25 листопада 2021 року Чернігів Справа № 620/15270/21
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді Житняк Л.О.,
за участі секретаря Бородулі В.В.,
представника позивача Акуленка В.М.,
представника відповідача Білошапко О.М.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом Чернігівського зонального відділу Військової служби правопорядку до Деснянського відділу державної виконавчої служби у м.Чернігові Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, скасування постанов про накладення штрафу,
Позивач звернувся до суду з позовом до Деснянського відділу державної виконавчої служби у м.Чернігові Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми), в якому просить:
- визнати протиправними дії відповідача щодо не винесення постанови про закінчення виконавчого провадження №66827212, у зв'язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення, згідно з виконавчим документом та зобов'язати відповідача винести постанову про закінчення виконавчого провадження №66827212, у зв'язку із фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом;
- скасувати постанову про накладення штрафу від 30.09.2021 та постанову про накладення штрафу від 19.10.2021, винесені відповідачем по виконавчому провадженню №66827212, як незаконні та не обґрунтовані.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що заявлені вимоги ОСОБА_1 до Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Чернігові Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) стосуються саме порядку виконання судового рішення, а тому ОСОБА_1 , має встановлене законом право звернутися до суду в порядку ст. 382 КАС України про зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Правильність та повнота нарахування та виплати індексації грошового забезпечення не можуть бути перевірені державним виконавцем під час примусового виконання судового рішення. Державний виконавець позбавлений будь-якої можливості поставити під сумнів правильність обрахунку суми середнього заробітку, оскільки така сума відсутня у виконавчому документі. Таким чином, після отримання відповіді від 27.09.2021 № 826/3488/ФЕС, Деснянський відділ державної виконавчої служби у місті Чернігові Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), повинен був, на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» винести постанову про закінчення виконавчого провадження №66827212, у зв'язку із фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 16.11.2021 відкрито провадження у справі та призначено її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та встановлено відповідачу 2-денний термін, з дня отримання копії ухвали для подання відзиву на позов.
Представник відповідача у встановлений судом строку подав відзив на позов, в якому у задоволенні вимог просив відмовити, зазначаючи, що при винесенні оскаржуваної постанови діяв у відповідності до положень чинного законодавства.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про таке.
14.09.2021 на примусове виконання до відділу надійшов виконавчий лист від 13.07.2021 №620/3247/20 виданий Чернігівським окружним адміністративним судом про зобов'язання Чернігівського зонального відділу Військової служби правопорядку нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 з урахуванням базового місяця індексації -січень 2008 року, а в період з 01.03.2018 по 24.03.2018 - з урахуванням базового місяця індексації - березень 2018 року, з урахуванням проведених виплат.
У зв'язку з відсутністю підстав для повернення виконавчого документу стягувану без прийняття до виконання 15.09.2021 державним виконавцем було відкрито виконавче провадження.
15.09.2021 державним виконавцем направлено Чернігівському зональному відділу вимогу та надано строк для нарахування та виплатити індексації за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 з урахуванням базового місяця індексації -січень 2008 року, а в період з 01.03.2018 по 24.03.2018 - з урахуванням базового місяця індексації - березень 2018 року, з урахуванням проведених виплат.
На виконання вимоги державного виконавця Чернігівським зональним відділом було направлено лист від 27.09.2021 №826/3488/ФЕС в якому зазначається, що ОСОБА_1 була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення (що підтверджується копією платіжного доручення від 18.06.2021 №242 та розрахунком індексації грошового забезпечення).
При вивченні документів наданих Чернігівським зональним відділом, а саме розрахунку індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 , встановлено, що при нарахуванні індексації за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 застосовувався базовий місяць - січень 2016 року, а не січень 2008 року, як передбачено виконавчим документом.
Таким чином, оскільки станом на 30.09.2021 рішення суду боржником не було виконано в повному обсязі, державним виконавцем винесено постанову про накладення штрафу в розмірі - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а саме 5100 грн та направлено боржнику.
Також, 30.09.2021 державним виконавцем направлено Чернігівському зональному відділу вимогу з встановленням нового строку для нарахування та виплатити індексації за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 з урахуванням базового місяця індексації -січень 2008 року, а в період з 01.03.2018 по 24.03.2018 - з урахуванням базового місяця індексації - березень 2018 року, з урахуванням проведених виплат, (підтверджується поштовим відправленням рекомендованої кореспонденції №1403004622775).
На вимогу державного виконавця від 30.09.2021 боржником не було надано підтвердження щодо виконання рішення суду в повному обсязі, про що було складено відповідний акт державного виконавця.
Враховуючи, що станом на 19.10.2021 рішення суду боржником повторно не було виконано в повному обсязі, державним виконавцем винесено постанову про накладення штрафу в розмірі - 600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а саме 10200 грн та направлено боржнику.
Вважаючи такі дії протиправними, а винесені постанови про накладення штрафу такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на таке.
Згідно п.1, 16 ч.3 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч.1 та 2 ст.63 Закону України «Про виконавче провадження» за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Статтею 75 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Наведені положення законодавства в контексті цієї справи свідчать про те, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов'язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання.
Застосування такого заходу реагування є обов'язком державного виконавця і направлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження.
Умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання ним виконавчого документа (судового рішення) без поважних причин. У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов'язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об'єктивні перешкоди для невиконання зобов'язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.
Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що невиконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону України «Про виконавче провадження». Тобто на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин.
Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Також обов'язкове виконання рішення суду, в тому числі, суб'єктами наділеними владними повноваженнями, покладається Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції» від 17.07.1997. Отже, її положення є обов'язковими для виконання Україною.
Стаття 6 вказаної Конвенції гарантує неухильність виконання рішення суду громадянами, юридичними особами та всіма органами влади України, до яких відноситься і позивач.
Тобто, рішення суду, яке набрало законної сили, повинно бути виконане, а інші обставини щодо його невиконання суперечать основним принципам права і до уваги судом не беруться. У протилежному випадку буде мати місце порушення принципу юридичної визначеності, що є одним із базових складових принципу верховенства права, визнаного Україною як на рівні Конституції, так і шляхом ратифікації Європейської Конвенції з прав людини.
Відповідно до чіткої й усталеної практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) право на суд, захищене ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція), було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов'язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін (див. рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», п.40). Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок (див. рішення у справі «Immobiliare Saffi» проти Італії», заява №22774/93, п.66, ECHR 1999-V).
Проблема невиконання остаточних рішень розглядалась у пілотному рішенні ЄСПЛ проти України у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», а також у ряді інших справ проти України, які також розглядались на основі усталеної практики Суду з цього питання.
У п. 53 цього рішення ЄСПЛ зауважив, що держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному і вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (див. рішення у справі «Сокур проти України» (Sokur v. Ukraine), №29439/02, від 26.04.2005, і у справі «Крищук проти України» (Kryshchuk v. Ukraine), №1811/06, від 19 02.2009).
Основною функцією судового рішення є відновлення порушених прав позивача (стягувача). Заради цього відновлення Держава визначає пріоритет інтересів постраждалої сторони - стягувача, порушені права якої було визнано та поновлено судом і видано відповідний виконавчий документ.
Виходячи з викладеного, ураховуючи процес поновлення порушених прав позивача (стягувача) шляхом видачі відповідного виконавчого документу, законодавством у сфері примусового виконання рішень встановлений найвищий пріоритет прав стягувача у виконавчому провадженні у порівнянні з колом прав боржника.
Принцип «res judicata» (принцип обов'язковості судового рішення) покладає на боржника обов'язок виконання судового рішення, яке набрало законної сили, не очікуючи відповідних дій державного виконавця.
В силу зазначеного правового принципу саме боржник повинен проявити достатню розумність і обачність для того, щоб уникнути негативних наслідків, пов'язаних із невиконанням судового рішення.
Суд вважає за необхідне підкреслити, що Європейський суд з прав людини у рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.
У такому контексті відсутність у стягувача можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.
Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.
Отже, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід'ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, складовою права на справедливий суд.
Обгрунтовуючи свою позовну заяву, позивач вважає, що фактичною підставою для звернення виконавчої служби, слугувала незгода ОСОБА_1 із розрахунком Чернігівського зонального відділу Військової служби правопорядку розміру індексації грошового забезпечення під час виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 07.12.2020 у справі №620/3247/20. Тобто, фактично, заявлені вимоги ОСОБА_1 до Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Чернігові Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) стосуються саме порядку виконання судового рішення, а тому ОСОБА_1 , має встановлене законом право звернутися до суду в порядку ст.382 КАС України про зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, а правильність та повнота нарахування та виплати індексації грошового забезпечення не можуть бути перевірені державним виконавцем під час примусового виконання судового рішення.
Таким чином, після отримання відповіді від 27.09.2021 №826/3488/ФЕС, Деснянський відділ державної виконавчої служби у місті Чернігові Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), повинен був, на підставі п.9 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження» винести постанову про закінчення виконавчого провадження №66827212, у зв'язку із фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Втім, суд не погоджується з такою думкою позивача, оскільки як вбачається з матеріалів виконавчого провадження, позивача зобов'язано, зокрема, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 з урахуванням базового місяця індексації - січень 2008 року.
Водночас, з наданих самим позивачем (боржником у виконавчому провадженні) копій документів вбачається, що індексація грошового забезпечення ОСОБА_1 за вказаний вище період, проведена з урахуванням базового місяця січень 2016 року, що дає підстави для однозначного висновку про невиконання боржником рішення суду в повному обсязі без проведення перевірки правильності та повноти нарахування та виплати індексації, оскільки при нарахуванні індексації за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 застосовувався базовий місяць - січень 2016 року, а не січень 2008 року, як передбачено рішенням суду та виконавчим документом.
Враховуючи викладене, підстави для завершення виконавчого провадження № 66827212 у державного виконавця були відсутні.
А отже, останнім правомірно винесено постанови про накладення на позивача (боржника) штрафу, а тому позовні вимоги є безпідставними та задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Приймаючи до уваги наведені вище висновки, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що у позові слід відмовити повністю.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст. ст. 139, 227, 229, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У позові Чернігівського зонального відділу Військової служби правопорядку до Деснянського відділу державної виконавчої служби у м.Чернігові Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, скасування постанов про накладення штрафу відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Повне рішення суду складено 25.11.2021.
Позивач - Чернігівський зональний відділ Військової служби правопорядку (вул. Шевченка, 107, м. Чернігів, 14030, код ЄДРПОУ 24299357).
Відповідач - Деснянський відділ державної виконавчої служби у м.Чернігові Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) (вул.Шевченка, 118, м. Чернігів, 14027, код ЄДРПОУ 35029719).
Суддя Л.О. Житняк