25 листопада 2021 року Чернігів Справа № 620/13936/21
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі судді Падій В.В., розглянувши, за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28.02.1991 №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, з 14.04.2021, здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, що проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28.02.1991 №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із Законом про «Державний бюджет України на відповідний рік»).
Обґрунтовуючи вимоги, позивач посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у зразковій справі №240/4937/18, відповідно до якої перерахунок пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, проводиться у розмірі, встановленому Законом, а не постановою Кабінету Міністрів України.
Відповідачем подано до суду відзив у якому він зазначив, що не погоджується з позовними вимогами та просить у задоволенні позову відмовити, оскільки населений пункт Кам'янка Чернігівського району Чернігівської області відносився до 4 зони посиленого радіологічного контролю, яка з 01.01.2015 виключена з переліку зон радіоактивного забруднення територій, визначених Законом України від 28.02.1991 №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Отже відсутні підстави для задоволення адміністративного позову у зв'язку з відсутністю ознаки проживання на території радіоактивного забруднення.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Позивач перебуває на обліку у відповідача, як одержувач пенсії за віком, призначеної згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Він є непрацюючим пенсіонером та його місце проживання зареєстровано в селі Кам'янка Ріпкинського (тепер Чернігівського) району Чернігівської області, яке відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106 віднесено до 4 зони посиленого радіоекологічного контролю.
Суд зауважує, що адміністративна справа №620/13936/21 відповідає ознакам типової справи, які визначені Верховним Судом при розгляді зразкової справи №580/2371/20, а саме: позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи; місце проживання позивача зареєстроване на території, що до 1 січня 2015 року відносилась до зони посиленого радіоекологічного контролю; позивач є непрацюючим пенсіонером; відповідачем є відповідне управління ПФУ; предметом спору є нарахування та виплата підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному частиною другою статті 39 Закону №796-ХІІ, у редакції, чинній до 01 січня 2015 року.
Відповідно до частини 3 статті 291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду, за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Відтак при вирішенні даної справи суд враховує правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.03.2021 у зразковій справі №580/2371/20 (провадження № 11-344заі20).
Вирішуючи питання про право Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків у зразковій справі.
Стаття 39 Закону №796-ХІІ, у редакції чинній до 1 січня 2015 року, передбачала: «Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті».
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 17 липня 2018 року №6-р/2018 указав, що обмеження чи скасування Законом України від 28 грудня 2014 №76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» (далі - Закон №76-VIII) пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом України від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-ХІІ), фактично є відмовою держави від її зобов'язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов'язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон №76-VIII у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
Велика Палата Верховного Суду у справі №240/4937/18 дійшла висновку, що з 17 липня 2018 року відновила дію редакція статті 39 Закону №796-ХІІ, яка була чинна до 1 січня 2015 року. Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням є значно ширшою у порівнянні зі статтею 39 Закону №796-ХІІ в редакції Закону України від 04.02.2016 №987-VIIІ «Про внесення зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №987-VIIІ) і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не відновлено з включенням статті 39 Законом №987- VIII.
Разом з тим Закон № 796-ХІІ не регламентує питання поділу території на відповідні зони, режим їх використання та охорони, умови проживання та роботи населення, господарську, науково-дослідну та іншу діяльність у цих зонах тощо.
Зазначені правовідносини, зокрема питання поділу території на відповідні зони, врегульовано Законом України від 27.02.1991 № 791а-ХІІ «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 791а-ХІІ), стаття 2 якого визначає категорії зон радіоактивного забруднення.
Частина перша статті 2 Закону № 791а-ХІІ у редакції, чинній до 01.01.2015, визначала чотири зони радіоактивного забруднення, а саме: зона відчуження; зона безумовного (обов'язкового) відселення; зона гарантованого (добровільного) відселення; зона посиленого радіоекологічного контролю.
Відповідно до частин другої, третьої статті 2 Закону № 791а-ХІІ повноваження щодо установлення меж цих зон, визначення переліку населених пунктів, які відносяться до конкретної зони радіоактивного забруднення, делеговані Кабінету Міністрів України.
Перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, затверджено постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 № 106, за якою село Кам'янка Ріпкинського (тепер Чернігівського) району Чернігівської області, де зареєстроване місце проживання позивача, віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю (4 зона).
Пунктом 2 розділу І Закону № 76-VІІІ у статтю 2 Закону № 791а-ХІІ внесено зміни, якими абзац п'ятий частини другої статті 2 цього Закону виключено. Зазначені зміни набрали законної сили з 1 січня 2015 року.
Отже з 01.01.2015 стаття 2 Закону № 791а-ХІІ визначає такі категорії зон радіоактивного забруднення територій:
1) зона відчуження - це територія, з якої проведено евакуацію населення в 1986 році;
2) зона безумовного (обов'язкового) відселення - це територія, що зазнала інтенсивного забруднення довгоживучими радіонуклідами, з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 15,0 Кі/км2 та вище, або стронцію від 3,0 Кі/км2 та вище, або плутонію від 0,1 Кі/км2 та вище, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 5,0 мЗв (0,5 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період;
3) зона гарантованого добровільного відселення - це територія з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 5,0 до 15,0 Кі/км2, або стронцію від 0,15 до 3,0 Кі/км2, або плутонію від 0,01 до 0,1 Кі/км2, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 1,0 мЗв (0,1 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період.
