15 листопада 2021 року Чернігів Справа № 620/10893/21
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді Житняк Л.О.
за участі секретаря Бородулі В.В.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача Валентинович Я.С.,
розглянувши за правилами загального позовного провадження у судовому засіданні в залі суду справу за позовом ОСОБА_2 до Головного управління ДФС у Чернігівській області про стягнення коштів,
Позивач звернувся до суду з уточненим позовом до Головного управління ДФС у Чернігівській області, в якому просить стягнути з Головного управління ДФС у Чернігівській області на свою користь 541 124,93 грн суми індексації, які відповідач продовжує незаконно зберігати у себе, за рахунок позивача та невиплачену суму заробітної плати у розмірі 120 103,00 грн.
В обгрунтування позовних вимог зазначає, що в рішенні у справі «Полях та інші проти України ЄСПЛ безапеляційно вказав на те, що заявники мають законні сподівання отримати не тільки відшкодування втраченої заробітної плати, а й будь-яких інших пов'язаних з цим сум, передбачених національним законодавством. ЄСПЛ констатував, що у нього немає жодних причин сумніватися, що після ухвалення рішення Суду національні суди зможуть поновити розгляд цих справ і присудити відповідне відшкодування втраченої заробітної плати. Водночас Суд наголосив, що якщо обґрунтовані та розумні вимоги заявників щодо відшкодування втраченої заробітної плати будуть залишені без задоволення на національному рівні без належного обґрунтування або їх розгляд буде настільки затягнуто, що подальше провадження стане безрезультатним, заявники за необхідності зможуть подати нові заяви стосовно цього.
На основі зазначеного, позивач вважає, що оскільки питання про відшкодування сум, пов'язаних з втраченою заробітною платою, а саме сум індексації заробітної плати у зв'язку з інфляцією, у справі про поновлення позивача не було розглянуте, воно має бути розглянуто у даній справі. Також зазначає, що за повідомленням Офісу великих платників податків ДФС України відшкодування середньої зарплати за час вимушеного прогулу на підставі рішення суду є заробітною платою. Положення п.3 Порядку №1078 визначають, що до об'єктів індексації, визначених у п.2, не відносяться виплати, які обчислюються із середньої заробітної плати, і поширюються тільки на виплати, які обчислюються із середньої заробітної плати, але до структури заробітної плати не належать. В той же час, усі виплати, які належать до структури заробітної плати, у тому числі виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу, підлягають індексації як такі, які відповідно до ч.1 ст.2 Закону України №1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення», не мають разового характеру.
Таким чином, на думку позивача, крім втраченої заробітної плати (грошового забезпечення) має бути відшкодована згідно висновкам ЄСПЛ та нормам національного законодавства сума індексації втраченої заробітної плати.
Щодо відшкодування частини заробітної плати після поновлення на роботі та під час звільнення з посади 16.01.2021 зазначає, що відповідачем була допущена помилка при визначенні середньоденної заробітної плати.
Суд ухвалою від 14.09.2021 відкрив провадження у справі та призначив справу до розгляду в порядку загального позовного провадження.
Користуючись своїми процесуальними правами та не погоджуючись з доводами, які викладені в позові, Головне управління ДФС у Чернігівській області надало відзив на позов, в якому виклало свої заперечення проти позовних вимог, вважаючи їх безпідставними та необгрунтованими.
Зокрема, відповідач вказав, що така виплата, як середній заробіток за час вимушеного прогулу (що виплачується за рішенням суду та не є оплатою праці за виконану роботу), є разовою та розрахована із середньої заробітної плати, а тому ця виплата не підлягає індексації. У такому випадку грошове забезпечення за час вимушеного прогулу не підпадає під об'єкт до якого може бути застосовано індекс інфляції. Також зазначив, що середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника (втрати заробітної плати за період з 08.05.2020 по 24.02.2021, як зазначає позивач) за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні ст.2 Закону України «Про оплату праці», а є разовою виплатою, (що виплачується за рішенням суду та не є оплатою праці за виконану робот), розраховується із середньої заробітної плати, а тому ця виплата не підлягає індексації.
Позивачем подано відповідь на відзив, в якій останній з доводами відповідача не погоджується та просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Сторони в судовому засіданні свої позиції підтримали.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про таке.
26.03.2020 рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду у справі № 825/3933/20 ОСОБА_2 поновлено на посаді першого заступника начальника Головного управління ДФС у Чернігівській області. Стягнуто з Головного управління ДФС у Чернігівській області середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 17.02.2015 по 26.05.2020 в сумі 901098,36 грн. У задоволені решти позовних вимог - відмовлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.09.2020 рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 26.05.2020 змінено в мотивувальній частині з урахуванням даної постанови та викладено абзац 4 резолютивної частини рішення в такій редакції: «Стягнути з Головного управління ДФС у Чернігівській області середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17.02.2015 по 26.05.2020 в сумі 608 685,86 грн». В іншій частині рішення залишено без змін.
