П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
25 листопада 2021 р.м.ОдесаСправа № 540/1436/21
Категорія: 109020100
Головуючий в 1 інстанції: Гомельчук С. В.
Час і місце ухвалення: м. Херсон
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - Лук'янчук О.В.
суддів - Бітова А. І.
- Ступакової І. Г.
розглянувши у порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 12 липня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області, в якому просить суд:
- визнати протиправну дію експерта державної експертизи ГУ Держгеокадастру в Херсонській області Литвинчука П.С., щодо викладення зауважень у п. 9 Висновку про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 30.12.2020р. №19150/82-20;
- стягнути з відповідача моральну шкоду на користь позивача суму у розмірі 2270 грн., завданої суб'єктом владних повноважень в наслідок зазначення протиправного зауваження у п. 9 Висновку про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 30.12.2020р. №19150/ 82-20.
В обґрунтування позовних вимог зазначається, що на замовлення позивача, ФОП ОСОБА_2 розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ОСОБА_1 , яка розташована у с. Білозір'я (за межами населеного пункту) Черкаського району Черкаської області. Вказаний проект у липні 2019р. поданий на погодження до територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин відповідно до ст. ст. 186 та 186-1 Земельного кодексу України. За наслідками розгляду поданого позивачем проекту землеустрою, експертом державної експертизи ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області ОСОБА_3 видано висновок №8195/82-19 від 19.07.2019р., у пункті 9 якого, зазначено, що земельна ділянка з кадастровим номером 7124981000:01:006:0681 відсутня в Державному земельному кадастрі. Позивачу скеровано привести кадастровий план та інші матеріали проекту у відповідність до вимог земельного законодавства. За підсумковою оцінкою проект землеустрою не погоджено. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24.02.2020р. (справа №300/1672/19), яке набрало законної сили, висновок за №8195/82-19 визнано протиправним та скасовано. За результатами повторного подання на погодження проекту землеустрою, експертом державної експертизи ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області Лоран І.В. складено висновок №15639/82-20 від 14.12.2020р. Означеним висновком проект землеустрою не погоджено з підстави перебування за даними Публічної кадастрової карти запитуваної позивачем земельної ділянки в архівному шарі, тобто з підстави її відсутності як об'єкту. Після третього звернення позивача до територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин з метою отримання погодження проекту землеустрою, експертом державної експертизи ГУ Держгеокадастру у Херсонській області сформовано висновок №19150/82-20 від 30.12.2020р., яким позивачу відмовлено у погодженні проекту з підстав, які не вказувались у попередніх висновках, що на думку позивача вказує на невідповідність висновку вимогам приписів ч. 8 ст. 186-1 Земельного кодексу України. За наведених обставин, позивач просить суд скасувати спірний висновок №19150/82-20 від 30.12.2020р.
Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 12 липня 2021 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано висновок експерта державної експертизи Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області Литвинчука П.С. про розгляд документації із землеустрою №19150/82-20 від 30.12.2020р.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, а тому просить рішення суду першої інстанції в цій частині скасувати та постановити нове рішення, яким стягнути моральну шкоду.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянтом зазначено, що суд першої інстанції, не прийнято до уваги, що задоволення первинної вимоги є приюдиційним фактом доведеності здійснення неправомірних дій з боку суб'єкта владних повноважень, через які позивач зазнав розчарувань та незручностей, які кваліфікуються як такі що завдали моральної шкоди. Вважає, що судом першої інстанції безпідставно відмовлено в задоволенні вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди.
Згідно з ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи, що відсутні клопотання від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю суд апеляційної інстанції, відповідно до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, розглянув справу в порядку письмового провадження.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що 10.06.2019р. між гр. ОСОБА_1 (замовник) і фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (виконавець) укладено договір про розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки №11.
Відповідно до п. 1.1. Договору, виконавець зобов'язується розробити: Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка розташована за адресою, с. Білозір'я Черкаського району Черкаської області, площею 11.7404 га, кадастровий номер 7124981000:01:006:0681.
У відповідності до п. 4.1 Договору, прийомка та оцінка робіт здійснюється у відповідності до технічного завдання та акту приймання-здачі виконаних робіт.
Розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду площею 11.7404 га, кадастровий номер 7124981000:01:006:0681 гр. ОСОБА_1 , яка розташована за адресою, с. Білозір'я (за межами населеного пункту) Черкаського району Черкаської області, подано до територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, на погодження.
За результатами розгляду Проекту землеустрою, який здійснювався працівником територіального органу Держгеокадастру, обраним за принципом випадковості системою електронного документообігу Держгеокадастру, а саме експертом державної експертизи ГУ Держгеокадастру у Івано-Франківській області Козаченко О.С., 19.07.2019р. відмовлено у погодженні зазначеного проекту. Відмова оформлена висновком про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки №8195/82-19 від 19.07.2019р.
У п. 9 висновку, визначено зауваження та пропозиції до проекту землеустрою:
- земельна ділянка з кадастровим номером 7124981000:01:006:0681 відсутня в Державному земельному кадастрі. Привести кадастровий план та інші матеріали проекту у відповідність.
Не погоджуючись з висновком №8195/82-19 від 19.07.2019р., позивач оскаржив його у судовому порядку.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24.02.2020р. позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, тим самим ухвалено визнати протиправним та скасувати висновок експерта державної експертизи ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області Козаченко О.С. про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки №8195/82-19 від 19.07.2019р.
