вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"24" листопада 2021 р. Справа№ 910/5350/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Станіка С.Р.
суддів: Шаптали Є.Ю.
Тищенко О.В.
за участю секретаря судового засідання Салій І.О.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Гарантія і Я"
на рішення Господарського суду м. Києва
від 22.06.2021
у справі № 910/5350/21 (суддя Босий В.П.)
за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Гарантія і Я"
до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон"
про стягнення 21 911,50 грн.,
Короткий зміст позовних вимог
Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Гарантія і Я" (надалі - ТДВ "Страхова компанія "Гарантія і Я") звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон" (надалі - ПрАТ "Страхова компанія "Еталон") про стягнення 21 911,50 грн.
Позовні вимоги мотивовано тим, що що ТДВ "Страхова компанія "Гарантія і Я" на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного) №899-04-20-03-203 від 28.12.2020 внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди (надалі - ДТП) виплачено страхове відшкодування власнику автомобіля Nissan Qashkai, реєстраційний номер НОМЕР_1 , а тому позивачем відповідно до положень статті 27 Закону України "Про страхування" та статей 993, 1191 Цивільного кодексу України отримано право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Відповідальність власника транспортного засобу - автомобіля Opel Vectra, реєстраційний номер НОМЕР_2 , яким скоєно ДТП, застрахована ПрАТ "Страхова компанія "Еталон" на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №201022202, а тому позивач вказує, що обов'язок з відшкодування збитків покладається на відповідача.
Позивач наголошував про відсутність законодавчо визначеної необхідності звернення до відповідача із заявою про страхове відшкодування посилаючись, зокрема, на висновки Великої Палати Верховного суду, викладені в постанові від 19.06.2019 у справі №465/4621/16-к.
Короткий зміст заперечень на позов
Відповідач проти задоволення позову заперечував та просив суд першої інстанції відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі з огляду на те, що позивач не звертався до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку передбаченому положеннями ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", а відтак відсутнє порушене право на виплату страхового відшкодування.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення
Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.06.2021 у справі № 910/5350/21 повністю відмовлено у задоволенні позову Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Гарантія і Я" до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон" (надалі - ПрАТ "Страхова компанія "Еталон") про стягнення 21 911,50 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не звертався до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування, що свідчить про те, що строк здійснення спірного відшкодування не настав.
В той же час, судом першої інстанції встановлено, що як на момент звернення позивача до суду так і на момент розгляду справи по суті строк виконання відповідачем грошового зобов'язання не настав, а відтак підстав вважати наявним порушене право позивача щодо отримання спірної суми страхового відшкодування - відсутні.
Враховуючи вищевикладене, в даному випадку звернення позивача з даним позовом до суду є передчасним, адже матеріали справи не містять доказів настання обставин, з якими чинне законодавство України, що регулює спірні правовідносини, надає можливість для висновку про існування порушених прав позивача, що не позбавляє його можливості у випадку не здійснення відповідачем виплати страхового відшкодування у визначені строки або повідомлення про прийняття рішення щодо відмови у його виплаті повторно звернутися з позовом до суду.
Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позовні вимоги Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Гарантія і Я" до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон" (надалі - ПрАТ "Страхова компанія "Еталон") про стягнення 21 911,50 грн. страхового відшкодування задоволенню не підлягають.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Гарантія і Я" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 22.06.2021 у справі № 910/5350/21 повністю та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваного рішення порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному дослідженні доказів та з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що:
- суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні позову, беручи до уваги лише доводи відповідача (Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон"), що граничний строк для прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) станом на дату ухвалення рішення суду першої інстанції ще не сплив.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.07.2021, для розгляду апеляційної скарги Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Гарантія і Я" сформовано колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Станіка С.Р., суддів Шаптали Є.Ю., Хрипуна О.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.08.2021 відкрито апеляційне провадження у справі № 910/5350/21, розгляд апеляційної скарги ухвалено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Ухвала Північного апеляційного господарського суду від 03.08.2021 отримана позивачем (Товариством з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Гарантія і Я") за юридичною адресою згідно рекомендованого поштового повідомлення 7902206385501, а відповідачем (Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон") - згідно рекомендованого поштового повідомлення 0306708967876).
