23 листопада 2021 року м. Харків Справа № 922/1070/21
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Медуниця О.Є., суддя Гребенюк Н.В. , суддя Стойка О.В.
за участю секретаря судового засідання Казакової О.В.
за участю прокурора -Ткаченко К.О.
та представників сторін:
першого відповідача - Цуварев О.Ф.,
другого відповідача - Цуварев О.Ф.,
третього відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу прокурора (вх.2224) на рішення Господарського суду Харківської області від 14.06.2021 (суддя Байбак О.І., повний текст складено 23.06.2021) у справі №922/1070/21
за позовом Керівника Київської окружної прокуратури м. Харкова, м. Харків
до 1) Харківської міської ради ,
2) Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, м. Харків ,
3) Фізичної особи-підприємця Прокоп'євої Наталії Вікторівни, м. Харків
про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору, зобов'язання повернення майна
Керівник Київської окружної прокуратури м. Харкова (далі - прокурор) звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до 1) Харківської міської ради, 2) Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, та Фізичної особи-підприємця Прокоп'євої Наталії Вікторівни, в якій просить суд:
1) визнати незаконним та скасувати п. 49 додатку до рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання “Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова” № 412/16 від 26.10.2016;
2) визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень № 5471-В-С від 14.04.2017, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та Фізичною особою-підприємцем Прокоп'євою Наталією Вікторівною, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Гавриловою С.А. і зареєстрований в реєстрі за № 695;
3) зобов'язати ФОП Прокоп'єву Наталію Вікторівну (РНОКПП: НОМЕР_1 ) повернути Харківській міській об'єднаній територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради (код ЄДРПОУ 04059243) нежитлові приміщення 1-го поверху № 1-:-14 загальною площею 134,7 кв. м. в будинку літ. "А-4", розташованому за адресою: м. Харків, вул. Мар'їнська, 15, шляхом складання акту приймання-передачі, а Харківську міську раду зобов'язати прийняти вказані приміщення.
В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначив, що приймаючи рішення від 26.10.2016 № 412/16 про відчуження ФОП Прокоп'євій Наталії Вікторівні нежитлових приміщень, загальною площею 134,7 кв. м., про що зазначено у п. 49 додатку до цього рішення, Харківська міська рада порушила вимоги Закону України “Про приватизацію державного майна”, Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”, Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, оскільки незаконно обрала спосіб приватизації цих нежитлових приміщень шляхом викупу, а не продажу на аукціоні або конкурсі, чим порушила інтереси держави та територіальної громади міста Харкова.
Як зазначає прокурор, договір купівлі-продажу нежитлових приміщень № 5471-В-С від 14.04.2017 не відповідає вимогам закону, суперечить інтересам держави і суспільства, у зв'язку з чим підлягає визнанню недійсним відповідно до ст.ст.203, 215 Цивільного кодексу України, а спірне нежитлове приміщення - поверненню територіальній громаді міста Харкова на підставі ч.1 ст. 216 ЦК України.
Прокурор в позовній заяві зазначає, що він дізнався про наявність відповідних порушень в ході досудового розслідування за № 42017221080000002 від 04.01.2017 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 366 КК України, процесуальне керівництво по якому проводиться Харківською місцевою прокуратурою № 2. Як зазначає прокурор, на підставі ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова від 06.02.2019 (справа № 639/687/19) в Управлінні комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради було проведено вилучення низки приватизаційних справ, в тому числі щодо приватизації нежитлових приміщень, розташованих за адресою: м. Харків, вул. Мар'їнська, 15 і після їх вивчення прокурор встановив наявність порушень під час здійснення приватизаційної процедури.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 14.06.2021 у справі №922/1070/21 в позові відмовлено.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що в даному випадку самі по собі допущені органами публічної влади порушення не можуть бути безумовною підставою для визнання недійсним та скасування рішення міської ради, визнання недійсним договору купівлі-продажу та повернення майна, оскільки:
по-перше, з урахуванням висновків, викладених у звіті про незалежну оцінку нерухомого майна від 31.10.2016, виконаного суб'єктом оціночної діяльності ФОП Буйницьким М.М. поліпшення орендованого ФОП Прокоп'євою Н.В. нерухомого майна відбулося в розмірі більше ніж 25 відсотків ринкової його вартості майна, що свідчить про наявність у ФОП Прокоп'євої Н.В. права на приватизацію орендованого майна шляхом його викупу на підставі п. 1 ч. 1 ст. 18-2 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”;
по-друге, матеріали справи не містять та прокурором не надано суду доказів того що вказані порушення були допущені внаслідок винної, протиправної поведінки набувача майна - Фізичної особи - підприємця ФОП Прокоп'євої Н.В., і що такі порушення призвели до порушення положень Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” при викупі майна;
по-третє у випадку задоволення позовних вимог виключно з підстав ненадання ФОП Прокоп'євою Н.В. документів, передбачених п. 2.2. «Порядку оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід'ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації», остання фактично буде позбавлена майна, право на яке вона набула на підставі договору купівлі-продажу, який в свою чергу, укладено у відповідності до вимог п. 1 ч. 1 ст. 18-2 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”, п. 5.7. Програми приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016, затвердженої рішенням Харківської міської ради № 565/11 від 23.12.2011, тобто Фізична особа - підприємець Прокоп'єва Н.В., як добросовісний набувач цього майна, буде позбавлена цього майна, що в даному випадку є непропорційним втручанням у право на мирне володіння своїм майном, та як наслідок, надмірним тягарем для неї.
