36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
18.03.2010 р. Справа №16/236
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Астрем Плюс"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрторгбуд"
про визначення розміру ідеальної частки у праві спільної власності
третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача
ПП ПБТІ "Інвентаризатор"
Суддя Тимощенко О.М.
Представники сторін в засіданні 16.02.2010 року та 04.03.2010 року:
від позивача: Пасічник Л.І.
від відповідача: Дем"янов В.А.,Зінченко І.Л.
від третьої особи: не з'явились
В судовому засіданні 16.02.2010 року було оголошено перерву на підставі ст. 77 ГПК України.
В судовому засіданні 04.03..2010 року представникам сторін було оголошено перерву на підставі ст. 77 ГПК України для підготовки повного тексту рішення у відповідності до ст. 85 ГПК України.
СУТЬ СПРАВИ: розглядається позовна заява, в які позивач просить суд визнати, що частка товариства з обмеженою відповідальністю «Астрем Плюс»(36034, м. Полтава, вул. Половки, 74, код ЄДРПОУ 31316860) у праві спільної часткової власності на майновий комплекс будівель та споруд виробничої бази, що знаходиться за адресою: м. Полтава, вул. Половки, 74, складає 57/100 частин і включає:
50% прохідної, заг. площею 12,7 кв.м (літ.И-1):
арматурний цех, заг. площею 423,9 кв.м (літ.Г-1);
матеріальний склад, заг. площею 415,9 кв.м (літ.В-1);
сушильні камери для залізобетону, заг. площею 112,0 кв.м (літ.№2);
огорожа із бетонних плит, заг. площею 49,5 м (літ.№4);
огорожа із бетонних плит, заг. площею 157,5 м (літ.№7);
ворота металеві, заг. площею 8,4 кв. м (літ.№6);
огорожа металева, заг. площею 49,8 м (літ.№5);
ворота металеві 50%, заг. площею 10,0 кв. м (літ.№3);
крановий майданчик (літ.№1).
Також позивач просить суд видати судовий наказ щодо реєстрації приватним підприємством Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор»(36014. м. Полтава, пров. Піонерський. 4, код ЄДРПОУ 03351705) за товариством з обмеженою відповідальністю «Астрем Плюс»(36034, м. Полтава, вул. Половки, 74, код ЄДРПОУ 31316860) права власності на 57/100 частин майнового комплексу будівель та споруд виробничої бази, що знаходиться за адресою: м. Полтава, вул. Половки, 74, і до складу яких входить:
50% прохідної, заг. площею 12,7 кв.м (літ.И-1):
арматурний цех, заг. площею 423,9 кв.м (літ.Г-1);
матеріальний склад, заг. площею 415.9 кв.м (літ.В-1);
сушильні камери для залізобетону, заг. площею 112.0 кв.м (літ.№2);
огорожа із бетонних плит, заг. площею 49,5 м (літ.№4);
огорожа із бетонних плит, заг. площею 157,5 м (літ.№7);
ворота металеві, заг. площею 8,4 кв. м (літ.№6);
огорожа металева, заг. площею 49,8 м (літ.№5);
ворота металеві 50%, заг. площею 10.0 кв. м (літ.№3);
крановий майданчик (літ.№1).
Відповідач у відзиві на позов та його представники в судових засіданнях проти задоволення позовних вимог заперечували з мотивів, викладених у відзиві, зокрема:
- фактично, ніякої спільної власності у ТОВ «Укрторгбуд»та ТОВ «Астрем Плюс»немає і не може бути.
- рішення реєстратора про відмову в реєстрації також жодним чином не стосується прав та обов'язків ТОВ «Укрторгбуд», оскільки відповідач володіє власним майном і не претендує на майно чи його частину позивача.
- майно, зазначене в тексті позову і яке позивач хоче закріпити за собою рішенням суду, не відповідає тому переліку майна, на яке за ним визнано право власності рішенням суду по справі №19/222. Тобто, на думку відповідач, позивач намагається здійснити підміну понять у визначенні об'єктів та свідомо хоче захопити належне ТОВ «Укрторгбуд».
Від третьої особи до суду надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника ПП ПБТІ "Інвентаризатор" ( вих. №3709 від 31..12.2009 року). Суд задовольняє дане клопотання.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд встановив:
На підставі договору купівлі-продажу державного майна від 12.11.1993 року № 29 та доповнення від 05.03.1994 року, укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Полтавській області та Організацією орендарів будівельно-монтажного управління "Укрторгбуд", РВ ФДМУ продало Організації орендарів будівельно-монтажного управління "Укрторгбуд" цілісний майновий комплекс орендного підприємства будівельно-монтажного управління "Укрторгбуд" (м. Полтава, вул. Половка, 72).
