(повний текст)
17.11.2021 року м.Мостиська
ЄУН 448/803/21
Номер провадження 2/448/481/21
Мостиський районний суд Львівської області в складі:
головуючий суддя Білоус Ю.Б.,
за участі секретарів судового засідання: Романченко І.А., Тхір О.Т.,
сторони:
позивачка ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Судововишнянська міська рада Яворівського району Львівської області, як орган опіки та піклування,
суть спору: про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням,
учасники справи:
позивачка ОСОБА_1 ,
відповідачі не з'явилися,
представник третьої особи Сидор З.(довіреність №653/02-18 від 21.05.2021р.),
І. Короткий виклад обставин справи:
Позивачка ОСОБА_1 , звернулася до суду з позовом про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
В обґрунтування зазначеного позову покликається на те, що вона є одноосібним власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Окрім неї у даному будинку також зареєстровані, але не проживають відповідачка ОСОБА_2 та її діти ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . Вказаний будинок відповідачі покинули добровільно, забравши усі свої речі та виїхавши за кордон в Італію.
Покликається на те, що через формальну прописку відповідачів, вона змушена нести додаткові витрати по оплаті комунальних послуг, також не в змозі через наведені обставини розпорядитись належним їй на праві власності майном та немає можливості оформити субсидію, оскільки має інвалідність з дитинства.
Стверджує, що відповідачі не беруть участі в утриманні житла за місцем реєстрації, їх добровільне залишення спірного майна та тривале не проживання у ньому свідчать про втрату інтересу до спірного житла, доказів щодо наявності домовленостей щодо порядку користування приміщенням між нею та відповідачами не має.
В той же час наголошує, що жодних перешкод для відповідачів у користуванні жилим приміщенням вона не створювала, однак такі добровільно покинули житловий будинок та не бажають виписуватися з нього.
ІІ. Позиція учасників справи:
Позивачка ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила суд їх задоволити та не заперечила щодо ухвалення заочного рішення по даній справі.
Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в судове засідання повторно не з'явилися з невідомих суду причин, хоча належним чином повідомлялися про час та місце слухання справи, що стверджується матеріалами справи. Окрім цього, відзив від відповідачів на адресу суду не надходив.
Уповноважений представник Судововишнянської міської ради Яворівського району Львівської області, як органу опіки та піклування, - Сидор З.В.,в судовому засіданні цілковито підтримала письмовий висновок щодо розв'язання спору (отриманий та зареєстрований канцелярією суду за Вх. №3233 від 29.06.2021 року), згідно якого- «… комісія з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Судововишнянської міської ради вважає за доцільне не надавати дозвіл на зняття з реєстрації місця проживання та не визнавати таким, що втратив право користуванні житловим приміщенням неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 ».
ІІІ. Процесуальні дії у справі:
Ухвалою судді від 16.07.2021 року відкрито провадження у справі та постановлено проводити розгляд справи у загальному позовному провадженні.
Ухвалою судді від 09.08.2021 року закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
Ухвалою судді від 25.10.2021 року замінено у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Службу у справах дітей Судововишнянської міської ради Яворівського району Львівської області на Судововишнянську міську раду Яворівського району Львівської області, як орган опіки та піклування та зобов'язано останню надати до суду письмовий висновок щодо розв'язання спору у даній цивільній справі.
Оскільки відповідачі були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання (стаття 128 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК)), в судове засідання не з'явилися, а позивачка не заперечувала проти проведення заочного розгляду справи, судом постановлено ухвалу про заочний розгляд справи, що відповідає вимогам статей 280-281 ЦПК.
З урахуванням вимог статей 223, 280 ЦПК України суд провів заочний розгляд справи.
В судовому засіданні свідок ОСОБА_5 пояснила суду, що відповідачка ОСОБА_2 є рідною сестрою позивачки ОСОБА_1 , однак така за адресою: АДРЕСА_1 тривалий час (приблизно 15 років) не проживає, так як разом з дітьми - відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 виїхала за кордон в Італію. Стверджувала, що відповідачка ОСОБА_2 приїжджала один раз (точної дати пригадати не може) провідати сестру ОСОБА_1 . Батько неповнолітнього ОСОБА_4 розлучений з відповідачкою ОСОБА_2 та проживає в с. Вовчищовичі, Яворівського району Львівської області.
Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснила, що є сусідкою позивачки ОСОБА_1 . Стверджувала, що позивачка проживає сама, є одинокою та людиною з інвалідністю. Зазначила, що відповідачка ОСОБА_2 разом з дітьми ОСОБА_3 та ОСОБА_4 довгий час живе за кордоном, а батько дітей проживає в селі Вовчищовичі, Яворівського району Львівської області. Додатково зазначила, що після виїзду відповідачки ОСОБА_2 за кордон, її діти деякий час проживала у спірному житловому будинку, однак з 2015 року і вони виїхали за кордон до ОСОБА_2 , на постійне місце проживання.
Суд надає віри і приймає покази свідків, так як інформації, що свідчила б про їх зацікавленість у вирішенні даної справи в суду не має, та їх покази не суперечать іншим доказам по справі.
Вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню.
ІV. Встановлені судом фактичні обставини справи:
Згідно копії свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченого Приватним нотаріусом Мостиського районного нотаріального округу Львівської області Яксманицьким Р.С., зареєстрованого у реєстрі за № 2139, спадкоємцем майна ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме житлового будинку разом із належними до нього господарськими спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 є його донька ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що проживає у АДРЕСА_1 (позивачка у справі).
У відповідності до копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності індексний номер 227417954 від 08.10.2020 року одноособовим власником житлового будинку в АДРЕСА_1 на даний час є позивачка ОСОБА_1 .
Згідно довідки про реєстрацію місця проживання особи № 155 від 24.05.2021 року позивачка ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 серії НОМЕР_2 від 05.08.2020 року, позивачка ОСОБА_1 , має інвалідність з дитинства.
Згідно Акту обстеження житлових умов заявника ОСОБА_1 , складеного 24.05.2021року комісією у складі сільського старости №3 Судововишнянської міської ради Полінової О.Я., депутата Судововишнянської міської ради Васьків У.М., сусідів ОСОБА_6 встановлено, що у вказаному житловому будинку, окрім позивачки зареєстровані відповідачі ОСОБА_2 (сестра позивачки), ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (діти відповідачки ОСОБА_2 ). На час обстеження відповідачі відсутні, фактично не проживають у спірному будинку з 2008 року ( ОСОБА_2 ) та з 2015 року ( ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ).Позивачка проживає одна. Речей, які б належали відповідачам у будинку не виявлено. Зі слів позивачки неповнолітній ОСОБА_4 , а також ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у цьому будинку не проживають і не відвідують його.
Відповідно до довідки відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУ ДМС України у Львівській області, відповідачка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Водночас відповідачка ОСОБА_2 знятою з реєстрації за вказаною вище адресою, не значиться.
Згідно висновку комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Судововишнянської міської ради Львівської області від 16.11.2021 року №233 вбачається, що відповідачка ОСОБА_2 не проживає у спірному будинку з 2007 року, а її діти ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - з 2015 року, однак з метою недопущення порушень права користування житловим приміщенням неповнолітньою дитиною, а також норм чинного Сімейного законодавства, які охороняють та забезпечують права та інтереси дитини, комісія вважає за доцільне не надавати дозвіл на зняття з реєстрації місця проживання та не визнавати таким, що втратив право користування житловим приміщенням неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
V. Застосоване судом законодавство та висновки суду:
Відповідно до положень ст.1 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Згідно частин 1-4 статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Положеннями статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом.
У відповідності до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Виходячи зі змісту положень ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого майнового або немайнового права та інтересу в спосіб, передбачений цією нормою Закону, або у спосіб передбачений договором чи законом.
Статтею 41 Конституції України та статтею першою Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Поняття права власності визначено статтею 316 ЦК України, згідно з якої правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належить права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло.
Статтею 9 ЖК України визначено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Згідно з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 16 січня 2012 року у справі № 6-57цс11, у разі будь яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник, згідно з вимогами ст. ст. 16, 319, 321, 391 ЦК України має право вимагати усунення відповідних перешкод, шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю, в тому числі, і шляхом позбавлення права користування житловим приміщенням.
Відповідно до статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Стаття 321 ЦК України передбачає, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права або обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених законом та у встановленому законом порядку.
Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння (ст.391 ЦК України).
Згідно статті 150 ЖК УРСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Відповідно до ст. 156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Згідно зі статтею 109 ЖК України виселення з займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.
Відповідно до частини другої статті 346 ЦК України право власності може буди припинене в інших випадках, встановлених законом.
Згідно зі статтею 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Із вищенаведеного вбачається, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.
Аналіз положень глави 32 ЦК України свідчить, що сервітут - це право обмеженого користування чужою нерухомістю в певному аспекті, не пов'язане з позбавленням власника нерухомого майна правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо цього майна.
Слід зазначити те, що оскільки по 2008 рік відповідачка по справі ОСОБА_2 постійно мешкала у спірному житловому будинку разом зі своїми дітьми та позивачкою по справі, таким чином, відповідачі набули права особистого сервітуту, що полягало у праві користування будинком. Такий сервітут є тимчасовим.
Відповідно до частини другої статті 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Саме на позивача процесуальний закон покладає обов'язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені у ст. 405 ЦПК України строки у житловому приміщені, а на відповідача - довести, що така відсутність обумовлена поважними причинами.
Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.
Подібний висновок висловлений у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 406 ЦК України сервітут припиняється у разі припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту.
Відповідно до частини другої статті 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.
В ході розгляду справи судом не встановлено наявності домовленостей між відповідачами та позивачкою ОСОБА_1 , як власницею житла щодо порядку користування даним житловим будинком або щодо збереження за відповідачами права на користування житлом на час їх відсутності.
