25 листопада 2021 рокуЛьвівСправа № 380/2686/21 пров. № А/857/17656/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі :
головуючого судді Большакової О.О.,
суддів Качмара В.Я., Кушнерика М.П.
з участю секретаря судового засідання Хомича О.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 липня 2021 року (суддя першої інстанції Карп'як О.О., м. Львів, повний текст складено 26.07.2021)
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про:
визнання протиправними дій та бездіяльності в частині нарахування і виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченої п. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та члені їх сімей» в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за 10 календарних років без включення у розрахунок місячного грошового забезпечення щомісячної грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року за № 889;
зобов'язання нарахувати та виплатити з відрахуванням раніше проведених виплат одноразову грошову допомогу при звільненні, передбачену п. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та члені їх сімей» в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за 10 календарних років із включенням у розрахунок місячного грошового забезпечення щомісячної грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 за № 889.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 26 липня 2021 року позов задоволено повністю. Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) в частині нарахування і виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченої п. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та члені їх сімей» в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за 10 календарних років без включення у розрахунок місячного грошового забезпечення щомісячної грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року за № 889. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військову частину НОМЕР_1 ) перерахувати та виплатити ОСОБА_1 з відрахуванням раніше проведених виплат одноразову грошову допомогу при звільненні, передбачену п. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та члені їх сімей» в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за 10 календарних років із включенням у розрахунок місячного грошового забезпечення щомісячної.
Не погодившись із рішенням, вважаючи таке ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, його оскаржив ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ). Просить скасувати оскаржене рішення суду від 26.07.2021 та прийняти нове про відмову у задоволенні позову. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що щомісячна додаткова грошова винагорода, яка передбачена Постановою №889, не входить до структури і складу місячного грошового забезпечення військовослужбовців. Винагорода виплачується як доповнення до суми грошового забезпечення. Виплата цієї винагороди ставиться в залежність від порядку й умов, що нормативно встановлені розпорядником коштів, відповідно до яких, зокрема, щомісячна її виплата можлива, коли військовослужбовець перебуває на військовій службі, і водночас вона не включається до складу одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби. Щомісячна додаткова грошова винагорода не є обов'язковою виплатою, як посадовий оклад, оклад за військовим званням чи надбавка за вислугу років, які виплачуються незалежно від службового становища військовослужбовця. Отже, твердження позивача про те, що щомісячна додаткова винагорода відповідає ознакам додаткового виду грошового забезпечення військовослужбовців, які мають щомісячний та постійний характер є необґрунтованими та безпідставними. Таким чином, дії Краматорського прикордонного загону щодо виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільнені без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди були законними та вчинені відповідно до приписів діючого на той час законодавства.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти задоволення апеляційної скарги та просить суд залишити рішення суду першої інстанції без змін, з мотивів аналогічних тим, що викладені судом першої інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Учасники справи у судове засідання не з'явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду справи.
Так, позивач був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду шляхом надіслання судової повістки на вказану ним адресу, яка отримана 16.11.2021, що підтверджено рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду шляхом надіслання судової повістки на вказану ним адресу, яка отримана 19.11.2021, що підтверджено рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Позивач подав заяву про розгляд справи без його участі.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши письмові докази, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що наказом начальника Краматорського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 26.12.2017 року №461-ос, капітана ОСОБА_1 (11-006256), начальника відділу прикордонної служби «Мар'їнка» ІІ категорії (місце дислокації н.п. Гостре) оперативно-бойової прикордонної служби «Курахівка» звільнено в запас наказом начальника Краматорського прикордонного загону (І категорія) Східного регіонального управління (1 категорія) Державної прикордонної служби України від 23.11.2017 № 419- ОС за підпунктом «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) частини 6 за статтею 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»; виплачено одноразову грошову допомогу в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за 10 календарних років.
15.01.2021 з метою нарахування та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за 10 календарних років позивач звернувся до відповідача із запитом на підставі Закону України «Про доступ до публічної інформації».
