П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
16 листопада 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/13402/20
Головуючий в 1 інстанції: Цховребова М.Г.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Домусчі С.Д.
суддів: Семенюка Г.В., Шляхтицького О.І.,
за участю секретаря судового засідання - Тутової Л.С.
представника відповідача - Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області - Білоконь Н.О.
представника відповідача - Державної міграційної служби України - Білоконь Н.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2021 року у справі за позовом громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Державної міграційної служби України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, -
01.12.2020 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Державної міграційної служби України, в якому позивач просив
- визнати протиправною бездіяльність відповідачів щодо відмови у розгляді документів позивача про визнання особи такою, що потребує додаткового захисту;
- зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області, у відповідності з процедурою, передбаченою ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", розглянути заяву про визнання особи такою, яка потребує додаткового захисту, позивача від 16.09.2020 року;
- зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області продовжити строк перебування позивача на території України шляхом проставляння відповідної відмітки у Довідці особи, що звернулась за захистом.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що правоохоронні органи Російської Федерації з метою тиску на його дядька, який є адвокатом, порушили проти позивача кримінальні справи за надуманими обставинами. Вважав, що його життю на батьківщині загрожує небезпека, катування, відсутність доступу до правосуддя, належного захисту, у зв'язку із чим просив органи міграційної служби України надати йому захист.
Посилався позивач на те, що його повернення до Російської Федерації є неможливим у зв'язку із його відкритою позицією щодо відсутності демократії та узурпацією влади окремими особами. Більш того, позивач розуміє, що його доступ до всебічного та об'єктивного розгляду справи щодо позивача буде обмежений. Як вбачається із практики роботи правоохоронних органів РФ порушення кримінальних справ з метою тиску на людину, це вже є практика, а не поодинокі випадки».
Вказував, що оскільки заяви позивача про визнання особи такою, що потребує додаткового захисту ігноруються, позивач вважає, що бездіяльність органів міграційної служби є протиправною та не відповідає вимогам закону.
Також, позивач зазначав, що обставини повторного звернення є абсолютними новими підставами для звернення, перевірки та захисту особи.
Окрім того, позивач посилався на те, що «міграційний орган у встановлений законом п'ятнадцятиденний строк повинен був вчинити ряд передбачених статтею 8 цього закону дій або прийняти рішення про відмову в оформленні документів».
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2021 року, ухваленим в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження, відмовлено у задоволенні адміністративного позову громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 .
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на ігнорування судом першої інстанції того факту, що заява позивача від 16.09.2020 року розглянута у межах Закону України «Про звернення громадян», що є грубим порушенням законодавства, яке регулює питання надання статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту.
Також апелянт звертає увагу на невірне посилання суду першої інстанції на те, що заява позивача є довільної форми та подана ним особисто до територіального органу ДМС, що «не є тотожним особистому зверненню особи до уповноваженої посадової особи територіального органу ДМС».
Зазначає апелянт і про те, що суд першої інстанції фактично роз'яснив позивачу його право знову звернутись до органів міграційної служби із відповідною заявою.
Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області у відзиві на апеляційну скаргу послалось на доводи, що узгоджуються з висновками, викладеними в рішенні суду першої інстанції, у зв'язку з чим, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.
У відповіді на відзив, позивач не погоджується з доводами Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області.
Апеляційний суд, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Суд встановив, що позивач є громадянином Російської Федерації, уродженцем с. Парапіно Республіки Мордовії, за етнічною належністю - мордвин, за національністю - росіянин, за віросповіданням - християнин, закінчив 9 класів Ковилкінської середньої школи № 1 (м. Ковилкіно, Республіка Мордовія, Російська Федерація), Ковилкінський будівельний технікум (2001-2005 роки), інститут управління та права юридичний факультет в м. Москва, Російська Федерація (2007-2011 роки).
Одружений із громадянкою України ОСОБА_2 , після укладення шлюбу з Чекашкіною (шлюб укладено 21.07.2015 року). Від шлюбу має двох спільних дітей, громадян України, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В країні громадянської належності із 2011 по 2013 роки перебував у шлюбі із громадянкою РФ ОСОБА_5 , від шлюбу має сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Шлюбні відносини не склались, шлюб розірвано на підставі свідоцтва серії НОМЕР_1 від 05.03.2013 року.
