79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
22.06.10 Справа № 2/68
Господарський суд Львівської області у складі судді Мазовіти А.Б. при секретарі Залицайло М.С. за участю представників третіх осіб Данилко І.І., Лалака А.М. , розглянув у відкритому судовому засіданні справу за первісним позовом Львівського закритого акціонерного товариства “Торговий дім “Львів”, м. Львів до Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство “Агрофірма Орсан”, с.Луб'яна, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача за первісним позовом: Відділу державної виконавчої служби Миколаївського районного управління юстиції та Лалака Андрія Михайловича про звільнення майна з-під арешту та виключення майна з акту опису та арешту, та зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство “Агрофірма Орсан”, с.Луб'яна до Львівського закритого акціонерного товариства “Торговий дім “Львів”, м. Львів про визнання недійсним попереднього договору,
Львівське закрите акціонерне товариство “Торговий дім “Львів”, м. Львів звернулося до господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство “Агрофірма Орсан”, с. Луб'яна та Відділу державної виконавчої служби Миколаївського районного управління юстиції про звільнення майна з-під арешту та виключення майна з акту опису та арешту.
Розглянувши матеріали справи, суд визнав представлені матеріали достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду і ухвалою від 19.04.2010р. призначив розгляд справи на 20.05.2010р. Ухвалою суду розгляд справи відкладався на 03.06.2010р., 15.06.2010р., 22.06.2010р. За клопотанням представників сторін строк вирішення спору був продовжений.
Ухвалою від 20.05.2010р. суд залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Лалака Андрія Михайловича.
Товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство “Агрофірма Орсан”, с. Луб'яна подало зустрічний позов до Львівського закритого акціонерного товариства “Торговий дім “Львів”, м. Львів про визнання недійсним попереднього договору.
Ухвалою суду від 03.06.2010р. зустрічну позовну заяву прийнято до спільного розгляду з первісним позовом.
Ухвалою від 15.06.2010р. суд виключив з числа відповідачів Відділ державної виконавчої служби Миколаївського районного управління юстиції та залучив його до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача за первісним позовом.
В судовому засіданні представник позивача (відповідача за зустрічним позовом) позовні вимоги підтримав, просив задоволити. З приводу заявленого первісного позову пояснив, що між позивачем (відповідачем за зустрічним позовом) та відповідачем (позивачем за зустрічним позовом) 24.07.2007р. було укладено попередній договір №001, згідно якого сторони в майбутньому мали укласти договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме: будівлі зернового складу, що знаходиться у селі Луб'яна, Миколаївського району. Додатком №1 до даного договору сторони погодили, що в разі невиконання відповідачем за первісним позовом зобов'язання щодо укладення основного договору, позивач за первісним позовом має право притримати у себе майно відповідача. Оскільки відповідач за первісним позовом не виконав своїх зобов'язань щодо укладення основного договору, позивачем реалізовано надане йому право на притримання майна. Постановою ВДВС Миколаївського РУЮ від 16.12.2009р. відкрито виконавче провадження щодо звернення стягнення на будівлю зернового складу, що знаходиться у селі Луб'яна, Миколаївського району, яке належить ТзОВ СГП “Агрофірма Орсан”. 31.12.2009р. складено Акт опису й арешту даного майна. Таким чином, просив звільнити з-під арешту та виключити з акту опису й арешту будівлю зернового складу, що знаходиться у селі Луб'яна, Миколаївського району.
В судовому засіданні 15.06.2010р. представник позивача за первісним позовом подав заяву про забезпечення позову, в якому просив заборонити іншим особам не чинити перешкоди в доступі до нежитлових приміщень за адресою: м. Львів, вул. Шевська, 1. Дана заява мотивована тим, що позивач за первісним позовом не має доступу до даних приміщень, в яких знаходяться документи, які підтверджують доводи останнього.
В судовому засіданні представник відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) проти позову заперечив, в задоволенні позовних вимог просить відмовити. В обґрунтування заперечень, відповідачем за первісним позовом (позивачем за зустрічним позовом) подано зустрічний позов. З приводу заявленого зустрічного позову пояснив, що між позивачем за зустрічним позовом та відповідачем за зустрічним позовом було укладено 24.07.2007р. попередній договір №001. Вказаним договором сторони зобов'язувались укласти до 01.01.2008р. основний договір купівлі-продажу. Однак відповідач за зустрічним позовом не вчинив жодних дій на укладення основного договору. Відповідно до ст. 635 ЦК України попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору. Статтею 657 ЦК України встановлено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. В силу ст. 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення такий договір є нікчемним. Оскільки попередній договір нотаріально не посвідчувався, то такий договір є недійсним.
