24 листопада 2021 року м. Дніпросправа № 280/3256/21
(суддя Сацький Р.В., м. Запоріжжя)
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Чередниченка В.Є. (доповідач),
суддів: Іванова С.М., Панченко О.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою 8 прикордонного загону (Військова частина 1491) Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 29 червня 2021 року у справі №280/3256/21 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 21 квітня 2021 року звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 згідно з яким просить:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо застосування січня 2015 року як місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базовий місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 11.03.2016 по 28.02.2018 включно;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 11.03.2016 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року в сумі 78 366 гривень 41 копійка із одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 30.08.2018 включно із застосуванням щомісячної фіксованої індексації 4171 гривня 07 копійок відповідно до абзаців 4,6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення 4171 гривня 07 копійок за період з 01.03.2018 по 30.08.2018 включно в сумі 24 891 гривня 87 копійок відповідно до абзаців 4,6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 із одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
Позов обґрунтовано тим, що відмова відповідача у виплаті позивачу індексацію грошового забезпечення за спірні періоди суперечить приписам законодавства.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 29 червня 2021 року позов задоволено частково.
Суд, визнав протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо застосуванням січня 2015 року як місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базовий місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 11.03.2016 по 28.02.2018 включно.
Зобов'язав військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 11.03.2016 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року із одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
Визнав протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 30.08.2018 включно із застосуванням щомісячної фіксованої індексації 4171 гривня 07 копійок відповідно до абзаців 4,6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078;
Зобов'язав військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення 4171 гривня 07 копійок за період з 01.03.2018 по 30.08.2018 включно відповідно до абзаців 4,6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 із одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44. У задоволенні іншої частини позову відмовив. Рішення суду мотивовано тим, що індексація грошового забезпечення позивача не була проведена через відсутність фінансування, діє відповідача щодо не нарахування та не виплати в повному обсязі індексації грошового забезпечення є протиправними. Також суд першої інстанції зробив висновок про обґрунтованість позовних вимог в частині зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення із одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідач, зазначаючи про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, оскаржив його до апеляційного суду. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Апеляційна скарга фактично обґрунтована тим, що судом першої інстанції не повно встановлено обставини справи та не застосовано наслідки пропуску позивачем строку звернення до суду з цим позовом. При цьому зазначає про те, що належним відповідачем у справі повинен бути прикордонний загін, а не військова частина НОМЕР_1 .
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 у період з 11.03.2016 по 30.08.2018.
Згідно з витягом з наказу начальника 8 прикордонного загону Азово-Чорноморського регонального управління Державної прикордонної служби України №621-ОС від 29.08.2018 прапорщика ОСОБА_1 (П-023504) старшого техніка - начальника групи забезпечення функціонування інформаційно - телекомунікаційної системи «Гарт» відділення управління службою відділу прикордонної служби «Чонгар» 2 категорії (тип Б), звільнено у запас відповідно до пункту 2 підпункту «а» (у з в'язку із закінченням строку контракту), з 30.08.2018 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
02.02.2021 року позивач звернувся до відповідача з заявою про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період проходження служби з 11.03.2016 року по 28.02.2018 року, а також про перерахунок та доплату індексації грошового забезпечення за період з 11.03.2018 по 30.08.2018 (а.с.8).
Відповідач на вказане звернення надав відповідь від 17.02.2021 №11/71-13, якою повідомив позивача, що відповідно до статті 51 Бюджетного Кодексу України керівники бюджетних установ здійснюють фактичні видатки на грошове забезпечення лише в межах фонду грошового забезпечення. Відповідно до статті 5 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", пункту 6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. №1078 (далі - Порядок), індексація грошових доходів населення здійснюється в межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів. Пунктом 14 Порядку визначено, що роз'яснення про застосування порядку проведення індексації грошових доходів населення надає Міністерство соціальної політики України (далі - Мінсоцполітики). Відповідно до роз'яснень Мінсоцполітики механізм нарахування та виплати індексації за попередні роки Порядком не передбачений. Стосовно індексації грошового забезпечення то вона буде здійснена Бердянським прикордонним загоном і перерахована на картку для чого позивачу необхідно надати довідку щодо банківських реквізитів для здійснення перерахування суми належної йому індексації (а.с.9).
Правомірність дій відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 11.03.2016 року по 28.02.2018 року, включно, та не здійснення перерахунку щомісячної фіксованої індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 30.08.2018 року, включно, із одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб є предметом спору переданого на вирішення суду.
Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскарженого рішення, виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею першою Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Відповідно до частин 1 - 4 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Водночас, правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України врегульовано Законом України "Про індексацію грошових доходів населення".
Статтею пепшою Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" визначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення (ст. 2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення").
Відтак, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до положень частини першої статті 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Статтею 6 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" передбачено, що у разі виникнення обставин, передбачених ст. 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
При цьому, в силу вимог статей 18 та 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" індексація доходів населення відноситься до державних соціальних гарантій, які є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17 липня 2003 року затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок).
Згідно з пунктом 4 Порядку індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Відповідно до абзацу 8 пункту 4 Порядку у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Відтак, індексація доходів громадян, зокрема грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних соціальних гарантій, а проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Як вбачається з матеріалів справи, правомірність своїх дій відповідач обґрунтовує відсутністю фінансуванння на виплату індексації.