У зв'язку з участю в засіданні Консультативної ради голів судів при ВРП 24.11.2021 судді Хрипуна О.О., який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, здійснити вирішення питання стосовно апеляційної скарги у визначеному складі суду неможливо.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями від 24.11.2021, для розгляду справи №910/5350/21 за апеляційною скаргою Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Гарантія і Я" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.06.2021 сформовано колегію суддів у складі: Станік С.Р. (головуючий суддя), судді: Тищенко О.В., Шаптала Є.Ю.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.11.2021 прийнято справу №910/5350/21 за апеляційною скаргою Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Гарантія і Я" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.06.2021 до провадження колегії суддів у складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді: Тищенко О.В., Шаптала Є.Ю., розгляд апеляційної скарги Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Гарантія і Я" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.06.2021 ухвалено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України №731-ІХ від 18.06.2020 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" визначено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)"№ 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.
У зв'язку з проведенням заходів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), та з метою мінімізації ризиків розповсюдження гострої респіраторної хвороби COVID-19, колегія суддів дійшла висновку про необхідність здійснити розгляд справи у розумний строк, застосувавши ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст. 2, 11 Господарського процесуального кодексу України.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як підтверджується наявними матеріалами справи, 28.12.2020 між ТДВ "Страхова компанія "Гарантія і Я" (страховик) та Селянським (фермерським) господарством "Сад" (страхувальник) був укладений договір добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного) №899-04-20-03-203 (надалі - "Договір"), об'єктом страхування за яким є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать чинному законодавству України, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом, зокрема, автомобілем Nissan Qashkai, реєстраційний номер НОМЕР_1 , на випадок настання страхових випадків, пошкодження чи знищення транспортного засобу або його частин внаслідок ДТП.
30.01.2021 о 10:47 водій ОСОБА_1 керуючи автомобілем Opel Vectra, реєстраційний номер НОМЕР_2 , рухаючись у Самбірському р-ні Львівської області в селі Викоти, будучи неуважним під час руху, не врахував слизької дороги та скоїв зіткнення з автомобілем Nissan Qashkai, реєстраційний номер НОМЕР_1 , що призвело до пошкодження обох транспортних засобів.
Факт здійснення вказаної ДТП зафіксовано у повідомленні про дорожньо-транспортну пригоду, з якого вбачається вина ОСОБА_1 у скоєнні спірної ДТП.
Вказана обставина підтверджується повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду (Європротокол) від 30.01.2021, який оформлено у відповідності до п. 33.2 ст. 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
03.03.2021 Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Гарантія і Я" отримало заява про виплату страхового відшкодування від власника транспортного засобу Nissan Qashkai, реєстраційний номер НОМЕР_1 - Селянського (фермерського) господарства "CАД" на підставі Договору добровільного страхування наземного транспорту №899-04-20-03-203 від 28.12.2020, шляхом перерахування коштів суб'єкту господарювання, який надає послуги з ремонту пошкодженого майна.
Відповідно до рахунку №0000012448 від 03.03.2021, складеного СТО, вартість відновлювального ремонту автомобіля Nissan Qashkai, реєстраційний номер НОМЕР_1 , в результаті його пошкодженні при ДТП, складає 21 911,50 грн.
На підставі страхового акту №56-21-03-04 від 09.03.2021, позивач, виконуючи свої зобов'язання за Договором, перерахував на рахунок СТО суму страхового відшкодування у розмірі 21 911,50 грн., що підтверджується платіжним дорученням №267 від 25.03.2021
Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Відповідно інформації Централізованої бази МТСБУ, цивільно-правовова відповідальність власника автомобіля марки Opel Vectra, реєстраційний номер НОМЕР_2 , застрахована у Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон" на підставі Договору (полісу) №201022202 обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, відповідно до якого відповідач взяв на себе обов'язок відшкодувати заподіяну шкоду, зокрема майну третіх осіб під час ДТП, яка сталась за участь забезпеченого транспортного засобу.
