майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,
e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ 03499916
"16" листопада 2021 р. м. Житомир Справа № 906/1521/20
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Соловей Л.А.
при секретарі судового засідання: Пеньківській О.В.,
за участю представників сторін:
від позивача: Величко Д.В., довіреність від 03.08.2020;
Абросімов С.С., довіреність від 03.08.2020 (був присутній в
судовому засіданні 25.10.21);
від відповідача -1: не з'явився;
від відповідача-2: Винокуров О.В., ордер серії КС №808590 від 14.04.2021;
Сокол Д.В., ордер серії КС №808708 від 05.05.2021;
від відповідача-3: не з'явився;
від третьої особи: не з'явився;
присутній вільний слухач ОСОБА_1 , паспорт НОМЕР_1 , виданий 07.08.2014,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі справу
за позовом ОСОБА_2 (м.Київ)
до 1. ОСОБА_3 (м.Київ);
2. ОСОБА_4 (м.Київ);
3. Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітал-Інтер" (с.Андріївка
Черняхівського району Житомирської області)
за участю у справі у якості третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_5 (м.Вишгород Київської області)
про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства, визнання недійсним рішення загальних зборів учасників товариства, визначення розміру статутного капіталу товариства та визначення розмірів часток учасників,
з перервами в судовому засіданні з 21.09.2021 до 25.10.2021, з 25.10.2021 до 16.11.2021 згідно із ст.216 ГПК України.
ОСОБА_2 звернулась до Господарського суду Житомирської області з позовом, в якому з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 12.05.2021 просить:
- визнати недійсним договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітал-Інтер" від 24.01.2017 року, який укладений між ОСОБА_3 (реєстраційний номер картки платника податків: НОМЕР_2 ) та ОСОБА_4 (реєстраційний номер картки платника податків: НОМЕР_3 ).
- визнати недійсним рішення загальних зборів, оформлене протоколом №5, позачергових загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітал-Інтер" від 24.01.2017 року;
- визначити розмір статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю "Вітал-Інтер" в сумі 7 000 000,00грн та розміри часток учасників товариства з обмеженою відповідальністю "Вітал-Інтер" у наступному співвідношенні: частка розміром 99 % статутного капіталу номінальною вартістю 6 930 000,00грн належить ОСОБА_2 ; частка розміром 1 (один) відсоток статутного капіталу номінальною вартістю 70 000,00грн належить ОСОБА_4 .
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що під час розгляду справи №906/655/18 встановлено факт суттєвого порушення покупцем договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі товариства, укладеного 10.02.2015 між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , якій (у зв'язку із непроведенням ОСОБА_3 розрахунку за куплену частку) належало право застави на продану частку, що виникло в силу закону. За змістом ч.2 ст.586 ЦК України, ч.2 ст.17 Закону України "Про заставу" та ч.3 ст.9 Закону України "Про іпотеку" відчуження майна, що є предметом застави (іпотеки) можливе лише за згодою заставодержателя (іпотекодержателя). Оскільки відчуження відповідачем-1 - ОСОБА_3 на користь відповідача-2 - ОСОБА_4 частки розміром 99% у статутному капіталі ТОВ "Вітал-Інтер" відбулось без обов'язкового погодження з боку позивача - ОСОБА_2 , у сукупністю з необізнаністю позивачки щодо факту укладення відповідачами спірного договору від 27.01.2017, позивач вважає оскаржуваний договір між відповідачами таким, що укладений з наявними юридичними дефектами, що є підставою для визнання його недійсним та відновлення становища, яке існувало до моменту укладення оскаржуваного правочину.
Ухвалою господарського суду від 16.01.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 17.03.2021; витребувано від Черняхівської районної державної адміністрації Житомирської області в особі відділу економічного розвитку і торгівлі оригінал або належним чином завірену копію матеріалів реєстраційної справи Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітал-Інтер; витребувано від Господарського суду Житомирської області матеріали судової справи №906/655/18.
Ухвалою суду від 17.03.2021 залучено до участі у справі у якості третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача ОСОБА_5 ; відкладено підготовче засідання на 19.04.2021.
15.04.2021 від представника ОСОБА_2 надійшло клопотання про долучення документів на підтвердження виконання доручення суду від 12.04.2021, у якому представник позивача повідомив, що виконати вимоги ухвали суду від 17.03.2021 у справі №906/1521/20 в частині вручення представнику Черняхівської районної державної адміністрації Житомирської області в особі відділу економічного розвитку і торгівлі копії вказаної ухвали та отримання витребуваних доказів не вдалося через відсутність (представників) Черняхівської районної державної адміністрації Житомирської області за адресою: Житомирська область, Черняхівський район, смт.Черняхів, Майдан Рад, 1.