Стосовно заяв відповідачів про застосування строку позовної давності до вимог прокурора, Господарський суд Харківської області зазначив про те, що прокурор в ході досудового розслідування за №42017221080000002 від 04.01.2017, ще з моменту відкриття зазначеного кримінального провадження 04.01.2017 мав можливість звернутися до суду з клопотанням про надання тимчасового доступу до речей і документів по кримінальному провадженню, проте таке клопотання подав лише через 2 роки - в лютому 2019 року, а з позовом у цій справі звернувся зі спливом більше ніж 2 років з моменту винесення ухвали від 06.02.2019 у справі № 639/687/19, та зі спливом більше ніж через 4 років з моменту відкриття кримінального провадження. Зазначене свідчить про пропуск прокурором при зверненні до суду встановленого законом строку позовної давності. При цьому, як зазначив суд першої інстанції, з матеріалів справи також не вбачається наявність обґрунтованих підстав, які б заважали прокурору подати позов в межах встановленого законом строку позовної давності.
Як зазначив суд в оскаржуваному рішенні, оскільки за результатами розгляду справи суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову прокурора у зв'язку з його необґрунтованістю, позовна давність та наслідки її спливу судом у цьому випадку не застосовуються.
Прокурор із вказаним рішенням не погодився, звернувся до Східного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з'ясування всіх обставин справи, просить це рішення скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити.
В апеляційній скарзі прокурор вважає безпідставними посилання суду першої інстанції на п.5.6 договору оренди, яким передбачено переважне право орендаря на викуп майна, оскільки сама процедура викупу, як зазначає прокурор, повинна здійснюватися відповідно до абз.1 ч.1 ст.18-2 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”, тобто, орендар одержує право на викуп лише якщо ним за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди в розмірі не менш 255 ринкової вартості майна.
Прокурор посилається на те, що місцевим господарським судом не встановлювався факт дотримання третім відповідачем вищевказаних норм законодавства, зокрема, проведення ремонтних робіт у спірних приміщеннях, їх вид та вартість. Як зазначає прокурор, відсутність невід'ємних поліпшень спірного майна не заперечується відповідачами у своїх поясненнях та відзивах на позовну заяву, а отже, вказані обставини є встановленими та доведеними.
Прокурор вважає помилковим встановлення судом першої інстанції факту здійснення третім відповідачем поліпшень приміщень лише на підставі даних про збільшення вартості майна у порівнянні з 2013 роком, оскільки вартість майна у 2017 році може суттєво відрізнятися через сплив значного часу, інфляційні процеси в державі, загальне підвищення цін на ринку нерухомості.
Стосовно строків позовної давності, прокурор зазначає, що необхідні для виявлення порушень законодавства документи він отримав на підставі ухвали слідчого судді від 06.02.2019 і саме з цього часу набув можливість звернутися з відповідним позовом до суду за захистом порушеного права. Як зазначає прокурор, сам по собі факт реєстрації певних відомостей у ЄРДР не свідчить про обізнаність прокурора із протиправним вибуттям спірного майна із власності територіальної громади м.Харкова, а лише свідчить про виконання прокурором вимог ст.214 КПК України щодо невідкладеного внесення відомостей до ЄРДР після надходження повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення. Прокурор зазначає, що про факт наявності спірного договору купівлі-продажу він дізнався після отримання слідчим дозволу на тимчасовий доступ до договорів та вилучення їх копій на підставі ухвали слідчого судді від 06.02.2019.
Харківська міська рада надала суду відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає про те, що положення ст.11 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” не встановлюють обмеження щодо приватизації об'єктів нерухомого майна шляхом викупу лише у разі виконання вимог ст.18-2 цього Закону. Перший відповідач посилається на те, що при відчуженні об'єктів комунальної власності шляхом їх викупу орендарем, виконавчі органи Харківської міської ради діяли відповідно до положень ст.289 Господарського кодексу України та ч.2 ст.777 Цивільного кодексу України.
Також у відзиві на апеляційну скаргу перший відповідач зазначає про те, що прокурор не може бути позивачем у цій справі, оскільки наявні органи, уповноважені здійснювати функції щодо розпорядження об'єктами комунальної власності та звернення до суду з позовом. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду - залишити без змін.
Третій відповідач - ФОП Прокоп'єва Н.В. надала суду відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягає на законності процедури придбання нею спірних приміщень. Просить апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення, рішення Господарського суду Харківської області від 14.06.2021 у справі №922/1070/21 - залишити без змін.
В судове засіданні 23.11.2021 третій відповідач не з'явився, хоча був повідомлений телефонограмою суду №023579 від 16.11.2021 про призначення справи до розгляду на 23.11.2021 о 14:45 год.
У відзиві на апеляційну скаргу третій відповідач просив розглядати справу без його участі (а.с.76 т.2).
Третій відповідач неодноразово надсилав суду клопотання про розгляд справи без його участі (а.с.93, 116 т.2).
Відповідно до ч.12 ст.270 ГПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Оскільки третій відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, просив суд здійснювати розгляд справи без його участі. колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника третього відповідача.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення прокурора, представників першого та другого відповідачів, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.
08.09.2020 між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Прокоп'євою Н.В. (орендар) укладено договір оренди нежитлових приміщень № 5006, предметом якого є оренда нежитлових приміщень, розташованих за адресою: м. Харків, вул. Мар'їнська, 15.
Згідно з додатковою угодою № 2 від 08.08.2013 вказаний договір викладено в новій редакції (а.с.55 т.1).
