Справа № 523/2961/21
Провадження №2/523/2807/21
"22" листопада 2021 р. м.Одеса
Суворовський районний суд міста Одеси, в складі:
головуючого - судді Малиновського О.М.,
за участю секретаря - Кащавцевої А.В.
представника позивача - ОСОБА_1
представника відповідача - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду № 15, в м. Одеса, в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя,
ОСОБА_3 звернувся до суду з позовними вимогами в яких зазначив, що перебуваючи в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 вони придбали квартиру АДРЕСА_1 . Шлюб між ними був розірваний 14 грудня 2019р. В добровільному порядку поділити спільне сумісне майно подружжя відповідач відмовляється. Посилаючись на зазначені вище обставини, та вважаючи, що квартира є спільною сумісною власністю подружжя, просить в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ним право власності на Ѕ частину квартири. Дані обставини стали підставою для звернення до суду.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просить задовольнити. В призначене судове засідання на 22 листопада 2021р. представник позивача направила до суду заяву про розгляд справи за її відсутності.
ОСОБА_4 та її представник заперечували проти задоволення позовних вимог у повному обсязі. В судове засідання призначене на 16 вересня 2021р. відповідач не з'явилась. За клопотанням представника відповідача розгляд справи був відкладений до 27 жовтня 2021р. В призначене судове засідання належним чином сповіщена відповідач не з'явилась. За клопотанням представника відповідача розгляд справи було відкладено до 22 листопада 2021р. В призначене судове засідання відповідач, яка була повідомлена про час та місце розгляду справи належним чином не з'явилась. Від її представника надійшла заява про відкладання розгляду справи в зв'язку із захворюванням ОСОБА_4 .
За приписами частини першої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно частини четвертої той же статті у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів.
Отже, приймаючи до уваги три неявки відповідача у судові засідання, суд вважає, що вирішення виниклого спору може відбутися за її відсутності. В зв'язку з чим заявлене клопотання представника відповідача про відкладання розгляду справи залишається судом без задоволення.
Суд, вивчивши матеріали справи, встановивши факти та відповідні до них правовідносини, прийшов до наступного висновку.
Правовідносини, які виникли між сторонами по справі в частині виникнення права спільної сумісної власності подружжя, регулюються СК України, зокрема, ст.60, якою визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частиною 1 та 2 статті 61 СК України передбачено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Частиною 1 ст. 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
В той же час стаття 57 СК України, визначає, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Аналіз зазначених норм, які регулювали правовідносини на час придбання спірного майна, вказує на те, що придбане майно особами під час їх зареєстрованого шлюбу презюмується його належністю дружині та чоловікові в рівних частках, якщо інше не буде доведено в судовому порядку (ч.1 ст. 57 СК України). Тобто, у випадку наявності спору між подружжям щодо належності майна на праві особистої власності, придбаного під час шлюбу, тягар доведеності такого факту покладається на сторону, яка не визнає факту його належності подружжю.
Крім того суд приймає до уваги правовий висновок ВП ВС у справі 372/504/17, де було зазначено, - «…Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсутність судового рішення про визнання спірної квартири особистою приватною власністю особи підтверджує, що у судів попередніх інстанцій відсутні підстави вважати, що таке майно належить виключно відповідачу, оскільки докази на спростування презумпції спільності майна, набутого подружжям у шлюбі, - відсутні. Спір про поділ майна, заявлений особою не вирішено….».
Виходячи з принципу змагальності цивільного судочинства, обов'язок доведеності обставин, на які посилається сторона, як на підставу пред'явлених позовних вимог, покладаються саме на цю сторону (ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України). Суд, в свою чергу розглядає позовні вимоги в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків встановлених цим Кодексом. (ч.1,2 ст.13 ЦПК України).
Судом встановлено, що в період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі з 06 вересня 1997р. до 14 грудня 2019р. сторонами по справі, на ім'я ОСОБА_4 було зареєстровано право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 . Така реєстрація відбулась на підставі договору купівлі-продажу від 06 червня 2013року, посвідченого державним нотаріусом Першої одеської державної нотаріальної контори Шатіловою О.В., реєстровий номер 7-623.
Отже придбання квартири в період зареєстрованого шлюбу вказує на те, що така належить подружжю ОСОБА_5 на праві спільної сумісної власності.
Статтями 70 та 71 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.
Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України (стаття 68 СК). Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).
Як встановлено судом, шлюб між сторонами був розірваний 14 грудня 2019р. Отже, при вирішенні питання щодо поділу спільного сумісного майна, право на яке виникло у сторін під час зареєстрованого шлюбу, в силу СК України, слід керуватися нормами глави 26 Книги третьої ЦК України «Право спільної власності».
Так, згідно ч.1 ст.372 ЦК України, майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними.
Відповідно до ч.3 ст.358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності, слід дійти висновку, що придбана спірна квартира є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_5 та належить їм на праві спільної сумісної власності подружжя, відтак підлягає поділу в рівних частках.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про необхідність задоволення пред'явлених позовних вимог у повному обсязі.
З боку відповідача суду не надано жодного належного та допустимого доказу, який би спростовував доводи викладені позивачем.
Згідно ст.141 ЦПК України, пропорційно задоволеним позовним вимогам суд стягує з ОСОБА_4 на користь позивача судові витрати, які складаються з судового збору в розмірі 1551,81грн. та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00грн.
Керуючись ст.ст. 12,13,76,141,259,263-265,268 ЦПК України,
Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя задовольнити у повному обсязі.
В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (іпн. НОМЕР_1 ) право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 .
Припинити право спільної сумісної власності подружжя на квартиру АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (іпн. НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (іпн. НОМЕР_1 ) понесені судові витрати в розмірі 6551,81грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 30-ти денний строк з дня складання повного рішення суду.
Повний текст рішення складено 22 листопада 2021р.
Суддя