П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
24 листопада 2021 р.м.ОдесаСправа № 540/1020/21
Головуючий в 1 інстанції: Василяка Д.К.
Судова колегія П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого: Градовського Ю.М.
суддів: Крусяна А.В.,
Яковлєва О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 5 липня 2021р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
У березні 2021р. ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Управління служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях, в якому, з уточненням позовних вимог, просив:
- визнати протиправною відмову ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період проходження служби в УСБУ в Луганській області з 1.08.1994р. по 1.01.2017р., викладену листом від 7.12.2020р. №87/3/20/Ж-195/21/154;
- стягнути з ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях на користь ОСОБА_1 101572грн. не нарахованої та не виплаченої індексації грошового забезпечення за період проходження служби в УСБУ в Луганській області з 1.01.2003р. по 1.01.2017р.;
- зобов'язати ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення відповідно до ЗУ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строку їх виплати» за період з 1.01.2001р. по день фактичної виплати.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що з 1.08.1994р. по 10.01.2017р. позивач проходив службу в Управлінні Служби безпеки України в Луганській області правонаступником якої є Головне управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській області.
Позивач зазначив, що під час проходження служби відповідачем грошове забезпечення позивача нараховувалось та виплачувалось з порушенням норм діючого законодавства, а саме не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення. У зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.
Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 5 липня 2021р. позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії УСБУ в Донецькій та Луганській областях що полягають у відмові у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 1.01.2003р. по 1.01.2017р..
Зобов'язано УСБУ в Донецькій та Луганській областях нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 1.01.2003р. по 1.01.2017р..
В решті позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись із даним судовим рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті.
Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду без змін, з наступних підстав.
Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що предметом спору між сторонами наразі є саме наявність права у позивача на отримання індексації та правомірність не нарахування і не виплати відповідачем такої індексації, вимога про нарахування індексації грошового забезпечення за період з 1.01.2003р. по 1.01.2017р. у розмірі 101572грн., задоволенню не підлягає, так як позивачем не наведено, яким саме чином та на підставі яких нормативно-правових актів здійснено цей розрахунок. У той же час, суд першої інстанції дійшов висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті, а тому задовольнив позовні вимоги щодо зобов'язання УСБУ в Донецькій та Луганській областях нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 1.01.2003р. по 1.01.2017р..
Разом з тим, відмовляючи в частині позовних вимог щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення відповідно до ЗУ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строку їх виплати» за період з 1.01.2001р. по день фактичної виплати, суд першої інстанції зазначив, що основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої ст.2 Закону №2050-ІІІта Порядком є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Таким чином, з урахуванням того, що відповідачем на час винесення рішення по даній справі не нараховано та не виплачену індексацію грошового забезпечення за період з 1.01.2003р. по 1.01.2017р., суд вважав вимогу позивача про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення передчасною.
Вирішуючи спір судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідив обставини по справі, надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 відповідно до наказу від 22.07.1994р. №75-ос прийнятий на службу в УСБУ в Луганській області.
Згідно наказу від 16.01.2017р. №3-ос позивача зараховано на службу до ГУ СБУ в АР Крим (з дислокацією у м.Херсоні).
На підставі наказів ГУ СБУ в Автономній Республіці Крим (з дислокацією в м.Херсон) від 21.04.2017р. №67-ос, від 22.04.2017р. №71-ос начальником УСБУ в Херсонській області від 26.04.2017р. №241-ос винесено наказ про зарахування згідно з пп."а" п.48 в розпорядження начальника Управління 24.04.2017р. підполковника ОСОБА_1 , призначено старшим оперуповноваженим в особливо важливих справах (підполковник) 3 сектору відділу.
Наказом Служби безпеки України від 28.12.2019р. №1845-ОС позивача звільнено з військової служби у запас СБУ.
Відповідно до наказу начальника УСБУ в Херсонській області від 5.02.2020р. №42-ос/дск підполковника ОСОБА_1 , старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах (підполковник) 1 сектору відділу, виключено зі списків особового складу за пп."а" п.61, пп."а" (за станом здоров'я - непридатний до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час) п.2 ч.6 ст.26 ЗУ "Про військовий обов'язок і військову службу" у запас Служби безпеки України 6.02.2020р.
Дані обставини встановлені рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 16.10.2020р. №540/2186/20, яке набрало законної сили 12.01.2021р. та довідкою Управління Служби безпеки України в Херсонській області від 28.08.2020р. №71/22/68-4916.
Вважаючи, що при звільненні відповідач здійснив розрахунок не у повному обсязі, позивач звернувся із заявою про нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 1.08.1994р. по 1.01.2017р. в управління Служби безпеки України в Луганській області.