Відповідно до п.1.1 договору оренди, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлові приміщення 1-го поверху №1-:-14 у житловому будинку літ. “А-4” загальною площею 134,7 кв. м. (технічний паспорт КП “Харківське міське бюро технічної інвентаризації” інвентарний № 69053 від 02.03.2010), які належать до комунальної власності територіальної громади м.Харкова, розташовані за адресою: м. Харків, вул. Мар'їнська, 15, та відображається на балансі КП “Жилкомсервіс”.
Згідно з п.1.2. договору оренди, майно передається в оренду з метою використання: під майстерню ремонту одягу.
В п. 3.1 договору оренди зазначено, що вартість об'єкту оренди визначається на підставі висновку про вартість майна і складає 176182,00 грн. без врахування ПДВ станом на 29.08.2013.
Відповідно до п.5.2 договору оренди, орендар зобов'язаний здійснювати капітальний ремонт, реконструкцію, улаштування окремих входів у встановленому порядку, при наявності письмової згоди орендодавця, за окремими проектами, які розроблені спеціалізованими проектними організаціями і узгоджені з. управлінням містобудування і архітектури Харківської міської ради до початку проведення робіт, при наявності дозволу, отриманого відповідно з діючим законодавством.
За змістом п. 5.3 договору оренди, орендар має право за письмовою згодою орендодавця вносити зміни до складу орендованого майна, провадити невід'ємні поліпшення, які необхідні для здійснення господарської діяльності, що зумовлює підвищення його вартості. Якщо невід'ємні поліпшення майна зроблені за згодою орендодавця, орендар має право на відшкодування вартості необхідних витрат або зарахування їх вартості тільки у разі придбання об'єкта у власність.
За положеннями 5.6. договору оренди, орендар, який належно виконує свої обов'язки, у разі продажу майна, що передане в оренду, має переважне право перед іншими особами на його викуп.
Пунктом 10.1 договору оренди встановлено, що цей договір діє з 08.08.2013 до 08.07.2016.
19.10.2016 Фізична особа - підприємець Прокоп'єва Наталія Вікторівна звернулась до Управління комунального майна та приватизації із заявою (реєстраційний №18403) про приватизацію орендованих нежитлових приміщень загальною площею 134,7 кв. м., розташованих за адресою: м. Харків, вул. Мар'їнська, 15 (а.с.63 т.1).
Також ФОП Прокоп'єва Н.В. звернулася до Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради із заявою від 28.10.2016 (51 т.1) про приватизацію нежитлових приміщень 1-го поверху №1-:-14 у житловому будинку літ. “А-4” загальною площею 134,7 кв. м. за адресою: м. Харків, вул. Мар'їнська, 15.
До заяви було надано: документ, що посвідчує особу заявника, перелік номерів рахунків у банківських установах, з яких здійснюватимуться розрахунки за придбаний об'єкт, документ про внесення плати за подання заяви, а також документи, що є необхідними у разі звернення із заявою фізичної особи-підприємця.
26.10.2016 Харківська міська рада прийняла рішення №412/16 “Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова” (а.с.64 т.1), яким вирішено провести відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Харкова шляхом викупу (згідно з додатком - “Перелік об'єктів, які підлягають приватизації (відчуженню) шляхом викупу”).
У вказаному переліку (п. 49) зазначено, що приватизації (відчуженню) шляхом викупу орендарем - ФОП Прокоп'євою Н.В. підлягають нежитлові приміщення 1-го поверху в житловому будинку літ «А-4» за адресою: м. Харків, вул. Мар'їнська, 15 (а.с.65 т.1).
Суб'єкт оціночної діяльності ФОП Буйницький М.В., на підставі листа Управління комунального майна і приватизації №17969 від 31.10.2016 та договору на проведення оцінки майна від 31.10.2016, надав звіт про оцінку нерухомого майна (а.с.53-54 т.1), відповідно до якого, вартість нежитлових приміщень загальною площею 134,7 кв. м. за адресою: м.Харків, вул. Мар'їнська, 15 станом на 31.10.2016 склала 344 400 грн.
14.04.2017 між Харківською міською радою (продавець) та ФОП Прокоп'євою Н.В. (покупець) укладено договір №5471-В-С купівлі-продажу нежитлових приміщень, орендованих ФОП Прокоп'євою Н.В. (а.с.46 т.1).
Вказаний договір укладено на підставі рішень Харківської міської ради від 23.12.2011 №565/11 “Про Програму приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 рр.” та від 26.10.2016 №412/16 “Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м.Харкова” (а.с.95-102 т.1).
За умовами договору №5471-В-С від 14.04.2017, продавець зобов'язався передати у власність, а покупець - прийняти нежитлові приміщення 1-го поверху №1-:-14 у житловому будинку літ. “А-4” загальною площею 134,7 кв. м. за адресою: м.Харків, вул. Мар'їнська, 15. Договір купівлі-продажу посвідчений нотаріально та зареєстрований у реєстрі під номером 695.
Судова колегія враховує наступне.
В оспорюваному рішенні Харківської міської ради від 26.10.2016 № 412/16 зазначено, що його прийнято на підставі Законів України “Про приватизацію державного майна”, “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” та “Програми приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 рр.”, затвердженої рішенням Харківської міської ради від 23.12.2011 № 565/11 (далі - Програма приватизації).
Відповідно до пункту 1.1 Програми приватизації (а.с.96-102 т.1), її розроблено відповідно до Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Законів України “Про місцеве самоврядування в Україні”, “;Про приватизацію державного майна”, “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” та інших законодавчих актів, що регулюють питання власності.
