25 листопада 2021 року справа №360/2664/21
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Сіваченка І.В., суддів: Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 23 червня 2021 року (повне судове рішення складено 23 червня 2021 року у м. Сєвєродонецьку) у справі № 360/2664/21 (суддя в І інстанції Басова Н.М.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
У травні 2021 року ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - Управління), в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Управління щодо зупинення нарахування та виплати ОСОБА_1 пенсії;
- зобов'язати Управління поновити нарахування та виплату щомісячної пенсії ОСОБА_1 , а також здійснити виплату ОСОБА_1 усієї суми пенсійної заборгованості за період з моменту її несплати по травень 2021 року включно однією сумою;
- допустити до негайного виконання рішення суду в частині виплати пенсії за один місяць (а.с.1-5).
В обґрунтування позовних вимог зазначив наступне.
ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 набув право на отримання пенсії та став на облік в Пенсійному фонді України. 14.02.2018 позивач взятий на облік як особа, переміщена з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції. У зв'язку з бойовими діями та проведенням антитерористичної операції, позивач став на облік в Управлінні, на якому перебуває по теперішній час. Проте на теперішній час виплата щомісячної пенсії не здійснюється. Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо зупинення нарахування та виплати ОСОБА_1 пенсії, через свого представника позивача звернувся до суду за захистом прав.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 23 червня 2021 року позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Управління щодо не нарахування та невиплати пенсії ОСОБА_1 з 01 листопада 2019 року.
Зобов'язано Управління поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату раніше призначеної пенсії за віком з виплатою усієї заборгованості по пенсії, що виникла за період її несплати, починаючи з 01 листопада 2019 року.
Допущено рішення суду до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.
Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з'ясування усіх фактичних обставин у справі.
Так, з управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області надійшов лист № 17930 від 16.10.2019, в якому міститься інформація, що Рішенням зазначеного управління № 1062 від 10.10.2019 скасовано дію довідки внутрішньо переміщеної особи № 0000472078/23811 від 14.02.2018. У зв'язку з чим виплату пенсії позивачу призупинено з 01.11.2019.
Оскільки з заявою на поновлення виплати пенсії та з діючою довідкою внутрішньо переміщеної особи позивач до Управління не звертався, то нарахування пенсії з 01.11.2019 по теперішній час не здійснювалось. Відповідно, перерахунок пенсії не проводився з моменту призупинення. Таким чином, позивач не був позбавлений права на отримання пенсії на підконтрольній органам державної влади України території у разі поновлення факту реєстрації як внутрішньо переміщеної особи.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Справа розглянута у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 311 КАС України.
Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне.
Згідно з матеріалами справи ОСОБА_1 є громадянином України, паспорт серії НОМЕР_1 , виданий 19.04.1999 Антрацитівським МВ УМВС України в Луганській області, ідентифікаційний код НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 (а.с.6-8).
Відповідно до інформації зазначеної у довідці Управління праці та соціального захисту населення Бердянської міської ради від 14.02.2018 №0000472078, позивач є внутрішньо переміщеною особою, фактичне місце проживання/перебування є АДРЕСА_2 (а.с.9).
Позивач є пенсіонером за віком, що підтверджується посвідченням Серії НОМЕР_3 (зворотній бік а.с.9).
З довідки відповідача від 03.06.2021 вбачається, що в останнє позивач отримав пенсію в жовтні 2019 року в сумі 9579,42 грн. Пенсія за період з 01.11.2019 по теперішній час не нараховувалась та не виплачувалась у зв'язку з відсутністю діючої довідки про взяття на облік ВПО (довідка №0000472078/238111 скасована рішенням начальника УП та СЗН ВК БМР №1062 від 10.10.2019 (а.с.25).
Відповідачем разом із відзивом на позовну заяву надано пояснення від 11.06.2021 № 224/0903, в якому останній зазначив, що управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області надійшов лист № 17930 від 16.10.2019, в якому міститься інформація, що рішенням зазначеного управління № 1062 від 10.10.2019 скасовано дію довідки внутрішньо переміщеної особи № 0000472078/23811 від 14.02.2018. У зв'язку з чим виплату пенсії було призупинено з 01.11.2019. Оскільки з заявою на поновлення виплати пенсії та з діючою довідкою внутрішньо переміщеної особи позивач до Головного управління не звертався, то нарахування пенсії з 01.11.2019 по теперішній час не здійснювалось, відповідно, перерахунок пенсії не проводився з моменту призупинення. Постановою Кабінету Міністрів України № 788 від 21.08.2019 внесені зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», згідно яким п.1 цієї постанови доповнено абзацом: «Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України». На теперішній час окремий порядок не визначений (а.с.21-22).
Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо призупинення виплати пенсії, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до даних правовідносин необхідно застосувати норми Конституції України, Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) та Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII).
Так, у наведених нижче положеннях Конституції України закріплено основи соціальної спрямованості держави:
Стаття 1. Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.
Стаття 3. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. […]
Стаття 19. [...] Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 46. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Стаття 92. Виключно законами України визначаються: […] 6. основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення […].
Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи міститься у ст. 1 Закону № 1706-VII, який набрав чинності 22 листопада 2014 року.
Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка:
- перебуває на території України на законних підставах;
- має право на постійне проживання в Україні;
- була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.
Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо.
Таким чином, статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-IV.
Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Частиною 3 статті 4 Закону № 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Враховуючи те, що відповідно до частини 3 статті 4 Закону № 1058-IV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.
Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Статтею 46 Закону № 1058-IV передбачено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Відповідно до статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Частиною 1 статті 49 Закону № 1058-IV визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду.
Так виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений частиною 1 статті 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
Як зазначив відповідач, нарахування та виплата пенсії були призупинені з 01.11.2019 у зв'язку з відсутністю діючої довідки про взяття на облік ВПО.
Між тим, Законом № 1058-IV не передбачено такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії, які зазначив відповідач.
Тобто припинення виплати пенсії позивачу відбулося безпідставно та не у спосіб, визначений частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV.
Відтак, з вищеописаних наявних в матеріалах справи доказів судами встановлено, що відповідачем рішення про припинення виплати пенсії позивачу, починаючи з 01.11.2019 взагалі не приймалося.
Посилання відповідача на те, що призупинення виплати пенсії є правомірним, оскільки відбулось на підставі Постанов Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637, є неприйнятними з наступних підстав.
Так, за змістом конституційних норм (ст.ст.113,116,117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Згідно з п.6 ч.1 ст.92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
У преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Конституційне поняття “Закон України”, на відміну від поняття “законодавство України”, не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Так, в рішенні у справі “Суханов та Ільченко проти України” Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності ( п. 25 рішення).
Тому, припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсію за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі “Щокін проти України”, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (п. 33 рішення).
Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.
З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що припинення нарахування та виплати пенсії позивачу з 01 листопада 2019 року було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.
Зважаючи на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо припинення нарахування та виплати пенсії позивачу починаючи з 01.11.2019.
Ефективним способом захисту порушених прав позивача є поновлення нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1 , починаючи з 01.11.2019 зі сплатою всієї суми заборгованості, що виникла за цей період, оскільки як вбачається з довідки відповідача від 03.06.2021 в останнє позивач отримав пенсію в жовтні 2019 року в сумі 9579,42 грн (а.с.25).
Вимога позивача щодо зобов'язання відповідача виплатити усю суму пенсійної заборгованості за період її несплати у повній мірі охоплюється зобов'язанням відповідача поновити нарахування та виплату пенсії з 01.11.2019. Відповідно, додаткового зобов'язання не потребує.
Приписами частини першої статті 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.
Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням зазначеного, місцевий суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України дійшов правильного висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню з обранням належного та ефективного способу захисту порушених прав позивача.
Висновки суду узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними в рішенні від 03 травня 2018 року у зразковій справі № 805/402/18 (провадження №Пз/9901/20/18), які відповідно до частини третьої статті 291 КАС України мають бути враховані судом при розгляді типової справи.
Посилання в апеляційній скарзі на пропуск строку звернення до суду з цим позовом колегією суддів не беруться до уваги, оскільки місцевим судом такий строк поновлений позивачеві, а апеляційний суд погоджується із мотивами такого рішення, викладеними судом першої інстанції.
Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують висновків місцевого суду.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статями 291, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області - залишити без задоволення.
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 23 червня 2021 року у справі № 360/2664/21- залишити без змін.
Повне судове рішення - 25 листопада 2021 року.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Колегія суддів І. В. Сіваченко
А. А. Блохін
Т. Г. Гаврищук