ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
24 листопада 2021 року Справа № 906/1003/19
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Петухов М.Г. , суддя Гудак А.В.
секретар судового засідання Ткач Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Житомирської області від 02.06.2021 р. у справі № 906/1003/19 (суддя Кравець С.Г., повний текст рішення складено 14.06.2021 р.)
за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до Комунального підприємства "Житомиртеплокомуненерго" Житомирської міської ради
про стягнення 19 052 001,41 грн
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився;
відповідача - не з'явився;
Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом до Комунального підприємства "Житомиртеплокомуненерго" Житомирської міської ради про стягнення 20 616 341,57 грн, з яких 9 205 359,66 грн пеня, 2 445,397,98 грн 3% річних, 8 965 583,93 грн інфляційні втрати.
Позовні вимоги мотивовано неналежним виконанням відповідачем умов договору №4642/1617-ТЕ-10 постачання природного газу від 20.09.2016 р. у частині своєчасного розрахунку за поставлений природний газ в період з 01.10.2016 р. по 31.03.2017 р.
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 18.02.2020 р. у справі №906/1003/19, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.09.2020 р., у позові відмовлено.
Рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційного господарського суду мотивовані тим, що визначений державою спеціальний режим проведення взаєморозрахунків відповідно до Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальниками природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №217 від 18.06.2014 р., усуває відповідача, як теплопостачальну організацію, від процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів на свій розсуд та полягає в автоматичному перерахуванні зі спеціальних рахунків грошових коштів на рахунки позивача за визначеними нормативами, чи за рахунок відшкодування пільг та субсидій споживачам, і відповідач не може впливати на порядок, строки та розмір розрахунків з позивачем за поставку природного газу.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.12.2020 р. касаційну скаргу Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задоволено частково, рішення Господарського суду Житомирської області від 18.02.2020 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.09.2020 у справі скасовано, а справу № 906/1003/19 передано на новий розгляд до Господарського суду Житомирської області.
Суд касаційної інстанції зазначив, що виходячи із предмета та підстав позову щодо стягнення з теплопостачальної організації пені, 3% річних та інфляційних втрат у зв'язку із простроченням в оплаті вартості поставки природного газу на користь гарантованого постачальника, а також з урахуванням особливостей правового регулювання спірних правовідносин відповідно до статей 19, 19-1 Закону України "Про теплопостачання", статей 11-13 Закону України "Про ринок природного газу", Порядків № 20, № 217, № 256, № 483, до предмета доказування у цій справі входять такі обставини: яку частину оплати за придбаний природний газ у спірний період відповідач-споживач здійснив власними коштами; який розмір вартості поставки газу погашено у спосіб проведення взаєморозрахунків між гарантованим постачальником, споживачем та іншими учасниками розрахунків з боку держави через процедуру, визначену Порядком №20 та Порядком №483, шляхом підписання спільних протокольних рішень; чи дотримано відповідачем порядку і строків внесення виділених йому з державного бюджету коштів, як субвенцій, на погашення вартості наданих ним послуг з теплопостачання пільговим категоріям населення відповідно до умов спільних протокольних рішень; чи допущено відповідачем порушення строків виконання договірних зобов'язань в частині оплати власними грошовими коштами вартості придбаного газу за кожним з актів приймання-передачі природного газу у визначений позивачем спірний період.
Разом з тим, місцевий та апеляційний суди не з'ясували дійсного розміру заборгованості відповідача перед позивачем, що була сплачена у порядку фінансування пільг та субсидій населенню за споживання теплової енергії згідно з Порядком № 20 на підставі підписаного (підписаних) сторонами спору та іншими учасниками розрахунків з боку держави спільного протокольного рішення (рішень). Суди попередніх інстанцій, обмежившись помилковим висновком про те, що положення Порядку №217 усувають відповідача як теплопостачальну організацію від розподілу грошових коштів, що надходять на відкритий ним поточний рахунок із спеціальним режимом використання як кошти кінцевих споживачів теплової енергії, виробленої з ресурсу (природного газу) позивача, не досліджували наданого позивачем до позовної заяви розрахунку пені, інфляційний втрат та 3% річних на предмет визначених позивачем періодів нарахування заявлених до стягнення з відповідача спірних сум, не перевірили, чи мало місце прострочення відповідача в оплаті боргу за поставлений природний газ у визначені позивачем періоди, беручи до уваги посилання відповідача у відзиві на обставини часткової оплати ним заборгованості відповідно до умов 18 спільних протокольних рішень, та дійшли передчасних висновків про відмову в позові без повного, об'єктивного та всебічного з'ясування фактичних обставин справи в їх сукупності відповідно до вимог статей 86, 269 ГПК України.
За результатом нового розгляду, рішенням Господарського суду Житомирської області від 02.06.2021 р. у справі № 906/1003/19 позов задоволено частково; зменшено розмір пені до 4 935 507,26 грн; стягнуто з відповідача на користь позивача 4 935 507,26 грн - пені, 1 709 616,20 грн - 3 % річних, 7 309 862, 77 грн - інфляційних втрат та 283 357, 40 грн витрат по сплаті судового збору. В іншій частині позову відмовлено.
Судове рішення мотивоване тим, що відповідач не міг самостійно впливати на своєчасність розрахунків за поставку природного газу, у зв'язку з чим вина відповідача у простроченні платежів у загальному розмірі 37 179 261, 01 грн, що перераховані позивачу відповідно до Порядку № 256 у спірному періоді за спірним договором відсутня, а отже і відсутній склад правопорушення, що згідно ст. 218 ГК України, ст. 614 ЦК України позбавляє позивача можливості застосовувати до відповідача заходи відповідальності у вигляді 3% річних та інфляційних втрат.
Суд першої інстанції, здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку 3 % річних та інфляційних втрат, дійшов висновку, що обґрунтованим є нарахування позивачем 3 % річних в розмірі 1 709 616, 20 грн та інфляційних втрат в розмірі 7 309 862, 77 грн за період з 26.11.2016 р. по 31.01.2018 р., у зв'язку з несвоєчасним проведенням власними коштами розрахунків за зобов'язаннями жовтень 2016 р. - березень 2017 р., які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача. Нарахування позивачем інфляційних втрат та 3 % річних за період з 01.02.2018 р. по 21.03.2018 р. на суму заборгованості за зобов'язаннями березня 2017 р., яка була оплачена відповідачем відповідно до Порядку № 256, суд першої інстанції поважав безпідставним, а відтак вимоги позивача про стягнення 3 % річних в сумі 74 151, 08 грн та інфляційних в сумі 87 356, 84 грн є неправомірними.
