ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
23 листопада 2021 року м. Київ № 640/14787/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Аверкової В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1
до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві
про скасування податкового повідомлення - рішення
Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (далі по тексту -відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 28 квітня 2017 року № 206834-1305.
Позивач вважає протиправним визначення сум податкового зобов'язання із земельного податку з фізичних осіб, з огляду на відсутність у Державному земельному кадастрі відомостей щодо нього як власника земельної ділянки. Також, позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва, вважаючи протиправними визначення сум податкового зобов'язання із земельного податку з фізичних осіб, оскільки він, як платник єдиного податку, звільняється від сплати земельного податку у зв'язку із використанням землі під нежилими приміщеннями для здійснення господарської діяльності.
При цьому, позивач просить поновити строк звернення до суду.
Відповідно до частин першої-третьої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Тобто, законодавцем встановлено інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
У даній справі позивачем оскаржено правомірність прийняття податкового повідомлення-рішення.
Пункт 56.18 статті 56 Податкового кодексу України встановлює, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.
При цьому слід зазначити, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це момент, коли особа дізналась про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення її прав, свобод чи інтересів, підтверджений належними доказами.
Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Згідно з пунктом 102.1 статті 102 Податкового Кодексу України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації.
Отже, у розумінні податкового закону строк оскарження податкового повідомлення-рішення складає 1095 днів з моменту його отримання.
Матеріали справи свідчать, що спірне повідомлення - рішення направлялось на адресу позивача, проте повернулось із відміткою «інші причини, що не дали змоги виконати обов'язок щодо пересилання поштового відправлення». Вказане також підтверджується і копією конверту, який наданий відповідачем.
Позивач стверджує, що про спірне рішення дізнався у листопаді 2020 року із відповіді на адвокатський запит. Відтак, враховуючи, що відповідачем вказане не спростовано, доказів вручення податкового повідомлення - рішення не надано, суд приймає так доводи позивача та вважає за доцільним поновити строк звернення до суду.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 травня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав правомірності визначення суми податкового зобов'язання як власнику нежитлового приміщення. Відповідач зазначив, що земельний податок нарахований позивачу як фізичній особі, а не фізичній особі-підприємцю, а тому те, що позивач є платником єдиного податку, не звільняє його від обов'язку сплачувати земельний податок.
Дослідивши наявні у справі докази, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив такі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи.
Відповідно до податкового повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві від 28 квітня 2017 року №206834-1305 згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 та відповідно до пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України позивачу визначено суму податкового зобов'язання із земельного податку з фізичних осіб за 2017 рік у розмірі 13350,43 грн.
Як зазначає відповідач у відзиві, сума податкового зобов'язання із земельного податку визначена позивачу за користування земельною ділянкою, що знаходиться під належними позивачу нежилими приміщеннями за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) визначає, що плата за землю - це обов'язків платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Статтею 269 Податкового кодексу України передбачено, що платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.
Підпункт 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України встановлює, що об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
Як вбачається з матеріалів справи позивач є власником наступних нежилих приміщень в багатоквартирному будинку за адресою АДРЕСА_1 :
нежилі приміщення підвалу (в літері А) №1 по №7 групи приміщень № 161 загальною площею 155,9 кв.м.;
нежиле приміщення підвалу (в літері А) № 172 загальною площею 17,2 кв.м.;
нежилі приміщення підвалу (в літері А) №2, №3 групи приміщень № 172 загальною площею 5,80 кв.м. та 23,00 кв.м.;
Право власності належить Позивачу на підставі договору дарування нежилих приміщень від 15.07.2009, який зареєстрований приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Петріцькою А.П. за № в реєстрі 3583.
За правилами пунктів 286.1, 286.5 пункту 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно у сфері будівництва, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.
За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб:
1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом;
2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності;
3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі (пункт 286.6 статті 286 Податкового кодексу України).
Пункт 287.6 статті 287 Податкового кодексу України встановлює, що при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.
Тобто, фізична особа - власник нежилого приміщення (його частини) є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.
Разом з тим, відповідач, на якого покладено обов'язок доказування, не надав суду доказів, які б підтверджували, що за позивачем зареєстровано право власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , та, відповідно, виникнення обов'язку зі сплати земельного податку.