Ухвалою суду від 19.04.2021 продовжено строк підготовчого провадження, відкладено підготовче засідання на 25.05.2021; витребувано у Житомирської районної державної адміністрації Житомирської області оригінал або належним чином завірену копію матеріалів реєстраційної справи ТОВ "Вітал-Інтер" (ідентифікаційний код 34460630) і уповноважено адвоката Величка Д.В. на отримання вказаних документів; встановлено учасникам справи строки для подання відповідних заяв по суті спору.
На адресу суду від представника відповідача-2 ОСОБА_4 надійшли заява про застосування строку позовної давності (т.2, а.с.1-7) та відзив на позовну заяву, в якому останній позовні вимоги не визнає та зазначає, що оскаржуваний позивачем правочин від 24.01.2017 був спрямований на настання реальних наслідків. ОСОБА_4 при укладанні договору не знав та не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження частки в статутному капіталі, вжив всіх розумних заходів, виявив обережність та обачність для з'ясування правомочностей продавця на відчуження майна, він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків; позивач у позовній заяві посилається на постанову від 29.04.2020 по справі №906/655/18 та зазначає лише ті висновки суду, які вигідні йому без системного судового рішення в цілому; вирішуючи питання про дієвий та належний спосіб захисту порушеного права, в рамках розгляду справи №906/655/18 Верховний Суд зауважив, що ОСОБА_2 не позбавлена можливості скористатись правом на відшкодування збитків, за їх наявності на підставі ч.5 ст.653 ЦК України. Також відзначає, що за висновками Великої Палати Верховного Суду, сформульованими у постанові від 08.09.2020 у справі 916/667/18, якщо покупець отримав товар (частку в статутному капіталі ТОВ), але не здійснив оплати, підлягає застосуванню ч.3 ст.692 ЦК України, відповідно до якої у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. Наведений припис не передбачає можливості продавця за своїм вибором вдатись до іншого способу захисту. Якщо порушення прав продавця полягає в тому, що він не отримав грошових коштів від продавця, то спосіб захисту, який належним чином захистить саме це право, відповідає позовна вимога про стягнення неотриманих коштів. На думку відповідача-2 позивачем при зверненні з даною позовною заявою неправильно обрано спосіб захисту, що в свою чергу є окремою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Крім того, вказує, що відсутні підстави для визнання недійсним правочину, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , оскільки договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "Вітал-Інтер" від 24.01.2017 не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Застосування реституції та повернення майна за недійсним правочином, враховуючи положення ст.216 ЦК України, є можливим виключно тоді, коли предметом спору є правочин за участю власника і першого покупця (набувача). ОСОБА_2 не була стороною в оскаржуваному договорі купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "Вітал-Інтер" від 24.01.2017, відтак норми ст.216 ЦК України не можуть застосовуватися як підстава позову про повернення майна, яке було відчужене третій особі (добросовісному набувачеві). Додатково звертає увагу, що позивачем не подано будь-яких доказів та не наведено жодних обставин, які б слугували підставою для визнання недійсним рішення позачергових загальних зборів учасників ТОВ "Вітал-Інтер" №5 від 24.01.2017. (т.2, а.с.27-37).
Ухвалою господарського суду від 25.05.2021 відкладено підготовче засідання на 22.06.2021, продовжено сторонам процесуальні строки для подання відповіді на відзив та заперечення на відповідь на відзив; зобов'язано Житомирську районну державну адміністрацію Житомирської області надати суду оригінал або належним чином завірену копію матеріалів реєстраційної справи Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітал-Інтер" .
14.06.2021 на адресу суду від представника ОСОБА_2 надійшли заперечення на заяви відповідача-2 про застосування правових наслідків спливу позовної давності (т.2, а.с.128-131) та відповідь на відзив від 08.06.2021, у якій позивач зазначає, що станом на момент укладення оспорюваного договору від 24.01.2017 Оболонським районним судом м.Києва було відкрито провадження у цивільній справі №756/16301/16-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розірвання договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Вітал-Інтер", визнання за ОСОБА_2 права власності на частку у статутному капіталі ТОВ "Вітал-Інтер" у розмірі 99% статутного капіталу, припинення права власності ОСОБА_3 на частку у статутному капіталі, скасування рішення загальних зборів ТОВ "Вітал-Інтер" від 19.02.2015 та скасування запису в Єдиному державному реєстрі щодо зміни складу учасників ТОВ "Вітал-Інтер" і ОСОБА_4 мав би вжити розумних заходів із перевірки історії набуття ОСОБА_3 спірної частки, в тому числі і обставину повної оплати за договором. Зазначених заходів ОСОБА_4 здійснено не було, що виключає посилання останнього на добросовісність набуття спірної частки і, відповідно позбавляє його правомочностей захисту прав добросовісного набувача. Вважає, що вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної частки у статутному капіталі ТОВ "Вітал-Інтер", укладеного між відповідачем - 1 і відповідачем - 2, визначення розміру статутного капіталу товариства та часток учасників у відповідному співвідношенні обумовлена відсутністю погодження позивачки на відчуження ОСОБА_3 спірної частки (тобто обмеження права розпорядження) та на відновлення власних корпоративних прав. На думку представника позивача, посилання відповідача-2 на постанову Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі №916/667/18 не є релевантним, адже обставини, встановлені у цій справі, суттєво відрізняються від обставин заявленого позову (т.2, а.с.117-120).
