18 листопада 2021 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 362/666/19
номер провадження: 22-ц/824/12465/2021
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),
суддів: Мережко М.В., Савченка С.І.,
за участю секретаря - Орел П.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 01 липня 2021 року у складі судді Марчука О.Л., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до садівничого товариства «Будівельник», треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_46 , ОСОБА_47 , ОСОБА_48 , ОСОБА_48 , ОСОБА_49 , ОСОБА_50 , ОСОБА_51 , ОСОБА_52 , ОСОБА_53 , ОСОБА_54 , ОСОБА_55 , ОСОБА_56 , ОСОБА_57 , ОСОБА_58 , ОСОБА_59 , ОСОБА_60 , ОСОБА_61 , ОСОБА_62 , ОСОБА_63 , ОСОБА_64 , ОСОБА_65 , ОСОБА_66 , ОСОБА_67 , ОСОБА_68 , ОСОБА_69 , ОСОБА_70 , ОСОБА_71 , ОСОБА_72 , ОСОБА_73 , ОСОБА_74 , ОСОБА_75 , ОСОБА_76 , ОСОБА_77 , ОСОБА_78 , ОСОБА_79 , ОСОБА_80 , ОСОБА_81 , ОСОБА_82 , ОСОБА_83 , ОСОБА_84 , ОСОБА_85 , ОСОБА_86 , ОСОБА_87 ОСОБА_88 , ОСОБА_89 , ОСОБА_90 , ОСОБА_91 , ОСОБА_92 , ОСОБА_93 , ОСОБА_93 , ОСОБА_94 , ОСОБА_95 , ОСОБА_96 , ОСОБА_97 , ОСОБА_98 , ОСОБА_99 , ОСОБА_100 , ОСОБА_101 , ОСОБА_102 , ОСОБА_103 , ОСОБА_104 , ОСОБА_105 ОСОБА_105 , ОСОБА_106 , ОСОБА_107 , ОСОБА_108 , ОСОБА_109 ОСОБА_110 , ОСОБА_111 , ОСОБА_112 ' ОСОБА_113 , ОСОБА_114 , ОСОБА_115 , ОСОБА_116 , ОСОБА_117 , ОСОБА_118 , ОСОБА_119 , ОСОБА_120 , ОСОБА_121 , ОСОБА_122 , ОСОБА_123 , ОСОБА_124 , ОСОБА_125 , ОСОБА_126 , ОСОБА_127 , ОСОБА_128 , ОСОБА_129 , ОСОБА_130 , ОСОБА_131 , ОСОБА_132 , ОСОБА_133 , ОСОБА_134 , ОСОБА_135 , ОСОБА_136 , ОСОБА_137 ОСОБА_138 ,про визнання недійсним рішення,
У січні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з указаним вище позовом, у якому просила визнати недійсним рішення позачергових зборів уповноважених членів садівничого товариства «Будівельник» (далі - СТ «Будівельник»), оформленого протоколом № 1 від 29 квітня 2018 року, посилаючись на те, що загальні збори уповноважених членів СТ «Будівельник» було проведено з порушенням вимог чинного законодавства, що порушує її права та членів її родини, як власників нерухомого майна, розташованого на території СТ «Будівельник», членами якого вони є.
Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 01 липня 2021 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 закрито.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій просить її змінити шляхом доповнення резолютивної частини ухвали абзацами такого змісту: «Роз'яснити ОСОБА_1 , що справа №362/666/19 підсудна господарському суду Київської області. Роз'яснити ОСОБА_1 про наявність у неї права протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Васильківського міськрайонного суду Київської області із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією», посилаючись на порушення судом норм процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції при закритті провадження у справі не звернув уваги на те, що правовий аналіз ч.1 ст. 256 ЦПК України свідчить про те, що заява про направлення справи за встановленою юрисдикцією подається саме до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі. Враховуючи ту обставину, що провадження у справі закрито Васильківським міськрайонним судом Київської області, тому вважає, що саме вказаним судом і повинно бути вирішено питання про направлення справи за встановленою юрисдикцією. Та обставина, що суд першої інстанції закрив провадження у справі за ухвалою, а не постановою, не є обставиною, що свідчить про відсутність у нього повноважень за наслідками закриття провадження у справі направити її за встановленою юрисдикцією відповідно до поданої до цього суду заяви.
Вказує, що скасувати судове рішення і закрити провадження у справі суди апеляційної та касаційної інстанції можуть лише за результатами розгляду апеляційної чи касаційної скарги. Відповідно питання про направлення справи за встановленою юрисдикцією також може бути вирішено цими судами лише у випадку прийняття судового рішення про закриття провадження у справі. З огляду на викладене, вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що право на передачу справи, провадження по якій закрито, мають лише суди апеляційної та касаційної інстанції, наслідком чого стало не зазначення судом в резолютивній частині оскаржуваної ухвали, на виконання вимог ст. 256 ЦПК України, про право позивача звернутися до суду першої інстанції із заявою про направлення даної справи за встановленою юрисдикцією. Крім того, зазначає, що у резолютивній частині оскаржуваної ухвали не міститься роз'яснення, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд даної справи.
Учасники справи не скористалися своїм правом на подання до суду відзивів на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направив.
Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Згідно з вимогами ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Вказаним вимогам закону ухвала суду першої інстанції відповідає не в повному обсязі.
Відповідно до ч.1 ст.19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Статтею 20 ГПК України визначено справи, що відносяться до юрисдикції загальних судів.
Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів ( п. 3 ч. 1 ст. 20 ГПК).
27 серпня 2003 року набув чинності Закон України від 10 липня 2003 року «Про кооперацію».
