П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
25 листопада 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/10399/21
Головуючий в 1 інстанції: Харченко Ю.В.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Стас Л.В.,
суддів: Шеметенко Л.П., Турецької І.О.
за участю секретаря - Худика С.А.
за участю представника відповідача - Постільги І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства “Дослідне господарство “Андріївське” Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України” на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2021 року по справі за позовом Державного підприємства “Дослідне господарство “Андріївське” Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України” до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправними та скасування постанов,-
Державне підприємство “Дослідне господарство “Андріївське” Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України” ( далі - позивач) звернулось до суду з позовом, у якому просило визнати протиправними та скасувати постанови головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Щеглової Є.В. від 01.06.2021р. ВП №65626827 про відкриття виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору у розмірі 176154,21 грн. та ВП №65626920 про відкриття виконавчого провадження про стягнення виконавчих витрат у розмірі 269,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що в межах зведеного виконавчого провадження №481104700 при примусовому виконанні наказу Господарського суду Одеської області №916/2056/14, виданого 04.07.2014 року про стягнення з ДП "Дослідне господарство "Андріївське" ІСГ Причорномор'я НААН, правонаступником, якого є ДП "Дослідне господарство "Андріївське" Інституту водних проблем і меліорації Національної Академії аграрних наук України" на користь ТОВ “Торговий дім “УКРАГРОПРОМ” боргу у сумі 1 867 008,70 грн., державним виконавцем була прийнята постанова про відкриття виконавчого провадження №ВП44399714. Відповідно до інформаційної довідки про виконавче провадження від 29.03.2016р., в відомостях про стягнення грошових коштів значилось, що державним виконавцем стягнуто з державного підприємства згідно виконавчого документу 299 420,65 грн. боргу та виконавчий збір 10 546,66 грн. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 29.04.2016 року по справі №916/735/16 порушено провадження у справі про банкрутство Державного підприємства “Андріївське”. Виконавче провадження було зупинено 19.05.2016 року та 18.05.2021 року поновлено. Постановою вiд 01.06.2021р. Головним державним виконавцем Вiддiлу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Щегловою Є.В. відкриті виконавчі провадження про стягнення виконавчого збору у розмірі: 176 154,21 грн. (№АСВП 65626827) та виконавчих витрат (№ АСВП 65626920) на суму - 269,00 грн., про які позивач дізнався 15.06.2021p. Крім того, позивач зазначив, що борг підприємства «Андріївське» був погашений у 2016 році у період розгляду справи про банкрутство № 916/735/16, коли було зупинено виконавче провадження № ВП 44399714, тому в разі виконання судового рішення іншим способом, ніж примусове стягнення ( зокрема погашення боргу самим боржником або кредитором в порядку переуступки боргу тощо), виконавчий збір не повинен стягуватися, оскільки база нарахування виконавчого збору (10%) у органу ДВС - відсутня. Таким чином, оскільки фактичного стягнення державним виконавцем з боржника на користь стягувача присуджених за наказом сум не відбулося, правових підстав для винесення оскаржуваних постанов немає.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2021 року - у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі, позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду від 06 серпня 2021 року - скасувати, прийняти нову постанову про задоволення позову. Доводи апеляційної скарги, окрім вищенаведених в позові, також обґрунтовані тим, що суд помилково в своєму рішенні послався на Закон України «Про виконавче провадження» № 1404-УІІІ від 02.06 2016р. (надалі- Закон № 1404-УІП), який набрав чинності 05.10.2016 року, тоді як Постанова № 44399714 про відкриття виконавчого провадження по стягненню боргу в сумі 1 867 008,70грн. була винесена 14.08.2014р. в період дії Закону України «Про виконавче провадження» № 606-ХІУ від 21.04.1999р. (надалі - Закон № 606-ХІУ). Постанови про стягнення виконавчого збору №44399714 та витрат виконавчого провадження №44399714, як на момент подання позову, так і до теперішнього часу Державне підприємство не отримувало, що позбавило можливості одночасного оскарження вищевказаних постанов про стягнення виконавчих зборів та витрат виконавчого провадження. На думку апелянта, суд повинен був вийти за межі позовних вимог для визнання протиправним даних постанов, але розглянув справу тільки в межах позовних вимог. Крім того, апелянт зазначив, що частиною 9 ст.27 Закону «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону «Про виконавче провадження» №1404-VIII - у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. Тобто, борг сплачено інвестором у 2016 році при розгляді справи про банкрутство, а постанови про стягнення виконавчого збору и виконавчих витрат винесені 01.06.2021р. Тобто, суд, порушуючи норми матеріального права, не взяв до уваги той факт, що виконавчі провадження були закінчені 01.06.2021р. самим державним виконавцем на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону «Про виконавче провадженнях - щодо фактичного виконання в повному обсязі рішення суду. В цей же день - 01.06.2021р. були винесені оспорювані постанови про відкриття виконавчого провадження по стягненню виконавчого збору та виконавчих витрат, тобто рішення суду було виконано до винесення спірних постанов про відкриття виконавчих проваджень, а отже й виконавчий збір та виконавчі витрати не повинні були стягуватися за постановами про відкриття оспорюваних виконавчих проваджень. Апелянт також звернув увагу суду апеляційної інстанції на те, що Законом України «Про виконавче провадження» не передбачено стягнення виконавчих зборів та витрат у період, коли основний борг за наказом суду був сплачений інвестором в період розгляду справи про банкрутство, а не державним виконавцем шляхом примусового виконання. Таким чином, у державного виконавця не було підстав для стягнення виконавчого збору в тому розмірі, який визначений у спірних постановах, а отже, такі постанови не відповідають вимогам статті 27 Закону № 1404-УІП та підлягають скасуванню.
