П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
25 листопада 2021 р.м.ОдесаСправа № 400/3965/21
Головуючий в 1 інстанції: Брагар В. С.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду
у складі: головуючої судді - Зуєвої Л.Є.,
суддів: Коваля М.П., Кравця О.О.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2021 року у справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови
У червні 2021 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача та просив визнати протиправною та скасувати постанову від 06.05.2021 № 281532.
В обґрунтування позову зазначалось, що позивач транспортний засіб DAF передала в оренду на підставі договору від 03.09.2019 р., тому не є автомобільним перевізником, а відповідно до ст.60 Закону України « Про автомобільний транспорт» саме перевізники несуть відповідальність за порушення законодавства у сфері автомобільного транспорту.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2021 року, ухвалене в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Миколаєві у задоволені позову відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 надала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Доводами апеляційної скарги зазначено, що позивач транспортний засіб DAF передала в оренду на підставі договору від 03.09.2019 р., тому не є автомобільним перевізником, а відповідно до ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт» саме перевізники несуть відповідальність за порушення законодавства у сфері автомобільного транспорту. Апелянт зазначає. що судом першої інстанції не надано належної оцінки наданим доказам. Апелянт звертає увагу, що не є перевізником у розумінні Закону України « Про автомобільний транспорт», на підтвердження чого надає договір, ТТН, з яких встановлено що саме ТОВ «Мостгрей» є автомобільним перевізником. Також, апелянт надає суду копії платіжних доручень, що підтверджують сплату орендарем орендної плати.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначається, що при проведення перевірки було встановлено порушення максимально допустимих параметрів на вісь. Також, позивач при укладанні договору оренди транспортного засобу, відповідно до п.16 постанови КМУ № 1388 від 07.09.1998 та п.6.3 Інструкції№ 379 від 01.08.2010 повинна була звернутись до сервісного центру МВС за видачою тимчасового реєстраційного талону, що підтверджує право користування і (або) розпорядження транспортним засобом.
Таким чином, посадові особи Південного міжрегіонального управління Укртрансбезнеки (Миколаївська область), при розгляді справи, за наявними матеріалами, виявили підстави для винесення постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу, а тому просит в задоволенні апеляційної скарги відмовити.
Відповідно до ч. 8 ст. 262 КАС України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо: оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Згідно з ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено, що 22.03.2021 року посадовими особами Південним міжрегіональним управлінням Укртрансбезпеки (Одеська область) на а/д М-05 «Київ-Одеса» 452 км +811 м, на підставі направлення на перевірку від 26.02.2021 року №026468, проведено ваговий контроль транспортного засобу DAF, д/н НОМЕР_1 та причіп д/н НОМЕР_2 .
Під час проведення рейдової перевірки виявлено надання послуг з перевезення вантажу без оформлення документів, перелік яких встановлений в ст.48 ЗУ «про автомобільний транспорт», а саме перевищення встановлених вагових норм на одиничну вісь від 10%, але не більше 20% включно, чим порушено ч.1 абз.15 ЗУ «Про автомобільний транспорт».
Посадовими особами 22.03.2021 року складено акт №271392 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.
Акт від 22.03.2021 року №2271392 був складений відносно ФОП ОСОБА_1 , та саме до позивача застосований штраф у розмірі 17000,00 грн..
За результатами проведеної перевірки посадовими особами складено Акт №0057112 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів.
Також, суд встановив, що позивач дійсно є власником транспортних засобів, вказаних в акті перевірки, проте вказаний транспортний засіб згідно з договором оренди від 03.09.2019 року року №13 укладеним між ФОП ОСОБА_1 (орендодавець) з ТОВ «Мостгрей» (орендар) переданий в користування орендарю, тобто відповідно до ст.773 ЦКУ транспортний засіб вибув з його володіння та користування на час дії договору. З часу укладення договору перевезення організацією перевезення вантажів транспортним засобом займався орендар. Додатковою угодою від 04.02.2021 року №1 було внесено зміни у п.1.2.1 Договору, згідно якого предметом договору оренди є зокрема, вантажний автомобіль марки DAF, д/н НОМЕР_1 та причіп д/н НОМЕР_2 та згідно акту прийому-передачі предмет оренди перердано у платне користування ТОВ «Мостгрей».
