П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
25 листопада 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/8545/21
Головуючий в 1 інстанції: Білостоцький О.В.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді - доповідачаКравця О.О.
судді -Зуєвої Л.Є.
судді - Коваля М.П.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Національної поліції України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 липня 2021 року по справі № 420/8545/21, прийнятого в порядку спрощеного позовного провадження у складі судді Білостоцького О.В., за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національної поліції України, за участю третьої особи: Державної казначейської служби України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
І. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ І РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ:
24 травня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Національної поліції України, в якому просив:
визнати протиправною бездіяльність Національної поліції України, яка виразилася у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні;
зобов'язати Національну поліцію України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, передбачену частиною другою статті 9 Закону України від 09.04.1992 року №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, за 13 календарних років служби.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30 липня 2021 року позов був задоволений частково.
Визнано протиправною бездіяльність Національної поліції України щодо нездійснення перерахунку та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при його звільненні в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення, виходячи з 13 повних календарних років служби.
Зобов'язано Національну поліцію України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої частиною другою статті 9 Закону України від 09.04.1992 року №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення, виходячи з 13-ти повних календарних років служби, з урахуванням раніше проведених виплат. В задоволені іншої частини позовних вимог відмовлено.
II. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ , УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ АПЕЛЯНТА ТА ІНШИХ УЧАСНИКІВ АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ:
Не погоджуючись з рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30 липня 2021 року відповідач подав апеляційну скаргу, в якій вважає, що судом 1-ї інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права та просив його скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Вимоги апеляційної скарги апелянт, обґрунтовує тим, що позивач проходив службу в Управлінні забезпечення прав людини Національної поліції України. 11 лютого 2020 року наказом Національної поліції України від 11.02.2020 №171 о/с його було звільнено з посади старшого інспектора з особливих доручень відділу уповноважених Голови з питань контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності Управління забезпечення прав людини Національної поліції України на підставі пункту 4 (у зв'язку зі скороченням штатів або проведення організаційних заходів) частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію». Національною поліцією України одразу ж після звільнення позивача було нараховано йому одноразову грошову допомогу при звільненні (вихідну допомогу) в розмірі 88 830, 00 грн, що підтверджується розрахунковим листом за лютий 2020 року (копія додається), та виплачено в розмірі 87 497, 55 грн (сума після утримання обов'язкових платежів), що підтверджується з витягом з відомості перерахувань на пластикову картку (копія додається).
Таким чином, на думку апелянта, твердження позивача про невиплату йому одноразової грошової допомоги при звільненні за 13 років не відповідає дійсності.
Апелянт зауважує, що на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03.08.2020 у справі № 420/2020/20 ОСОБА_1 було поновлено на посаді старшого інспектора з особливих доручень відділу уповноважених Голови з питань контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності Управління забезпечення прав людини Національної поліції України наказом НПУ від 22.09.2020 № 1060 о/с. Наказом НПУ від 06.01.2021 № 15 о/с ОСОБА_1 було звільнено зі служби в поліції за пунктом 7 (за власним бажанням) частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» на підставі рапорту останнього.
Апелянт вказує на те, що абзац 7 пункту 10 Постанови № 393 вказує, що поліцейським, які звільняються із служби повторно, одноразова грошова допомога виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, що при попередньому звільненні не набули право на отримання такої допомоги.
Тобто, на думку апелянта, виплата одноразової грошової допомоги при звільненні (вихідна допомога) не підлягала повторній виплаті позивачу, зважаючи на те, що вже була виплачена при звільненні в лютому 2020 року, а на день повторного звільнення позивач такого права не набув.
III. ПРОЦЕДУРА АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ:
Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2021 року відкрито апеляційне провадження.
Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2021 року призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.
Апеляційний суд, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав:
IV. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ :
Судом першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_1 з 15.08.2007 року по 11.02.2020 року проходив службу на різних посадах в органах внутрішніх справ України.
Наказом Голови Національної поліції України №712 о/с від 22.09.2016 року позивача було призначено старшим інспектором з особливих доручень відділу уповноважених Голови з питань контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності Управління забезпечення прав людини Національної поліції України.
11.02.2020 року наказом Національної поліції України від 11.02.2020 року №171 о/с капітана поліції ОСОБА_1 , старшого інспектора з особливих доручень відділу уповноважених Голови з питань контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності Управління забезпечення прав людини Національної поліції України було звільнено зі служби в поліції за пунктом 4 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів).
При цьому, при звільненні Національною поліцією України було нараховано та виплачено позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні (вихідну допомогу) в розмірі 88 830,00 грн. (87 497,55 грн. сума після утримання обов'язкових платежів), що підтверджується розрахунковим листом за лютий 2020 року, та витягом з відомостей про перерахування на пластикові картки за лютий 2020 року (а.с. 45-46).
