25 листопада 2021 року № 320/4032/21
Суддя Київського окружного адміністративного суду Леонтович А.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Управління соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації Київської області
про визнання протиправними дій,
І. Зміст позовних вимог
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Управління соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації Київської області, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації Київської області щодо відмови позивачеві у встановленні статусу інваліда війни 2 групи та видачі посвідчення інваліда війни;
- зобов'язати Управління соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації Київської області встановити позивачеві статус особи з інвалідністю внаслідок війни 2 групи та видати посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.
ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивач брав участь у роботах, пов'язаних з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань Цивільної оборони та отримав інвалідність внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. Позивач стверджував, що відповідно до положень Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» має право на визнання за ним статусу інваліда війни та отримання відповідного посвідчення, проте відповідач протиправно відмовив йому у встановлені йому статусу інваліда війни, чим позбавив передбачених законом гарантій.
Відповідач, своїм правом подати відзив на позовну заяву, не скористався. Жодних заяв, клопотань до суду від відповідача не надходило. Копію ухвали від 20.04.2021 надіслано на адресу Управління соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації Київської області та ним отримано 30.04.2021, що підтверджується рекомендованим рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення зі штрихкодовим ідентифікатором №0113300318842.
III. Процесуальні дії у справі
Ухвалою суду від 09.04.2021 у справі заяву судді Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д. про самовідвід, задоволено (суддя Панченко Н.Д.).
Ухвалою суду від 20.04.2020 прийнято дану справу до провадження.
Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Із заявою про розгляд справи у судовому засіданні учасники справи до суду не звертались.
Згідно з частиною 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання; якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів.
З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає можливим розглянути та вирішити справу по суті за наявними у ній матеріалами.
IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин
ОСОБА_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_1 , згідно пенсійного посвідчення від 25.12.2015 серії НОМЕР_2 .
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_3 (категорія 1) від 30.11.2020, позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Відповідно до довідки до акту огляду медико - соціальною експертною комісією серії АВ № 0206824, позивачу встановлена друга група інвалідності з 01 червня 2015 року, захворювання пов'язане з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Згідно з довідкою про результати визначення ступеню втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги, виданої обласною спеціалізованою МСЕК, серії АВ №0206824 ступень втрати професійної працездатності позивача з 01.06.2015 становить 80%, довічно.
З експертного висновку Київської регіональної міжвідомчої експертної комісії по встановленню причинного зв'язку хвороб, інвалідності та смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на ЧАЕС від 23.02.2010 №03/10 вбачається, що захворювання позивача пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 15.01.2021 у справі №363/3225/20, яке набрало законної сили 16.02.2012, встановлено факт залучення ОСОБА_1 до складу формувань Цивільної оборони під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в період з 11 вересня 1989 року по 31 серпня 1990 року.
24.02.2021 позивач звернувся до Управління соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації Київської області з заявою про встановлення статусу інваліда війни та видачу посвідчення інваліда війни.
Листом від 11.03.2021 Управління соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації Київської області відмовило позивачу у встановленні статусу інваліда війни, оскільки позивач не брав участі у загонах спецзахисту формування Цивільної оборони, що знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього РСР.
Не погоджуючись із таким рішенням відповідача, вважаючи його таким, що порушує права його та інтереси, позивач звернувся до суду із даним адміністративним позовом.
V. Норми права, які застосував суд
Надаючи правову оцінку відносинам, що склались між сторонами спору, суд вважає за необхідне звернути увагу на наступні обставини справи та норми законодавства.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначаютьсяЗаконом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII (далі - Закон №3551-XII).
Статтею 4 Закону №3551-XII передбачено, що ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Відповідно до пункту 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа, зокрема, осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Статтею 10 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.09.1991 №796-ХІІ визначено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-198/ роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.
Правила видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни врегульовані Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 №302 (далі - Положення №302). Згідно з абзацом першим пункту 2 Положення №302 посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", на основі котрого надаються відповідні пільги і компенсації.
Абзацом першим пункту 3 Положення № 302 передбачено, що відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.
