П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
26 листопада 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/8567/21
Головуючий в 1 інстанції: Завальнюк І.В.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача - Турецької І. О.,
суддів - Стас Л. В., Шеметенко Л. П.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової академії (м. Одеса) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії
Короткий зміст позовних вимог.
У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом до Військової академії (м. Одеса), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати в повному обсязі індексації грошового забезпечення у період з 26.07.2016 по 20.06.2020 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в період з 26.07.2016 по 28.02.2018 - січень 2008 року, а в період з 01.03.2018 по 20.06.2020 - березень 2018 року відповідно до абз.4 п. 5 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» від 17.07.2003 №1078 (далі - Порядок №1078);
- зобов'язати нарахувати та виплатити вказану індексацію грошового забезпечення;
- стягнути понесені судові витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 6 000 грн.
В обґрунтування заявлених вимог позивач вказав, що з 26.07.2016 по 20.06.2020 індексація його грошового забезпечення відповідачем не здійснювалася.
При цьому, на думку позивача, розрахунок індексації повинен здійснюватись з урахуванням базового місяця - січень 2008 року щодо періоду з 26.07.2016 по 28.02.2018.
Пояснюючи наведені обставини, позивач вказав про те, що з 01 січня 2008 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 07 листопада 2007 року №1294 (далі - Постанова №1294), якою затверджено нові схеми підвищених посадових окладів військовослужбовців.
Тобто, січень 2008 року є місяцем підвищення тарифних ставок (посадових окладів), а тому, відповідно до Порядку №1078, січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення військовослужбовців.
Щодо розрахунку індексації за період з 01.03.2018 по 20.06.2020, то такий розрахунок, на думку позивача, необхідно здійснити з урахуванням базового місяця - березень 2018 року, оскільки 01 березня 2018 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою було затверджено нові схеми тарифних розрядів військовослужбовців. При цьому, при розрахунку індексації за вказаний період слід врахувати приписи абз.4 п. 5 Порядку №1078.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2021 року, ухваленого за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Суд визнав протиправною бездіяльність Військової академії (м. Одеса) щодо ненарахування та невиплати в повному обсязі ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у періоді з 26.07.2016 по 20.06.2020.
Зобов'язав Військову академію (м. Одеса) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 26.07.2016 по 20.06.2020.
В іншій частині позовних вимог суд відмовив.
Стягнув з бюджетних асигнувань Військової академії (м. Одеса) на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 200 грн.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції погодився з позицією позивача про наявність у нього права на індексацію грошового забезпечення з 26.07.2016 по 20.06.2020.
Так, суд першої інстанції, за аналізом Законів України «Про індексацію грошових доходів населення», «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», дійшов висновку, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці.
У зв'язку з чим, суд поважав необґрунтованими доводи відповідача що відсутність фінансування на виплату індексації грошового забезпечення військовослужбовців є підставою для її невиплати, відзначивши, що реалізація особою права, на отримання бюджетних коштів не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Однак, щодо визначення базового місяця при проведенні індексації грошового забезпечення суд вказав, що, на момент розгляду даної справи, відповідачем не здійснено будь-якого нарахування суми індексації грошового забезпечення позивача, в тому числі і встановлення базового місяця для її здійснення.
При цьому, на думку суду першої інстанції, розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу і який виплачував йому грошове забезпечення. Саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов'язок нарахувати та виплатити позивачу індексації грошового забезпечення.
Відтак, суд першої інстанції вважав, що позовні вимоги щодо встановлення базових місяців в спірному періоді не можуть бути задоволені, оскільки нарахування індексації грошового забезпечення, визначення базового місяця та суми такого нарахування належить до повноважень відповідача, які є дискреційними.
Щодо обґрунтованості, заявленого позивачем, розміру витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, суд першої інстанції зауважив, що відсутність клопотання відповідача про їх неспівмірність не знімає з суду обов'язку дослідити наведене питання, враховуючи, що воно входить до предмету доказування у справі.
