепт» 1,0 л. з помповим дозатором (рідина), УКТЗЕД - 3808, 84 од. за ціною 198,72 грн. з ПДВ на суму 16692,48 грн. з ПДВ; дезинфікуючий засіб «Вінсепт експрес» 1,0 л. з курковим розпилювачем, УКТЗЕД - 3808, 30 од. за ціною 216,60 грн. з ПДВ на суму 6498,00 грн. з ПДВ, разом на суму 23190,48 грн., у т.ч. ПДВ.
Відповідачем був виставлений позивачу-1 рахунок-фактура № СФ-0000836 від 13.04.2020 на суму 23190,48 грн., у тому числі ПДВ - 3865,08 грн.
Сума 23190,48 грн., у тому числі ПДВ - 3865,08 грн., була перерахована позивачем-1 на банківський рахунок відповідача згідно з платіжним дорученням № 1162 від 14.04.2020.
Зазначений вище товар на суму 23190,48 грн. був поставлений відповідачем позивачу-1 на підставі видаткової накладної № РН-0000820 від 13.04.2020.
5. Щодо представництва прокуратурою інтересів держави у суді
Відповідно до ст. 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно з приписами частин 3, 4, 5 ст. 53 ГПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст. 174 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Європейський Суд з прав людини також звертав увагу на категорії справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) Європейський Суд з прав людини висловив таку думку: "сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".
Рішенням Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року № 3-рп/99 визначено, що прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України № 3-рн/99 від 08.04.1999, під поняттям "орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 23 Закону України “Про прокуратуру”, представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
Судом враховано, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Проте, з метою захисту інтересів держави прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежним чином.
Так, у постанові Верховного Суду від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18 суд дійшов висновку, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов'язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів. Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 18.04.2019 у справі № 906/506/18, від 11.04.2019 у справі № 904/583/18, від 13.02.2019 у справі № 914/225/18, від 21.05.2019 у справі № 921/31/18.
Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 сформований правовий висновок, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України “Про прокуратуру”, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.
У рішенні Європейського Суду з прав людини від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного королівства" суд проголосив, що засіб захисту повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання даної норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Зокрема, така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 904/9169/17.
Прокурор посилається, серед іншого, на статтю 23 Закону України "Про прокуратуру", а також зазначає, що порушення вимог законодавства призвели до фактичних втрат бюджетних коштів, що засвідчує нераціональне та неефективне використання бюджетних коштів та становить безумовне порушення інтересів держави у бюджетній сфері. КНП БМР “Бердянське територіальне медичне об'єднання” не вжито достатніх заходів для повернення бюджетних коштів, безпідставно сплачених ПНВФ “Хімбіодез” в рахунок податку на додану вартість. Так, відповідно до звіту про договір про закупівлю, укладеного без використання електронної системи закупівель UA-2020-04-10-001338-а, джерелом фінансування купівлі є місцевий бюджет. Відповідно до листа Бердянського управління Державної казначейської служби України Запорізької області від 16.08.2021 вих. № 4450-21, по договору від 10.04.2020 № 327 здійснено оплату у 2020 році у сумі 23190,48 грн. за рахунок коштів загального фонду місцевого бюджету Бердянської міської територіальної громади. Враховуючи, що виконання оспорюваного договору здійснюється за рахунок коштів місцевого бюджету, порушення, допущені при його укладанні, призводять до порушення майнових прав територіальної громади Бердянської міської ради, за рахунок якої останній і формується.
Відповідно до п.п. 1.2, 8.2 Статуту Комунального некомерційного підприємства Бердянської міської ради “Бердянське територіальне медичне об'єднання”, підприємство є комунальним унітарним некомерційним підприємством, заснованим на комунальній власності територіальної громади м. Бердянська, від імені якої виступає Бердянська міська рада. Майно підприємства є комунальною власністю територіальної громади м. Бердянськ.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання частин третьої - п'ятої статті 53 Господарського процесуального кодексу України та частин третьої, четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор при поданні позовної заяви обґрунтував неналежне здійснення захисту інтересів Комунальним некомерційним підприємством Бердянської міської ради “Бердянське територіальне медичне об'єднання” та Бердянською міською радою, якими не вжито заходів щодо оспорення умов договору та повернення коштів на підставі спірного договору.
