Постанова
Іменем України
23 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 752/10304/20
провадження № 61-4012св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «УкрФінасГруп», Акціонерне товариство «ОТП Банк»,
третя особа - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2020 року у складі судді Чередніченко Н. П. та постанову Київського апеляційного суду від 15 лютого 2021 року у складі колегії суддів:Невідомої Т. О., Гаращенка Д. Р., Пікуль А. А.,
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «УкрФінансГруп» (далі - ТОВ «ФК «УкрФінансГруп»), Акціонерного товариства «ОТП Банк» (далі - АТ «ОТП Банк»), третя особа - ОСОБА_2 , про визнання недійсним договору факторингу.
Позов обґрунтовано тим, що 05 червня 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № ML-301/241/2008, за умовами якого останній надано кошти у розмірі 62 000,00 дол. США з кінцевим терміном повернення до 2027 року та сплатою процентів за ставкою 4,25 % + FIDR, кредит наданий на придбання нерухомого майна. У забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором укладений договір іпотеки № PML-301/241/2008, предметом якого стала квартира АДРЕСА_1 . Також з метою виконання зобов'язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_2 05 червня 2006 року укладений договір поруки № SR-301/241/2008.
27 січня 2012 року між АТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» укладений договір купівлі-продажу кредитного портфелю, відповідно до умов якого АТ «ОТП Банк» відступило права, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна», відповідно, прийняло права кредитора за кредитним договором від 05 червня 2008 року № ML-301/241/2008. Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська стягнуто солідарно із неї та ОСОБА_2 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором у розмірі 65 211,95 дол. США, що за курсом Національного банка України (далі - НБУ) станом на 19 березня 2012 року становить суму в розмірі 520 652,21 грн.
За наслідком проведених переговорів із ТОВ «ОТП Факторинг Україна» щодо врегулювання питання сплати заборгованості вона отримала лист від 02 жовтня 2018 року про те, що товариством прийнято рішення про врегулювання заборгованості за вказаним кредитним договором за умови погашення заборгованості, відшкодування витрат на претензійно-правову допомогу, погоджено вивести забезпечення з реєстру обтяжень та зупинити претензійно-правову роботу за основним боргом. На момент подання позову нею сплачено усі кошти згідно з листом ТОВ «ОТП Факторинг Україна» від 02 жовтня 2018 року за № 700/14-4-3, що також підтверджується квитанціями про сплату боргу. 30 жовтня 2018 року на адресу приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Бондаренко В. Г. направлено лист ТОВ «ОТП Факторинг Україна» № 700/14-4-3/ про виключення запису із Державного реєстру іпотек та Державного реєстру заборон нерухомого майна у зв'язку з погашенням заборгованості за кредитним договором. Однак, 06 серпня 2019 року, між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» (клієнтом) та ТОВ «ФК «УкрФінансГруп» (фактором) укладено договір факторингу № 06082019п, відповідно до умов якого до ТОВ «ФК «УкрФінансГруп» перейшло право вимоги від ТОВ «ОТП Факторинг Україна» за кредитним договором від 05 червня 2008 року № ML-301/241/2008. У подальшому, 20 жовтня 2019 року ТОВ «Фінансова компанія «УкрФінансГруп» звернулось до Самарського районного суду м. Дніпро із заявою про заміну стягувача у виконавчому провадженні за виконавчими листами № 206/5113/13-ц, виданими 28 серпня 2013 року Самарським районним судом м. Дніпропетровська, з ТОВ «ОТП Факторинг Україна» на ТОВ «ФК «УкрФінансГруп», яку судом задоволено.
Позивач вказувала, що даний договір факторингу не відповідає вимогам закону, оскільки ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не є банківською установою та ліцензій на здійснення такої діяльності не отримувало. Окрім того, відсутні дані про те, що фактор здійснив фінансування клієнта шляхом передачі грошових коштів у розпорядження клієнту за відступлення прав вимоги за плату, що не була проведена як фактором, так і клієнтом. Окрім того, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» відступив право вимоги не в тій валюті, в якій надані кредитні кошти, що є істотною умовою договору. Також їй, позивачу, не було надано всієї істотної інформації про укладення спірного договору, умови якого є несправедливими та суперечать принципу добросовісності. Оскільки ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не має права надавати фінансові послуги, тому і не має права укладати договори факторингу. Отже, в силу статей 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та зважаючи на відсутність підтверджуючих документів про оплату коштів за спірним договором факторингу, зазначений договір є недійсним.
