вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"20" жовтня 2021 р. Справа№ 910/18103/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Куксова В.В.
суддів: Шаптали Є.Ю.
Тищенко А.І.
при секретарі Пнюшкову В.Г.
за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 20.10.2021.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Металургтранс"
на рішення Господарського суду міста Києва
від 09.03.2021
у справі №910/18103/20 (суддя Сівакова В.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Металургтранс"
до Акціонерного товариства "Українська залізниця"
про стягнення 291 120,00 грн.,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Металургтранс» (далі - позивач, скаржник) звернулось до Господарського суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - відповідач) про стягнення 291.120,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі укладеного між сторонами договору № ПР/М-15103/НЮ від 09.11.2015 та на підставі залізничних накладних, відповідачем у період з березня по травень 2020 року здійснювалося перевезення вантажних залізничних вагонів у кількості 8 шт., які належать позивачу. Проте на станції призначення було встановлено, що на вказаних вагонах існують пошкодження, а саме - відсутність авторежиму, у зв'язку з чим було складено акти загальної форми ГУ-23 або акти огляду вагону або ВУ-25. У відповідності до повідомлень форми ВУ-36М та повідомлень форми ВУ-23М вагони було направлено структурним підрозділом експлуатаційного вагонного депо регіональної філії АТ «Українська залізниця» на проведення ремонту та технічного огляду. Роботи з ремонту вагонів на замовлення позивача проводились ТОВ «Ремвагонторг» на підставі укладеного з позивачем договору про надання послуг № 49у від 27.06.2019. Згідно платіжних доручень № ТЗW0001686 від 31.08.2010 та № ТЗW0001950 від 22.09.2010 вбачається, що позивачем сплачено ТОВ «Ремвагонторг» 291.120,00 грн. вартості ремонту 8 вагонів. Враховуючи викладене, позивач звернувся до суду з позовною вимогою стягнути з відповідача 291.120,00 грн. збитків завданих внаслідок пошкодження вагонів.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.03.2021 позов задоволено частково.
Стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Металургтранс" 178.440 грн 00 коп. збитків за пошкодження вагонів, 2.676 грн 60 коп. витрат по сплаті судового збору, 18.388 грн 29 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
В іншій частині в позові відмовлено повністю.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Металургтранс" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 09.03.2021 у справі №910/18103/20 скасувати та винести нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Також скаржник звернувся із заявою про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 09.03.2021 у справі №910/18103/20, обґрунтовуючи заяву тим, що повний текст рішення отримано поштою 14.03.2021, що підтверджується копією конверта.
Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального та порушено норми процесуального права.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що позивач неодноразово звертався до відповідача про видачу актів за формою ВУ-25 по розукомплектованим вагонам, однак у видачі зазначених документів відповідачем відмовлено.
Також скаржником до апеляційної скарги додано накладну №46562435 від 14.03.2020 (вагон №62788914), оригінал якої, за твердженнями скаржника знаходиться у відповідача, а копія в матеріалах справи.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.04.2021 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Металургтранс" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.03.2021 у справі №910/18103/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Куксова В.В., суддів Яковлєва М.Л., Шаптали Є.Ю.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.04.2021 відкладено вирішення питання щодо апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Металургтранс" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.03.2021 у справі №910/18103/20 до надходження матеріалів справи до Північного апеляційного господарського суду. Витребувати з Господарського суду міста Києва (01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-в) матеріали справи №910/18103/20.
05.05.2021 від Господарського суду міста Києва надійшли матеріали справи №910/18103/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Металургтранс" до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 291 120,00 грн..
Суддя Шаптала Є.Ю. перебував у відпустці з 23.04.2021 по 11.05.2021.
Суддя Яковлєв М.Л. перебував у відпустці з 05.05.2021 по 07.05.2021 та з 11.05.2021 по 14.05.2021.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.05.2021 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Металургтранс" про поновлення строку для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 09.03.2021 у справі №910/18103/20. Відновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Металургтранс" строк для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 09.03.2021 у справі №910/18103/20. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Металургтранс" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.03.2021 у справі №910/18103/20. Призначено справу до розгляду на 14.07.2021.