Судом встановлено, що під час здійснення габаритно-вагового контролю 22.03.2021 року водієм DAF, д/н НОМЕР_1 не було надано посадовій особі Північного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки жодного документу, який свідчив би про те, що перевізником в даному випадку є ТОВ «Мостгрей», жодних зауважень під час перевірки в акті не зазначено, про незгоду з результатами зважування водієм також жодних зауважень не надано.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач мав достатні підстави для накладення штрафу.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального закону рішення суду відповідає, а викладені у апеляційній скарзі доводи скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.
Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Положенням про Державну службі України з безпеки на транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 103 від 11.02.2015 року передбачено, що Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади. Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань: здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства на автомобільному транспорті, здійснює габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування; здійснює нарахування плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю.
Статтею 3 Постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті N 1567 від 08.11.2006 передбачено, що органами державного контролю на автомобільному транспорті є Укртрансінспекція, її територіальні органи.
Відповідно до частини другої статті 29 Закону України від 30 червня 1993 року № 3353-ХІІ «Про дорожній рух» з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України.
За статтею 33 Закону України від 08 вересня 2005 року № 2862-IV «Про автомобільні дороги» (далі - Закон № 2862-IV) рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 3 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2001 року № 30, транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великоваговим, якщо максимальна маса або осьова маса перевищує хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху.
Згідно з пунктом 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м, за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Державтоінспекцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Державтоінспекцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м.
За пунктом 4 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2001 року № 30, рух великовагових та великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами здійснюється на підставі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні (далі - дозвіл), виданим перевізникові уповноваженим підрозділом Національної поліції, або документа про внесення плати за проїзд таких транспортних засобів.
Допускається перевищення вагових параметрів порівняно з визначеними у пункті 22.5 Правил дорожнього руху на 2 відсотки (величина похибки) без оформлення відповідного дозволу та внесення плати за проїзд.
Як передбачено статтею 48 Закону України від 05 квітня 2001 року № 2344-ІІІ «Про автомобільний транспорт» (далі - Закон № 2344-ІІІ), автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов'язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше п'яти відсотків.
Відповідно до підпункту 4 пункту 2 Порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2007 року № 879 «Про заходи щодо збереження автомобільних доріг загального користування» (далі - Порядок № 879) габаритно-ваговий контроль - контроль за проїздом великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, який включає перевірку відповідності габаритно-вагових параметрів таких транспортних засобів установленим законодавством параметрам і нормам, наявності дозволу на рух за визначеними маршрутами, а також дотримання визначених у дозволі умов та режиму руху транспортних засобів.
Згідно з п. 3 Порядку № 879 габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування здійснюється Укртрансбезпекою, її територіальними органами та уповноваженими підрозділами Національної поліції.
Відповідно до ст.1 Закону України Про автомобільний транспорт автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
Відповідальність на підставі ст.60 Закону України Про автомобільний транспорт при перевезенні вантажу покладається на перевізника.
За порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за: перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 10%, але не більше 20% при перевезенні вантажу без відповідного дозволу - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян відповідно до ст.60 Закону України Про автомобільний транспорт.
Як вбачається з матеріалв справи позиція апелянт будується на доводах проте, що він не є перевізником в даному випадку.
На підтвердження своїх доводів до позову позивач надав договір оренди транспортного засобу № 13 від 03.09.2019, укладений позивачем з ТОВ «МОСТГРЕЙ», додаткову угоду №1 від 04.02.2021 року, акт прийому-передачі до договору №13 від 03.09.2019 року.
За умовами договору орендодавець зобов'язується передати орендарю в тимчасове платне користування вантажні автомобілі, зокрема DAF, номерний знак НОМЕР_1 , причіп НОМЕР_2 .
Відповідно до п.16 постанови КМУ №1388 від 07.09.1998 «Про затвердження Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів» за бажанням власника транспортного засобу - фізичної особи надати право керування таким засобом іншій фізичній особі чи за бажанням фізичної або юридичної особи, якій власник транспортного засобу передав у встановленому порядку право користування і (або) розпорядження транспортними засобами, сервісний центр МВС видає за зверненням такого власника тимчасовий реєстраційний талон на строк, зазначений у його заяві, або документах, які підтверджують право користування і (або) розпорядження транспортним засобом.