Не встановлено судом і обставин, які б свідчили про поважність причин відсутності відповідачів у належному позивачці житловому будинку у період з 2008 року ( ОСОБА_2 ) та 2015 року ( ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ) по даний час, факту чинення їм перешкод щодо користування та проживання у даному будинку чи вчинення відповідачами дій у зазначений період часу, які б свідчили про їх намір зберегти право на користування даним житловим приміщенням.
Враховуючи вищенаведене, право відповідачів на користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника цього майна на підставі пункту 4 частини першої, частини другої статті 406 ЦК України.
Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом України у постановах від 09 жовтня 2019 року та від 19.08.2019 року в справах №№695/2427/16-ц, 369/9681/17, відповідно, що користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника цього майна відповідно до положень частини другої статті 406 ЦК України.
Припинення права користування відповідачів належним позивачці житлом підтверджено належними і допустимими доказами. Відповідачі ні відзиву, ні письмових пояснень не надали і позов не оспорили.
Таким чином, суд вважає, що порушене право позивачки підлягає захисту в обраний нею спосіб і відповідачів необхідно визнати такими, що втратили право користування житлом.
Вирішуючи питання стосовно визнання неповнолітнього ОСОБА_4 таким, що втратив право користування жилим приміщенням, суд виходить з наступного.
Частиною другою та третьою статті 29 ЦК України передбачено, що фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини визначається за місцем проживання батьків.
Неповнолітня дитина не має права вільно та самостійно обирати місце свого проживання і набуває право користування житлом за місцем проживання батьків, або одного з батьків, з ким вона проживає.
Права неповнолітньої дитини є похідними від права батьків (або одного з них). Причини не проживання неповнолітньої дитини за місцем реєстрації не залежать від волі дитини, а тому неможливо встановити їх характер (поважні або неповажні) окремо для неповнолітньої дитини, незалежно від причин відсутності батьків.
Неповнолітня дитина не є самостійним суб'єктом житлових правовідносин, а набуття або втрата права користування житлом дитиною залежить від набуття або втрати такого права її батьками.
Системний аналіз цивільного та житлового законодавства дає підстави вважати, що неповнолітня дитина не може бути самостійним відповідачем за позовом про визнання її такою, що втратила права користування житлом, та зберігає або втрачає таке право автоматично разом з батьками.
Висновок органу опіки і піклування від 16.11.2021 року № 233 щодо неможливості втрати неповнолітньою дитиною права на користування житловим приміщенням, суд вважає не достатньо обґрунтованим, оскільки він прийнятий без урахування усіх обставин даної справи та перевірки умов фактичного проживання дитини, без врахування того, що дитина разом з матір'ю тривалий час проживають за кордоном, тощо.
Інтереси неповнолітньої дитини цим рішенням не порушуються з огляду на те, що неповнолітній у спірному житлі не проживає.
Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ч.ч.1, 5, 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд розглядає справу дотримуючись принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства, оцінюючи докази у справі у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням згідно ст.229 ЦПК України, захищаючи порушені, невизнані або оспорюванні права, свободи чи інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб згідно ст.2 ЦПК України.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Враховуючи те, що відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 без поважних причин були відсутні у спірному жилому приміщенні понад встановлений законом строк збереження права користування житлом, останні самостійно залишили дане жиле приміщення і протягом тривалого часу (понад 6 років) не намагалися вселитись у таке, перешкод в користуванні спірним житловим будинком їм не чинилось і вони добровільно обрали собі інше місце проживання, а також з огляду на те, що формальна реєстрація відповідачів у спірному житловому будинку є такою, що перешкоджає позивачці у здійснені нею права користування та розпорядження своїм майном, суд приходить до висновку, що є всі підстави для задоволення позову в повному обсязі та визнання відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 такими, що втратили право користування жилим приміщенням у житловому будинку АДРЕСА_1 .
Згідно статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» рішення суду, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою є підставою для зняття особи з реєстрації місця проживання.
VІ. Судові витрати:
З статті 141 ЦПК України вбачається, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Із статті 5 Закону України «Про судовий збір» вбачається, що від сплати судового збору звільняються позивачі - особи з інвалідністю I та II груп.
Враховуючи те, що позивачка ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору за подання позовної заяви, оскільки є особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 серії НОМЕР_2 , тому суд вважає, що з відповідачки ОСОБА_2 слід стягнути судовий збір у розмірі 908 грн. в дохід держави (судовий збір станом на момент подачі даного позову).
Керуючись ст.ст.12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 259, 264, 265, 268, 280-282 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: Судововишнянська міська рада Яворівського району Львівської області, як орган опіки та піклування, про: визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, - задовольнити повністю.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такими, що втратили право користування жилим приміщенням - житловим будинком, що за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на користь Держави судовий збір у розмірі 908 (дев'ятсот вісім) грн.
Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільного процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України.
Рішення може бути оскаржено до Львівського апеляційного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Відомості про учасників справи:
Позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , мешканка та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .
Відповідачі: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .
Текст судового рішення виготовлено 25.11.2021року.
Суддя Юрій БІЛОУС
Рішення суду набрало законної сили «____»__________20___ року
Суддя Юрій БІЛОУС