Враховуючи вищевикладене, здійснивши виплату страхового відшкодування Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Гарантія і Я" набуло право вимоги до відповідача в межах здійсненої виплати, тому вказані обставини стали підставою звернення з позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон", як страховика цивільно-правої відповідальності особи, винної у скоєні дорожньо-транспортної пригоди.
Згідно з розрахунком страхового відшкодування, здійсненим позивачем відновлювального ремонту з урахуванням зносу деталей становить 21 911,50 грн., а сума страхового відшкодування (за вирахуванням франшизи) - 19 311, 50 грн.
Відповідач у відзиві на позов зазначав, що згідно з полісом №ЕР-201022202 встановлено франшизу у розмірі 2 600 грн., а відповідно до п. 2 п. 12.1 ст.12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Враховуючи вищевикладене, Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Гарантія і Я" звернулося до суду першої інстанції з позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон" про стягнення 21 911,50 грн.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до п. 36.4 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", виплата страхового відшкодування (регрес на виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або з погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати передбаченої п. а п. 41.1 ст. 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.
Відповідно до ст. 1194 Цивільного кодексу України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої неї шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Частиною 2 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо строк виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності) і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.
У відповідності до статті 1 Закону України "Про страхування", страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про страхування", страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є обов'язковим.
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.
Пунктом 2.1. статті 2 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначено, що відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про страхування", цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.
Відповідно до статті 6 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Відповідно до частини шістнадцятої статті 9 Закону України "Про страхування", страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).
Здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком (частина перша статті 25 Закону України "Про страхування").
Згідно зі статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Як підтверджується матеріалами справи, цивільно-правова відповідальність власника автомобіля Opel Vectra, реєстраційний номер НОМЕР_2 , за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу застрахована ПрАТ "Страхова компанія "Еталон" на підставі договору (полісу) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №201022202, яким передбачено, що франшиза за ним становить 2 600,00 грн.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та з чим погоджується суд апеляційної інстанції, то внаслідок, зіткнення транспортних засобів було пошкоджено автомобіль Nissan Qashkai, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Матеріалами справи підтверджено, що вартість відновлювального ремонту автомобіля Nissan Qashkai, реєстраційний номер НОМЕР_1 , в результаті його пошкодження при ДТП, становить 21 911,50 грн., яка повністю сплачена позивачем на рахунок СТО, що підтверджується платіжним дорученням №267 від 25.03.2021.
Згідно з розрахунком страхового відшкодування, здійсненим позивачем становить 21 911,50 грн., а сума страхового відшкодування (за вирахуванням франшизи) - 19 311, 50 грн.
Відповідно до п. 36.2 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний:
- у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його;
- у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Як зазначає, суд першої інстанції, що настання строку здійснення відповідачем виплати страхового відшкодування за договором (полісом) №201022202 обумовлене закінченням дев'яностоденного строку з дня отримання ним заяви про страхове відшкодування та документів, визначених статтею 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", а позивач не звертався до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування, що свідчить про те, що строк здійснення спірного відшкодування не настав.
Судом першої інстанції також вказано, що як на момент звернення позивача до суду так і на момент розгляду справи по суті строк виконання відповідачем грошового зобов'язання не настав, а відтак підстав вважати наявним порушене право позивача щодо отримання спірної суми страхового відшкодування - відсутні.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що як на момент звернення позивача до суду так і на момент розгляду справи по суті строк виконання відповідачем грошового зобов'язання не настав, а відтак підстав вважати наявним порушене право позивача щодо отримання спірної суми страхового відшкодування - відсутні.
З аналізу змісту глави 82 Цивільного кодексу України вбачається, що законодавець розрізняє поняття "особа, яка завдала шкоду" та "особа, яка відповідає за шкоду". За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі частини першої статті 1191 Цивільного кодексу України, набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.