08.06.2021 через відділ забезпечення документообігу Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив, відповідно до якого останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 09.03.2021 у справі №910/18103/20 скасувати та відмовити в задоволенні позову.
У зв'язку із перебуванням головуючого судді Куксова В.В. у щорічній відпустці з 12.07.2021 по 20.08.2021, розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Металургтранс" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.03.2021 у справі №910/18103/20 не відбувся.
Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 26.08.2021 у зв'язку перебування судді Яковлєва М.Л. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №910/18103/20.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.08.2021 для розгляду справи №910/18103/20 сформовано судову колегію у складі головуючий суддя Куксов В.В., судді: Шаптала Є.Ю., Тищенко А.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.08.2021 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Металургтранс" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.03.2021 у справі №910/18103/20 прийнято до провадження у визначеному складі суддів: головуючого судді Куксова В.В., судді: Тищенко А.І., Шаптали Є.Ю. Призначено справу до розгляду на 20.10.2021.
30.09.2021 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.10.2021 клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Металургтранс" про проведення судового засідання у режимі відео конференції поза межами приміщення суду задоволено.
Представник позивача з'явився в судове засідання 20.10.2021 та надав пояснення по суті апеляційної скарги.
Відповідач в судове засідання 20.10.2021 не з'явився. Про поважність неявки не повідомив.
У своїх рішеннях Європейський суд неодноразово наголошував, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Суд апеляційної інстанції враховує також правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
При цьому на осіб, які беруть участь у справі, покладається обов'язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду і не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи.
Згідно з ч. 2 ст. 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Так, згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (пункти 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Оскільки явка учасників апеляційного провадження в судові засідання не була визнана обов'язковою, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, зокрема, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими їм процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції вирішив розглядати дану справу за відсутності відповідача та його повноважених представників за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч. 3. ст. 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Відповідно до ч.8 ст. 80 ГПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Судова колегія звертає увагу що, відповідачем у своїй апеляційній скарзі не вказано обґрунтованих доводів та доказів неможливості подання накладної №46562435 від 14.03.2020 (вагон №62788914) під час розгляду справи у суді першої інстанції, що об'єктивно не залежали від них, і які останніми наводилися суду першої інстанції, проте, були безпідставно відхилені судом.
Твердження скаржника, що копія даної накладної наявна в матеріалах справи, у зв'язку із чим додана накладна не є новим доказом, колегією суддів оцінюються критично, оскільки спростовуються матеріалами справи.
Враховуючи вищевикладене, долучена до апеляційної скарги накладна №46562435 від 14.03.2020 (вагон №62788914) судовою колегією не приймається до розгляду.
В судовому засіданні 20.10.2021 було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.
У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, заслухавши пояснення представника позивача, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, Товариство з обмеженою відповідальністю «Металургтранс» є орендарем та власником вантажних вагонів, а саме: № 61601878 на підставі договору купівлі-продажу № 82кп/19 від 21.11.2019, укладеного з TOB «Ост-Вест Логістик Україна», № 64050834 на підставі договору оренди вагонів № 012 від 06.02.2019, укладеного з ТОВ « 131 ВЕЙ», № 61602025 на підставі договору № 4299-Fl від 04.02.2019, укладеного з ТОВ «ОТП Лізинг», № 66041781 на підставі договору оренди вагонів № 03А/20 від 01.01.2020, укладеного з ТОВ «Укрметалургтранс», № 63680078 на підставі договору оренди вагонів № 07/ПВ-2019 від 24.05.202019, укладеного з ПАТ «Трансфорвардінг Лімітед АГ», № 62788914 на підставі договору оренди вагонів № 27/05/2019-ПВ від 27.05.2019 укладеного з ТОФ «Ф.М.С. - Груп», № 57602914 та № 57601064 на підставі договору оренди вагонів № 63А від 24.06.2011, укладеного з ТОВ «ТрансГруп».
Для забезпечення курсування вагонів залізничними коліями позивачем (замовник) було укладено договір № ПР/М-15103/НЮ від 09.11.2015 про надання послуг власнику, орендатору або оператору щодо організації курсування власних вантажних вагонів на коліях загального користування з Державним підприємством «Придніпровська залізниця» (виконавець).