Позивач має диплом бакалавра, виданого інститутом управління та права Російської Федерації у м. Москва. Із 01.06.2007 року працював у Московській обласній колегії адвокатів філії № 28, з початку на посаді секретаря, а з 10.08.2011 року на посаді помічника адвоката, про що свідчать відповідні записи у трудовій книжці. Головою філії № 28 Московської обласної колегії адвокатів був його рідний дядько Паршуткін В.В.
Російська Федерація здійснює розшук ОСОБА_1 за п. «г» ч. 2 ст. 161 КК РФ «Грабіж, скоєний: г) з застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя або здоров'я, чи з загрозою застосування такого насилля».
03.10.2017 року позивача затримано представниками правоохоронних структур України в м. Одесі на підставі повідомлення Сектору Інтерполу та Європолу ГУНП в Одеській області від 25.09.2017 року № 50/2312-Інтерпол про розшук особи правоохоронними структурами РФ.
Ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 06.10.2017 року застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Державній установі «Одеська установа виконання покарань № 21». Ухвалою слідчого судді Малиновського районного суду м. Одеси від 31.10.2017 року строк тимчасового арешту продовжено на термін до 40 діб.
Ухвалою слідчого судді Малиновського районного суду м. Одеси від 11.11.2017 року запобіжний захід змінено на домашній арешт, із забороною залишати житло за адресою: АДРЕСА_1 у період доби з 22 години 00 хвилини до 06 години 00 хвилини, строк дії ухвали становить 2 місяці. Надалі, санкцію змінено під особисте зобов'язання.
У зв'язку із розшуком правоохоронними органами РФ, позивач звернувся за захистом до міграційних органів України в Одеській області із заявою про надання статусу біженця.
У грудні 2017 року позивач отримав відмову у наданні статусу біженця або статусу особи, яка потребує захисту.
26.12.2017 року звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про скасування наказу № 242 від 20.12.2017 року щодо відмови в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов'язати визнати громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
28.02.2018 року рішенням Одеського окружного адміністративного суду у задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області відмовлено у повному обсязі.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2018 року апеляційну скаргу позивача задоволено. В свою чергу Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області, не погодившись з постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2018 року звернулось з касаційною скаргою.
05.03.2020 року Касаційним адміністративним судом касаційну скаргу органів міграційної служби залишено без задоволення, постанову Одеського апеляційного адміністративного суду без змін.
29.11.2019 року отримано Повідомлення від 18.11.2019 року № 386 Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУДМС в Одеській області, відповідно якого позивачу знову відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, через відсутність умов, передбачених п.п. 1 та 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
Підстава - Рішення ДМС України від 04.10.2019 року № 344-19, яке надалі особисто отримано у ГУДМС України в Одеській області 29.11.2019 року. У зв'язку із чим останнім подано позов до Одеського окружного адміністративного суду. 27.02.2020 року ухвалено рішення суду, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.
19 травня 2020 року, переглядаючи рішення ООАС від 27.02.2020 р., Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалив рішення, яким залишив апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
16.09.2020 року ОСОБА_1 повторно звернувся до органів міграційної служби Одеської області із заявою про надання статусу особи, яка потребує додаткового захисту.
ГУ ДМС України в Одеській області, листом від 28.09.2020 року «Щодо звернення за міжнародним захистом» повідомило про те, що позивачу відмовлено у повторному розгляді документів. У зв'язку із чим, 06.10.2020 року позивач звернувся із скаргою на таку відповідь ГУ ДМС України в Одеській області до Державної міграційної служби України.
24.11.2020 року також звернувся до ГУ ДМС України в Одеській області щодо продовження строку дії Довідки про звернення за захистом в Україні № 011429, строк дії якої встановлено до 27.11.2020 р.
На усне звернення про продовження строку перебування на території України шляхом проставляння відповідної відмітки, спеціалістами ГУ ДМС в Одеській області позивачу відмовлено.
25.11.2020 року звернувся письмово до ГУ ДМС в Одеській області із заявою про продовження строку дії Довідки.
30.11.2020 року отримано лист Державної Міграційної служби України від 18.11.2020 року № 25-9166-20/8.5/3211-20, яким повідомлено, що рішення про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, ГУ ДМС в Одеській області щодо позивача не приймалось, то ДМС відсутні правові підстави для розгляду скарги.
Не погоджуючись із бездіяльністю відповідачів щодо відмови у розгляді документів позивача про визнання особи такою, що потребує додаткового захисту, позивач звернувся до суду.