Така конструкція цивільно-правової відповідальності надає потерпілому можливість більш ефективно та оперативно захистити свої права та інтереси.
Відповідно до ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 Цивільного кодексу України, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, котра одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
В силу п. 35.1 ст. 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.06.2018 у справі № 910/7449/17 зробила наступний висновок щодо застосування норм права: "Закріплене в положеннях підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" право страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ відмовити у здійсненні виплати страхового відшкодування у випадку пропуску встановленого строку на звернення до нього із заявою про його виплату не залежить від суб'єкта звернення з відповідною заявою та підлягає застосуванню, в тому числі у випадку, коли з такою заявою звертається не безпосередньо потерпілий, а особа, яка здійснила відшкодування потерпілому завданого внаслідок пошкодження належного йому транспортного засобу збитку на підставі договору добровільного майнового страхування.".
Як підтверджується положеннями п. 37.1.4 ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, з моменту скоєння ДТП.
Доводи скаржника, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позову беручи до уваги лише доводи відповідача, (Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон"), що граничний строк для прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) станом на дату ухвалення рішення суду першої інстанції ще не сплив, - визнаються судом апеляційної інстанції обґрунтованими, з огляду на наступне.
Відповідно до пунктів 37.1.1, 37.1.1 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є зокрема, неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, саме річний строк звернення із заявою про виплату страхового відшкодування є припинювальним і з його спливом у страховика настає право на відмову у виплаті.
Інших обмежень щодо порядку звернення із заявою про виплату страхового відшкодування норми вищезазначеного Закону не містять.
Постановою Верховний Cуд у складі Касаційного господарського суду у справі №910/15182/17 від 10.07.2018 зазначив, що позивач отримує право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплатити матеріальне відшкодування, відповідно до зазначених законодавчих приписів позивач може реалізувати своє право шляхом подання позову до суду.
За наведених обставин, не звернення до відповідача з вимогою не позбавляє позивача пред'явити її шляхом подання позову до суду, окрім цього, відповідач міг сплатити заявлену до стягнення суму до прийняття рішення, чим спір було б вичерпано з відповідними процесуальними наслідками.
Згідно ст. 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Постановою Великої Палати Верховного Cуду у справі №465/4621/16-к від 19.06.2019 вказано, що Законом "Про ОСЦПВВНТЗ" порядок звернення потерпілого до МТСБУ із заявою про здійснення страхового відшкодування є не досудовим порядком урегулювання спору, визначеним як обов'язковий в розумінні статті 124 Конституції України, а позасудовою процедурою здійснення страхового відшкодування, яка загалом не виключає право особи безпосередньо звернутися до суду з позовом про стягнення відповідного відшкодування. Законодавець передбачає дві підстави для виплати страхового відшкодування потерпілому, перша з них - передбачена статтею 35 Закону "Про ОСЦПВВНТЗ". Шкода може бути відшкодована на підставі звернення потерпілого до МТСБУ за умови подання ним відповідної заяви про таке відшкодування.
Інший спосіб передбачає можливість звернення за відшкодуванням до суду з вимогою до МТСБУ про відшкодування шкоди та ухвалення відповідного судового рішення. Так, згідно з пунктом 36.1. статті 36 Закону рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду у разі, якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.
У постанові Верховного Cуду у складі Касаційного цивільного суду від 21.08.2018 у справі № 227/3573/16-ц касаційний суд висловився про необхідність стягнення страхового відшкодування не зважаючи на те, що позивач не звертався до страховика із заявою про відшкодування шкоди і за таким відшкодуванням звернувся безпосередньо до суду в межах необхідного строку.
У постанові колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.03.2018 у справі № 910/426/17 суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій і зазначив таке: "потерпіла особа не зобов'язана звертатися до особи, у якої застраховано цивільно-правову відповідальність заподіювача шкоди. Таке право, враховуючи висновок, викладений у рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2002 15-рп/2002, може бути реалізоване безпосередньо шляхом подання відповідного позову до суду. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами в залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту".