22.06.2021 позивачем подано клопотання від 17.06.2021 про витребування у відповідача-2 ОСОБА_4 оригіналу письмового доказу - оригіналу розписки вiд 27.01.2017, виданої ОСОБА_6 щодо оплати на її користь ОСОБА_4 2600,00грн, за продаж частки у розмірі 99% статутного капіталу ТОВ "Вітал-Iнтер" номінальною вартістю 6930000,00грн, оскільки позивач ставить під сумнів не тільки відповідність поданої відповідачем-2 разом з відзивом копії розписки від 27.01.2017 оригіналу, а й взагалі її існування такої, тобто достовірність письмового документа як доказу, з огляду на розбіжності в позиціях ОСОБА_4 щодо наявності чи відсутності у нього оригіналу вказаної розписки, а також невідповідності цієї розписки умовам договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Вітал-Інтер", укладеного 24.01.2017 між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 , в частині як строку оплати, так і форми такого розрахунку (безготівкова або готівкова).
Ухвалою суду від 22.06.2021 відкладено підготовче засідання на 20.07.2021; клопотання позивача про витребування оригіналу письмового доказу від 17.06.2021 задоволено; продовжено відповідачу-2 встановлений судом процесуальний строк для подання заперечення на відповідь на відзив до 19.07.2021.
У запереченні на відповідь на відзив від 14.07.2021 представник відповідача зазначив про сумнівність доводів позивача стосовно того, що ОСОБА_4 мав би проявити обачність і встановити з Єдиного державного реєстру судових рішень, що на момент укладення оспорюваного договору від 24.01.2017 Оболонським районним судом м.Києва було відкрито провадження у цивільній справі №756/16301/16-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розірвання договору купівлі-продажу від 10.02.2015, оскільки з відомостей, які містяться в ЄДРСР вбачається, що ухвала від 13.01.2017 про відкриття провадження у цивільній справі №756/16301/16-ц була надіслана судом 01.03.2017, а оприлюднена 03.03.2017 року, тобто майже через 2 місяці після укладення спірного правочину з ОСОБА_4 . Також вказав, що позивачем не визначено правову підставу позову (т.2, а.с.178-180).
Ухвалою суду від 20.07.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу №906/1521/20 до судового розгляду по суті на 21.09.2021.
17.09.2021 до суду від представника відповідача-2 надійшли додаткові письмові пояснення (т.2, а.с.208-210).
21.09.2021 від представника позивача надійшли письмові пояснення від 16.09.2021 (т.2, а.с.222-225).
У судовому засіданні під час розгляду справи по суті двічі оголошувалась перерва відповідно до ч.2 ст.216 ГПК України.
Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у відповідних процесуальних заявах.
Представники відповідачів-1,3 і третьої особи у засідання не з'явилися.
Представники відповідача-2 проти позову заперечили з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву тощо.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, господарський суд
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, 22.04.2008 року на загальних зборах учасників ТОВ "Вітал-Інтер" вирішено прийняти до складу учасників товариства ОСОБА_2 та визначити її частку в статутному капіталі товариства в розмірі 99%, що в грошовому еквіваленті становить 6 930 000 грн.
10.02.2015 року ОСОБА_2 (позивач/продавець) та ОСОБА_3 (відповідач-1/покупець) уклали договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Вітал-Інтер" (т.1, а.с.39-41), за умовами пункту 1.1. якого продавець відступає шляхом продажу всю належну йому частку в статутному капіталі ТОВ "Вітал-Інтер", а покупець приймає частку та зобов'язується її оплатити за ціною 1000000грн в порядку, встановленому та погодженому відповідно до положень цього договору. Частка в статутному капіталі товариства, що відчужується за цим договором, складає 99% статутного капіталу товариства, що у грошовому еквіваленті становить 6 930 000,00грн (п.1.3, п.2.1 договору).
Умовами договору передбачено, що вартість частки у статутному капіталі ТОВ "Вітал-Інтер", що визначена в п.2.1 договору, сплачується покупцем продавцю у термін не пізніше 1 серпня 2015 року шляхом перерахування безготівкових коштів на поточний рахунок, за вказівкою продавця (п.2.2 договору).
