Ухвала
22листопада 2021 року
м. Київ
справа № 748/1739/21
провадження № 61-17904ск21
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Осіяна О. М. розглянув касаційну скаргу Деркача Євгенія Валерійовича , подану в інтересах ОСОБА_2 на ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 03 вересня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Держави Україна в особі Міністерства юстиції України та Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,
У листопаді 2021 року ОСОБА_2 через представника за довіреністю Деркача Є . В. засобами поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу.
Подана касаційна скарга не може бути прийнята до провадження судом касаційної інстанції, оскільки у порушення вимог частини третьої статті 392 ЦПК України касаційна скарга підписана особою, повноваження якої не підтверджені належним чином.
Згідно із частиною третьою статті 392 ЦПК України касаційна скарга підписується особою, яка її подає, або представником такої особи. До касаційної скарги, поданої представником, повинна бути додана довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника.
Частиною третьою статті 131-2 Конституції України передбачено, що виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді.
Відповідно до пункту 11 частини 16-1 Розділу XV «Перехідних положень» Конституції України представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 та статті 131-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 01 січня 2017 року.
Відповідно до частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з частиною четвертою статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
Судом першої інстанції установлено, що дана справа не є малозначною, відтак, відповідно до статті 274 ЦПК України, не може розглядатися у порядку спрощеного позовного провадження.
Згідно з частиною четвертою статті 131-2 Конституції України законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.
Таким чином, наведені обставини виключають можливість здійснення в суді представництва на підставі довіреності особами, що не є адвокатами.
За змістом частин першої-другої статті 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник. Під час розгляду спорів, що виникають з трудових відносин, а також справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених у статті 61 цього Кодексу.
За даними офіційного сайту Єдиного реєстру адвокатів України відсутня інформація, що Деркач Є. В. є адвокатом.
Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданими відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI.
Згідно з частиною першою статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Подана касаційна скарга підписана Деркачем Є. В.
До касаційної скарги додано копію довіреності від 07 жовтня 2020 року, що посвідчена Деркач В. Г., в.о. старости Дніпровського Старостинського округу Михайло-Коцюбинської селищної ради Чернігівської області.
Повноваження адвоката як представника сторони можуть бути підтверджені як оригіналом ордера/довіреності, так і їх копією, засвідченою у визначеному законом порядку, а саме особою, яка має повноваження на засвідчення копії. Зокрема, адвокат може посвідчувати копії документів у справах, які він веде, крім випадків, якщо законом установлено інший обов'язковий спосіб посвідчення копій документів (відповідно до пункту 9 частини першої статті 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Згідно з висновком Конституційного Суду України, що міститься у рішенні від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004, головним обов'язком держави, відповідно до частини другої статті 3 Конституції України, є утвердження і забезпечення прав і свобод людини; таке забезпечення, крім усього іншого, потребує законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод.
Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов'язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур), в тому числі, вимог стосовно оформлення позовних заяв, скарг та інших документів, що подаються до суду.
У цьому аспекті, складним питанням, що виникає на практиці, є порядок реалізації вимоги процесуального закону, яка зобов'язує представника особи підтвердити суду наявність права вчиняти від імені такої особи певні процесуальні дії, зокрема, подавати позов, апеляційну та касаційну скарги.
Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду реалізація права на звернення до суду є процесуальною дією, яка має здійснюватися самою особою у порядку самопредставництва або її процесуальним представником (постанови від 13 березня 2018 року у справі № 914/2772/16; від 21 березня 2018 року у справі № 914/2771/16).
У рішенні Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 зроблено висновок, що за правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії у суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов'язки.
Таким чином, обов'язок суду перевірити належність доказів наявності у представника права вчиняти конкретну процесуальну дію зумовлений, головним чином тим, що такий представник виступає самостійно в суді від імені довірителя (особи, яка відмовилася захищати в суді свої права в порядку самопредставництва) і виконує процесуальні дії виключно в інтересах довірителя, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для нього права та обов'язки.
Постановою Великої Палати Верховного Суду у справі від 13 березня 2018 року у справі № 910/23346/16 визначено, що чітка та передбачувана вимога статті 131-2 Конституції України щодо належного представництва особи в суді є складовою частиною забезпечення ефективного захисту процесуальних прав кваліфікованою особою, функціонування системи правосуддя, відповідає гарантованому статтею 59 Конституції України праву на професійну правничу допомогу та не є обмеженням права на доступ до суду. Відтак дійшла висновку, що у разі відсутності довіреності з вичерпним
переліком повноважень, навіть правомочність адвоката як представника щодо підписання документів від імені свого довірителя, повинна підтверджуватись домовленістю сторін у договорі про надання правової допомоги, який засвідчує існування між клієнтом та адвокатом домовленості стосовно наданих йому повноважень чи шляхом окремого визначення такої дії у договорі.
Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою: регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (рішення ЄСПЛ від 20 травня 2010 року у справі «Пелевін проти України» (пункт 27) та від 30 травня 2013 року у справі «Наталія Михайленко проти України» (пункт 31)).
Отже, до касаційної скарги не долучено належних доказів, які підтверджують процесуальну дієздатність Деркача Є . В. , як представника ОСОБА_2 , у розумінні положень статей 62, 64 ЦПК України, а саме відсутні докази на підтвердження повноважень представника Деркача Є. В зокрема, довіреність або ордер, виданий відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» (частина четверта статті 62 ЦПК України) та завірений належним чином.
Повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню
зі скаргою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.
Керуючись статтями 62, 64, 392, 393 ЦПК України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Деркача Євгенія Валерійовича , подану в інтересах ОСОБА_2 на ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 03 вересня 2021 року повернути заявнику.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, які подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя О. М. Осіян