Провадження № 2/760/5596/21
Справа № 760/1718/21
22 листопада 2021 року м. Київ
Солом'янський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді - Зуєвич Л.Л.,
за участю секретаря судового засідання - Кушніра Р.С.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (участі) учасників справи (в письмовому провадженні) цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 /далі - ОСОБА_1 / (РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_2 ) до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» /далі - ТОВ «ФК «Еліт Фінанс»/ (код ЄДРПОУ: 40340222; адреса: 03056, м. Київ, пров. Ковальський, буд. 19, кв. 147), треті особи: приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личук Тарас Володимирович /далі - приватний нотаріус Личук Т.В./ (адреса: 76014, м. Івано-Франківськ, вул. Коновальця Євгена, буд. 433, кім. 28-29), приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Фесик Марія Олексіївна /далі - приватний виконавець Фесик М.О./ (адреса: АДРЕСА_3 ) про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,
Рух справи
22.01.2021 до Солом'янського районного суду міста Києва надійшла вказана позовна заява, датована 17.01.2021, за підписом представника позивача - адвоката Бабенко Ю.С. (діє на підставі ордеру), в якій позивач просить визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 09.09.2020 приватним нотаріусом Личук Т.В. за № 3535 щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» заборгованості за кредитним договором № 1757-0201018/ФКВ-08 від 27.08.2008.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.01.2021 для розгляду зазначеної позовної заяви визначено суддю Зуєвич Л.Л.
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 29.01.2021 вказану позовну заяву прийнято до провадження, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (в письмовому провадженні).
Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надійшло.
Оскільки розгляд справи відбувався в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.
На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України /далі - ЦПК України/).
Обґрунтування позову
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що зазначений виконавчий напис приватного нотаріуса Личук Т.В. вчинено з порушенням вимог чинного законодавства.
Зокрема, зазначає, що 27.08.2008 між ОСОБА_1 та відкритим акціонерним товариством Комерційний банк «Надра», правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк», було укладено Кредитний договір № 1757-0201018/ФКВ-08 (далі - «Кредитний договір»).
Відповідно до п. 1.1. Кредитного договору, Банк надає Позичальнику кредитні кошти (надалі по тексту - «Кредит») у сумі 15 207,00 доларів США на умовах, визначених цим Договором.
Дата повернення Кредиту - 26.08.2015.
Пункт 2.4. Кредитного договору передбачає, що повернення кредиту відбувається помісячно частинами у розмірі не менше як 181,04 доларів США по 20 число включно кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання кредиту.
30.06.2010 між ТОВ «Укрпромбанк», АТ «Дельта банк» та Національним банком України було укладено договір про передачу активів та кредитних зобов'язань ТОВ «Укрпромбанк» на користь АТ «Дельта Банк».
В подальшому, 02.07.2020 між Банком та ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» було укладено Договір про відступлення прав вимоги за кредитними договорами (далі - «Договір про відступлення прав вимоги»).
Відповідно до умов Договору про відступлення прав вимоги правонаступником права вимоги погашення боргів за портфелем кредитних договорів стало ТОВ «ФК «Еліт Фінанс», в тому числі за Кредитним Договором № 1757-0201018/ФКВ-08 від 27.08.2008.
У серпні 2020 року від ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» на адресу Позивача надійшов лист від 28.08.2020, в якому зазначалося про перехід права вимоги за Кредитним договором та вимога про погашення заборгованості у розмірі 71 251,23 грн.
При цьому, у листі від 28.08.2020 вказувалося, що «можливість добровільного врегулювання боргу діє до 31.10.2020».
Проте, вже 09.09.2020 приватним нотаріусом Личуком Т.В. було вчинено виконавчий напис №35365 про стягнення зі ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» заборгованості за Кредитним договором № 1757-0201018/ФКВ-08 від 27.08.2008.
У Виконавчому написі зазначено: стягнення заборгованості здійснюється за період з 02.07.2020 по 01.09.2020.
