25 листопада 2021 р. м. Чернівці справа № 600/3383/21-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маренича І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про стягнення заробітку,-
ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просить:
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 за час затримки виплати індексації грошового забезпечення в розмірі 287073,82 грн за період з 25 червня 2020 р. по 13 липня 2021 р., з урахуванням індексації грошового забезпечення, на його користь (акціонерне товариство "УКРСИББАНК",№ рахунку НОМЕР_2 ; валюта рахунку - UАН; реєстраційний обліковий номер обліковий номер платника податків - НОМЕР_3 );
- зобов'язати командира військової частини НОМЕР_1 при стягненні середнього заробітку за період з 25 червня 2020 р. по 13 липня 2021 р., врахувати рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 20березня 2020 р. по справі № 824/106/20-а з урахуванням індексації грошового забезпечення, як складової грошового забезпечення;
- зобов'язати командира військової частини НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення, виплаченого на підставі рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 20березня 2020 р. по справі №824/106/20-а з урахуванням індексації грошового забезпечення, як складової грошового забезпечення;
- зобов'язати командира військової частини НОМЕР_1 здійснили перерахунок стягнутого, на підставі рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 01грудня 2020 р. по справі № 600/991 /20-а, середнього заробітку за час затримки належного розміру грошового забезпечення з урахуванням індексації грошового забезпечення, як складової грошового забезпечення.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач здійснив несвоєчасний розрахунок при звільненні позивача, оскільки відповідач 13.07.2021 р. нарахував та виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 04.07.2017 р. по 28.02.2020 р., на виконання рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 19.04.2021 р. у справі №600/325/21-а. Тому відповідно до статтей 116, 117 Кодексу законів про працю України, відповідач повинен виплатити позивачу середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Ухвалою суду від 26.07.2021 р. прийняти позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено, що справа буде розглядатись за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Відповідач не погоджуючись з позовними вимогами, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що відсутні правові підстави для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу адміністративного судочинства України. Також зазначив про застосування принципу співмірності та визначення розміру відшкодування середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні. Просив в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Дослідивши письмові докази по справі, суд встановив наступне.
30.06.2017 р. позивач уклав контракт з Міністерством оборони України про проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб офіцерського складу.
Як встановлено матеріалами справи, наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 28.02.2020 р. №41, старшого лейтенанта юстиції ОСОБА_1 , помічника командира військової частини з правової роботи з 28.02.2020 р. виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, видано всі види атестатів.
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 20.03.2020 р., залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03.06.2020 р. адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про стягнення заробітку, - задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність командира військової частини НОМЕР_1 у вигляді не здійснення перерахунку та нарахування грошового забезпечення. Визнано протиправними дії командира військової частини НОМЕР_1 , які полягають у незастосуванні пункту 1 Примітки до Додатку 1 та пункту 1 Примітки до Додатку 14 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 при обчисленні починаючи з 01.03.2018 по 31.12.2018 включно, розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням з урахуванням 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 07.12.2017 року №2246-VІІІ “Про Державний бюджет України на 2018 рік” на 01.01.2018 року. Зобов'язано командира військової частини НОМЕР_1 , починаючи з 01.03.2018 по 31.12.2018 включно вчинити дії щодо перерахунку, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням з урахуванням пункту 1 Примітки до Додатку 1 та пункту 1 Примітки до Додатку14 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, виходячи з 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 07.12.2017 року №2246-VІІІ “Про Державний бюджет України на 2018 рік” на 01.01.2018 р. та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти. Визнано протиправними дії командира військової частини НОМЕР_1 , які полягають у не застосуванні пункту 1 Примітки до Додатку 1 та пункту 1 Примітки до Додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 при обчисленні починаючи з 01.01.2019 по 31.12.2019 включно, розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням з урахуванням 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 23.11.2018 N 2629-VIIІ “Про Державний бюджет України на 2019 рік” на 01.01.2019 року. Зобов'язано командира військової частини НОМЕР_1 починаючи з 01.01.2019 по 31.12.2019 включно, вчинити дії щодо перерахунку, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням відповідно до пункту 1 Примітки до Додатку 1 та пункту 1 Примітки до Додатку 14 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 виходячи з 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 