Відповідно статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.
Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Кечко проти України" зауважував, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.12.2018 року у справі № 825/874/17 та від 19.06.2019 року у справі № 825/1987/17.
При цьому, не може визнаватися правомірною відмова відповідача у нарахуванні та виплаті сум індексації з мотивів відсутності коштів на такі потреби.
У пункті 23 рішення в справі "Сук проти України" (№ 10972/05, від 10 червня 2011 року) Європейський суд з прав людини вказав, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.
Отже, відсутність у відповідача належного фінансового забезпечення у спірний період, в тому числі для покриття витрат з індексації грошового забезпечення військовослужбовців, не може впливати на наявність або відсутність у позивача права на отримання такої індексації, оскільки відповідне право гарантується законом, а проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін є безумовним обов'язком роботодавця.
При цьому, як вбачається з матеріалів справи, відповідач повідомив позивача про здійснення розрахунку сум заборгованості із виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 11.03.2016 року по 30.08.2018 року в підтвердження чого надано довідку-розрахунок №67 про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період проходження служби в Бердянському прикордонному загоні (а.с.55).
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність дій відповідача щодо не проведення нарахування та виплати у період з з 11.03.2016 року по 30.08.2018 року.
При цьому, суд апеляційної інстанції вважає помилковими доводи скаржника щодо наявності підстав для застосування наслідку пропуску строку звернення до суду з позовом у цій справі, оскільки індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже строки звернення до суду до спірних відносин не застосовуються, про що зроблено правовий висновок Верховним Судом у постановах від 19 липня 2019 року у справі №240/4911/18, від 07 серпня 2019 року у справі № 825/694/17, від 23 жовтня 2019 року у справі №825/1832/17, від 16 листопада 2019 року у справі №№340/184/19, який враховуючи положення частини 5 статті 242 КАС України є обов'язковим для суду апеляційної інстанції.
Щодо вимог позивача в частині зобов'язання відповідача здійснити перерахунок щомісячної фіксованої індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 30.08.2018 року, включно, із одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Положеннями частини першої статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені права, свободи або інтереси.
Отже, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав, свобод чи інтересів особи, що звернулася до суду з позовом, у публічно-правових відносинах.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 у справі № 18-рп/2004 термін «порушене право», який вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». При цьому з приводу останнього, то в тому ж рішенні Конституційного Суду України зазначено, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен встановити, що у зв'язку з прийняттям рішення, дією або бездіяльністю суб'єктом владних повноважень порушуються права позивача.
Проте право на звернення до адміністративного суду з позовом не завжди співпадає з правом на судовий захист, яке закріплено у статті 5 КАС України. Саме по собі звернення до адміністративного суду за захистом ще не означає, що суд зобов'язаний надати такий захист. Адже для того, щоб було надано судовий захист суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу та інтерес, про захист яких вона просить і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем у публічно-правових відносинах.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі №687/1539/16-а та від 4 лютого 2020 року у справі №320/7969/17.
Колегія суддів, зауважує, що неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.
Відповідно, дії суб'єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо: по-перше, такі дії вчинені владним суб'єктом поза межами визначеної законом компетенції і по-друге, оспорювані дії є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов'язку.
Враховуючи те, що відповідач не здійснював позивачу нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за спірниі періоди, про що свідчать архівні відомості №4120 відносно ОСОБА_1 за період з січня 2016 року по грудень 2018 року (а.с.20-22), суд апеляційної інстанції зробив висновок щодо передчасності вимог позивача в частині необхідності застосування базового місяця визначеного позивачем для здійснення розрахунку йому сум індексації грошового забезпечення та застосування розміру фіксованої індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 30.08.2018 року.
Також, суд апеляційної інстанції вважає такими, що не підлягають задоволенню і вимоги позивача в частині виплати йому індексації грошового забезпечення за спірні періоди із одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, оскільки позивач таких вимог у заяві від 02.02.2021 року не заявляв, як наслідок відповідач в цьому позивачу не відмовляв, а тому відсутнє порушене право.
Разом з цим, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на те, що позивач визначив відповідачем у цій справі саме військову частину НОМЕР_1 із кодом ЄДРПОУ НОМЕР_3 , а тому суд першої інстанції обґрунтовано зобов'язав саме військову частину здійснити нарахування та виплату позивачу таких сум. Суд апеляційної інстанції зауважує, що саме військова частина НОМЕР_1 є юридичною особою, яка має відповідати по вказаним зобов'язанням, а не 8 прикордонний загін, який утворено при цій частині та в бланках документів якого зазначається код ЄДРПОУ 14321848, що належить військовій частині НОМЕР_1 .
На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції зробив висновок про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги із скасуванням рішення суду першої інстанції та прийняттям нового рішення, яким позов слід задовольнити частково.
Керуючись: пунктом 2 частини 1 статті 315, статтями 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -
Апеляційну скаргу 8 прикордонного загону (Військова частина 1491) Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України - задовольнити частково.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 29 червня 2021 року у справі №280/3256/21 - скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 11.03.2016 року по 30.08.2018 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 11.03.2016 року по 30.08.2018 року.
У задоволенні позову в іншій частині позовних вимог - відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено 24 листопада 2021 року.
Головуючий - суддя В.Є. Чередниченко
суддя С.М. Іванов
суддя О.М. Панченко