Сума заборгованості, складає 123 341,40 грн, в тому числі: сума заборгованості за кредитом - 876,72 грн;
- сума заборгованості за відсотками за користування кредитом - 27 640,02 грн;
- сума заборгованості за комісією - 33 003,96 грн;
- сума заборгованості за штрафними санкціями - 61 520,70 грн;
- сума сплати, що здійснена Стягувачем за вчинення виконавчого напису - 300,00 грн.
14.02.2020 приватним виконавцем Фесик М.О. було відкрито виконавче провадження № 63918143 про примусове виконання виконавчого напису № 3535, вчиненого 09.09.2020 приватним нотаріусом Личук Т.В.
Постановою приватного виконавця Фесик М.О. від 14.12.2020 було накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно боржника.
Позивач звертає увагу на те, що їй встало відомо про вчинення виконавчого напису № 3535 від 09.09.2020 після того, як в грудні 2020 року банк заблокував кошти на її банківському рахунку, після чого вона ознайомилась з матеріалами виконавчого провадження.
Таким чином, про порушення своїх прав ОСОБА_1 дізналася у грудні 2020 року.
Позивач вважає, що зазначений Виконавчий напис вчинено Нотаріусом з порушенням вимог чинного законодавства, а тому він має бути визнаний таким, що не підлягає виконанню, виходячи з наступного.
1. У документах, на підставі яких вчинявся Виконавчий напис, відсутні докази безспірності заборгованості Боржника перед Кредитором.
2. Виконавчий напис № 3535 від 09.09.2020 було вчинено з пропуском, встановленого законодавством трирічного строку для його вчинення.
3. Вчинення оскаржуваного виконавчого напису відбулося з порушенням вимог встановлених ст. 87 Закону України «Про нотаріат».
4. Позичальником не було отримано письмову вимогу про усунення порушення виконання зобов'язання, тому вчинення виконавчого напису Нотаріусом є неправомірним та передчасним.
5. Борг ОСОБА_1 перед ПАТ «Дельта Банк» є погашеним, рішення щодо його стягнення є виконаним в рамках виконавчого провадження № 54688268, а відтак вчинення виконавчого напису не є законним також з тієї підстави, що боргу перед Банком у Позивача немає.
Позивач наголошує, що при вчиненні оспорюваного Виконавчого напису Нотаріус не отримував від Стягувана чи Позивача первинні бухгалтерські документи щодо видачі кредиту та здійснення його часткового погашення (платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки тощо), не направляв відповідні повідомлення про їх отримання, тому у Нотаріуса були відсутні підстави вважати, що розмір заборгованості Позивача перед Стягувачем, а також суми процентів та комісії, зазначені у написі, є безспірними.
За наведених обставин, вважає, що Нотаріус не мав права на вчинення Виконавчого напису, оскільки не мав у своєму розпорядженні доказів безспірності заборгованості Позивача перед Відповідачем.
Додатково звертає увагу суд, що у вересні 2020 року на адресу Позивача надійшов лист від ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» від 28.08.2020, в якому зазначалося, що право вимоги за Кредитним договором перейшло від ПАТ «Укрпромбанк» до ТОВ «ФК «Еліт Фінанс». Також, вказувалося, що загальна сума переданого Банком боргу становить 71 251,23 грн та пропонувалися варіанти для закриття кредиту. Зазначалося, що «можливість добровільного врегулювання боргу діє до 31.10.2020, після цього ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» буде змушена здійснювати примусове стягнення всього боргу через приватного виконавця (арешт майна та банківських рахунків, списання із зарплати та пенсії, заборона виїзду за кордон).»
Разом з тим, вже 09.09.2020 Відповідач звернувся до Нотаріуса для вчинення спірного Виконавчого напису.
Також зазначає, що вимога ТОВ «ФК Еліт Фінанс» про стягнення заборгованості з Позивача не могла бути реалізована шляхом вчинення Виконавчого напису № 3535 від 09.09.2020, оскільки встановлений законодавством строк, протягом якого могла бути здійснена дана нотаріальна дія закінчився.
Отже, вважає, що вчинення Нотаріусом виконавчого напису про стягнення заборгованості, строк повернення якої настав ще в 2015 році, є неправомірним.