Відповідно до п. 1.2 договору, сторони керуються цим договором, законами України, Статутом залізниць України, Правилами перевезення вантажів залізничним транспортом України, Збірником тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги, Соглашением о международном железнодорожном грузовом сообщении (СМГС), «Правилами експлуатації власних вантажних вагонів», іншими нормативними документами.
Позивачем зазначено, що у березні-травні 2020 року Акціонерне товариство «Українська залізниця» здійснювало перевезення вказаних 8-ми вантажних вагонів власності (оренди) позивача, які прямували порожніми під завантаження до пункту призначення, але прибувши до станції призначення, при огляді вагонів було встановлено, що на вагонах відсутні авторежими, внаслідок чого було складено акти загальної форми ГУ-23 або акти огляду вагону або ВУ-25. Відповідно до повідомлень форми ВУ-36М та повідомлень форми ВУ-23М вагони було направлено структурним підрозділом експлуатаційного депо регіональної філії відповідача для проведення ремонту та технічного огляду та по факту виконання поточного ремонту вагонів було складено акти наданих послуг № 13 від 01.06.2020, № 14 від 01.07.2020. Роботи з ремонту вагонів на замовлення позивача проводились ТОВ «Ремвагонторг» (виконавець), з яким у позивача (замовник) укладено договір про надання послуг № 49у/ від 27.06.2019.
Позивачем зазначено, що оскільки пошкодження вагонів № 61601878, № 64050834, № 61602025, № 66041781, № 63680078, № 62788914, № 57602914 та № 57601064 відбулось саме під час знаходження вагонів на залізничній колії загального користування після укладання договору перевезення, то відповідальність за завдання збитків несе відповідач.
Спір у справі виник внаслідок того, що, як стверджує позивач, він зазнав матеріальних збитків в результаті заміни розукомплектованих деталей у сумі 291 120,00 грн (з ПДВ), які зобов'язаний відшкодувати відповідач, оскільки він не забезпечив збереження цілісності вагонів під час здійснення вантажних перевезень силами Української залізниці.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме протиправної бездіяльності відповідача, що виявилась у незабезпеченні збереженості (схоронності) належного позивачу майна (вагонів) №№ 61601878, № 64050834, № 61602025, № 57602914 та № 57601064, завданої шкоди - пошкодження складових частин вагонів, та причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою у розмірі 178.440,00 грн. (291.120,00 грн. - 33.960,00 грн. - 78.720,00 грн.).
Водночас суд першої інстанції зазначив, що відсутні підстави для покладення на відповідача відповідальності за дотримання схоронності вагону № 62788914, у зв'язку із чим суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення збитків за незбереження вказаного вагону в розмірі 33.960,00 грн. (28.300,00 грн. + 20%ПДВ) на підставі поданих суду документів задоволенню не підлягають.
А також судом першої інстанції зазначено, що в матеріалах справи відсутній акт про пошкодження вагона форми ВУ-25 або ВУ-25М або акт загальної форми ГУ-23, складений станцією залізниць, у зв'язку із пошкодженням вагонів 66041781 та № 63680078, який відповідно до п. 19 розділу IV (Порядок розрахунку розміру збитків за пошкодження вантажних вагонів) Правил користування вагонами і контейнерами (ст.ст. 119-126 Статуту залізниць України), затверджених наказом Міністерства транспорту України № 113 від 25.02.1999 є підставою для матеріальної відповідальності залізниці під час залізничного перевезення.
Розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Металургтранс", колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення; загальні умови визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Статтею 307 Господарського кодексу України передбачено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до п. 2 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 457 від 06.04.1998, Статут залізниць України визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.
Згідно з ст. 5 Статуту залізниць України нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту, безпеки руху, охорони праці, громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті, є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.
Статтею 6 Статуту залізниць України визначено, що накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил перевезення вантажів, і наданий залізниці відправником разом з вантажем.
Відповідно до п. 5.4 Правил експлуатації власних вантажних вагонів, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України № 17 від 29.01.2015, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.02.2015 за № 168/26613, перевезення власних вантажних вагонів у завантаженому і порожньому стані в усіх випадках (передислокація, ремонт тощо) оформляється перевізним документом (накладною) в електронному (із накладенням електронного цифрового підпису) або паперовому вигляді згідно з Правилами оформлення перевізних документів.