21 жовтня 2009 року Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва здійснив висновок, у якому вказав, що садівничі товариства можуть створюватися як об'єднання громадян. У цих роз'ясненнях визнано, що садівничі товариства є обслуговуючими кооперативами і саме ця організаційно-правова форма більше відповідає меті створення садівничого товариства.
Згідно зі ст.2 Закону України «Про кооперацію» обслуговуючий кооператив - це кооператив, який утворений шляхом об'єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою здійснення ними господарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 % від загального обороту кооперативу.
Можна стверджувати, що використання для ведення садівництва, городництва та дачного господарства організаційно-правової форми споживчого або обслуговуючого кооперативу як юридичної особи, утвореної фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об'єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування (ст..1 Закону України «Про кооперацію»), відповідає суті вказаної діяльності.
Відповідно до пункту 3.1 статуту СТ «Будівельник», основною метою (цілями) організації є здійснення та захист прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних та інших інтересів членів організації, сприяння створенню умов для використання ділянок для вирощування фруктів, ягід, овочів та іншої сільськогосподарської продукції, вирощування квітів та декоративних культур, газонів, для оздоровлення та відпочинку членів організації та їх родин.
У ст.8 Закону України «Про кооперацію» передбачено, що статут кооперативу є правовим документом, що регулює його діяльність, а ст.. 12 указаного Закону перераховує основні права члена кооперативу, серед яких: участь у господарській діяльності кооперативу, а також в управлінні кооперативом, право голосу на його загальних зборах, право обирати і бути обраним в органи управління; користування послугами кооперативу; одержання кооперативних виплат та виплат на паї; одержання паю у разі виходу з кооперативу в порядку і в строки, визначені його статутом; право вносити пропозиції щодо поліпшення роботи кооперативу, усунення недоліків у роботі його органів управління та посадових осіб.
Відповідно до ст.15 Закону України «Про кооперацію» вищим органом управління кооперативу є загальні збори членів кооперативу.
До компетенції загальних зборів членів кооперативу належить: затвердження статуту кооперативу та внесення до нього змін, прийняття інших рішень, що стосуються діяльності кооперативу; утворення органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, інших органів кооперативу; заслуховування звітів його органів управління і органів контролю; затвердження порядку розподілу доходу кооперативу; визначення розмірів вступного і членського внесків та паїв; визначення розмірів, порядку формування та використання фондів кооперативу; визначення розмірів оплати праці голови правління, голови ревізійної комісії (ревізора), а також кошторису на утримання апарату органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу; затвердження річного звіту і балансу кооперативу; затвердження рішення правління або голови правління про прийняття нових членів та припинення членства; прийняття рішень щодо володіння, користування та розпорядження майном; утворення спеціальних комісій із залученням як консультантів найманих працівників; прийняття рішень про вступ кооперативу до кооперативних об'єднань; прийняття рішень про реорганізацію або ліквідацію кооперативу.
Рішенням загальних зборів членів кооперативу до компетенції загальних зборів можуть бути віднесені інші питання діяльності кооперативу.
За способом утворення (заснування) та формування статутного капіталу ст. 63 ГК України відносить кооперативні підприємства до корпоративних, а за формою власності - до підприємств колективної власності.
Відповідно до ст.167 ГК України корпоративні відносини - це відносини, які виникають, змінюються та припиняються щодо права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Корпоративні права характеризуються тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи, має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності, передбачені законом і статутними документами.
Члени кооперативу незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, які пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними.
Якщо спір стосується реалізації прав членів кооперативу на управління кооперативом, тобто корпоративних за змістом правовідносин, то він підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
До такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 695/2665/16-ц.
Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Постановляючи ухвалу про закриття провадження у даній справі, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач є господарською організацією юридичною особою, яка здійснює некомерційну господарську діяльність з моменту державної реєстрації на підставі закону та свого статуту» члени обслуговуючого кооперативу є носіями корпоративних прав, зокрема, у їх відносинах з кооперативом, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи.
Позивачка, як член кооперативу, відповідно до статуту та чинного законодавства, має в ньому корпоративні права, порушенням яких щодо її участі в управлінні кооперативом, обґрунтовано позовні вимоги.
Оскільки СТ «Будівельник» відповідно до статуту і чинного законодавства є господарською організацією, а спір у цій справі виник у межах господарських правовідносин щодо управління діяльністю відповідача у зв'язку із здійсненням прав членів кооперативу, суд прийшов до висновку, що розгляд цього спору належить до господарської юрисдикції.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, врахувавши правову позицію Верховного Суду, дійшов правильного висновку, що даний спір, який виник між сторонами, належить до господарської юрисдикції.
Разом з тим, суд першої інстанції допустив помилку, виклавши резолютивну частину рішення, у якій не зазначив, до якої юрисдикції віднесено розгляд даної справи.
Відповідно до ч.1 ст.256 ЦПК України, якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз'яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об'єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.
Проте, резолютивна частина оскаржуваної ухвали не містить роз'яснення позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку про необхідність змінити резолютивну частину ухвали, доповнивши її абзацом: «Повідомити ОСОБА_1 , що розгляд справи за її позовом віднесено до юрисдикції господарського суду».
Разом з тим, колегія суддів вважає, що інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки ч. 1 ст. 255 ЦПК України чітко визначено порядок та суд, якому подається заява про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Так, відповідно до ч.1 ст.255 ЦПК України заява про направлення справи за встановленою юрисдикцією подається протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.
Оскільки рішення про закриття провадження у даній справі прийняв Васильківський міськрайонний суд Київської області, то саме до цього суду позивачка повинна звернутися із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
З наведених підстав апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.
Керуючись ст.ст.374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 01 липня 2021 року змінити, доповнивши її резолютивну частину таким абзацом:
Повідомити ОСОБА_1 , що розгляд справи за її позовом віднесено до юрисдикції господарського суду.
В іншій частині ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Головуючий
Судді: