Вирок від 26.11.2021 по справі 159/7062/19

Справа № 159/7062/19

Провадження № 1-кп/169/13/21

ТУРІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2021 року смт Турійськ

Турійський районний суд Волинської області в складі

головуючого судді ОСОБА_1 ,

з участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

представника потерпілого ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

обвинуваченого ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_6 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Ковелі Волинської області, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , працює начальником Ковельського управління водопровідно-каналізаційного господарства «Ковельводоканал», має вищу освіту, неодружений, є громадянином України, несудимий,

у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 191 Кримінального кодексу України,

ВСТАНОВИВ:

Органом досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 191 Кримінального кодексу України, за таких обставин.

ОСОБА_6 з 16 травня 2013 року по цей час працює на посаді начальника Ковельського управління водопровідно-каналізаційного господарства «Ковельводоканал» (далі - Ковельське УВКГ «Ковельводоканал»), призначений на вказану посаду наказом Ковельського міського голови ОСОБА_7 від 16 травня 2013 року на підставі контракту, укладеного з керівником підприємства, що є в міській комунальній власності, від 16 травня 2013 року.

Відповідно до пункту 1 розділу 1 «Загальні положення» контракту ОСОБА_6 зобов'язується безпосередньо і через адміністрацію підприємства здійснювати поточне управління (керівництво) підприємством, забезпечувати його високоприбуткову діяльність, ефективне використання і збереження закріпленого за підприємством майна.

Відповідно до пункту 6 розділу 2 «Права та обов'язки сторін» контракту ОСОБА_6 наділений організаційно-розпорядчими функціями, а саме: здійснює поточне (оперативне) керівництво підприємством, організовує його виробничо-господарську, соціально-побутову та іншу діяльність, забезпечує виконання завдань підприємства, передбачених законодавством, Статутом підприємства та цим контрактом, а відповідно до пункту 15 розділу 2 «Права та обов'язки сторін» контракту наділений адміністравтино-господарськими функціями, а саме: зобов'язаний користуватись правом розпорядження коштів підприємства, накладати на працівників стягнення відповідно до законодавства, та, виходячи з норми, що міститься в примітці до статті 364 Кримінального кодексу України, є службовою особою.

У той же час, ОСОБА_6 в порушення вищевказаних обов'язків, будучи службовою особою, вчинив дії, які виразились у розтраті чужого майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем.

Так, рішенням Ковельської міської ради від 24 грудня 2015 року № 3/4 «Про міський бюджет на 2016 рік» виділено Ковельському УВКГ «Ковельводоканал» на 2016 рік бюджетних асигнувань по КФК 180409 «Внески органів влади у статутний фонд» за рахунок коштів бюджету розвитку на суму 400 000 гривень.

Протягом 2016 року рішенням Ковельської міської ради № 15/3 від 27 жовтня 2016 року до Плану використання бюджетних коштів на 2016 рік внесено зміни в сторону збільшення бюджетних асигнувань на суму 2 032 000 гривень, а саме: збільшено розмір бюджетних асигнувань на суму 2 000 000 гривень (в тому числі на листопад - 1 000 000 гривень, на грудень - 1 000 000 гривень) в користь вищевказаного комунального підприємства.

На підставі довідки № 1/10 від 31 жовтня 2016 року, затвердженої начальником Ковельського УВКГ «Ковельводоканал» ОСОБА_6 , та в результаті збільшення бюджетних асигнувань 31 жовтня 2016 року за участю начальника Ковельського УВКГ «Ковельводоканал» ОСОБА_6 проведено засідання технічної ради підприємства з приводу розподілу коштів бюджетного призначення, за результатами проведення якого прийнято рішення про проведення закупівлі бувших у використанні транспортних засобів іноземного виробництва, підбір та пошук яких доручено начальнику гаража Ковельського УВКГ «Ковельводоканал» ОСОБА_8 .

Поряд із цим, в ході проведення досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_6 в період часу із 31 жовтня 2016 року по 08 грудня 2016 року, перебуваючи на посаді начальника Ковельського УВКГ «Ковельводоканал», використовуючи своє службове становище, діючи умисно всупереч інтересам служби, з метою розтрати бюджетних коштів в інтересах третіх осіб, особисто здійснював підшукування транспортних засобів, котрі заплановано закупити за бюджетні кошти, пошуком підставних осіб для подальшої перереєстрації таких транспортних засобів, а також особисто вів перемовини із фактичним власником рухомого майна з приводу вартості автомобіля.

Так, 02 грудня 2016 року ОСОБА_6 , продовжуючи свій злочиний умисел, спрямований на розтрату бюджетних коштів, знаходячись у місті Львові у невстановленому досудовим розслідуванням місці та час, здійснив розрахунок з фактичним власником автомобіля марки ISUZU D-МАХ, номер кузова НОМЕР_1 , 2011 року випуску, білого кольору, номерний знак НОМЕР_2 , - ОСОБА_9 , у сумі 12 700 доларів США, що згідно курсу НБУ станом на 02 грудня 2016 року становить відповідно 325 501 гривню, після чого, цього дня, приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_10 в якості підтвердження факту придбання ОСОБА_6 вищевказаного автомобіля було оформлено довіреність від імені ОСОБА_11 - формального власника автомобіля, на підставну особу, яку підшукав ОСОБА_6 , - ОСОБА_12 , згідно із якою останній надавалося право на укладення правочинів щодо користування та розпорядження (продажу, міни, здачі в оренду, позички, тощо) вищевказаним транспортним засобом та на підставі якої було знято з обліку зазначений транспортний засіб.

У подальшому 07 грудня 2016 року ОСОБА_6 , перебуваючи у невстановленому досудовим розслідуванням місці та час, видав доручення № 174, на підставі якого останній уповноважував начальника гаража Ковельського УВКГ «Ковельводоканал» ОСОБА_8 бути довіреною особою по придбанню та реєстрації автомобіля ISUZU D-МАХ, номер кузова НОМЕР_1 , а також наказ № 174 від 07 грудня 2016 року про призначення ОСОБА_8 як довіреної особи по питанню оформлення договору купівлі-продажу та реєстрації вищевказаного транспортного засобу.

За вказаним письмовим дорученням ОСОБА_6 08 грудня 2016 року між формальним власником транспортного засобу - ОСОБА_11 , інтереси якої за дорученням представляла ОСОБА_12 , та Ковельським УВКГ «Ковельводоканал» в особі ОСОБА_8 , який не усвідомлюючи протиправності своїх дій, а тому в злочинній змові з ОСОБА_6 не перебував, укладено договір купівлі-продажу 0742/2016/23286-392/16 транспортного засобу, який від імені власника транспортного засобу підписала ОСОБА_12 .