23.11.2018 року № 2629-VIII “Про Державний бюджет України на 2019 рік” на 01.01.2019 р., та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти. Визнано протиправними дії командира військової частини НОМЕР_1 , які полягають у не застосуванні пункту 1 Примітки до Додатку 1 та пункту 1 Примітки до Додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 при обчисленні починаючи з 01.01.2020 по 28.02.2020 включно, розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням з урахуванням 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 14.11.2019 N 294-ІХ “Про Державний бюджет України на 2020 рік” на 01.01.2020 року. Зобов'язано командира військової частини НОМЕР_1 починаючи з 01.01.2020 по 28.02.2020 включно, вчинити дії щодо перерахунку, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням відповідно до пункту 1 Примітки до Додатку 1 та пункту 1 Примітки до Додатку 14 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 виходячи з 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 14.11.2019 № 294-ІХ “Про Державний бюджет України на 2020 рік” на 01.01.2020 р., та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти. Зобов'язано командира військової частини НОМЕР_1 сплатити недоплачені протягом 2018 та 2020 років суми грошового забезпечення з урахуванням проведеного перерахунку відповідно до пункту 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 50-ти відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законами на 1 січня календарного року, а саме Законом України від 07.12.2017 року №2246-VIІІ “Про Державний бюджет України на 2018 рік” на 01.01.2018 р., Законом України від 23.11.2018 N 2629- УПІ “Про Державний бюджет України на 2019 рік” на 01.01.2019 р. та Законом України від 14.11.2019 N 294-ІХ “Про Державний бюджет України на 2020 рік” на 01.01.2020 р.
На виконання вказаного рішення суду, відповідачем здійснено нарахування належного грошового забезпечення позивачу у розмірі 66815,79 грн.
15.07.2020 року позивач звернувся до Чернівецького окружного адміністративного суду із позовом про стягнення з військової частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) середній заробіток за весь час затримки виплати належного розміру грошового забезпечення в розмірі 146179,80 грн на користь ОСОБА_1 .
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 01.12.2020 р., залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16.03.2020 р. адміністративний позов задоволено частково. Стягнуто з Військової частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) середній заробіток за весь час затримки виплати належного розміру грошового забезпечення в розмірі 88516,80 грн на користь ОСОБА_1 .
На виконання вказаного рішення суду, відповідач перерахував на особовий рахунок позивача середній заробіток за весь час затримки виплати належного розміру грошового забезпечення.
В січні 2021 р. позивач звернувся до Чернівецького окружного адміністративного суду із позовом до Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 04 липня 2017 року по 28 лютого 2020 року включно.
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 19.04.2021 р. у справі 600/325/20-а адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність командира військової частини НОМЕР_1 які полягають у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 04 липня 2017 року по 28 лютого 2020 року включно. Зобов'язано командира військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 04 липня 2017 року по 28 лютого 2020 включно, в тому числі за період з 04 липня 2017 року по 01 березня 2018 включно, з урахуванням базового місяця - січень 2008 року.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22.06.2020 р. рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 19 квітня 2021 року скасувати в частині визначення базового місяця-січень 2008 року. Прийнято в цій частині нову постанову, якою в задоволенні позову відмовлено. В решті - рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 19 квітня 2021 року залишено без змін.
На виконання вказаного рішення суду, відповідач 13.07.2021 р. добровільно виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 04 липня 2017 року по 28 лютого 2020 включно в розмірі 282,88 грн.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
При вирішенні даного спору суд виходить з наступного нормативно-правового регулювання спірних правовідносин.
Згідно з статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі Закон № 2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Положеннями п. 2, 4 ст.9 Закону № 2011-XII визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Згідно з ч. 2 ст. 24 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі Закон № 2232-XII) закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.
Так, п.242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Статтею 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (частина 1).
Частиною 2 статті 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
У пункті 2.2. Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року в справі №4-рп/2012 визначено, що всі суми, що належать працівнику від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу законів про працю України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
В постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року в справі №810/451/17 та від 26 лютого 2020 року в справі №821/1083/17 викладена правова позиція відповідно до якої під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Статтею 116 Кодексу законів про працю України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 Кодексу законів про працю України.