Крім того, відповідно до п.6.3 Інструкції про порядок здійснення підрозділами Державтоінспекції МВС державної реєстрації, перереєстрації та обліку транспортних засобів, оформлення і видачі реєстраційних документів, номерних знаків на них, затверджений наказом МВС № 379 від 11.08.2010, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.01.2011 за № 123/18861, якщо власник ТЗ передав у встановленому порядку право користування і (або) розпорядження ТЗ іншій фізичній або юридичній особі (особам), то їм за письмовою заявою, поданою ними особисто або уповноваженим представником, працівниками Центру оформляється і видається тимчасовий реєстраційний талон на період дії документа, який підтверджує право користування і (або) розпорядження ТЗ. У п.30 постанови ВС від 20.12.2018 по справі № 804/8740/16 щодо реєстраційних документів на транспортний засіб зазначено, що то пряма вимога щодо їх наявності у водія міститься у статті 39 Закону № 2344-ІІІ. Попри те, що наведені положення пункту 6.3 Інструкції № 379 та пункту 16 Порядку № 1388 передбачають видачу тимчасового реєстраційного талона на транспортний засіб за зверненням користувача транспортного засобу, все ж його наявність, відповідно і необхідність звернутися про його отримання, встановлена Законом № 2344-ІІІ.
Отже, позивач зобов'язаний був здійснити перереєстрацію такого транспортного засобу та отримати тимчасовий реєстраційний талон відповідно. Однак зазначего зроблено не було.
Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до норм постанови КМУ №1388 та Інструкції № 379 від 11.08.2010 р. оформлення тимчасового реєстраційного талону є єдиним належним та допустимим доказом того, що позивач передав транспортний засіб у користування та не є перевізником.
Судова колегія погоджується з судом першої інстанції про те, що позивач не довів належними доказами, що договір оренди транспортного засобу об'єктивно існував при здійсненні перевірки, оскільки матеріали справи не містять будь-яких доказів, що водій при перевірці надавав інспектору договір оренди, або тимчасовий реєстраційний талон, тому судова колегія критично відноситься до наданого суду договору оренди транспортного засобу та не приймає його до уваги.
Також, колегія суддів не приймає посилання апелянта на платіжні доручення за оренду транспортного засобу, оскільки в графі призначення платежу не містять посилання на додаткову угоду, за якою транспортний засіб нібито був переданий у користування орендарю.
Суд зазначає, що договір (договір оренди) не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку і його наявність свідчить лише про намір виконати дії (операції) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання, відтак господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.
Також, судом встановлено, що по зазначеним платіжним дорученням кошти були сплачені 24.03.2021 р., та 19.04.2021 р., тобто після проведення інспекторами вагового контролю транспортного засобу позивача DAF, номерний знак НОМЕР_1 , причіп НОМЕР_2 , що на думку судової колегії, свідчить про намагання позивача уникнути відповідальності за встановленні порушення.
У справі встановлено, що підставою для видання спірної постанови про застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу стали результати габаритно-вагового контролю транспортного засобу марки DAF.
Відповідно до цих результатів вагові параметри вказаних транспортних засобів перевищують нормативно допустимі вагові обмеження більш ніж на 2 %, що дало підставою вважати цей транспортний засіб великоваговим, для руху якого, за правилами частини четвертої статті 48 Закону № 2344-ІІІ, повинен бути відповідний дозвіл.
З огляду на викладене, відповідальність на підставі ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт» за відсутність документів при перевезенні вантажу покладається на перевізника, позивач суду доказів про те, що він не є перевізником не наддав, отже відповідач мав достатні підстави для накладення штрафу відповідно до статті 60 , а тому рішення суду є законним та скасуванню не підлягає.
У контексті оцінки доводів апеляційної скарги апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ч.1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 262, 263, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2021 року - залишити без змін.
Відповідно до ст. 325-328 КАС України постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає крім випадків: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Головуюча суддя: Л.Є. Зуєва
Суддя: М.П. Коваль
Суддя: О.О. Кравець