Провадження № 11-кп/803/2962/21 Справа № 207/1061/18 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
22 листопада 2021 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника (в режимі
відеоконференції) ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 24 січня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018040780000156 04 лютого 2018 року, щодо
ОСОБА_7 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Дніпропетровська,
громадянина України, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою:
АДРЕСА_2 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України,
Короткий зміст оскарженого рішення та встановлені судом першої інстанції обставини.
Вироком Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 24 січня 2019 року ОСОБА_7 засуджено за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років.
Початок строку відбування покарання ухвалено рахувати з 04 лютого 2018 року.
До набрання вироком законної сили залишено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Вирішено питання щодо речових доказів у провадженні.
Цим вироком ОСОБА_7 визнано винуватим в умисному вбивстві, вчиненому особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, за наступних обставин.
03 лютого 2018 року приблизно о 19.00 год. ОСОБА_7 , знаходячись поблизу залізничної станції «Баглій» у м. Кам'янському, найняв таксі під керуванням ОСОБА_9 для проїзду в садове товариство «Дружба», розташоване за адресою: м. Кам'янське, вул.Набережна, 147. Під час перебування в автомобілі між водієм таксі ОСОБА_9 та ОСОБА_7 виник словесний конфлікт та, доїхавши до перехрестя 4-ї доріжки та проїзної частини садового товариства «Медик» у м. Кам'янському, водій зупинив автомобіль. Після чого ОСОБА_7 , відчинивши двері пасажирського переднього сидіння, схопив за одяг потерпілого ОСОБА_10 та потягнув його з автомобіля через передні пасажирські двері таксі, внаслідок чого ОСОБА_7 та потерпілий впали, опинившись в лежачому положенні на землі. При цьому потерпілий ОСОБА_9 лежав на спині, а ОСОБА_7 перебував на спині з лівого боку від потерпілого. Потім ОСОБА_7 , перевернувшись на лівий бік, побачив, що з куртки потерпілого випав ніж. На ґрунті особистих неприязних відносин, маючи намір на умисне протиправне заподіяння смерті потерпілому ОСОБА_9 , ОСОБА_7 взяв ніж правою рукою, який випав з куртки потерпілого, діючи навмисно наніс ОСОБА_9 у життєво важливі органи не менше 31-ї травматичної дії, чим завдав потерпілому ОСОБА_9 тілесні ушкодження у вигляді чисельних проникаючих колото-різаних поранень голови, шиї, грудної клітки, лівої верхньої кінцівки з ушкодженням лівої легені, твердої мозкової оболонки, речовини головного мозку, Варолієвого мосту судин, м'яких тканин та м'язів по ходу раневих каналів, які супроводжувались внутрішньо-плевральною та зовнішньою кровотечею, крововиливами під оболонки мозку та призвели до гострої крововтрати. У сукупності дані тілесні ушкодження відносяться до тяжких тілесних ушкоджень та в даному випадку викликали смерть потерпілого ОСОБА_9 , яка настала ІНФОРМАЦІЯ_2 в період часу з 19.15 год. до 20.15 год.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі обвинувачений просить вирок суду змінити в частині призначення покарання у зв'язку з невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через суворість та призначити йому більш м'яке покарання, співмірне його діянню. В іншій частині просить вирок суду залишити без зміни.
Обґрунтовуючи свої вимоги посилається на те, що суд при призначенні йому покарання не врахував, що потерпілого було поховано на окупованій Росією території, що підтверджує його сепаратистські погляди. Вважає, що є обставина, яка пом'якшує покарання, а саме неправомірна поведінка потерпілого, який провокував його на конфлікт. Звертає увагу, що ніж належав потерпілому та він захищався від нього. Вказує, що є інвалідом 3-ї групи, не має однієї ноги та в нього виявлено онкологію.
Позиції учасників судового провадження.
Обвинувачений ОСОБА_7 та захисник ОСОБА_8 підтримали вимоги апеляційної скарги обвинуваченого та просили задовольнити її в повному обсязі.
Прокурор у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив вирок суду залишити без зміни.
Мотиви суду.