У Програмі приватизації визначено мету, пріоритети та умови приватизації комунального майна територіальної громади міста Харкова на 2017-2022 рр.
Відповідно до пункту 3.1 Програми приватизації, ініціатива щодо приватизації об'єктів комунальної власності може виходити як від Управління, так і від осіб, які можуть бути покупцями відповідно до законодавства.
Ініціатива щодо визначення способу приватизації належить Управлінню.
Відповідно до п. 5.1, 5.4 Програми приватизації, приватизація об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова здійснюється способами, що визначаються законодавством України і цією Програмою для кожної групи окремо. Продаж об'єктів групи А здійснюється відповідно до Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” та цієї Програми шляхом викупу, продажу на аукціоні, за конкурсом.
Об'єктами приватизації групи А, зокрема, є: нежитлові будівлі, споруди та приміщення - незалежно від їх вартості (п. 1.6 Програми приватизації).
За змістом частини 1 статті 5-1 Закону України “Про приватизацію державного майна” (в редакції чинній на час прийняття рішення про відчуження об'єктів комунальної власності) з метою раціонального та ефективного застосування способів приватизації об'єкти приватизації класифікуються за такими групами: група А - окреме індивідуально визначене майно, у тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких таке майно розташовано. Окремим індивідуально визначеним майном вважається рухоме та нерухоме майно.
Частиною 2 статті 5-1, частиною 2 статті 16-2 Закону України “Про приватизацію державного майна” встановлено, що об'єкти приватизації, що належать до групи А є об'єктами малої приватизації.
Викуп об'єктів малої приватизації здійснюється відповідно до Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”.
Відповідно до статті 3 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) приватизація об'єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу, продажу на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), продажу за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону.
Викуп застосовується до об'єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено законодавчими актами. Порядок викупу об'єкта встановлюється Фондом державного майна України (частини 1, 3 статті 11 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 18-2 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) приватизація об'єктів групи А здійснюється з урахуванням таких особливостей:
у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності суб'єктом господарювання для цілей оренди майна.
З аналізу наведених законодавчих норм вбачається, що Харківська міська рада має право прийняти рішення про продаж об'єктів нерухомого майна, що перебувають у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації (Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради), має право укласти відповідний договір купівлі-продажу за результатами проведення аукціону або конкурсу (конкурсний продаж).
У виключних випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу орендарем об'єкта, який перебуває у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності суб'єктом господарювання для цілей оренди майна.
Отже, викуп орендарем орендованого ним приміщення, виходячи з положення статті 11, статті 18-2 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” може бути здійснений лише за умови, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна.
В іншому разі приватизація такого приміщення повинна здійснюватися у загальному порядку за результатами проведення аукціону або конкурсу.
Аналогічні правові висновки викладені в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 22.01.2021 у справі №922/623/20.
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що орендарем - ФОП Прокоп'євою Н.В. здійснювалися, за згодою орендодавця, поліпшення орендованих нею приміщень за договором оренди від №5006 від 08.09.2010.
Наказом Фонду державного майна України від 27.02.2004 №377 затверджено «Порядок оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід'ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації» (далі - Порядок №377).
Відповідно до п. 1.1. Порядку №377, цей Порядок установлює вимоги до проведення незалежної оцінки орендованого нерухомого майна (крім земельних ділянок), що містить невід'ємні поліпшення (далі - орендоване нерухоме майно), під час приватизації способами, визначеними законодавством, а також процедур ідентифікації невід'ємних поліпшень, здійснених за рахунок коштів орендаря.
Невід'ємними поліпшеннями орендованого майна є здійснені орендарем за час оренди заходи, спрямовані на покращення фізичного (технічного) стану орендованого майна та (або) його споживчих якостей, відокремлення яких призведе до зменшення його ринкової вартості.
Відповідно до п.2.1 Порядку №377, ідентифікацією поліпшень орендованого нерухомого майна (далі - ідентифікація поліпшень) є встановлення суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання факту відповідності підтверджувальних документів, наданих орендарем, про здійснені ним заходи, спрямовані на покращення фізичного (технічного) стану орендованого нерухомого майна та (або) його споживчих якостей (далі - поліпшення), наявним поліпшенням, які неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди і які здійснені за рахунок коштів орендаря та за згодою орендодавця. Ідентифікуються поліпшення, що здійснені протягом строку дії договору оренди та наявні на дату оцінки.
Відповідно до п. 2.2. Порядку №377, підтверджувальні документи про здійснені орендарем поліпшення, що подаються ним до відповідного органу приватизації, включають:
- договір оренди, укладений з дотриманням вимог законодавства; письмову згоду орендодавця на здійснення орендарем поліпшень орендованого нерухомого майна за його кошти;
- погоджену орендодавцем проектно-кошторисну документацію на проведення поліпшень, підписані замовником і підрядником акти виконаних будівельних робіт, копії документів, що підтверджують проведені орендарем розрахунки за виконані поліпшення орендованого нерухомого майна, у тому числі придбані матеріали, конструкції тощо;
- аудиторський висновок щодо підтвердження фінансування здійснених поліпшень орендованого нерухомого майна за рахунок коштів орендаря. Аудиторський висновок має містити розшифровку періодів освоєння, напрямів та джерел фінансування поліпшень, у тому числі за рахунок коштів орендаря, з посиланням на підтверджувальні документи;
- довідку, видану орендарем та завірену аудитором, про суму витрат, понесених орендарем у зв'язку із здійсненням поліпшень, яка віднесена орендарем на збільшення вартості його необоротних активів, у розмірі, який перевищує встановлену законодавством з питань оподаткування частку витрат для включення їх до валових витрат. При визначенні суми зазначених витрат ураховується невідшкодована орендодавцю вартість придатних для подальшого використання будівельних матеріалів, виробів, конструкцій, устаткування, отриманих орендарем під час здійснення поліпшень;
- інші документи, необхідні для виконання положень цього Порядку.
