П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
25 листопада 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/9774/21
Головуючий в 1 інстанції: Катаєва Е.В.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
доповідача - судді Стас Л.В.
суддів - Турецької І.О., Шеметенко Л.П.
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 вересня2021 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “СУЧАСНІ ДОРОРЖНІ МАТЕРІАЛИ” до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
Товариство з обмеженою відповідальністю “СУЧАСНІ ДОРОРЖНІ МАТЕРІАЛИ” (далі - позивач, ТОВ “СУЧАСНІ ДОРОРЖНІ МАТЕРІАЛИ”) звернувся з позовом до Головного управління ДПС в Одеській області (далі - відповідач, ГУ ДПС), в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення: від 28.05.2021 року №12678/15-32-07-10 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 284 537грн. та від 19.03.2021 року №6300/15-32-07-10 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість за вересень 2019 року на суму 1 214 843 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані рішення податкового органу прийняти на підставі протиправного акту документальної планової виїзної перевірки, та припущень посадових осіб про нереальність господарських операцій.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2021 року - позов задоволено.
Визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення від 28.05.2021 року №12678/15-32-07-10 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 284537 грн. та від 19.03.2021 року №6300/15-32-07-10 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість за вересень 2019 року на суму 1 214 843 грн.
Стягнуто з Головного управління ДПС в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “СУЧАСНІ ДОРОРЖНІ МАТЕРІАЛИ” судові витрати у сумі 22 490,71 грн.
В апеляційній скарзі, Головне управління ДПС в Одеській області, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Доводи апеляційної скарги податкового органу зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, при цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, податковим органом не зазначено. Податковим органом наводяться доводи, аналогічні тим, які містяться в акті перевірки та були предметом розгляду судом першої інстанції та спростовані ним.
Позивач не реалізував своє процесуальне право подання відзиву на апеляційну скаргу.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких мотивів.
Учасники справи, належним чином сповіщені про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явилися, у зв'язку з чим відповідно до п.2 ч. 1 ст. 311 КАС України, справу розглянуто у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Судом першої інстанції встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю “СУЧАСНІ ДОРОЖНІ МАТЕРІАЛИ” зареєстровано 09.08.2017 року, знаходиться на податковому обліку в органах державної податкової служби з 10.08.2017 року.
З 28.02.2020 року по 13.03.2020 року на підставі наказу від 17.02.2020 року №594 ГУ ДПС проведено перевірку позивача, за результатами якої складений Акт від 18.02.2021 року №2422/15-32-07-09/41513222 “Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ “СУЧАСНІ ДОРОЖНІ МАТЕРІАЛИ”, код за ЄДРПОУ 41513222”. Згідно з наказом, на якій наявне посилання в Акті, дотримання вимог податкового законодавства перевірялось за період з 10.08.2017 року по 30.09.2019 року (а.с.19-65).
Згідно з висновком Акту 18.02.2021 року за №2422/15-32-07-09/41513222 в частині оскаржуваних податкових повідомлень-рішень ТОВ “СУЧАСНІ ДОРОЖНІ МАТЕРІАЛИ” порушено:
п.44.1, п.44.2, п.44.3 ст.44, п.п134.1 п. 134.1 ст.134, п. 135.1 ст.135 ПК України, п.5, п.6, п.10, п.11 П(С)БО №11 “Зобов'язання”, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 року №20; п.5, п.7, п.5, п.6, п.7, п.10, п.19 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 “Витрати”, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318 (далі П(С)БО №16) встановлено: заниження податку на прибуток у загальній сумі 258 670 грн., у т.ч. по періодам: три квартали 2019 - 258 670 грн. та завищення від'ємного значення об'єкту оподаткування податку на прибуток у сумі 12 482 098 грн., у т.ч. по періодам: три квартали 2019 - 12 482 098 грн.;
п.198.1, п.198.2,п.198.3,п.198.5 ст.198 ПКУ встановлено завищення суми від'ємного значення з ПДВ, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на 1214843грн., в т.ч. за вересень 2019 року - 1214843грн. (станом на 30.09.2019 року) (т.1 а.с.64).
На підставі Акту ГУ ДПС прийняті 19.03.2021 року податкові повідомлення-рішення:
- №6297/15-32-07-10, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 323 338 грн. (258670грн. за податковими зобов'язаннями, 64668,00грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) (т.1 а.с.94);
- №6300/15-32-07-10, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на суму 1 214 843 грн. за декларацією №9243508368 від 18.10.2019 року за звітний період - вересень 2019 року (т.1 а.с.93).