Також місцевий господарський суд, перевіривши розрахунок пені, дійшов висновку, що вказаний розрахунок виконано вірно, в межах шестимісячного строку, передбаченого ч. 6 ст. 232 ГК України, з врахуванням строків виконання зобов'язання по оплаті вартості природного газу, поставленого за договором, по кожному окремому акту приймання-передачі газу в спірному періоді, а тому правомірно заявленою є сума пені у загальному розмірі 9 871 014, 52 грн. Разом з тим, виходячи із загальних засад цивільного законодавства, враховуючи інтереси обох сторін, статус відповідача, який має стратегічне значення для регіону, його незадовільні фінансові результати у спірний період, а також те, що сума основного боргу сплачена в повному обсязі, беручи до уваги, що окрім пені позивач нараховує 3% річних та інфляційні, які в певній мірі компенсують знецінення несплачених вчасно коштів відповідачем, а також те, що сплата пені у повному обсязі у даному випадку зачіпає майнові інтереси не лише відповідача, а й інші інтереси, зокрема можливість постачання теплової енергії населенню, суд першої інстанції дійшов висновку застосувати до спірних правовідносин ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 ст. 233 ГК України та зменшити розмір нарахованої позивачем пені на 50 % від обґрунтовано заявленої.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження рішення суду, скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в позові про стягнення 4 935 507, 26 грн - пені, 74 151, 08 грн - 3% річних та 87 356, 84 грн - інфляційних втрат, прийняти в цій частині нове рішення, яким позов задоволити.
Апелянт не погоджується з рішенням суду щодо часткового задоволення позовних вимог у зв'язку зі зменшенням судом розміру пені до 50 %, та у зв'язку із перерахунком 3 % та інфляційних нарахувань через існування оплат на підставі постанови КМУ № 256, а тому вважає, що рішення прийняте з порушенням норм ст. 233 ГК України, ст. ст. 549-552, 599, 625 ЦК України, ст. ст. 236, 238 ГПК України, без дослідження усіх істотних обставин справи та підлягає скасуванню в цій частині.
Скаржник вказує, що рішення суду першої інстанції не містить жодного покликання на будь-які докази, які б підтверджували скрутне матеріальне становище відповідача по справі. Саме по собі покликання на таке скрутне фінансове/матеріальне становище не є автоматичною підставою для зменшення пені на підставі положень ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України. В даному випадку, відповідачем не доведено реального фінансового стану, а тому положення ГПК України щодо обов'язку доказування не дотримано, адже відповідач не надав жодного доказу для того, щоб можна було зробити висновок про скрутний фінансовий стан відповідача. Відповідач не надав жодного доказу на підтвердження свого скрутного майнового стану, чим було порушено положення ст. ст. 73, 74 ГПК України. Також судом взагалі не було з'ясовано, чи були заподіяні позивачу збитки неналежним виконанням зобов'язання, а також не було оцінено розмір таких збитків.
Також апелянт зазначає, що враховуючи обставини щодо здійснення розрахунків за переданий природний газ за рахунок коштів, отриманих з Державного бюджету України на надання пільг, субсидій та компенсацій населенню, судом першої інстанції зроблено висновок про те, що строки виконання грошових зобов'язань, які виникли на підставі укладеного сторонами договору, в цій частині змінилися. З цього приводу скаржник звертає увагу суду на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 12.03.2019 р. у справі № 910/3657/18, в якій, як вказує апелянт, суд дійшов висновку, що порядок перерахування коштів, встановлений постановою КМУ №256 від 04.03.2002 р., не передбачає зміну порядку та строків здійснення розрахунків між сторонами.
Апелянт вказує, що відповідно до фактичних обставин справи відповідачем було сплачено у порядку, передбаченому постановою КМУ № 256 кошти на загальну суму 5 051 632, 28 грн, що підтверджується операціями по договору, доданими до позовної заяви, і згідно пояснень від 11.11.2019 р.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.09.2021 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою; розгляд справи призначено на 20.10.2021 р. об 14:30 год.
У зв'язку із тимчасовою непрацездатністю головуючого судді (судді-доповідача) у справі Олексюк Г.Є. судове засідання у справі 20.10.2021 р. об 14:30 год. не відбулося.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.11.2021 р. розгляд справи призначено на 24.11.2021 р. об 14:30 год. Вказано про те, що судове засідання буде проведено в режимі відеоконференції за допомогою додатку EASYCON, який може бути встановлений за веб-посиланням https://vkz.easycon.com.ua. Попереджено представника позивача, що відповідно до ч. 5 ст. 197 ГПК України ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв'язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву.
Розпорядженням керівника апарату суду від 24.11.2021 р. № 01-04/1009 у зв'язку із відрядженням судді-члена колегії у даній справі - Мельника О.В., відповідно до ст. 32 ГПК України, ст. 155 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", пунктів 18, 20 розділу VIII Положення про автоматизовану систему документообігу суду та п. 8.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Північно-західному апеляційному господарському суді, призначено заміну судді-члена колегії у судовій справі.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.11.2021 р. для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Петухов М.Г., суддя Гудак А.В.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.11.2021 р. апеляційну скаргу прийнято до провадження у новому складі суду.
Комунальне підприємство "Житомиртеплокомуненерго" Житомирської міської ради надіслало до суду заперечення щодо відкриття апеляційного провадження у справі, в якому відповідач з посиланнями на положеннями ст. ст. 256, 242 ГПК України зазначає, що згідно витягу із сайту АТ "Укрпошти" про відстеження поштового листа, яким направлено оскаржуване рішення суду, позивач останнє отримав 22.06.2021 р., тому позивачем пропущений строк на апеляційне оскарження та не наведено в апеляційній скарзі поважних причин для поновлення строку на апеляційне оскарження.
Комунальне підприємство "Житомиртеплокомуненерго" Житомирської міської ради надіслало до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Відповідач вказує, що суд першої інстанції щодо здійснення розрахунків за договором на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 р. № 256 правильно застосував норми матеріального права, а тому прийняв законне та обґрунтоване рішення щодо відмови в задоволенні позовних вимог в частині 3 % річних у розмірі 74 151, 08 грн та інфляційних нарахувань у розмірі 87 356, 84 грн. Відповідач просить суд прийняти до уваги правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 26.06.2020 р. у справі № 904/1210/18, від 18.11.2020 р. у справі № 910/12833/19.
Також відповідач зазначає, що підприємство не є кінцевим споживачем природного газу, має значну дебіторську та кредиторську заборгованість, є збитковим, сума основного боргу відповідачем погашена в повному обсязі та строки прострочення оплати природного газу були незначними, враховуючи відсутність факту нанесення збитків позивачу вважає, що суд першої інстанції правомірно зменшив розмір пені.
Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" надіслало до суду відповідь на відзив, в якій просить суд продовжити строк, встановлений судом для надання відповіді на відзив на апеляційну скаргу; позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Позивач зазначає, що він немає будь-якого впливу на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату природного газу. Виділення коштів з державного бюджету на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату природного газу, послуг теплопостачання можливе лише за умови власного волевиявлення надавача послуг (відповідача) щодо використання бюджетних коштів на погашення заборгованості за договором, однак не позбавляє відповідача від відповідальності перед позивачем у вигляді стягнення пені, 3% річних, інфляційних втрат (висновки Верхового Суду, викладені в п. 33 постанови від 12.03.2019 р. по справі №910/3657/18). А тому висновок місцевого господарського суду про те, що погашення заборгованості у порядку, визначеному Порядком № 256 змінює порядок та строки розрахунків є необґрунтованим, безпідставним та таким, що суперечить приписам самого Порядку № 256 та висновкам Верховного Суду наведеним в апеляційній скарзі.