Крім того, в прохальній частині позовної заяви представник позивача просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу. Орієнтовний розмір таких витрат в позові визначено у 6 000,00 грн, що складається з 5 000,00 грн - за підготовку та подачу позовної заяви; 500,00 грн - підготовку та подачу клопотання про витребування доказів; 500,00 грн - підготовку та подачу клопотання про витребування доказів.
При цьому до позовної заяви, зокрема, додано:
-копію Договору б/н про надання юридичних послуг від 29.12.2020 з додатком № 1 до нього;
-копію акту приймання передачі наданих послуг від 17.01.2021 згідно з Договором про надання юридичних послуг від 29.12.2020, за змістом якого оплата за визначені в ньому послуги була здійснена 05.01.2021 у безготівковій формі у сумі 6 000,00 грн;
-копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 4812 від 31.01.2012 адвоката Бабенко Юрія Сергійовича;
-копію ордера від 18.01.2021.
Щодо правової позиції відповідача
05.08.2021 до Солом'янського районного суду міста Києва через систему «Електронний суд» надійшов відзив, в якому представник відповідача просить у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
В обґрунтування таких вимог представником ТОВ «ФК «Еліт фінанс», зокрема, зазначається, зокрема, наступне:
«27.08.2008 року між ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «НАДРА» було укладено кредитний договір № 1757-0201018/ФКВ-08, відповідно до умов якого Банк надав Позичальнику кредит у розмірі 15 207 дол. США на умовах, передбачених договором.
04.08.2020 року між ПАТ «КБ «НАДРА» та ТОВ "ФК "ДНІПРОФІНАНСГРУП" укладено Договір про відступлення прав вимоги № GL48N718070_А_3, згідно з умовами якого право вимоги до позичальника за зобов'язаннями передбаченими кредитним договором № 1757-0201018/ФКВ-08 від 27.08.2008 р., перейшло до ТОВ "ФК"ДНІПРОФІНАНСГРУП".
20.08.2020 року між ТОВ "ФК «ДНІПРОФІНАНСГРУП" та ТОВ «ФІНАНС ПРОПЕРТІ ГРУПП» укладено Договір про відступлення прав вимоги № GL48N718070_А102, згідно з умовами якого право вимоги до позичальника за зобов'язаннями передбаченими кредитним договором № 1757-0201018/ФКВ-08 від 27.08.2008 р., перейшло до ТОВ «ФІНАНС ПРОПЕРТІ ГРУПП».
26.08.2020 року між ТОВ «ФІНАНС ПРОПЕРТІ ГРУПП» та ТОВ "ФК "ЕЛІТ ФІНАНС" укладено Договір про відступлення прав вимоги № Б/Н, згідно з умовами якого право вимоги до позичальника за зобов'язаннями передбаченими кредитним договором № 1757-0201018/ФКВ-08 від 27.08.2008 р., перейшло до ТОВ "ФК "ЕЛІТ ФІНАНС".
Таким чином, відповідно до ст. 512 ЦК України, внаслідок заміни кредитора у зобов'язанні, кредитором ОСОБА_1 за Договором є ТОВ «ФК «ЕЛІТ ФІНАНС».
Станом на дату подання відзиву заборгованість ОСОБА_1 перед ТОВ «ФК «ЕЛІТ ФІНАНС» за Договором є непогашеною, зобов'язання по виплаті кредитних коштів не виконані та не виконуються, внаслідок чого відбувається порушення прав Відповідача. Відповідач, реалізуючи своє право на захист порушених цивільних прав, звернувся до приватного нотаріуса Личука Т.В. за вчиненням виконавчого напису на Договорі.
Разом з заявою на вчинення виконавчого напису, яку було направлено Відповідачем приватному нотаріусу Личуку Т.В., ТОВ «ФК «ЕЛІТ ФІНАНС» було надано приватному нотаріусу документи, які підтверджують безспірність заборгованості згідно Переліку, а саме: оригінал Договору, копію Договору про відступлення прав вимоги, згідно з яким до ТОВ «ФК «ЕЛІТ ФІНАНС» перейшло право вимоги за Договором, розрахунок заборгованості за Договором, засвідчений стягувачем. Таким чином, приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Личуком Т.В. при вчиненні оспорюваного виконавчого напису не було порушено вимог чинного законодавства.