02.04.2021р. позивач подав скаргу до ДПС України на вказані податкові повідомлення рішення, яка рішенням ДПС України від 21.05.2021 року була задоволена частково скасовано податкове повідомлення-рішення від 19.03.2021 року №6297/15-32-07-10 в частині 38801,00 грн. застосованих штрафних санкцій, а в іншій частині скарга залишена без задоволення (т.1 а.с.111-118).
За результатами рішення ДПС України від 21.05.2021 року ГУ ДПС прийняло податкове повідомлення - рішення від 28.05.2021 за №12678/15-32-07-10, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 284537,00 грн. (258670грн. за податковими зобов'язаннями, 25867,00грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) (т.1 а.с.225).
Позивачем оскаржуються податкові повідомлення-рішення від 19.03.2021 року №6300/15-32-07-10 та від 28.05.2021 №12678/15- 32-07-10.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що встановлені у даній справі обставини свідчать про те, що спірні господарські операції є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій. На момент здійснення спірних господарських операцій позивач та його контрагенти були належним чином зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість, установчі документи недійсними в судовому поряду не визнавались. Зокрема, в акті перевірки відсутні відомості про визначення контрагентам позивача сум податкових зобов'язань у зв'язку із ухиленням від сплати податків та зборів, винесення вироків посадовим особам контрагентів за фактами ухиляння від сплати податків в результаті конкретних господарських операцій, або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з таких підстав.
Статтею 67 Конституції України встановлений обов'язок кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України № 2755-VI від 02.12.2010 року (далі - Податковий кодекс).
Згідно з підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Пунктом 44.1 ст.44 ПКУ встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Відповідно до п. 44.2 ст.44 ПКУ передбачено для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.
Пунктом 44.3 ст.44 ПКУ встановлено платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених пунктом 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України передбачено, що об'єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.
У відповідності до пункту 135.1 ст. 135 Податкового кодексу України, базою оподаткування є грошове вираження об'єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу.
Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
За правилами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до Податкового кодексу.
Статтею 200 Податкового кодексу України визначається, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.
Для перерахування податку до бюджету центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію податкової та митної політики, надсилає органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, реєстр платників, в якому зазначаються назва платника, податковий номер та індивідуальний податковий номер платника, звітний період та сума податку, що підлягає перерахуванню до бюджету. На підставі такого реєстру орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, не пізніше останнього дня строку, встановленого цим Кодексом для самостійної сплати податкових зобов'язань, перераховує суми податку до бюджету.
При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:
а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1 .3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -
б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплачений отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;
в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
У відповідності до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність здійснення господарської операції.
Як встановлено частиною 1 статті 1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” №996-ХІV від 16.07.1999 року (далі - Закон № 996-ХІV) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, у той час як під господарською операцією розуміється дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
При цьому за змістом статті 9 Закону №996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України “Про електронний цифровий підпис”, або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно із положеннями ч. 3 цієї статті інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на кінець останнього дня кожного місяця.
Отже сукупний аналіз наведених вище норм законодавства свідчить, що обов'язок платника податку з декларування податкового зобов'язання з податку на додану вартість є, перш за все у даній ситуації, похідним від самого факту здійснення відповідних господарських операцій, при цьому перевірка правильності відображення господарської операції у податковому обліку вимагає дослідження дійсного переміщення активу між учасниками поставки та аналіз змін їх майнового стану з урахуванням усіх доводів та доказів, наданих учасниками провадження.
Таким чином, наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв'язку із положеннями законодавства з питань бухгалтерського обліку та фінансової звітності визначають, що однією з головних умов документального підтвердження задекларованих платником податків у податковій звітності показників є можливість на підставі наявних первинних документів зробити висновок про те, що витрати фактично понесені та спрямовані на отримання позитивного економічного ефекту (доходу) в результаті здійснення господарських операцій.
При цьому первинний документ має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення, натомість сама собою наявність або відсутність окремих документів не свідчить про наявність факту порушення з боку платника податків, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.
Згідно з пп. 2.15 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 року, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України за №168/704 від 05.06.1995 року, визначено, що первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції діючому законодавству, логічна ув'язка окремих показників.
Таким чином, єдиною підставою документального підтвердження спірних сум податкового кредиту мають бути належним чином складені та підписані повноважними особами первинні документи у розумінні наведених норм законодавства.
З наведених законодавчих положень вбачається, що умовами реалізації права платника на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.
В свою чергу, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Наявність належно оформлених первинних документів є обов'язковою ознакою господарської операції, однак не єдиною. За своєю правовою суттю господарською операцією є операція, яка змінює зміст активів платника податку, а первинні документи лише підтверджують факт її проведення.