В матеріалах справи відсутні докази подання орендарем відповідної інформації про поліпшення, передбаченої п.2.2 Порядку, органу приватизації та власнику майна до прийняття останнім оспорюваного рішення.
В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції зазначив, що вартість об'єкта оренди з моменту укладання додаткової угоди № 2 від 08.08.2013 до договору оренди № 5006 від 08.09.2010 до моменту складання суб'єктом оціночної діяльності ФОП Буйницьким М.М. звіту про незалежну оцінку нерухомого майна збільшилась на 168218 грн., тобто вартісний показник його ринкової вартості збільшився більше ніж на 95 відсотків, у зв'язку з чим, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що ФОП Прокоп'євою Н.В. здійснено поліпшення нерухомого майна в розмірі більше ніж 25 відсотків його ринкової вартості.
Проте, колегія суддів не погоджується із вказаними висновками Господарського суду Харківської області, оскільки п.2.2 Порядку №377 чітко передбачено обов'язковий перелік підтверджуючих документів, які орендар повинен надати до відповідного органу приватизації, зокрема: погоджену орендодавцем проектно-кошторисну документацію на проведення поліпшень, підписані замовником і підрядником акти виконаних будівельних робіт, копії документів, що підтверджують проведені орендарем розрахунки за виконані поліпшення орендованого нерухомого майна, у тому числі придбані матеріали, конструкції тощо; аудиторський висновок щодо підтвердження фінансування здійснених поліпшень орендованого нерухомого майна за рахунок коштів орендаря; довідку, видану орендарем та завірену аудитором, про суму витрат, понесених орендарем у зв'язку із здійсненням поліпшень.
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження факту подання ФОП Прокоп'євою Н.В. органу приватизації документів, передбачених п.2.2 Порядку №377.
Відсутня також інформація про ідентифікацію цих поліпшень (якщо вони відбулися), як невід'ємних.
Враховуючи наведене, відсутні підстави вважати, що ФОП Прокоп'євою Н.В. здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна.
Збільшення ринкової вартості спірного об'єкта нерухомого майна у 2016 році порівняно з 2010 роком не є безумовним свідченням того, що така вартість зросла саме внаслідок здійснення орендарем поліпшень, оскільки на цей показник можуть впливати, в тому числі, і зовнішні фактори (інфляційні процеси в державі, зміна цін на ринку нерухомості та ін.).
Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку про відсутність доказів, які б підтверджували наявність у відповідачів права здійснювати приватизацію спірних нежитлових приміщень шляхом викупу.
Враховуючи наведене, рішення Харківської міської ради від 26.10.2016 №412/16 в частині п. 49 додатку до цього рішення прийнято з порушенням вимог ч.2 ст.5-1, ч.2 ст.16-2 Закону України “Про приватизацію державного майна”, ч.ч.1, 3 ст.11, п.1 ч.1 ст.18-2 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” та п.п.5.1, 5.4 Програми приватизації на 2012-2016 рр.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що п.49 додатку до рішення Харківської міської ради від 26.10.2016 №412/16 є незаконним, оскільки не спрямований на досягнення мети, визначеної у зазначених Законах і Програмі приватизації, і тим самим порушує права територіальної громади на отримання максимального економічного ефекту від продажу об'єкта комунальної власності.
Посилання Харківської міської ради на відповідність оспорюваного рішення органу місцевого самоврядування вимогам законодавства є безпідставними та не приймаються судом, оскільки здійснене судом апеляційної інстанції правозастосування у спірних правовідносинах з питань приватизаційних процедур узгоджується з правовою позицією об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №922/623/20, а також сталою практикою Верховного Суду із розгляду аналогічних спорів.
Стосовно позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від №5471-В-С від 14.04.2017, судова колегія зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 Цивільного кодексу України визначені загальні підстави недійсності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Колегія суддів зазначає, що при вирішенні спору щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень має надаватись юридична оцінка необхідності позбавлення покупця права мирного володіння приватизованим майном, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини про неможливість витребування у добросовісного набувача майна, яке вибуло з володіння держави внаслідок порушень, допущених уповноваженими посадовими особами, які здійснюють функцію управління державним майном (спори щодо порушення ч. 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Згідно з положеннями статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав і основних свобод людини кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
За рішенням Європейського суду з прав людини у справі “Стретч проти Сполученого Королівства” від 24.06.2003 (на яке посилаються апелянти) наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила. Оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, у такому випадку мало місце “непропорційне втручання” у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції”.
Крім того, за змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі “Рисовський проти України” суд підкреслює особливу важливість принципу “належного урядування”. Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
Принцип “належного урядування”, як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу “помилку” не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Таким чином, здійснюючи приватизаційну політику Харківська міська рада, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради повинні були ухвалювати свої рішення в межах чинних на той час законів.
Продаж майна на неконкурентних засадах порушує такі основоположні принципи приватизації, як рівність прав участі громадян України у процесі приватизації, створення сприятливих умов для залучення інвестицій, забезпечення конкурентності продажу, передбачених статтею 2 Закону України “Про приватизацію державного майна”.
