ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
25 листопада 2021 року місто Київ №640/27413/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Іщука І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом до про ОСОБА_1 Міністерства оборони України визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
Представник ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини Міністерства оборони України щодо не виплати ОСОБА_1 , індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 року по 01.03.2018.
- зобов'язати Міністерство оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018, застосувавши при нарахуванні та виплаті індексації базовий місяць - січень 2008 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що останній проходив військову службу у Збройних Силах України, де отримував грошове забезпечення. Враховуючи, що під час звільнення з позивачем не було проведено повного розрахунку, зокрема індексації грошового забезпечення, позивач звернувся до адміністративного суду з даною позовною заявою.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.11.2020 відкрито спрощене позовне провадження у справі №640/27413/20 та запропоновано відповідачу в п'ятнадцятиденний строк з дня одержання цієї ухвали надати суду відзив на позовну заяву.
Через канцелярію Окружного адміністративного суду міста Києва 09.12.2020 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що відповідно до пункту 7 роз'яснення директора Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04.01.2016 №248/3/9/1/2 у зв'язку із внесенням вищезазначених змін до Порядку №1078 індексацію грошового забезпечення не нараховувати до окремого роз'яснення. Вказано, що оскільки Міністерство оборони України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва, наявний фінансовий ресурс направляється на здійснення заходів щодо укріплення обороноздатності держави, протидії російській загрозі та проявам тероризму, а також створення належної матеріально-технічної бази для лікування, реабілітації та оздоровлення військовослужбовців та інших осіб, у тому числі, які брали безпосередньо участь в антитерористичній операції. Представник відповідача зазначив, що у межах наявного фінансового ресурсу можливості виплатити індексацію грошового забезпечення військовослужбовцям ЗС України у січні 2016 року - лютому 2018 року у Міністерства оборони України не було.
Справу розглянуто після отримання судом інформації щодо повідомлення належним чином сторін про відкриття спрощеного позовного провадження у справі.
Відповідно до частини першої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Частиною п'ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Розглянувши подані позивачем документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відповідь на відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,-
Відповідно до наданої суду копії витягу з наказу Міністерства оборони України від 27.08.2020 №421 позивач звільнений з військової служби у запас з правом носіння військової форми одягу.
Також згідно з витягу із наказу Міністерства оборони України від 07.09.2020 №188 вбачається, що з 07.09.2020 позивача виключено зі списків особового складу Головного управління майна та ресурсів та всіх видів забезпечення.
Відповідно до копії посвідчення учасника бойових дій позивач має статус учасника бойових дій та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
За посиланням позивача, на теперішній час відповідачем не нараховано та не виплачено йому індексацію грошового забезпечення в період з 01.01.2016 по 01.03.2018.
Листом від 21.10.2020 №248/3/8/536 Міністерство оборони України надало відповідь на адвокатський запит представника позивача, в якому повідомило про те, що індексація грошових доходів населення проводиться відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078. Відповідно до статті 5 Закону України і пункту 5 Порядку індексація грошових доходів населення здійснюється в межах фінансових ресурсів бюджетів всіх рівнів. Для виплати індексації в січні 2016 року - грудні 2017 року фінансового ресурсу в Міністерства оборони України не було. Фінансування та виплата індексації не здійснювалася. Також позивачу стало відомо, що індексація його грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 не виплачувалась.
Вважаючи такі дії відповідача у невиплаті грошової інекдсації в повному обсязі протиправними, останній звернувся з відповідним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Нормами статті 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).
Згідно із статтею 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Між тим, основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).
Відповідно до статті 1 Закону №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Положеннями частини 1 статті 9 Закону №2011-XII встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
Згідно із частиною другою статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Водночас, в контексті положень частини третьої статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
В свою чергу, правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 №1282-XII (далі - Закон №1282-XII).
Згідно із статтею 1 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Частиною першою статті 2 Закону №1282-XII передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення); суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди в разі втрати годувальника.
Положення статті 4 Закону №1282-XII визначають підстави проведення індексації.
Так, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Згідно із частиною другою статті 5 Закону №1282-XII підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів (частина перша статті 9 Закону №1282-XII).
Між тим, відповідно до частини першої статті 6 Закону №1282-XII у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України (частина друга статті 6 Закону №1282-XII).
Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 затверджений Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок № 1078), який визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Згідно з пунктом 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Відповідно до пункту 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
За змістом пункту 4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці, у тому числі працюючим пенсіонерам, грошове забезпечення, розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю, що надається залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Пунктом 5 Порядку № 1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.
Відповідно до пункту 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема, підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік (вказана норма застосовується із 01.12.2015).
Таким чином, на підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації. При цьому, базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.
При цьому, слід зазначити, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці.
Відповідно до даних Державної служби статистики України індекс споживчих цін (без урахування тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим, м. Севастополя та частини зони проведення антитерористичної операції) у 2015 році (грудень до грудня попереднього року) становив 143,3 %; у 2016 році (грудень до грудня попереднього року) становив 112,4 %; у 2017 році (грудень до грудня попереднього року) становив 113,7 %; у 2018 році (грудень до грудня попереднього року) становив 109,8 %.
Таким чином, у 2016 році грошове забезпечення позивача підлягало обов'язковій індексації відповідно до норм Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", оскільки величина індексу споживчих цін за цей період перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Вимоги щодо нарахування індексації грошового забезпечення в період проходження військової служби є однією із форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю, а тому суд повинен керуватися, в тому числі, і положеннями частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, яка визначає право звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, в даному випадку виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовця.
У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
На підставі системного аналізу наведених норм зроблено висновок, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.07.2019 у справі №240/4911/18, від 23.10.2019 у справі №825/1832/17.
Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно не здійснено нарахування та виплату індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.01.2016 по 01.03.2018, а тому позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності Міністерства оборони України яка полягає у не виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 підлягають задоволенню.
При цьому, як вбачається з матеріалів справи, єдиною підставою для невиплати позивачу індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2016 по 01.03.2018 стало неналежне фінансування відповідача.
Водночас, всупереч частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що у бюджеті відповідного рівня, з якого фінансується відповідач, кошти на індексацію грошового забезпечення відсутні.
Поряд з цим, суд зазначає, що відповідно до частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
З системного аналізу вказаних норм статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України можна дійти висновку, що суд наділений повноваженнями щодо зобов'язання відповідача прийняти рішення на користь позивача.
Тобто, такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав свобод чи інтересів позивача і необхідність їх відновлення таким способом, який би гарантував повний захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечував його виконання та унеможливлював необхідність наступних звернень до суду.
Верховний Суд України у своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Таким чином, оскільки за вказаних вище обставин, мала місце не виплата позивачу індексації грошового забезпечення з вини відповідача, який не здійснив нарахування та виплату індексації грошового забезпечення позивачу, суд приходить до переконання про необхідність зобов'язання Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного суду від 05 лютого 2020 року по справі №825/565/17 (адміністративне провадження №К/9901/15586/18).
Щодо позовної вимоги про застосування місяця для обчислення індексу споживчих цін місяця підвищення (базового місяця) місяць останнього збільшення тарифної ставки (окладу), суд зазначає таке.
Як вбачається з аналізу вищевказаних норм чинного законодавства, розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу і який виплачував йому грошове забезпечення.
В даному випадку саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов'язок нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення.
Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17 грудня 2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 02 червня 2006 року у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною, якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку», надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».
Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб'єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.
Як встановив суд, індексація грошового забезпечення за період 01.01.2016 року по 01.03.2018, позивачу не нарахована та не виплачена.
Тобто, питання про те, який базовий місяць буде використаний відповідачем при нарахуванні індексації є передчасним, оскільки у цій частині права позивача не порушені.
Повноваження щодо обрахунку індексації, в тому числі, щодо визначення базового місяця для такого нарахування, у відповідності до положень Порядку №1078 та Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» покладаються саме на відповідача, а тому відсутні підстави встановлення для обчислення індексації базового місяця.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 та зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 01.03.2018.
Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини першої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірності своїх дій щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення.
Натомість, позивачем надано достатньо доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги.
За таких обставин, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.
Згідно з частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки спір вирішено на користь сторони, звільненої від сплати судового збору, а також за відсутності витрат, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір) стягненню з відповідача не підлягають.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 241-246, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони Украни щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в період з 01.01.2016 по 01.03.2018.
3. Зобов'язати Міністерство оборони України (03168, м. Київ просп. Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення в період з 01.01.2016 по 01.03.2018.
4. В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України, із урахуванням положень пункту 15.5 Перехідних положень (Розділу VII) Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Іщук І.О.