Справа №521/10849/21
Номер провадження 3/521/9725/21
24 листопада 2021 року Малиновський районний суд міста Одеси у складі головуючого судді Граніна В.Л., при секретарі Шкребтієнко Г.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі справу, що надійшла з Управління патрульної поліції в Одеській області, за протоколом складеним відносно громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , за ознаками вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, -
З протоколу про адміністративне правопорушення серії ААБ №021229 від 28.06.2021 року вбачається, що 28 червня 2021 року об 10 год. 25 хв. в м. Одесі по вул. Бугаївська, 1 водій ОСОБА_1 керував автомобілем марки «ЗАЗ», н.з. НОМЕР_1 , з явними ознаками наркотичного сп'яніння: порушення мови, координації рухів, зіниці очей не реагують на світло (звужені), від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан наркотичного сп'яніння відмовився, що зафіксовано на нагрудну камеру 001929(7), чим порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10 жовтня 2001 року.
За даним фактом інспектором поліції відносно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.
У судовому засіданні ОСОБА_1 участі не приймав, однак надав до суду клопотання, відповідно до якого просив провадження по справі закрити у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні докази у їх сукупності, суд вважає, що провадження по справі підлягає закриттю, на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю в діях особи складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, виходячи з наступного.
В протоколі про адміністративне правопорушення вказано, що водій відмовився від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння, що підтверджується записом з реєстратора, нагрудної камери 001929(7). Однак, носій з відповідним відеозаписом до матеріалів справи працівниками поліції надано не було.
За даних обставин, матеріали справи ухвалою суду від 28.07.2021 року були повернуті до УПП в Одеській області для доопрацювання та усунення недоліків. За результатом доопрацювання, працівниками поліції було додано DVD-диск з відео фіксацією зі службових камер.
При досліджені наданого DVD-диску було встановлено, що він не містить відеозапису події, на яке посилається посадова особа поліції, тобто, взагалі відсутній запис відмови особи від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння.
Згідно ч. 2 ст. 266 КУпАП, огляд водія (судноводія) на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов'язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.
Всупереч наведеній нормі, матеріали відеозапису, які повинні бути обов'язково долучені до протоколу про адміністративне правопорушення, до матеріалів справи надано не було.
Статтями 251, 252 КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність або відсутність адміністративного правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Крім цього, слід зазначити, що суд не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція).
Відповідно до ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", стала практика Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства та обов'язкова до застосування судами як джерело права.
Частина 1 статті 6 Конвенції передбачає, що "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який … встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення". Відповідно до ч. 2 ст. 6 Конвенції, "кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку". А згідно з положеннями ч. 3 ст. 6 Конвенції, кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права: мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту; захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя, тощо.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) поширює стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, на провадження у справах про адміністративні правопорушення. Наприклад, у справі "Лучанінова проти України" (рішення від 09.06.2011 р., заява N 16347/02) провадження у справі про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 51 КУпАП стосовно заявниці, яка вчинила дрібну крадіжку на загальну суму 0,42 грн., ЄСПЛ розцінив як кримінальне для цілей застосування Конвенції "з огляду на загальний характер законодавчого положення, яке порушила заявниця, а також профілактичну та каральну мету стягнень, передбачених цим положенням".
У рішенні у справі "Карелін проти Росії" ("Karelin v. Russia", заява N 926/08, рішення від 20.09.2016 р.) ЄСПЛ розглянув ситуацію, коли національний суд при розгляді справи про адміністративне правопорушення без участі сторони обвинувачення, що цілком відповідало нормам російського законодавства, ініціював дослідження доказів обвинувачення та за результатами дослідження доказів притягнув особу до відповідальності, уточнивши в судовому рішенні фабулу правопорушення, усунувши певні розбіжності та неточності, які мали місце в протоколі про адміністративне правопорушення. При цьому, за логікою ЄСПЛ, за умови відсутності сторони обвинувачення та при наявності певної неповноти чи суперечностей, суду не залишилося нічого іншого, як взяти на себе функції сторони обвинувачення, самостійно відшукуючи докази винуватості особи, що становить порушення ч. 1 ст. 6 Конвенції в частині дотримання принципу рівності сторін і вимог змагального процесу (за цих умов особа позбавлена можливості захищатися від висунутого проти нього обвинувачення перед незалежним судом, а навпаки вона має захищатися від обвинувачення, яке, по суті, судом підтримується).