Заслухавши доповідь судді, думку учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Відповідно до ст. 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв'язку.
Встановлених судом фактичних обставин вчинення ОСОБА_7 умисного вбивства, вчиненого особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, правильності кваліфікації його дій та доведеності винуватості за цим епізодом в апеляційній скарзі обвинувачений не оспорює.
Доводи обвинуваченого про те, що він захищався від потерпілого, є неспроможними.
Згідно з ч. 1 ст. 36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
До критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об'єктивна реальність, межі захисних дій, які б не перевищували меж необхідності, а шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала б ту, яка для цього необхідна.
Отже, сутність необхідної оборони полягає у правомірному заподіянні шкоди особі, яка здійснює суспільно небезпечне посягання, особою, яка реалізує своє право на захист інтересів, що охороняються законом. Визначальним для поняття необхідної оборони є правомірність захисту і протиправність посягання.
Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту (ч. 3 ст. 36 КК України).
Отже, для вирішення питання щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж необхідно врахувати конкретні обставини кримінального провадження, здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.
При цьому у разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватися на загальних підставах.
Як слідує зі встановлених судом першої інстанції між обвинуваченим ОСОБА_7 та потерпілим ОСОБА_9 виник словесний конфлікт, внаслідок якого у обвинуваченого виникли особисті неприязні відносини до потерпілого та він, маючи намір на умисне протиправне заподіяння смерті ОСОБА_9 , потягнув останнього з машини, внаслідок чого вони впали, та взявши правою рукою ніж, який випав з куртки потерпілого, наніс потерпілому у життєво важливі органи не менше 31-ї травматичної дії, від яких останній помер.
Виходячи з характеру та локалізації тілесних ушкоджень, спричинених ОСОБА_9 , їх кількості, спрямованості дій ОСОБА_7 на умисне вбивство, а також подальшу поведінку після вчинення злочину - залишення без надання медичної допомоги потерпілого, котрий не подавав ознак життя, при цьому забравши з собою речовий доказ - ніж, яким ОСОБА_7 завдавав потерпілому тілесні ушкодження, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що такі дії ОСОБА_7 за своїми ознаками не становлять необхідної оборони (перевищення її меж), а набувають протиправного характеру і підлягають кваліфікації за ч. 2 ст. 115 КК України.
Крім того, відповідно до висновку судово-медичної експертизи №163-Е-Д від 12 березня 2018 року тілесні ушкодження у ОСОБА_9 не могли утворитись за механізмом, вказаним в протоколі слідчого експерименту за участі ОСОБА_7 . Потерпілому ОСОБА_9 було спричинено не менше 31-ї травматичної дії.
При цьому доводи обвинуваченого про те, що потерпілий спровокував його на вчинення злочину, у зв'язку з чим він захищав себе, суд апеляційної інстанції оцінює критично, так як з огляду на досліджені судом першої інстанції докази, характер небезпеки, який міг загрожувати від ОСОБА_9 , взагалі не відповідає обстановці захисту ОСОБА_7 , оскільки останній фізично сильніший, має кращий стан здоров'я за потерпілого, який відповідно до довідки ВТЕК є інвалідом дитинства та в нього відсутні нижні кінцівки, виходячи з того, що ті дії, які за твердженням обвинуваченого нібито вчинив потерпілий, за своїм характером і об'єктивними проявами, не можуть розцінюватись як такі, що досягли ступеня суспільної небезпечності і викликали у ОСОБА_7 стан необхідної оборони.
Отже, встановлені апеляційним судом обставини вказують на те, що дії потерпілого за своїми об'єктивними ознаками не могли створити реальну та безпосередню загрозу заподіяння шкоди ОСОБА_7 , які б викликали в зв'язку з цим невідкладну необхідність у нанесенні потерпілому тяжких тілесних ушкоджень.
Таким чином, доводи обвинуваченого на вчинення ним злочину в стані необхідної оборони є безпідставними.