Відповідно до листа Головного управління Державної казначейської служби України у Чернігівській області з Головного управління ДФС у Чернігівській області стягнуто повністю середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17.02.2015 по 26.05.2020 в сумі 608685,86 грн.
03.11.2020 наказом Державної фіскальної служби України № 1512-0 «Про виконання рішення суду та поновлення на посаді ОСОБА_2 » скасовано наказ Державної фіскальної служби України від 16.02.2015 №549-о «Про звільнення ОСОБА_2 » та поновлено на посаді першого заступника начальника Головного управління ДФС у Чернігівській області з 17.02.2015.
04.11.2020 Головним управлінням ДФС у Чернігівській області видано наказ №119-о «Про оголошення наказу Державної фіскальної служби України від 03.11.2020 № 1512-0 «Про виконання рішення суду та поновлення на посаді ОСОБА_2 ».
Наказом Головного управління ДФС у Чернігівській області від 14.12.2020 №134-о оголошено наказ Державної фіскальної служби України від 14.12.2020 № 1663-0 «Про звільнення ОСОБА_2 ».
16.01.2021 Головним управлінням ДФС у Чернігівській області виданий наказ №1-о «Про проведення розрахунку з ОСОБА_2 » та визначено день звільнення ОСОБА_2 з посади першого заступника начальника Головного управління ДФС у Чернігівській області перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності, відповідно пункту 5 статті 87 Закону України «Про державну службу» - 16.01.2021.
Позивач, вважаючи що має право на виплату суми індексації заробітної плати за час вимушеного прогулу у зв'язку із звільненням позивача з займаної посади та враховуючи, що при звільненні відповідач невірно порахував належні йому при звільненні кошти, звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зважає на таке.
Відповідно до ч.3 ст.235 Кодексу законів про працю України (далі -КЗпП України) при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
В рішенні у справі «Полях та інші проти України ЄСПЛ безапеляційно вказав на те, що заявники мають законні сподівання отримати не тільки відшкодування втраченої заробітної плати, а й будь-яких інших пов'язаних з цим сум, передбачених національним законодавством. ЄСПЛ констатував, що у нього немає жодних причин сумніватися, що після ухвалення рішення Суду національні суди зможуть поновити розгляд цих справ і присудити відповідне відшкодування втраченої заробітної плати.
Так, згідно з ч.6 ст.95 КЗпП заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.
Частиною 1 ст.2 Закону України №1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» встановлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Відповідно до п.2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі - Порядок №1078), з урахуванням внесених до них змін, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема оплата праці найманих працівників підприємств, установ, організацій у грошовому виразі, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер.
Пунктом 3 Порядку №1078 визначено, що до об'єктів індексації, визначених у пункті 2, не відносяться, зокрема виплати, які обчислюються із середньої заробітної плати.
Оскільки до переліку об'єктів індексації віднесена оплата праці і не відносяться, виплати, які обчислюються із середньої заробітної плати, то слід розрізняти виплати середньої заробітної плати, які згідно законодавству віднесені до оплати праці, а які не віднесені.
Відповідно до ст.2 Закону України «Про оплату праці» до структури заробітної плати включені: основна заробітна плата; додаткова заробітна плата; інші заохочувальні та компенсаційні виплати.
Додаткова заробітна плата це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Конституційний Суд України у справі №1-13/2013 за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» від 15.10.2013 у п.2.1. рішення дійшов висновку, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
У цьому ж пункті Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
КЗпП України передбачає різні виплати, які обчислюються із середньої заробітної плати, але до структури заробітної плати не належать.
Так, зокрема, стаття 44 КЗпП передбачає різні виплати вихідної допомоги, а ст.117 КЗпП виплати за затримку розрахунку при звільненні, які обчислюються із середньої заробітної плати.
На різний правовий статус виплат, які обчислюються із середньої заробітної плати, але до структури заробітної плати не належать, і виплат середньої заробітної плати, які належить до структури заробітної плати, звернув увагу також Верховний Суд в ухвалі від 29.10.2018 у справі №9826/12721/17.
А отже, слід відрізняти правовий статус виплат середньої заробітної плати, які належить до структури заробітної плати, і виплат, які обчислюються із середньої заробітної плати, але до структури заробітної плати не належать.