Відтак, суд першої інстанції вважав, що заявлений представником позивача розмір витрат на правову допомогу є неспівмірним зі складністю справи; часом, витраченим адвокатом; обсягом наданих послуг, ціною позову і значенням справи для сторони.
Суд дійшов висновку, що не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої прийнято рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним.
Враховуючи зазначене, суд вирішив, що розмір витрат на правничу допомогу повинен складати 200 грн.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що нарахування індексації грошового забезпечення, визначення базового місяця та суми такого нарахування належить до повноважень відповідача, які є дискреційними.
На думку скаржника, суд першої інстанції не врахував підставу звернення до суду - відмова відповідача провести нарахування та виплату індексації із застосуванням січня 2008 року та березня 2018 року як базових місяців для нарахування індексації.
Скаржник продовжує наполягати на тому, що січень 2008 року є базовим для розрахунку індексації грошового забезпечення в період з 26.07.2016 по 28.02.2018.
Водночас, апеляційна скарга не містить обставин нарахування або ненарахування роботодавцем індексації грошового забезпечення з березня місяця 2018 року та обставин застосування для проведення індексації базового місяця.
Також апелянт вважає, що суд першої інстанції безпідставно зменшив розмір витрат на правничу допомогу, обмежившись формальними висновками щодо неспівмірності зі складністю справи без наведення обґрунтування такого висновку.
До того ж, апелянт акцентує увагу на тому, що відповідач не надавав клопотання про зменшення розміру витрат на оплату правничої допомоги, що є обов'язковим, у разі застосування принципу співмірності, за практикою Верховного Суду.
Військова академія (м. Одеса) не скористалась правом подання відзиву на апеляційну скаргу.
Ураховуючи, що апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції, відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розглянув справу в порядку письмового провадження.
Фактичні обставини справи.
ОСОБА_1 , відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 , є учасником бойових дій.
За наказами від 26.07.2016 за №398 та за №42-РС ОСОБА_1 зараховано на перший курс навчання Військової академії (м. Одеса) та призначено на посаду «курсант».
Наказом начальника Військової академії від 20.06.2020 №129 позивача виключено з 21.07.2020 зі списків особового складу, знято з усіх видів забезпечення, оскільки він закінчив навчання.
На звернення позивача від 10.02.2020 №01/10-02 щодо нарахування та виплати йому індексації грошового забезпечення Військова академія (м. Одеса) листом від 24.02.2021 №26/5/52 надала картки особового рахунку ОСОБА_1 за 2016-2020 роки з інформацією про виплату індексації грошового забезпечення.
Відповідно до наданої інформації індексація грошового забезпечення у період з жовтня 2016 року по листопад 2018 року позивачу не виплачувалась та не нараховувалась взагалі.
У період з грудня 2018 року по червень 2020 року позивачу кожного місяця нараховувалась та виплачувалась індексація грошового забезпечення, яка у загальній сумі становила 3589,61 грн.
Джерела правового регулювання (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та оцінка суду апеляційної інстанції доводів апеляції і висновків суду першої інстанції.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що наявні підстави для часткового задоволення апеляції, з огляду на таке.
За правилами ч.2 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Так, ОСОБА_1 не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у визначенні базового місяця - січня 2008 року для розрахунку суми індексації за період з 26.07.2016 по 28.02.2018.
Так, на думку скаржника, є очевидним існування спору щодо аспекту визначення базового місяця для нарахування виплати індексації, оскільки Військова академія заперечує проти застосування базового місяця січня 2008 року.
Оцінюючи рішення суду першої інстанції, в межах вказаних доводів апелянта, колегія суддів виходить з такого.
Розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу і який виплачував йому грошове забезпечення. Саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов'язок нарахувати та виплатити позивачу індексації грошового забезпечення.
Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами.
Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї.
Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 року у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».
Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб'єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.
Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов'язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов'язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.