У системному зв'язку зі статтею 36 положення підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 цього Закону щодо неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених цим пунктом строків як підстави для відмови у відшкодуванні стосуються випадків, коли впродовж цих строків потерпілий взагалі не здійснював волевиявлення, спрямованого на одержання компенсації - не звертався ані до страховика (або МТСБУ), ані до суду. Якщо ж особа впродовж цих строків подала позовну заяву до суду, вона здійснила відповідне волевиявлення, обравши на власний розсуд один з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права.
Крім цього, у підпункті 37.1.3 пункту 37.1. статті 37 вищезазначеного Закону передбачено іншу підставу для відмови у відшкодуванні - невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на його отримання, своїх обов'язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди.
Таким чином, у зазначеній нормі втілено загальний принцип недопустимості формального підходу до вирішення питання про здійснення або нездійснення компенсації і надання пріоритету зовнішній формі юридично значущих дій або бездіяльності над їх змістом і наслідками. Адже підставою для відмови у відшкодуванні визнаються не будь-які порушення регламентованої цим законом процедури, а лише ті, що призвели до неможливості встановлення обставин, які мають істотне значення для вирішення питання про наявність чи відсутність підстав для здійснення виплат і визначення їх розміру.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 465/4621/16-к (провадження № 13-24кс19), від висновків якої вважала за необхідне відступити колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, зазначено, що у системному зв'язку зі статтею 36 вимоги підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV щодо неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених цим пунктом строків як підстави для відмови у відшкодуванні стосуються випадків, коли впродовж цих строків потерпілий взагалі не здійснював волевиявлення, спрямованого на одержання компенсації - не звертався ані до страховика (або МТСБУ), ані до суду. Якщо ж особа впродовж цих строків подала позовну заяву до суду, вона здійснила відповідне волевиявлення, обравши на власний розсуд один з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права.
Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що попереднє звернення потерпілого у випадках, передбачених законом, до МТСБУ із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку, визначеному статтею 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", загалом не є обов'язковим та не виключає право особи звернутися безпосередньо до суду із позовом про стягнення відповідного страхового відшкодування.
Постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21.08.2018 у справі № 227/3573/16-ц, у якій зроблено висновок про необхідність стягнення страхового відшкодування незважаючи на те, що позивач не звертався до страховика із заявою про відшкодування шкоди і за таким відшкодуванням звернувся безпосередньо до суду в межах річного строку.
Велика Палата Верховного Суду погоджувалась з указаними висновками, викладеними в її постанові від 19.06.2019 у справі № 465/4621/16-к (провадження № 13-24кс19), та не вбачала підстав для відступлення від них.
Аналогічні висновки зробив Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 21.08.2018 у справі № 227/3573/16-ц (провадження № 61-15026св18), Касаційний кримінальний суду складі Верховного Суду у постанові від 30 серпня 2018 року у справі № 732/865/16-к, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 643/19957/15-ц (провадження № 61-9436св18).
Висновки, зроблені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.12.2018 у справі № 641/8243/14-ц (провадження № 61-10185св18), від 20.02.2019 у справі № 201/8286/16-ц (провадження № 61-4898св18), Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 14.06.2018 у справі № 357/9466/15-к, Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 910/7449/17 (провадження № 12-104гс18) у подібних правовідносинах, теж їм не суперечать. Хоч у цих постановах і зазначено про необхідність звернення до страховика із заявою про здійснення страхової виплати у строк, передбачений статтею 35 Закону № 1961-IV, однак обставини вказаних справ свідчать про те, що судом досліджувалися обставини дотримання заявниками саме річного строку звернення із заявою про виплату страхового відшкодування, а не про порядок такого звернення.
Постановою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у справі № 910/6013/20 від 12.02.2021 зазначено, що процедура отримання страхового відшкодування в порядку, передбаченому Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", детально регламентована на законодавчому рівні та передбачає вчинення потерпілим і страховиком ряду взаємних, послідовних, кореспондуючих одне одному юридично значимих дій. До числа юридично значимих дій потерпілого (іншої особи, яка має відповідне право), необхідних для отримання страхового відшкодування, належить, у тому числі, подання страховику заяви про страхове відшкодування.