19.02.2015 ОСОБА_2 подала загальним зборам товариства нотаріально посвідчену заяву, в якій повідомила про відступлення своє частки у ТОВ "Вітал-Інтер", яка складає 99% статутного капіталу, на користь ОСОБА_3 . Рішенням загальних зборів учасників ТОВ "Вітал-Інтер" від 19.02.2015 року, оформлених протоколом № 4:
- затверджено продаж учасником ОСОБА_2 своє частки у розмірі 693000000грн, що становить 99% статутного капіталу товариства на користь ОСОБА_3 ;
- прийнято ОСОБА_3 до складу учасників товариства;
- виведено зі складу учасників товариства ОСОБА_2 ;
- затверджено новий склад учасників товариства та внесено зміни до статуту.
02.03.2015 зареєстровано нову редакцію статуту ТОВ "Вітал-Інтер", відповідно до якої учасниками є ОСОБА_3 з розміром частки 99%, що в гривневому еквіваленті становить 6 930 000грн, та ОСОБА_5 з розміром частки 1%, що в гривневому еквіваленті становить 70 000грн.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 в порушення умов договору не сплатила ОСОБА_2 вартість частки в розмірі 1000000грн.
Разом з цим, 21.12.2016 ОСОБА_3 підписано та нотаріально посвідчено заяву, в якій підтверджено відступлення шляхом продажу своєї частки в товаристві в розмірі 99% статутного капіталу на користь ОСОБА_4 .
24.01.2017 ОСОБА_3 (продавець/відповідач-1) та ОСОБА_4 (покупець/відповідач-2) уклали оскаржуваний позивачем договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "Вітал-Інтер" (т.1, а.с.24-26), за умовами якого продавець зобов'язався в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, передати у власність покупця свою частку в статутному капіталі товариства, а покупець зобов'язався в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти та оплатити названу частку (п.1.1 договору від 24.01.2017).
Статутний капітал на момент укладення цього договору: 7 000 000,00грн (п.п.1.2.3 договору від 24.01.2017).
Згідно п.1.3 договору від 24.01.2017 номінальна вартість частки у статутному капіталі ТОВ розміром 99% складає 6 930 000,00грн.
За змістом п.2.2 договору від 24.01.2017 відступлення частки за цим договором є чинним і покупець набуває відповідні права на частки у ТОВ з моменту підписання сторонами цього договору.
Пунктом 3.1 договору від 24.01.2017 сторони погодили, що за відступлення частки покупець зобов'язується сплатити продавцю 2600,00грн.
Факт оплати ОСОБА_4 частки у статутному капіталі ТОВ "Вітал-Інтер" за умовами договору купівлі-продажу від 24.01.2017 підтверджується розпискою від 27.01.2017 (т.2, а.с.168), оригінал якої оглянуто у судовому засіданні 20.07.2021.
У той же день, 24.01.2017 відбулись загальні збори учасників ТОВ "Вітал-Інтер", оформлені протоколом №5 (т.1, а.с.27-31), на яких були прийняті рішення про:
- затвердження продажу частки учасника ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 ,
- прийняття нового учасника до ТОВ "Вітал-Інтер" у зв'язку з придбанням часток у статутному капіталі ТОВ;
- затвердження нового складу учасників ТОВ "Вітал-Інтер";
- розподілу часток у статутному капіталі ТОВ "Вітал-Інтер" та розподілу голосів на загальних зборах;
- внесення змін до статуту шляхом викладення його у новій редакції;
- затвердження нової редакції статуту.
Відповідно до нової редакції статуту товариства, затвердженої 24.01.2017 рішенням загальних зборів, учасником товариства є ОСОБА_4 з часткою у статутному капіталі 99%, що становить 6 930 000грн, та ОСОБА_5 з розміром частки 1 %, що становить 70 000грн.
25.01.2017 приватним нотаріусом до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено записи щодо зміни складу та інформації про засновників ТОВ "Вітал-Інтер", зміни та відомості про керівника юридичної особи (т.2, а.с.13-21).
В подальшому, з огляду на те, що ОСОБА_3 , в порушення умов договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "Вітал-Інтер" від 10.02.2015, не сплатила ОСОБА_2 1млн.грн вартості набутої у власність частки, остання звернулась 06.08.2018 до Господарського суду Житомирської області з позовом про розірвання вказаного договору купівлі-продажу частки, вилучення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відомостей стосовно ОСОБА_4 як засновника ТОВ "Вітал-Інтер" та поновлення відомостей щодо ОСОБА_2 як засновника ТОВ "Вітал-Інтер" з часткою у статутному капіталі в розмірі 99 % вартістю 6 930 000,00грн.
За результатами розгляду справи №906/655/18, постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.01.2020 (залишеною без змін постановою Верховного Суду від 29.04.2020) розірвано договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітал-Інтер", укладений 10.02.2015 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; в решті позову відмовлено (т.1, а.с.48-72).
Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначив, що Верховний Суд у постанові від 29.04.2020 у справі №906/655/18 погодився з аргументами ОСОБА_2 , що їй належало право застави на частку у статутному капіталі ТОВ "Вітал-Інтер" в розмірі 99%, яке виникло в силу закону. Також у цій постанові КГС ВС зауважив, що у разі, якщо позивач - ОСОБА_2 прагне відновити склад учасників товариства, який існував до стверджуваного порушення її прав або інтересів, і таке відновлення не може бути здійснене шляхом стягнення (витребування з володіння) з відповідача частки у статутному капіталі товариства, то належним способом захисту у цьому разі є позов про визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства. Позивач наполягає на тому, що без визнання недійсним спірного договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "Вітал-Інтер" від 24.01.2017, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , він не має змоги ефективно захистити свої корпоративні права як власника частки у статутному капіталі. За загальним правилом, право продажу товару належить його власнику (ст.658 ЦК України). При цьому позивач зазначає, що відповідач-1 хоч і був власником частки, однак не мав права відчужувати дану частку без погодження з ОСОБА_8 , якій належало право застави на вказану частку, в зв'язку з чим, посилаючись, зокрема, на порушення його корпоративних прав, просить визнати недійсним укладений між відповідачами договір та відновити становище, яке існувало до моменту укладення оскаржуваного правочину.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне.
У даному випадку, позивач посилається, що спір стосується реалізації прав позивача на управління часткою у розмірі 99% статутного капіталу ТОВ "Вітал-Інтер", тобто є таким, що виникає з корпоративних правовідносин і підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Згідно з ч.3 ст.167 Господарського кодексу України під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.
Частиною 1 статті 167 Господарського кодексу України визначено, що корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Відповідно до ч.ч.1, 5 ст.98 Цивільного кодексу України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства. Рішення загальних зборів може бути оскаржене учасником товариства до суду.
За змістом наведених вище положень закону, сторонами у корпоративному спорі є:
1) юридична особа та її учасник (засновник, акціонер, член), у тому числі учасник, який вибув;
2) учасники (засновники, акціонери, члени) юридичної особи.
При цьому, учасник, який вибув зі складу юридичної особи, може бути стороною корпоративного спору, зокрема, про визнання недійсними рішень юридичної особи, якщо ці рішення прийняті в період до виходу (виключення) учасника, а відповідні вимоги обґрунтовуються порушенням його корпоративних прав на момент прийняття такого рішення.
Тобто, право на звернення до суду з позовом про визнання недійсними рішень органів управління товариства мають ті його учасники, які були учасниками на дату прийняття рішення, що оскаржується (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №910/7847/17, від 12.06.2018 у справі №910/10134/17, від 04.09.2018 у справі №915/593/17, від 16.10.2018 у справі №910/15792/14).
Отже, під час вирішення корпоративного спору суд повинен встановити наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясувати питання про наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання.
Так ,предметом спору в даній справі є матеріально-правові вимоги позивача про:
- визнання недійсним договору купівлі-продажу частки в статутного капіталу ТОВ "Вітал-Інтер" від 24.01.2017, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ;
- визнання недійсним рішення позачергових загальних зборів учасників ТОВ "Вітал-Інтер" від 24.01.2017, оформленого протоколом №5;
- визначення розміру статутного капіталу ТОВ "Вітал-Інтер" в сумі 7 000 000,00грн та розміри часток учасників у співвідношенні: частка розміром 99% статутного капіталу номінальною вартістю 6 930 000,00грн належить ОСОБА_2 ; частка розміром 1% статутного капіталу номінальною вартістю 70 000,00грн належить ОСОБА_4 .
При цьому, в ході розгляду справи судом встановлено, що прийняттю оскаржуваного правочину, рішенню та діям в часовій хронології передувало укладення між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договору купівлі-продажу частки в статутного капіталу ТОВ "Вітал-Інтер" від 10.02.2015, який було розірвано в судовому порядку.
Положення частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди).
Цивільний кодекс України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; шляхом укладання правочинів суб'єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб'єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 628 зазначеного Кодексу зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Водночас за змістом частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
У статті 215 Цивільного кодексу України унормовано, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.
Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину.
Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Самі по собі дії осіб, зокрема, щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права.
У даній справі позов про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "Вітал-Інтер" від 24.01.2017 подала особа, яка не була стороною спірного договору.
Відповідно до 4 ст.236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено. Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов'язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.
Така правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі №910/12787/17.
Позивач зазначає, що ОСОБА_3 хоч і була власником частки у статутному капіталі ТОВ "Вітал-Інтер" в розмірі 99% відповідно до договору купівлі-продажу від 10.02.2015, однак не мала права її відчужувати на користь ОСОБА_4 без згоди ОСОБА_2 , оскільки ОСОБА_2 належало право застави на вказану частку в силу ч.6 ст.694 ЦК України.