Не погоджуючись із зазначеним звільненням та вважаючи його протиправним, ОСОБА_1 звернувся до суду в межах адміністративної справи №420/2020/20.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2020 року по справі №420/2020/20, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 25.11.2020 року, було задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 . Визнано протиправним та скасовано наказ Національної поліції України від 11.02.2020 року №171 о/с в частині звільнення позивача зі служби та поновлено ОСОБА_1 з 12.02.2020 року на посаді старшого інспектора з особливих доручень відділу уповноважених Голови з питань контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності Управління забезпечення прав людини Національної поліції України. Стягнуто з Національної поліції України на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 123 805,72 грн. без врахування усіх необхідних за законом відрахувань. Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді старшого інспектора з особливих доручень відділу уповноважених Голови з питань контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності Управління забезпечення прав людини Національної поліції України та в частині стягнення з Національної поліції України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 21 469,20 грн. без врахування усіх необхідних за законом відрахувань (а.с. 18-26).
На виконання вищезазначеного судового рішення, наказом Національної поліції України від 22.09.2020 року №1060 о/с позивача було поновлено на вищевказаній посаді з 12.02.2020 року (а.с. 27).
Разом з тим, 06.01.2021 року наказом Національної поліції України №15 о/с ОСОБА_1 за власним бажанням було звільнено зі служби в поліції на підставі пункту 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (а.с.28).
При цьому, у наказі від 06.01.2021 року №15 о/с зазначено, що станом на день звільнення ОСОБА_1 зі служби в Національної поліції України, його стаж для виплати надбавки за вислугу років складає 13 років 4 місяці 27 днів.
Водночас відповідачем при звільненні не було нараховано та виплачено позивачу одноразову грошову допомогу, передбачену частиною другою статті 9 Закону України від 09.04.1992 року №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, за 13 календарних років служби
V. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) ТА ОЦІНКА СУДУ :
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Закон України «Про національну поліцію» від 02.07.2015 року №580-VІІІ (далі-Закон №580-VІІІ) визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.
Згідно ст. 102 Закону №580-VІІІ пенсійне забезпечення поліцейських та виплата одноразової грошової допомоги після звільнення їх зі служби в поліції здійснюються в порядку та на умовах, визначених Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Зокрема, питання щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби передбачені ч. 2 ст. 9 Закону №2262-ХІІ. Так, відповідно до зазначеної статті, передбачено, що особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Частинами 3 та 4 ст. 9 Закону №2262-ХІІ визначено, що виплата зазначеної в частинах першій та другій цієї статті одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Національною поліцією, Службою судової охорони, Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України, центральними органами виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах цивільного захисту, транспорту, виконання кримінальних покарань, пожежної і техногенної безпеки, єдину державну податкову політику, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами, за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання.
Поліцейським, особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України, співробітникам Служби судової охорони, звільненим зі служби безпосередньо з посад, займаних в органах державної влади, органах місцевого самоврядування або у сформованих ними органах, на підприємствах, в установах, організаціях і у вищих навчальних закладах із залишенням на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, виплата одноразової грошової допомоги з підстав, передбачених частинами першою та другою цієї статті, здійснюється за рахунок коштів органів, у яких вони працювали.
Призначення та виплата одноразової грошової допомоги передбачено також постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 року №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей».
Підпунктом 3 пунктом 10 Постанови №393 передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейським, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, які звільняються із служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, та мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Строк календарної служби для визначення розміру одноразової грошової допомоги обчислюється згідно з пунктами 1 і 2 цієї постанови.
Абзацом 7 пункту 10 Постанови №393 передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби: які звільняються із служби повторно, одноразова грошова допомога виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, що при попередньому звільненні не набули право на отримання такої допомоги.
Згідно ст.15 Закону України, від 29.06.2004, № 1906-IV "Про міжнародні договори України", чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права. Згідно з принципом сумлінного дотримання міжнародних договорів Україна виступає за те, щоб й інші сторони міжнародних договорів України неухильно виконували свої зобов'язання за цими договорами.
Згідно ст.14 Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, вчинену у частині політичних положень (преамбула, стаття 1, розділи I, II, VII) від 21 березня 2014 року в м. Брюсселі та у частині торговельно-економічних і галузевих положень (розділи III, IV, V, VI) 27 червня 2014 року в м. Брюсселі, ратифікованої Законом України, від 16.09.2014, № 1678-VII "Про ратифікацію Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони", в рамках співробітництва у сфері юстиції, свободи та безпеки Сторони надають особливого значення утвердженню верховенства права та укріпленню інституцій усіх рівнів у сфері управління загалом та правоохоронних і судових органів зокрема. Співробітництво буде спрямоване, зокрема, на зміцнення судової влади, підвищення її ефективності, гарантування її незалежності та неупередженості та боротьбу з корупцією. Співробітництво у сфері юстиції, свободи та безпеки буде відбуватися на основі принципу поваги до прав людини та основоположних свобод.
Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція) , була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Згідно ч.1 ст.6 Конвенції , кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції , кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Отже, вищевказана норма гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.
Відповідно до ст.8 Конституції України, ст.6 КАС України та ч.1 ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 року ,суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі "Колишній Король Греції та інші проти Греції" (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII).
Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі "Скордіно проти Італії"(Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V та п.52 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Щокін проти України" (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), від 14 жовтня 2010року, яке набуло статусу остаточного 14 січня 2011року ).
Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), п. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pinc v. The Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pinc v. The Czech Republic), п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року, також Рішення у справі "Рисовський проти України" (Rysovskyy v. Ukraine) від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04, п.71).
Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення ЄСПЛ у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Поняття майно в першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Певні інші права та інтереси, що складають активи, наприклад, борги, можуть також вважатися майновими правами і, відповідно, майном у розумінні цього положення. Питання, що має бути розглянуто, полягає у тому, чи надавали заявнику обставини справи, розглянуті в цілому, право на інтерес, який по суті захищається статтею 1 Першого протоколу (див. рішення щодо прийнятності у справі Броньовські проти Польщі (Broniowski v. Poland) [ВП], заява №31443/96, пункт 98, ECHR 2002-X).
Держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним (див. рішення у справі "Кечко проти України (Kechko v. Ukraine), згадане вище, пункт 23).
За певних обставин "легітимне очікування" на отримання "активу" також може захищатися ст. 1 Першого протоколу до Конвенції. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "легітимне очікування", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (див. mutatis mutandis рішення у справі "Суханов та Ільченко проти України" від 26 червня 2014 року (Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine, заяви №68385/10 та №71378/10, §35)).
(1) Оцінка аргументів учасників справи і висновку суду першої інстанції
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч.1-2 ст.308 КАС України, в редакції Закону на момент вчинення процесуальної дії).
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України (в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду і розгляду справи), встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Апеляційний суд зазначає, що наказом Національної поліції України від 11.02.2020 року №171 о/с позивача було звільнено зі служби в поліції за пунктом 4 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів).
Відповідно до зазначеного наказу вбачається, що станом на день звільнення ОСОБА_1 , його стаж служби в поліції для виплати надбавки за вислугу років складав 12 років 5 місяців 26 днів (а.с. 53-54).
При цьому, виходячи саме із вищезазначеної вислуги років Національною поліцією України було нараховано та виплачено позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні (вихідну допомогу) в розмірі 88 830,00 грн. (87 497,55 грн. сума після утримання обов'язкових платежів), що підтверджується розрахунковим листом за лютий 2020 року, та витягом з відомостей перерахувань на пластикові картки за лютий 2020 року (а.с. 45-46).
Проте, в подальшому наказ про звільнення позивача зі служби в органах поліції від 11.02.2020 року №171 о/с був визнаний протиправним та скасований рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 03.08.2020 року (залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 25.11.2020 року) у справі №420/2020/20.
Апеляційний суд вважає необґрунтованими доводи апелянта, що позивач звільняючись зі служби 06.01.2021 року за власним бажанням, звільнився зі служби вдруге, а тому не набув право на таку допомогу, оскільки одноразова грошова допомога повинна виплачуватися за період його календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби.
Апеляційний суд зауважує, що у наказі від 06.01.2021 року №15 о/с зазначено, що станом на день звільнення ОСОБА_1 , його стаж служби в поліції для виплати надбавки за вислугу років складає 13 років 4 місяці 27 днів. Водночас одноразова грошова допомога, яка була нарахована та виплачена позивачу при неправомірному звільненні у 2020 році була розрахована відповідачем виходячи тільки з 12 повних календарних років.
Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає обґрунтованими висновки суду 1-ї інстанції, що відповідачем було протиправно допущено бездіяльність щодо не здійснення перерахунку та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення виходячи з 13 повних календарних років служби, ненарахування та невиплата позивачу вказаної грошової допомоги становило свавільне втручання у право позивача мирно володіти майном, гарантоване ст.1 Протоколу 1 Конвенції , а для відновлення прав та інтересів позивача, ефективним засобом юридичного захисту має бути зобов'язання Національної поліції України здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу передбачену частиною другою статті 9 Закону України від 09.04.1992 року №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення, виходячи з 13-ти повних календарних років служби, з урахуванням раніше проведених виплат.
Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновком суду 1-ї інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції і апеляційним судом відхиляються за необґрунтованістю.
(2) Висновки апеляційного суду:
Судом 1-ої інстанції повно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки, викладених у рішенні суду першої інстанції, відповідають обставинам справи, правильно застосовані та додержані норми матеріального та процесуального права, справу розглянуто повноважним складом суду, суд не приймав рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, які не були залучені до участі у справі, судове рішення прийнятне та підписано суддею, який зазначений у судовому рішенні.
Апеляційний суд доходить до висновку, щодо відсутності підстав для задоволення апеляційної скарги , та зміни чи скасування рішення суду 1-ої інстанції, а також вважає, що відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат.
Керуючись ст.8,19,55 Конституції України, ст. 6 та ст. 1 Першого протоколу Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, ст. 3, 6, 7, 242, 292, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд апеляційної інстанції,
Апеляційну скаргу Національної поліції України - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 липня 2021 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її підписання та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, встановлених ст.328 КАС України.
Повне судове рішення складене та підписане 25 листопада 2021 року.
Головуючий суддя Кравець О.О.
Судді Коваль М.П. Зуєва Л.Є.