З урахуванням зазначеного, позивач просила суд визнати недійсним договір факторингу № 06082019п про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги за кредитним договором, укладений 06 серпня 2019 року року між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ТОВ «ФК «УкрФінансГруп», у частині передачі боргу за кредитним договором від 05 червня 2008 року № ML-301/241/2008, укладеним між ОСОБА_1 та ЗАТ «ОТП Банк».
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачами під час укладання договору факторингу дотримані вимоги цивільного законодавства щодо змісту та форми вчиненого правочину, їх воля була спрямована на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договорами. Належних та допустимих доказів того, що ТОВ «ФК «УкрФінансГруп» та/або ТОВ «ОТП Факторинг Україна» в момент підписання договору факторингу не було додержано вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою, шостою статті 203 ЦК України позивачем не надано. Також позивачем не доведено того, що під час переходу від ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ТОВ «ФК «УкрФінансГруп» прав кредитора у зобов'язанні, обсяг її зобов'язань за кредитним договором будь-яким чином збільшився та/або змінився та того, що від визнання у судовому порядку недійсним договору факторингу залежить подальша можливість законної реалізації її обов'язку щодо погашення заборгованості за кредитним договором.
Постановою Київського апеляційного суду від 15 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.
Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, зазначив, що апеляційна скарга за своїм змістом є повторенням правової позиції, викладеної в позовній заяві, аргументи якої знайшли належну оцінку в рішенні суду першої інстанції, доводів на спростування висновків суду апеляційна скарга не містить. Апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції повно і всебічно досліджено наявні у справі докази та дана їм належна правова оцінка, правильно встановлено обставини справи, в результаті чого ухвалено законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулась засобами поштового зв'язку до Верховного Суду з касаційною скаргою (у квітні 2021 року - з касаційною скаргою у новій редакції на виконання ухвали Верховного Суду від 23 березня 2021 року) на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 лютого 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права,просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд.
Як підставу касаційного оскарження судових рішень у новій редакції касаційної скарги заявник зазначає порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд першої інстанції розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження (пункт 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України).
У касаційній скарзі заявник також зазначає, що:
- судами першої та апеляційної інстанцій здійснено розгляд справи без дотримання принципу повного та всебічного дослідження обставин справи, неправильно визначено обставини правовідносин;
- судами порушено принцип змагальності, рівності сторін судового процесу, а також положення статті 2 ЦПК України, не враховано, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права й свободи від порушень і протиправних посягань;
- не надано правової оцінки витребуваним доказам: ксерокопії додатку № 1 до договору відступлення права грошових зобов'язань за фінансовими кредитами від 09 серпня 2019 року № отп-0809-0070, ксерокопії реєстру прав вимоги та ксерокопії платіжного доручення про перерахування грошових коштів ТОВ «ФК «УкрФінансГруп» на користь та підтвердження їх зарахування ТОВ «ОТП Факторинг Україна». Суди порушили вимоги статей 77, 78, 79 і 80 ЦПК України;
- ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не має права надавати фінансові послуги, так як його свідоцтво анульовано, і не могло укласти договір факторингу. Відсутні підтверджуючі документи про оплату коштів за спірним договором факторингу;
- ТОВ «ОТП Факторинг Україна» відступило право вимоги не в тій валюті, в якій надано кредитні кошти, що є істотною умовою договору відповідно до статей 203, 215 ЦК України;
- висновки суду в цілому не відповідають обставинам справи, не містять правового аналізу, не враховують докази касатора і його посилання на відповідні норми закону та судову практику, і складаються з дослівного повторення та цитування законодавчих норм.
У травні 2021 року до Верховного Суду від ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому третя особа, повторюючи доводи касаційної скарги, просить її задовольнити, скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд.
У травні 2021 року до Верховного Суду від ТОВ «ФК «УкрФінансГруп» надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому співвідповідач просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, оскільки вона є необґрунтованою, та залишити без змін оскаржувані судові рішення, що є законними та обґрунтованими.
Інші відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_1 станом на дату розгляду справи до Верховного Суду не надходили.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційна скарга ОСОБА_1 передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 29 квітня 2021 року (з урахуванням ухвали Верховного Суду від 23 березня 2021 року про надання строку для усунення недоліків) відкрито касаційне провадження у справі (з підстав, передбачених пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 752/10304/20 із Голосіївського районного суду м. Києва та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
У травні 2021 року матеріали справи № 752/10304/20 надійшли до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
05червня 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № ML-301/241/2008, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 62 000,00 дол. США, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 4,25 % та зі строком повернення до 07 червня 2027 року.