На доведення обставин, на яких ґрунтуються вимоги, позивачем до суду також надано копії, зокрема (т.1 а.с.44-48, 50-138):
- заяви позивача від 25.11.2020 р. про продовження строку дії Довідки про звернення за захистом в Україні, поданої до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області з тих підстав, що: 06.10.2020 року позивач звернувся із скаргою на рішення ГУ ДМС України в Одеській області від 28.09.2020 року до Державної міграційної служби України, підтвердження чого надав відповідним листом ГУ ДМС України в Одеській області; подана скарга знаходиться на розгляді, остаточне рішення по ній не прийнято;
- довідки, виданої позивачу Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області 14.07.2020, дійсної до 27.08.2020, та термін дії якої продовжено до 27.11.2020;
- рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28.02.2018 року, постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2018 р. та постанови Верховного Суду від 05.03.2020 року у справі № 815/6903/17;
- рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27.02.2020 року, постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 19.05.2020 р. та ухвали Верховного Суду від 09.09.2020 року у справі № 420/7228/19.
На доведення обставин, на яких ґрунтуються заперечення, та на виконання ухвали суду відповідачем суду також надано копії, зокрема (т.2 а.с.20-21, т.3 а.с.1-269, т.4 а.с.1-266, т.5 а.с.1-147, т.6 а.с.1-241, т.7 а.с.1-97):
- листа-відповіді Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 27.11.2020 № Ч-2611/6/5101-20/5100.5.1/13074-20 «Щодо продовження строків довідки про звернення за захистом в Україні» на заяву позивача на лист ГУ ДМС України в Одеській області щодо продовження строку дії довідки про звернення за захистом в Україні від 25.11.2020, яким позивача повідомлено, зокрема що: ухвалою Верховного Суду від 09.09.2020 року за судовою справою № 420/7228/19 позивачу було відмовлено у відкритті касаційного провадження; Довідка про звернення за захистом в Україні серії 011429 у відповідності до наказу територіального органу ДМС від 11.09.2020 № 174 була визнана недійсною;
- матеріалів особової справи позивача, розпочатої 30.11.2017 р., яка містить також наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області № 174 від 11.09.2020 року «Про визнання недійсним довідку про звернення за захистом в Україні», яким визнано недійсним довідку про звернення за захистом в Україні серії № 011429, що була продовжена до 27.11.2020 року.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що обраний позивачем спосіб звернення 16.09.2020 р. до територіального органу ДМС про визнання його особою, яка потребує додаткового захисту, - не тягне за собою виникнення законодавчо визначеного обов'язку щодо вчинення дій та прийняття рішень стосовно визнання особи такою, що потребує додаткового захисту, передбачених Законом № 3671-VI та Правилами, в тому числі зазначеного позивачем обов'язку при розгляді документів заявника перевіряти обставини, які надають підстави віднести особу до категорії осіб, які потребують додаткового захисту або встановити належність заяви, як такої тощо.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд дійшов такого висновку.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначає Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
Стаття 7 даного закону встановлює правила оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Так, за змістом даної статті оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.
Заявник, якому виповнилося вісімнадцять років, подає заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій викладає основні відомості про себе та обставини, що змусили його залишити країну походження.
Відомості про дітей, які не досягли вісімнадцятирічного віку, наводяться в заяві одного із законних представників особи, яка не досягла повноліття.
Заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, дитиною, розлученою із сім'єю, подається одним з її законних представників.
До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту:
реєструє заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та подані документи;
ознайомлює заявника або його законного представника під їх власний підпис з порядком прийняття рішення за їх заявами, правами та обов'язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
проводить дактилоскопію особи, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
у разі потреби направляє особу на обстеження для встановлення віку у порядку, встановленому законодавством України;
заповнює реєстраційний листок на особу, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та членів її сім'ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, або на дитину, розлучену із сім'єю, від імені якої заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, подав її законний представник;
заповнює інші необхідні документи;
оформлює особову справу;
роз'яснює порядок звернення про надання безоплатної правової допомоги відповідно до закону, що регулює надання безоплатної правової допомоги;
Згідно з ч.1 ст. 8 цього ж Закону, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.
За правилами частини 4 статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.
Процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту регулює Наказ №649.