Отже, підсумовуючи вищевказане, враховуючи те, що Позивач у встановленому законом порядку не спростував належними і допустимими доказами того, що сума заборгованості за кредитним договором на дату вчинення нотаріусом оспорюваного виконавчого напису була іншою, ніж та, яка запропонована в ньому до стягнення; не надав доказів часткового чи повного погашення заборгованості, вимоги Позивача щодо визнання виконавчого напису N° 3535, вчиненого приватним нотаріусом Івано- Франківського міського нотаріального округу Личуком Т.В., є необґрунтованими, не підтверджуються належними та допустимими, тож є такими, що не підлягають задоволенню.»
Щодо заявленої позивачем достягнення суми витрат на правничу допомогу, відповідач звертає увагу, зокрема, на таке:
«Зважаючи на незначний рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовленої та поданої до суду адвокатом позовної заяви, обсяг юридичної та технічної роботи щодо підготовки справи до розгляду, обсяг позовної заяви, зазначаємо, що розмір витрат на професійну правову (правничу) допомогу у розмірі 6 000 грн не відповідає критеріям обґрунтованості, розумності та пропорційності.
Позивачем не підтверджено жодними належними, допустимими, достовірними, а у своїй сукупності - достатніми доказами, фактичне понесений позивачем витрат на професійну правничу допомогу.
На підтвердження фактичності понесення витрат стороною Позивача надано Договір про надання юридичних послуг від 29.12.2020 року, Акт № 1 прийому-передачі наданих послуг від 17.01.2021 року, Рахунок на оплату № 9 від 18 січня 2021 року.
Зазначаємо, що дані документи не є належними та достатніми доказами для підтвердження факту понесення Позивачем витрат на професійну правову (правничу) допомогу.
Матеріали справи містять одне клопотання про витребування доказів, подане стороною Відповідача. При цьому в Акт № 1 прийому-передачі наданих послуг від 17.01.2021 року дана послуга зустрічається двічі. Більше того, Акт не містить специфікації часу по кожному з наданих видів послуг, подання якої, відповідно до практики Верховного Суду, є обов'язковою умовою для стягнення витрат на професійну правову (правничу) допомогу.
Таким чином, враховуючи неспівмірність і явну завищеність витрат на професійну правничу (правову) допомогу щодо Відповідача, з урахуванням відсутності належних, достовірних, а у своїй сукупності - достатніх доказів на підтвердження таких витрат, беручи до увагу положення ст.ст. 12, 137 ЦПК України, а також типовість та малозначність даної справи, керуючись принципами верховенства права, змагальності сторін співмірності, розумності та обґрунтованості, зазначаємо, що підстави для відшкодування витрат на професійну правову (правничу) допомогу у розмірі 6 000 грн. - відсутні.»
Фактичні обставини, встановлені судом
Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши обставини справи, оцінивши докази на підтвердження таких обставин в їх сукупності, суд встановив наступне.
Матеріалами справи підтверджено, що
27.08.2008 між ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк», було укладено Кредитний договір № 1757-0201018/ФКВ-08, відповідно до п. 1.1 якого, Банк надає Позичальнику кредитні кошти (надалі по тексту - «Кредит») у сумі 15 207,00 доларів США на умовах, визначених цим Договором. Дата повернення кредиту - 26.08.2015 (п. 1.3 Договору).
Пункт 2.4. вказаного договору передбачає, що повернення кредиту відбувається помісячно частинами у розмірі не менше як 181,04 доларів США по 20 число включно кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання кредиту.
30.06.2010 між ТОВ «Укрпромбанк», АТ «Дельта банк» та Національним банком України укладено договір про передачу активів та кредитних зобов'язань ТОВ «Укрпромбанк» на користь АТ «Дельта Банк».
02.07.2020 між АТ «Дельта Банк» та ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» укладено договір про відступлення прав вимоги за кредитними договорами, відповідно до умов якого правонаступником права вимоги погашення боргів за портфелем кредитних договорів стало ТОВ «ФК «Еліт Фінанс», в тому числі за кредитним Договором № 1757-0201018/ФКВ-08 від 27.08.2008.
