П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
25 листопада 2021 р.м.ОдесаСправа № 540/1740/21
Категорія: 112040201 Головуючий в 1 інстанції: Лісовська Н. В..
Місце ухвалення: м. Миколаїв
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - Лук'янчук О.В.
суддів - Бітова А. І.
- Ступакової І. Г.
розглянувши у порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Херсонського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 26 липня 2021 року по справі за позовом Херсонського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного підприємства "Херсон Дельта Транс" про стягнення адміністративно - господарських санкцій та пені,-
Херсонське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з позовом до Приватного підприємства "Херсон Дельта Транс" в якому просить стягнути адміністративно-господарські санкції у розмірі 26958,34 грн. та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 21,56 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначається, що за 1 робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте нею у 2020 році, відповідач до 16.04.2021 року повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 26958,34 грн. Крім того, позивачем нарахована пеня в сумі 21,56 грн. Оскільки вищезазначені суми відповідачем не сплачено, утворилася заборгованість у розмірі 26979,90 грн., яку позивач просить стягнути у судовому порядку.
Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 26 липня 2021 року у задоволенні позову Херсонського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного підприємства "Херсон Дельта Транс" про стягнення адміністративно-господарських санкцій відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням, Херсонське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів подало апеляційну скаргу, в якій зазначає про неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи, ненадання належної оцінки фактичним обставинам справи та невірне застосування норм матеріального та процесуального права, а тому просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не прийняв до уваги те, що основним завданням державної служби зайнятості є право, а не обов'язок направляти для працевлаштування на підприємства, установи і організації при наявності вільних робочих місць громадян, які звертаються до служби зайнятості, відповідно до рівня їх освіти і професійної підготовки. При цьому зазначено, що звернення до органів влади, надання звітності про наявність вакансій для осіб з інвалідністю, не можуть вважатися виконанням нормативу працевлаштування.
Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що 17.02.2020 року ПП "Херсон Дельта Транс" подано до Херсонського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів Звіт форми № 10-ПОІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2020 рік, за яким середньооблікова чисельність його штатних працівників складає 12 осіб; середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність 0 осіб; кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, спеціально створених 1 особа; фонд оплати праці штатних працівників 647 тис. грн; середньорічна заробітна плата штатного працівника 53916,67 тис грн.
04.07.2019 р., 02.01.2020 року з метою пошуку для подальшого працевлаштування інвалідів ПП “Херсон Дельта Транс” подавалась до Херсонського міського центру зайнятості звітність за формою 3-ПН “Звіт про наявність вакансій” з зазначенням вакантних посад у II розділі звітності за можливості працевлаштування відповідної категорії громадян - “інваліди, які не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, за наступною посадою: сестра медична.
Херсонське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів листом від 15.03.2021 №02-08/1294 повідомило відповідача про обов'язкову сплату адміністративно-господарських санкцій у розмірі 26958,34 грн. за невиконання нормативу працевлаштування інвалідів.
За несплату відповідачем адміністративно-господарських санкцій у встановлений строк Відділенням нарахована пеня, яка за період з 16.04.2021 по 19.04.2021 складає 21,56 грн.
Враховуючи несплату відповідачем вказаних санкцій, позивач звернувся до суду з позовом про їх стягнення в судовому порядку.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач здійснив усі передбачені чинним законодавством заходи, спрямовані на працевлаштування осіб з інвалідністю, а позивач не довів суду вчинення відповідачем правопорушення у сфері господарювання, а тому прийшов до висновку про безпідставні стягнення з позивача заборгованості.
Надаючи правову оцінку рішенню суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч.1 ст.18 ЗУ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Згідно ч.3 ст. 18 ЗУ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому КМУ
Згідно ст.19 ЗУ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій, громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньо облікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.
Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» № 5067 роботодавці зобов'язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.
На виконання пункту 4 частини третьої статті 50 Закону № 5067 наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 року затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)». В контексті прийнятого Закону № 5067 та затвердженого Порядку подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» на роботодавців покладено обов'язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми № 3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії.
З огляду на вищезазначене, звіт за формою 3-ПН є актом інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю і, водночас, запитом про направлення на підприємство для працевлаштування.
Аналіз наведених правових норм свідчить, що законодавством встановлено обов'язок роботодавця створити робочі місця для осіб з інвалідністю відповідно до нормативу та подавати, інформацію про попит на робочу силу (вакансії) до територіального органу Державної служби зайнятості.
Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично, вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.
При цьому, доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є наказ по підприємству стосовно створення відповідного робочого місця, звіт форми № 3-ПН, що подається у порядку, визначеному наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 року.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 02 травня 2018 року у справі № 804/8007/16.
Аналіз наведених вище норм законодавства свідчить про те, що законодавцем чітко визначені обов'язки підприємств, установ, організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством; надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів; звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; в разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.
Відтак, на підприємство покладається обов'язок самостійного працевлаштування інвалідів шляхом створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування про таку кількість створених робочих місць органів працевлаштування інвалідів, в тому числі і центри зайнятості. В свою чергу, закон не покладає обов'язок на роботодавця здійснювати самостійний пошук працівників - інвалідів.
Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 819/639/17., від 20.05.2019 у справі № 820/1889/17 та від 13 травня 2021 року у справі № 260/554/19
При цьому, Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" також визначено, що працевлаштування інвалідів здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такого інваліда.
З огляду на викладене, обов'язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості. Механізм реалізації зазначеної програми працевлаштування передбачає здійснення певних заходів з боку підприємств. Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є звіт форми № 3-ПН.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач протягом 2020 року подавав до центру зайнятості звіти форми № 3-ПН про наявність вакансій для осіб з інвалідністю, а саме станом на: 02.01.2020 року, 03.07.2020 року та звітність форми 10-ПОІ за 2020 рік.
Отже, відповідачем виконано вимоги щодо створення робочих місць для інвалідів та проінформовано Державну службу зайнятості про організацію працевлаштування інвалідів, а також проведено звітування перед фондом.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що в діях відповідача не вбачається порушень в частині незабезпечення працевлаштування інвалідів у 2020 році, а відтак на нього не може бути покладено обов'язок щодо відповідальності за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для їх працевлаштування.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що відповідачем вчинено дії, спрямовані на працевлаштування осіб з інвалідністю, в той час як апелянт ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції не надав належних та допустимих доказів того, що відповідач відмовляв у працевлаштуванні хоча б одній особі з обмеженими можливостями (інваліду), яка до нього звернулася, або що центром зайнятості направлялися відповідні особи-інваліди, але не були працевлаштовані з вини відповідача.
Щодо адміністративного господарських санкцій та пені, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч.4 ст.20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.
Відповідно до ч.2 статті 20 Закону № 875-ХІІ, порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Відповідно до ч.1 ст.218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Зі змісту ч. 2 ст. 218 ГК України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).
Отже, суб'єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.
Як зазначалося вище, підприємство у 2020 році інформувало центр зайнятості про наявність вільних робочих місць та потребу у направленні відповідачу осіб з інвалідністю для працевлаштування.
Факт відсутності у центру зайнятості кандидатур, що відповідають об'єктивним вимогам роботодавця до претендента на посаду, відмова робітників (інвалідів) від працевлаштування, небажання осіб з інвалідністю працевлаштовуватися на підприємство на вакантні посади не є підставою для притягнення відповідача до відповідальності.
З огляду на те, що відповідачем були виконані вимоги Закону № 875-XII щодо прийняття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, а позивачем не надано доказів того, що відповідач не створив робочі місця для осіб з інвалідністю, відмовляв їм у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавав державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, або несвоєчасно звітував Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що в діях відповідача відсутній склад правопорушення, за вчинення якого Законом № 875-XII передбачено застосування адміністративно-господарських санкцій.
Зазначений висновок узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 20.06.2011 у справі № 21-60а11, Верховного Суду, викладеним у постановах від 14.02.2018 у справі № 820/2124/16, від 28.02.2018 у справі №807/612/16, від 11.09.2018 у справі №812/1127/18, від 19.12.2018 у справі №812/1140/18, від 23.07.2019 у справі №820/2204/16, від 31.07.2019 у справі №812/1164/18.
З урахуванням наведеного, колегія судді погоджується із висновком суду першої інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, що підтверджується ухвалою суду про відкриття провадження від 26 квітня 2021 року, постанова суду апеляційної інстанції відповідно до ч.5 ст.328 КАС України в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.308,311,315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Херсонського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення.
Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 26 липня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення
Повний текст постанови складено та підписано 25 листопада 2021 року.
Головуючий суддя: О.В. Лук'янчук
Суддя: А. І. Бітов
Суддя: І. Г. Ступакова