У відзиві на апеляційну скаргу, відповідач послався на доводи, які узгоджується з висновками суду першої інстанції.
Колегія суддів, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких мотивів.
Судом першої інстанції встановлено, що постановою старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції Моц Вадимом Віталійовичем від 14.08.2014 року відкрито виконавче провадження ВП№44399714 про примусове виконання наказу №916/2056/14 від 04.07.2014 року, виданого Господарським судом Одеської області про стягнення з ДП “ДГ” Андріївське” Інституту сільського господарства Причорномор'я Національної Академії Аграрних наук України на користь ТОВ “Торговий дім “УКРАГРОПРОМ” боргу в сумі 1 867 008,70 грн.
Постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Хлєбниковим О.В. винесено постанову від 19.05.2016 року ВП №44399714 про зупинення виконавчого провадження з примусового виконання наказу №916/2056/14 від 04.07.2014 року виданого Господарським судом Одеської області про стягнення з ДП “ДГ” Андріївське” Інституту сільського господарства Причорномор'я Національної Академії Аграрних наук України на користь ТОВ “Торговий дім “УКРАГРОПРОМ” боргу в сумі 1867 008,70 грн., на підставі п. 8 ч. 1 ст. 37 Закону України « Про виконавче провадження».
18.05.2021 року Головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Щегловою Є.В. винесено постанову ВП№44399714 про поновлення виконавчого провадження з примусового виконання наказу №916/2056/14 від 04.07.2014року, виданого Господарським судом Одеської області про стягнення з ДП “ДГ” Андріївське” Інституту сільського господарства Причорномор'я Національної Академії Аграрних наук України на користь ТОВ “Торговий дім “УКРАГРОПРОМ” боргу в сумі 1867008,70 грн.
01.06.2021 року Головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Щегловою Є.В. на підставі п.9 ч.1 ст.39, 40 Закону України “Про виконавче провадження” прийнято постанову від 01.06.2021 року ВП№44399714 про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання наказу №916/2056/14 від 04.07.2014 року, виданого Господарським судом Одеської області про стягнення з ДП “ДГ” Андріївське” Інституту сільського господарства Причорномор'я Національної Академії Аграрних наук України на користь ТОВ “Торговий дім “УКРАГРОПРОМ” боргу в сумі 1867008,70 грн., оскільки вимоги виконавчого документа виконано у повному обсязі, що підтверджується листом боржника від 25.05.2021р. за вих.№158 та ухвалою Господарського суду Одеської області №916/735/16 від 29.07.2016 року.
Постановою Головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Щегловою Є.В. від 01.06.2021 року ВП№44399714 стягнуто з боржника Державне підприємство “Дослідне господарство “Андріївське” Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України” виконавчий збір у розмірі 176 154,21 грн.
01.06.2021 року Головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Щегловою Є.В. прийнято постанову від 01.06.2021 року ВП№44399714 про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у розмірі 269,00 грн. для боржника Державне підприємство “Дослідне господарство “Андріївське” Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України”.