09.09.2020 приватним нотаріусом Личук Т.В. вчинено виконавчий напис № 35365 про стягнення зі ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» заборгованості за Кредитним договором № 1757-0201018/ФКВ-08 від 27.08.2008.
У виконавчому написі зазначено: стягнення заборгованості здійснюється за період з 02.07.2020 по 01.09.2020.
Сума заборгованості, складає 123 341,40 грн, в тому числі: сума заборгованості за кредитом - 876,72 грн;
- сума заборгованості за відсотками за користування кредитом - 27 640,02 грн;
- сума заборгованості за комісією - 33 003,96 грн;
- сума заборгованості за штрафними санкціями - 61 520,70 грн;
- сума сплати, що здійснена Стягувачем за вчинення виконавчого напису - 300,00 грн.
14.02.2020 приватним виконавцем Фесик М.О. відкрито виконавче провадження № 63918143 про примусове виконання виконавчого напису № 3535, вчиненого 09.09.2020 приватним нотаріусом Личук Т.В.
Постановою приватного виконавця Фесик М.О. від 14.12.2020 накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно боржника.
Звертаючись в суд з позовом представник ОСОБА_1 посилається на те, що приватним нотаріусом Личук Т.В. при вчиненні виконавчого напису було порушено вимоги закону, оскільки виконавчий напис був вчинений за відсутності доказів про безспірність заборгованості та з порушенням позовної давності.
Мотиви суду
За загальним правилом ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і порядку, встановлених законом.
Процедура вчинення нотаріусами виконавчих написів визначена у главі 14 Закону України «Про нотаріат» та главі 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22.02.2012 за № 282/20595).
Відповідно до ст. 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.
Згідно зі ст. 87 Закону для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.
Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктами 1.1., 1.2., 3.2., 3.5. глави 16 «Вчинення виконавчих написів» розділу ІІ «Порядок вчинення окремих видів нотаріальних дій» Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012, для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів.
Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29.06.1999.
Під час вчинення виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку.
Пунктом 2 розділу «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» Переліку в редакції змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014, встановлено, що для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями, подаються:
а) оригінал кредитного договору;
б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення відміткою стягувача про непогашення заборгованості.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 у справі № 826/20084/14 зміни, внесені постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 662 до Переліку, визнано незаконними та нечинними, а саме:
визнано незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, а саме: п. 1 Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, в частині «а після слів «заставлене майно» доповнити словами «(крім випадку, передбаченого пунктом 11 цього переліку)»; доповнити розділ пунктом 11 такого змісту: «11. Іпотечні договори, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов'язанням до закінчення строку виконання основного зобов'язання. Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору; б) оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов'язання; в) засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувача про непогашення заборгованості; г) оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв'язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання; ґ) довідка фінансової установи про ненадходження платежу», п. 2. Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів: «Доповнити перелік після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту: «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин 2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.». Зобов'язано Кабінет Міністрів України опублікувати резолютивну частину постанови суду про визнання незаконною та нечинною Постанови Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, у виданні, в якому її було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 рішення суду залишено без змін.
Суд враховує в якості рекомендаційних/консультаційних роз'яснень викладене у п. 10.2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 7 від 20.05.2013 «Про судове рішення в адміністративній справі» за змістом якого визнання акта суб'єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта.
Таким чином, застосуванню при вирішенні спору підлягає постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» № 1172 від 29.06.1999 (в редакції постанови КМУ від 29.11.2001).
Пунктом 1 зазначеного Переліку передбачено, що для одержання виконавчого напису за нотаріально посвідченими угодами, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно, нотаріусу подаються:
а) оригінал нотаріально посвідченої угоди;
б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
Підпунктом 5.1. пункту 5 глави 16 «Вчинення виконавчих написів» розділу ІІ «Порядок вчинення окремих видів нотаріальних дій» Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012, встановлено, що виконавчий напис вчинюється на оригіналі документа (дублікаті документа, що має силу оригіналу), що встановлює заборгованість.