Відповідно до п.2.1 Наказу №649 уповноважена посадова особа територіального органу ДМС, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особа, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом: встановлює особу заявника; б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов'язки, а також про наслідки невиконання обов'язків; г) забезпечує надання заявнику послуг перекладача, у тому числі через систему відеоконференц - зв'язку; ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; д) з'ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні); е) протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
З наведених положень Правил вбачається, що підставою для вчинення територіальним органом ДМС дій та прийняття рішень, передбачених зокрема розділом II Правил «Вирішення питання щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту», тощо - є особисте звернення особи, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законного представника у випадках, передбачених Законом, до уповноваженої посадової особи територіального органу ДМС.
При цьому, форму заяви-анкети про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, також затверджено Наказом Міністерства внутрішніх справ України 07.09.2011 № 649.
Також згідно з ч. 1 ст. 10 Закону № 3671-VI рішення за заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у тому числі стосовно перебуваючих з ним на території України неповнолітніх дітей (членів сім'ї заявника або таких, які знаходяться під його опікою чи піклуванням), внесених до анкети заявника, на визнання яких біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, є письмова згода заявника, висловлена в анкеті чи заяві, приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом місяця з дня отримання особової справи заявника та письмового висновку.
Проте, як встановлено судом вище, позивач звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою про визнання особи такою, що потребує додаткового захисту, від 16.09.2020 року довільної форми, у якій позивач просив: надати йому статус особи, яка потребує додаткового захисту.
Вказана заява отримана адресатом 16.09.2020 р., про що свідчить відповідний штамп Головного управління ДМС України в Одеській області.
Також, у заявах по суті справи позивачем зазначено, що: заява позивача про визнання особою, яка потребує додаткового захисту, подана особисто 16.09.2020 року до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника; в заяві зазначено всі необхідні реквізити та вказано всі належні відомості з посиланням на нові підстави для розгляду заяви.
Разом з тим, «особисте подання заяви до територіального органу ДМС» та «особисте звернення особи до уповноваженої посадової особи територіального органу ДМС» - не є тотожними діями.
Крім того, спеціальним законодавством, яке регулює спірні правовідносини, не передбачено інший (особливий) порядок при повторному зверненні із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Отже, до повторного звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, застосовуються загальні вимоги щодо звернення з зазначеними заявами.
Узагальнюючи викладене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції при вирішенні спору, правильно застосував норми матеріального права, дійшовши висновку, що обраний позивачем спосіб звернення 16.09.2020 р. до територіального органу ДМС про визнання його особою, яка потребує додаткового захисту, - не тягне за собою виникнення законодавчо визначеного обов'язку щодо вчинення дій та прийняття рішень стосовно визнання особи такою, що потребує додаткового захисту, передбачених Законом № 3671-VI та Правилами, в тому числі зазначеного позивачем обов'язку при розгляді документів заявника перевіряти обставини, які надають підстави віднести особу до категорії осіб, які потребують додаткового захисту або встановити належність заяви, як такої тощо.
Повторно звернутися із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту може лише особа, якій відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Як вірно було встановлено судом першої інстанції, позивач є особою, стосовно якої прийнято рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, щодо якого прийнято рішення суду, яке набрало законної сили, а не особою, якій відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Отже, умови, зазначені у пунктах 1 та 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI, як підстави для повторного звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, мають виникнути після відмови особі в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, зазначених у пунктах 1 та 13 частини першої статті 1 цього Закону.
Також, апеляційний суд зазначає, що доводи апелянта стосовно його права на повторне звернення до органів міграційної служби із заявою про визнання його особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства, апеляційний суд зазначає, що дана вимога є похідною від розглянутих вище позовних вимог, а тому також задоволенню не підлягає.
Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що розглядаючи подану позивачем заяву згідно положень Закону України «Про звернення громадян», ГУ ДМС України в Одеській області було зазначено чіткі та однозначні правові обставини, що свідчать про невідповідність вказаної заяви (звернення) критеріям, визначеним Законом та Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом МВС України від 07 вересня 2011 року №649.
Стосовно інших посилань апеляційної скарги апеляційний суд зазначає, що згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Крім того, апеляційним судом враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції. У ній також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведеного аргументу.
Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, внаслідок чого апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ст. ст. 2-12, 72-77, 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2021 року у справі №420/13402/20 - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 26.11.2021 року.
Головуючий суддя Домусчі С.Д.
Судді Семенюк Г.В. Шляхтицький О.І.