З наведеного вбачається, що положення Пункту 3 Порядку №1078 про те, що до об'єктів індексації, визначених у пункті 2, не відносяться виплати, які обчислюються із середньої заробітної плати, поширюються тільки на виплати, які обчислюються із середньої заробітної плати, але до структури заробітної плати не належать.
В той же час, усі виплати, які належать до структури заробітної плати, підлягають індексації як такі, які відповідно до ч.1 ст.2 Закону України №1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення», не мають разового характеру.
Середній заробіток за час вимушеного прогулу за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця та не входить до структури заробітної плати.
Спростовуючи помилкові міркування позивача щодо віднесення середнього заробітку за час вимушеного прогул до структури заробітної плати, суд зазначає, що така виплата, як середній заробіток за час вимушеного прогулу (що виплачується за рішенням суду та не є оплатою праці за виконану роботу, не є компенсаційною виплатою), а є разовою виплатою, не підпадає під об'єкт до якого може бути застосовано індекс інфляції.
Відповідно до постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16.04.2020 у справі №450/1925/17 Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції, що така виплата, як середній заробіток за час вимушеного прогулу не є оплатою праці за виконану роботу, а є разовою та розрахована із середньої заробітної плати, а тому ця виплата не підлягає індексації.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 20.12.2019 у справі №804/3000/18 дійшов аналогічного висновку, та зазначив, що така виплата, як середній заробіток за час вимушеного прогулу (що виплачується за рішенням суду та не є оплатою праці за виконану роботу), є разовою та розрахована із середньої заробітної плати, а тому ця виплата не підлягає індексації. Разом з тим, середній заробіток за час вимушеного прогулу, нарахований та стягнутий за рішенням суду, не є заробітною платою у розумінні як Закону України «Про оплату праці» так і Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», а тому не підлягає компенсації.
Аналогічна правова позиція щодо застосування вказаних норм матеріального права висловлена в постановах Верховного Суду від 23.12.2020 №805/3641/17-а та від 11.02.2021 №1540/3742/18., від 31.05.2021 у справі №200/10640/20-а, від 21.04.2021 у справі №461/1303/19.
Отже враховуючи те, що така виплата, як середній заробіток за час вимушеного прогулу не є оплатою праці за виконану роботу, а є разовою виплатою, яка розрахована із середньої заробітної плати, остання не підлягає індексації.
При цьому посилання позивача на те, що за повідомленням Офісу великих платників податків ДФС України відшкодування середньої зарплати за час вимушеного прогулу на підставі рішення суду є заробітною платою, суд до уваги не приймає, як такі що є помилковими, оскільки в повідомленні Офісу великих платників податків ДФС України йдеться про базу нарахування єдиного внеску на суму відшкодування середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, нарахованої за рішенням суду, у відповідності до положень Податкового кодексу України, який спірні правовідносини не регулює, а, оскільки Інструкція зі статистики заробітної плати містить основні методологічні положення щодо визначення показників оплати праці у формах державних статистичних спостережень з метою одержання об'єктивної статистичної інформації про розміри та структуру заробітної плати найманих працівників.
Таким чином, у задоволенні позовних вимог про стягнення з Головного управління ДФС у Чернігівській області 541 124,93 грн суми індексації, які відповідач продовжує незаконно зберігати у себе належить відмовити.
Щодо решти позовних вимог, суд зазначає наступне.
Позивач у позові зазначає, що відповідно до штатного розпису за посадою першого заступника начальника Головного управління ДФС у Чернігівській області посадовий оклад складав 11 640,00 грн, оклад за звання 700 грн, надбавка за інтенсивність праці 17460,00 грн (150% від окладу), надбавка за вислугу років 5820,00 грн (50% від окладу). Таким чином, заробітна плата повинна була складати 35 620,00 грн.
Втім, варто зазначити, що з 1 травня 2016 року питання оплати праці, заохочень і соціальних гарантій державних службовців регулюється Законом України «Про державну службу» та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, в зв'язку з чим структура оплати праці була змінена.
Відповідно до статті 50 Закону «Про державну службу» заробітна плата державного службовця складається з посадового окладу, надбавки за вислугу років, надбавки за ранг державного службовця, премії (у разі встановлення).
Згідно з постановою Кабінету міністрів України від 18.01.2017 №15 «Питання оплати праці працівників державних органів» керівники державної служби в державному органі мають право встановлювати державним службовцям у межах економії фонду оплати праці додаткові стимулюючі виплати, до яких зокрема належать і надбавки за інтенсивність праці та виконання особливо важливої роботи.