Відповідно до умов вищевказаного договору ОСОБА_11 зобов'язується передати у власність Ковельському УВКГ «Ковельводоканал» в особі ОСОБА_13 транспортний засіб марки ISUZU D-МАХ, номер кузова НОМЕР_3 , 2011 року випуску, білого кольору, номерний знак НОМЕР_2 за ціною 401 500 гривень.

На виконання умов вказаного договору сторонами підписано акт передачі транспортного засобу та в подальшому 09 грудня 2016 року на розрахунковий рахунок ОСОБА_14 на підставі платіжних доручень № 9, 10, 11 від 08 грудня 2016 року, підписаних ОСОБА_6 , Ковельським УВКГ «Ковельводоканал» перераховано кошти у сумі 401 500 гривень, що на 75 999 гривень перевищує фактичну ціну придбання вказаного транспортного засобу.

ОСОБА_6 шляхом зловживання своїм службовим становищем, маючи право оперативного управління бюджетними коштами, які виділені із Ковельського міського бюджету, надавши доручення підпорядкованим працівникам на придбання транспортного засобу за завищеною ціною, розтратив грошові кошти у сумі 75 999 гривень в інтересах третіх осіб, чим завдав збитки Ковельському місцевому бюджету на зазначену суму.

Вказана вище подія та дії ОСОБА_6 органом досудового розслідування кваліфіковано як умисні дії, які виразилися у розтраті чужого майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, - злочин, передбачений частиною другою статті 191 Кримінального кодексу України.

У межах цього кримінального провадження прокурором в інтересах держави в особі Ковельської міської ради було пред'явлено цивільний позов до ОСОБА_6 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок вчинення злочину.

Ухвалою Турійського районного суду Волинської області від 21 лютого 2020 року зазначену позовну заяву прокурора було залишено без руху та надано строк десять днів з дня отримання копії ухвали для усунення зазначених у ній недоліків.

Ухвалою Турійського районного суду Волинської області від 02 вересня 2020 року постановлено позовну заяву вважати неподаною і повернути прокурору у зв'язку з невиконанням вимог ухвали суду від 21 лютого 2020 року про залишення її без руху.

Судові засідання у цій справі неодноразово відкладалися за клопотаннями учасників справи у зв'язку з запровадженням у державі карантинних заходів.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 винуватим себе в пред'явленому обвинуваченні та вчиненні інкримінованого йому органом досудового розслідування злочину не визнав повністю.

Суду показав, що Ковельському УВКГ були виділені кошти з бюджету, зібрали на підприємстві технічну раду для прийняття рішення про освоєння коштів до закінчення року. Рада прийняла рішення про необхідність купівлі автомобілів, у зв'язку з чим механіку було доручено підшукати необхідні транспортні засоби. Через деякий час ОСОБА_15 через ОСОБА_16 знайшов автомобілі на сайті «Авторіа». Він, як керівник, дзвонив до продавців з метою уточнити можливість продажу автомобілів по перерахунку, однак всі сказали, що лише за готівку або частково по перерахунку. Вивчивши питання, вирішили придбати для підприємства автомобіль ISUZU D-МАХ з технологічною установкою по очистці трубопроводів. Безека взяв на себе зобов'язання придбати цей автомобіль і продати підприємству. Їздив з водієм у місто Львів у відрядження, під час якого вони заїжджали на автостоянку, де стояв автомобіль, бачив його, розмову про технічний стан вів його водій. З ОСОБА_17 не спілкувався, хто був власником не пам'ятає, купівлею займався ОСОБА_15 . Перерахунок коштів було здійснено бухгалтерією підприємства після проведення оцінки транспортного засобу. Окрім ISUZU D-МАХ, підприємством в цей же ж період в межах виділених коштів було придбано ще два автомобілі. Вказував, що жодних порушень законодавства при купівлі зазначеного транспортного засобу ним, як керівником підприємства, допущено не було.

Представник потерпілого ОСОБА_4 , будучи допитаним у судовому засіданні, показав суду, що в Ковельську міську раду надійшов лист старшого слідчого Головного управління Національної поліції у Волинській області від 05 листопада 2019 року. У листі було вказано, що здійснюється досудове розслідування щодо ОСОБА_6 у кримінальному провадженні № 12017030130001338 від 26 грудня 2017 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 191 Кримінального кодексу України. Також коротко викладено обставини правопорушення і положення Кримінального процесуального кодексу України, якими регламентовано статус і права потерпілого. Оскільки справа стосується безпосередньо коштів громади, то міський голова надав йому доручення підготувати заяву про залучення Ковельської міської ради до кримінального провадження як потерпілого. Щодо подання цивільного позову було прийнято рішення пред'явити його пізніше виключно у разі доведеності в судовому порядку вини ОСОБА_6 та розміру заподіяних місцевій громаді збитків. Заяву підготував та надіслав слідчому.

Пізніше надійшов ще один лист слідчого від 15 листопада 2019 року з проханням висловити позицію потерпілого щодо подання цивільного позову до підозрюваного ОСОБА_6 . На цей лист було надано відповідь про відсутність, на думку потерпілого, підстав для подання позову, оскільки в Україні діє презумпція невинуватості і винуватість ОСОБА_6 не встановлено вироком суду. 18 листопада 2019 року слідчий вручив йому постанову про залучення міської ради як потерпілого у цьому кримінальному провадженні та повідомлення про завершення досудового розслідування. Про обставини купівлі підприємством «Ковельводоканал» автомобілів, зокрема, й ISUZU D-МАХ, виділення для цього коштів йому нічого невідомо. Про існування кримінального провадження міська рада дізналася виключно з зазначених вище листів слідчого.

Заслухавши сторін та учасників судового провадження, повно, всесторонньо, об'єктивно проаналізувавши зібрані та досліджені в ході судового розгляду докази в їх сукупності, суд дійшов до такого висновку.

Відповідно до вимог частини першої статті 22 Кримінального процесуального кодексу України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта (частина перша статті 337 Кримінального процесуального кодексу України).

Частиною другою статті 191 Кримінального кодексу України передбачено кримінальну відповідальність за привласнення, розтрату або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем.