Таким чином, з моменту звільнення у роботодавця виникає обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов'язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначена статтею 117 Кодексу законів про працю України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто, реальне виконання цього обов'язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові).
Суд зазначає, що підстави виникнення, проходження і припинення служби визначені не трудовим, а спеціальним законодавством, за приписами якого повинні розглядатися спори з участю публічних службовців. У разі відсутності відповідних положень у конституційному або адміністративному законодавстві суд може додатково застосувати трудове законодавство, якщо така можливість передбачена у спеціальному законі.
У разі, коли така можливість застосування трудового права у спеціальному законі не передбачена, то за правилами частини 6 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує закон, який регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), навівши у рішенні відповідні доводи.
Оскільки нормами спеціальних законів, які стосуються проходження військової служби, не врегульовані питання строків при розрахунку, відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, суд згідно з положеннями статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України застосовує до спірних правовідносин положення Кодексу законів про працю України.
Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Як зазначено вище, відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Таким чином, військова частина НОМЕР_1 провела фактичний розрахунок з позивачем щодо виплати індексації грошового забезпечення поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП.
Ураховуючи, що непроведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати індексації грошового забезпечення на підставі статті 117 КЗпП України.
Аналогічний висновок знаходить своє підтвердження у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17.
З аналізу вказаних норм вбачається, що позивач має право на виплату йому середнього заробітку за час затримки з виплати індексації грошового забезпечення при звільненні згідно ст. 117 КЗпП України, а саме з моменту виключення позивача зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 з 28.02.2020 р. по момент фактичної виплати індексації грошового забезпечення, яке здійснено на виконання рішення суду від 19.04.2021 р. у справі №600/325/21-а, а саме 13.07.2021 р. в сумі 282,88 грн.
Отже, оскільки при звільненні з позивачем не проведено повного розрахунку та не здійснено виплату всіх належних сум, стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки виплати індексації грошового забезпечення належить за період з 29.02.2020 р. по 13.07.2021 р.
Щодо стосується позовної вимоги про стягнення середнього за час затримки виплати індексації грошового забезпечення в розмірі 287073,82 грн, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком (пункт 8 зазначеного Порядку).
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 01.12.2021 р. у справі №600/991/20-а, яке набрало законної сили, встановлено, що за 2 останні місяці перед звільненням позивачу було нараховане грошове забезпечення в розмірі 46471,50 грн, тобто, середньоденний заробіток, з урахуванням кількості робочих днів за повні календарні місяці 42 календарних дні становить 1106,46 грн (46471,50 грн/42 дні).
Відповідно до частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, обставина з розміру одноденного заробітку позивача - 1106,46 грн, визначеного з суми грошового забезпечення позивача за два місяці перед звільненням, тобто грудень 2019 р. - січень 2021 р., не потребує доказуванню при розгляді даної справи, оскільки вказана обставина встановлена рішенням суду в адміністративній справі №600/991/20-а, що набрало законної сили.
Враховуючи викладене, суд не бере до уваги доводи позивача, що розмір його середньоденного грошового забезпечення становить 749,54 грн.
Кількість днів, впродовж яких затримано виплати при звільненні 29.02.2020 р. по 13.07.2021 р. - 340.
Таким чином, середній заробіток позивача за весь період затримки повного розрахунку становить 376196,40 грн (1106,46 х340 днів).
З огляду на наведені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 в справі №821/1083/17 мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України.
Таке зменшення повинно відбуватися з врахуванням: розміру простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, періоду затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інших обставин справи, встановлених судом, зокрема, дій працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірності ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Судом враховується, що розрахований середній заробіток за час затримки виплат, який просить стягнути позивач, є неспівмірним з розміром індексації грошового забезпечення 282,88 грн, невиплаченої позивачу при звільненні.
Також, суд враховує те, що тривалість періоду затримки виплати позивачу індексації грошового забезпечення пов'язана з вирішенням спору про її нарахування та виплату у справі №600/325/21-а.
Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, враховуючи: розмір простроченої заборгованості з виплати індексації грошового забезпечення; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права позивача і до моменту його звернення до суду, ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат позивача, дії сторін у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат позивача та заявленої позивачем вимоги про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, суд вважає, що підлягає до зменшення розмір відшкодування, передбачений статтею 117 Кодексу законів про працю України.
Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
При вирішенні даного питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Вказаний підхід застосований Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду під час вирішення справи № 806/2473/18 і наведений в постанові від 30.10.2019, а також у постанові від 12.08.2020 у справі № 400/3151/19.
За приписами частини 5 статті 242 КАС України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, істотність частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 282,88 грн (розмір несвоєчасно виплачених сум) / 376198,40 грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку) х 100 = 0,075 %.
Отже, сума, яку належить відшкодувати з урахуванням істотності частки 0,075% становить: 1106,46 грн (середньоденний заробіток позивача) х 0,075 % х 340 (днів затримки розрахунку) = 28409,71 грн.
Таким чином, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд дійшов до висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 28409,71 грн, з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком.
Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності до подібних правовідносин викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 по справі № 806/345/16, від 18.07.2018 у справі № 825/325/16, від 04.04.2018 у справі №524/1714/16-а, у постанові Верховного Суду України від 24.10.2011 у справі №6-39цс11 та постанові Верховного Суду від 10.05.2019 у справі № 815/714/16.
Враховуючи наведене, позовна вимога про стягнення з відповідача середнього розрахунку при звільненні за час затримки виплати індексації грошового забезпечення в розмірі 287073,82 грн підлягає частковому задоволенню, а саме слід стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь позивача середній розрахунок при звільненні за час затримки виплати індексації грошового забезпечення в розмірі 28409,71 грн.
Разом з тим, стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів.
Аналогічна правовий висновок зазначений в пунктах 39-41 постанови Верховного Суду від 08.11.2018 у справі №805/1008/16-а.
Щодо позовних вимог про зобов'язання командира військової частини НОМЕР_1 при стягненні середнього заробітку за період з 25 червня 2020 р. по 13 липня 2021 р., врахувати рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 20березня 2020 р. по справі № 824/106/20-а з урахуванням індексації грошового забезпечення, як складової грошового забезпечення, зобов'язання командира військової частини НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення, виплаченого на підставі рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 20березня 2020 р. по справі №824/106/20-а з урахуванням індексації грошового забезпечення, як складової грошового забезпечення та зобов'язання командира військової частини НОМЕР_1 здійснили перерахунок стягнутого, на підставі рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 01 грудня 2020 р. по справі № 600/991 /20-а, середнього заробітку за час затримки належного розміру грошового забезпечення з урахуванням індексації грошового забезпечення, як складової грошового забезпечення, суд зазначає наступне.
Так, ключовим правовим питанням у даному позові є право позивача на стягнення середнього розрахунку при звільненні за час затримки виплати індексації грошового забезпечення.
Так, Верховний Суд у своїй практиці неодноразово зазначав, що «ефективний засіб правового захисту» у розумінні ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції. (Постанова Великої палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 826/14016/16 СМ, від 11.02.2019 у справі № 2а-204/12 ).
У рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.11.2019 у справі № 509/1350/17 оцінюючи ефективність обраного судом способу захисту (зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву) зазначила, що суд має право визнати бездіяльність суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язати вчинити певні дії, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом.
Також необхідно враховувати положення ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту), якими передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Суд приходить до висновку, що стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь позивача середнього розрахунку за час затримки виплати індексації грошового забезпечення в розмірі 28409,71 грн є достатнім та ефективним способом захисту порушеного права позивача, а тому решта позовних вимог задоволенню не підлягають.
Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Частиною 1 ст. 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, розподіл судових витрат не вирішується.
Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній розрахунок при звільненні за час затримки виплати індексації грошового забезпечення в розмірі 28409,71 грн.
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.
Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне найменування учасників процесу:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 );
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄЖРПОУ 26606970).
Суддя І.В. Маренич