Представникам роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.22 ГПК України, заяв про відвід суду не поступало.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників, суд встановив наступне.
24.07.2007р. між ТзОВ СГП “Агрофірма Орсан” та ЛЗАТ „Торговий дім „Львів” було укладено попередній договір №001, згідно якого сторони в майбутньому мали укласти та належним чином оформити договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме: 92/100 ідеальної частини будівлі зернового складу А-1 загальною площею 1629,7 кв.м., що знаходиться у селі Луб'яна, Миколаївського району по вул.Новій, 17.
Додатком №1 від 24.07.2007р. до даного договору сторони погодили, що в разі невиконання відповідачем за первісним позовом зобов'язання щодо укладення основного договору, позивач за первісним позовом має право притримати у себе майно відповідача.
Судом встановлено, що 31.12.2007р. між гр.Лалак Андрієм Михайловичем (іпотекодержатель) та ТОВ СГП „Агрофірма Орсан” (іпотекодавець) було укладено договір іпотеки, яким забезпечено вимоги іпотекодержателя, що випливають з договору позики, укладеного 31.12.2007р. між іпотекодавцем та іпотекодержателем. Предметом іпотеки є 92/100 ідеальної частини будівлі зернового складу А-1 загальною площею 1629,7 кв.м., що знаходиться у селі Луб'яна, Миколаївського району по вул.Новій, 17.
03.01.2009р. приватним нотаріусом Миколаївського районного нотаріального округу Львівської області Алексєєвою Г.М. було вчинено виконавчий напис нотаріуса на договорі іпотеки від 31.12.2007р. та звернено стягнення на 92/100 ідеальної частини будівлі зернового складу А-1 загальною площею 1629,7 кв.м., що знаходиться у селі Луб'яна, Миколаївського району по вул.Новій, 17 та належить ТОВ СКП „Агрофірма Орсан” на користь стягувача -гр.Лалака Андрія Михайловича.
16.12.2009р. відділом ДВС Миколаївського РУЮ було відкрито виконавче провадження щодо примусового виконання виконавчого напису нотаріуса, вчиненого 03.01.2009р. на користь стягувача -гр.Лалака Андрія Михайловича.
31.12.2009р. державним виконавцем Данилко І.І. відділу ДВС Миколаївського РУЮ було проведено опис та накладено арешт на 92/100 ідеальної частини будівлі зернового складу А-1 загальною площею 1629,7 кв.м., що знаходиться у селі Луб'яна, Миколаївського району по вул.Новій, 17 та належить ТОВ СКП „Агрофірма Орсан”, про що складено відповідний акт опису та арешту майна.
При прийнятті рішення суд виходив з наступного.
Закон України “Про виконавче провадження” визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.
Виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, районних, міських (міст обласного значення), районних в містах відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції (далі - державні виконавці).
Згідно ч. 3 ст. 5 Закону України “Про виконавче провадження” державний виконавець при здійсненні виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в порядку, встановленому законодавством.
Сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником є фізична або юридична особа, яка зобов'язана за рішенням вчинити певні дії (передати майно, виконати інші обов'язки, передбачені рішенням) або утриматися від їх вчинення.
Загальний порядок звернення стягнення на майно передбачено главою 5 Закону України “Про виконавче провадження”. Ст. 50 цього закону встановлено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті (опису), вилученні та примусовій реалізації.
Частиною 1 ст. 55 Закону України “Про виконавче провадження” передбачено, що арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Про проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту державний виконавець складає акт опису й арешту майна боржника. Під час проведення опису й арешту майна боржника державний виконавець вправі оголосити заборону розпоряджатися ним, а у разі потреби - обмежити права користування майном або вилучити його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що зазначається в акті опису й арешту. Види, обсяги і строк обмеження встановлюються державним виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.
Відповідно до ст. 59 Закону України “Про виконавче провадження” особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту.
У п.5 роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 28.03.2002р. №04-5/365 „Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України” зазначено, що відповідно до ст.59 Закону України „Про виконавче провадження” особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутись до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту. Відповідачами у справах за цими позовами є стягувач і боржник.
Згідно з абзацом другим пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду УРСР від 27.08.1976р. №6 „Про судову практику в справах про виключення майна з опису” відповідачами в справі цієї категорії має бути боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, і в необхідних випадках -особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване.
Таким чином, відповідачами у даній справі повинні бути ТОВ СГП „Агрофірма Орсан” та гр.Лалак Андрій Михайлович.