Сторона обвинувачення як на докази, що підтверджують винуватість ОСОБА_6 за частиною другою статті 191 Кримінального кодексу України, посилалася на такі документи та показання свідків, які були досліджені під час судового розгляду:

витяг з ЄРДР з кримінального провадження № 12017030130001338 від 13 березня 2017 року (а. к. п. 1 т. 1);

постанову про виділення матеріалів досудового розслідування в окреме провадження від 26 грудня 2017 року (а. к. п. 3-9 т. 1);

ухвалу слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 грудня 2016 року про тимчасовий доступ до речей і документів (а. к. п. 16 т. 1);

протокол тимчасового доступу до речей і документів від 12 січня 2017 року (а. к. п. 10-24 т. 1);

опис речей і документів, які були вилучені на підставі ухвали слідчого судді, від 12 січня 2017 року (а. к. п. 25-28 т. 1);

протокол засідання технічної ради Ковельського УВКГ «Ковельводоканал» від 31 жовтня 2016 року (а. к. п. 29-30 т. 1);

Генеральний договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 004/006/1600007-41/16 від 31 березня 2016 року та додаток № 2 до договору Перелік транспортних засобів (а. к. п. 31-34 т. 1);

заяви на обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 31 березня 2016 року, додаткові договори до Генерального договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 004/006/1600007-41/16 з додатками № 2 до додаткових договорів Перелік транспортних засобів (а. к. п. 35-41 т. 1);

договір купівлі-продажу транспортного засобу 0742/2016/232868-392/16 від 08 грудня 2016 року та акт приймання-передачі до вказаного договору (а. к. п. 42-44 т. 1);

платіжні доручення № 9, 10, 11 від 08 грудня 2016 року (а. к. п. 45-47 т. 1);

накладну № 1 від 08 грудня 2016 року (а. к. п. 48 т. 1);

доручення Ковельського УВКГ «Ковельводоканал» № 174 від 07 грудня 2016 року (а. к. п. 49 т. 1);

наказ Ковельського УВКГ «Ковельводоканал» «Про призначення довіреної особи» № 174 від 07 грудня 2016 року (а. к. п. 50 т. 1);

висновок № 635 експертного автотоварознавчого дослідження з оцінки транспортного засобу від 08 грудня 2016 року (а. к. п. 51-53 т. 1);

роздруківки з сайту «Avtoria» (а. к. п. 54-56 т. 1);

акти приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів від 12 грудня 2016 року (а. к. п. 57-58 т. 1);

наказ Ковельського УВКГ «Ковельводоканал» «Про введення в експлуатацію основних засобів» № 179 від 12 грудня 2016 року (а. к. п. 59 т. 1);

ухвалу слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 січня 2017 року про тимчасовий доступ до речей і документів (а. к. п. 134 т. 1);

протокол тимчасового доступу до речей і документів від 23 лютого 2017 року (а. к. п. 138-139 т. 1);

опис речей і документів, які були вилучені на підставі ухвали слідчого судді, від 23 лютого 2017 року (а. к. п. 140-141 т. 1);

заяву № 104244882 на реєстрацію транспортного засобу від 19 жовтня 2016 року (а. к. п. 142 т. 1);

сертифікат відповідності (а. к. п. 148 т. 1);

протокол огляду документів від 14 листопада 2019 року (а. к. п. 149 т. 1);

ухвалу слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 березня 2017 року про тимчасовий доступ до речей і документів (а. к. п. 151 т. 1);

протокол тимчасового доступу до речей і документів від 15 березня 2017 року (а. к. п. 152-155 т. 1);

заяву № 109273009 від 8 грудня 2016 року на реєстрацію транспортного засобу (а. к. п. 156 т. 1);

довідку про перебування транспортного засобу на військовому обліку № 160 від 08 грудня 2016 року (а. к. п. 159 т. 1);

облікову картку № НОМЕР_4 від 06 грудня 2016 року (а. к. п. 160 т. 1);

платіжне доручення № 8362 від 08 грудня 2016 року (а. к. п. 161 т. 1);

протокол огляду документів від 14 листопада 2019 року (а. к. п. 174 т. 1);

договір купівлі-продажу № 612 від 13 жовтня 2016 року (а. к. п. 182-183 т. 1);

акт прийняття-передачі № 612 від 13 жовтня 2016 року (а. к. п. 184 т. 1);

акт огляду реалізованого транспортного засобу № 7006/16/000067 від 13 жовтня 2016 року (а. к. п. 185 т. 1);

митну декларацію (а. к. п. 186 т. 1);

картку № 38091508 (а. к. п. 188 т. 1);

висновок експертного дослідження № 14/4641/19243 від 15 жовтня 2016 року (а. к. п. 147 т. 1);

висновок експерта № 59 від 26 червня 2018 року (а. к. п. 209-212 т. 1);

витяг з ЄРДР з кримінального провадження № 42017031110000023 від 13 березня 2017 року (а. к. п. 1 т. 2);

ухвали слідчого судді Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 31 березня 2017 року про тимчасовий доступ до речей і документів (а. к. п. 12-13, 16-17, 22-23, 27-28 т. 2);

протоколи тимчасового доступу до речей і документів від 21 квітня 2017 року (а. к. п. 30, 31 т. 2);

ухвалу слідчого судді Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 22 травня 2017 року про тимчасовий доступ до речей і документів (а. к. п. 38-39 т. 2);

протокол тимчасового доступу до речей і документів від 14 червня 2017 року (а. к. п. 41 т. 2);

ухвалу слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 2 березня 2017 року про тимчасовий доступ до речей і документів (а. к. п. 43 т. 2);

протокол тимчасового доступу до речей і документів від 15 березня 2017 року та опис речей і документів від 15 березня 2017 року (а. к. п. 44-46 т. 2);

ухвалу слідчого судді Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 29 червня 2017 року про тимчасовий доступ до речей і документів (а. к. п. 50-52 т. 2);

протокол тимчасового доступу до речей і документів від 29 липня 2017 року та опис речей і документів від 29 липня 2017 року (а. к. п. 53-54 т. 2);

довіреності від 02 грудня 2016 року, 01 жовтня 2016 року (а. к. п. 70, 71 т. 2);

протокол огляду документів від 14 листопада 2019 року (а. к. п. 76 т. 2);

ухвалу слідчого судді Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 29 червня 2017 року про тимчасовий доступ до речей і документів (а. к. п. 103-104 т. 2);

витяги з ЄРДР з кримінального провадження № 12017030130001338 від 26 грудня 2017 року (а. к. п. 111-114 т. 2);

ухвалу слідчого судді Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 10 серпня 2018 року про призначення проведення позапланової ревізії (а. к. п. 122-123 т. 2);

постанову слідчого про призначення проведення позапланової ревізії від 14 серпня 2018 року (а. к. п. 124-125 т. 2);

лист про результати ревізії від 01 жовтня 2018 року (а. к. п. 127-128 т. 2);

акт позапланової виїзної ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Ковельського УВКГ «Ковельводоканал» № 19-23/014 від 17 вересня 2018 року (а. к. п. 131-153 т. 2);

ухвалу слідчого судді Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 27 серпня 2018 року про тимчасовий доступ до документів (а. к. п. 157 т. 2);

протокол тимчасового доступу до речей і документів та опис вилучених речей і документів від 12 вересня 2018 року (а. к. п. 162-164 т. 2);