Разом із тим, самі по собі допущені міською радою і органом приватизації порушення при визначенні умов та порядку приватизації не можуть бути безумовною підставою для визнання приватизаційних договорів недійсними, повернення приватизованого майна державі в порушення права власності покупця, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самого покупця.
Передача права власності на майно, у тому числі в результаті приватизації, передбачає наявність волевиявлення як у продавця, так і у покупця такого майна.
Здійснення передбачених законом заходів з метою подальшої приватизації залежить від орендаря (узгодження поліпшень з орендодавцем, надання йому на погодження проектно-кошторисної документації, документів, що підтверджують витрати орендаря на узгоджені поліпшення та інші заходи для ідентифікації поліпшень, як невід'ємних).
Отже, покупець, звертаючись до органів місцевого самоврядування про приватизацію орендованого нежитлового приміщення, та достовірно знаючи, що поліпшення орендованого майна (в розумінні Наказу Фонду державного майна України №377 від 27.02.2004), яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, ним здійснені не були, повинен був усвідомлювати що його звернення є протиправним оскільки суперечить пункту 1 частини 1 статті 18-2 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Колегією суддів встановлено обставини порушення органами місцевого самоврядування умов та порядку приватизації, а також наявність протиправної поведінки самого покупця, який за відсутності у нього законодавчо встановлених підстав для приватизації майна шляхом викупу у зв'язку з нездійсненням ним поліпшень майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, звернувся до органів місцевого самоврядування з такою заявою, що свідчить про недобросовісність дій орендаря.
Отже, у даній справі позбавлення третього відповідача майна не суперечитиме принципам, встановленим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки такі наслідки обумовлені протиправною поведінкою самого набувача майна.
Оскільки договір купівлі-продажу нежитлового приміщення №5471-В-С від 14.04.2017 укладений з порушенням вимог статті 18-1 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та на підставі незаконного рішення Харківської міської ради 9 сесії 7 скликання від 26.10.2016 №412/16 “Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м.Харкова”, судова колегія приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині визнання його недійсним.
У зв'язку з визнанням недійсним договору купівлі-продажу №5471-В-С від 14.04.2017 судова колегія вважає обґрунтованою вимогу прокурора про зобов'язання ФОП Прокоп'євої Н.В. повернути Харківській міській об'єднаній територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення 1-го поверху №1-:-14 загальною площею 134,7 кв. м. в будинку літ. "А-4", розташованому за адресою: м. Харків, вул. Мар'їнська, 15, шляхом складання акту приймання-передачі.
У відзиві на апеляційну скаргу перший відповідач зазначає про те, що прокурор не може бути позивачем у цій справі, оскільки наявні органи, уповноважені здійснювати функції щодо розпорядження об'єктами комунальної власності та звернення до суду з позовом.
З цього приводу судова колегія зазначає наступне.
Відповідно до абз. 1 ч. 3 ст. 23 Закону України “Про прокуратуру” прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово, зокрема, у постановах від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц та від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, звертала увагу на те, що якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах; цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу.
Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що підтримка, яка надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15.01.2009 у справі “Менчинська проти Росії”, заява № 42454/02, §35).
Конституція України та Закону України “Про прокуратуру” надають прокурору повноваження з представництва не тільки загальнодержавних інтересів, але й локальних інтересів держави, тобто інтересів територіальної громади міста (аналогічний висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17).
У цій справі позов прокурора подано на захист інтересів держави в особі територіальної громади міста від порушень, допущених, в тому числі, органом місцевого самоврядування, який відчужив комунальне майно всупереч законодавчим вимогам.
Колегія суддів вважає, що у такому випадку правомірним є звернення до суду прокурора та визначення міської ради відповідачем, оскільки причиною виникнення цього спору стало неналежне виконання радою своїх обов'язків із захисту інтересів громади і порушення спірним рішенням та договором вказаних інтересів.
Оскільки прокурор оскаржив рішення Харківської міської ради, в результаті чого визначив її співвідповідачем, він мав підстави звернутись до суду як позивач, вважаючи, що відсутній орган, який може захистити інтереси держави (територіальної громади міста), у зв'язку з чим доводи апеляційних скарг є безпідставними.
Аналогічних висновків щодо підтвердження прокурором наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у побідних справах викладено в постановах Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №922/1009/20 та від 24.03.2021 у справі №922/3276/19.
Відкриваючи провадження у цій справі, суд першої інстанції встановив відповідність поданої прокурором заяви вимогам ГПК України, прийняв її до розгляду та відкрив провадження у справі, тобто жодних недоліків цієї заяви, зокрема і в частині представництва прокурором інтересів держави в суді, суд першої інстанції не встановив.
Ухвалою від 17.05.2021 у цій справі (а.с.202 т.1) Господарський суд Харківської області визнав підстави для представництва прокурором інтересів держави (територіальної громади міста) в суді достатніми та обґрунтованими, у зв'язку з чим, відмовив в задоволенні клопотання другого відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.
Враховуючи наведене, доводи Харківської міської ради є безпідставними.
Під час розгляду справи судом першої інстанції Харківська міська рада у відзиві на позов (а.с.84 т.1) заявила про застосування строків позовної давності до вимог прокурора.
Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та ФОП Прокоп'єва Н.В. також звернулися до господарського суду Харківської області із заявами про застосування строків позовної давності до вимог прокурора (а.с.105 т.1; 128 т.1).
Судова колегія враховує наступне.
Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно частини першої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Отже, за змістом статей 256, 261 Цивільного кодексу України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).