Листом від 7.12.2020р. №78/3/Ж-195/21/154 відповідач повідомив про відсутність правових підстав для здійснення виплати грошової компенсації грошового забезпечення та індексації доходів за період проходження служби з 1.08.1994р. по 1.01.2017р. в управління Служби безпеки України в Луганській області.
Не погоджуючись з такими діями відповідача позивач звернувся до суду з даним позовом.
Перевіряючи правомірність та законність дій ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях, які виразилися у відмові у здійсненні нарахування та виплаті індексації грошового забезпечення, з урахуванням підстав, за якими позивач пов'язує їх протиправність, колегія судів виходить з наступного.
Так, положеннями ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до положень ч.1 ст.1 ЗУ "Про оплату праці" від 24 березня 1995р. №108/95-ВР в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 108/95-ВР) заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Структура заробітної плати визначена у ст.2 Закону №108/95-ВР.
Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців (частина 1 цієї статті).
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій (ч.2 цієї статті).
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми (частина 3 цієї статті).
Статтею 33 Закону №108/95-ВР визначено, що в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені ЗУ від 20.12.1991р. №2011-XII «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (надалі також Закон №2011-XII), у ст.1 першій якого, зокрема, встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч.2 ст.9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (ч.3 ст. 9 Закону №2011-XII).
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені ЗУ від 3.07.1991р. №1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (надалі також - Закон №1282-ХІІ).
У статті 1 Закону №1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до ст.2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно з ч.1 ст.4 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Частиною 1 ст.5 Закону №1282-XII передбачено, що підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів.
Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України (ч.2 ст.5 Закону №1282-XII).
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік (ч.6 ст.5 Закону №1282-XII).
У рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013р. у справі №9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення ч.2 ст.233 КЗпП України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. №1078 (надалі також Порядок №1078).
Відповідно до пункту 1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування ЗУ від 6.02.2003р. №491-IV «Про внесення змін до ЗУ «Про індексацію грошових доходів населення».
Згідно з п.6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, в тому числі: 1) підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів; 2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету. У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговості його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Відповідно до ст.1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1952 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення ст.1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи припинити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне законодавство передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п. 23 рішення від 8.11.2005р., заява №63134/00).
Так, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Отже, колегія суддів зазначає, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення.
Крім того, з аналізу вищенаведених норм вбачається, що законодавством встановлений обов'язок для підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності, проводити індексацію заробітної плати у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.
Відповідно до положень пунктів 2, 5 Порядку №1078 для визначення базового місяця для проведення індексації доходів необхідно обрати місяць, у якому заробітна плата працівника зросла за рахунок її постійних складових.
За таких обставин, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що індексація грошового забезпечення як складова грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, тому підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
У той же час, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях на користь позивача 101572грн. не нарахованої та не виплаченої індексації грошового забезпечення за період проходження служби в УСБУ в Луганській області з 1.01.2003р. по 1.01.2017р., задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не наведено, яким саме чином та на підставі яких нормативно-правових актів здійснено цей розрахунок.
Судова колегія погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки відповідно до вимог ЗУ «Про індексацію грошових доходів населення» від 3.07.1991р. №1282-XII, проведення індексації, її розмір, повинно здійснюватись відповідним розпорядником бюджетних коштів, яким в даному випадку є відповідач.
Разом з тим, розглядаючи позовні вимоги в частині зобов'язання ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 1.01.2001р. по день фактичної виплати, судова колегія виходить із наступного.
З метою реалізації ЗУ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 21.02.2001р. №159, якою затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).
Згідно з п.2 Порядку №159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).
Приписами п.4 Порядку №159 визначено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Наведене свідчить, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст.2 Закону №2050-ІІІ та Порядком, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, в тому числі пенсії, у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер.
Також, дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.
Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
У постанові від 21.05.2014р. у справі №6-43цс14 Верховний Суд України зазначив, що за наявності визначених ЗУ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" умов у тому самому порядку компенсації підлягає присуджена за рішенням суду сума, якщо ці умови настали у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення суду.
Тобто, коли суми нараховуються рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення суду.
Тож визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів.
Основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої ст.2 Закону №2050-ІІІ та Порядком є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів.
Враховуючи вищенаведене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога позивача про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення є передчасною, оскільки відповідачем на час винесення рішення по даній справі не нараховано та не виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 1.01.2003р. по 1.01.2017р..
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для відмови у задоволенні адміністративного позову в цій частині.
В доводах апеляційної скарги апелянт посилався на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. На думку судової колегії, викладені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.
За таких обставин, судова колегія вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням норм процесуального та матеріального права, а тому не вбачає підстав для його скасування.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.311, 315, 316, 322 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 5 липня 2021р. - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Головуючий: Ю.М.Градовський
Судді: А.В.Крусян
О.В.Яковлєв