Судом першої інстанції встановлено, а колегією суддів перевірено, що Акціонерним товариством «Українська залізниця» здійснювалось перевезення вантажних вагонів № 61601878, № 64050834, № 61602025, № 66041781, № 63680078, № 57602914 та № 57601064 власності (оренди) Товариства з обмеженою відповідальністю «Металургтранс» за залізничними накладними № 44050771, № 34543777, № 53521423, № 38868329, № 43871441, № 38576674, № 43499581 та № 43434638.
Колегія суддів звертає увагу скаржника, що матеріали справи не містять залізничної накладної за якою відповідачем було б прийнято до перевезення вагон № 62788914.
Згідно з ст. 8 Статуту залізниць України перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти залізницями провадиться у вагонах парку залізниць або орендованих у залізниць, а також у власних вагонах, що належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам - суб'єктам підприємницької діяльності, в тому числі розташованим за межами України. Вагони, призначені для перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, повинні відповідати вимогам Правил технічної експлуатації залізниць України та санітарно-гігієнічним і протиепідемічним нормам і правилам.
За приписами п. 3.4 Правил експлуатації власних вантажних вагонів, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України № 17 від 29.01.2015, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.02.2015 за № 168/26613, власні вантажні вагони, що виходять на колії загального користування, за конструкцією, строком служби, періодом проведення планових видів ремонту і технічним станом повинні відповідати всім вимогам, які встановлюються до вагонів інвентарного парку залізниць, включаючи спеціалізований рухомий склад, та мати відомості про комплектацію вагона.
Відповідно до п. 4.1 вказаних Правил, випуск власних вантажних вагонів на колії загального користування допускається після відповідного огляду їх технічного стану працівниками вагонного господарства, а для перевезення небезпечного вантажу в спеціалізованих вагонах - при пред'явленні відправником вантажу працівникам станцій і вагонного господарства свідоцтва про технічний стан вагона, що гарантує безпеку перевезення цього вантажу. Номер свідоцтва і результати огляду технічного стану вагонів працівник вагонного господарства записує в книзі пред'явлення вагонів вантажного парку до технічного обслуговування (форма ВУ-14).
Судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції зазначає, що прийняття відповідачем до перевезення вагонів №61601878, № 64050834, № 61602025, № 66041781, № 63680078, № 62788914, № 57602914 та № 57601064 за залізничними накладними № 44050771, № 34543777, № 53521423, № 38868329, № 43871441, 48731418, № 38576674, № 43499581 та № 43434638 свідчить про те, що останні перебували у технічно справному стані.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, наявними в матеріалах справи документами підтверджується, що вказані вагони перебуваючи у власності/оренди позивача, були пошкоджені (розкомплектовані) після прийняття їх до перевезення відповідачем, а саме: виявлено розобладнання головної та/або магістральної частини повітророзподільника; відсутній авторежим.
Відповідно до п. 19 розділу IV (Порядок розрахунку розміру збитків за пошкодження вантажних вагонів) Правил користування вагонами і контейнерами (ст.ст. 119-126 Статуту залізниць України), затверджених наказом Міністерства транспорту України № 113 від 25.02.1999, підставою для пред'явлення вантажовідправникам, вантажоодержувачам, власникам під'їзних колій, портам, підприємствам і організаціям, винним у пошкодженні вантажних вагонів (далі - винна сторона), претензій щодо відшкодування збитків є акт про пошкодження вагона форми ВУ-25 або ВУ-25М (у разі машинної обробки актів) і акт загальної форми ГУ-23 (додаток 6), які складаються відповідно до Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 334 від 28.05.2002, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України № 567/6855 від 08.07.2002.
Так, в матеріалах справи наявні акти загальної форми (форма ГУ-23), а саме: від 19.05.2020 (вагон № 61601878), від 28.04.2020 (вагон № 64050834), від 02.02.2020 (вагон № 61602025), від 20.03.2020 (вагон № 62788914), від 24.03.2020 (вагон № 57602914), від 18.03.2020 (вагон № 57601064), а також акт про пошкодження вагону № 21 від 02.02.2020 (вагон № 61602025).
Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, в матеріалах справи відсутні акти загальної форми ГУ-23 щодо вагонів № 66041781 та № 63680078.
Твердження скаржника щодо того, що останній неодноразово звертався до відповідача про видачу актів за формою ВУ-25 по розукомплектованим вагонам, однак у видачі зазначених документів відповідачем відмовлено, не спростовують факту відсутності даних актів в матеріалах справи.
Водночас колегія суддів звертає увагу скаржника, що останній не був позбавлений права звернутись до суду першої інстанції з клопотанням про витребування відповідних доказів в порядку ст. 81 ГПК України.
Відповідно до п. 6.2.7 Інструкції з експлуатації гальм рухомого складу на залізницях України, затвердженої наказом Укрзалізниці № 264-Ц від 28.10.1997 (зі змінами та доповненнями згідно з наказом № 312-Ц від 07.06.2001), забороняється ставити в склад потягу вагони, гальмівне обладнання яких має хоча б одну з наступних несправностей: несправні повітророзподільники, електроповітророзподільники, електричний ланцюг ЕПГ (у пасажирському поїзді), авторежим, кінцевий або роз'єднувальний кран, випускний клапан, гальмівний циліндр, резервуар, робоча камера.
Згідно п. 6.2.1 зазначеної Інструкції при технічному обслуговуванні вагонів слід перевіряти дію автогальм на чутливість до гальмування і відпускання. Повітророзподільники й електроповітророзподільники, що працюють незадовільно, замінити справними.
Таким чином відсутність головної та/або магістральної частини повітророзподільника є саме пошкодженням вагону, а їх несправність є забороною для поставлення такого вагону в склад потягу.
За фактом встановлення відсутності вищезазначених деталей, вагони власності (оренди) Товариства з обмеженою відповідальністю «Металургтранс» були направлені на технічне обслуговування, про що свідчать оформлені відповідні повідомлення форми ВУ-23М та ВУ-36М.
Відповідно до п. 4.6 Правил обслуговування залізничних під'їзних колій, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за № 875/5096 обов'язок охорони вагонів і вантажів на під'їзній колії покладається на підприємство. Якщо під'їзна колія обслуговується локомотивом залізниці, то охорону вагонів і вантажів до моменту фактичної подачі вагонів і з моменту збирання вагонів з під'їзної колії організовує залізниця.
Згідно з п.п. 20, 21 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 113 від 25.02.1999, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.03.1999 за № 165/3458, пошкодження вантажного вагона - це порушення справного стану вагона або його складових частин унаслідок зовнішніх впливів, що перевищують рівні, установлені ГОСТ 22235-76, а також унесення змін у конструкції вагонів, заварювання дверей, люків, знімання бортів платформ, дверей напіввагонів, знімного устаткування вагонів тощо, свердління (пробивання, пропалювання) отворів для кріплення вантажів у деталях вагонів, а також кріплення до них вантажів за допомогою зварювання без дозволу залізниці. Ремонт пошкодженого вагона здійснюється на підприємстві, що має право на виконання таких робіт, або на найближчому до місця пошкодження вагоноремонтному підприємстві. Перелік таких підприємств оприлюднюється у товарних конторах станцій обслуговування.
На виконання вищезазначених Правил, у зв'язку з розукомплектуванням вагонів № 61601878, № 64050834, № 61602025, № 66041781, № 63680078, № 62788914, № 57602914 та № 57601064 їх було відправлено до структурних підрозділів Акціонерного товариства «Українська залізниця» для проведення ремонтних робіт, що підтверджується повідомленнями про приймання вантажних вагонів із форми ВУ-36М, а саме: № 1671,1672,1673 (вагон № 61601878), № 9993 від 05.05.2020 (вагон № 64050834), №7311 від 08.05.2020 (вагон № 61602025), № 7504 від 06.05.2020 (вагон № 66041781), № 9762 від 08.04.2020 (вагон № 63680078), № 3281 від 08.04.2020 (вагон № 62788914), № 3333 від 29.04.2020 (вагон № 57602914), № 3281 від 08.04.2020 (вагон № 57601064).