протокол огляду предметів від 14 листопада 2019 року з роздруківкою дзвінків, азимутів ретрансляційних антен та адрес їх розташування (а. к. п. 166-227 т. 2);

лист Служби безпеки України від 20 червня 2018 року (а. к. п. 1 т. 3);

ухвалу слідчого судді Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 26 червня 2018 року про тимчасовий доступ до документів (а. к. п. 2 т. 3);

протокол тимчасового доступу до речей і документів та опис вилучених речей і документів від 3 серпня 2018 року (а. к. п. 3-6 т. 3);

протокол огляду предметів від 14 листопада 2019 року та інформацію про рух коштів (а. к. п. 7-16 т. 3);

висновок експертів № 8916 від 28 січня 2019 року (а. к. п. 28-33 т. 3);

заяву № 109273009 від 08 грудня 2016 року на реєстрацію транспортного засобу (а. к. п. 35 т. 3);

висновок експертів № 8916 від 28 січня 2019 року (а. к. п. 28-33 т. 3);

висновок № 625 експертного автотоварознавчого дослідження від 08 грудня 2016 року з додатками (а. к. п. 36-44 т. 3);

протоколи пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 19 жовтня 2018 року з довідкою (а. к. п. 108-112 т. 3);

журнал судового засідання, аудіо і відеозапис судового засідання від 26 лютого 2019 року допиту свідка ОСОБА_9 та протокол огляду предметів від 14 листопада 2019 року зі стенограмою допиту свідка ОСОБА_9 (а. к. п. 149-168 т. 3);

витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 26 грудня 2017 року (а. к. п. 5 т. 4);

ухвалу Волинського апеляційного суду від 20 вересня 2019 року (а. к. п. 20-21 т. 4);

ухвалу апеляційного суду Волинської області від 19 жовтня 2016 року (а. к. п. 23-24 т. 4);

протокол про зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж від 27 грудня 2016 року з аудіозаписом розмов (а. к. п. 28-35 т. 4);

протокол огляду від 20 вересня 2019 року (а. к. п. 38-39 т. 4);

зміни до додатків до рішень Ковельської міської ради «Про міський бюджет на 2016 рік (а. к. п. 103-111 т. 4);

протокол тимчасового доступу до речей і документів від 17 жовтня 2019 року, опис речей і документів від 17 жовтня 2019 року, платіжні доручення від 08 грудня 2016 року (а. к. п. 135-139 т. 4);

показання свідків ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_8 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_11 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_12 , ОСОБА_29 , ОСОБА_9 , ОСОБА_30 , які були допитані в судовому засіданні під час розгляду цього кримінального провадження.

Інші наявні в матеріалах кримінального провадження письмові докази, що були надані прокурором суду в 4 томах, не стосуються пред'явленого ОСОБА_6 обвинувачення і за клопотанням прокурора не досліджувалися судом.

Свідок обвинувачення ОСОБА_31 не був допитаний і з цього приводу суд вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до частини третьої статті 23 Кримінального процесуального кодексу України сторона обвинувачення зобов'язана забезпечити присутність під час судового розгляду свідків обвинувачення з метою реалізації права сторони захисту на допит перед незалежним та неупередженим судом.

Частиною другою статті 327 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що прибуття в суд свідка забезпечується стороною кримінального провадження, яка заявила клопотання про його виклик. Суд сприяє сторонам кримінального провадження у забезпеченні явки зазначених осіб шляхом здійснення судового виклику.

Всупереч зазначеним положенням процесуального закону стороною обвинувачення не було забезпечено прибуття свідка ОСОБА_32 в судове засідання.

При цьому, з матеріалів кримінального провадження видно, що судове засідання неодноразово відкладалося за клопотанням прокурора для виклику свідка ОСОБА_32 з направленням на адресу проживання свідка судових повісток та роз'ясненням прокурору обов'язку забезпечення явки вказаного свідка.

Проте, у судові засідання зазначений свідок не з'являвся.

Ухвалою суду від 12 січня 2021 року до свідка ОСОБА_32 було застосовано привід (а. к. п. 21, т. 2), який органом поліції виконано не було і про причини невиконання суд не повідомлено.

Крім того, у судовому засіданні 17 червня 2021 року прокурор зняв клопотання про виклик свідка ОСОБА_32 у зв'язку з тим, що сторона обвинувачення не має можливості забезпечити його явку в судове засідання (а. к. п. 103, т. 2).

У судовому засіданні 19 липня 2021 року прокурор, посилаючись на важливість показань свідка ОСОБА_32 та вказуючи, що сторона обвинувачення забезпечить його явку, повторно заявив клопотання про виклик вказаного свідка, яке з метою повноти судового розгляду судом було задоволено (а. к. п. 109, т. 2).

Проте, в судові засідання 13 вересня, 05 жовтня, 22 жовтня, 18 листопада 2021 року сторона обвинувачення не забезпечила прибуття свідка.

Таким чином, судом було вжито всіх необхідних і передбачених процесуальним законом заходів для повідомлення свідка та його явки до суду, однак сторона обвинувачення не забезпечила прибуття свідка в судове засідання, а суд не має права вживати активних дій для забезпечення явки свідків обвинувачення, оскільки це суперечитиме засадам об'єктивності і неупередженості суду, відображеної, зокрема, у частині шостій статті 22 Кримінального процесуального кодексу України.

Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 11 серпня 2020 року у справі № 288/113/15-к.

З обвинувального акту видно, що ОСОБА_6 органом досудового розслідування обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 191 Кримінального кодексу України.

Відомості про кримінальне правопорушення внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) 26 грудня 2017 року за № 12017030130001338, правова кваліфікація - частина третя статті 191 Кримінального кодексу України, підстава внесення - самостійне виявлення прокурором кримінального правопорушення (а. к. п. 5, т. 4).

Постановою слідчого від 19 вересня 2019 року кримінальне провадження перекваліфіковано на частину другу статті 191 Кримінального кодексу України (а. к. п. 36-37, т. 4), а 20 вересня 2019 року складено повідомлення про підозру ОСОБА_6 у вчинення зазначеного кримінального правопорушення (а. к. п. 45-46, т. 4).

Відповідно до положень пункту 3 статті 477 Кримінального процесуального кодексу України (в редакції, чинній на день внесення відомостей до ЄРДР у цьому кримінальному провадженні) кримінальним провадженням у формі приватного обвинувачення є провадження, яке може бути розпочате слідчим, прокурором лише на підставі заяви потерпілого щодо кримінальних правопорушень, передбачених, зокрема, статтею 191 Кримінального кодексу України (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем, крім вчиненого організованою групою, або шкода від якого завдана державним інтересам) у випадку, якщо вони вчинені особою, яка щодо потерпілого була найманим працівником і завдала шкоду виключно власності потерпілого.