Таким чином, основною (первинною) ознакою господарської операції є її реальність, а наявність первинних документів є вторинною, похідною ознакою. Належне документальне оформлення господарської операції відповідними первинними документами не свідчить про безумовну їх відповідність самому змісту операції. Правові наслідки створює саме господарська операція, а не первинні документи.
При цьому, оцінюючи обґрунтованість заявленої податкової вигоди, адміністративний суд має оцінити обставини вчинення відповідних господарських операцій в їх сукупності та дослідити фактичні правовідносини учасників поставок, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв'язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що у перевіряємий період перевіркою контролюючого органу встановлено
- заниження податку на прибуток у загальній сумі 258 670 грн., у т.ч. по періодам: три квартали 2019 - 258 670 грн. та завищення від'ємного значення об'єкту оподаткування податку на прибуток у сумі 12 482 098 грн., у т.ч. по періодам: три квартали 2019 - 12 482 098 грн.;
- завищення суми від'ємного значення з ПДВ, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на 1 214 843 грн., в т.ч. за вересень 2019 року - 1214843 грн. (станом на 30.09.2019 року).
Згідно з актом перевірки посадовими особами контролюючого органу перевірялись первинні документи по господарським операціям з ТОВ “ДІННЕР ВАЙС” (період серпень 2019 року), ПП “РАФ-СЕРВІС” (період липень 2019 року), ТОВ “АНАТЕК-ЗАХІД” (період жовтень 2017 року).
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що у перевіряємий період Товариство з обмеженою відповідальністю “СУЧАСНІ ДОРОЖНІ МАТЕРІАЛИ” у зазначених контрагентів придбавало порошок мінеральний неактивований та паливно - мастильні матеріали.
Висновок Акту про завищення від'ємного значення об'єкту оподаткування податку на прибуток та з ПДВ по господарським операціям з ТОВ “ДІННЕР ВАЙС” (період серпень 2019 року), ПП “РАФ-СЕРВІС” (період липень 2019 року), ТОВ “АНАТЕК-ЗАХІД” (період жовтень 2017 року) відбулось у зв'язку із встановленням неточностей (дефектів) у первинних документах, а також, у зв'язку, на думку перевіряючих, з нереальністю господарських операцій з вказаними контрагентами ТОВ “ДІННЕР ВАЙС” (завищення податкового кредиту за серпень 2019 року на суму 2659424 грн.), ПП “РАФ-СЕРВІС” (завищення податкового кредиту за липень 2019 року на суму 107371 грн.), ТОВ “АНАТЕК-ЗАХІД” (завищення податкового кредиту за жовтень 2017 року на 17035 грн.).
Як вбачається з акту перевірки, під час здійснення документальної планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю “СУЧАСНІ ДОРОЖНІ МАТЕРІАЛИ”, Головне управління ДПС в Одеській області дійшло висновку про нереальність господарських операцій з вищевказаними контрагентами на підставі узагальненої податкової інформації, яка зібрана щодо постачальників позивача згідно інформаційних баз контролюючого органу та інших джерел доступної інформації.
Тобто, висновок контролюючого органу про фіктивність господарських операцій між позивачем та його контрагентами, базувався виключно на підставі податкової інформації, що надавалися іншими територіальними підрозділами Державної податкової служби. Представник відповідача у судовому засіданні зазначив, що зустрічні перевірки контрагентів позивача не проводилися, матеріали справи доказів протилежного не містять.
Водночас, на підтвердження реального здійснення спірних господарських операцій та правомірності формування податкового кредиту та витрат за такими операціями позивачем були надані: договір №050919-03 від 05.09.2019 року між позивачем та ТОВ ДІННЕР ВАЙС”, договір №080719-01 від 08.06.2019 року між позивачем та ПП “РАФ-СЕРВІС”, товарно-транспортна накладна № Р 729 від 31.07.2019 року, платіжне доручення №716 від 29.08.2019 року, договір б/н від 11.10.2017 року між позивачем та ТОВ “АНАТЕК-ЗАХІД”, видаткові накладні №1142, №1143 від 12.10.2017 року та товарно-транспортні накладні. Первинні документі відображені в бухгалтерському та податковому обліку ТОВ “СУЧАСНІ ДОРОЖНІ МАТЕРІАЛИ”.
Вказані первинні документи надавалися контролюючому органу під час перевірки в оригіналі, однак, на думку податкового органу, надані позивачем документи, мають дефекти.