Разом з тим, пунктами 3.1, 3.2 вказаного договору передбачено, що продавець ( ОСОБА_2 ) передає право власності на частку в статутному капіталі товариства в момент укладення цього договору. З набуттям права власності на частку в статутному капіталі товариства покупець ( ОСОБА_3 ) набуває прав та обов'язків учасника товариства відповідно до статуту товариства і чинного законодавства України. Після набуття чинності договором будь-яка передача та/або розпорядження, та/або обтяження продавцем ( ОСОБА_2 ) будь-яких прав на частку в статутному капіталі без письмової згоди покупця ( ОСОБА_3 ), а саме: продаж, дарування, обмін, застава чи інший законний та/або незаконний спосіб відчуження, здійснений всупереч цьому договору, вважаються недійсними, і не мають юридичної сили.
Таким чином, сторони дійшли згоди у п.3.1 договору від 10.02.2015, що право власності на частку у статутному капіталі переходить від продавця до покупця в м о м е н т у к л а д а н н я договору.
Відповідно до ч.1 ст.697 ЦК України договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин. У цьому разі покупець не має права до переходу до нього права власності розпоряджатися товаром, якщо і н ш е не встановлено договором, законом або не випливає із призначення та властивостей товару.
Приписами ч.2 ст.697 ЦК України передбачено, якщо покупець прострочив оплату товару, продавець має право вимагати від нього повернення товару. Продавець має право вимагати від покупця повернення товару також у разі ненастання обставин, за яких право власності на товар мало перейти до покупця.
Отже відповідно до норми статті 697 ЦК України покупець не має права розпоряджатися товаром до переходу до нього права власності, який може пов'язуватися із здійсненням оплати за товар або іншими обставинами. Прострочення оплати покупцем товару, право власності на який зберігається за продавцем, а також ненастання обставин, що за умовами договору були підставами виникнення права власності у покупця, надає покупцеві право вимагати повернення товару. Але таке право продавець може реалізувати лише щодо покупця, а не до третьої особи, що придбала це майно за відплатним договором.
Як вказує позивач, відповідно до частини 6 статті 694 ЦК України з моменту передання товару, проданого в кредит, тобто частки в статутному капіталі ТОВ "Вітал-Інтер", і до його оплати, ОСОБА_2 належало право застави на цю частку.
Пунктом 2 частини 1 статті 21 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" до забезпечувальних обтяжень належить право застави рухомого майна згідно з статтею 694 ЦК України.
У статті 10 цього Закону визначено, що у разі відчуження рухомого майна боржником, який не мав права його відчужувати, особа, що придбала це майно за відплатним договором, в в а ж а є т ь с я й о г о д о б р о с о в і с н и м н а б у в а ч е м згідно зі статтею 388 ЦК України за умови відсутності в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про обтяження цього рухомого майна. Д о б р о с о в і с н и й н а б у в а ч н а б у в а є п р а в о в л а с н о с т і н а т а к е н е р у х о м е м а й н о б е з о б т я ж е н ь.
Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Згідно зі статтею 12 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" взаємні права та обов'язки за правочином, на підставі якого виникло обтяження, виникають у відносинах між обтяжувачем і боржником з моменту набрання чинності цим правочином, якщо інше не встановлено законом. Реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. У разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, проте воно є нечинним у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом.
Таким чином, відповідно до вимог чинного законодавства України застава зберігає свою силу для нового власника майна з а у м о в и наявності у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відповідних відомостей про обтяження, які внесені до такого реєстру перед відчуженням предмета застави і є чинними на момент його відчуження. У протилежному випадку набувач вважається добросовісним і набуває право власності на таке рухоме майно без обтяжень.
Отже, у разі продажу (відчуження) товару, яке є предметом купівлі-продажу в кредит з відстроченням або розстроченням платежу, і відсутності реєстрації відповідного обтяження, наступний покупець є добросовісним набувачем згідно зі статтею 388 ЦК України.
Враховуючи, що на момент набуття ОСОБА_4 права власності на частку у статутному капіталі ТОВ "Вітал-Інтер" у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна були відсутні відомості про заборону відчуження частки у розмірі 99% статутного капіталу ТОВ "Вітал-Інтер", що складає 6 930 000грн, а тому відповідач-2 набув право власності на частку без обтяжень та є добросовісним набувачем.
Зазначені обставини також викладені у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.04.2020 у справі №906/655/18 (т.1, а.с.56-72).
Окремо, слід відмітити, що укладений між позивачем та відповідачем-1 договір купівлі-продажу від 10.02.2015 не містить застереження, відповідно до якого право власності на частку у статутному капіталі ТОВ "ВІтал-Інтер" зберігається за продавцем (позивачем) до моменту повної оплати товару покупцем (відповідачем - 1).
