ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
25 листопада 2021 року м. Київ № 640/17831/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Келеберди В.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
Обставини справи:
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ПФУ в місті Києві), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в м. Києві щодо нездійснення перерахунку пенсії починаючи з 05.03.2019 року по 31.12.2019 року в розмірі 100 % суми підвищення пенсії визначеної станом на 01.01.2018 року;
- зобов'язати відповідача здійснити, починаючи з 05.03.2019 року по 31.12.2019 року, перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 не отриманих позивачем сум підвищення пенсії, з урахуванням 100% суми;
- встановити строк для ГУ ПФУ в місті Києві для подання звіту про виконання рішення.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що після звільнення з військової служби, перебуває на пенсійному обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в місті Києві та отримує пенсію відповідно до Закону України від 09.04.1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Втім, на думку позивача, перерахунок та виплату пенсії ГУ ПФУ у м. Києві здійснено у неповному обсязі починаючи з 05.03.2019 року. Виплата перерахованої пенсії на підставі вказаної постанови в повному розмірі передбачена лише в 2020 році, що не узгоджується з нормами чинного законодавства в сфері пенсійного забезпечення.
Ухвалою суду від 02.07.2021 року відкрито спрощене провадження в адміністративній справі без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та запропоновано відповідачу надати відзив протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі.
23.07.2021 року ГУ ПФУ в місті Києві, на виконання ухвали суду, надано копії пенсійної справи ОСОБА_1 .
Відповідач скористався своїм правом, передбаченим статтею 162 КАС України, та подав 26.07.2021 року до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позову з підстав викладених в ньому.
30.07.2021 року представником позивача подано відповідь на відзив.
Обставини встановлені судом:
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в місті Києві та отримує пенсію, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Починаючи з 01.01.2018 року розмір пенсії позивача був перерахований на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсії особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим особам».
Як вбачається з наданої копії пенсійної справи позивача, основний розмір пенсії останнього становить 65% грошового забезпечення (вислуга років 25).
Разом з тим, під час виплати пенсії позивача, протягом 2019 року, пенсійним органом здійснено підвищення розміру пенсії тільки у розмірі 75 %.
Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом за захистом свого порушеного права.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, є Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ (далі Закон № 2262-ХІІ)(в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Предметом спору в даній справі є визнання протиправними дії ГУ ПФУ в місті Києві щодо часткової виплати суми підвищеної пенсії, протягом 2019 року, а саме: 75 %, замість належних 100%.
30.08.2017 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову за № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою збільшив розмір грошового забезпечення військовослужбовців.
У подальшому, 24.02.2018 року набрала чинності Постанова Кабінету Міністрів України «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» № 103 від 21.02.2018 (далі - Постанова №103).
У пунктах 1 та 2 Постанови 103 визначено, що перерахувати пенсії, призначені згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон) до 1 березня 2018 р. (крім пенсій, призначених згідно із Законом особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) та поліцейським), з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною або аналогічною посадою, яку особа займала на дату звільнення із служби (на дату відрядження для роботи до органів державної влади, органів місцевого самоврядування або до сформованих ними органів, на підприємства, в установи, організації, вищі навчальні заклади), що визначені станом на 1 березня 2018 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Виплату перерахованих відповідно до пункту 1 цієї постанови підвищених пенсій (з урахуванням доплат до попереднього розміру пенсій, підвищень, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством (крім підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, що визначені законом) слід проводити з 1 січня 2018 р. у таких розмірах: з 1 січня 2018 р. - 50 відсотків; з 1 січня 2019 р. по 31 грудня 2019 р. - 75 відсотків; з 1 січня 2020 р. - 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 1 березня 2018 року.
Разом з тим, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2019 року, в адміністративній справі № 826/3858/18 визнано протиправними та нечинними пункти 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» та зміни до пункту 5 і додатку 2 Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року № 45 «Про затвердження Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Зобов'язано Кабінет Міністрів України невідкладно після набрання рішенням суду законної сили опублікувати резолютивну частину рішення суду про визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним в окремій його частині у виданні, в якому було офіційно оприлюднено нормативно-правовий акт.
Відповідно до частини другої статті 255 КАС України, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2018 року набрало законної сили - 05 березня 2019 року.
Таким чином, у зв'язку із скасуванням п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 грудня 2018 року у справі №826/3858/18, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2019 року, обмеження щодо часткової виплати суми підвищення до пенсії скасовано.
Як вбачається з матеріалів справи, у квітні 2018 року ОСОБА_1 здійснено перерахунок пенсії відповідно до Постанови № 103.
У той же час, згідно з розрахунком пенсії за вислугу років, станом на 01.01.2018 року, підвищення пенсії позивача складає 4040,17 грн., з них виплачується: з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року щомісячно 50% від підвищення - 2020,09 грн.; з 01 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року щомісячно 75% від підвищення - 3030,13 грн.; з 01 січня 2020 року 100% щомісячно від підвищення - 4040,17 грн.(копія пенсійної справи а.с.12).
Як зазначає позивач, керуючись вказаним пунктом Постанови № 103, відповідач протиправно виплачував перераховану пенсію поетапно.