01.06.2021року Головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Щегловою Є.В. прийнято постанову ВП№65626827 про відкриття виконавчого провадження з виконання постанови №44399714 від 01.06.2021 року, виданої ВПВР УЗПВР в Одеській області ПМУ МЮ про стягнення з боржника “Дослідне господарство “Андріївське” Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України” виконавчого збору у розмірі 176154, 21 грн.
01.06.2021року Головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Щегловою Є.В. прийнято постанову від 01.06.2021 року ВП№65626920 про відкриття виконавчого провадження з виконання постанови №44399714 від 01.06.2021 року, виданої ВПВР УЗПВР в Одеській області ПМУ МЮ, про стягнення з боржника “Дослідне господарство “Андріївське” Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України” мінімальних витрат виконавчого провадження у розмірі 269,00 грн.
Позивач вважаючи, що винесені Постанови від 01.06.2021р. є протиправними та підлягають скасуванню, звернувся до суду з даним позовом.
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що державний виконавець, приймаючи постанови про відкриття виконавчого провадження від 01.06.2021 року ВП№65626827, АСВП№65626920 діяла на підставі Закону України “Про виконавче провадження” та Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 № 512/5, тобто у межах своїх повноважень.
Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла такого висновку.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку є Закон України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV, що діяв на момент виникнення спірних відносин).
Згідно з ч. 1, 2 ст. 2 Закону № 606-XIV примусове виконання рішень в Україні покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України «Про державну виконавчу службу» (далі - державні виконавці).
Статтею 11 Закону № 606-XIV передбачено, що державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець, зокрема, здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 24 Закону № 606-XIV державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення виконавчого документа до виконання і цей документ відповідає вимогам, передбаченим цим Законом. Державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. В постанові державний виконавець встановлює строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати семи днів, а рішень про примусове виселення - п'ятнадцяти днів, та попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зі стягненням з нього виконавчого збору і витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій, передбачених цим Законом.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 25 Закону № 606-XIV державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення виконавчого документа до виконання і цей документ відповідає вимогам, передбаченим цим Законом. Державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. В постанові державний виконавець встановлює строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати семи днів, а рішень про примусове виселення - п'ятнадцяти днів, та попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зі стягненням з нього виконавчого збору і витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій, передбачених цим Законом.
Стаття 28 Закону № 606-XIV передбачає, що у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до статті 41 Закону № 606-XIV, до витрат виконавчого провадження належать:
1. Витрати органів державної виконавчої служби, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.
2. Витрати виконавчого провадження здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, які використовуються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
3. Кошти виконавчого провадження складаються з:
2) авансового внеску стягувача на організацію та проведення виконавчих дій;
3) стягнутих з боржника витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій;
4) інших надходжень, що не суперечать законодавству.
4. До витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, належать кошти, за рахунок яких здійснено оплату:
1) перевезення, зберігання і реалізації майна боржника;
2) послуг експертів, суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання та інших осіб, залучених у встановленому законом порядку до провадження виконавчих дій;
3) поштового переказу стягувачу стягнених аліментних сум;
4) проведення розшуку боржника, його майна або розшуку дитини;
5) розміщення оголошення в засобах масової інформації;
6) виготовлення та пересилання документів виконавчого провадження, ведення Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень;
7) інших витрат, необхідних для забезпечення належної організації виконання рішень органами державної виконавчої служби.
Поряд з цим, 05 жовтня 2016 року набув чинності Закон України № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII), пунктом 7 розд. ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого передбачено, що виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.
Статтею 1 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Частиною 2 ст. 27 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (ч. 4 ст. 27 Закону № 1404-VIII).
Положення ч. 3 ст. 40 Закону № 1404-VIII визначають, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених п. 1, 3, 4, 6 ч. 1 ст. 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених п. 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого ч. 9 ст. 27 цього Закону), 11, 14 і 15 ч. 1 ст. 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Обґрунтовуючи свою позицію скаржник посилається на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 11 березня 2020 року у справі № 2540/3203/18.
Так, у згаданому судовому рішенні Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що при стягненні виконавчого збору відповідно до ч. 3 ст. 40 Закону № 1404-VIII без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду. Крім того, суд зазначив, що у разі фактичного виконання виконавчого документа майнового характеру у повному обсязі або частково державному виконавцю виплачується винагорода у відсотковому співвідношенні від стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, якщо за таким виконавчим документом стягнуто виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення виконання рішення.