Колегія суддів вважає, що подання відповідної заяви як підстави для виплати страхового відшкодування не заперечує права потерпілого звернутися за судовим захистом у разі ігнорування страховиком такої заяви, незгоди із розміром визначеної страхової виплати чи із рішенням страховика про відмову у страховому відшкодуванні.
За результатом дослідження судової практики щодо розгляду даної категорії спорів, судом встановлено, що колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, передаючи ухвалою від 03.07.2019 справу №465/4287/15 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вважала, зокрема, за необхідне відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 465/4621/16-к (провадження № 13-24кс19). При цьому, правовою проблемою визначено питання щодо права кредитора (потерпілого) на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів узятих на себе зобов'язань, виключно після подання до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.12.2019 підтримала власний правовий висновок (викладений у постанові від 19.06.2019 у справі № 465/4621/16-к) щодо порядку отримання потерпілим страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, визначивши, що попереднє звернення потерпілого у випадках, передбачених законом, до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування не є обов'язковим та не виключає право особи звернутися безпосередньо до суду із позовом про стягнення відповідного страхового відшкодування в межах річного строку.
Велика Палата Верховного Суду зауважила, що у Законі України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" прямо не передбачено, що встановлено досудовий порядок урегулювання спору. Не зазначено про обов'язок особи, яка заявляє вимогу про виплату страхового відшкодування, спочатку звернутися до страховика, та не пов'язано дотримання такого порядку з правом чи можливістю цієї особи звернутися до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування.
Вказане свідчить про сталу правову позицію Великої Палати Верховного Суду щодо визначення порядку отримання потерпілим страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а також судового тлумачення норм Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", зокрема щодо відсутності обов'язку звернення потерпілого із відповідною заявою до страховика та наявності альтернативного способу захисту порушених прав шляхом звернення до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування.
Крім того, суд апеляційної інстанції, врахувавши усі обставини справи в сукупності, дійшов наступних висновків.
Згідно ч. 1 ст. 1194 Цивільного кодексу України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Доказів відшкодування відповідачем страхової виплати матеріали справи не містять, і належних та допустимих доказів такої виплати відповідачем не надано ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції.
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість розміру позовних вимог позивача саме в сумі 19 311, 50 грн. ( 2600,00 грн. франшизи за полісом), оскільки в матеріалах справи наявні докази завдання шкоди потерпілій особі та виплати їй позивачем страхового відшкодування, враховуючи припис ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" щодо виплати саме розміру оціненої шкоди, за вирахуванням франшизи.
Також, Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначено чіткі підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування, які в контексті встановлених обставин справи та спірних правовідносин сторін - відсутні.
Крім того, для здійснення страхового відшкодування у Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" детально регламентовано дії суб'єктів таких правовідносин, зокрема потерпілого (іншої особи, яка має право на отримання відшкодування) та страховика.
У пункті 35.1 статті 35 Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.
За змістом пункту 36.2. статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його, а у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
Отже, процедура отримання страхового відшкодування в порядку, передбаченому Законом Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", детально регламентована на законодавчому рівні та передбачає вчинення потерпілим і страховиком ряду взаємних, послідовних, кореспондуючих одне одному юридично значимих дій.
Суд апеляційної інстанції також зазначає, що у системному зв'язку зі статтею 36 положення підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 цього Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" щодо неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених цим пунктом строків, як підстави для відмови у відшкодуванні стосуються випадків, коли впродовж цих строків потерпілий взагалі не здійснював волевиявлення, спрямованого на одержання компенсації - не звертався ані до страховика (або МТСБУ), ані до суду. Якщо ж особа впродовж цих строків подала позовну заяву до суду, вона здійснила відповідне волевиявлення, обравши на власний розсуд один з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права.