Варто також відзначити, що існує усталена практика Верховного Суду (постанова від 15.10.2020 у справі №240/11882/19, постанова від 27.04.2021 у справі №380/1513/20), яка наголошує на тому, що повноваження щодо обрахунку індексації, в тому числі, щодо визначення базового місяця для такого нарахування, у відповідності до положень Порядку № 1078 та Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», покладається на відповідача, а тому, підстави для зобов'язання останнього здійснити розрахунок індексації позивача з урахуванням відповідного базового місяця відсутні.
Понад те, Верховний Суд у справі №380/1513/20 вказав, що саме із виплатою індексації заробітної плати (грошового забезпечення) законодавцем пов'язано реалізацію роботодавцем гарантій щодо оплати праці. Саме по собі здійснення розрахунку індексації заробітної плати (грошового забезпечення), без факту виплати відповідної суми індексації, жодним чином не свідчить про виконання роботодавцем його безумовного обов'язку щодо проведення індексації заробітної плати (грошового забезпечення).
Такий висновок узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 19 липня 2019 року у справі № 240/4911/18, від 07 серпня 2019 року у справі № 825/694/17, від 20 листопада 2019 року у справі № 620/1892/19, де Верховний Суд указав, що виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення.
Колегія суддів звертає увагу на те, що, у межах даної справи, на момент звільнення позивача зі служби, індексація грошового забезпечення за спірний період йому не була нарахована та виплачена і саме це спричинило звернення його до суду.
З наведеного випливає висновок, що спірні правовідносини склалися саме з цього приводу, а не з приводу неправильного застосування Військовою академією базового місяця розрахунку індексації грошового забезпечення позивачу у період проходження ним військової служби з 26.07.2016 по 20.06.2020.
Вказане свідчить про те, що питання базового місяця станом на даний час не є спірним, оскільки у цій частині права позивача ще не порушені.
Виходячи з положень статті 5 КАС України захисту підлягає вже порушене право, а не те, яке може бути порушено у майбутньому. Оскільки виплату та розрахунок індексації відповідачем проведено не було, тому в даному випадку право позивача щодо застосування певного базового місяця, з яким він не погоджується, не є порушеним.
Таким чином, оскільки відповідачем на час виникнення спірних правовідносин не вчинялося будь-яких дій по визначенню базового місяця для проведення індексації грошового забезпечення, тому наразі відсутні підстави для висновку, що має місце порушення прав апелянта, пов'язаних з визначенням базового місяця для проведення індексації.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що саме в процесі виконання рішення суду відповідач, в порядку встановленому Законом №1282-XII та Порядком проведення індексації грошових доходів населення від 17 липня 2003 року №1078, повинен визначити базовий місяць для проведення індексації грошового забезпечення позивача.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції щодо дискреції відповідача у визначенні базового місяця для розрахунку суми індексації, а тому судом апеляційної інстанції не приймаються.
Водночас, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково зобов'язав Військову академію нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 20.06.2020, з огляду на таке.
Так, Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03 липня 1991 року №1282-XII (далі - Закон №1282-XII) визначені правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
Статтями 2 та 4 Закону №1282-XII, зокрема, передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: оплата праці (грошове забезпечення).
Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Відповідно до п.1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.
Постановою Кабінету Міністрів України №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017, в редакції від 24.02.2018 року, яка набрала чинності з 01 березня 2018 року (далі - Постанова №704) змінено систему виплати грошового забезпечення військовослужбовцям та розміри тарифних ставок.
Відповідно до пункту 4 Постанови №704 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Таким чином, Постановою №704 визначено інший порядок встановлення та розміру посадового окладу осіб рядового та начальницького складу.
З огляду на зазначене колегія суддів вважає, що обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з наступного місяця, тобто з квітня 2018 року.
При цьому, відповідно до офіційних даних, що містяться на сайті Державної служби статистики України індекс споживчих цін (індекс інфляції) в березні 2018 року становив 101,1 %, в квітні 2018 року становив 100,8 %, в травні 2018 року 100,0%, в червні 100,0%, в липні 99,3%, в серпні 100,0%, в вересні 101,9%, в жовтні 101,7%.