Інвалідам війни (стаття 7 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом "Посвідчення інваліда війни" та нагрудний знак "Ветеран війни - інвалід" (абзац третій пункту З Положення №302).
Відповідно до абзацу другого пункту 7 Положення №302 "Посвідчення інваліда війни", "Посвідчення учасника війни" і відповідні нагрудні знаки, "Посвідчення члена сім'ї загиблого" видаються органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина.
Відповідно до пункту 10 Положення №302 "Посвідчення інваліда війни" видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності. Інвалідам війни, у яких групу інвалідності встановлено без терміну перегляду, видаються безтермінові посвідчення, іншим - на період встановлення групи інвалідності. У разі продовження медико-соціальною експертною комісією терміну чи зміни групи інвалідності в посвідчення (на правій внутрішній стороні) вклеюється новий бланк, до якого вносяться відповідні записи. Записи в бланку завіряються відповідно до пункту 8 цього Положення.
Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 року № 1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 6 червня 1975 року № 90, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.
Відповідно до вимог нормативно-правових актів з Цивільної оборони, які були чинними на момент аварії на Чорнобильській катастрофі, зокрема, Положення про Цивільну оборону СРСР, затвердженого постановою ЦК КПРС і міністрів СРСР від 18.03.1976 № 201-78, наказів заступника Міністра оборони СРСР - начальника ЦО СРСР від 06.06.1975 № 90 (Положення про невоєнізовані формування ЦО і норми оснащення (табелювання) їх матеріально-технічними засобами) та від 29.06.1976 № 92 (настанова про організацію та ведення Цивільної оборони в районі (Сільському на сільськогосподарському об'єкті народного господарства), розпорядження ЦО СРСР від 26.04.1986, начальника ЦО УРСР від 28.04.1986, начальника Цивільної оборони Київської області - голови Київської обласної народних депутатів трудящих за 1986 рік (від 29.04.1986 № 01, від 30.04.1986 № 02, від 04.05.1986 № 16, від 19.05.1986 № 52 та інші), цивільна оборона організовувалась за територіально-виробничим принципом в усіх населених пунктах та на всіх об'єктах народного господарства, а до складу її невоєнізованих формувань зараховувались в обов'язковому порядку громадяни СРСР, в тому числі - чоловіки у віці від 16 до 60 років, за винятком інвалідів та осіб, що мали мобілізаційні приписи та жінки від 16 до 55 років за винятком вагітних жінок та жінок, які мають дітей до 8 років.
VI. Оцінка суду
Особи, які залучались до складу формувань Цивільної оборони, інвалідність яких пов'язана з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, за наявності документів, підтверджуючих право на отримання статусу інваліда війни, мають право отримати такий статус з видачею відповідного посвідчення.
Зі змісту вказаного положення слідує, що факт отримання інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, підтверджується, зокрема, довідкою медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.
Що стосується кола осіб, які приймали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань Цивільної оборони та доказів, якими підтверджують такі обставини, суд зазначає наступне.
Наділяючи осіб, які приймали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС правом на отримання статусу ветерана війни (інваліда війни), законодавець у Законі № 3551-XII та Положенні №302 не визначив родових ознак формувань Цивільної оборони, на склад яких поширюються зазначені пільги. Не визначено вказаними нормативно-правовими актами й переліку документів, що підтверджували б факт участі осіб у складі формувань Цивільної оборони.
Отже, вказані обставини підлягають встановленню у кожному випадку індивідуально з урахуванням обставин справи.
Відповідно до пункту 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа, зокрема, осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Відтак, умовами для набуття статусу особи з інвалідністю внаслідок війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-XII, є:
- настання інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;
- участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.
Постановами Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19.02.2019 у справі № 674/449/17 та від 26.02.2020 у справі №377/196/17 встановлено, що не усі особи, які виконували роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС підпадають під дію наведеної статті.
