25 листопада 2021 року м. Дніпросправа № 215/1783/21
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Семененка Я.В. (доповідач),
суддів: Бишевської Н.А., Добродняк І.Ю.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2021 року (суддя Ніколайчук С.В.) у справі №215/1783/21 за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Тернівської районної у місті Кривому Розі ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Тернівської районної у місті Кривому Розі ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2021 року позов залишено без руху та надано позивачу десятиденний строк з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків шляхом надання до суду:
- доказів сплати судового збору в розмірі 908,00 грн. або обґрунтоване клопотання з належними та допустимими доказами;
- надати до суду письмове підтвердження про те, що позивачем не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2021 року позовну заяву повернуто позивачу.
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що у встановлений судом строк позивачем виявлені недоліки позовної заяви не усунуто, у зв'язку з чим наявні правові підстави для її повернення позивачеві на підставі п.1 ч.4 ст.169 КАС України.
Не погодившись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу суду скасувати і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю згідно статті 315 КАС України. Апеляційна скарга позивача фактично обгрунтована тим, що суд першої інстанції мав відкрити провадження за його адміністративним позовом, тим самим забезпечивши право позивача на захист порушеного права в судовому порядку. Скаржник вважає, що у суду були наявні правові підстави для звільнення його від сплати судового збору з огляду на надану позивачем довідку УПСЗН, яка, на думку останнього, є достатнім доказом скрутного майнового стану позивача.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить ухвалу суду першої інстанції залишити без змін з огляду на її законність та обґрунтованість.
Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Так, як вбачається з ухвали від 20.04.2021 підставами для залишення позовної заяви без руху стали висновки суду про те, що:
по-перше, позов не містить власного письмового підтвердження про те, що позивачем не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав;
по-друге, позивачем не сплачено судовий збір за подання позовної заяви, а надані ним докази не є достатніми для звільнення позивача від такої сплати за поданою ним заявою.
З такими підставами для залишення позовної заяви без руху, суд апеляційної інстанції в повній мірі не може погодитися, виходячи із наступного.
Так, стосовно висновків суду першої інстанції щодо не зазначення позивачем в позовній заяві власного письмового підтвердження про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Пунктом 11 частини 5 статті 160 КАС України визначено, що в позовній заяві зазначається власне письмове підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Судом першої інстанції не звернуто увагу на те, що у вступній частині адміністративного позову позивач зазначав наступне: «Мною не подано іншого позову до цього самого відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав», у зв'язку з чим висновки суду першої інстанції щодо невиконання позивачем вимог п.11 ч.5 ст.160 КАС України є безпідставними.
В той же час суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо невідповідності поданої позовної заяви положенням ч.3 ст.161 КАС України.
Згідно частини 3 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Досліджуючи матеріали позовної заяви, судом першої інстанції встановлено, що всупереч вимогам вищенаведеної норми, позивачем до позовної заяви документу про сплату судового збору не долучено. При цьому, ОСОБА_1 подано заяву про звільнення від сплати судового збору у зв'язку з тяжким матеріальним станом.
За приписами частини першої статті 133 КАС України, суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
Як слідує з наведених положень процесуального закону, вирішуючи питання про звільнення від сплати судового збору, суд враховує майновий стан сторони. Втім, визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень її майнового стану.
На підтвердження своїх аргументів щодо тяжкого матеріального стану позивачем надано довідку Тернівського УПСЗН м.Кривий Ріг від 04.03.2021 №2292 про отримання компенсаційних виплат працездатній особі, що не працює/не вчиться і здійснює догляд за інвалідом 1-ої групи та компенсації за надання соціальних послуг особам з інвалідністю 1-ої групи за календарний 2020 рік.
Разом з тим, вказана довідка не дає можливості оцінити повно та всебічно майновий стан позивача, оскільки встановлює лише факт отримання ним щомісячних компенсаційних виплат.
Доказів, що вказані виплати є єдиним джерелом доходу, а також інших доказів свого майнового стану, як обґрунтовано зазначив суд першої інстанції, позивачем не надано.