Також позивач вказує, що враховуючи принципи добросовісності та справедливості, приймаючи до уваги мету створення та завдання АТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", позивач не вбачає виключних та достатніх підстав для зменшення неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача і вважає рішення суду в частині зменшення пені незаконним, таким що порушує права позивача, а тому підлягає скасуванню в цій частині.
Комунальне підприємство "Житомиртеплокомуненерго" Житомирської міської ради надіслало до суду заяву, в якій просить суд розглядати справу без участі представника відповідача.
Щодо посилання відповідача на те, що скаржником було пропущено строк на апеляційне оскарження рішення та не наведено в апеляційній скарзі поважних причин для поновлення строку, колегія суддів зазначає наступне.
Подаючи апеляційну скаргу на рішення суду у даній справі, апелянтом подано також клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду. Обґрунтовуючи дане клопотання, скаржник посилається на положення ст. ст. 242, 256 ГПК України, вказуючи, що оскаржуване рішення ним отримано засобами поштового зв'язку 09.08.2021 р. на підтвердження чого до апеляційної скарги надано докази.
Колегія суддів своєю ухвалою від 20.09.2021 р. поновила апелянту строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Житомирської області від 02.06.2021 р. у справі №906/1003/19.
А відтак, з огляду на визначений процесуальним законом алгоритм, оцінка судом наведених скаржником причин пропуску процесуального строку та предмет їх поважності (або неповажності), з урахуванням у тому числі поданих своєчасно заперечень інших учасників справи, відбувається на етапі перевірки відповідності поданої апеляційної скарги вимогам процесуального законодавства, за результатами чого суд приймає рішення про відкриття або відмову у відкритті апеляційного провадження за такою апеляційною скаргою.
У даному випадку судом апеляційної інстанції в ухвалі від 20.09.2021 р., на виконання приписів статті 119 ГПК України, за наслідками оцінки наведених скаржником причин пропуску процесуального строку та визнання їх поважними, було вчинено процесуальну дію з поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення та, відповідно, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою, а отже підтверджено відповідність апеляційної скарги вимогам статей 256, 258 ГПК України.
В свою чергу, нормами ГПК України не передбачено можливості для суду повторно вирішувати питання про поважність (або неповажності) причин пропуску строку на апеляційне оскарження вже після відкриття провадження у справі.
Розглянувши клопотання позивача про поновлення строку на подання відповіді на відзив на апеляційну скаргу, колегія суддів зазначає, що частинами 1, 2 ст. 119 ГПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Таким чином, пропущений процесуальний строк може бути поновлений лише за заявою учасника справи у разі, якщо суд визнає наведені причини пропуску цього строку поважними.
З огляду на викладене, враховуючи, що позивач звернувся до суду з клопотанням про поновлення строку на подання відповіді на відзив та обґрунтував причини пропуску встановленого судом строку, суд дійшов висновку поновити пропущений процесуальний строк для подання відповіді.
Судове засідання у справі 24.11.2021 р. в режимі відеоконференції за допомогою додатку EASYCON не відбулося у зв'язку із технічними причинами. В свою чергу, суд вказує, що представник позивача в ухвалі суду від 08.11.2021 р. попереджався, що відповідно до ч. 5 ст. 197 ГПК України ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв'язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву.
В судове засідання 24.11.2021 р. позивач та відповідач не забезпечили явку повноважних представників, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином і заздалегідь.
Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників справи про день, час та місце розгляду справи, беручи до уваги заяву відповідача про розгляд справи без його участі та положення ч. 5 ст. 197 ГПК України щодо покладення ризиків технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду на учасника справи, який подав відповідну заяву, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу в даному судовому засіданні за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, 20.09.2016 р. між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальник, позивач) та Комунальним підприємством "Житомиртеплокомуненерго" Житомирської міської ради (споживач, відповідач) укладено договір № 4642/1617-ТЕ-10 постачання природного газу
Пунктом 1.1 договору сторони передбачили, що постачальник зобов'язується поставити споживачеві у 2016-2017 роках природний газ, а споживач зобов'язується оплатити його на умовах цього договору.
Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню (пункт 1.2 договору).
Згідно із пунктом 1.3 договору за цим договором може бути поставлений природний газ (за кодом згідно з УКТЗЕД 2711 21 00 00) власного видобутку (природний газ, видобутий на території України) та/або імпортований природний газ, ввезений Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на митну територію України).
Пунктом 3.4 договору передбачено, що приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показників комерційного вузла/вузлів обліку природного газу.
Ціна за 1000 куб. м газу на дату укладання договору становить 4 942, 00 гривні, крім того податок на додану вартість (ПДВ) - 20%. Усього до сплати разом з податком на додану вартість - 5 930,40 грн. Загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок природного газу (пункти 5.2, 5.4 договору).
Відповідно до пункту 6.1 договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний рахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3 цього договору укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій" спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором.
Згідно із пунктом 6.2 договору споживач перераховує на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника кожного банківського дня розрахункового місяця кошти згідно з нормативами перерахування, затвердженими в установленому порядку, визначеному законодавством.
Відповідно до пункту 6.3 договору у разі наявності заборгованості за минулі періоди та/або заборгованості із сплати пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних та судового збору сторони погодили черговість зарахування платежів споживача.
Пунктом 8.2 договору передбачено, що у разі прострочення споживачем оплати відповідно до пункту 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню у розмірі 21% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20.
Згідно із п. 8.3 договору сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3 цього договору, укладення договорів про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20 спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання не звільняє споживача від обов'язку сплатити на користь постачальника платежі відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, нараховані на всю суму заборгованості за цим договором.
За змістом пункту 10.3 договору сторони можуть звернутися до суду з вимогою про стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних протягом п'яти років.
Пунктом 12.1 договору визначено, що цей договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2016 р. до 31.03.2017 р. (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
На виконання умов договору позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 346 926 508,187 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами прийому-передачі природного газу (т. 1, а.с. 38-43).
Матеріалами справи підтверджується, що КП "Житомиртеплокомуненерго" Житомирської міської ради оплатило ПАТ "НАК "Нафтогаз України" вартість отриманого природного газу в повному обсязі (т. 1, а.с. 55-250, т. 2, а.с. 1-96).