Таким чином, після скасування внесених постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 662 до Переліку змін виконавчий напис міг бути вчинений лише за умови подання оригіналу нотаріально посвідченого договору чи його дублікату, що має силу оригіналу.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису за відсутності необхідних оригіналів договорів чи їх дублікатів має наслідком визнання такого виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Суд враховує, що оскаржуваний виконавчий напис вчинено нотаріусом 09.09.2020, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 у справі № 826/20084/14.
Слід зазначити, що кредитний договір від 27.08.2008 № 1757-0201018/ФКВ-08, (на підставі якого видано оскражуваний виконавчий напис) не був нотаріально посвідчений.
Таким чином, подані відповідачем для вчинення виконавчого напису документи не відповідали вказаним вимогам Переліку.
Отже, оскільки укладений з позивачем кредитний договір, який наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не був посвідчений нотаріально, то наявні підстави для визнання відповідного виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, саме у зв'язку з зазначеним.
Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21.10.2020 у справі № 172/1652/18 (провадження № 61-16749св19), де, зокрема, зазначено наступне: «укладений між банком та позивачем кредитний договір, який наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не був посвідчений нотаріально, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, саме у зв'язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника».
Пізніше вказану правову позицію підтвердила і Велика Палата Верховного Суду, яка в п.п. 93-95 постанови від 21.09.2021 у справі № 910/10374/17 (провадження № 12-5гс21) вказала, що оскаржений виконавчий напис вчинений нотаріусом після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 у справі № 826/20084/14, укладений між банком та позивачем кредитний договір, який був наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не був посвідчений нотаріально, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, у зв'язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника. Зазначене вище дає підстави для визнання спірних виконавчих написів такими, що не підлягають виконанню, у зв'язку із недотриманням приватним нотаріусом під час їх вчинення вимог статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» та Переліку документів. Порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
З огляду на наведене, вбачається, що нотаріус вчинив оскаржуваний виконавчий напис на підставі кредитного договору, який не був нотаріально посвідчений, з огляду на що, позов підлягає задоволенню.
З огляду на наведене, вбачається, що нотаріус вчинив оскаржуваний виконавчий напис на підставі кредитного договору, який не був нотаріально посвідчений, з огляду на що, позов підлягає задоволенню.
Крім того, суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2019 у справі № 916/3006/17 (провадження № 12-278гс18) вказала, що строк для звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису, передбачений ст. 88 Закону України «Про нотаріат», безпосередньо пов'язаний з позовною давністю, встановленою ЦК України. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Отже, загальний строк для звернення стягувача до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису становить не більше трьох років з дня виникнення у стягувача права вимоги до боржника незалежно від суб'єктного складу сторін у правовідносинах, тобто цей строк підлягає застосуванню й у відносинах між юридичними особами. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено іншу позовну давність, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Велика Палата Верховного Суду у зазначеній постанові аналізувала інші відносини і вказувала на подібність строку зазначеного у ст. 88 Закону України «Про нотаріат» зі строком позовної давності, який визначений ст. 256 ЦК України в контексті застосування єдиного трирічного строку для захисту прав як фізичних так і юридичних осіб.
Дійсно, строк визначений у ст. 88 Закону України «Про нотаріат» відноситься до строків захисту цивільних прав, однак це не свідчить про розповсюдження на нього правил ст. 264 ЦК України щодо переривання перебігу позовної давності.
Позовну давність слід відрізняти від інших видів строків захисту цивільних прав. Так, не є позовною давністю строк для вчинення виконавчих написів та деякі інші строки. До вказаних строків правила глави 19 ЦК України про зупинення, переривання, поновлення позовної давності не застосовуються.
Таким чином, суд приходить висновку, що оскаржуваний виконавчий напис нотаріуса вчинено поза межами трирічного строку, передбаченого ст. 88 Закону України «Про нотаріат» та перериватися чи поновлюватися такий строк не може, оскільки він є присічним.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу
Частиною 1 ст. 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно положень ч.ч. 1 - 4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята та шоста статті 137 ЦПК України).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження 14-382цс19) зазначено наступне:
«Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є:
- надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.
Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.
При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).
Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Це підтверджується і такими нормами ЦПК України.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності.