Разом з тим, позивач вважає, що таке застереження є та діє в силу ч.6 ст.694 ЦК України.
Суд не погоджується з даним твердженням позивача з огляду на наступне.
Загальні положення про забезпечення виконання зобов'язання передбачені главою 49 ЦК України, якою визначені певні види забезпечення виконання зобов'язання (неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток), а також встановлено, що договором або з а к о н о м можуть бути передбачені інші види забезпечення виконання зобов'язань, крім тих, що визначені у ч.1 ст.546 ЦК України.
Таким чином, згідно із нормами чинного законодавства, застава є договірним зобов'язанням, стосовно якої передбачено обов'язкове дотримання письмової форми (ч.1 ст.547 ЦК України), моментом укладення такого договору є досягнення згоди з усіх істотних умов, унаслідок чого у сторін виникають взаємні права та обов'язки.
Відповідно до ч.1 ст.334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.
Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки; до передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно (ч.2 ст.334 ЦК України).
Отже, за загальним правилом право власності у набувача за договором виникає з моменту передання майна. Водночас сторони у договорі можуть передбачити й інший момент набуття права власності на майно.
Як зазначено судом вище, у договорі купівлі-продажу від 10.02.2015 сторони передбачили, що право власності на частку в статутному капіталі товариства у покупця ( ОСОБА_3 ) виникає в момент укладення договору.
При цьому суд зауважує, що відсутність зі сторони ОСОБА_3 факту оплати придбаної частки у статутному капіталі ТОВ "Вітал-Інтер" сам по собі не може бути підставою для висновку, що право власності на спірне майно збереглося за продавцем (позивачем), а покупець (відповідач-1) не мав право ним розпоряджатися, оскільки перехід права власності до покупця відбувся в момент укладення договору.
Норма частини 1 статті 697 ЦК України є диспозитивною, і право власності зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин л и ш е з а н а я в н о с т і в і д п о в і д н о г о з а с т е р е ж е н н я у договорі. Аналогічний правовий висновок викладений у Постанові Верховного Суду від 08.09.2021 у справі №913/690/20.
У даному випадку письмовий правочин щодо забезпечення виконання зобов'язань між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не укладався, а у договорі купівлі-продажу частки у статутному капіталі від 10.02.2015, таке застереження також відсутнє, тому безпідставними є посилання позивача на норми ч.2 ст.586 ЦК України та ч.2 ст.17 Закону України "Про заставу".
Аргументи позивача, що у разі визнання недійсним укладеного між відповідачами договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "Вітал-Інтер" від 24.01.2017 та рішення загальних зборів товариства, ОСОБА_2 реалізує у судовому порядку власне суб'єктивне право на повернення їй частки шляхом відновлення її корпоративних прав, зокрема, у спосіб припинення корпоративних правовідносин відповідача-2 як учасника Товариства та застосування механізму поновлення позивача у цих корпоративних правовідносинах, тому обраний спосіб захисту права шляхом визнання недійсним договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "Вітал-Інтер" від 24.01.2017 є належним та ефективним, суд відхиляє, оскільки належність та ефективність обраного позивачем способу захисту права визначається лише, якщо таке право порушено. У даній справі договором від 10.02.2015 (який розірвано в судовому порядку) не встановлено, що право власності на частку у статутному капіталі товариства зберігається за продавцем до його оплати (ч.1 ст.697 ЦК України), тому покупець (відповідач-1) мав право розпоряджатися часткою, а продавець (позивач) за таких обставин відповідно до частини 2 цієї статті не має права вимагати його повернення від добросовісного набувача.
У такому разі, якщо порушення права продавця полягає в тому, що він не отримав грошових коштів від покупця в обумовленій сумі, то способу захисту, який належним чином захистить саме це право, відповідає вимога про стягнення збитків на підставі ч.5 ст.653 ЦК України, яка передбачає, що якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторонам може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору, про що також, між іншим, відзначив Верховний Суд у постанові від 29.04.2020 у справі №906/655/18.
Суд вважає безпідставними посилання позивача, що під час розгляду господарської справи №906/655/18 Верховним Судом у постанові від 29.04.2020 вказано позивачу на подальший ефективний спосіб захисту, спрямований на відновлення корпоративного права, оскільки Верховний Суд надав оцінку доводам та аргументам сторін, а також наявним у справі №906/655/18 доказам саме в межах заявлених позовних вимог про розірвання договору від 10.02.2015, скасування і поновлення запису щодо відомостей про учасника товариства.
На думку суду, позивач помилково ототожнює законодавче право продавця вимагати повернення майна від покупця за наявності певних умов (збереження права власності; залишення майна у покупця), що у даному випадку відсутні, з правом вимагати в судовому порядку визнання недійсним договору щодо відчуження цього майна на користь третьої особи. У такому разі майно може бути витребувано у третьої особи лише за наявності підстав відповідно до статті 388 ЦК України, і сам по собі факт визнання договору недійсним не є такою підставою.
