ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
18 листопада 2021 року м. Київ № 640/22260/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Клименчук Н.М., розглянувши у порядку (спрощеного) письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа: Київський міський військовий комісаріат, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії:
ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) (надалі - Позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовною заявою до Міністерства оборони України (код ЄДРПОУ 00034022, адреса: 03168, м. Київ, пр-т Повітрофлотський, 6) (надалі - Відповідач), у якій просить суд визнати протиправним та скасувати пункт 12 рішення від 17.04.2020 №64: зобов'язати Відповідача призначити та виплатити Позивачу одноразову грошову допомогу у зв'язку із настанням інвалідності третьої групи, що настала внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що з 24.01.2020 останньому встановлено ІІІ групу інвалідності внаслідок, травми, пов'язаної із захистом Батьківщини. Так, на думку позивача, ОСОБА_1 як інвалід війни ІІІ групи набув право на отримання одноразової грошової допомоги. Однак, відповідач безпідставно відмовив в призначенні одноразової грошової допомоги як інваліду ІІІ групи, чим порушує його право на соціальний захист та отримання належної суми грошової допомоги, яке підлягає захисту в судовому порядку.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.11.2020 відкрито провадження у адміністративній справі, встановлено, що справа буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
08.12.2020 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог та вказує, що ІІІ групу інвалідності позивачу було встановлено понад дворічний термін після встановлення йому 10% ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності внаслідок травмування, пов'язаного із захистом Батьківщини, під час первинного огляду органами медико-соціальною експертною комісією, та виплачена одноразова грошова допомога у розмірі 9646 грн.
15.12.2020 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній повністю заперечує аргументи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву. Звернув увагу, що 24.02.2020 ОСОБА_1 встановлено ІІІ групу інвалідності з 24.01.2020 сам під час первинного огляду медико-соціальною експертною комісією, а не повторного.
Частиною п'ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Пунктом 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_2 . Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_2 позивач звільнений з військової служби у запас та виключений зі списків особового складу частини з 21.11.2019.
Згідно довідки військової частини НОМЕР_3 від 23.02.2015 № 574, ОСОБА_1 з 04.11.2014 по 04.02.15 брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, сувернітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської області.
Крім того, згідно довідки військової частини НОМЕР_3 від 23.04.2015 № 4692 ОСОБА_1 20.01.2015 одержав вогнепальне осколкове поранення м'яких тканин лівої скронево-тім'яної ділянки, за обставин - під час виконання бойового завдання в зоні АТО, в районі нп Кримське, Луганської обл., потрапив під артилерійський обстріл та танкову атаку, під час якої був відкинутий вибуховою хвилею.
Як встановлено судом та не заперечується сторонами, ОСОБА_1 03.11.2015 під час первинного огляду органами МСЕК встановлено 10% втрати працездатності внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини.
Так, у зв'язку з встановленням позивачу 10% ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності внаслідок травмування, пов'язаного із захистом Батьківщини, відповідачем була виплачена ОСОБА_1 одноразова грошова допомога у розмірі 9646 грн.
Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 24.02.2020 ОСОБА_1 встановлено ІІІ групу інвалідності з 24.01.2020 причина інвалідності - травма, пов'язана із захистом Батьківщини.
Одержавши всі необхідні документи, у зв'язку із встановленням ІІІ групи інвалідності, позивач звернувся з відповідною заявою про виплату одноразової грошової допомоги як інваліду ІІІ групи до Київського міського військового комісаріату про направлення документів до Міністерства оборони України.
Відповідно до наявної в матеріалах справи копії витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 64 від 17.04.2020 розглянувши подані документи, комісія дійшла висновку про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги:
12. капітану в запасі ОСОБА_1 (Київський МВК), якого 21.11.2019 звільнено з військової служби та 03.11.2015 під час первинного огляду органами МСЕК встановлено 10% втрати працездатності внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, що сталося 20.01.2015 (довідка МСЕК серія АГ № 0002055 від 03.11.2015), а 24.01.2020 під час огляду органами МСЕК визнано особою з інвалідністю ПІ групи внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини (довідка МСЕК серія АВ № 0032534 від 24.01.2020).