З матеріалів кримінального провадження видно, що ОСОБА_6 з 16 травня 2013 року по день ухвалення цього вироку працює за контрактом на посаді начальника Ковельського УВКГ «Ковельводоканал», яке згідно з статутом є комунальним унітарним комерційним підприємством, заснованим на комунальній власності територіальної громади міста Ковеля Волинської області (а. к. п. 87-100, т. 4).

Пунктом 10.3.2 статуту передбачено, що призначення та звільнення керівника підприємства належить до виключної компетенції засновника - Ковельської міської ради.

Потерпілим у цьому кримінальному провадженні є Ковельська міська рада, голова якої ОСОБА_7 14 листопада 2019 року подав слідчому заяву про залучення Ковельської міської ради як потерпілого (а. к. п. 174-175, т. 4).

Аналіз наведених обставин дає підстави для висновку, що ОСОБА_6 в контексті положень пункту 11 статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» є найманим працівником, інкриміноване йому кримінальне правопорушення за частиною другою статті 191 Кримінального кодексу України належало на час внесення відомостей в ЄРДР до кримінальних проваджень у формі приватного обвинувачення і відповідно до положень частини четвертої статті 26, статті 477 Кримінального процесуального кодексу України могло бути розпочате лише на підставі заяви потерпілого.

Статтею 2 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі № 288/1158/16 вказано на те, що «критерієм розмежування кримінальних проваджень у формі приватного та публічного обвинувачення є зумовлене характером і наслідками протиправного діяння співвідношення публічного і приватного інтересу як об'єктів кримінально-правового захисту. Від такого співвідношення залежать передбачені законом способи вирішення конфлікту між винним і потерпілим, у тому числі можливість його розв'язання без застосування заходів кримінальної репресії.

Попри суспільну небезпечність кримінальних правопорушень приватного обвинувачення, як і будь-яких інших злочинів, їх визначальною ознакою є домінування приватного інтересу над публічним, яке надає вирішального значення волевиявленню потерпілого для притягнення чи непритягнення особи до кримінальної відповідальності. Головна ідея запровадження цієї особливої кримінальної процедури у правову систему України полягає в тому, що законодавець надає пріоритет свободі особистості у царині, яка віддана на розсуд індивіда і не може бути об'єктом втручання держави.

Злочини, кримінальне провадження щодо яких здійснюється у формі приватного обвинувачення, завдають шкоди головним чином інтересам окремих осіб, здебільшого, не є тяжкими і зумовлені локальними конфліктами, їх небезпека для держави й суспільства не є значною, а порушені права потерпілих можуть бути ефективно захищені як за допомогою кримінально-правових механізмів, так і в альтернативний спосіб. Завдана цим особам шкода зазвичай не має непоправного характеру, і становище, яке вони мали до вчинення посягання, може бути поновлено, в тому числі, шляхом порозуміння, примирення, компенсації й іншим чином без застосування встановлених державою заходів примусу.

У цих випадках, які є винятками із засади публічності, законодавець надає потерпілому можливість вибору одного з альтернативних варіантів поведінки у відповідь на вчинення щодо нього кримінального правопорушення: ініціювати перед компетентними органами притягнення винного до кримінальної відповідальності, врегулювати кримінально-правовий спір на основі взаємного порозуміння або ж не вдаватися до жодних дій.

Обираючи спосіб реагування на злочин, потерпілий, користуючись свободою розсуду, самостійно вирішує питання про те, наскільки це протиправне діяння зачіпає його інтереси, наскільки ефективним для їх захисту буде звернення до процедури кримінального судочинства, а в разі початку такої процедури - чи доцільно її продовжувати. Заява потерпілого свідчить про його рішення захистити власні інтереси шляхом здійснення кримінального провадження.

Волевиявлення потерпілого про притягнення винного до кримінальної відповідальності є необхідною рушійною силою здійснення кримінального провадження у формі приватного обвинувачення, яке відповідно до статті 477 Кримінального процесуального кодексу України може бути розпочате лише на підставі заяви потерпілого, а в разі його відмови від обвинувачення згідно із частиною четвертою статті 26, пунктом 7 частини першої статті 284 цього Кодексу підлягає безумовному закриттю (за винятком кримінальних проваджень щодо злочинів, пов'язаних з домашнім насильством).

Зазначений законодавчий підхід покликаний сприяти врегулюванню виниклого у зв'язку зі злочином конфлікту між підозрюваним (обвинуваченим) та потерпілим і є проявом диспозитивності як загальної засади кримінального провадження. Зміст цієї засади розкривається у статті 26 Кримінального процесуального кодексу України і полягає у свободі сторін використовувати свої права у межах та у спосіб, що передбачені цим Кодексом.

Волевиявлення потерпілого у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення є вирішальним у питаннях щодо початку та припинення (закриття) такого провадження. Виникнення у потерпілого права відмови від обвинувачення у такому провадженні нерозривно пов'язане із моментом реалізації початку досудового розслідування, і кримінальним процесуальним законом не передбачено можливості обмеження названого права потерпілого в цьому провадженні.

Розрив реалізації положень засади диспозитивності, закріпленої у частині четвертій статті 26 Кримінального процесуального кодексу України, є недопустимим.

Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 149/3394/18.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 29 червня 2010 року у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини зазначив, що «одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями» (абзац 3 підпункту 3.1 пункту 3).

У рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 Конституційний Суд вказав, що із конституційних принципів рівності та справедливості випливає вимога визначеності, ясності й недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі (абзац 2 підпункту 5.4 пункту 5).

Під час судового розгляду цього кримінального провадження встановлено, що Ковельська міська рада не зверталася до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення і про наявність цього кримінального провадження їй стало відомо лише з листа слідчого від 05 листопада 2019 року, в якому останній просив міського голову забезпечити явку уповноваженої особи та проінформувати, у які терміни міською радою буде пред'явлено цивільний позов про відшкодування збитків (а. к. п. 169-170, т. 4).

Крім того, у судовому засіданні представник потерпілого ОСОБА_4 стверджував, що Ковельська міська рада не вважає, що їй діями ОСОБА_6 завдано шкоди, у зв'язку з чим пред'явлений у цьому кримінальному провадженні прокурором позов в інтересах Ковельської міської ради про відшкодування завданої злочином шкоди не підтримав і позов ухвалою суду був повернутий прокурору.