За результатами другого звернення позивача за погодженням вказаного проекту землеустрою, експертом державної експертизи ГУ Держгеокадастру в Миколаївській області Лоран І.В. 14.12.2020р. сформовано висновок за №15639/82-20, яким відмовлено у погодженні проекту із вказанням у п. 9 такої підстави: “відповідно до даних Публічної кадастрової карти земельна ділянка з кадастровим номером 7124981000:01:006:0681 перебуває в архівному шарі, тобто дана земельна ділянка як об'єкт не існує”. Пропозиції у висновку відсутні.
У матеріалах справи наявний коректурний аркуш до висновку №15639/82-20, підписаний розробником проекту землеустрою ФОП ОСОБА_2 , в якому розробник не погоджується із зауваженнями експерта, вказує на їх безпідставність, при цьому стверджує, що відомості про земельну ділянку на день укладення договору на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки були отримані з Публічної кадастрової карти.
За результатами третього звернення позивача за погодженням вказаного проекту землеустрою, експертом державної експертизи ГУ Держгеокадастру в Херсонській області Литвинчуком П.С. 30.12.2020р. сформовано висновок за №19150/82-20, яким відмовлено у погодженні проекту із вказанням у п. 9 таких підстав:
“ 9.1. проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки не відповідає вимогам ст. 50 Закону України “Про землеустрій”, а саме: відсутні рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у випадках, передбачених законом), відомості про обчислення площі земельної ділянки, акт прийому - передачі межових знаків на зберігання, матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість), матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування;
9.2. відсутній акт погодження меж земельної ділянки, відповідно до ст. 198 Земельного кодексу України;
9.3. відповідно до даних Державного земельного кадастру відомості про земельну ділянку з таким кадастровим номером 7124981000:01:006:0681 відсутні (привести у відповідність);
9.4. відсутня прив'язка межових знаків до пунктів державної геодезичної мережі чи існуючих твердих контурів, чим порушено вимоги пп. 3.9, 3.11 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Держкомзему України від 18.05.2010 №376 та п.1, п.4 ст.8 ЗУ “Про державний земельний кадастр”
9.5. відповідно до графічних матеріалів проекту та даних Державного земельного кадастру, територія на яку розробляється проект землеустрою щодо відведення земельної, уже містить декілька сформованих земельних ділянок приватної власності. Розроблено проект, реалізація заходів якого не можлива, оскільки по-перше: не можливо зареєструвати ділянку, яка стовідсотково накладається на інші земельні ділянки, при чому конфігурація та площа таких ділянок різні, без здійснення заходів, щодо поділу, чи об'єднання; по-друге: реалізація формування нової земельної ділянки призведе до спотворення даних Державного земельного кадастру та спірності прав на ділянку, оскільки в такому випадку після відведення в оренду громадянину ОСОБА_1 ділянка буде рахуватися як за ним так і за іншими землекористувачами (в приватній власності). Внаслідок того, що реалізація заходів проекту землеустрою - безпосередньо формування земельної ділянки - не можливе, оскільки розробником не запроектовано відповідні заходи, проект землеустрою погодити також не можливо.”.
У висновку пропозиції експерта відсутні.
Не погоджуючись з висновком про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки №19150/82-20 від 30.12.2020р., позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що спірний висновок не відповідає вимогам статті 186-1 ЗК України, оскільки відповідач приймаючи спірний висновок та зазначаючи у ньому зауваження та пропозиції до поданого проекту землеустрою, позивачу не надав можливості відреагувати на такі зауваження та пропозиції і усунути їх як недолік у визначений розумний строк, який державний орган був зобов'язаний надати суб'єкту звернення, а тому прийшов до висновку про його скасування.
Водночас, відмовив у задоволенні позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди, оскільки будь-яких допустимих та достатніх доказів того, що спірний висновок відповідача будь-яким чином вплинув на стан здоров'я позивача, спричинив погіршення його стану, зумовив фізичні, душевні, психічні страждання останнього, позивачем не надано, а самого лише посилання на протиправність висновку недостатньо для прийняття рішення про відшкодування моральної шкоди.
Вивчивши матеріали справи, переглянувши рішення суду першої інстанції в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Статтею 56 Конституції України закріплено право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до частин 1, 2 статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 Цивільного кодексу України).
За приписами пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Разом з тим, позивач повинен довести факт заподіяння йому моральної шкоди.
Колегія суддів, вважає за необхідне звернути увагу на те, що першочерговим завданням судочинства є захист порушених прав та свобод людини, які визнаються найвищою цінністю. З цією метою сторонам забезпечується рівність та свобода у наданні суду доказів, що підтверджують заявлені ними вимоги.
Обов'язок доказування в адміністративному процесі, в тому числі, встановлений статтею 78 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Отже, у справах про відшкодування моральної шкоди обов'язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, у випадку, що розглядається, можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.
Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 12 листопада 2019 року по справі № 818/1430/17, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Колегія суддів звертає увагу, що сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки завдана моральна шкода має бути обов'язково підтверджена належними та допустимими доказами.
Зважаючи на те, що позивачем не надано належних доказів, що підтверджують заподіяння йому душевних страждань, шкоди здоров'ю, чи інших втрат немайнового характеру, з яких суд, при обрахуванні розміру компенсації, міг би встановити характер та обсяг моральних страждань і матеріальні витрати, понесені позивачем, та не доведено причинно-наслідковий зв'язок з предметом позову, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Крім того, що у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього.
Зокрема, у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) зазначено, що національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції в оскаржуваній частині не спростовують.
Згідно ст. 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ст.ст. 308, 311, ст.315, 316, 321, 322, 325, 327, 328, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 12 липня 2021 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено та підписано 25 листопада 2021 року .
Головуючий суддя: О.В. Лук'янчук
Суддя: А. І. Бітов
Суддя: І. Г. Ступакова