Таким чином, з 01.01.2015 зона посиленого радіоекологічного контролю виключена з переліку зон радіоактивного забруднення територій, визначених Законом № 791а-ХІІ.
Законом № 76-VIII виключено також статтю 23 Закону № 796-ХІІ, яка встановлювала компенсації та пільги громадянам, віднесеним до категорії 4.
Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018, яке стало однією з підстав звернення позивача до суду із цим позовом, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 2, абзаци перший, другий підпункту 3, підпункт 4, абзаци перший, другий підпункту 5, абзаци перший - четвертий підпункту 6, підпункт 7 пункту 4 розділу I Закону № 76-VIII.
Водночас зміни, внесені Законом № 76-VIII до Закону № 791а-ХІІ, неконституційними не визнавались. Отже чинна на час виникнення спірних правовідносин редакція статті 2 Закону № 791а-ХІІ не змінювалась, не виключалась іншими законами та не визнавалась неконституційною.
До Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 № 106, зміни щодо виключення зони посиленого радіоекологічного контролю не вносилися.
Відтак станом на час звернення до суду із зазначеним позовом с. Кам'янка Ріпкинського (тепер Чернігівського) району Чернігівської області згідно з указаним Переліком відноситься до зони посиленого радіоекологічного контролю, яка, передусім, виключена із визначених Законом № 791а-ХІІ зон радіоактивного забруднення територій.
Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини Рішення від 03.10.1997 № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».
Ураховуючи наведене, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, розглядаючи зразкову справу, обґрунтовано керувався тим, що у разі існування суперечності між актами, прийнятими різними за місцем в ієрархічній структурі органами, застосовується акт, прийнятий вищим органом, як такий, що має більшу юридичну силу.
Тому Закон № 791а-ХІІ має вищу юридичну силу порівняно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 № 106 і, незважаючи на відсутність змін у цій постанові щодо виключення зони посиленого радіоекологічного контролю із зон радіоактивного забруднення, застосуванню підлягає саме Закон № 791а-ХІІ в редакції зі змінами, внесеними Законом № 76-VIII.
Зі змісту частин другої та третьої статті 2 Закону № 791а-ХІІ вбачається, що повноваження щодо установлення меж цих зон, визначення переліку населених пунктів, які відносяться до конкретної зони радіоактивного забруднення, делеговані Кабінету Міністрів України, однак при цьому уряд не наділений повноваженнями визначати додаткові зони радіоактивного забруднення інші, ніж ті, що визначені Законом № 791а-ХІІ.
Таким чином відновлення дії статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції чинній до 1 січня 2015 року, не надає права на отримання підвищення пенсії у розмірі однієї мінімальної заробітної плати непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території, що відноситься до зони посиленого радіоекологічного контролю, однак за законом не відноситься до зони радіоактивного забруднення.
Отже підвищення пенсії, передбачене статтею 39 Закону № 796-ХІІ, є доплатою, яка встановлена за проживання на території радіоактивного забруднення, водночас станом на день звернення до суду із цим позовом, с. Кам'янка Ріпкинського (тепер Чернігівського) району Чернігівської області не відноситься до території радіоактивного забруднення, а позивач, відповідно, не є особою, який проживає на такій території.
Конституційний Суд України у Рішенні від 26.12.2011 № 20-рп/2011 наголосив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства.
В прохальній частині позивач просить визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28.02.1991 №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, з 14.04.2021, здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, що проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28.02.1991 №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із Законом про «Державний бюджет України на відповідний рік»), проте суд зауважує, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження того факту, що позивач працює або постійно проживає саме в зоні гарантованого добровільного відселення.
Довідки Задеріївського старостинського округу №10 Ріпкинської селищної ради від 04.10.2021 №454 та Товариства з обмеженою відповідальністю ім. Попудренка від 01.10.2021 №14 суд не приймає до уваги, оскільки в них підтверджується факт роботи позивача у період з 1970 по 2003 роки в населеному пункті с. Задеріївка, натомість стаття 39 Закону №796- ХІІ, у редакції чинній до 1 січня 2015 року, передбачає «Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті».
З аналізу вказаної статті випливає, що доплата передбачена тим особам, які працюють на даний час або постійно проживають у зоні гарантованого добровільного відселення, натомість матеріали справи містять копію паспорту позивача з відміткою про його місце реєстрації АДРЕСА_1 , що є підставою для відмови в задоволенні позову повністю.
За наведених обставин, з урахуванням правових висновків Верховного Суду, за результатами розгляду зразкової справи №580/2371/20, суд дійшов висновку про те, що у позивача з 17 липня 2018 року не виникло права на отримання підвищення до пенсії як непрацюючого пенсіонера на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ через відсутність ознаки проживання на території радіоактивного забруднення.
З урахуванням зазначеного, суд дійшов до висновку, що позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії не підлягає задоволенню повністю.
Враховуючи відмову у задоволенні позову відсутні підстави для розподілу судових витрат згідно статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 293, 295 - 297 та підпунктом 15.5 пункту 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (вул. П'ятницька, 83-А, м. Чернігів, 14005, код ЄДРПОУ - 21390940).
Суддя В.В. Падій