При цьому, і в разі пред'явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади (вказаний висновків дійшов Верховний Суд в постанові від 07.11.2018 у справі №372/1036/15).
У застосуванні зазначених положень слід враховувати правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, в якій зазначено, що це правило пов'язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об'єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.
Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 Цивільного кодексу України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права (пункти 47, 48 постанови Великої Палати).
Позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов'язковість доведення стороною справи тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
У постанові від 20.06.2018 у справі №697/2751/14-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав, суду слід встановити, коли прокурор дізнався чи міг дізнатися про порушення інтересів держави.
У постанові від 17.10.2018 у справі №362/44/17 Великою Палатою Верховного Суду вищенаведений висновок було конкретизовано та зазначено, що позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках:
1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об'єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;
2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.
Згідно ч.ч.3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Отже, застосування інституту позовної давності є одним з інструментів, який забезпечує дотримання принципу юридичної визначеності, тому, вирішуючи питання про застосування позовної давності, суд має повно з'ясувати усі обставини, пов'язані з фактом обізнаності та об'єктивної можливості особи бути обізнаною щодо порушення її прав та законних інтересів.
При розгляді спору з подібних правовідносин, Верховним Судом в постанові від 20.04.2021 у справі №922/1030/20 зроблено висновок про те, що оскільки право власності територіальної громади м. Харкова на спірні нежитлові приміщення було порушено у момент їх вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи, то початок перебігу позовної давності для позову, поданого прокурором самостійно на захист цього порушеного права, пов'язується з моментом, коли прокурор довідався або міг довідатися про порушення прав територіальної громади м. Харкова (про факт вибуття майна з комунальної власності у володіння іншої особи).
Прокурор звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом про визнання незаконним та скасування рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 26.10.2016 №412/16 “Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова” в частині, а саме, п. 49 додатку до рішення, визнання недійсним договору 35471-В-С від 14.04.2017 купівлі-продажу 29.03.2021, про що свідчить штамп канцелярії суду.
Таким чином, позов подано прокурором майже через чотири роки і 5 місяців з моменту прийняття спірного рішення міської ради та укладення на його підставі відповідного договору купівлі-продажу.
Прокурор в позовній заяві зазначає, що він дізнався про наявність відповідних порушень в ході досудового розслідування за № 42017221080000002 від 04.01.2017 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 366 КК України, процесуальне керівництво по якому проводиться Харківською місцевою прокуратурою № 2.
Як зазначає прокурор, на підставі ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова від 06.02.2019 (справа № 639/687/19) в Управлінні комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради було проведено вилучення ряду приватизаційних справ, в тому числі щодо приватизації нежитлових приміщень, розташованих за адресою: м. Харків, вул. Мар'їнська, 15 і після їх вивчення прокурор встановив наявність порушень під час здійснення приватизаційної процедури.
Розглянувши доводи прокурора, судова колегія приходить до висновку про їх недоведеність, з огляду на наступне.
Прокурор надав суду ухвалу Жовтневого районного суду м.Харкова від 06.02.2019 у справі №639/687/19, якою розглянуто клопотання прокурора Харківської місцевої прокуратури №2 про надання тимчасового доступу до речей і документів по кримінальному провадженню №42017221080000002 від 04.01.2017 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.365-2 КК України (а.с.33 т.1).
В мотивувальній частині вказаної ухвали Жовтневого районного суду м.Харкова від 06.02.2019 в обґрунтування задоволення клопотання прокурора йдеться про відчуження Харківською міською радою комунального майна шляхом викупу на підставі Програми приватизації та переліку рішень Харківської міської ради, в тому числі, рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 26.10.2016 №412/16, тобто рішення, що є підставою позову у цій господарській справі, та обставин, що в ній розглядаються.
Ця ухвала була надана прокуратурою на підтвердження того, що строк позовної давності нею не пропущено.
Проте, прокурором не доведено з яких підстав він не мав можливості довідатися про порушення прав територіальної громади м.Харкова саме з часу відкриття кримінального провадження №42017221080000002 від 04.01.2017, оскільки із вказаної дати він не був позбавлений можливості звернутися до суду з клопотанням про надання тимчасового доступу до речей і документів.
Із клопотання про надання доступу до речей і документів прокурор звернувся до суду лише в лютому 2019, тобто, через 2 роки з часу відкриття кримінального провадження.
Прокурором не доведено, з яких поважних причин ним не здійснено вказану процесуальну дію у період після порушення кримінального провадження №42017221080000002 від 04.01.2017 і до сплинення 3-х річного терміну з часу прийняття міською радою оскаржуваного рішення, тобто 26.10.2020.
Крім того, відповідно до змісту норм Цивільного кодексу України, якими врегульовано позовну давність, та правової позиції Верховного Суду щодо їх застосування, позивач (у цьому випадку, прокурор) має не лише вказати, коли йому фактично стало відомо про порушене право, але й довести неможливість дізнатися про вказане порушення раніше зазначеної ним дати.
Згідно ч. 17 ст. 46 Закону України “Про місцеве самоврядування України” сесії зади проводяться гласно із забезпеченням права кожного бути присутнім на них, крім випадків, передбачених законодавством. Порядок доступу до засідань визначається радою відповідно до закону. Протоколи сесії ради є відкритими та оприлюднюються і надаються на запит відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації".
