П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
17 листопада 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/1650/21
Судова колегія П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Яковлєва О.В.,
суддів Градовського Ю.М., Крусяна А.В.,
при секретарі Ісмієвій А.І.,
за участі:
представника апелянта Брагарчук О.Р.,
представника відповідачів Голінської О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 червня 2021 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Білгород-Дністровської міської ради, Білгород-Дністровського міського голови Граждана Віталія Вікторовича, за участі третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача - ОСОБА_2 , про проходження публічної служби,-
Позивач звернувся до суду з позовом у якому заявлено вимоги Білгород-Дністровській міській раді, Білгород-Дністровському міському голові ОСОБА_3 , а саме: визнання протиправним та скасування розпорядження № 11-к від 06 січня 2021 року «Про звільнення з займаної посади ОСОБА_1 »; визнання протиправним та скасування розпорядження № 62-к від 15 лютого 2021 року «Про внесення змін до розпорядження міського голови від 06 січня 2021 року № 11-к «Про звільнення з займаної посади ОСОБА_1 »; поновлення позивача на посаді начальника служби у справах дітей Департаменту соціальної, сімейної політики та охорони здоров'я міської ради; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу; стягнення моральної шкоди у сумі 10 000,00 грн.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18 червня 2021 року відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням позивачем подано апеляційну скаргу з якої вбачається про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що позивача протиправно звільнено з роботи, так як заява про звільнення за згодою сторін написана під тиском та не відображає дійсного волевиявлення позивача.
Також, позивач вважає, що судом першої інстанції належним чином не досліджено передумов його звільнення, зокрема, у зв'язку з систематичним порушенням його прав безпосереднім керівником ОСОБА_4 .
Крім того, на переконання позивача, його посилання на допущені ОСОБА_4 порушення прав підпорядкованих працівників підтверджується масовими звільненнями відповідних працівників, а також зверненнями жителів та депутатів територіальної громади.
В свою чергу, відповідачем після отримання зазначеної апеляційної скарги подано до суду свої письмові пояснення у яких зазначено, що у межах спірних правовідносин позивача правомірно звільнено з роботи за наслідком написання заяви про звільнення за згодою сторін.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 обіймала посаду начальника служби у справах дітей Департаменту соціальної, сімейної політики та охорони здоров'я міської ради.
При цьому, 06 січня 2021 року ОСОБА_1 звернулась до міського голови ОСОБА_3 із заявою, в якій, посилаючись на неможливість співпрацювати з директором Департаменту соціальної, сімейної політики та охорони здоров'я ОСОБА_4 , постійним тиском на неї, просила звільнити її з посади начальника служби у справах дітей за угодою сторін 06 січня 2021 року.
Розпорядженням міського голови № 11-к від 06 січня 2021 року «Про звільнення з займаної посади ОСОБА_1 » звільнено 06 січня 2021 року ОСОБА_1 з посади начальника служби у справах дітей Департаменту соціальної, сімейної політики та охорони здоров'я міської ради, за угодою сторін, відповідно до п. 2 ст. 36 Кодексу законів про працю.
Розпорядження міського голови № 62-к від 15 лютого 2021 року «Про внесення змін до розпорядження міського голови від 06 січня 2021 року № 11-к «Про звільнення з займаної посади ОСОБА_1 », внесено зміни до пункту 1 розпорядження міського голови від 06 січня 2021 року № 11-к , а саме змінено юридичну підставу звільнення з п. 2 ч. 36 КЗпП України на п. 1 ст. 36 КЗпП України.
Між тим, вважаючи протиправним своє звільнення, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
За наслідком встановлених обставин судом першої інстанції зроблено висновок про залишення без задоволення вимог позивача, так як у межах спірних правовідносин позивача правомірно звільнено з роботи за його заявою, з чим не погоджується колегія суддів, з огляду на наступне.
Так, згідно ст. 1 ЗУ «Про службу в органах місцевого самоврядування», служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.
Згідно ч. 3 ст. 7 ЗУ «Про службу в органах місцевого самоврядування», на посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.
В свою чергу, Кодекс законів про працю України визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, угода сторін є підставою припинення трудового договору.
Згідно ч. 1 ст. 38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
У пункті 8 постанови Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснено, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.
Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за пунктом 1 статті 36 КЗпП України, якщо не було домовленості сторін щодо підстави припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника (стаття 38 КЗпП України).
Колегією суддів встановлено, що предметом спору у даній справі є перевірка правомірності звільнення позивача з посади в органі місцевого самоврядування на підставі особисто написаної письмової заяви із проханням звільнення із займаної посади за угодою сторін у визначений день.
В свою чергу, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції про залишення без задоволення позовних вимог позивача, у межах доводів та вимог апеляційної скарги останнього, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
В даному випадку, порядок звільнення працівників зі служби в органах місцевого самоврядування врегульовано ЗУ «Про службу в органах місцевого самоврядування» та Кодексом законів про працю України.
При цьому, за загальним правилом, у справах, в яких оспорюється незаконне звільнення з публічної служби, саме роботодавець повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.
Між тим, з аналізу вищевикладених вимог законодавства вбачається, що основними умовами угоди про припинення трудового договору за п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, щодо яких сторони трудового договору повинні дійти згоди, є підстава припинення угоди сторін та строк, з якого договір припиняється.
При цьому, варто враховувати, що відсутність належного волевиявлення не дає підстави вважати наявність наміру працівника звільнитись саме за згодою сторін, а сама по собі згода роботодавця задовольнити прохання працівника про звільнення також не означає наявність угоди про припинення трудового договору за п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України (за угодою сторін).
В даному випадку, вказаний висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, що викладена в постанові від 31 жовтня 2019 року (справа №1340/6082/18).
Між тим, як вбачається з тексту заяви позивача про звільнення, остання обґрунтована неможливістю співпраці позивача з директором Департаменту соціальної, сімейної політики та охорони здоров'я, який, на переконання позивача, вчиняє на нього психологічний тиск.
В свою чергу, колегія суддів вважає, що погодившись з вказаною заявою шляхом поставлення на ній резолюції, міський голова, як суб'єкт призначення позивача, фактично визнав факт порушення трудових прав позивача його керівником, який призвів до написання відповідної заяви.
З іншого боку, колегія суддів вважає, що підстава припинення трудового договору за згодою сторін має бути добровільною та повинна відображати дійсну волю учасників правовідносин.
Тому, факт написання заяви про звільнення під тиском з боку керівництва, наявність якого визнана суб'єктом призначення працівника, на переконання колегії суддів, є окремою підставою для визнання протиправним оскаржуваного наказу про звільнення.
Крім того, як зазначено вище в постанові Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення не означає, що трудовий договір припинено за п. 1 ст. 36 КЗпП України, якщо не було домовленості сторін щодо підстави припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника (ст. 38 КЗпП України).
Тобто, колегія суддів вважає, що при наявності у позивача суб'єктивного переконання про неможливість продовжувати працювати на своїй посаді через тиск та непорозуміння зі своїми колегами, суб'єкт призначення позивача мав провести його звільнення з ініціативи працівника (ст.38 КЗпП України) а не за згодою сторін (п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України).
Крім того, як зазначено в постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року (справа № 1340/6082/18), у наказі (розпорядженні) про звільнення за згодою сторін обов'язково має бути зазначена підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на п. 1 ст. 36 КЗпП України, а також дата звільнення, про яку домовлялися сторони.
В даному випадку, оскаржуване розпорядження, окрім загального посилання на заяву позивача, не містить підстав звільнення позивача, які викладено останнім в його заяві про звільнення, що свідчить про дефектність оскаржуваного розпорядження.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції зроблено помилковий висновок про залишення без задоволення позовних вимог позивача, а такому колегія суддів вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати оскаржуване розпорядження про звільнення позивача з роботи (зі внесеними до нього змінами).
В свою чергу, з метою захисту порушених прав позивача, колегія суддів вважає за необхідне поновити позивача на раніше займаній посаді та виплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу.
При цьому, відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року, у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Згідно з п. 4 Порядку, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов'язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.
В даному випадку, колегією суддів витребувано довідку про грошове забезпечення позивача (а.с. 34 т. ІІ).
При цьому, враховуючи, що позивача звільнено з посади у січні 2021 року, а в листопаді 2020 року він не пропрацював не одного робочого дня, колегія суддів вважає, що останніми 2 місяцями роботи за які позивачу виплачено заробітну плату та з яких можливо встановити середньоденний заробіток є вересень 2020 року (19012,50 грн.) та жовтень 2020 року (14485,69 грн.).
Тому, колегією суддів встановлено, що середній розмір грошового забезпечення позивача за час вимушеного прогулу, а саме з 07 січня 2021 року по 17 листопада 2021 року, складає 190 410,48 грн. (216 робочих днів х 881,53 грн.).