Відповідно до п. 22 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 113 від 25.02.1999, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.03.1999 за № 165/3458, сума збитків за пошкодження вагона складається з:
- витрат на транспортування пошкодженого вагона від місця пошкодження до місця його ремонту в розмірі провізної плати, визначеної відповідно до Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України, затвердженого наказом Міністерства транспорту України № 551 від 15.11.1999, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.12.1999 за № 828/4121, з урахуванням коригувальних коефіцієнтів, що діють на момент транспортування;
- вартості ремонту пошкодженого вагона з урахуванням вартості втрачених та (або) пошкоджених частин;
- витрат на перевантаження вантажу з пошкодженого вагона, якщо його неможливо відремонтувати в навантаженому стані, які визначаються за калькуляцією вартості робіт, що надається разом з розрахунком збитків;
- плати за користування вагоном за нормативний час перебування пошкодженого вагона в деповському, капітальному ремонті або технічному обслуговуванні з відчепленням (додаток 9), визначеної за ставками плати за користування вагонами згідно з п.14 цих Правил.
Як вбачається із матеріалів справи, роботи з ремонту вагонів на замовлення позивача проводились ТОВ «Ремвагонторг», з яким у позивача укладено договір про надання послуг № 49у від 27.06.2019.
Так, в матеріалах справи наявні акт наданих послуг № 13 від 01.06.2020 на загальну суму 1 186 200,00 грн. з ПДВ з розрахунком загальної вартості наданих послуг (додаток № 1 до акту № 13 від 01.06.2020) та акт наданих послуг № 14 від 01.07.2020 на загальну суму 425 640,00 грн. з ПДВ з розрахунком загальної вартості наданих послуг (додаток № 1 до акту № 14 від 01.07.2020).
Згідно наявних в матеріалах справи додатків № 1 до актів № 13 від 01.06.2020 та № 14 від 01.07.2020, підписаними між позивачем та ТОВ «Ремвагонторг» на виконання умов договору про надання послуг № 49у від 27.06.2019, підтверджується факт виконання на підприємстві, що має право на виконання таких робіт, ремонту вагонів, у тому числі:
№ 61601878 на суму 27 300,00 грн. (без ПДВ),
№ 64050834 на суму 27 500,00 грн. (без ПДВ),
№ 61602025 на суму 28 300,00 грн. (без ПДВ),
№ 66041781 на суму 28 300,00 грн. (без ПДВ),
№ 63680078 на суму 37 300,00 грн. (без ПДВ),
№ 57602914 на суму 28 300,00 грн. (без ПДВ),
№ 62788914 на суму 28 300,00 грн. (без ПДВ),
№ 57601064 на суму 37 300,00 грн. (без ПДВ), що загалом становить 242 600,00 грн. (без ПДВ) та разом з ПДВ становить 291 120,00 грн.
Відповідно до п. 4.5. договору про надання послуг № 49у/ від 27.06.2019 замовник сплачує надані виконавцем послуги на підставі підписаних сторонами актів наданих послуг та рахунків до них. З ініціативи виконавця можуть узгодити інший порядок оплати договору, як передплата за надання послуг з організації ремонту окремого вагону (групи вагонів).
Платіжними дорученнями № T3W0001686 від 31.08.2020 на суму 600.000,00 грн. та № T3W0001950 від 22.09.2020 на суму 425.640,00 грн з призначенням платежу «Сплата за організ. викон. деповського/поточного ремонту вагонів Дог.№ 49у від 27.06.2019 по акту № 13 від 01.06.2020 та акту № 14 від 01.07.2020» підтверджується часткова сплата позивачем Товариству з обмеженою відповідальністю «Ремвагонторг» вартості виконаного ремонту.
Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Стаття 224 Господарського кодексу України зобов'язує учасника господарських відношень, який порушив господарські зобов'язання або встановлені вимоги, які стосуються здійснення господарської діяльності, відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушені. Під збитками розуміються витрати, здійсненні уповноваженою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не отримані їй доходи, які уповноважена сторона отримала б у разі належного виконання зобов'язання або дотримання правил здійснення господарської діяльності іншою стороною.