Кримінальне провадження № 12017030130001338 від 26 грудня 2017 року розпочато на підставі самостійного виявлення прокурором кримінального правопорушення за відсутності заяви потерпілого, що є грубим порушенням загальних засад кримінального провадження та вимог частини четвертої статті 26, статті 477 Кримінального процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 9 Кримінального процесуального кодексу України однією із ключових засад здійснення кримінального провадження визначено законність, що додатково забезпечується гарантією, визначеною в частині третій статті 62 Конституції України, згідно з якою обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Кримінальний процесуальний кодекс України не містить вичерпного переліку підстав, за наявності яких докази мають визнаватися недопустимими, натомість надає право суду вирішувати питання їх допустимості чи недопустимості у порядку, передбаченому статтею 89 Кримінального процесуального кодексу України. Зокрема, питання допустимості доказів вирішує суд під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення. Сторони кримінального провадження, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, мають право під час судового розгляду подавати клопотання про визнання доказів недопустимими, а також наводити заперечення проти визнання доказів недопустимими.

Як видно зі змісту рішення Конституційного Суду України в справі від 20 жовтня 2011 року № 1-31/2011 за конституційним поданням Служби безпеки України щодо офіційного тлумачення положення частини третьої статті 62 Конституції України, аналізуючи положення «обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах одержаних незаконним шляхом», Конституційний Суд України дійшов висновку, що обвинувачення у вчиненні злочину не може бути обґрунтоване фактичними даними, одержаними в незаконний спосіб, а саме: з порушенням конституційних прав і свобод людини і громадянина; з порушенням встановлених законом порядку, засобів, джерел отримання фактичних даних; не уповноваженою на те особою тощо. Відповідно до пункту 3.2 цього рішення визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.

Визначення допустимості пов'язано з вирішенням питання про те, чи передбачено законом таке джерело відомостей про факти, чи дотримано вимог його виявлення, закріплення і як вплинули на достовірність відомостей процесуальні порушення, якщо вони були допущені.

Одним із завдань кримінального провадження, визначених статтею 2 Кримінального процесуального кодексу України, є застосування належної правової процедури до кожного учасника кримінального провадження, що відноситься до складових елементів принципу верховенства права та передбачає, у тому числі, щоб повноваження органів публічної влади були визначені приписами права, і вимагає, щоб посадовці мали дозвіл на вчинення дії, і надалі діяли в межах наданих їм повноважень.

Застосування належної правової процедури у кримінальному провадженні - це встановлені кримінальним процесуальним законодавством способи реалізації норм кримінального процесуального права, що забезпечують досягнення цілей правового регулювання кримінальних процесуальних відносин у сфері порядку досудового розслідування та судового розгляду. Воно означає не лише те, що всі дії процесуальних суб'єктів мають відповідати вимогам закону, виникати із наявних повноважень і перебувати в адекватному співвідношенні з конкретним процесуальним завданням, яке виникає в певний момент досудового розслідування і судового розгляду кримінального провадження. Таке адекватне співвідношення приводить до принципу пропорційності.

Належна правова процедура має застосовуватися як під час судового розгляду, так і на стадії досудового розслідування.

Недотримання належної правової процедури тягне за собою порушення гарантованого кожному статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий суд, а наслідком недотримання належної правової процедури як складового елементу принципу верховенства права є визнання доказів, одержаних в ході досудового розслідування, недопустимими як таких, що зібрані з порушенням установленого законом порядку (постанова Верховного Суду від 24 травня 2021 року у справі № 640/5023/19.

Частиною другою статті 17 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.

Статтею 91 Кримінального процесуального кодексу України передбачено обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, а відповідно до вимог статті 92 Кримінального процесуального кодексу України обов'язок доказування цих обставин покладається на сторону обвинувачення. Саме сторона обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів винуватість особи поза розумним сумнівом, чого в цьому кримінальному провадженні зроблено не було.

Таким чином, повно, всесторонньо, об'єктивно проаналізувавши й оцінивши кожний доказ із точки зору належності, допустимості і достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, враховуючи, що інкримінований ОСОБА_6 злочин на час його вчинення та внесення відомостей до ЄРДР належав до категорії приватного обвинувачення, потерпілий заяву про вчинення злочину у встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України не подавав і початок кримінального переслідування ОСОБА_6 не ініціював, орган досудового розслідування всупереч засаді диспозитивності порушив кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 самостійно, то суд дійшов висновку, що зібрані у цьому кримінальному провадженні стороною обвинувачення докази, на які прокурор посилався у судовому засіданні як на докази підтвердження винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 191 Кримінального кодексу України, є недопустимими, а обвинувачення ОСОБА_6 за вказаною статтею кримінального закону - недоведеним, що дає обґрунтовані та достатні підстави для виправдання ОСОБА_6 на підставі пункту 3 частини першої статті 373 Кримінального процесуального кодексу України, яким передбачено, що виправдувальний вирок ухвалюється у разі недоведеності в діянні обвинуваченого складу кримінального правопорушення.

Жодних розумних сумнівів щодо відсутності підстав для виправдання обвинуваченого у суду немає та будь-які належні, допустимі, достатні і беззаперечні докази на спростування вищевказаного відсутні.

У судовому засіданні 18 листопада 2021 року прокурор подав заперечення проти клопотання сторони захисту про визнання доказів недопустимими.

Заперечення мотивовані тим, що ОСОБА_6 не є найманим працівником щодо потерпілого і вчиненим ним злочином шкоду завдано державним інтересам, що, в свою чергу, виключає інкримінований ОСОБА_6 злочин із категорії злочинів приватного обвинувачення і підтверджує законність внесення 26 грудня 2017 року відомостей до ЄРДР на підставі самостійного виявлення прокурором кримінального правопорушення та допустимість зібраних у цьому кримінальному провадженні доказів.

Такі заперечення суд до уваги не приймає з таких підстав.

Обґрунтування належності ОСОБА_6 до найманих працівників по відношенню до потерпілого (Ковельської міської ради) викладено вище у мотивувальній частині цього вироку.

Регулювання відносин власності закріплено в Конституції України, яка визначила коло об'єктів і суб'єктів права власності (статті 13, 41, 142, 143), рівність усіх суб'єктів права власності, гарантії права власності й обов'язки власників (статті 13, 41) та встановила, що правовий режим власності має визначатися виключно законами України (пункт 7 частини першої статті 92).

Цивільним кодексом України встановлено види власності, серед яких окремо визначено як державну, так і комунальну власність.

У статті 326 Цивільного кодексу України зазначено, що в державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Згідно зі статтею 327 Цивільного кодексу України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Зі змісту наведених статей видно, що на законодавчому та конституційному рівнях комунальну власність принципово відокремлено від державної власності, комунальна власність не входить до складу державної і є самостійним об'єктом права власності.

Відповідно до Розділу І «Загальні положення» статуту Ковельського УВКГ «Ковельводоканал» підприємство створено рішенням Ковельської міської ради № 13/17 від 20 жовтня 1999 року на підставі Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», є комунальним унітарним комерційним підприємством, заснованим на комунальній власності територіальної громади міста Ковеля Волинської області і підпорядковане Ковельській міській раді (а. к. п. 89, т. 4).