Статус інвалідів війни розповсюджено на осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, на підставі Закону України «Про внесення змін до статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Зі змісту положення цього Закону вбачається, що до категорії осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, законодавець запропонував відносити вузьку категорію осіб, які з перших днів аварії разом з військовослужбовцями виконували роботи у 30-тикілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення у складі мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони, що знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, діяли за його статутом та підпорядковувалися військовому командуванню.
Судом встановлено факт участі позивача у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також настання інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з участю у ліквідації цих наслідків.
Відтак, на позивача як на особу, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом України «Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Разом з тим, з аналізу положень Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» слідує, що для набуття статусу інваліда війни, окрім факту встановлення в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» містить також умову, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.
Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 року № 1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 06 червня 1975 року № 90, формування ЦО, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при ліквідації аварій, катастроф, стихійних сил, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.
Однак, крім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно розпорядження керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.
Статус інвалідів війни розповсюджено на осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, на підставі Закону України «Про внесення змін до статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 15.01.2021 у справі №363/3225/20, яке набрало законної сили 16.02.2012, встановлено факт залучення ОСОБА_1 до складу формувань Цивільної оборони під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в період з 11 вересня 1989 року по 31 серпня 1990 року.
В ході розгляду справи судом було встановлено, що ОСОБА_1 приймав участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, як військовозобов'язаний по ЦО, який був зайнятий на роботах, передбачених постановою ЦК КПРС, РМ СРСР і ВЦРПС від 29.12.1987 р. № 1497-378 і постановою РМ СРСР і ВЦРПС від 05.06.1986 р. № 665-195 на БМУ-2 УБ Чорнобильської АЕС з 11.09.1989 р. по 31.08.1990 року, що підтверджується Трудовою книжкою від 27.11.1985 р. (записи 7 і 8), довідкою № 215 від 11.05.2010 р., довідкою № 1485 і перепусткою № 600299.
Отже, документи, які позивач долучив до своєї заяви щодо набуття статусу інваліда війни належним чином підтверджують його статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, настання інвалідності у зв'язку з тим, що він брав участь у таких заходах, а також те, що позивач під час ліквідації наслідків був залучений до складу формувань Цивільної оборони, а отже у позивача наявні достатні підстави для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-ХІІ.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання відповідача видати позивачу посвідчення інваліда війни, суд зазначає наступне.
Зі змісту частин другої, четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України слідує, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про, зокрема, визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. У такому випадку суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Суд зазначає, що позивачем надано як відповідачу, так і суду докази наявності підстав для встановлення йому статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення, передбачених пунктом дев'ятим частини другої статті Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а тому суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині зобов'язання відповідача встановити позивачу статус інваліда війни та видати відповідне посвідчення.
При цьому суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
З огляду на зазначене, відмова відповідача у встановленні позивачу статусу інваліда війни і видачі відповідного посвідчення є необґрунтованою та такою, що порушує право позивача на одержання вказаного статусу та пов'язаного з ним соціального захисту.
Щодо клопотання позивача про встановлення судового контролю шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, суд зазначає таке.
Відповідно до змісту статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, і має застосовуватися у виключних випадках.
Разом з тим, слід вказати, що позивач зазначаючи про необхідність встановлення судового контролю не зазначає про причини такої (необхідності) чи обставини, які б свідчили, що рішення суду ухвалене у цій справі не буде виконано відповідачем.
Відтак, підстав для зобов'язання встановити судовий контроль суд не вбачає.
VII. Висновок суду
Згідно із частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
VIII. Розподіл судових витрат
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час звернення з даним позовом до суду, позивач судовий збір не сплачував на підставі ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір". Таким чином, судовий збір за рахунок відповідача на користь позивача відшкодуванню не підлягає.
Керуючись статтями 9, 14, 72-77, 90, 139, 143, 205, 242-246, 251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації Київської області щодо відмови ОСОБА_1 у встановленні статусу інваліда війни 2 групи та видачі посвідчення інваліда війни.
Зобов'язати Управління соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації Київської області встановити ОСОБА_1 статус особи з інвалідністю внаслідок війни 2 групи та видати ОСОБА_1 посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Леонтович А.М.
Дата виготовлення та підписання повного тексту рішення - 25.11.2021.