П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
25 листопада 2021 р.м.ОдесаСправа № 280/5400/19
Головуючий в 1 інстанції: Катаєва Е.В.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду
у складі: головуючої судді - Зуєвої Л.Є.,
суддів: Коваля М.П., Кравця О.О.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2021 року у справі за позовом Головного управління ДПС у Запорізькій області до Товариства з обмеженою відповідальністю "МОТАС" про накладення арешту на кошти та інші цінності
У листопаді 2019 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача та, з урахуванням заяви про зміну назви відповідача та ухвали суду від 17.12.2019 р., просив накласти арешт на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків Товариства з обмеженою відповідальністю "МОТАС".
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2021 року прийнятою за правилами спрощеного позовного провадження в письмовому провадженні у м.Одесі адміністративний позов залишено без розгляду.
Не погоджуючись з ухвалою суду, Головне управління ДПС у Запорізькій області надало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Доводами апеляційної скарги зазначено, що КАС України передбачає можливість вставнолення іншими законами спеціальних строків строків звернення до адміністративного суду. Арешт коштів на рахунках та інших цінностей, що знаходяться в банку, платника податків, який має податковий борг, є одним із видів стягнення податкового боргу. Отже, на думку апелянта, спеціальним строком звернення до суду з позовом у даному спорі є строк визначений ст..102 ПК України, а саме 1095 дні з дня виникнення податкового боргу.
Відповідачем відзив на апеляційну скаргу до суду не надано.
Згідно з ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно ч. 1 ст. 312 КАС України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Положеннями частини 4 статті 5 КАС України передбачено, що суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.
Щоб адміністративний позов був прийнятий до провадження судом першої інстанції, позивачу необхідно дотримуватись порядку подання позовної заяви в межах реалізації права на звернення до суду та кореспондуючого права на повноважний суд з урахуванням положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 55 Конституції України, частини четвертої статті 5 КАС України.
Крім того, пунктами 6, 7 частини п'ятої статті 44 КАС України передбачено обов'язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Наведеними положеннями КАС України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасника справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у нього прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом, упродовж визначених для цього строків.
Отже, учасник справи, маючи намір добросовісної реалізації належного йому права на звернення з позовом до суду, повинен забезпечити неухильне і своєчасне виконання своїх процесуальних обов'язків, вимог закону і суду, зокрема стосовно належного оформлення позовної заяви, в тому числі щодо своєчасного пред'явлення позову для чого особа, зацікавлена у її поданні, має вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати усі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.
Частиною першою статті 122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною 2 ст.122 КАС України встановлено, що для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення визначених законом вимог.
Матеріалами справи встановлено, що позивач суб'єкт владних повноважень звернувся до суду з посиланням на п.п. 20.1.33 п.20.1 ст.20 ПКУ, відповідно до якого контролюючий орган має право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.
В позові зазначається, що податковим керуючим ОСОБА_1 , призначеним наказом ГУ ДФС у Запорізькій області від 24.01.2019 року №263, на підставі рішення уповноваженої особи ГУ ДФС у Запорізькій області від 20.02.2019 року №183 про опис майна у податкову заставу платника податків Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Запоріжоілгруп» було проведено опис майна та у відповідності до акту №13 від 07.05.2019 року підтверджено відсутність на день складання акту майна, що може бути описано у податкову заставу.
Таким чином колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що підстава, яка дала ГУ ДПС право на пред'явлення даного позову виникла 07.05.2019 року, однак позивач звернувся до суду з позовом (вих.30.10.2019 року) - 05.11.2019 року, тобто з пропущеним тримісячним строком звернення до суду.
ГУ ДПС у Запорізький області в заяві про поновлення пропущеного строку на звернення до суду з адміністративним позовом та в апеляційній скарзі позивач зазначає, що на їх думку позивач не висвітлює питання поважності пропущення строку звернення до суду з позовом, а посилається на те, що питання строків звернення до суду за податковими правовідносинами встановлюється ПК України.
На думку позивача спеціальним строком звернення до суду з позовом у даному спорі є строк визначений ст.102, а саме 1095 днів з дня виникнення податкового боргу.
Таким чином, позивач фактично в поданій заяві стверджує, що ним строк звернення до суду з позовом у даній справі не пропущений.
Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що в данному випадку у ситуації яка склалась у справі позивачем пропущений встановлений абз.2 ч.2 ст.122 КАС України тримісячний строк звернення до суду, відповідно до якого, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення визначених законом вимог.
Колегія суддів не приймає до уваги доволи апелянта про те, що строк звернення до суду складає 1095 днів, якій встановлений ст.102 ПКУ з огляду на наступне.