Так, що договір постачання №050919-03 укладено 05.09.2019 року, а фактично операції з прийому-передачі товарів, згідно видаткових накладних були проведені 16.08.2019 року. У видаткових накладних щодо ТОВ “ДІННЕР ВАЙС”, у розділі Договір - значиться “Основний договір”, що не дає можливості віднести Договір від 05.09.2019 року №050919-03 до даних видаткових накладних. У наданих видаткових накладних щодо ПП “РАФ-СЕРВІС” в розділі Договір - значиться договір іншої дати, а саме від 08.07.2019 року №080719-01. У видаткових накладних щодо ТОВ “АНАТЕК-ЗАХІД”, у розділі Договір - значиться “Основний договір”, що ніяк не можна пов'язати з договором від 17.10.2017 року.
Крім того, в ТТН відсутні обов'язкові реквізити заповнення, про що зазначено а Акті перевірки, кількість дизпалива, що має постачатися, визначена у видаткових накладних не збігається з кількістю дизпалива у ТТН.
До перевірки ТОВ “СУЧАСНІ ДОРОЖНІ МАТЕРІАЛИ” не надано під час перевірки будь-яких документів, що підтверджують якість товару (сертифікати якості, технологічні, державні стандарти на відповідний вид нафтопродуктів, паспортом якості товару заводу-виробника, тощо) отриманих від контрагентів-постачальників ТОВ “ДІННЕР ВАЙС”, ПП “РАФ-СЕРВІС” та ТОВ “АНАТЕК-ЗАХІД”, що передбачено договорами.
Окрім того, щодо отримання позивачем товару від ТОВ “АНАТЕК-ЗАХІД”, встановлено, що в порушення пп.3.3 п.3 Умови постачання - “Постачання товару за цим договором здійснюється за заявкою покупця”, в матеріалах справи відсутні заявки на постачання товарів.
Відповідач стверджує, що у зв'язку з дефектністю складених документів, не можливо встановити джерела походження товару та фактичне здійснення фінансово-господарських операцій між ТОВ “СУЧАСНІ ДОРОЖНІ МАТЕРІАЛИ” із його контрагентами.
Стосовно цих доводів, суд першої інстанції слушно зазначив, що наведені в Акті перевірки недоліки, неточності первинних документів, не є належними та допустимими доказами щодо нездійснення реально господарських операцій позивача з ТОВ “ДІННЕР ВАЙС”, ПП “РАФ-СЕРВІС”, ТОВ “АНАТЕК-ЗАХІД”.
Згідно зі ст.9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Положення вказаної норми відображені у правовому висновку Верховного Суду у постанові від 29.03.2018 року у справі №825/1391/17, який зазначив, що з метою податкового обліку господарські операції можуть оформлюватися будь-якими первинними документами, зміст яких відповідає вимогам податкового законодавства, та складення яких відповідає законодавчо установленим вимогам щодо оформлення такої операції або звичаєвій практиці. При цьому, ступінь деталізації опису господарської операції у первинному документі законодавством не встановлена. Умовою документального підтвердження операції є можливість на підставі наявних документів зробити висновок про те, що витрати фактично понесені.
На момент здійснення спірних господарських операцій позивач та його контрагенти були належним чином зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість, установчі документи недійсними в судовому поряду не визнавались.
Проаналізувавши такі документи на предмет їх належності та достатності, суд встановив, що надані позивачем первинні документи, копії яких долучено до матеріалів справи, дають можливість встановити зміст та обсяг господарських операцій, в них визначено найменування поставлених товарів, їх кількість та вартість, а також сторони господарських операцій, що, відповідно, свідчить про те, що вказані документи у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підтверджують факт здійснення між сторонами господарських операцій.
У свою чергу, контролюючим органом, за висновками суду, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об'єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.
Не подано відповідачем і належних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку або можливої фіктивності його постачальників, не наведено будь-яких доводів щодо здійснення ТОВ “СУЧАСНІ ДОРОЖНІ МАТЕРІАЛИ”, спірних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект, тощо.
При цьому, суд першої інстанції цілком об'єктивно визнав необґрунтованим посилання контролюючого органу на наявну в нього податкову інформацію (Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту ДПС, Єдиного реєстру податкових накладних, результати здійснених контрольних заходів щодо контрагентів позивача: ТОВ “ДІННЕР ВАЙС, ПП “РАФ-СЕРВІС”,ТОВ “АНАТЕК-ЗАХІД”, як на підставу до відмови в задоволенні позову, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від дотримання його контрагентами податкової дисципліни та правильності ведення ними податкового або бухгалтерського обліку.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2018 року по справі №802/1428/17-а.
Із наведеного випливає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення продавцем правил здійснення господарської діяльності, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства.