Однак, як вказує позивач, оплату вартості переданого природного газу відповідач здійснював з порушенням строків оплати, визначених умовами п.6.1 договору, у зв'язку з чим на підставі п. 8.2 договору та керуючись ст. ст. 549, 625, 611, 612 ЦК України, ст. 230-232 ГК України, позивач нарахував відповідачу 9 871 014, 52 грн пені, 1 783 767, 28 грн 3 % річних та 7 397 219,61 грн інфляційних втрат, (розрахунок т. 4, а.с. 35-42), які позивач просить стягнути на свою користь з відповідача з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог.
Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, на підставі встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
Так, постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.12.2020 р. касаційну скаргу Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задоволено частково, рішення Господарського суду Житомирської області від 18.02.2020 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.09.2020 у справі скасовано, а справу № 906/1003/19 передано на новий розгляд до Господарського суду Житомирської області.
Суд касаційної інстанції зазначив, що виходячи із предмета та підстав позову щодо стягнення з теплопостачальної організації пені, 3 % річних та інфляційних втрат у зв'язку із простроченням в оплаті вартості поставки природного газу на користь гарантованого постачальника, а також з урахуванням особливостей правового регулювання спірних правовідносин відповідно до статей 19, 19-1 Закону України "Про теплопостачання", статей 11-13 Закону України "Про ринок природного газу", Порядків № 20, № 217, № 256, № 483, до предмета доказування у цій справі входять такі обставини: яку частину оплати за придбаний природний газ у спірний період відповідач-споживач здійснив власними коштами; який розмір вартості поставки газу погашено у спосіб проведення взаєморозрахунків між гарантованим постачальником, споживачем та іншими учасниками розрахунків з боку держави через процедуру, визначену Порядком № 20 та Порядком № 483, шляхом підписання спільних протокольних рішень; чи дотримано відповідачем порядку і строків внесення виділених йому з державного бюджету коштів, як субвенцій, на погашення вартості наданих ним послуг з теплопостачання пільговим категоріям населення відповідно до умов спільних протокольних рішень; чи допущено відповідачем порушення строків виконання договірних зобов'язань в частині оплати власними грошовими коштами вартості придбаного газу за кожним з актів приймання-передачі природного газу у визначений позивачем спірний період.
Разом з тим, місцевий та апеляційний суди не з'ясували дійсного розміру заборгованості відповідача перед позивачем, що була сплачена у порядку фінансування пільг та субсидій населенню за споживання теплової енергії згідно з Порядком № 20 на підставі підписаного (підписаних) сторонами спору та іншими учасниками розрахунків з боку держави спільного протокольного рішення (рішень). Суди попередніх інстанцій, обмежившись помилковим висновком про те, що положення Порядку № 217 усувають відповідача як теплопостачальну організацію від розподілу грошових коштів, що надходять на відкритий ним поточний рахунок із спеціальним режимом використання як кошти кінцевих споживачів теплової енергії, виробленої з ресурсу (природного газу) позивача, не досліджували наданого позивачем до позовної заяви розрахунку пені, інфляційний втрат та 3 % річних на предмет визначених позивачем періодів нарахування заявлених до стягнення з відповідача спірних сум, не перевірили, чи мало місце прострочення відповідача в оплаті боргу за поставлений природний газ у визначені позивачем періоди, беручи до уваги посилання відповідача у відзиві на обставини часткової оплати ним заборгованості відповідно до умов 18 спільних протокольних рішень, та дійшли передчасних висновків про відмову в позові без повного, об'єктивного та всебічного з'ясування фактичних обставин справи в їх сукупності відповідно до вимог статей 86, 269 ГПК України.
Враховуючи вказівки суду касаційної інстанції, які в силу ч. 1 ст. 316 ГПК України, є обов'язковими для суду під час нового розгляду справи, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України "Про ринок природного газу" постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором.
Права та обов'язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу (ч. 3 ст. 12 Закону України "Про ринок природного газу").
Частиною 2 ст. 13 Закону України "Про ринок природного газу" до обов'язків споживачів природного газу віднесено забезпечення своєчасної та повної оплати вартості природного газу згідно з умовами договорів.
У разі порушення або невиконання своїх обов'язків споживач несе відповідальність згідно із законом (ч. 3 ст. 13 Закону України "Про ринок природного газу").
Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, а згідно ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Приписами ч. 3 ст. 231 Господарського кодексу України унормовано, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного Закону встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
У ст. 625 Цивільного кодексу України зазначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Пунктами 27, 31, 37 частини 1 статті 1 Закону України "Про ринок природного газу" визначено, що природний газ, нафтовий (попутний) газ, газ (метан) вугільних родовищ та газ сланцевих товщ, газ колекторів щільних порід, газ центрально-басейнового типу (далі - природний газ) - суміш вуглеводнів та невуглеводневих компонентів, що перебуває у газоподібному стані за стандартних умов (тиск - 760 міліметрів ртутного стовпа і температура - 20 градусів за Цельсієм) і є товарною продукцією; постачальником природного газу є суб'єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із постачання природного газу; споживач - фізична особа, фізична особа-підприємець або юридична особа, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, а не для перепродажу, або використання в якості сировини.
Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України "Про ринок природного газу" постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Права та обов'язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу (частина 3 статті 12 Закону України "Про ринок природного газу").
Частиною 2 статті 13 Закону України "Про ринок природного газу" до обов'язків споживачів природного газу віднесено забезпечення своєчасної та повної оплати вартості природного газу згідно з умовами договорів. У разі порушення або невиконання своїх обов'язків споживач несе відповідальність згідно із законом (частина 3 статті 13 Закону України "Про ринок природного газу").
Отже, постачання природного газу споживачам є різновидом господарської діяльності, що здійснюється на підставі договору постачання, який укладається між постачальником та покупцем (споживачем) із визначенням взаємних прав та обов'язків сторін такого господарського договору. Законодавцем до обов'язків споживача віднесено забезпечення своєчасної та повної оплати вартості придбаного (спожитого) природного газу, невиконання чи неналежне виконання якого тягне за собою наслідки у вигляді відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Законом України "Про теплопостачання" визначено основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об'єктах сфери теплопостачання та поширено сферу дії Закону на врегулювання відносини, пов'язаних з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії з метою забезпечення енергетичної безпеки України, підвищення енергоефективності функціонування систем теплопостачання, створення і удосконалення ринку теплової енергії та захисту прав споживачів та працівників сфери теплопостачання.
Статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що виробництво теплової енергії - господарська діяльність, пов'язана з перетворенням енергетичних ресурсів будь-якого походження, у тому числі альтернативних джерел енергії, на теплову енергію за допомогою технічних засобів з метою її продажу на підставі договору; постачання теплової енергії (теплопостачання) - господарська діяльність, пов'язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору; теплогенеруюча організація - суб'єкт господарської діяльності, який має у своїй власності або користуванні теплогенеруюче обладнання та виробляє теплову енергію; теплопостачальна організація - суб'єкт господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії.
Господарську діяльність з виробництва теплової енергії здійснюють теплогенеруючі організації, а постачання споживачам теплової енергії, як продукту виробництва, належить до видів господарської діяльності теплопостачальної організації. Водночас, законодавець не забороняє здійснення зазначених видів господарської діяльності (як виробництва, так і постачання теплової енергії) одним суб'єктом господарювання.
