Головуючий І інстанції: Глазько С.М.
16 листопада 2021 р.Справа № 480/507/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Мельнікової Л.В.,
Суддів: Рєзнікової С.С. , Бегунца А.О. ,
за участю секретаря судового засідання Машури Г.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду у місті Харкові справу в режимі відеоконференції за апеляційною скаргою Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 25 березня 2021 року за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку , -
15.01.2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби України з безпеки на транспорті № 2124-к від 16.12.2020 «Про звільнення ОСОБА_2 », відповідно до якого його звільнено з займаної посади начальника Управління Укртрансбезпеки у Сумській області 18.12.2020 року, у зв'язку зі скороченням посади державної служби, внаслідок зміни структури та штатного розпису Укртрансбезпеки, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України від 10.12.2015 року № 889-VIII «Про державну службу» (далі- Закон № 889-VIII) ;
- поновити його на посаді начальника Управління Укртрансбезпеки у Сумській області з 19.12.2020 року і в цій частині судове рішення допустити до негайного виконання;
- стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19.12.2020 року і в частині виплати за один місяць допустити до негайного виконання.
Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що він працював на посаді начальника Управління Укртрансбезпеки у Сумській області, однак оскаржуваним наказом № 2124-к від 16.12.2020 року він був звільнений з вказаної посади, у зв'язку з скороченням посади державної служби, внаслідок зміни структури та штатного розпису Укртрансбезпеки, відповідно до п.1 ч. 1 ст. 87 Закону № 889-VIII. З вказаним наказом позивач не погоджується, оскільки наказом відповідача № 340 від 09.09.2020 року «Про упорядкування структури Укртрансбезпеки», реорганізовано шляхом злиття Управління Укртрансбезпеки у Харківській області, Управління Укртрансбезпеки у Полтавській області та Управління Укртрансбезпеки у Сумській області в Слобожанське міжрегіональне управління Укртрансбезпеки та утворено відділи державного контролю за безпекою на транспорті та відділи надання адміністративних послуг у Харківській, Полтавській,Сумській
областях у Слобожанському міжрегіональному управлінні Укртрансбезпеки.
Так, з нової структури Державної служби з безпеки на транспорті на 2020 рік вбачається, що замість очолюваного ним Управління, створюється Відділ державного контролю за безпекою на транспорті у Сумській області з кількістю штатних одиниць - 5 та Відділ надання адміністративних послуг у Сумській області (п. 28.6 Структури) з кількістю штатних одиниць - 4, які перебуватимуть у підпорядкуванні Слобожанського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки. Тобто, виходячи із вказаних змін у структурі, вбачається, що очолюване ним Управління Укртрансбезпеки у Сумській області фактично перейменовано на Відділ державного контролю за безпекою на транспорті у Сумській області та здійснено зміну його підпорядкування через Слобожанське міжрегіональне управління Укртрасбезпеки.
Відповідно до штатного розпису на 2020 рік, введеного в дію з 15.10.2020 року, керівництво перейменованого Управління, де він займав посаду керівника, здійснюватиметься заступником начальника управління - начальником відділу державного контролю за безпекою на транспорті у Сумській області. Тобто, у зв'язку з вказаними змінами у структурі та перейменуванням очолюваного нм Управління на Відділ, його посада не скорочувалась, а зазнала зміну назви та у вказаному штатному розписі зазначена, як «заступник начальника управління - начальник відділу».
Таким чином, у зв'язку з вказаними змінами у структурі, 26.10.2020 року він звернувся до відповідача з заявою про переведення його з займаної посади начальника Управління на посаду заступника начальника управління - начальника відділу державного контролю за безпекою на транспорті у Сумській області Слобожанського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки. Проте відповідач, не заважаючи на наявність вакантної посади та наявність заяви позивача на переведення його на вказану посаду, звільнив позивача з займаної посади.
Заперечуючи вимоги адміністративного позову ОСОБА_1 у відзиві відповідач Державна служба України з безпеки на транспорті, вказує, що суб'єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). Отже, пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб'єкта призначення або керівника державної служби, а не обов'язком.
Крім того, відповідач зазначає, що звернення державного службовця щодо його переведення на нову посаду не передбачено нормами Закону, тому заява позивача від 26.10.2020 року № 101434/35-2/18-20 не могла бути розглянута. Разом з тим, позивач був попереджений про наступне вивільнення 02.11.2020 року. На попередженні є власноручний підпис ОСОБА_1 про ознайомлення. Попередження про наступне вивільнення зроблено не менш ніж за 30 днів до запланованого звільнення.