Наказом від 25.07.2002р. №179Пр регіональне відділення Фонду державного майна України по Полтавській області затвердило перелік нерухомого майна, що було передано будівельно-монтажному управлінню "Укрторгбуд" у власність. Згідно цього переліку об'єкти нерухомості, передані у власність Організації орендарів будівельно-монтажного управління "Укрторгбуд", знаходяться за адресою м. Полтава, вул.Половка, 74.
Розпорядженням Полтавського міськвиконкому від 04.01.1994р. №02р було зареєстровано Закрите акціонерне товариство "Укрторгбуд", яке у відповідності до ст.1 Статуту ЗАТ "Укрторгбуд" є правонаступником ліквідованого ОП БМУ "Укрторгбуд".
Розпорядженням Полтавського міськвиконкому від 27.12.2000р. №1042-р Закрите акціонерне товариство "Укрторгбуд" перереєстроване в Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрторгбуд" і згідно Статуту ТОВ „Укрторгбуд" останнє є правонаступником ЗАТ „Укрторгбуд".
На підставі рішення загальних зборів учасників відповідача, викладеного в протоколі від 05.01.2001р., було вирішено провести розподіл-реорганізацію відповідача на три самостійних підприємства з окремими балансами. На виконання вказаного рішення було створено одне з підприємств - Товариство з обмеженою відповідальністю "Астрем плюс" (позивач у справі). У відповідності до п.6 ст. 34 Закону України "Про підприємства Україні" від 27.03.1991р. №887 до позивача за роздільним балансом (станом на лютий 2001р.) у відповідних частинах перейшли майнові права та обов'язки реорганізованого підприємства.
За розподільчим балансом та актами прийому-передачі за лютий 2002р. ТОВ „Укрторгбуд" (відповідач) передало позивачу основні фонди - 50% будівлі прохідної, майстерня виготовленню арматури, матеріальний склад; будівля контейнерного типу, залізобетонна огорожа, ланки підкранних шляхів, внутрімайданні мережі водогону, зовнішні мережі каналізації.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 17.02.2004 року по справі № 19/222 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Астрем Плюс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрторгбуд" визнано за позивачем право власності на об'єкти, що знаходяться за адресою м. Полтава, вул. Половка,74 , а саме : 50% прохідної; майстерню по виготовленню арматури; будівля контейнерного типу; залізобетонну огорожу; ланки підкранних шляхів; внутрімайданні мережі водогону; зовнішні мережі каналізації.
У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статтею 33 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд за клопотанням сторін або прокурора може витребувати їх від підприємств, посадових осіб та організацій, незалежно від їх участі у справі.
Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії (стаття 36 ГПК). Якщо документи, які мають значення для правильного вирішення спору, і підписи на них виготовлені стороною за допомогою будь-яких технічних засобів, то такі документи повинні прийматись господарським судом як письмові докази, досліджуватись та оцінюватись за загальними правилами ГПК. Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмету доказування з даної справи.
Статтею 35 ГПК України передбачено, що не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом ( ст. 328 ЦКУ).
Відповідно до ч. 1 ст. 182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Підставою для визнання права власності є наявність право встановлювальних документів у відповідності до додатку № 1 до Тимчасового положення “Перелік правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об'єкти нерухомого майна”.
Тимчасовим положенням про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно (надалі - Положення), затвердженим наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2002 року, встановлено, що для реєстрації виникнення, існування, припинення прав власності на нерухоме майно та оформлення прав власності на нерухоме майно до БТІ разом із заявою про реєстрацію прав власності подаються правовстановлювальні документи (додаток 1 до Положення), їх копії (нотаріально засвідчені), а також інші документи, що визначені цим Положенням. Відповідальність за достовірність та повноту інформації у документах несе власник (власники) нерухомого майна. Правовстановлювальні документи, які відповідно до закону підлягають обов'язковій державній реєстрації, приймаються за умови проведення їх державної реєстрації ( п.2.1 Положення).
Документи, що підтверджують виникнення, існування, припинення прав власності на нерухоме майно і подаються для реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, установленим цим Положенням та іншими актами чинного законодавства України ( п.2.7 Положення).
Пункт 3.1 Положення встановлює, що з моменту прийняття заяви розпочинається розгляд реєстратором заяви та доданих до неї документів. Реєстратор установлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на об'єкт нерухомості, інших підстав для відмови в реєстрації прав; перевіряє угоди, які відповідно до чинного законодавства України не були нотаріально посвідчені; приймає рішення про реєстрацію прав власності чи про відмову в реєстрації прав власності; видає витяги з Реєстру прав або відмовляє у наданні таких витягів. У своїх діях реєстратор керується виключно чинним законодавством України.