Разом із тим Велика Палата Верховного Суду вважає, що посилання представника позивачки, що документи по суті справи підписувалися та подавалися до суду безпосередньо ОСОБА_1 , що, на його думку, ставить під сумнів фактичні обсяги наданої правничої допомоги адвокатом Лісовським Р. А. не підтверджено, оскільки відповідачкою доведено реальність надання правничої допомоги.
Схожі висновки щодо підтвердження витрат, пов'язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18), постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 753/15687/15-ц, від 26 вересня 2018 року у справі № 753/15683/15, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 червня 2019 року у справі № 910/3929/18 та інших».
Як вбачається з матеріалів справи, у позовній заяві позивачем вказувалось про те, що орієнтовний розрахунок суми судових витрат, які позивач очікує понести у зв'язку з розглядом даної справи, становить 6 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу представником позивача у визначені законом порядку та строки надано акт приймання-передачі наданих послуг від 17.01.2021, підписаний між адвокатським об'єднанням «МІТРАКС» та ОСОБА_1 на суму 6 000,00 грн, за змістом якого оплата за визначені в ньому послуги була здійснена 05.01.2021 у безготівковій формі у сумі 6 000,00 грн.
В цьому контексті суд бере до уваги правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі № 916/667/18 (провадження № 12-145гс19) за змістом якої, положення договору про те, що сторона договору отримала належні їй платежі до підписання договору, свідчить про те, що сторони домовилися вважати сплату коштів, здійснену раніше за відсутності правових підстав, виконанням укладеного договору стороною, яка за цим договором мала сплатити гроші. Включення в договір купівлі-продажу положення про одержання однією стороною від іншої грошових коштів, у тому числі до підписання договору, є звичайною діловою практикою, зокрема при укладенні договорів фізичними особами, і така практика не суперечила закону в правовідносинах, щодо яких виник спір.
У постанові Верховного Суду від 17.03.2020 у справі № 520/8309/18 (провадження № К/9901/17118/19) викладено правову позицію про те, що чинним законодавством не встановлено чітких критеріїв для документів, що подаються для підтвердження витрат на правничу допомогу.
Крім того, як зазначено у постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Щодо доводів відповідача про те, що позивачем двічі вказану послугу «підготовка та подача клопотання про витребувнаня доказів» (500,00 грн), то оскільки матеріали справи містять одне клопотання позивача про витребувнаня доказів, а друге - про забезпечення позову, то є очевидним наявність описки.
З урахуванням наведеного, з огляду на приписи п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, суд вбачає наявність підстав для задоволення заяви представника позивача про стягнення з відповідача у даній справі витрат на правничу допомогу, а саме: пропорційно розміру задоволених позовних вимог (100 %) у сумі 6 000,00 грн.
Щодо судового збору
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням задоволення позову, на підставі ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1 362,00 грн (908,00+454,00) судового збору, сплаченого за подання позовної заяви та заяви про забезпеченя позову у справі.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 2-13, 76-83, 89, 141, 259, 263-265, 354-355 ЦПК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс», треті особи: приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личук Тарас Володимирович, приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Фесик Марія Олексіївна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, - задовольнити.
Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 09.09.2020, вчинений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личук Тарасом Володимировичем (адреса: 76014, м. Івано-Франківськ, вул. Коновальця Євгена, буд. 433, кім. 28-29), зареєстрований в реєстрі за номером 3535, щодо стягнення з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_2 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» (код ЄДРПОУ: 40340222; адреса: 03035, місто Київ, пл. Солом'янська, буд. 2) заборгованості у розмірі 123 341,40 грн.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» (код ЄДРПОУ: 40340222; адреса: 03035, місто Київ, пл. Солом'янська, буд. 2) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_2 ) витрати пов'язані з оплатою правничої допомоги в сумі 6 000,00 грн (шість тисяч гривень) та 1 362,00 грн (одна тисяча триста шістдесят дві гривні) судового збору.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо (ч. 1 ст. 355 ЦПК України) до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 354 ЦПК України).
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (п. 1 ч. 2 ст. 354 ЦПК України).
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України (ч. 3 ст. 354 ЦПК України).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст. 273 ЦПК України).
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 2 ст. 273 ЦПК України).
Суддя Л. Л. Зуєвич