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважені оцінювати надані їм докази (п. 34 рішення у справі "Тейксейра де Кастор проти Португалії" від 09.06.98 року, п. 54 рішення у справі "Шабельника проти України" від 19.02.2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав і основоположних свобод.
У пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини «Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" (Vastberga taxi Aktiebolag and Vulic v. Sweden № 36985/97) Суд визначив, що "…адміністративні справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення штрафних санкцій має саме суб'єкт владних повноважень".
Аналогічну правову позицію визначив Постановою від 31.01.2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 760/10803/15-а (адміністративне провадження № К/9901/19074/18): один з основних принципів забезпечення вирішення спорів у публічно-правовій сфері, зокрема, між суб'єктом приватного права і суб'єктом владних повноважень, який передбачає, що останній зобов'язаний забезпечити доведення в суді правомірності свого рішення, дії або бездіяльності, оскільки, в протилежному випадку, презюмується, що вони є протиправними.
Так, працівниками поліції не було надано відеозапис, всупереч вимогам ч. 2 ст. 266 КУпАП. Крім цього, у матеріалах справи відсутнє направлення для медичного огляду на стан сп'яніння. Дані обставини у своїй сукупності спростовують твердження посадової особи про те, що особа відмовилася від проходження огляду на стан сп'яніння.
Відповідно до принципу «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у п.43 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кобець проти України» від 14.02.2008 р., доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.
В той же час, у справі «Barbera, Messegu and Jabardo v.Spain» від 06.12.1998 (п.146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб виконуючи свої обов'язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи.
Попри це, хотілося б звернути увагу на те, що процес про адміністративне правопорушення цілком ув'язаний з вищезазначеними презумпціями процесу кримінального, оскільки Європейський суд уже визнавав кримінально-правовий характер норм українського законодавства, якими передбачена відповідальність за адміністративні правопорушення. Тому, у зв'язку з тим, що законом не передбачено закриття справи за недоведеністю вини особи, суд закриває справу за відсутністю складу правопорушення, у разі не доведення вини особи.
Отже, суд, аналізуючи вищевикладені обставини, враховуючи наведені норми та керуючись конституційним принципом презумпції невинуватості, вказаним в ст. 62 Конституції України (тобто, вина особи, яка притягається до відповідальності повинна бути доведена органом який склав протокол, а доводи вини повинні ґрунтуватися на доказах, об'єктивність яких не викликала б жодних сумнівів), вважає, що вина особи у скоєні адміністративного правопорушення не доведена, а тому провадження по справі підлягає закриттю у зв'язку з відсутністю у діях особи складу адміністративного правопорушення.
У зв'язку із зазначеним, викладені у протоколі обставини залишають місце «розумному сумніву», що випливає із сукупності ознак та не спростованих достатньо вагомих, чітких і взаємоузгоджених презумцій вини особи.
Згідно зі ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Положенням ч. ч. 1 та 2 ст. 7 КУпАП, передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи.
Таким чином, встановлено, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які безперечно доводять порушення водієм вимог пункту 2.5. правил дорожнього руху та вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, поза розумним сумнівом.
Відповідно до ч. 1 п. 1 ст. 247 КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин як відсутність складу адміністративного правопорушення.
Виходячи з викладеного, та керуючись ст.ст. 247, 283, 284, 294 КУпАП, -
Провадження у справі відносно ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, закрити, згідно до п. 1 ст. 247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Постанова суду (судді) у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, стосовно якої вона винесена, представником такої особи, захисником, потерпілим, його представником протягом десяти днів з дня винесення постанови.
Головуючий