Таким чином, лише у жовтні 2018 року поріг індексації 103% (100,8% * 100,0% * 100,0% * 99,3% * 100,0% * 101,9% * 101,7% * 100) було перевищено, отже, у позивача виникає право на індексацію заробітної плати. При цьому, оскільки індекс інфляції за жовтень 2018 року опубліковано у листопаді 2018 року, то індексацію необхідно було проводити з грудня 2018 року.
За таких умов, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що підстави для нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з березня 2018 року по листопад 2018 року включно у відповідача були відсутні.
Також суд апеляційної інстанції зазначає, що позивачу, починаючи з грудня 2018 року по червень 2020 року нараховувалась та виплачувалась індексація грошового забезпечення, що підтверджується карткою особового рахунку, наявною в матеріалах справи (а.с.16).
На підставі викладеного, колегія суддів вважає необґрунтованими висновки суду першої інстанції про визнання протиправною бездіяльності Військової академії щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 20.06.2020.
Переходячи до доводу скарги про безпідставність зменшення розміру витрат на правничу допомогу, колегія суддів вважає необхідними зазначити таке.
Відповідно до частин 4-7 статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Тобто, суд не може на власний розсуд зменшувати розмір витрат на оплату правничої допомоги, який підлягає відшкодуванню. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові у справі №755/9215/15-ц (провадження 14-382цс19) від 19.02.2020 р.: «Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони».
У зв'язку з цим, колегія суддів погоджується з висновком скаржника про те, що за відсутності клопотання відповідача про зменшення витрат на правничу допомогу суд першої інстанції не мав права зменшувати такі витрати.
Водночас, відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частина 3 цієї статті передбачає, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
За таких обставин, враховуючи, що позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню витрати останнього на правничу допомогу підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань Військової академії пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 1 500 грн.
Пункт 4 частини 1 статті 317 КАС України передбачає, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права.
Суд апеляційної інстанції вважає, що у межах спірних правовідносин, суд першої інстанції не застосував норми статті 4 Закону №1282-XII та п.1-1 Порядку №1078, які підлягали застосуванню, що є неправильним застосуванням норм матеріального права.
Також, суд помилково розтлумачив частину 7 статті 134 КАС України щодо обов'язку на власний розсуд зменшувати розмір витрат на оплату правничої допомоги.
Указане свідчить про те, що наявні підстави для часткового скасування рішення суду першої інстанції, а саме: в частині визнання протиправною бездіяльність Військової академії щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 20.06.2020 та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення у вказаний період, з прийняттям у цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позову, а також щодо стягнення витрат на правничу допомогу.
Стаття 328 КАС України встановлює право учасників справи, а також осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки на касаційне оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас пункт 2 частини 5 вказаної статті встановлює, що не підлягають касаційному оскарженню, у тому числі судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Отже, враховуючи, що судом апеляційної інстанції переглянуто рішення суду першої інстанції, яке відноситься до категорії справ незначної складності, відсутні підстави для його оскарження в касаційному порядку.
Керуючись статтями 308, 311, 317, 322, 325, 328 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2021 року в частині визнання протиправної бездіяльності Військової академії (м. Одеса) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 29.06.2020, а також в частині зобов'язання нарахувати та виплатити індексацію за вказаний період - скасувати.
Ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову.
В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2021 року про визнання протиправною бездіяльність Військової академії (м. Одеса) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 26.07.2016 по 28.02.2018, а також в частині зобов'язання нарахувати та виплатити індексацію за вказаний період - залишити без змін.
Абзац п'ятий резолютивної частини рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2021 року щодо розподілу судових витрат викласти у такій редакції.
Стягнути з бюджетних асигнувань Військової академії (м. Одеса) (код за ЄДРПОУ 24983020) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати на правничу допомогу в сумі 1 500 (одна тисяча п'ятсот) грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Доповідач - суддя І. О. Турецька
суддя Л. В. Стас
суддя Л. П. Шеметенко
Повне судове рішення складено 26.11.2021.