При цьому, відмова у реєстрації права власності викладається письмово у вигляді рішення, яке згідно з п. 1.12. Положення, може бути оскаржене у порядку відповідно до чинного законодавства.
Як свідчать матеріали справи, рішенням реєстратора Товстоліта О.А. приватного підприємства Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор" від 01.06.2009р. (копія в мат. справи) позивачу було відмовлено у реєстрації його прав власності згідно рішення господарського суду Полтавської області від 17.02.2004р. у зв'язку із відсутністю визначення у правовстановлюючому документі яку частину об'єкта складають будівлі та споруди, право власності на які визнано відповідним судовим рішенням, також через те, що заявлені у рішенні будівлі та споруди не відповідають будівлям і спорудам, які згідно з проведеною інвентаризацією знаходяться на даному об'єкті. Крім того, у рішенні реєстратора як причина відмови вказана та обставина, що на заявленому позивачем об'єкті знаходяться самовільно збудовані та переплановані будівлі, що також унеможливлює проведення реєстрації права власності. Позивач заперечує наявність самочинно збудованих будівель. Наявність самовільно збудованих та перепланованих будівель підтверджується штампом ПП ПБТІ "Інвентаризатор" на технічному паспорті, наданого позивачем та наявного в матеріалах справи.
Доказів оскарження рішення реєстратора про відмову позивачем не подано.
Відповідно до приписів статті 375 Цивільного кодексу України право зводити на земельній ділянці будівлі та споруди, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам має власник земельної ділянки.
Відповідно до частин 1, 3 статті 376 Цивільного кодексу України будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належного затвердження проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Водночас, право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, лише за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Для визнання права власності на самочинно збудований об'єкт суд також має встановити, що спірні споруди завершені будівництвом (введені в експлуатацію в установленому законом порядку), а також те, що земельна ділянка, яка не була відведена позивачу для цієї мети, надана йому у встановленому порядку під уже збудоване майно. Позивачем не подано суду зазначених доказів.
Крім того, об'єкти, зазначені в позові не відповідають тому переліку майна, на яке за позивачем визнано право власності рішенням суду по справі №19/222.
Отже, позивачем не спростовано доводів, викладених у рішенні реєстратора щодо підстав для відмови у реєстрації.
Положеннями ст. 20 ГК України та ст. 16 ЦК України визначені способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання.
Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.
Згідно з ч. 1 ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Позивачем не подано жодних доказів порушення відповідачем у справі чи оспорення ним права власності позивача та існування спору щодо частки.
Згідно ч.ч.І, З, 4 ст.355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно. На підставі ч.І ст.357 ЦК України частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.
Відповідно до рішення суду по справі № 19/222 за позивачем визнано право власності на певний перелік об'єктів, при цьому зі змісту рішення не вбачається, що вказане майно знаходиться у спільній власності позивача та відповідача.
Стосовно позовних вимог про видачу судового наказу про зобов'язання ПП Полтавське БТІ "Інвентаризатор" зареєструвати за позивачем право власності на вказане нерухоме майно суд виходить з наступного.
Згідно ст. 21 ГПК України сторонами в судовому процесі є позивач та відповідач. В даному випадку вимоги позивача стосуються не відповідача, а третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Отже, не є можливим покладення на третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору будь-яких матеріально-правових обов'язків, а також установлення чи захист їхніх прав. Тобто, є неможливим винесення рішення або ухвали суду про права та обов'язки цих третіх осіб.
Таким чином, якщо третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору не є стороною у справі, то позивач не може заявляти свої вимоги до неї.
Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.
Ст. 16 ЦК України передбачені способи захисту цивільних прав та інтересів, зокрема права та законні інтереси суб'єктів захищаються шляхом:
1) визнання права;
2) визнання правочину недійсним;
3) припинення дії, яка порушує право;
4) відновлення становища, яке існувало до порушення;
5) примусове виконання обов'язку в натурі;
6) зміна правовідношення;
7) припинення правовідношення;
8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;
9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
10) визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно ст. 116 ГПК України виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом. Позивач в позові не ставить вимог до ПП Полтавське БТІ "Інвентаризатор" , а фактично просить лише видати наказ без вирішення даної вимоги в порядку позовного провадження, що суперечить положенням чинного законодавства.
Таким чином, дослідивши та оцінивши подані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
На підставі матеріалів справи та керуючись 33,35,43,49,82-85 ГПК України, суддя, -
Відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Суддя Тимощенко О.М.