Справа № 560/6290/21
Головуючий у 1-й інстанції: Петричкович А.І.
Суддя-доповідач: Біла Л.М.
26 листопада 2021 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Білої Л.М.
суддів: Гонтарука В. М. Матохнюка Д.Б.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 серпня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
В червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення повного розрахунку з позивачем при звільненні з військової служби в частині невиплати одноразової грошової допомоги, передбаченої ст.15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей";
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно до ст. 15 Закони України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей ".
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 серпня 2021 року позов задоволено частково.
А саме, визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка виразилась у не вирішенні по суті вимоги (заяви) ОСОБА_1 від 23.04.2021 щодо нарахування та виплати одноразової грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 розглянути вимогу (заяву) ОСОБА_1 від 23.04.2021 щодо нарахування та виплати одноразової грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
В задоволенні решти позовних вимог судом першої інстанції відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням в частині відмовлених позовних вимог, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, просив його скасувати та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі.
В обгрунтування вимог скарги позивач відзначив про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до невірного вирішення справи.
Так, на переконання апелянта, судом першої інстанції обрано невірний спосіб захисту його порушених прав, позаяк це передбачає подальше втягування його в судові процеси, що не відповідає духу адміністративного судочинства.
Від відповідача через канцелярію суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечив проти доводів позивача, посилаючись на відсутність у нього календарної вислуги в 10 років для отримання спірної виплати.
За правилами п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом встановлено наступні обставини справи.
ОСОБА_1 має право на пільги встановлені законодавством для ветеранів війни - учасників бойових дій, що засвідчується посвідченням серії НОМЕР_2 виданим 24.12.2015 Управлінням персоналу штабу військової частини НОМЕР_3 (а.с. 6).
Позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та згідно витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 15.04.2019 №111 його виключено зі списків особового складу Військової частини з 15.04.2019.
Вислуга років позивача у Збройних Силах на той час становила: календарна - 08 років 02 місяці 15 днів, пільгова 02 роки 01 місяць 18 днів (а.с. 4).
Позивач звернувся до Військової частини НОМЕР_1 із вимогою (заявою) від 23.04.2021, в якій просив нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно до ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
В подальшому, не отримавши відповіді на своє звернення, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що звернення позивача до відповідача з листом (вимогою) від 23.04.2021, за відсутності відповіді на нього, є протиправною бездіяльністю останнього, і свідчить про порушення прав позивача та вимог Закону України "Про звернення громадян". При цьому, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту права позивача буде зобов'язання суб'єкта владних повноважень розглянути його звернення по суті у порядку визначеному законом.
В частині вимог щодо нарахування та виплати позивачу грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно до ст. 15 Закони України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», суд першої інстанції дійшов висновку про передчасність останньої, що є підставою для відмови в задоволенні останньої.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Предметом позову в межах даної справи є протиправність бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні та зобов'язання здійснити нарахування та виплату такої виплати.
При цьому, позивачем питання протиправності бездіяльності позивача щодо залишення без належного розгляду його звернення в позовній заяві не ставилось. Вказаний факт був висвітлений лише в призмі оцінки бездіяльності відповідача щодо проведення належних позивачу виплат при звільненні.
Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положення статті 43 Конституції України закріплюють право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ (надалі - Закон №2011-ХІІ) визначено, що соціальний захист військовослужбовців-діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Абзацом 1 пункту 2 статті 15 Закону №2011-ХІІ передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України "Про розвідку", а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Разом з тим, постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393 затверджено Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей, пунктом 4 якого установлено, що строкова військова служба зараховується до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, у календарному обчисленні, а в разі її проходження в умовах, визначених у пункті 3 цієї постанови, у віддалених і високогірних місцевостях або в інших умовах, які згідно із законодавством колишнього СРСР були підставою для зарахування до вислуги років для призначення пенсії на пільгових умовах, - у відповідному пільговому обчисленні.
Подібні за змістом до абзацу 1 пункту 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" містяться й приписи у пункті 10 згаданого вище Порядку. Зокрема, визначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, які звільняються із служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, за наявності вислуги 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Окрім того, згідно з положеннями пункту 4.10.1 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20 травня 2008 року №425, військовослужбовцям, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
На підставі системного аналізу наведених правових норм, колегія судів дійшла до висновку, що поняття «календарна вислуга років» застосовується не для позначення необхідної для призначення допомоги вислуги років, а для визначення розміру грошової допомоги: «в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби». При цьому, умовою набуття права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до частини другої статті 15 «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» є наявність «вислуги 10 років і більше».
Таким чином, в частині другій статті 15 Законі України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відсутня пряма вказівка на те, що право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги виникає за наявності 10 і більше календарних років вислуги.
Наведена правова позиція вже була викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11 квітня 2018 року у справі №806/2104/17, від 24 листопада 2020 року у справі №822/3008/17.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, вислуга років позивача у Збройних Силах станом на 15.04.2019 становить: календарна - 08 років 02 місяці 15 днів, пільгова 02 роки 01 місяць 18 днів.
Отже, загальна вислуга років на час звільнення позивача становила 10 років 4 місяці 3 дні, тобто умова про наявність 10 і більше років вислуги дотримана.
З огляду на вищевикладене, встановлені обставини свідчать про протиправність бездіяльності відповідача, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, встановленої частиною 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та наявності підстав для задоволення позовних вимог.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (див. рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).
Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (див. рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch v. the United Kingdom № 44277/98).
У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (пункт 74 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Фон Мальтцан та інші проти Німеччини). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність (Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02).
Стосовно обрання способу захисту прав позивача, судова колегія відзначає наступне.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Так, у рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Враховуючи все вищевикладене, судова колегія доходить до переконання про обгрунтованість доводів апелянта та необхідність зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно до ст. 15 Закони України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей ".
Водночас, суд апеляційної інстанції не заперечує наявність ознак протиправності в бездіяльності відповідача щодо розгляду звернення позивача про виплату грошової допомоги, однак вважає, що факт повторного розгляду вказаного звернення не є належним засобом захисту порушених прав позивача.
До того ж, право позивача на виплату одноразової грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби встановлено судом в межах даної справи.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України суд апеляційної інстанції за наслідком розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Згідно з ч. 2 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню; порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
З огляду на викладені обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції ухвалено рішення з неповним з'ясування обставин, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 серпня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії скасувати.
Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні з військової служби в частині невиплати одноразової грошової допомоги, передбаченої ст.15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей";
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно до ст. 15 Закони України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей ".
Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.
Головуючий Біла Л.М.
Судді Гонтарук В. М. Матохнюк Д.Б.