Краматорський прикордонний загін листом від 12.02.2021 № 11/13-6/ПІ,В-7/ПІ/756 повідомив позивача, зокрема про те, що розрахунок одноразової грошової допомоги при звільнення було проведено без урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що щомісячна додаткова грошова винагорода виплачувалася позивач. відповідачем під час проходження ним військової служби. Разом з тим, частиною 4 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011 Міністру оборони України надано повноваження лише визначати порядок виплати грошового забезпечення, тоді як право визначення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та види виплат військовослужбовцям, які включаються до складу місячного грошового забезпечення законом не віднесено до його компетенції та може бути змінене лише законодавцем. Отже, при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає Закон №2011, а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам цього Закону. Перед звільненням додаткова грошова винагорода грошового забезпечення на підставі Постанови №889 нараховувалась та виплачувалась позивачу щомісяця, а тому така винагорода не може вважатись одноразовою.
Даючи правову оцінку такому висновку суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби Закон України 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин)).
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону № 2232-XII військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями..
Згідно із ст. 40 Закону № 2232-XII гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України "Про Збройні Сили України", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" та іншими законами
Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною 2 статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Згідно із ч. 2 ст. 15 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Підпунктом 2 пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України № 889 встановлено, зокрема, щомісячну додаткову грошову винагороду військовослужбовцям Збройних Сил (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби): з 1 квітня 2013 р. - у розмірі, що не перевищує 20 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 вересня 2013 р. - у розмірі, що не перевищує 40 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 січня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 квітня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує 80 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 липня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.
Встановлено, що позивача звільнено з військової служби на підставі пункту "а" частини 6 статті 26 Закону №2232-XII (у зв'язку із закінченням строку контракту); виплачено одноразову грошову допомогу в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за 10 календарних років.
Однак, додаткову грошову винагороду зазначеному розмірі до складу грошового забезпечення, з якого обчислено одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби позивачу, не включено.
Частиною 4 статті 9 Закону № 2011-ХІІ визначено, що Міністру оборони України надано повноваження лише визначати порядок виплати грошового забезпечення, тоді як право визначення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та види виплат військовослужбовцям, які включаються до складу місячного грошового забезпечення законом, не віднесено до його компетенції та може бути змінений лише законодавцем.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає Закон № 2011-ХІІ, а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам цього Закону.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Отже, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців як обрахункової величини не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.
Такий принциповий підхід застосовується незалежно від виду виплат.
Встановлено, що перед звільненням додаткова грошова винагорода на підставі Постанови Кабінету Міністрів України №889, нараховувалась та виплачувалась позивачу щомісяця.
Отже, така винагорода не може вважатися одноразовою.
Таким чином, спірна щомісячна винагорода відповідає ознакам додаткового виду грошового забезпечення військовослужбовців, які мають щомісячний та постійний характер.
Аналогічні висновки, викладено у постановах Верховного Суду від 08.08.2019 у справі № 802/955/17, від 16.05.2019 у справі № 826/11679/17, від 31.07.2019 р. у справі № 826/3398/17, від 16.12.2019 у справі № 825/812/17, від 19.09.2019 у справі № 826/14564/17, від 19.02.2020 у справі № 822/2741/17 та від 28.05.2021 у справі № 400/1955/20.
Також така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.11.2021 у справі №825/997/17.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що відповідач протиправно не включив до складу грошового забезпечення позивача, з якого нараховано одноразову грошову допомогу при звільненні, щомісячну додаткову грошову винагороду, що передбачена Постановою Кабінету Міністрів України № 889.
Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно задоволено позовні вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо нарахування і виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченої п. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та члені їх сімей» в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за 10 календарних років без включення у розрахунок місячного грошового забезпечення щомісячної грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року за № 889 та зобов'язання відповідача перерахувати та виплатити позивачу з відрахуванням раніше проведених виплат одноразову грошову допомогу при звільненні, передбачену п. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та члені їх сімей» в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за 10 календарних років із включенням у розрахунок місячного грошового забезпечення щомісячної.
З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об'єктивно встановлено обставини справи, оскаржене рішення суду винесене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому немає підстав для його скасування.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи ), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Відповідно до ст.139 КАС України, судові витрати новому розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд,
апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 липня 2021 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя О. О. Большакова
судді В. Я. Качмар
М. П. Кушнерик
Повне судове рішення складено 26.11.2021.