Надбавка за інтенсивність праці встановлюється державним службовцям з урахуванням таких критеріїв: якість і складність підготовлених документів, терміновість виконання завдань, опрацювання та підготовка документів, ініціативність в роботі. Надбавка за виконання особливо важливої роботи встановлюється державним службовцям з урахуванням таких критеріїв: виконання завдань та функцій щодо реалізації пріоритетних напрямів державної політики, участь у розробленні проектів нормативно-правових актів, проведення експертизи таких актів, виконання роботи, що вимагає від працівника особливої організаційно-виконавчої компетентності та відповідальності, результатом якої є підвищення ефективності управління.
Надбавка керівникам державних органів та їх заступникам встановлюються керівником державної служби в державному органі.
Отже, посилання позивача на те, що заробітна плата повинна була складати 35 620,00 грн, (з урахуванням тих складових, які на момент поновлення позивача вже не враховуються при обчисленні заробітної плати) є безпідставними та не відповідають чинному законодавству, оскільки з 1 травня 2016 року питання оплати праці, заохочень і соціальних гарантій державних службовців регулюється Законом України «Про державну службу», та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, в зв'язку з чим структура оплати праці була змінена.
Так, відповідно до статті 57 Закону «Про державну службу» державним службовцям надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законом не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.
Ця виплата передбачена постановою Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» від 09.03.2006 №268 (далі - Постанова №268).
Відповідно до пп.3 п.2 Постанови №268 керівники державних органів мають право у межах затвердженого фонду оплати праці надавати працівникам допомогу для оздоровлення при наданні щорічної відпустки у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати працівника.
Розрахунок розміру допомоги для оздоровлення, що не перевищує середньомісячної заробітної плати працівника, здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Постанова №100).
Середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установленого йому посадового окладу.
Таким чином, розрахунок допомоги на оздоровлення згідно наказу від 10.11.2020 №89-в повинен відбуватися на основі заробітної плати позивача за вересень і жовтень 2020 року. Середньомісячна заробітна плата позивача за вказаний період становить 11640,00 грн.
При цьому, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки (абз.1 п.2 Постанови №100).
Отже розрахунок щорічної основної відпустки в період з 11.11.2020 по 04.12.2020 здійснюється, виходячи з виплат за період з 01.11.2019 по 30.10.2020, що складає 65968,26 грн. Кількість календарних днів в період з 01.11.2019 по 30.10.2020 становить 355 (за виключенням державних свят). Таким чином, середньоденна заробітна плата складає 65968,26/355=185,83 грн. Отже, відпускні становлять 185,83 *24=4459,92 грн.
Розрахунок компенсації за невикористану відпустку при звільненні в кількості 230 днів здійснюється виходячи з виплат за період з 01.01.2020 по 31.12.2020, що складає 60935,20 грн. Кількість календарних днів в період з 01.01.2020 по 31.12.2020 становить 355 (за виключенням державних свят). Середньоденна заробітна плата становить 60935,20 /355=171,65 грн. Таким чином, компенсація за невикористану відпустку дорівнює 39479,50 грн (171,65*230).
Так, Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи» від 14.01.2020 №440-ІХ внесені зміни до Закону України «Про державну службу» (далі-Закон), які набрали чинності 13.02.2020. Цими змінами врегульовано питання виплати вихідної допомоги державним службовцям при звільненні за ініціативою суб'єкта призначення. Окрім цього, у ч.4 ст.87 Закону внесено зміни, якими передбачено, що у разі звільнення з державної служби на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.
Розрахунок вихідної допомоги, згідно наказу від 16.01.2021 №1-о «Про проведення розрахунку з ОСОБА_2 » проведено виходячи з заробітної плати позивача за листопад і грудень 2020 року, що загалом становить 6170,00 грн. При цьому, середньоденна заробітна плата становить 881,43 грн (6170,00 / 7 робочих днів). З наведеного слідує, що вихідна допомога має обраховуватися шляхом множення середньоденної заробітної плати на кількість планових робочих днів (43), та складає 37901,49 грн.
Враховуючи викладене, суд наголошує на помилковості міркувань позивача про допущення відповідачем помилок при нарахуванні зазначених вище виплат та констатує, що розрахунки з ОСОБА_2 проведені в повному обсязі та згідно з діючим законодавством.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) №303-A, пункт 29).
Згідно з ч.1 та 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Належних і достатніх доказів, які б спростували доводи відповідача, позивач суду не надав, а тому системно проаналізувавши приписи законодавства України, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову належить відмовити.
Відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст. ст. 139, 227, 229, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У позові ОСОБА_2 до Головного управління ДФС у Чернігівській області про стягнення коштів - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції.
Позивач - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );
Відповідач - Головне управління ДФС у Чернігівській області (вул. Реміснича, 11, м.Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 39392183).
Повний текст рішення суду складено 25.11.2021.
Суддя Л.О. Житняк