Зазначене відповідає правовій позиції, висловленій у постанові Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі №826/13290/16 (адміністративне провадження №К/9901/42048/18).
Крім того, відповідач не надав розрахунку, за яким визначено, що загальна площа земельної ділянки, яка перебуває у користуванні позивача становить саме 1 579,0 кв.м. Відповідач також не надав доказів, які б підтверджували розмір площі прибудинкової території, та виділення частки прибудинкової території пропорційно до площі належного позивачу нежилого приміщення, що суперечить приписам пунктів 287.6 статті 287 Податкового кодексу України.
Крім того, відповідно до пункту 269.2 статті 269 Податкового кодексу України передбачає, що особливості справляння податку суб'єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються главою 1 розділу XIV цього Кодексу.
Відповідно до пункту 291.2 статті 291 Податкового кодексу України спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.
Як визначає підпункт 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України, платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності із податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.
Отже, якщо платник єдиного податку першої - третьої груп використовує земельні ділянки для провадження господарської діяльності, він вільний від обов'язку нараховувати, сплачувати та подавати податкову звітність із земельного податку.
Судом встановлено, що відповідно до пункту 291.3 статті 291 Податкового кодексу України позивач зареєстрований як фізична особа - підприємець, а з 01 січня 2012 року переведений на спрощену систему оподаткування, що підтверджується записом в реєстрі платників єдиного податку із визначенням основного виду діяльності за КВЕД 2010 код 68.20 «Здавання в оренду власного чи орендованого нерухомого майна».
Зазначені Нежилі приміщення використовуються Позивачем у господарській діяльності шляхом здавання у найм.
Будинок за адресою пр. Перемоги 45, в якому знаходяться Нежилі приміщення, знаходиться на балансі КП «Індустріальне» Солом'янського району у м. Києві та відповідно до укладених із Позивачем договорів №183, 184, 348 від 15.07.2009 здійснює обслуговування та утримання Будинку та прибудинкової території (копії вказаних договорів містяться в матеріалах справи).
Доказів, які б спростовували твердження позивача, або, які свідчать, що належне позивачу нежилі приміщення та земельна ділянка під ними не використовуються для провадження господарської діяльності, відповідач до суду не надав.
Таким чином, з урахуванням того, що позивач є платником єдиного податку і використовує нежилу будівлю для провадження господарської діяльності, визначення суми податкового зобов'язання із земельного податку на земельну ділянку, яка знаходиться під таким приміщенням, є протиправним та не узгоджується з пунктом 297.1 статті 297 Податкового кодексу України.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 13 березня 2018 року у справі №815/2146/17 (адміністративне провадження №К/9901/1698/17) та від 26 червня 2018 року у справі №826/14081/16 (адміністративне провадження №К/9901/49779/18).
Враховуючи вищевикладене, податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС від 28 квітня 2017 року №2062834-1305 є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідач не довів правомірність та обґрунтованість оскаржуваного рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, адміністративний позов підлягає задоволенню.
Щодо позовної вимоги про стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 13 000,00 грн, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Пункт 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
У частинах першій і другій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Відповідно до частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Так, позивачем до позовної заяви надано копії договору про надання правової допомоги від 01 жовтня 2020 року № 10/20М, звіту (детальний опис) про надану правову допомогу від 20 травня 2021 року, квитанцію від 20 травня 2021 року № 18 про оплату гонорару за договором про надання правової допомоги у розмірі 13 000,00 грн.
Частинами п'ятою та сьомою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідачем у відзиві на позовну заяву, заперечив проти стягнення витрат на правовому допомогу, оскільки розмір витрат не обґрунтований.
З урахуванням викладеного, суд вважає за можливе задовольнити вимогу позивача про відшкодування витрат на правову допомогу у розмірі 13 000,00 грн та судовий збір у розмірі 908,00 грн на рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління Державної податкової служби у м. Києві від 28 квітня 2017 року № 206834-1305.
3. Стягнути на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у м. Киві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 43141267) судовий збір в сумі 908 (дев'ятсот вісім) гривень 00 копійок та 13 000 (тринадцять тисяч) гривень 00 копійок.
Рішення суду, відповідно до частин першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя В.В. Аверкова