Тобто, у справі № 2540/3203/18 Велика Палата Верховного Суду дала оцінку правовідносинам, які виникли у зв'язку з невизначеністю правового режиму застосування судами ч. 2 ст. 27 та ч. 3 ст. 40 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (в редакції, що була чинною до 28 серпня 2018 року) при винесенні державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 37 цього Закону.
Отже, колегія суддів вважає необґрунтованими посилання скаржника на неврахування судом першої інстанції висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 11 березня 2020 року у справі № 2540/3203/18, оскільки незважаючи на подібність правовідносин, нормативне регулювання здійснювалось різними редакціями Закону України «Про виконавче провадження», правовідносини в цій справі врегульовані положеннями Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції після 28 серпня 2018 року).
Враховуючи, що положення ст. 28 Закону № 606-XIV, яка було чинною на момент виконавчого провадження, не зменшували відповідальність позивача, як боржника, у порівнянні з нормами ст. 27 Закону № 1404-VIII, яка була чинною на момент винесення державним виконавцем постанов про стягнення виконавчого збору та витрат, колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваних постанов, оскільки останні відповідають як редакції Закону № 606-XIV, так і редакції Закону № 1404-VIII.
Водночас, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що постанова державного виконавця ВДВС Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції Моц В.В. про відкриття виконавчого провадження ВП № 44399714 з примусового виконання наказу Господарського суду Одеської області від 04.07.2014 року №916/2056/14 про стягнення з ДП “ДГ” Андріївське” Інституту сільського господарства Причорномор'я Національної Академії Аграрних наук України на користь ТОВ “Торговий дім “УКРАГРОПРОМ” боргу в сумі 1 867 008,70 грн., прийнята відповідачем 14 серпня 2014 року.
Поряд з цим, у вказаній постанові державним виконавцем надано ДП “ДГ” Андріївське” Інституту сільського господарства Причорномор'я Національної Академії Аграрних наук України строк для добровільного виконання наказу (до 20 серпня 2014 року), а також повідомлено, що при невиконанні рішення в наданий для добровільного виконання строк, буде розпочато його примусове виконання, а також буде стягнуто за примусове виконання рішення виконавчий збір та витрати, пов'язаних з провадженням виконавчих дій.
Проте, у визначений в постанові про відкриття виконавчого провадження строк для добровільного виконання рішення, ДП “ДГ” Андріївське” Інституту сільського господарства Причорномор'я Національної Академії Аграрних наук України самостійно не виконало наказ щодо сплати на користь ТОВ “Торговий дім “УКРАГРОПРОМ” боргу в сумі 1 867 008,70 грн.
Крім того, сторонами визнано, що державним виконавцем вчинялися дії, спрямовані на примусове виконання рішення суду по справі, на підставі якої виданий наказ Господарського суду Одеської області від 04.07.2014 року №916/2056/14, та стягнуто з державного підприємства згідно виконавчого документу 299 420,65 грн. боргу та виконавчий збір 10 546,66 грн.
Вказане, на думку колегії суддів, спростовують доводи апелянта стосовно того, що заборгованість була погашена в межах справи про банкрутство № 916/735/16, тому в разі виконання судового рішення іншим способом, ніж примусове стягнення, виконавчий збір не повинен стягуватись, оскільки база нарахування виконавчого збору у органу ДВС - відсутня.
Неспроможними також є доводи апеляційної скарги стосовно того, що наказ Господарського суду Одеської області від 04.07.2014 року №916/2056/14 виконаний до відкриття оскаржуваних постанов від 01.06.2021 р., а тому, в силу ч. 9 ст. 27 Закону № 1404-VIII, виконавчий збір не стягується.
По - перше, позивач не вірно тлумачить цю норму Закону № 1404-VIII, відповідно до якої, виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження ( в даному випадку по виконанню Наказу Господарського суду Одеської області від 04.07.2014 року №916/2056/14), чого в даному випадку не відбулося.
По - друге, аналогічна норма в редакції Закону № 606-XIV взагалі відсутня.
19 травня 2016 року державним виконавцем була прийнята постанова про зупинення виконавчого провадження, яке в подальшому було відновлено 18 травня 2021 року, оскільки позивачем було сплачено борг за наказом Господарського суду Одеської області від 04.07.2014 року №916/2056/14 шляхом перерахунку коштів у сумі 1 567 588,05 грн. на рахунок відповідача.