Пунктом 102.1 ст.102 ПКУ встановлено, що контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно дост.39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної п.133.4 ст.133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку. У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов'язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.
Отже, вказана норма містить приписи щодо наявності різних строків давності (як 1095 днів, так і 2555 днів у певних правовідносинах).
Пунктом 102.1 ст.102 ПКУ визначені випадки, коли грошове зобов'язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності, визначеного в абзаці першому пункту 102.1 цієї статті.
Аналіз ст.102 ПКУ дає підстави для висновку, що після закінчення визначеного у ній строку давності питання вирішення спору, зокрема, щодо правомірності податкового повідомлення рішення взагалі не може бути поставлене перед контролюючим органом вищого рівня або судом.
Також, слід звернути увагу, що відносини у сфері оподаткування, права та обов'язки платників податків і зборів, компетенцію контролюючих органів, повноваження та обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює ПКУ.
Отже, зазначений у пункті 102.1 статті 102 ПКУ строк є саме строком давності, який має матеріально-правову природу, а тому не може бути одночасно і процесуальним строком звернення до суду. Між правовою природою матеріально-правового строку давності в податкових правовідносинах та процесуального строку звернення до адміністративного суду є сутнісна різниця, а тому помилковим є ототожнення їх призначення при використанні.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.11.2020 року у справі №500/2486/19.
Частиною 5 ст.242 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, доводи апелянта щодо застосування строку, встановленого п.102.1 ст.102 ПКУ, на думку судової колегії є необґрунтованими, оскільки ПК України не встановлює спеціальних строків звернення до суду з позовом про накладення арешту на кошти та інші цінності, а тому в данному випадку необхідно застосувати строк, передбачений абз.2 ч.2 ст. 122 КАС України.
Матеріалами справи встановлено, що підстава, яка дала ГУ ДПС право на пред'явлення даного позову, виникла у позивача 07.05.2019 року, оскільки акт №13 складено податковим керуючим 07.05.2019 р., а реалізація суб'єктом владних повноважень права звернення до суду шляхом подачі цього позову (вих.30.10.2019 року) відбулась 05.11.2019 року, тобто з пропущеним тримісячним строком звернення до суду.
Згідно з частиною 3 статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Праву особи на звернення до суду за захистом своїх порушених прав, свобод чи інтересів кореспондує обов'язок суду забезпечити доступ до суду і за наявності відповідних підстав - розглянути справу та вирішити спір.
Норми, що регулюють строки подачі адміністративних позовів, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми та їх застосування не повинні перешкоджати учасникам провадження використовувати доступні засоби захисту.
Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду не є абсолютним, воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності позовної заяви, однак не може бути обмежено таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність та допускаючи різне ставлення до осіб при однакових обставинах .
День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів.
Строки мають суттєве значення в правовому регулюванні суспільних відносин. З ними пов'язані початок і закінчення дії правової норми матеріального права, вони вказують на своєчасне здійснення прав і обов'язків, визначають момент настання чи припинення виконання будь-якої процесуальної дії. Можливість захисту прав та інтересів у багатьох випадках залежить від дотримання строків, встановлених законом для звернення за захистом прав та інтересів, розглядом і вирішенням адміністративних справ, оскарженням і переглядом постанов, інших актів у адміністративних справах. Зазначені строки дисциплінують суб'єктів адміністративного судочинства, роблять процес динамічним і прогнозованим. Без наявності строків на ту чи іншу процесуальну дію або без їх дотримання в адміністративному судочинстві виникнуть порушення прав сторін - учасників адміністративного процесу. Недотримання встановлених законом строків тягне чітко визначені юридичні наслідки
З огляду на викладені обставини колегія суддів, враховуючи принципи верховенства права, належного врядування, практику ЄСПЛ, як джерело права, правові позиції Верховного Суду, погоджується з висновком суду 1-ої інстанції, щодо наявності підстав для залишення позовної заяви без розгляду, оскільки позовну заяву подано із порушенням встановлених строків звернення до суду.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції і відхиляються апеляційним судом, як підстави для скасування судового рішення суду 1-ої інстанції .
Відповідно до пункту 8 частини першої статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частиною третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Таким чином, апеляційний суд доходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги, тому у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити , а ухвалу суду 1-ої інстанці залишити без змін .
Відповідно до ч.1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 121, 122, 123, 240, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області - залишити без задоволення.
Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2021 року - залишити без змін.
Відповідно до ст. 329 КАС України постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуюча суддя: Л.Є. Зуєва
Суддя: М.П. Коваль
Суддя: О.О. Кравець