Відповідно до п. 2.1. Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних заосіб регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про страхування", цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції зазначає, що іншого строку ніж передбачено Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у даному випадку не передбачено, а особа не позбавлена звернутися безпосередньо до суду із позовом про стягнення відповідного страхового відшкодування в межах річного строку.
У зв'язку з наведеним, суд апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду справи встановив, що висновки суду першої інстанції у оскаржуваному рішенні не відповідають встановленим обставинам справи, зроблені без повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також з неправильним застосування норм матеріального права, а саме: ст. 993 Цивільного кодексу України та ст.27 Закону України "Про страхування".
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд надав учасникам спору вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача у позові є законними та обґрунтованими, були доведені належними та допустимими доказами в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, а тому позов підлягає частковому задоволенню, за наведених у дані постанові підстав, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в апеляційному порядку з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позову, а саме в сумі 19 311, 50 грн. витрат з виплаченого страхового відшкодування. В решті позовних вимог щодо стягнення 2 600 грн. вимоги позивача задоволенню не підлягають і у їх задоволенні слід відмовити.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі, найшли своє підтвердження під час розгляду справи в апеляційному порядку, рішення суду першої інстанції ухвалено при нез'ясуванні обставин, що мають значення для справи, за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам справи, а також при ухваленні рішення судом першої інстанції допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, у зв'язку з чим на підставі п. 1-4 ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України оскаржуване рішення підлягає скасуванню в апеляційному порядку підстав, наведених у даній постанові, з прийняттям нового рішення про задоволення позову частково, а саме в сумі 19 311, 50 грн. витрат з виплаченого страхового відшкодування, з відмовою у задоволенні решти позовних вимог.
Розподіл судових витрат
На підставі п. 3 ч. 1, ч. 14 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції здійснює розподіл судових витрат наступним чином: судовий збір за подачу позову та апеляційної скарги покладається судом апеляційної інстанції на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Гарантія і Я" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.06.2021 у справі № 910/5350/21 - задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 22.06.2021 у справі № 910/5350/21 - скасувати.
3. Ухвалити нове рішення.
Позов Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Гарантія і Я" (79022, Львівська обл., місто Львів, ВУЛИЦЯ ГОРОДОЦЬКА, будинок 174; ідентифікаційний код 37317151) до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон" (03057, місто Київ, ВУЛИЦЯ ДЕГТЯРІВСЬКА, будинок 33-Б,2 ПІД'ЇЗД; ідентифікаційний код 20080515) про стягнення страхового відшкодування у розмірі 21 911,50 грн. - задовольнити частково.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон" (03057, місто Київ, ВУЛИЦЯ ДЕГТЯРІВСЬКА, будинок 33-Б,2 ПІД'ЇЗД; ідентифікаційний код 20080515) на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Гарантія і Я" (79022, Львівська обл., місто Львів, ВУЛИЦЯ ГОРОДОЦЬКА, будинок 174; ідентифікаційний код 37317151) 19 311 (дев'ятнадцять тисяч триста одинадцять) грн. 50 коп. витрат з виплаченого страхового відшкодування та 2000 (дві тисячі) грн. 64 коп. судового збору за подачу позову.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
4. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон" (03057, місто Київ, ВУЛИЦЯ ДЕГТЯРІВСЬКА, будинок 33-Б,2 ПІД'ЇЗД; ідентифікаційний код 20080515) на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Гарантія і Я" (79022, Львівська обл., місто Львів, ВУЛИЦЯ ГОРОДОЦЬКА, будинок 174; ідентифікаційний код 37317151) судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 3000 (три тисячі) грн. 97 коп.
5. В решті судові витрати за подачу позову до суду першої інстанції та апеляційної скарги залишити за Товариством з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Гарантія і Я" та Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Еталон".
6. Матеріали справи №910/5350/21 повернути до Господарського суду міста Києва, доручивши останньому видати накази на виконання даної постанови.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку, строки та випадках, визначених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя С.Р. Станік
Судді Є.Ю. Шаптала
О.В. Тищенко