01 червня 2021 року державним виконавцем також винесено постанову про стягнення з ДП “ДГ” Андріївське” Інституту сільського господарства Причорномор'я Національної Академії Аграрних наук України виконавчого збору в розмірі 176 154,21 грн., що становить 10 % від суми, що підлягає примусовому стягненню, як передбачено нормами ст. 27 Закону № 1404-VIII.
Однак, станом на момент відкриття виконавчого провадження діяла ст. 28 Закону № 606-XIV, яка передбачала, що Державний виконавець, у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі
вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.
Тобто, з урахуванням редакцій Закону України «Про виконавче провадження», яка була чинною на момент відкриття виконавчого провадження ВП № 44399714, та на момент винесення спірних постанов, база обрахунку виконавчого збору не змінилася, а саме: 10 % від належної до стягнення суми або вартості майна боржника, що підлягає примусовому стягненню.
Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України в Рішенні від 09 лютого 1999 року у справі № 1-7/99 (про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) надав офіційне тлумачення частини першої статті 58 Конституції України та вказав, що положення цієї норми про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.
Отже, положення ст. 28 Закону № 606-XIV в редакції, яка була чинною на момент відкриття виконавчого провадження, не зменшували відповідальність позивача, як боржника, у порівнянні з нормами ст. 27 Закону № 1404-VІІІ в редакції, яка була чинною на момент винесення державним виконавцем постанови про стягнення з ДП “ДГ” Андріївське” Інституту сільського господарства Причорномор'я Національної Академії Аграрних наук України, виконавчого збору (з 28 серпня 2018 року), колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваних постанов, оскільки останні відповідають як редакції Закону № 606-XIV, так і редакції Закону № 1404-VIII.
Приписами ч. 7 ст.28 Закону № 606-XIV передбачено, що у разі завершення виконавчого провадження з виконання рішення немайнового характеру та в разі закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених статтею 49 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня після завершення (закінчення) такого виконавчого провадження відкриває виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору.
Таким чином, колегія суддів уважає, що факт закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених статтею п. 8 ч. 1 ст. 49 цього Закону, є належною та достатньою підставою для стягнення з боржника виконавчого збору та витрат виконавчого провадження, водночас розмір такого виконавчого збору становить 10 відсотків суми що підлягає примусовому стягненню за виконавчим документом.
З матеріалів справи вбачається, що оскаржувані постанови про відкриття виконавчого провадження від 01.06.2021 року ВП№65626827, АСВП№65626920 винесені на підставі постанов про стягнення виконавчого збору від 01.06.2021 року ВП№44399714 та витрат виконавчого провадження від 01.06.2021 року ВП№44399714.
Разом з тим, будь-яких доказів на підтвердження оскарження та скасування постанов про стягнення виконавчого збору від 01.06.2021 року ВП№44399714 та витрат виконавчого провадження від 01.06.2021 ВП№44399714, у порядку, встановленому чинним законодавством, суду не надано, як не надано і доказів відсутності у позивача такої можливості щодо оскарження цих постанов.
Відтак, у державного виконавця були підстави для відкриття виконавчого провадження по стягненню виконавчого збору та витрат виконавчого провадження в тому розмірі, які визначені у спірних постановах, а отже, такі постанови відповідають вимогам статті ст. 28, 41 Закону № 606-XIV, та не підлягають скасуванню.
Таким чином, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про визнання правомірними постанов про відкриття виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору у розмірі 176154,21 грн. та ВП №65626920 зі стягнення виконавчих витрат у розмірі 269,00 грн. у межах виконавчого провадження ВП № 44399714, є правильними.
З огляду на наведене, колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог ДП “ДГ” Андріївське” Інституту сільського господарства Причорномор'я Національної Академії Аграрних наук України, у справі, проте з підстав, викладених судом апеляційної інстанції.
За таких обставин рішення суду першої інстанції підлягає зміні у мотивувальній частині щодо мотивів відмови у задоволенні позову у справі.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно зі ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У відповідності до ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст.ст. 308, 315, 317, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Державного підприємства “Дослідне господарство “Андріївське” Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України” - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2021 року по справі за позовом Державного підприємства “Дослідне господарство “Андріївське” Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України” до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправними та скасування постанов,-змінити.
Мотивувальну частину рішення викласти в редакції цієї постанови.
В іншій частині рішення суду - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складення повного судового рішення 25.11.2021р.
Головуючий суддя Стас Л.В.
Судді Шеметенко Л.П. Турецька І.О.