Відповідно до частини 1 статті 19 Закону України "Про теплопостачання" діяльність у сфері теплопостачання може здійснюватися суб'єктами господарської діяльності у сфері теплопостачання всіх організаційно-правових форм та форм власності, зокрема, на основі договорів оренди, підряду, концесії, лізингу та інших договорів.
Отже, правовідносини гарантованого постачальника природного газу, яким є позивач, та теплопостачальної організації, яка використовує природний газ у цілях виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню, опосередковуються шляхом укладення договорів постачання природного газу на засадах строковості, оплатності та цільового використання поставленого ресурсу.
Cудом встановлено обставини укладення 20.09.2016 р. між сторонами спору договору №4642/1617-ТЕ-10 постачання природного газу, за умовами пункту 1.1 якого АТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", як постачальник, зобов'язався поставити споживачу - КП "Житомиртеплокомуненерго" Житомирської міської ради у 2016-2017 роках природний газ виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню, а відповідач-споживач зобов'язався оплатити переданий йому у власність позивачем-постачальником природний газ на умовах цього договору (розділ 6 договору).
Порядок розрахунків за теплову енергію, для виробництва якої використовується природний газ, що постачається гарантованим постачальником, визначено статтею 19-1 Закону України "Про теплопостачання". Водночас, при розгляді спорів щодо розрахунків споживачів природного газу, використаного у виробництві теплової енергії, із гарантованими постачальниками відповідно до договорів постачання природного газу, необхідно враховувати, що положення статті 19-1 цього Закону поширюються на правовідносини, що виникають під час розрахунків між споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями на підставі договорів на постачання теплової енергії, а також між теплопостачальними організаціями та теплогенеруючими організаціями (у разі якщо виробництво та постачання теплової енергії здійснюються різними суб'єктами господарювання) у розрахунках за придбану теплову енергію як продукт виробництва для його подальшого продажу споживачам.
Так, частиною 1 статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що оплата теплової енергії, для виробництва якої повністю або частково постачається природний газ гарантованим постачальником, здійснюється споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями, які купують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, шляхом перерахування коштів на рахунки із спеціальним режимом використання, які відкривають теплопостачальні та теплогенеруючі організації для зарахування коштів, у тому числі від теплопостачальних організацій, які отримують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, в уповноваженому банку.
Статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу (далі - рахунки із спеціальним режимом використання) - рахунки теплопостачальної організації, відкриті в уповноваженому банку і призначені для зарахування коштів, що вносяться споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями, які отримують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, для виробництва якої повністю або частково використовується природний газ, що постачається гарантованим постачальником.
Положеннями частини 3 статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" визначено обов'язковою умовою договору на постачання теплової енергії, укладеного між теплопостачальною організацією та споживачем теплової енергії, зазначення про оплату споживачем теплової енергії шляхом перерахування коштів на рахунок із спеціальним режимом використання.
Отже, законодавцем передбачено спеціальну процедуру розрахунку за спожиту теплову енергію, вироблену із природного газу як ресурсу, поставленого гарантованим постачальником, шляхом зарахування коштів споживачів та теплопостачальних організацій, які купують теплову енергію у теплогенеруючих організацій для її подальшого постачання споживачам, на рахунки із спеціальним режимом використання, відкриті теплопостачальними організаціями (для зарахування коштів споживачів теплової енергії) та теплогенеруючими організаціями (для зарахування коштів теплопостачальних організацій за придбану теплову енергію як товар) в уповноваженому банку. Водночас, частиною 1 статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" імперативно визначено, що оплата теплової енергії шляхом перерахування коштів на інші рахунки забороняється. Зазначена норма поширюється на споживачів, які сплачують за поставлену їм теплову енергію теплопостачальними організаціями, а також на теплопостачальні організації під час розрахунків за придбану теплову енергію у теплогенеруючих організацій.
Частинами 4, 5 статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що кошти, які надійшли на рахунки із спеціальним режимом використання, перераховуються банками згідно з порядком розподілу коштів, затвердженим Кабінетом Міністрів України, виключно на рахунок: гарантованого постачальника; теплогенеруючої організації; теплопостачальної організації; теплотранспортуючої організації. Цим порядком також визначається механізм перерахування коштів такими організаціями для проведення розрахунків з гарантованим постачальником за весь обсяг спожитого природного газу.
Отже, стаття 19-1 Закону України "Про теплопостачання" не визначає порядку здійснення розрахунків теплогенеруючих та теплопостачальних організацій з гарантованим постачальником за обсяг спожитого ними природного газу, не містить норм щодо обмеження принципу свободи договору при встановленні сторонами у договорі постачання порядку та умов проведення розрахунків за поставлений природний газ. Водночас, у частинах 4 та 5 статті 19-1 цього Закону міститься відсильна норма до порядку розподілу коштів, які надійшли на рахунки із спеціальним режимом використання, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
На виконання вимог статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 18.06.2014 р. № 217 "Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки" (далі - Порядок № 217).
Пунктом 1 Порядку № 217 передбачено, що цей Порядок визначає механізм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки.
Отже, в силу частин 4, 5 статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання", Порядок № 217, затверджений постановою Кабінету Міністрів України 18.06.2014 р. № 217 є спеціальним підзаконним нормативно-правовим актом, що визначає правовідносини між уповноваженим банком, який обслуговує поточні рахунки із спеціальним режимом використання, які відкрито відповідно до цієї постанови, постачальником природного газу для цілей виробництва теплової енергії, теплогенеруючими і теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії, а саме передбачає обов'язковим відкриття теплогенеруючими та теплопостачальними організаціями поточних рахунків із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожиту теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення, послуги з постачання гарячої води, з подальшим інформуванням уповноваженим банком НКРЕКП про переліки спеціальних рахунків таких організацій для розрахунків із гарантованим постачальником природного газу (пункти 3, 4, 5, 6 Порядку № 217); визначає порядок внесення споживачами, яким здійснюється продаж теплової енергії та/або надання комунальних послуг з централізованого опалення, послуг з постачання теплової енергії, послуг з централізованого постачання гарячої води, вартості спожитих послуг на спеціальні рахунки, відкриті теплопостачальними та теплогенеруючими організаціями та їх структурними підрозділами в уповноваженому банку для відповідної категорії споживачів, а також процедуру перерахування уповноваженим банком грошових коштів споживачів згідно з реєстром нормативів, затверджених НКРЕКП, у частині вартості природного газу на рахунок постачальника природного газу із спеціальними обов'язками (пункти 8, 9, 14 Порядку № 217).
Положеннями Порядку № 217 визначено алгоритм розподілу коштів, які надходять на поточні рахунки теплогенеруючих та теплопостачальних організацій зі спеціальним режимом використання для проведення уповноваженим банком розрахунків відповідно до затверджених НКРЕКП нормативів з гарантованим постачальником природного газу як ресурсу для виробництва теплової енергії.