Вимогами ст. 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у разі порушення його цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому збитки визначаються, як втрата, яку особа отримала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила чи повинна зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально отримати при звичайних обставинах, якщо б його право не було порушено (упущена вигода).
Статтею 225 Господарського кодексу України визначений вичерпний перелік складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково втрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.
Проте, позивачу потрібно довести суду факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов'язань та причинно-наслідковий зв'язок між невиконанням зобов'язань та заподіяними збитками.
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов'язань та/або відшкодування позадоговірної шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.
Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
Судова колегія зазначає, що саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому, важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.
Відповідно до ч ч. 1, 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Отже, цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини, якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.
Як зазначено у п. 11 оглядового листа Вищого господарського суду України № 01-8/91 від 29.11.2007 «Про деякі питання судової практики застосування Статуту залізниць України, інших норм транспортного законодавства», порожні приватні власні вагони, які перевозяться залізницею за повними перевізними документами зі сплатою провізної плати, мають статус «вантажу», і якими залізниця не має права розпоряджатись на свій розсуд, як вона розпоряджається вагонами загального парку залізниць, а зобов'язана доставити ці власні порожні вагони на станцію призначення у цілості та збереженості і видати їх одержувачу, зазначеному в накладній.
Відповідно до ст. 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не зміг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.
Статтею ст. 23 Закону України «Про залізничний транспорт» встановлено, що перевізники несуть відповідальність за зберігання вантажу, багажу, вантажобагажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу, а також за дотримання терміну їх доставки в межах, визначених Статутом залізниць України. За незбереження (втрату, нестачу, псування, пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу, багажу, вантажобагажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з незалежних від них причин.
За приписами п. 110 Статуту залізниць України залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.
Відповідно до п. 114 Статуту залізниць України залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, а саме за псування і пошкодження - у розмірах тієї суми, на яку було зниженого його вартість.
Згідно з п. 2 ст.126 Статуту залізниць України за пошкодження залізницею вагонів або контейнерів, що належать підприємствам, залізниця несе матеріальну відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди.
При цьому, як зазначалось колегією суддів вище, що твердження скаржника про те, що пошкодження вагону № 62788914 відбулось саме під час його знаходження на залізничних коліях загального користування після укладення відповідного договору перевезення, яким є залізнична накладна, матеріалами справи не підтверджується.
З огляду на те, що відсутні підстави для покладення на відповідача відповідальності за дотримання схоронності вагону № 62788914, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині стягнення збитків за незбереження вказаного вагону в розмірі 33 960,00 грн. (28 300,00 грн. + 20% ПДВ) на підставі поданих суду документів задоволенню не підлягають.
Водночас, як вірно встановлено судом першої інстанції, в матеріалах справи відсутній акт про пошкодження вагона форми ВУ-25 або ВУ-25М або акт загальної форми ГУ-23, складений станцією залізниць, у зв'язку із пошкодженням вагонів 66041781 та № 63680078, який відповідно до п. 19 розділу IV (Порядок розрахунку розміру збитків за пошкодження вантажних вагонів) Правил користування вагонами і контейнерами (ст.ст. 119-126 Статуту залізниць України), затверджених наказом Міністерства транспорту України № 113 від 25.02.1999 є підставою для матеріальної відповідальності залізниці під час залізничного перевезення.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що повідомлення дефектна відомість форми ВУ-22 (вагон № 66041781), повідомлення форми ВУ-23М № 7404 від 26.04.2020 (вагон № 66041781), № 18945 від 08.04.2020 (вагон № 63680078), повідомлення про приймання вантажних вагонів форми ВУ-36М № 7504 від 06.05.2020 (вагон № 66041781), № 9762 від 08.04.2020 (вагон № 63680078), в сукупності не підтверджують обставин, які є підставою для стягнення з відповідача збитків за незбереження вагонів № 66041781 та № 63680078 в загальному розмірі 78 720,00 грн. (33 960,00 грн. по вагону № 66041781 + 44 760,00 грн. по вагону № 63680078).