За положеннями ст. 22 Закону України “Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації” рішення органів місцевого самоврядування, інші нормативно-правові акти публікуються в офіційних друкованих виданнях. У друкованих засобах масової інформації можуть публікуватися офіційні документи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, інша публічна інформація відповідно до законодавства і на засадах, передбачених укладеним між такими органами та редакціями друкованих засобів масової інформації договором.
Оскаржуване рішення Харківської міської ради було оприлюднено на офіційному сайті Харківської міської ради 01.11.2016.
Колегія суддів зазначає, що згідно з Законом “Про прокуратуру”, що набрав чинності з 14.10.2014, а відтак, діяв на момент видачі спірного рішення від 26.10.2016, обсяг повноважень прокуратури дійсно зменшено порівняно з законом, який був чинним до 14.10.2014, зокрема, виключено функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів, у тому числі, органами державної влади та органами місцевого самоврядування - у зв'язку з чим наказом Генерального прокурора від 31.12.2014 №159 скасовано накази Генерального прокурора від 07.11.2012 №3гн “Про організацію прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів” та від 04.10.2011 №3/2гн “Про особливості організації діяльності органів прокуратури у сферах навколишнього природного середовища та земельних відносин” з метою приведення відомчих актів у відповідність з вимогами нового Закону України “Про прокуратуру”.
За приписами частини четвертої статті 23 Закону України “Про прокуратуру”, згідно з якою виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.
Тобто, відповідно до змісту вищевказаної норми та практики її застосування прокурор не був позбавлений можливості, з використанням повноважень, передбачених Законом України “Про прокуратуру”, чинним з 14.10.2014, своєчасно отримати від відповідного суб'єкта владних повноважень необхідну для подання позову інформацію, в тому числі в рамках кримінального провадження №42017221080000002, але до спливу строку позовної давності.
Будь-яких доказів ухилення суб'єктів владних повноважень від надання такої інформації прокурору матеріали справи не містять.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що в суді першої та апеляційної інстанції прокурором не наведено переконливих аргументів в обґрунтування причин пропуску строку на звернення до суду з відповідними позовними вимогами.
Отже, у колегії суддів відсутні підстави для врахування посилання прокурора на те, що органи прокуратури дізналися про незаконне відчуження комунального майна тільки після одержання доступу до речей і документів по кримінальному провадженню №42017221080000002, оскільки прокурором не доведено, що інформацію про прийняття міською радою рішення від 26.10.2016 №412/16 про відчуження спірного майна шляхом викупу він міг дізнатися в результаті вказаної ним процесуальної дії прокуратури тільки у 2019 році, хоча вказане кримінальне провадження було порушено 04.01.2017.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 цієї Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі "Відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").
Європейським судом з прав людини у справах “Semenov v Russia”, 17254/15, в п. 66, від 16.03.2021 року, “Gavrilova v. Russia, 2625/17”, п. 82, від 16.03.2021 надано оцінку підходу про відлік строку позовної давності з моменту перевірки прокурора або отримання інформації про порушення від прокурора. За висновками ЄСПЛ такий підхід: позбавляє закон про строки позовної давності його реальної сили; надає владі непропорційну перевагу (Zoubulidis V. Greece (no. 2), 36963/06, пп. 32 та 35, 25 червня 2009); наділяє позови держави фактично безстроковим статусом; сприяє правовій невизначеності на ринку нерухомості.
За вказаних обставин, судова колегія приходить до висновку про пропуск прокурором строку позовної давності на звернення до суду із цим позовом.
Будь-яких аргументів щодо поважності причин пропуску строк на звернення до суду із цим позовом, прокурором суду не надано.
Аналогічних висновків про пропуск прокурором строку позовної давності при розгляді спору у подібних правовідносинах та за аналогічних обставин справи дійшов Верховний Суд в постанові від 20.04.2021 у справі №922/1030/20 та в силу приписів ч.4 ст.236 ГПК України вони підлягають врахуванню судом при вирішенні цього спору.
Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.
Під час розгляду справи судом встановлено, що позовні вимоги про визнання незаконним та скасування рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 26.10.2016 №412/16 “Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова” в частині, а саме, п. 49 додатку до рішення, визнання недійсним договору купівлі продажу №5471-В-С від 14.04.2017, зобов'язання ФОП Прокоп'євої Н.В. повернути Харківській міській об'єднаній територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради спірні приміщення, є законним та обґрунтованими, проте, з огляду на сплив строку позовної давності, про застосування якої було заявлено відповідачами у справі, судова колегія приходить до висновку про відмову в позові.
Колегія суддів вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення місцевий господарський суд прийшов до помилкового висновку про відмову в позові у зв'язку із його необґрунтованістю, а не у зв'язку із спливом строку позовної давності, у зв'язку з чим апеляційну скаргу прокурора слід задовольнити частково, рішення Господарського суду Харківської області від 14.06.2021 року у справі №922/1070/21 змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Резолютивну частину рішення Господарського суду Харківської області від 14.06.2021 року у справі №922/1070/21 слід залишити без змін.
Враховуючи приписи ст.129 ГПК України, а також те, що за результатами розгляду справи в задоволенні позову відмовлено, витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на прокурора.
Враховуючи викладене, керуючись ст.129, ст.270, п.2 ч.1. ст.275, п.1 ч.1 ст.277, 282, Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу прокурора задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Харківської області від 14.06.2021 року у справі №922/1070/21 змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Резолютивну частину рішення Господарського суду Харківської області від 14.06.2021 року у справі 922/1070/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку ст.ст.287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 26.11.2021р.
Головуючий суддя О.Є. Медуниця
Суддя Н.В. Гребенюк
Суддя О.В. Стойка