Разом з тим, Порядок № 217 не стосується договірних зобов'язань гарантованого постачальника природного газу та теплопостачальної організації, як споживача, в частині порядку та строків розрахунків за договором постачання та не змінює строків розрахунків за поставку природного газу, які було погоджено сторонами у договорі (Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №910/16072/16).
Аналіз приписів статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" в сукупності з положеннями Порядку № 217, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №217 від 18.06.2014 р. на виконання статті 19-1 цього Закону, дозволяє дійти висновку, що Порядком №217 визначено спеціальний механізм проведення розрахунків із гарантованим постачальником природного газу, який усуває теплопостачальні організації від розподілу коштів, сплачених споживачами за спожиту теплову енергію, вироблену із ресурсу (природного газу), поставленого гарантованим постачальником.
Водночас, положення Порядку № 217 не обмежують теплопостачальні організації у можливості виконати свої договірні зобов'язання з оплати за отриманий природний газ за договорами постачання, укладеними з гарантованими постачальниками природного газу, шляхом перерахування на такий спеціальний рахунок власних коштів, отриманих від господарської діяльності.
Визначений Порядком № 217 (пункти 8, 9, 13, 14) алгоритм розподілу уповноваженим банком коштів споживачів, які надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання як оплата вартості теплової енергії та/або наданих комунальних послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, не ставить повноту та своєчасність виконання теплопостачальними організаціями договірних обов'язків з оплати отриманого природного газу для виробництва теплової енергії для потреб населення на користь гарантованого постачальника у залежність від оплати теплової енергії безпосередніми споживачами; не скасовує та не обмежує відповідальність теплопостачальної організації перед постачальником природного газу за невиконання чи неналежне виконання обов'язків з оплати за спожитий газ та не змінює строків здійснення розрахунків за договорами, укладеними між теплопостачальними організаціями та гарантованими постачальниками природного газу.
Отже, положення Порядку № 217 не змінюють порядку розрахунків теплопостачальної організації та гарантованого постачальника газу за договором постачання природного газу, не позбавляють теплопостачальну організацію, як споживача природного газу, можливості впливати на їх своєчасність і не виключають застосування до відповідача-споживача відповідальності, передбаченої умовами договору у вигляді пені за прострочення оплати вартості отриманого природного газу (пункт 8.2 договору), а також відповідальності за прострочення грошового зобов'язання у порядку частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України у вигляді сплати 3% річних та інфляційних втрат.
Такий правовий висновок щодо порядку № 217 викладено Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду в постанові від 16.10.2020 р. у справі № 903/918/19.
Водночас, згідно з положеннями ч. 1-3 ст.12 Господарського кодексу України держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання є: державне замовлення; ліцензування, патентування і квотування; технічне регулювання; застосування нормативів та лімітів; регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій. Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку. Встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб'єктів господарювання здійснюються відповідно до цього Кодексу та інших законів.
Одним із засобів державного регулювання господарської діяльності є визначення механізму перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот за рахунок надходження до загального фонду державного бюджету рентної плати за транзитне транспортування природного газу і за природний газ, що видобувається в Україні.
Таке регулювання визначено Порядком перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №20 від 11.01.2005 (далі - Порядок № 20), який діяв на час укладення договору постачання 20.09.2016 р. і втратив чинність з 01.01.2018 р.
За змістом Порядку № 20 вбачається, що держава взяла на себе бюджетне зобов'язання з відшкодування частини витрат теплопостачальних організацій, пов'язаних з виробництвом і постачанням теплової енергії та гарячої води населенню, яке використовує субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме на оплату послуг тепло-, водопостачання.
Пунктом 6 Порядку № 20 визначено, що органи Державної казначейської служби України (далі - Казначейство) на підставі платіжних доручень головних розпорядників коштів місцевих бюджетів перераховують кошти на рахунки постачальників ресурсів (товарів, послуг). Розрахунки проводяться на підставі актів звіряння або договорів, які визначають величину щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг), і спільних протокольних рішень, підписаних усіма учасниками таких розрахунків (пункт 7 Порядку №20).
Спільним наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України та Міністерства фінансів України від 03.08.2015 р. № 493/688 затверджено Порядок проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію (далі - Порядок № 493, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який визначає взаємовідносини, зокрема, між органами Казначейства, департаментами фінансів обласних державних адміністрацій, Департаментом фінансів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Міністерством енергетики та вугільної промисловості України, НАК "Нафтогаз України" та іншими учасниками розрахунків за природний газ, послуги з постачання, розподілу та транспортування природного газу, що проводяться відповідно до Порядку № 20.
Згідно з пунктом 1.2 Порядку № 493, розрахунки, передбачені в пункті 1.1 цього розділу, проводяться за згодою сторін на підставі актів звіряння за нарахованими пільгами, субсидіями та компенсаціями населенню або договорів, що визначають обсяг щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг), і спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків (далі - СПР), форми яких наведені у додатках 1, 2, 3 до цього Порядку.
За змістом пункту 1.5 Порядку № 493 вбачається, що Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" підписує з учасниками розрахунків СПР протягом п'яти робочих днів. Учасник розрахунку має право відмовитися від підписання СПР виключно за умови відсутності боргу перед учасником за товари/послуги, який планується погасити відповідно до Порядку. Останній учасник розрахунків не пізніше наступного дня після підписання СПР повідомляє інших учасників про підписання та направляє їм підписані СПР.
Механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання житлових субсидій на оплату послуг із постачання теплової енергії за рахунок субвенцій з державного бюджету визначено Порядком № 256, згідно з пунктом 4 якого перерахування сум субвенцій на фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення провадиться Казначейством згідно з помісячним розписом асигнувань державного бюджету, але в межах фактичних зобов'язань відповідних бюджетів щодо пільг, субсидій і допомоги населенню.
Зазначене свідчить про адміністративно-правове регулювання відносин щодо механізму фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг та житлових субсидій населенню, зокрема на оплату теплової енергії та гарячої води.
Виходячи з положень Порядків № 20, № 256, № 493 механізм і строки розрахунків за надані пільговим категоріям населення послуг, зокрема з теплопостачання, за рахунок субвенцій з державного бюджету здійснюються у такому порядку:
- не пізніше наступного дня після підписання останнім учасником розрахунків спільного протокольного рішення (з присвоєнням номера та дати) усі учасники розрахунків, які підписали спільні протокольні рішення, подають до Казначейства та органів Казначейства, у яких відкрито їх рахунки, платіжні доручення на перерахування коштів відповідно до узгодженого спільного протокольного рішення;
- органи Казначейства протягом операційного дня з часу отримання відповідних платіжних доручень направляють кошти субвенцій на рахунки місцевих бюджетів, відкриті в територіальних управліннях Казначейської служби;
- отримані місцевими бюджетами суми субвенцій перераховуються протягом одного операційного дня на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Казначейства, для здійснення відповідних видатків;
- головні розпорядники коштів у п'ятиденний термін здійснюють розрахунки з постачальниками відповідних послуг;
- суми субвенцій, не використані головним розпорядником коштів за призначенням протягом бюджетного року, перераховуються органами Державної казначейської служби до державного бюджету в останній робочий день бюджетного року.