Суд першої інстанції, дослідивши наявні у матеріалах провадження докази, надавши кожному з них окремо та всім доказам у сукупності належну оцінку з точки зору достатності й допустимості, суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вчинення ОСОБА_7 інкримінованого йому кримінального правопорушення. Такий висновок суду є достатньо мотивованим й ґрунтується на даних, які було належним чином перевірено в судовому засіданні та змістовно наведено у вироку.
Перевіряючи провадження щодо обвинуваченого ОСОБА_7 в апеляційному порядку суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції в повній мірі дотримався вимог ст. 65 КК України та достатніх підстав для призначення йому більш м'якого покарання судом не встановлено і в апеляційній скарзі також не наведено.
Відповідно до змісту ст.ст. 50, 65 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Суд при призначенні покарання враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Враховуючи роз'яснення, які містяться в п.п. 1, 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 23 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Відповідно до наведеного, призначаючи покарання винному суд повинен урахувати ступінь тяжкості злочину, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про винну особу, обставини, що впливають на покарання, ставлення такої особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого злочину.
Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У справі «Денісова і Моісєєва проти Росії» ( рішення від 14 червня 2011 року) та в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський Суд з прав людини зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним».
У справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява №10249/03) та у справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».
При призначенні ОСОБА_7 покарання суд відповідно до вимог ст. 65 КК України врахував ступінь тяжкості вчиненого правопорушення, дані про його особу, а також усі обставини провадження. Суд також визнав обставинами, що пом”якшують покарання, визнання вини, наявність у обвинуваченого хронічних захворювань та те, що він є інвалідом 3-ої групи, у якого немає однієї ноги, а обставинами, що обтяжують покарання обвинуваченому, суд визнав рецидив злочинів та вчинення злочину щодо особи з інвалідністю.
З урахуванням сукупності перелічених даних, тяжкості скоєного кримінального правопорушення та конкретних обставин його вчинення, а також даних про особу обвинуваченого, який раніше неодноразово судимий, вчинив злочин щодо особи з інвалідністю, яка не мала обох ніг, за місцем проживання характеризується посередньо та думку потерпілої, яка наполягала на призначенні обвинуваченому покарання у виді довічного позбавлення волі, суд дійшов обгрунтованого висновку про необхідність призначення покарання у виді позбавлення волі у межах санкції ч. 2 ст. 115 КК України.
Посилання обвинуваченого на те, що він є інвалідом 3-ї групи, не має однієї ноги та в нього виявлено онкологію, вже були враховані судом першої інстанції при призначенні покарання.
Той факт, що зі слів обвинуваченого потерпілого було поховано на окупованій Росією території, не є підставою для пом'якшення призначеного ОСОБА_7 покарання.
При цьому в матеріалах провадження відсутні та під час апеляційного перегляду не надано доказів на підтвердження того, що саме неправомірна поведінка потерпілого спровокувала обвинуваченого на вчинення злочину.
Обвинуваченим як в апеляційній скарзі, так і під час апеляційного перегляду не надано доказів, які б істотно знижували ступінь тяжкості та суспільну небезпеку вчиненого ним кримінального правопорушення.
З огляду на фактичні обставини кримінального провадження, положення кримінального закону, мету покарання призначене судом покарання ОСОБА_7 за своїм видом та розміром є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Підстав для пом'якшення призначеного ОСОБА_7 покарання з мотивів, про які йдеться в апеляційній скарзі останнього, апеляційний суд не вбачає.
З огляду на це наведені в апеляційній скарзі обвинуваченого доводи про те, що призначене йому покарання не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого і за своїм видом є явно несправедливим внаслідок суворості, не впливають на відповідність призначеного покарання і не містять достатніх даних для пом'якшення призначеного ОСОБА_7 покарання, у зв'язку з чим апеляційна скарга обвинуваченого не підлягає задоволенню, а вирок суду зміні.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність у провадженні, які були б підставами для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення, апеляційним судом не встановлено.
Керуючись ст.ст. 405, 407, 419 КПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Вирок Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 24 січня 2019 року щодо ОСОБА_7 - залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та на неї може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення, а засудженим, який тримається під вартою, в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Судді:
_________________ _________________ _________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4