При цьому, невиконання своїх податкових зобов'язань контрагентами платника податків не можуть бути безумовним свідченням недостовірності даних податкового обліку платника податків, який ці дані задекларував. Також, наявність або відсутність матеріально - технічної бази у контрагента господарюючого суб'єкта не є передумовою для визначення господарської компетенції останнього та не має правового значення для вирішення питання про наявність наміру сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених укладеними угодами або порушення позивачем правил оподаткування.
Так само не є підставою для визнання спірних господарських операцій нереальними факт порушення кримінальних проваджень щодо контрагентів платника податків, в яких не винесено вироків суду або ухвал про закриття кримінального провадження зі звільненням особи від кримінальної відповідальності з нереабілітуючих підстав в силу приписів частини 6 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Вказана правова позиція узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постанові від 20.02.2018 по справі №826/6280/13-а.
Аналізуючи доводи податкового органу щодо відсутності у контрагентів позивача, на думку податкового органу, необхідної кількості штатних та найманих працівників та власного та/або орендованого спеціального обладнання та техніки для виконання такого роду поставок та робіт, колегія суддів враховує, що Верховний Суд неодноразово висловлював позицію, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, наявності чи відсутності у останніх основних фондів, тощо. Відсутність у контрагента добросовісного платника податку, яким є позивач, матеріальних та трудових ресурсів, не виключає можливості реального виконання таким платником господарської операції, та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем (замовником).
Так у постанові від 03.09.2019 у справі №810/3790/17 Верховний Суд вказав, що висновки про відсутність у контрагентів (по «ланцюгу» постачання) трудових та матеріально - технічних ресурсів контролюючим органом зроблено виключно на підставі аналізу зібраної та опрацьованої узагальненої податкової інформації, наявної в базі даних ДФС, проте податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів позивача по ланцюгах постачання, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону. Крім того, така інформація сама по собі не доводить наявності податкових правопорушень, на які посилається контролюючий орган.
До того ж, стверджуючи про порушення контрагентами податкового законодавства, контролюючий орган повинен був провести зустрічні звірки з метою документального підтвердження спірних господарських відносин, а також підтвердження виду, обсягу, характеру операцій та повноти розрахунків, для з'ясування їх реальності та правомірності відображення в обліку платника податків. Проте, доказів проведення перевірок та/або зустрічних звірок щодо контрагентів позивача матеріали справи не містять.
Окрім того, суд зауважує, що під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб'єктності своїх контрагентів і реально поставляти на їх адресу товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти, можливо, і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.
Тобто, лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагентів може свідчити про незаконність формування показників податкової звітності за такими операціями.
Однак у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.
У зв'язку з викладеним колегія судів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем підтверджено факт реальності господарських операцій з ТОВ “ДІННЕР ВАЙС, ПП “РАФ-СЕРВІС”,ТОВ “АНАТЕК-ЗАХІД”, у період, що перевірявся, а наявні в матеріалах справи документи містять достатні дані про їх зміст, характер та учасників, тобто підтверджують факт здійснення таких операцій.
При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, необхідно враховувати, що відповідно до вимог ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, обов'язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб'єктом владних повноважень покладається на суб'єкта владних повноважень.
Проте у разі надання контролюючим органом доказів, які і свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував свої податкові зобов'язання, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Обов'язок суду мотивувати прийняття або відхилення доводів сторін по суті спору полягає у відображенні в судовому рішенні висновків суду про те, що саме дало йому підстави прийняти та/чи відхилити аргументи сторін щодо суті спору, з посиланням на з'ясовані у справі обставини та норми матеріального чи процесуального права, що підлягають застосуванню до правовідносин, що склалися.
Водночас, оскільки на суд покладено обов'язок здійснювати правосуддя на засадах верховенства права, забезпечити кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Законів України «Про судоустрій і статус суддів» у редакціях від 07 липня 2010 року та 02 червня 2016 року), зазначений обов'язок суду полягає в закладенні у свої мотиви відповідної аргументації з дотриманням принципів верховенства права.
Колегія суддів також зазначає, що судом першої інстанції встановлено в повній мірі фактичні обставини справи, та надано об'єктивний та обґрунтований їх аналіз з урахуванням доводів, наведених позивачем, у зв'язку з чим, наявні підстави вважати, що обставини справи встановлено повно та правильно, а отже і наведені скаржником доводи в апеляційній скарзі щодо цього не спростовують правильних по суті висновків суду першої інстанції.
Згідно зі ст. 242 КАС України,рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У відповідності до ст.ст.315, 316 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги, якщо суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 308, 315, 316, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2021 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “СУЧАСНІ ДОРОРЖНІ МАТЕРІАЛИ” до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складення повного судового рішення 25.11.2021р.
Головуючий суддя Стас Л.В.
Судді Турецька І.О. Шеметенко Л.П.