Зважаючи на те, що звільнення від сплати судового збору є правом, а не обов'язком суду, а позивачем, окрім довідки УПСЗН, жодних інших документів на підтвердження скрутного матеріального становища не надано, суд апеляційної інстанції вважає, що висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для звільнення позивача від сплати судового збору за поданою ним заявою є обгрунтованими.
Суд зазначає, що обов'язок щодо надання до суду переконливих доказів, які свідчать про неможливість сплати судового збору покладений саме на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням. Лише у разі неможливості самостійно подати такі докази з об'єктивних причин, особа повинна про це повідомити суд, заявивши відповідне клопотання про їх витребування. У поданій позовній заяві позивачем не наведено причин, які унеможливлюють самостійного подання до суду доказів його матеріального стану.
При цьому, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що надання таких доказів не може бути підставою лише для звільнення позивача від сплати судового збору, оскільки положення статті 133 КАС України передбачають і інший порядок вирішення питання щодо сплати судового збору, а саме: зменшення розміру належного до оплати судового збору, відстрочення або розстрочення сплати судового збору. Таких клопотань позивачем заявлено не було.
Частинами першою та другою статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що при подачі позовної заяви ОСОБА_1 не дотримано вимог ст.161 КАС України в частині надання документу про сплату судового збору, при цьому надані ним докази не є достатніми для звільнення позивача від такої сплати, у зв'язку з чим у суду першої інстанції були наявні правові підстави для залишення позовної заяви без руху.
Як свідчать матеріали справи, копія ухвали про залишення позовної заяви без руху була направлена судом першої інстанції на поштову адресу позивача, яка вказана ним в позовній заяві, однак згідно довідки Укрпошти поштове відправлення повернуто на адресу суду «за закінченням терміну зберігання» (а.с.15).
Згідно Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України “Про затвердження Правил надання послуг поштового зв'язку” від 05 березня 2009 року №270 (зі змінами та доповненнями), поштові відправлення повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику у разі неможливості їх вручення, у тому числі, у разі закінчення встановленого терміну зберігання.
Пунктом 4 частини шостої вказаної статті 251 КАС України визначено, що днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Згідно із частиною першою статті 131 КАС України учасники судового процесу зобов'язані під час провадження у справі повідомляти суд про зміну місця проживання (перебування, знаходження), роботи, служби. У разі неповідомлення про зміну адреси повістка надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку в порядку, визначеному статтею 129 цього Кодексу, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Відповідно до змісту абзацу четвертого частини четвертої статті 124 КАС України у разі відсутності учасників справи за такою адресою вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручено їм належним чином.
За правилами частини одинадцятої статті 126 Кодексу адміністративного судочинства України у разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.
При цьому беруться до уваги положення частини шостої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно із якими у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).
З матеріалів справи вбачається, що поштове відправлення із копію ухвали про залишення позовної заяви без руху від 20.04.2021 не вручено адресату з незалежних від суду причин, а тому вважається, що така ухвала суду є врученою позивачу.
Суд зауважує, що до повноважень адміністративних судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, а відповідно до частини другої статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
У своєму рішенні у справі “Пономарьов проти України” від 03.04.2008 Європейський суд з прав людини зауважив, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Таким чином, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Матеріали справи у справі свідчать про те, що позивач не виявив “необхідної старанності” з метою подання позову до суду, який би відповідав вимогам ст..161 КАС України.
Подібна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 13 лютого 2020 року (справа №640/209945/18).
Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Отже, оскільки у встановлений судом строк позивачем недоліки позовної заяви усунуті не були, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для повернення позову позивачу.
З огляду на викладене, враховуючи те, що повернення позову не позбавляє ОСОБА_1 процесуальної можливості повторно звернутися до суду, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали суду першої інстанції.
На підставі викладеного, керуючись п.1 ст.315, ст.ст.316 321, 322, 325 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2021 року по справі №215/1783/21 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у строки. які визначено ст..329 КАС України.
Повний текст судового рішення складено 25.11.2021р.
Головуючий - суддя Я.В. Семененко
суддя Н.А. Бишевська
суддя І.Ю. Добродняк