У відповідності до ч. 3 статті 52 Закону № 2262- ХІІ виплата пенсій провадиться за поточний місяць загальною сумою у встановлений строк, але не пізніше останнього числа місяця, за який виплачується пенсія.
Згідно із ч. 2 статті 55 Закону № 2262-ХІІ нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Таким чином, законодавець розмежував наступні поняття «строки перерахунку пенсії», «строки виплати пенсії» та «порядок перерахунку пенсії».
Системний аналіз статей 52, 55, 63 Закону № 2262-ХІІ свідчить, що наявність у Кабінету Міністрів України права встановлювати «порядок перерахунку пенсії», що не є тотожним праву встановлювати «строки перерахунку пенсії», «строки виплати пенсії».
У той же час, зі змісту пунктів 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України № 103 вбачається, що ними врегульовані строки виплати пенсій, а не порядок проведення перерахунку.
У зв'язку з чим суд зазначає, що питання строків виплати доплат до пенсії за результатами проведеного перерахунку, тобто частини пенсії особи, а також розмірів такої доплати не охоплюються поняттям «порядок проведення перерахунку пенсії».
Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у зразковій справі Верховного Суду від 06.08.2019 (справа №160/3586/19).
З огляду на зазначене, починаючи з 05.03.2019 року пенсія позивачу підлягає виплаті у розмірі 100 відсотків суми підвищення пенсії, відтак дії відповідача щодо поетапності виплати перерахованої пенсії та зменшення розміру пенсії ОСОБА_1 , є протиправними.
Таким чином, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог в цій частині та зобов'язання ГУ ПФУ в м. Києві провести перерахунок та виплату пенсії (із врахуванням раніше виплачених сум) ОСОБА_1 починаючи з 05.03.2019 року, з врахуванням 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.01.2018 року.
Щодо вимог в частині встановлення строку для подачі звіту про виконання рішення, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Таким чином, приписами наведеної статті суду надано право, а не обов'язок зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
За встановлених у даній справі обставин, судом не вбачається підстав для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення.
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (ст. 13 Конвенції).
Суд зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
Аналіз наведених правових положень та обставин справи дає підстави для висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).
Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.
Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на задоволення позовних вимог та згідно з вимогами статті 139 КАС України судові витрати, а саме: судовий збір в розмірі 908,00 грн., підлягають стягненню на користь позивача.
Щодо вимог про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.
До позовної заяви представником позивача додано копії: договору № 19 про надання правової допомоги від 08.04.2021 року, кошторис від 18.06.2021 року, акт надання послуг № 104 від 24.06.2021 року та ордер серії АА № 1099016.
Також, представником позивача додано до відповіді на відзив відповідача від 30.07.2021 року копію акту наданих послуг № 156 від 28.07.2021 року про надання послуг, а саме: підготовка відповіді на відзив ГУ ПФУ в м. Києві в розмірі 2800,00 грн.
Дослідивши надані докази на підтвердження сплати правничої допомоги позивачем, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною 2 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Відповідно до ч. 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта в ладних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (ч. 7 ст. 139 КАС України).
Приписами ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно з ч. 9 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
За приписами ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
З аналізу положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п'ятій статті 134 КАС України.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно із правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, висловленої у постанові від 15 травня 2018 року по справі №821/1594/17, належним доказом для відшкодування витрат на правову допомогу є документи у яких конкретизовано справу, по якій таку допомогу надано.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті ж самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «East/West Alliance Limited» проти України», оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).
У пункті 269 Рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Так, судом встановлено, що ані позивачем, ані його представником не надано до матеріалів справи належних доказів, які підтверджують сплату позивачем виконаних робіт, зокрема, квитанції про сплату наданих послуг в розмірі 4900,00 грн. та 2800,00 грн.
Крім того, надані представником позивача кошторис та акти наданих послуг не заслуговують на увагу суду, адже не можуть бути належними доказами виконання умов договору.
Отже, при вирішенні питання стягнення витрат на правничу допомогу, на суд покладено обов'язок із встановлення підтвердження надання послуг з професійної правничої допомоги та підтвердження факту понесення таких витрат.
Згідно з ч.ч.1-2 ст.72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
У даному випадку, судом не встановлено, а позивачем не надано належних доказів надання послуг адвокатом Швачкою С.В., які підтверджують виконання та надання вказаних послуг, зокрема, квитанцій про сплату послуг, а тому вимоги про стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу в розмірі 4900, 00 грн. та 2800,00 грн. не підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 72-73, 76-77, 132, 134, 139, 143, 243-246, 255 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-
1. Задовольнити частково адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
2. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо невиплати ОСОБА_1 100 відсотків суми підвищеної пенсії, починаючи з 05.03.2019 року.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська,16, код ЄДРПОУ 42098368) провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), починаючи з 05.03.2019 року, з врахуванням 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеної станом на 01.01.2018 року, з врахуванням раніше виплачених сум.
4. В іншій частині позовних вимог відмовити.
5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська,16, код ЄДРПОУ 42098368) шляхом їх безспірного списання судовий збір у розмірі 908,00 грн. (дев'ятсот вісім грн. 80 коп.) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідно до частини першої статті 293 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 255 КАС України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя В.І. Келеберда