Отже, відшкодування коштів на пільги, субсидії здійснюється із Державного бюджету України за спеціальною процедурою, яка фактично регулюються Порядками № 20, № 256, №493. При цьому, такі кошти не є коштами суб'єкта господарювання, оскільки механізм та строки перерахування таких коштів учасникам цих розрахунків установлюється та контролюється органами Державної казначейської служби, а суми субвенцій, не використані головним розпорядником коштів за призначенням протягом бюджетного року, перераховуються органами Державної казначейської служби до державного бюджету в останній робочий день бюджетного року.
Зазначене вказує на те, що держава взяла на себе бюджетне зобов'язання щодо відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов'язаних із оплатою енергоресурсів використаних для населення, яке користується субсидіями та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме, витрат на придбання природного газу (в тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання).
Визнаючи неможливість розрахунків у цій частині підприємствами паливно-енергетичного комплексу, держава, приймаючи відповідні нормативно-правові акти, змінює характер регулювання відповідних правовідносин, що склалися між сторонами на підставі укладених між ними договорів.
Таким чином, правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами у цій частині (стосовно розміру пільг та субсидій, отриманих населенням на відповідній території діяльності відповідача) також зазнають імперативного регулюючого впливу держави, яка приймає законодавчі акти щодо виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг і субсидій, соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій.
З урахуванням викладеного, незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, виконання грошових зобов'язань за цим договором в частині, яку держава компенсує за рахунок коштів державного бюджету, регулюється відповідними нормативно-правовими актами.
Зазначене дає підстави для висновку, що розрахунок за постачання природного газу на підставі Порядку № 256 є розрахунком за рахунок коштів субвенцій з держбюджету. При цьому, Порядком № 256 фактично визначено інший порядок розрахунків за поставлений природний газ (в тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання), ніж передбачений сторонами в договорі.
Згідно з ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
При цьому положення постанови Кабінету Міністрів України є обов'язковими для учасників розрахунків, виходячи з їх змісту. Отже, строки та порядок здійснення розрахунків за природний газ, визначаються саме нормами наведеної постанови.
Таким чином, враховуючи вищенаведене, відповідач позбавлений можливості самостійно впливати на своєчасність розрахунків у частині, яка сплачується за рахунок субвенцій, тому як державою фактично визначено спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ (в тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання), що, по суті, усуває відповідача від виконання зобов'язання в частині гарантованих державою та, як наслідок, унеможливлює застосування до нього наслідків неналежного виконання зобов'язання (Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 21.01.2021 р. у справі № 927/704/19).
Позивачем згідно з розрахунком, який додано до заяви про зменшення позовних вимог, нараховано пеню в розмірі 9 871 014, 52 грн та 3 % річних в розмірі 1 783 767, 28 грн, з яких: за зобов'язаннями жовтня 2016 р. (період з 26.11.2016 р. по 19.12.2016 р. пеня в розмірі 88 245, 26 грн, 3 % річних в розмірі 12 606, 48 грн); за зобов'язаннями листопада 2016 р. (період з 27.12.2016 р. по 15.01.2017 р. пеня в розмірі 25 128, 93 грн, 3 % річних в розмірі 3 589, 84 грн); за зобов'язаннями грудня 2016 р. (період з 26.01.2017 р. по 22.02.2017 р. пеня в розмірі 218 596, 38 грн, 3 % річних в розмірі 31 228, 04 грн); за зобов'язаннями січня 2017 р. (період з 28.02.2017 р. по 24.05.2017 р. пеня в розмірі 1 230 439, 19 грн, 3 % річних в розмірі 175 777, 03 грн); за зобов'язаннями лютого 2017 р. (період з 28.03.2017 р. по 31.01.2018 р. пеня в розмірі 4 394 086, 92 грн, 3 % річних в розмірі 627 726, 69 грн); за зобов'язаннями березня 2017 р. (період з 26.04.2017 р. по 21.03.2018 р. пеня в розмірі 3 914 517, 84 грн, 3 % річних в розмірі 932 839, 20 грн).
Також позивачем нараховано інфляційні втрати в загальному розмірі 7 397 219, 61 грн, з яких: за зобов'язаннями січня 2017 р. (період з 01.03.2017 р. по 31.05.2017 р. в розмірі 507 156, 28 грн; за зобов'язаннями лютого 2017 р. (період з 01.04.2017 р. по 31.01.2018 р. в розмірі 3 084 503, 11 грн); за зобов'язаннями березня 2017 р. (період з 01.05.2017 р. по 31.03.2018 р. в розмірі 3 805 560, 22 грн (т. 4, а.с. 35-42).
З огляду на особливості здійснення господарської діяльності у сфері теплопостачання та законодавчо обумовлену специфіку взаємовідносин між суб'єктами, що здійснюють господарську діяльність у цій сфері, суд першої інстанції вірно вказав, що відповідач не міг самостійно впливати на своєчасність розрахунків за поставку природного газу, у зв'язку з чим вина відповідача у простроченні платежів у загальному розмірі 37 179 261, 01 грн, що перераховані позивачу відповідно до Порядку № 256 у спірному періоді за договором відсутня, а отже і відсутній склад правопорушення, що згідно з ст. 218 ГК України та ст. 614 ЦК України позбавляє позивача можливості застосовувати до відповідача заходи відповідальності у вигляді 3% річних та інфляційних втрат.
В свою чергу, суд зазначає, що для застосування встановлених ч. 2 ст. 625 ЦК України наслідків порушення грошових зобов'язань необхідно, щоб оплату було здійснено поза межами порядку і строків, встановлених Порядком № 256. Докази, які підтверджують, що перерахування коштів здійснено з порушенням строків, встановлених Порядком № 256, з вини відповідача в матеріалах справи відсутні.
Позивач, на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, враховуючи дати виникнення зобов'язань по оплаті газу, дати і суми часткових проплат, за прострочення виконання грошового зобов'язання нарахував 3 % річних в розмірі 1 783 767, 28 грн за загальний період прострочення з 26.11.2016р. по 21.03.2018 р. та втрати від інфляції в розмір 7 397 219, 61 грн за загальний період прострочення з березня 2017 р. по лютий 2018 р. (т. 4, а. с. 35-42).
Тобто, позивач нарахував 3 % річних та інфляційні втрати, в тому числі на суми оплат, здійснені відповідно до Порядку № 256, в загальному розмірі 37 179 261, 01 грн (т. 4, а. с. 42).