Отже, Ковельське УВКГ «Ковельводоканал» є комунальним, а не державним підприємством, у зв'язку з чим вищевказані заперечення прокурора є безпідставними і голослівними.

Будь-яких доказів про те, що діями ОСОБА_6 заподіяно збитків саме державі та державним інтересам прокурор суду не надав.

Такі висновки цілком узгоджуються із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 17 грудня 2019 року у справі № 755/27642/14-к, від 05 лютого 2020 року у справі № 333/3085/17.

Доводи прокурора про те, що представник потерпілого під час досудового розслідування та судового розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_6 від підтримання обвинувачення не відмовився, є безпідставними, оскільки під час судового розгляду достовірно встановлено, що представник потерпілого стосовно ОСОБА_6 в правоохоронні органи заяву про вчинення кримінального правопорушення не подавав і Ковельська міська рада претензій матеріального характеру до останнього не має.

Враховуючи, що це провадження було розпочато за відсутності заяви потерпілого про вчинення щодо нього кримінального правопорушення, що належить до категорії приватного обвинувачення, і такої заяви не було подано й під час судового розгляду, то у потерпілого не виникло право на відмову від підтримання обвинувачення.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 17 грудня 2019 року у справі № 755/27642/14-к.

Посилання прокурора на те, що відповідно до Закону України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексу України з метою реалізації положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами», який прийнятий 06 грудня 2017 року та набрав чинності 11 січня 2019 року, виключено пункт 3 статті 477 Кримінального процесуального кодексу України, не мають правового значення для розгляду цього кримінального провадження, оскільки внесення відомостей в ЄРДР прокурором та проведення досудового розслідування стосовно ОСОБА_6 здійснювалося під час дії пункту 3 статті 477 Кримінального процесуального кодексу України та належності злочину, передбаченого статтею 191 Кримінального кодексу України (крім вчиненого організованою групою, або шкода від якого завдана державним інтересам), до кримінальних проваджень у формі приватного обвинувачення.

В умовах зазначених змін процесуального законодавства з урахуванням вимог частини першої статті 8 Кримінального процесуального кодексу України про те, що кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, обґрунтованим є надання пріоритету застосуванню положень статті 8, частини четвертої статті 26 Кримінального процесуального кодексу України перед приписами частини першої статті 5 Кримінального процесуального кодексу України про дію цього кодексу в часі.

До такого висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 21 серпня 2019 року у справі № 149/3394/18, від 16 вересня 2019 року у справі № 127/331/18.

Крім того, суд звертає увагу на те, що після внесення вищевказаних змін до процесуального закону прокурор не був позбавлений можливості у разі наявності, на його думку, для цього підстав розпочати досудове розслідування у встановленому діючим Кримінальним процесуальним кодексом України порядку.

Строк дії запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання, застосованого до ОСОБА_6 під час досудового розслідування ухвалою слідчого судді від 07 листопада 2019 року (а. к. п. 162 т. 4), у встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України порядку не продовжувався, сторона обвинувачення відповідних клопотань не подавала.

Питання про долю речових доказів суд вирішує відповідно до вимог статті 100 Кримінального процесуального кодексу України.

Враховуючи, що судом ухвалюється виправдувальний вирок, то процесуальні витрати за проведення експертиз у розмірі 5577 гривень стягненню з обвинуваченого не підлягають та їх слід віднести за рахунок держави.

Керуючись статтями 368, 370, 373, 374 Кримінального процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Визнати невинуватим ОСОБА_6 у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 191 Кримінального кодексу України, та виправдати у зв'язку з недоведеністю в його діянні складу злочину, передбаченого частиною другою статті 191 Кримінального кодексу України.

Речові докази:

- договір купівлі-продажу автомобіля № 169/14 від 04 серпня 2014 року;

- акт приймання-передачі транспортного засобу від 05 серпня 2014 року;

- генеральний договір № 051-94/14 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 19 серпня 2014 року з додатками № 1, 2;

- рахунок № 09 від 01 серпня 2014 року ТОВ «ПPIOP КОНТРАКТ»;

- висновок експертного дослідження № 16 від 01 серпня 2014 року;

- акт технічного стану транспортного засобу або його складової частини, що має ідентифікаційний номер, від 01 серпня 2014 року;

- рахунок фактура № 518213-14 від 06 серпня 2014 року про оплату послуг та накладна № 518213-14 від 06 серпня 2014 року «Про видачу спецпродукції УДАІ УМВС України у Волинській області»;

- акт виконаних робіт № 518213-14 від 06 серпня 2014 року «Про надання платних, послуг УДАІ УМВС України у Волинській області»;

- копію платіжного доручення № 18 від 04 серпня 2014 року;

- акт введення в експлуатацію основних засобів від 20 серпня 2014 року;

- договір купівлі-продажу транспортного засобу № 58-378/16 від 29 листопада 2016 року;

- акт приймання-передачі до договору купівлі-продажу транспортного засобу № 58-378/16 від 29 листопада 2016 року;

- видаткову накладну № РН-0000058 від 29 листопада 2016 року;

- платіжне доручення № 2 від 29 листопада 2016 року;

- акт приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів від 26 грудня 2016 року;

- договір купівлі-продажу транспортного засобу № 0742/2016/220192-387/16 від 01 грудня 2016 року;

- накладну № 1 від 01 грудня 2016 року;

- акт приймання-передачі до договору купівлі-продажу транспортного засобу № 0742/2016/220192 від 01 грудня 2016 року;

- висновок експертного дослідження № 10 від 02 грудня 2016 року;

- платіжні доручення № 3, № 4, № 5 від 01 грудня 2016 року;

- копію наказу № 172 від 05 грудня 2016 року;

- акт приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів від 05 грудня 2016 року;

- договір купівлі-продажу транспортного засобу № 0742/2016/232868-392/16 від 08 грудня 2016 року;

- платіжні доручення № 9, № 10, № 11 від 08 грудня 2016 року;

- накладну № 1 від 08 грудня 2016 року;

- акт приймання-передачі до договору купівлі-продажу транспортного засобу № 0742/2016/232868 від 08 грудня 2016 року;

- копію наказу № 174 від 07 грудня 2016 року «Про призначення довіреної особи»;

- копію доручення № 174 від 07 грудня 2016 року;

- висновок № 635 експертного автотоварознавчого дослідження з оцінки транспортного засобу від 08 грудня 2016 року;

- договір купівлі-продажу транспортного засобу № 0742/2016/232922-391/16 від 08 грудня 2016 року;

- платіжні доручення № 6, № 7, № 8 від 08 грудня 2016 року;

- накладну № 2 від 08 грудня 2016 року;

- акт приймання-передачі до договору купівлі-продажу транспортного засобу № 0742/2016/232922 від 08 грудня 2016 року;