На підтвердження прокурор надав належним чином засвідчені докази надання ним позивачу-1 листів від 17.06.2021 вих. 50-2100вих-21, від 28.07.2021 вих. № 50-3164вих-21 та позивачу-2 від 05.08.2021 вих. № 50-3428вих-21 щодо порушення законодавства. Листом від 10.08.2021 вих. № 4332-21 позивач-1 просив представляти його інтереси у судовому провадженні.
Також у матеріалах справи міститься повідомлення від 18.08.2021 вих. № 50-3697вих-21, адресоване позивачам, щодо пред'явлення відповідної позовної заяви в інтересах держави.
Отже, при зверненні з даним позовом прокурором дотримано норми статті 53 Господарського процесуального кодексу України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру", визначено уповноважений орган місцевого самоврядування та належним чином обґрунтовано необхідність захисту інтересів держави у спірних правовідносинах внаслідок, у тому числі бездіяльності позивачів.
6. Норми права та мотиви, з яких виходить господарський суд при ухваленні рішення
Відповідно до ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 2, 4 статті 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
У силу приписів ч. 1 ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 762 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до положень статті 16 ЦК України, визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Аналогічна позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 по справі № 905/1227/17.
За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, заявником при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020, який набрав чинності з 02.04.2020, пункт 71 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України викладений у такій редакції: "71. Тимчасово, на період, що закінчується останнім календарним днем місяця, в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України та/або операції з постачання на митній території України товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19), перелік яких визначено Кабінетом Міністрів України. У разі здійснення операцій, звільнених відповідно до цього пункту, положення пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу та положення статті 199 цього Кодексу не застосовуються щодо таких операцій. Норми цього пункту застосовуються до операцій, здійснених починаючи з 17 березня 2020 року".
Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2020 № 224 затверджено перелік лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання,
необхідних для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19), які звільняються від сплати ввізного мита та операції з ввезення яких на митну територію України звільняються від оподаткування податком на додану вартість (назва Переліку в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2020 № 224).
Вказана постанова набрала чинності 21.03.2020.
У розділі Дезінфекційні засоби і антисептики (в редакції, чинній на момент укладення договору від 10.04.2020) включений дезинфікаційний засіб за кодом УКТЗЕД 3808.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено з 12 березня 2020 до 22 травня 2020 на всій території України карантин.
Постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 до 31 грудня 2021 на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 № 211 “Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2”, від 20 травня 2020 № 392 “Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 та від 22 липня 2020 № 641 “Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2”.
За приписами ч. 1 ст. 189 ГК України, ціна в цьому Кодексі є вираженим у грошовій формі еквівалентом одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються в системі оподаткування.
Об'єктом оподаткування є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 Податкового кодексу України.
Відповідно до пп. 14.1.178 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податок на додану вартість - це непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.
Відтак, станом на час укладення договору від 10.04.2020 № 327 поставка визначеного договором товару мала здійснюватися без нарахування податку на додану вартість.
Як встановлено судом, у загальну вартість товару 23190,48 грн. включено податок на додану вартість у сумі 3865,08 грн., що суперечить наведеним вище приписам законодавства.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
При цьому, відповідно до ст. 217 ЦК України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
За приписами ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Враховуючи викладене, позовна вимога про визнання недійсним пункту 4.1 договору постачання товарів медичного призначення № 327 від 10.04.2020, укладеного між Комунальним некомерційним підприємством Бердянської міської ради “Бердянське територіальне медичне об'єднання” та Приватною науково-виробничою фірмою “Хімбіодез”, в частині включення до ціни ставки податку на додану вартість, що складає 3865,08 грн., судом задовольняється.
Згідно зі ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 викладена така правова позиція: кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Верховний Суд у постанові від 06.02.2020 у справі № 910/13271/18 вказав, що під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Такий правовий висновок викладений раніше у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18.
А якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.03.2016 у справі № 6-2978цс15 та від 03.06.2016 у справі № 6-100цс15.
Відповідно до ст. 1213 ЦК України, набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Для застосування зазначеної норми необхідно, по-перше, щоб одна особа набула (зберегла) майно за рахунок іншої. Збільшення або збереження в попередньому розмірі майна однієї сторони є результатом відповідного зменшення майна у іншої сторони. По-друге, необхідно, щоб набуття майна однією особою за рахунок іншої відбулося без достатньої правової підстави, передбаченої законом або угодою. Безпідставно набуте майно повертається тому, за рахунок кого було набуте.
У відповідності до ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Згідно зі ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Як встановлено судом, грошові кошти у сумі 3865,08 грн. були отримані відповідачем від позивача-1 згідно з платіжним дорученням від 14.04.2020 № 1162 на підставі договору № 327 від 10.04.2020.
Враховуючи вищенаведене, оскільки договір № 327 від 10.04.2020 у частині включення до ціни товару ставки податку на додану вартість, що складає 3865,08 грн., визнаний судом недійсним, докази повернення 3865,08 грн. відповідачем позивачу-1 у матеріалах справи відсутні та сторонами суду не подані, судом задовольняється позовна вимога про стягнення з Приватної науково-виробничої фірми “Хімбіодез” на користь Комунального некомерційного підприємства Бердянської міської ради “Бердянське територіальне медичне об'єднання” коштів у розмірі 3865,08 грн., сплачених за договором постачання товарів медичного призначення № 327 від 10.04.2020, які набуті без достатньої правової підстави.
Таким чином, позов у цілому задовольняється судом повністю.
7. Судові витрати
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, судовий збір у сумі 4540,00 грн. стягується з відповідача на користь Запорізької обласної прокуратури в особі Бердянської окружної прокуратури Запорізької області.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позовні вимоги задовольнити повністю.
Визнати недійсним пункт 4.1 договору постачання товарів медичного призначення № 327 від 10.04.2020, укладеного між Комунальним некомерційним підприємством Бердянської міської ради “Бердянське територіальне медичне об'єднання” (код ЄДРПОУ 39029713) та Приватною науково-виробничою фірмою “Хімбіодез” (код ЄДРПОУ 31473689) в частині включення до ціни товару ставки податку на додану вартість, що складає 3865 (три тисячі вісімсот шістдесят п'ять) грн. 08 коп.
Стягнути з Приватної науково-виробничої фірми “Хімбіодез” (пр-т Соборний (Леніна), буд. 180А, м. Запоріжжя, 69035, код ЄДРПОУ 31473689) на користь Комунального некомерційного підприємства Бердянської міської ради “Бердянське територіальне медичне об'єднання” (пр-т Праці, буд. 6, м. Бердянськ, Запорізька область, 71100, код ЄДРПОУ 39029713) кошти у розмірі 3865 (три тисячі вісімсот шістдесят п'ять) грн. 08 коп., сплачені за договором постачання товарів медичного призначення № 327 від 10.04.2020, які набуті без достатньої правової підстави.
Стягнути з Приватної науково-виробничої фірми “Хімбіодез” (пр-т Соборний (Леніна), буд. 180А, м. Запоріжжя, 69035, код ЄДРПОУ 31473689) на користь Запорізької обласної прокуратури в особі Бердянської окружної прокуратури Запорізької області (стягувач: 71100, Запорізька область, м. Бердянськ, пр-т Перемоги, буд. 4, 71100, розрахунковий рахунок: UA438201720343180001000000271, відкритий в Державній казначейській службі України, м. Київ, МФО 820172, отримувач: Запорізька обласна прокуратура, ЄДРПОУ 02909973, код класифікації видатків бюджету - 2800) 4540 (чотири тисячі п'ятсот сорок) грн. 00 коп. судового збору.
Відповідно ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено згідно з вимогами ст. 238 ГПК України та підписано - 26 листопада 2021.
Рішення розміщується в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.
Суддя О.В. Ярешко