Твердження позивача про те, що його позбавлено майна в порушення ст.1 Першого протоколу до Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на переконання суду, не відповідає дійсності, оскільки як вже викладено вище, продаж частки у статутному капіталі ТОВ "Вітал-Інтер" 10.02.2015 відбувся з власної волі ОСОБА_2 .
Крім того, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17.07.1997 №475/97-ВР, зокрема статтею 1 Першого протоколу до неї, визначено: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У Рішенні Європейського суд з прав людини від 02.11.2004 у справі "Трегубенко проти України" (Заява № 61333/00), суд повторює, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний, inter alia, "інтерес суспільства" та "умови, передбачені законом". Більше того, будь-яке втручання у право власності обов'язково повинно відповідати принципу пропорційності.
Суд визначає, що "справедливий баланс" має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Далі Суд зазначає, що необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе "індивідуальний і надмірний тягар" (Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Брумареску проти Румунії").
Суд виходить з того, що втручання у право власності ОСОБА_4 на володіння часткою у статутному капіталі ТОВ "Вітал-Інтер" на підставі судового рішення має бути виправдано та підтверджено однозначними, беззаперечними, достовірними та допустимими засобами доказування (ст.ст.78-80 ГПК України).
Відповідач-2 з січня 2017 року, тобто протягом часу, що перевищує 4 роки, відкрито та мирно володіє і користується своєї власністю.
Разом з тим, наведені позивачем аргументи та докази, не надають суду достатньо правових підстав для втручання у мирне володіння корпоративними правами, свавільність такого втручання може стати підставою для констатації порушень норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Підсумовуючи вищевикладене, суд констатує, що позивач не довів належними доказами, що його права та законні інтереси як заінтересованої особи порушені оспорюваним договором, і в результаті задоволення позову його майнові права (корпоративні права) буде захищено та відновлено.
Враховуючи викладене вище, вимога позивача про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки в статутного капіталу ТОВ "Вітал-Інтер" від 24.01.2017, укладеному між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з підстав, викладених у позовній заяві, заявлена необґрунтовано та задоволенню не підлягає.
Стосовно інших позовних вимог (які позивач вважає похідними від визнання недійсним договору купівлі-продажу від 24.01.2017) щодо визнання недійсним рішення позачергових загальних зборів, оформленого протоколом №5 від 24.01.2017; визначення розміру статутного капіталу ТОВ "Вітал-Інтер" в сумі 7 000 000,00грн та розміри часток учасників товариства з обмеженою відповідальністю "Вітал-Інтер" у наступному співвідношенні: частка розміром 99 % статутного капіталу номінальною вартістю 6 930 000,00грн належить ОСОБА_2 ; частка розміром 1 (один) відсоток статутного капіталу номінальною вартістю 70 000,00грн належить ОСОБА_4 , суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.173 ГПК України, в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
Позовні вимоги про визнання недійсним рішення загальних зборів, оформленого протоколом №5 позачергових загальних зборів учасників ТОВ "Вітал-Інтер" від 24.01.2017, визначення розміру статутного капіталу ТОВ "Вітал-Інтер" в сумі 7 000 000,00грн та розміру часток учасників ТОВ "Вітал-Інтер" є похідними щодо вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "Вітал-Інтер" від 24.01.2017, а тому відповідно ч.1 ст. 173 ГПК України відмова в задоволенні основної позовної вимоги тягне залишення без задоволення і похідних вимог
Відповідно до статей 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.
Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами у справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.
За таких обставин суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 у повному обсязі.
Що ж до заяви відповідача-2 про застосування строку позовної давності, суд зазначає наступне.
Позовна давність, за визначенням статті 256 ЦК України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Враховуючи, що судом не встановлено порушення прав позивача, тому відсутні правові підстави розглядати питання щодо застосовування строку позовної давності до права, яке не порушено.
Згідно з ч.4 ст.129 ГПК України у разі відмови в позові судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на позивача.
Керуючись статтями 123, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
В задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено: 26.11.21
Суддя Соловей Л.А.
Віддрукувати:
1 - у справу;
2- позивачу (рек. з повід)
3 - відповідачу-1 ОСОБА_3 (рек. з повід);
4- відповідачу-2 ОСОБА_9 (рек. з повід)
5- відповідачу-3 ТОВ «Вітал-Інтер» (рек. з повід.);
6 - третій особі - ОСОБА_5 (рек.з повід.) ( АДРЕСА_1 );
На ел.пошту:
- позивачу ( ІНФОРМАЦІЯ_1 );
- відповідачу-2 ОСОБА_9 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), його представнику ( ІНФОРМАЦІЯ_3 );
- відповідачу-3 ТОВ «Вітал-Інтер» (vital-inter@ukr.net);