Проте, із нарахуванням інфляційних втрат та 3 % річних в цій частині, суд першої інстанції правомірно не погодився, враховуючи викладену вище позицію щодо визначення строків та порядку виконаних грошових зобов'язань сторонами договору, в частині, яку держава компенсує за рахунок коштів держбюджету.
Таким чином, здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку 3 % річних та інфляційних втрат, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що обґрунтованим є нарахування позивачем 3 % річних в розмірі 1 709 616, 20 грн та інфляційних втрат в розмірі 7 309 862, 77 грн за період з 26.11.2016 р. по 31.01.2018 р., у зв'язку з несвоєчасним проведенням власними коштами розрахунків за зобов'язаннями жовтень 2016 - березень 2017, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
В свою чергу, на думку суду, нарахування позивачем інфляційних втрат та 3 % річних за період з 01.02.2018 р. по 21.03.2018 р. на суму заборгованості за зобов'язаннями березня 2017 р., яка була оплачена відповідачем відповідно до Порядку № 256 безпідставні, тому вимоги позивача в частині стягнення 3 % річних в сумі 74 151, 08 грн та інфляційних втрат в сумі 87 356, 84 грн не підлягають до задоволення.
Також суд апеляційної інстанції, перевіривши розрахунок пені, вважає, що вказаний розрахунок виконано вірно, в межах шестимісячного строку, передбаченого ч. 6 ст. 232 ГК України, з врахуванням строків виконання зобов'язання по оплаті вартості природного газу, поставленого за договором, по кожному окремому акту приймання-передачі газу в спірному періоді, а тому правомірно заявленою є сума пені у загальному розмірі 9 871 014, 52 грн.
Разом з тим, в суді першої інстанції відповідач подав клопотання про зменшення розміру пені на 90 % з посиланням на скрутне матеріальне становище підприємства, наявність збитків у сумі 260 337 грн, наявність заборгованості споживачів за спожиті послуги з теплопостачання у сумі більше 309 527 438, 23 грн, а також існування заборгованості за спожитий природний газ згідно інших договірних зобов'язань у сумі 328 924, 5 грн.
Позивач в суді першої інстанції заперечив щодо клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій, посилаючись на те, що позивач також знаходиться у скрутному фінансовому становищі.
Суд першої інстанції, розглянувши клопотання відповідача про зменшення розміру пені, враховуючи заперечення позивача, дійшов висновку зменшити розмір нарахованої позивачем пені на 50 % від обґрунтовано заявленого розміру.
Досліджуючи обставини у справі та докази у ній, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для зменшення заявленої до стягнення пені саме на 50 %, з врахуванням наступного.
Згідно зі статтями 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
У частині першій статті 230 ГК України унормовано, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у виді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Отже, неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб'єкта господарської діяльності.
Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.
Відповідно до статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно з частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
За змістом зазначених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статті 86 ГПК України на власний розсуд та внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.
Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує у відповідності до статті 86 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідженню конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.
Відповідно до ч. 1 ст. 73, ч. ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Як встановлено апеляційним судом, на підтвердження свого фінансового становища до матеріалів справи відповідачем приєднано копії фінансової звітності за 2016-2020 роки, бухгалтерські довідки на підтвердження існування дебіторської заборгованості та збитковості підприємства (т. 3, а. с. 4-11, т. 4 а. с. 59-60, 69).
З огляду на вказані докази, судом приймається до уваги майновий стан відповідача, а також те, що заборгованість за природний газ у відповідача виникла, в тому числі і через несвоєчасне проведення розрахунків за послуги теплопостачання кінцевими споживачами та на момент звернення позивача з позовом до суду сума основного боргу відповідачем була погашена у повному обсязі, що свідчить про високій ступінь виконання зобов'язання боржником.
Апеляційний господарський суд констатує, що доказів, які б підтверджували ймовірність завдання чи наявність реальних збитків у позивача через неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань матеріали справи не містять.
Беручи до уваги викладене, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції правомірно взяв до уваги вищенаведені доводи відповідача, вказав про врахування інтересів сторін та дійшов обґрунтованого висновку про зменшення розміру присудженої до стягнення пені на 50%. При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Також апеляційним судом враховується, що стягнення на користь позивача 3 % річних та інфляційних втрат певною мірою компенсує знецінення несплачених відповідачем коштів, що при зменшенні розміру пені позивач не зазнає значних негативних наслідків для свого фінансового стану.
З огляду на викладене, апеляційний господарський суд не бере до уваги посилання позивача в апеляційній скарзі на неправильне застосування судом першої інстанції норм ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України, оскільки суд з'ясував обставини, передбачені зазначеними нормами, з урахуванням наявних у справі доказів.
Відтак, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) з дотриманням правил статті 86 ГПК України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно зменшив розмір пені саме на 50 %, оскільки суду надано право зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків.
З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача підлягають задоволенню в розмірі 4 935 507, 26 грн - пені, 1 709 616, 20 грн - 3 % річних, 7 309 862, 77 грн - інфляційних втрат; в задоволенні позову в частині стягнення 4 935 507, 26 грн - пені, 74 151, 08 грн - 3 % річних та 87 356, 84 грн - інфляційних втрат слід відмовити.
Посилання скаржника на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 12.03.2019р. у справі № 910/3657/18, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги з врахуванням правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 15.12.2020 р. у справі № 906/1003/19, які в силу ч. 1 ст. 316 ГПК України, є обов'язковими для суду під час нового розгляду справи.
Також в процесі апеляційного розгляду справи, колегія суддів не встановила порушень при перерахунку судом першої інстанції заявлених до стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, із врахуванням здійснених відповідачем розрахунків за поставлений позивачем природний газ, як власними коштами так і відповідно до Порядку № 256.
Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.
Окрім того, колегія суддів вказує, що в рішенні ЄСПЛ "Кузнєцов та інші проти Росії" від 11.01.2007, аналізуючи право особи на справедливий розгляд її справи відповідно до статті 6 Конвенції, зазначено, що обов'язок національних судів щодо викладу мотивів своїх рішень полягає не тільки у зазначенні підстав, на яких такі рішення ґрунтуються, але й у демонстрації справедливого та однакового підходу до заслуховування сторін. Аналізуючи мотивацію прийнятого місцевим господарським судом рішення крізь призму статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та зазначеної практики ЄСПЛ, апеляційний суд зазначає про належне виконання покладеного на суд обов'язку щодо мотивації прийнятого рішення, тому його висновки є вірними.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 276 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, Північно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення Господарського суду Житомирської області від 02.06.2021 р. у справі № 906/1003/19 необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" - без задоволення.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника згідно ст. ст. 129, 282 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд -
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Житомирської області від 02.06.2021 р. у справі № 906/1003/19 - залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду, відповідно до ст. ст. 287-291 ГПК України.
3. Справу повернути до Господарського суду Житомирської області.
Повний текст постанови складено 26 листопада 2021
Головуючий суддя Олексюк Г.Є.
Суддя Петухов М.Г.
Суддя Гудак А.В.