Приймаючи до уваги вищенаведене, суд першої інстанції дійшов правомірного та обґрунтованого висновку про наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме протиправної бездіяльності відповідача, що виявилась у незабезпеченні збереженості (схоронності) належного позивачу майна (вагонів) №№ 61601878, № 64050834, № 61602025, № 57602914 та № 57601064, завданої шкоди - пошкодження складових частин вагонів, та причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою у розмірі 178 440,00 грн. (291 120,00 грн. - 33 960,00 грн. - 78 720,00 грн.)
При цьому, на переконання колегії суддів, відповідачем не доведено суду належними та допустимими, відповідно до ст.ст. 77-79 Господарського процесуального кодексу України доказами, що пошкодження вагонів під час їх перевезення залізницею сталось не з вини відповідача.
Посилання відповідача на відсутність актів про пошкодження вагонів форми ВУ-25М судом першої інстанції правомірно не прийнято до уваги, оскільки відповідно до п. 19 Правил користування вагонами і контейнерами (ст.ст. 119-126 Статуту залізниць України), затверджених наказом Міністерства транспорту України № 113 від 25.02.1999 позивачем подані акти загальної форми ГУ-23 є належними доказами відповідальності залізниці за незбереження вантажу позивача.
При цьому, в силу п. 20 Правил складання актів (п. 129 Статуту), затверджених наказом Міністерства транспорту України № 334 від 28.05.2002, акт про пошкодження вагона (контейнера) складається у разі пошкодження вагона (контейнера) під час перевезення, навантаження, вивантаження вантажу, виконання маневрових робіт, а також в інших випадках для засвідчення обставин і розмірів пошкодження і є підставою для матеріальної відповідальності винних у пошкодженні згідно із ст. 124 Статуту залізниць України.
Разом з тим поданими документами підтверджується, що відповідач прийняв вагони до перевезення без заперечень та зауважень, а обов'язок відповідача забезпечувати схоронність вагонів передбачена ст. 110 Статуту залізниць України, відповідно до якої залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами перевезення вантажів іншому підприємству.
Колегія суддів відхиляє доводи відповідача у відзиві на апеляційну скаргу щодо відсутності у позивача права на пред'явлення позову за пошкодження вантажу, у вигляді власних вагонів, з огляду на наступне.
Заявлені позивачем вимоги стосуються відшкодування майнової шкоди, яка завдана майну (вантажним вагонам власності/оренди позивача) внаслідок бездіяльності залізниці щодо забезпечення схоронності такого майна при здійсненні перевезення, тобто правовідносини, що склалися між сторонами з цього приводу не випливають з договірних відносин щодо перевезення вантажу, Позивач не є вантажовідправником або вантажоодержувачем в розумінні ст. 6 Статуту залізниць України, а є особою, якій завдано збитки, обов'язок з відшкодування яких виникає з не договірних відносин сторін.
Посилання відповідача на те, що згідно повідомлень форми ВУ-23М вагон № 61602025 був направлений в деповський ремонт за спливом терміну, тобто причиною ремонту вказаних вагонів не було їх «розобладнання», як вказує позивач, не приймаються судом до уваги, оскільки в матерілах справи наявні акт загальної форми ГУ-23 від 02.02.2021 та акт про пошкодження вагона № 21 від 02.02.2020, складені відповідачем, в яких зазначено саме про розобладнання магістральної частини повітророзподільника у вагоні № 61602025.
Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Зважаючи на все вищевикладене в сукупності, а також враховуючи те, що відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. В іншій частині судом першої інстанції обґрунтованого відмовлено в задоволенні позовних вимог.
Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 09.03.2021 у справі №910/18103/20 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи. Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції.
Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.
Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Металургтранс" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.03.2021 у справі №910/18103/20 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладається на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Металургтранс" - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 09.03.2021 у справі №910/18103/20 - залишити без змін.
Матеріали справи №910/18103/20 повернути до господарського суду першої інстанції.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.
Повний текст постанови складено 22.11.2021. (після виходу головуючого судді Куксова В.В. з відпустки, суддів Шаптали Є.Ю. та Тищенко А.І. з лікарняного)
Головуючий суддя В.В. Куксов
Судді Є.Ю. Шаптала
А.І. Тищенко