Єдиний унікальний номер 759/19998/21
Апеляційне провадження № 33/824/4439/2021
04 листопада 2021 року суддя Київського апеляційного суду Журба С.О., розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Святошинського районного суду міста Києва від 17 вересня 2021 року, прийняту відносно
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, працюючого в ПрАТ «Венс» інженером-електроніком, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
за ч. 1 ст. 130 КУпАП, -
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ААБ №226784 ОСОБА_1 28 серпня 2021 року, близько 09 год. 45 хв., в порушення п.п. «а» п. 2.9 Правил дорожнього руху, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, керував по а/д Київ-Чоп, 19 км, автомобілем «ФОРД» д.н.з. НОМЕР_1 , за що відповідальність передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Постановою Святошинського районного суду міста Києва від 17 вересня 2021 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, за якою накладено на нього стягнення у виді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн. з позбавленням права керувати транспортири засобами строком на один рік, та стягнуто судовий збір у розмірі 454 грн.
Не погоджуючись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та закрити провадження у справі у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення. Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, апелянт зазначає, що оскаржувана постанова є безпідставною та такою, що винесена із значними порушеннями прав останнього.
Переглянувши справу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав:
Висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин і доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення. Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
Свою незгоду з оскаржуваною постановою апелянт обґрунтовує насамперед тим, що суд першої інстанції незаконно розглянув справу та наклав стягнення на апелянта за ч. 1 ст. 130 КУпАП, в той час як протокол про адміністративне правопорушення був складений відносно ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 130 КУпАП. Апелянт зазначає, що за відсутності доказів наявності складу адміністративного правопорушення за ч. 2 ст. 130 КУпАП суд першої інстанції, на підставі ст. 247 КУпАП був зобов'язаний закрити провадження у справі за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого сааме ч. 2 ст. 130 КУпАП.
Апеляційний суд не погоджується із такими твердженнями апелянта з огляду на наступне:
Європейським судом з прав людини у багаточисельних рішеннях висловлена правова позиція щодо розгляду національними судами справ про адміністративні правопорушення. Так, у рішенні Суду «Енгель та інші проти Нідерландів» були визначені критерії, за наявності одного із них будь-яке правопорушення повинне розцінюватись як кримінальне і розглядатись за процедурою, визначеною національним законодавством для кримінальних правопорушень.
Такими критеріями є: «критерій національного права», який визначає те, що будь-яке протиправне діяння є злочином, якщо воно передбачене як злочин відповідним національним законодавством; «критерій кола адресатів», відповідно до якого правопорушення повинне розглядатись як кримінальне, якщо відповідальність за нього поширюється на невизначене коло осіб; «критерій мети та тяжкості наслідків» за змістом якого, вчинене правопорушення розглядається за природою кримінального злочину якщо санкція за його вчинення є достатньо суворою і передбачає елемент покарання. Зазначені положення знайшли в подальшому своє відображення у чисельних рішеннях ЄСПЛ, зокрема: «Лутц проти Німеччини», «Карелін проти Російської Федерації», «Гурепка проти України», «Лучанінова проти України» та інших.
Аналіз диспозиції та санкції ч.1 та ч.2 ст. 130 КУпАП дає підстави стверджувати те, що ці правопорушення відповідають критерію кола адресатів та критерію мети та тяжкості наслідків. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Наведене вказує на те, що зазначене вище правопорушення повинне розглядатись з врахуванням процедури кримінального судочинства. У зв'язку із цим, при розгляді апеляційної скарги, при наданні оцінки доказам та вирішенні питання про законність та обґрунтованість судового рішення суд вважає за необхідне застосовувати відповідні положення кримінального процесуального закону, в тому числі і щодо сутності адміністративного правопорушення, яке за своєю юридичною природою фактично є обвинуваченням.
Відповідно до наявного у матеріалах справи протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 поставлено у вину керування транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння. Притягаючи ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП, суддя Святошинського районного суду міста Києва в оскаржуваній постанові, викладаючи сутність адміністративного правопорушення, яке він визнав доведеним, зазначив те, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, що є підтвердженим проведеним на місці оглядом на стан сп'яніння.
Відповідальність за ч. 2 ст. 130 КУпАП настає у випадку повторного протягом року керування транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння. Між тим, зазначивши об'єктивний склад вчиненого правопорушення, поліцейськими було зазначено, що ОСОБА_1 було порушено вимоги п. 2.9 ПДР України, за що передбачена відповідальність ч.2 ст. 130 КУпАП. При цьому працівником поліції не було зазначено про повторність керування порушником транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, що є єдиною кваліфікуючою ознакою, за наявності якої дії ОСОБА_1 можуть кваліфікуватися за ч. 2 ст. 130 КУпАП.
Не дивлячись на те, що у протоколі про адміністративне правопорушення зазначено, що відповідальність ОСОБА_1 за порушення ПДР України передбачена ч. 2 ст. 130 КУпАП, він не міг в даному випадку бути притягнутий до відповідальності за вказаною нормою, оскільки матеріали справи не містять даних про повторне протягом року керування ОСОБА_1 транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння. За таких умов суд першої інстанції цілком обґрунтовано кваліфікував дії ОСОБА_1 саме за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Апеляційний суд зазначає, що сутність вчиненого правопорушення у відповідному протоколі викладена з достатньою повнотою і дає можливість належним чином кваліфікувати дії ОСОБА_1 , вина останнього у вчиненні вищевказаного правопорушення стверджується зібраними у справі доказами, а саме: актом огляду на стан сп'яніння за допомогою технічних засобів, протоколом тестування, відповідно до якого концентрація алкоголю у ОСОБА_1 на момент тестування становила 2, 55 проміле, поясненнями свідків щодо порядку проведення огляду та його результатів, тощо.
Із урахуванням наведеного, апеляційний суд прийшов до висновку про наявність у суду першої інстанції підстав для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП, відтак оскаржувана постанова є законною, обґрунтованою та такою, що не підлягає скасуванню.
Керуючись ст. 294 КУпАП, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Святошинського районного суду міста Києва від 17 вересня 2021 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП залишити без змін.
Постанова апеляційного суду є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя С.О. Журба