Також відповідач у своїх доводах посилається на Закон України від 13.04.2020 року № 553-IX «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», яким тимчасово призупинені норми Закону № 889-VIII в частині конкурсного добору на посади державної служби та введена процедура тимчасового добору на посади державної служби шляхом укладання строкового контракту. Отже, позивач не позбавлений права брати участь у доборі на вакантні посади Укртрансбезпеки.
За таких обставин, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 25.03.2021 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволений в повному обсязі.
В обґрунтування прийнятого рішення судом зазначено про те, зміст спірного наказу не містить жодних обґрунтувань з приводу надання переваг звільненню перед переведенням по відношенню до відповідача, відтак не було дотримано критерію обґрунтованості. Крім того, як на час попередження про звільнення, так і на момент звільнення позивача, відповідач мав реальну можливість перевести ОСОБА_1 на посаду заступника начальника відділу державного контролю за безпекою на транспорті у Сумській області Слобожанського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки, враховуючи той факт, що така посада була вакантною. Таким чином, керівник, приймаючи рішення про звільнення позивача, обрав найбільш несприятливі наслідки для нього, хоча мав можливість сприяти реалізації права на переведення.
Не погоджуючись із судовим рішенням, в апеляційній скарзі відповідач Державна служба України з безпеки на транспорті, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення Сумського окружного адміністративного суду від 25.03.2021 року повністю і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що позивач працював на посаді начальника Управління Укртрансбезпеки у Сумській області, і відповідно був державним службовцем та у зв'язку з цим на нього поширюється дія Закону № 889-VIII. Оскільки ст. 87 вищевказаного Закону унормовано підстави для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення, тому ст. 40 КЗпП України не застосовується додатково до норм Закону № 889-VIII. Таким чином, судом першої інстанції помилково застосовано норми законодавства про працю при винесенні оскаржуваного рішення, що є порушенням норм матеріального права.
Крім того, відповідач вказує, що відповідно до ст. 235 КЗпП України поновлення можливе лише на попередній, а не на будь-якій іншій (аналогічній, рівнозначній, підходящій, тотожній) роботі. При цьому, положення вказаної статті передбачають виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу у визначених цією статтею випадках, перелік яких є вичерпним і не передбачає виплати середнього заробітку в разі оспорювання лише окремих моментів у порядку звільнення, якщо сама підстава звільнення сформульована вірно та відповідає закону.
Також відповідач стверджує, що у новій структурі Укртрансбезпеки, затвердженої наказом Укртрансбезпеки від 09.09.2020 року № 340 з 13.10.2020 року відсутнє управління Укртрансбезпеки у Сумській області, в якому працював позивач, тому він не міг бути переведеним без обов'язкового проведення конкурсу на іншу рівнозначну посаду або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі так як у структурі Укртрансбезпеки відсутнє управління Укртрансбезпеки у Сумській області. Таким чином, відповідач зазначає, що ним в повній мірі дотримано вимоги законодавства щодо наступного вивільнення працівників Укртрансбезпекою.
Інші доводи, якими відповідач обґрунтовує вимоги апеляційної скарги, по суті, аналогічні доводам, викладеним ним у відзиві на адміністративний позов ОСОБА_1 .
Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що не перешкоджає апеляційному перегляду справи.
У додаткових поясненнях відповідач зазначив, що в результаті внесених структурних змін зменшилася майже вдвічі кількість посад державної служби (з 52 посад, які були наявні в трьох територіальних управліннях Укртрансбезпеки до 29 Слобожанського міжрегіонального управління, зокрема, зменшена кількість посад начальників реорганізованих управлінь. Інші доводи, по суті, аналогічні доводам, викладеним в апеляційній скарзі.
За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язкової підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308).
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а судове рішення на підставі ст. 316 КАС України слід залишити без змін, з наступних підстав.
Судом встановлено, що наказом відповідача № 1346-к від 27.06.2018 року позивача 02.07.2018 року було призначено на посаду начальника Управління Укртрансбезпеки у Сумській області. 02.08.2018 року позивачу присвоєно 6 ранг держаної служби.
Наказом відповідача № 340 від 09.09.2020 року «Про упорядкування структури Укртрансбезпеки» реорганізовано шляхом злиття Управління Укртрансбезпеки у Харківській області, Управління Укртрансбезпеки у Полтавській області та Управління Укртрансбезпеки у Сумській області в Слобожанське міжрегіональне управління Укртрансбезпеки та утворено відділи державного контролю за безпекою на транспорті та відділи надання адміністративних послуг у Харківській, Полтавській, Сумській областях у Слобожанському міжрегіональному управлінні Укртрансбезпеки (а.с.19).
19.10.2020 року позивачеві, як керівнику зазначеного Управління, доведено до відома інформацію, викладену в наказі № 340 від 13.10.2020 року «Про введення в дію структури та штатного розпису Державної служби України з безпеки на транспорті на 2020 рік».
У зв'язку зі змінами у структурі, 26.10.2020 року позивач звернувся до відповідача з заявою про переведення його з займаної посади начальника Управління на посаду заступника начальника управління - начальника відділу державного контролю за безпекою на транспорті у Сумській області Слобожанського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки.
02.11.2020 року позивача повідомлено про наступне звільнення з займаної посади на підставі п. 1 ч.1 ст.87 Закону № 889-VIII, оскільки посада, яку займає позивач скорочена, у зв'язку з прийняттям наказу Укртрансбезпеки від 09.09.2020 року № 340 «Про упорядкування структури Укртрансбезпеки» та відповідно до наказу Укртрансбезпеки від 13.10.2020 року № 390 «Про введення в дію структури та штатного розпису Державної служби України з безпеки на транспорті на 2020 рік».
Наказом Державної служби України з безпеки на транспорті від 16.12.2020 року № 2124-к позивача звільнено з посади начальника Управління Укртрансбезпеки у Сумській області з 18.12.2020 року у зв'язку зі скороченням посади державної служби, внаслідок зміни структури та штатного розпису Укртрансбезпеки, відповідно до п.1 ч.1 ст.87 Закону № 889-VIII.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України унормовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 38 Конституції України закріплено, що громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.
Згідно ч. ч. 1, 2, 3 та 5 ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Спеціальним законом, що регулює відносини, які виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, є Закон № 889-VIII, у редакції Закону України від 19.09.2019 року № 117-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади», який набрав чинності 25.09.2019 року (далі - Закон № 117-IX). Дія цього Закону поширюється на державних службовців.
Так, ч.ч. 1, 2, 3 ст. 5 Закону № 889-VIIІ встановлено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб'єкта призначення (стаття 87 цього Закону).
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону № 889-VIII визначено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
За приписами п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» № 889-VIII (у редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
Частиною 3 ст. 87 Закону №889-VIII визначено, що суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі п. п. 1 та 1-1 ч. 1 цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб'єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов'язку суб'єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.
Крім того, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Своєю чергою, ч. 2 ст. 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
При цьому, особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 цієї статті, а також особливості застосування до них положень ч. 2 цієї статті, ст. ст. 42, 42-1, ч.1, 2, 3 ст. 49-2, ст. 74, ч. 3 ст. 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус (ч. 3 ст. 40 КЗпП України).
Відповідно до ч. 1 ст. 42 КЗпП України, при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
Разом з цим, ч. 1 ст. 42-1 КЗпП України унормовано, що працівник, з яким розірвано трудовий договір з підстав, передбачених п. 1 ст. 40 цього Кодексу (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), протягом одного року має право на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, якщо власник або уповноважений ним орган проводить прийняття на роботу працівників аналогічної кваліфікації.
Згідно ч. 1 ст. 43-1 КЗпП України, розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається у випадках, зокрема, ліквідації підприємства, установи, організації.
Вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; у разі вивільнення працівників на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті; не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень (частина шоста статті 49-2 КЗпП України).
Колегія суддів не може погодитись з обґрунтованістю апеляційних доводів Державної служби України з безпеки на транспорті щодо помилковості застосування судом першої інстанції норм законодавства про працю додатково до норм Закону № 889-VIII з наступних підстав.
Законом № 117-ІХ були серед іншого виключені положення абз. 1 і 2 ч. 3 ст. 87 Закону № 889-VIII, які стосувалися застосування до державних службовців законодавства про працю та допускали звільнення з підстав скорочення чисельності або штату державних службовців лише в разі неможливості переведення державного службовця на іншу посаду чи його відмови від такого переведення.
При цьому, аналіз положень Закону № 889-VІІІ дає підстави для висновку, що ст. 87 цього Закону до набрання чинності Законом № 117-IX (до 25.09.2019 року) визначала як підставу для звільнення державного службовця (скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу), так і особливості її застосування (у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі) поряд із прямою вказівкою на застосування загальної процедури вивільнення працівників, установленої законодавством про працю.
Одночасно із набранням чинності Законом № 117-IX набрав чинності Закон України від 19.09.2019 року № 113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон № 113-IX), яким статтю 40 КЗпП України доповнено ч. 5 такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 цієї статті, а також особливості застосування до них положень ч. 2 цієї статті, ст. ст. 42, 42-1, ч. 1, 2, 3 ст. 49-2, ст. 74, ч. 3 ст. 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус».
Колегія суддів зазначає, що Верховний Суд у постановах від 26.05.2021 року у справах № 140/90/20, № 260/261/20 та від 20.09.2021 року у справі №340/221/20, аналізуючи вищевказані законодавчі зміни, зазначив, що виключення зі ст. 87 Закону № 889-VІІІ бланкетної (відсилочної) норми щодо застосування законодавства про працю при визначенні процедури вивільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 1-1 ч. 1 цієї статті не вказує на заборону щодо його застосування, враховуючи приписи ч. 3 ст. 5 цього Закону та неврегульованість цим Законом відповідних правовідносин.
Приписи ч. 5 ст. 40 КЗпП України вказують лише на можливість врегулювання спеціальним законом особливостей застосування порядку звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 цієї статті.
Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах від 11.03.2020 року у справі № 813/1220/16, від 09.07.2020 року у справі № 809/2894/13-a, наголошував на тому, що однією з правових гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. При цьому, власник вважається таким, що належно виконав вимоги ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
Тобто, роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Тож у випадку фактичного скорочення займаної працівником посади йому має бути запропонована рівноцінна посада, передбачена новим штатним розписом, а в разі, якщо на таку посаду претендують також інші працівники, роботодавець зобов'язаний провести порівняльний аналіз продуктивності їхньої праці і кваліфікації з метою визначення працівника, який має переважне право на залишення на роботі, як це передбачено ч. 1 ст. 42 КЗпП України У процесі цього аналізу, як правило, враховуються такі обставини, як: наявність відповідної освіти, післядипломної освіти, документів про підвищення кваліфікації, відсутність дисциплінарних стягнень, наявність заохочень за успіхи в роботі, отримання премій за виконання особливо важливих робіт, відсутність прогулів, відпусток без збереження заробітної плати, тривалої тимчасової непрацездатності, зауважень з боку адміністрації щодо строків і якості виконуваних завдань, обсяги виконуваних робіт тощо.
Інша вакантна робота, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації і досвіду пропонується в разі відсутності рівноцінної посади.
Рівень кваліфікації визначається в залежності від освіти працівника та здобутих ним навичок під час виконання робіт за певною спеціальністю, а продуктивність праці вимірюється певними виробничими (службовими) показниками.
Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників.
Тобто у першу чергу перевага на залишення на роботі надається особам, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці. І лише за умови встановлення, що у всіх працівників є рівні умови продуктивності праці і кваліфікації, можна аналізувати, хто з них має переважне право на залишення на роботі згідно з ч. 2 ст. 42 КЗпП України.
Крім того, при проведенні вивільнення орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, за його згодою на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника.
Саме такий правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 13.10.2021 року у справі №360/2308/20.
Прит виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що зміст спірного наказу не містить жодних обґрунтувань з приводу надання переваг звільненню перед переведенням по відношенню до позивача, таким чином відсутні підстави вважати, що при прийнятті оскаржуваного наказу було дотримано критерію обґрунтованості та як на час попередження про звільнення, так і на момент звільнення ОСОБА_1 , відповідач мав реальну можливість перевести позивача на посаду заступника начальника відділу державного контролю за безпекою на транспорті у Сумській області Слобожанського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки, враховуючи той факт, що така посада була вакантною.
Інші доводи апеляційної скарги на висновки колегії суддів не впливають.
При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 292, 293, 308, 310, 311, 313, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну Державної служби України з безпеки на транспорті залишити без задоволення, а рішення Сумського окружного адміністративного суду від 25 березня 2021 року, - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя (підпис)Л.В. Мельнікова
Судді(підпис) (підпис) С.С. Рєзнікова А.О. Бегунц
Постанова у повному обсязі виготовлена і підписана 26 листопада 2021 року.