Такої ж правової позиції дотримується також Вищий господарський суд України, зокрема в постановах від 14.03.2006р. у справі №1/1126-28/384, від 25.07.2006р. у справі №10/179, від05.06.2007р. у справі №1/448-26/134.
Відповідно до ст.ст.1, 21 ГПК України сторонами у господарському процесі можуть бути підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні); громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності; державні та інші органи; фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності, у справах, що виникають із корпоративних правовідносин.
За таких обставин залучення гр.Лалака Андрія Михайловича в якості відповідача по даній справі унеможливлюється в зв'язку з відсутністю у нього статусу суб'єкта підприємницької діяльності.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.
Враховуючи суб'єктний склад правовідносин, що виникли між учасниками виконавчого провадження, суд прийшов до висновку про необхідність припинення провадження у справі в частині первісного позову, оскільки такий непідвідомчий господарському суду, а підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства в суді загальної юрисдикції.
Розглянувши заяву представника позивача за первісним позовом про забезпечення позову шляхом заборони іншим особам не чинити перешкоди в доступі до нежитлових приміщень за адресою: м. Львів, вул. Шевська, 1, суд прийшов до висновку, що дана заява до задоволення не підлягає з огляду на наступне.
Згідно ст.66 ГПК України забезпечення позову застосовується судом, якщо невжиття цих заходів може ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду. Як зазначається в роз'ясненні Вищого арбітражного суду України від 23.08.1994р. №02-5/611 „Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову”, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Крім цього, для забезпечення позову повинен існувати зв'язок між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову. Не допускається застосування заходів забезпечення позову, які не пов'язані із заявленими вимогами.
Проте заява позивача про забезпечення позову вищезазначеним вимогам не відповідає. Позивач просить суд заборонити іншим особам не чинити перешкоди в доступі до нежитлових приміщень за адресою: м. Львів, вул. Шевська, 1, хоча предметом первісного позову в даній справі є звільнення 92/100 ідеальної частини будівлі зернового складу А-1 загальною площею 1629,7 кв.м., що знаходиться у селі Луб'яна, Миколаївського району по вул.Новій, 17 з-під арешту та виключення цього майна з акту опису та арешту. Крім цього, заявником не подано належних та допустимих доказів того, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду в майбутньому.
Розглянувши матеріали зустрічного позову суд прийшов до висновку про його безпідставність з огляду на наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний правочин).
Отже, виходячи із наведеного, за ступенем недійсності всі правочини поділяються на абсолютно недійсні з моменту їх вчинення (нікчемні) та відносно недійсні, які можуть бути визнані судом недійсними за певних умов (оспорювані). Нікчемним є той правочин, недійсність якого прямо передбачена законом.
Відповідно до ст.657 ЦК України договір купівлі-продажу нерухомого майна укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Згідно з абз.4 п.1 ст.635 ЦК України попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена -у письмій формі.
Відповідно до ст.220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, попередній договір від 24.07.2007р., укладений між позивачем та відповідачем, не був нотаріально посвідчений, що в силу вищенаведених норм свідчить про недійсність (нікчемність) такого правочину в силу закону, а тому, визнання такого договору недійсним в судовому порядку не вимагається,.
Такої ж правової позиції дотримується також Вищий господарський суд України, зокрема в постанові від 26.05.2010р. у справі №9/139.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Відповідно до ст. 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що провадження у справі за первісним позовом слід припинити, а в зустрічному позові слід відмовити в зв'язку з його безпідставністю.
Відповідно до ст.8 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито” сплачене державне мито підлягає поверненню частково або повністю у випадку припинення провадження у справі, якщо справа не підлягає розглядові в господарському суді.
Оскільки спір за зустрічним позовом виник з вини позивача за зустрічним позовом, то судові витрати по розгляду справи необхідно покласти на позивача за зустрічним позовом відповідно до ст. 49 ГПК України.
З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 220, 635, 657 Цивільного кодексу України, ст.ст. 5, 50, 55, 59 Закону України “Про виконавче провадження” та ст.ст. 1, 4, 21, 33, 34, 35, 44, 49, 75, 80, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -
1. Провадження у справі за первісним позовом Львівського закритого акціонерного товариства “Торговий дім “Львів”, м. Львів до Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство “Агрофірма Орсан” про звільнення майна з-під арешту та виключення майна з акту опису та арешту припинити.
2. В задоволенні зустрічного позову відмовити.
3. Видати Львівському закритому акціонерному товариству „Торговий дім „Львів” довідку про повернення сплаченого державного мита в розмірі 85 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236 грн.
Суддя