- копію наказу № 175 від 08 грудня 2016 року «Про призначення довіреної особи»;

- копію доручення № 175 від 08 грудня 2016 року;

- висновок експертного дослідження № 11 від 08 грудня 2016 року;

- генеральний договір № 004/006/1600007-41/16 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 31 березня 2016 року з додатками № 1, № 2;

- додатковий договір № 3 від 25 грудня 2016 року до Генерального договору №004/006/16 00007-41/16 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 31 березня 2016 року з додатками № 1, № 2;

- додатковий договір № 1 від 05 грудня 2016 року до Генерального договору №004/006/1600007-41/16 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 31 березня 2016 року з додатками № 1, № 2;

- додатковий договір № 2 від 09 грудня 2016 року до Генерального договору №004/006/1600007-41/16 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 31 березня 2016 року з додатками № 1, № 2;

- копію наказу № 179 від 12 грудня 2016 року «Про введення в експлуатацію основних засобів»;

- два акти приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів від 12 грудня 2016 року;

- копії актів виконаних робіт № 0000265 від 05 листопада 2015 року, № 0000481 від 09 вересня 2014 року, № 0000386 від 15 червня 2015 року, № 0000087 від 23 лютого 2015 року, № 0000195 від 12 травня 2015 року;

- копію акту № 17/2016 здачі-приймання виконаних робіт згідно рахунку № 17.2016 від 22 червня 2016 року;

- копію акту № 0000120 від 16 листопада 2016 року;

- договір № 320/16 від 28 вересня 2016 року;

- договір № 150/16 на виконання робіт ремонту транспортних засобів від 29 червня 2016 року;

- договір від 13 червня 2016 року;

- договір купівлі-продажу товарів № 2-4/15 від 01 січня 2015 року;

- копію доручення № 164 від 30 листопада 2014 року;

- копію наказу № 164 від 30 листопада 2016 року «Про призначення довіреної особи»;

-копію заяви № 104244882 від 19 жовтня 2016 року;

-копію акту № 612 прийняття-передачі транспортних засобів;

-копію договору купівлі-продажу № 612 між ТОВ «Реал Авто НВ» та ОСОБА_11 ;

-копію акту огляду транспортного засобу від 13 жовтня 2016 року;

-копію митної декларації;

-копію висновку експертного дослідження № 14/4346/19243 Львівської НДЕКЦ;

-копі. сертифікату відповідності від 20 жовтня 2016 року;

-заяву № 109273009 від 08 грудня 2016 року;

-наказ Ковельського УВКГ «Ковельводоканал» № 174 від 07 грудня 2016 року;

-договір купівлі-продажу транспортного засобу № 0742/2016/232868 від 08 грудня 2016 року;

-довідку про перебування транспортного засобу на обліку № 160 від 8 грудня 2016 року;

-облікову картку № 109132926 від 06 грудня 2016 року про зняття з обліку реєстрації автомобіля;

-свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу «Іsuzu D-max»;

-платіжне доручення № 8362 від 08 грудня 2016 року;

-заяву № 109274222 від 08 грудня 2016 року на реєстрацію транспортного засобу;

-наказ Ковельського УВКГ «Ковельводоканал» № 175 від 08 грудня 2016 року;

-договір купівлі-продажу № 0742/2016/232922 від 08 грудня 2016 року;

-довідку про перебування транспортного засобу на військовому обліку № 159 від 08 грудня 2016 року;

-свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу «Volkswagen transporter»;

-платіжне доручення № 8361 від 08 грудня 2016 року;

-заяву № 108129488 від 01 грудня 2016 року на реєстрацію транспортного засобу;

-наказ Ковельського УВКГ «Ковельводоканал» № 164 від 30 листопада 2016 року;

-договір купівлі-продажу № 0742/2016/220192 від 01 грудня 2016 року;

-довідку про перебування транспортного засобу на військовому обліку № 150 від 01 грудня 2016 року;

-довідку серії АБ № 676458 управління статистики у Ковельському районі;

-свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу «Fiat ducato»;

-платіжне доручення № 8340 від 01 грудня 2016 року;

- заяву № 106878150 від 29 листопада 2016 року;

- свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 ;

- договір купівлі-продажу №0742/2016/216916 транспортного засобу;

- заяву № 109132926 від 06 грудня 2016 року;

- копію довіреності НВІ 538928;

- копію довіреності НВА 678639;

- висновок експертного дослідження № 3/0742/4704 від 06 грудня 2016 року;

- квитанцію № 0.0.664612959.2;

- заяву № 109142729 від 06 грудня 2016 року;

- митну декларацію № 209000020/2016/005782;

- бріф свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу«Volkswagen Тransporter»;

- договір № 418 купівлі-продажу від 02 грудня 2016 року;

- акт прийняття-передачі транспортного засобу № 418 від 02 грудня 2016 року;

- акт огляду реалізованого транспортного засобу № 7244/16/000186 від 02 грудня 2016 року;

- реєстр основних листів ВМД та додаткової інформації (звіт ОСОБА_33 );

- висновок експертного дослідження № 3/0742/4701 від 06 грудня 2016 року;

- сертифікат відповідності АА № 05009 від 07 жовтня 2016 року;

- квитанцію № 0.0.664690681.2;

- заяву № 82501204 від 22 грудня 2015 року;

- довідку-рахунок ААЕ № 582425;

- митну декларацію № 2050600000/2015/007965;

- паспорт автомобіля 6/21 від 22 грудня 2015 року з додатками;

- реєстр основних листів ВМД до додаткової інформації;

- сертифікат відповідності ВГ UA.1.193.0090083-15;

- пояснення ОСОБА_22 від 22 грудня 2015 року;

- квитанцію № 30_773386;

-оптичний компакт-диск, оранжевого кольору, марки VidexCD-R, 700 GB, 80 min, 52x з інформацією щодо здійснення вхідних та вихідних дзвінків абонентів мобільного зв'язку ПрАТ «Київстар» № НОМЕР_6 , № НОМЕР_7 , НОМЕР_8 , а також щодо азимутів, ретрансляційних антен та адресів їх розташування, у зоні покриття яких виходили на зв'язок вищевказані абоненти;

-оптичний компакт-диск, зеленого кольору, марки Arena CD-R, 700 GB, 80 min, 52x з інформацією щодо руху коштів по банківських рахунках в ПАТ КБ «ПриватБанк», залишити в матеріалах кримінального провадження.

Процесуальні витрати на залучення експерта у розмірі 5577 (п'ять тисяч п'ятсот сімдесят сім) гривень віднести за рахунок коштів Державного бюджету України.

Вирок може бути оскаржений до Волинського апеляційного суду через Турійський районний суд Волинської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку вручити негайно після його проголошення обвинуваченому та прокурору, інші учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в суді.

Головуючий