Так, відповідач послався на пункт 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та пункту 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, відповідно до яких у разі зміни групи інвалідності доплата одноразової грошової допомоги здійснюється за умови, якщо зміна відбулася протягом двох років після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності.
ОСОБА_1 групу інвалідності встановлено понад дворічний термін після первинного встановлення ступеня втрати працездатності.
Відповідач зазначив, що відповідно до пункту 27 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317 критеріями для встановлення інвалідності є ступінь втрати здоров'я, що спричиняє обмеження однієї чи декількох категорій життєдіяльності. Ступінь втрати здоров'я визначається у відсотках втрати працездатності (групи інвалідності). Ураховуючи, що між первинною втратою працездатності, яка визначалася у відсотках та втратою працездатності у вигляді встановлення III групи інвалідності пройшов термін понад 2 роки, немає підстав для призначення одноразової грошової допомоги.
Не погоджуючись з такими діями Міністерства оборони України, позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із даним адміністративним позовом.
Розглядаючи спірні правовідносини, що склалися між сторонами, суд виходить з такого.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ).
Відповідно до статті 41 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ.
Відповідно до статті 16 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 16 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Відповідно до пункту «б» частини 1 статті 16-2 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).
Частинами 2, 4 статті 16-3 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ передбачено, що у випадках, передбачених підпунктами 4 - 9 пункту 2 статті 16 цього Закону, одноразова грошова допомога призначається і виплачується відповідним військовослужбовцям, військовозобов'язаним або резервістам. Якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII пункт 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» доповнено абзацом другим такого змісту: «У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється».
На виконання статті 16-3 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII Кабінет Міністрів України постановою від 25 грудня 2013 року № 975 затвердив «Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» (далі - Порядок № 975).
Згідно з пунктом 8 Порядку № 975, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 15 липня 2020 року у справі № 240/10153/19 зазначив наступне: «Змістовно абзац другий пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII є конкретизацією правової норми, яка міститься в абзаці першому даної статті. Якщо в абзаці першому передбачено умови, коли здійснюється виплата допомоги, то абзац другий передбачає умови, за відсутності яких виплата допомоги не здійснюється. Окрім того, абзац другий пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII встановлює обмеження дворічним строком не лише для зміни групи інвалідності або ступеня втрати працездатності, а також і для зміни причини інвалідності. Обидві ці норми (абзац перший та другий пункту 4 статті 16-3 Закону) передбачають дворічний строк, протягом якого зміна групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності можуть бути підставою для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі. Зазначені правові норми є нормами прямої дії і поширюються на всіх військовослужбовців».
Ухвалюючи цю постанову, Судова палата відступила від правового висновку, зробленого у постановах Верховного Суду від 20 березня 2018 року у справі № 295/3091/17, від 21 червня 2018 року у справі № 760/11440/17, від 30 вересня 2019 року у справі № 825/1380/18 та інших, де його застосовано, та дійшла наступного висновку про застосування пункту 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII: право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі у зв'язку із встановленням військовослужбовцю під час повторного огляду вищої групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності визначається за законодавством, що діє на день повторного огляду; передбачені пунктом 4 статті 16-3 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі дворічним строком після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності застосовуються починаючи з 01 січня 2014 року; зазначений дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, незалежно від дати, коли їх встановлено вперше (до 01 січня 2014 року чи після).
З огляду на наведене, пунктом 4 статті 16-3 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII передбачено вирішення питання виплати одноразової грошової допомоги шляхом її виплати з урахуванням раніше виплаченої суми тим особам, яким раніше уже було встановлено факт ушкодження здоров'я і які раніше уже таку допомогу отримували, а також передбачено обмеження такої виплати строком у два роки з часу попереднього встановлення факту ушкодження здоров'я.
Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02 грудня 2020 року у справі № 1.380.2019.006957 зазначив, що дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, а наслідок, який спричинило ушкодження здоров'я після дворічного строку, відповідно до рішення медико-соціальною експертною комісією (встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності) для обчислення строку самостійного правового значення не має. Дворічний строк для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі застосовується з моменту рішення компетентного органу (медико-соціальна експертна комісія), яким вперше встановлено ступінь ушкодження здоров'я особи (незалежно від його виду: інвалідність або ступінь втрати працездатності без встановлення інвалідності), внаслідок травми або захворювання. Такий підхід (застосування дворічного строку) має на меті гарантування принципу правової визначеності для особи та запобігання можливих помилок з боку суб'єктів (органів медико-соціальної експертної комісії), які встановлюють причинно-наслідковий зв'язок між отриманою травмою або захворюванням та ступенем зумовленого ними погіршення стану здоров'я, визначивши, що лише протягом дворічного проміжку часу це можливо встановити достовірно.
При цьому, держава, незалежно від завершення цього дворічного строку, зберігає для такої особи всі інші, окрім права на отримання одноразової грошової допомоги, гарантії права на соціальний захист, гарантованого, зокрема частиною 5 статті 17 (держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей) та статтею 46 Конституції України (громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними), які деталізовані в низці Законів України та підзаконних нормативно-правових актах. Встановлення інвалідності та встановлення часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності є пов'язаними підставами для виплати одноразової грошової допомоги; встановлення інвалідності особі, якій раніше було встановлено часткову втрату працездатності без встановлення інвалідності, надає такій особі право на виплату одноразової грошової допомоги з урахуванням раніше виплаченої суми; дворічний строк для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі застосовується з моменту першого рішення компетентного органу (медико-соціальна експертна комісія), яким встановлено інвалідність або ступінь втрати працездатності без встановлення інвалідності.
Яке встановлено судом, з дня встановлення 10% ступеня втрати працездатності 03.11.2015 до дня встановлення ІІІ групи інвалідності 24.02.2020 минуло понад два роки, а тому позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений у постанові Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 1.380.2019.004643.
Крім того, судом встановлено, що 03.11.2015 за результатами огляду медико-соціальною експертною комісією позивачу встановлено 10% втрати працездатності без встановлення інвалідності внаслідок поранення, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби. У зв'язку з цим позивачу нарахована та виплачена одноразова грошова допомога по втраті працездатності в сумі 9646 грн.
При цьому, суд не приймає до уваги посилання позивача на те, що 24.02.2020 проводився саме первинний огляд медико-соціальною експертною комісією, з огляду на наступне.
Як вже зазначалось, згідно довідки військової частини НОМЕР_3 від 23.04.2015 № 4692 ОСОБА_1 20.01.2015 одержав вогнепальне осколкове поранення м'яких тканин лівої скронево-тім'яної ділянки, за обставин - під час виконання бойового завдання в зоні АТО, в районі нп Кримське, Луганської обл., потрапив під артилерійський обстріл та танкову атаку, під час якої був відкинутий вибуховою хвилею.
Так, поранення, яке було отримано при зазначених обставинах підтверджується й копією свідоцтва про хворобу № 3660 від 09.09.2019, яка є наявною в матеріалах справи.
Таким чином, оскільки огляд медико-соціальною експертною комісією 03.11.2015 та огляд 24.02.2020 стосуються поранення, яке було отримане позивачем 20.01.2015, суд приходить до висновку про помилковість зазначення у довідці до акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 24.02.2020 інформації про те, що вказаний огляд був первинним.
Враховуючи вищевикладене та встановлені обставини, суд доходить висновку, що рішення Міністерства оборони України про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги є законним та обґрунтованим, а отже у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) відмовити повністю.
За приписами статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Порядок та строки подання апеляційної скарги врегульовано приписами статей 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.М. Клименчук