При цьому, колегія суддів не приймає посилань представника відповідачів про те, що вони не є належними відповідачами у справі в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, так як саме міський голова є суб'єктом призначення позивача.
В свою чергу, згідно ч. 1 ст. 64 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», видатки, які здійснюються органами місцевого самоврядування на потреби територіальних громад, їх розмір і цільове спрямування визначаються відповідними рішеннями про місцевий бюджет.
Згідно ч. 2 ст. 64 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», сільські, селищні, міські, районні в містах (у разі їх створення) ради та їх виконавчі органи самостійно розпоряджаються коштами відповідних місцевих бюджетів, визначають напрями їх використання.
В даному випадку, Білгород-Дністровська міська рада, яка розпоряджається коштами відповідного місцевого бюджету та фінансує Департамент соціальної, сімейної політики та охорони здоров'я Білгород-Дністровської міської ради, на переконання колегії суддів, має та може виділити кошти для виплати позивачу нарахованих сум середнього заробітку.
При цьому, вказаний висновок відповідає висновкам Верховного Суду, що викладені в постанові від 05 лютого 2020 року (справа № 531/1230/17), від 18 червня 2020 року (справа № 339/183/16-а), від 30 квітня 2020 року (справа № 824/200/16-а).
Крім того, враховуючи встановлений факт протиправного звільнення позивача з роботи, а також тривалість вимушеного прогулу, колегія суддів вважає, що в даному випадку наявні підстави для розгляду питання про стягнення на корить позивача моральної шкоди.
Так, відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
В свою чергу, колегія суддів зазначає, що «розумність» і «справедливість» є оціночними поняттями, суди, які заслуховують сторін та встановлюють фактичні обставини справи, мають широкий діапазон розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди.
В даному випадку, наведені позивачем обставини, за оцінкою колегії суддів, спричинили йому душевні страждання, переживання, стрес та відчуття невизначеності, тобто заподіяли їй моральну шкоду.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що справедливим та розумним розміром відшкодування у межах спірних правовідносин є 8 000,00 грн.
Крім того, колегія суддів, вважає за необхідне здійснити розподіл судових витрат, зокрема, витрат на професійну правничу допомогу.
Так, згідно п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно ч. 2 ст. 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно ч. 5 ст. 134 КАС України, витрати на правничу допомогу мають бути підтверджені належними доказами та бути співмірними із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
В даному випадку, сторони у справі (крім суб'єктів владних повноважень) мають право на розподіл понесених витрат на правничу допомогу адвоката.
При цьому, розмір таких витрат визначається на підставі доказів, підтверджуючих понесені стороною витрати та доказів, що підтверджують відповідність цих витрат фактично виконаній адвокатом роботі, а також складності відповідної справи.
При цьому, на підтвердження розміру понесених витрат позивачем надано договір про надання правової допомоги з адвокатом від 21 січня 2021 року, розрахунок суми гонорару, із зазначенням кількості витраченого часу, а також докази оплати послуг адвоката, у сумі 8000,00 грн.
В свою чергу, враховуючи незначну складність даної справи, колегія суддів вважає за необхідне стягнути на користь позивача половину зазначеної суми, а саме 4000,00 грн.
При цьому, враховуючи допущені судом першої інстанції порушення норма матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає за необхідне скасувати оскаржуване рішення.
Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 червня 2021 року - скасувати, прийнявши у справі нове рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Визнати протиправним та скасувати розпорядження міського голови Білгород-Дністровської міської ради № 11-к від 06 січня 2021 року “Про звільнення з займаної посади ОСОБА_1 ”.
Визнати протиправним та скасувати розпорядження міського голови Білгород-Дністровської міської ради № 62-к від 15 лютого 2021 року “Про внесення змін до розпорядження міського голови від 06 січня 2021 року № 11-к “Про звільнення з займаної посади ОСОБА_1 ”.
Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника служби у справах дітей Департаменту соціальної, сімейної політики та охорони здоров'я Білгород-Дністровської міської ради з 07 січня 2021 року.
Стягнути з Білгород-Дністровської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 07 січня 2021 року по 17 листопада 2021 року у сумі 190 410,48 грн.
Стягнути з Білгород-Дністровської міської ради на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у сумі 8 000,00 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 4 000,00 грн.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з дати її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів після складання повного судового рішення, відповідно до вимог ст. 243 КАС України.
Повний текст судового рішення складено 24 листопада 2021 року.
Головуючий суддя Яковлєв О.В.
Судді Градовський Ю.М. Крусян А.В.