Згідно з пунктом 3.1 кредитного договору сторони прийшли до згоди, що в якості забезпечення позичальником всіх зобов'язань за цим договором, позичальник, керуючись положеннями чинного законодавства України та умовами цього договору, зобов'язується передати та забезпечити передачу майновим поручителем в іпотеку предмет іпотеки, що перебуває у власності позичальника або/та майнового поручителя, чи здійснити інші дії, письмово погоджені з банком.
В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ОСОБА_1 та ЗАТ «ОТП Банк» 05 червня 2008 року укладений договір іпотеки № ML-301/241/2008, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М. за реєстровим № 8430, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .
Також в забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором 05 червня 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 укладений договір поруки № SR-301/241/2008, відповідно до умов якого поручитель зобов'язався відповідати за повне та своєчасне виконання боржником зобов'язань за кредитним договором.
27 січня 2012 року між АТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» укладений договір купівлі-продажу кредитного портфелю, відповідно до умов якого АТ «ОТП Банк» відступив права, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна», відповідно, прийняв права кредитора за кредитним договором від 05 червня 2008 року № ML-301/241/2008.
Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 28 серпня 2013 року позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задоволено та стягнуто солідарно із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором від 05 червня 2008 року № ML-301/241/2008 в сумі 65 211,95 дол. США, що за курсом НБУ станом на 19 березня 2012 року становить суму в розмірі 520 652,21 грн.
На виконання зазначеного рішення суду 28 серпня 2013 року Самарським районним судом м. Дніпропетровська видані виконавчі листи № 206/5113/13-ц.
Відповідно до листа ТОВ «ОТП Факторинг Україна» від 02 жовтня 2018 року № 700/14-4-3/ позивача ОСОБА_1 повідомлено про прийняте рішення щодо врегулювання заборгованості за кредитним договором № ML-301/241/2008 та зазначено, що за умови погашення заборгованості за кредитним договором № 001/3376/08 в повному обсязі в розмірі 325,76 грн, погашення заборгованості за кредитним договором № ML-301/241/2008 боргу в розмірі 270 000,00 грн, а також відшкодування витрат на претензійно-правову роботу в сумі 5 000,00 грн погоджено вивести забезпечення з реєстру обтяжень та зупинити претензійно-правову роботу за основним боржником. Погоджено видати лист відносно відсутності претензій стосовно заставного майна.
Відповідно до копій квитанцій встановлено, що ОСОБА_1 перераховано на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» кошти в сумах: 5 000,00 грн, 270 000,00 грн, 325,76 грн.
30 жовтня 2018 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» направлено лист № 700/14?4-3/ приватному нотаріусу Дніпровського міського нотаріального округу Бондаренко В. Г. про виключення запису з Державного реєстру іпотек та Державного реєстру заборон щодо нерухомого майна: квартири АДРЕСА_1 у зв'язку із погашенням заборгованості за кредитним договором в розмірі 270 000,00 грн.
Листом ТОВ «ОТП Факторинг Україна» від 31 жовтня 2018 року позивача ОСОБА_1 повідомлено про те, що станом на 31 жовтня 2018 року квартира не є заставним майном ТОВ «ОТП Факторинг Україна», та про відсутність будь-яких претензій, вимог щодо вказаного майна.
06 серпня 2019 року між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ТОВ «ФК «УкрФінансГруп» укладений договір факторингу № 06082019п, відповідно до умов якого до ТОВ «ФК «УкрФінансГруп» перейшло право вимоги від ТОВ «ОТП Факторинг Україна» за кредитним договором від 05 червня 2008 року№ ML-301/241/2008, укладеним між ОСОБА_1 та ЗАТ «ОТП Банк».
Відповідно до копії платіжного доручення від 06 серпня 2019 року № 310 ТОВ «ФК «УкрФінасГруп» на виконання умов вказаного договору факторингу перерахувало на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» кошти у сумі 207 742,10 грн.
09 серпня 2019 року ОСОБА_1 направлено повідомлення про відступлення прав вимоги та 29 жовтня 2019 року - лист-відповідь на заяву ОСОБА_1 , до якого долучено копії документів.
Ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 21 січня 2020 року задоволено заяву ТОВ «ФК «УкрФінансГруп» про заміну стягувача за виконавчими листами № 206/5113/13-ц, виданими 28 серпня 2013 року Самарським районним судом м. Дніпропетровська, з ТОВ «ОТП Факторинг Україна» на ТОВ «ФК «УкрФінансГруп».
Нормативно-правове обґрунтування
Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до статей 512, 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).
Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України від 07 грудня 2000 року №2121-III «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів.
У статті 350 Господарського кодексу України (далі - ГК України) факторинг визначений як передання чи зобов'язання банку передати грошові кошти за плату в розпорядження іншої сторони, яка відступає або зобов'язується відступити банку своє право грошової вимоги до третьої сторони.
У статті 1077 ЦК України зазначено, що, за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06 лютого 2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.
Таким чином, у ЦК України, як вбачається зі змісту його статей 512, 1077, проведено розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу.
З аналізу статей 512-518 ЦК України можна зробити такий висновок щодо суб'єктного складу правочинів з відступлення права вимоги: відповідно до статті 2 цього Кодексу учасниками цесії можуть бути будь-яка фізична або юридична особа.
Разом з тим із частини першої статті 1077 ЦК України, статті 350 ГК України та частини п'ятої статті 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вбачається, що суб'єктний склад у договорі факторингу має три сторони: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності (частина друга статті 1079 ЦК України), фактора, яким може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (частина третя статті 1079 ЦК України) та боржник, тобто набувач послуг чи товарів за первинним договором.
У статті 350 ГК України зазначено, що фактором може бути лише банк, разом з тим, у пункті 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (далі - Закон № 2664-III), норми якого є спеціальними, вказано, що фінансовими установами є банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо передбачених законом, - інших послуг (операцій), пов'язаних із наданням фінансових послуг. У частинах першій, другій статті 7 Закону зазначено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов'язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ.
У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.
Отже, фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до Державного реєстру фінансових установ.
Щодо розмежування за предметом договору, то під час цесії може бути відступлене право як грошової, так і не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги. ЦК України передбачає лише перелік зобов'язань, у яких заміна кредитора не допускається (статті 515 ЦК України). Предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги) (стаття 1078 ЦК України).
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону № 2664-III фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
За змістом пункту 11 частини першої статті 4 Закону № 2664-III факторинг є фінансовою послугою.
Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.
При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.
Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.
Якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов'язанні (частина третя статті 656 ЦК України).
Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.
Плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченої в договорі, право вимоги за яким передається.
Згідно з частиною першою статті 1084 ЦК України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.
Також розмежування розглядуваних договорів здійснюється за їх формою: правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредитору (стаття 513 ЦК України). Оскільки факторинг визначено пунктом 3 частини першої статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кредитною операцією, вимоги до такого договору визначені у статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Суд першої інстанції, із урахуванням вказаних норм матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки позивачем не надано належних і допустимих доказів невідповідності оспорюваного договору факторингу установленим статтею 203 ЦК України загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а під час укладання оспорюваного правочину між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ТОВ «ФК «УкрФінансГруп» були дотримані вимоги цивільного законодавства щодо змісту та форми вчинення договору, який не може бути визнаний недійсним із підстав, зазначених у позовній заяві.
Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, відхиляються, виходячи з такого.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 02 червня 2020 року відкрито провадження у справі та визначено проводити розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (а. с. 114-115 т. 1). Матеріали справи містять клопотання ОСОБА_1 (а. с. 184-185 т. 1) про розгляд справи за правилами позовного провадження, яке суд першої інстанції розглянув та ухвалив відмовити, з продовженням розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а. с. 232-235 т. 1).
Згідно з пунктом 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження. У свою чергу позивач реалізувала своє право подати відповідне клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, належним чином розглянуте судом першої інстанції, заявник мала можливість надавати пояснення та аргументи, висловити свою позицію у справі, про що свідчать надані нею документи до суду, долучені до матеріалів справи, підстав вважати, що слухання справи за правилами загального позовного провадження унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, немає (і позивач такі аргументи не наводить, а в апеляційній скарзі про це взагалі не зазначала), відповідно такі доводи касаційної скарги не підтвердились.
Доводи касаційної скарги про те, що ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не має права надавати фінансові послуги, так як його свідоцтво анульовано, і не могло укласти договір факторингу, не приймаються, оскільки за спірним договором факторингу від 06 серпня 2019 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» є клієнтом (стороною, що передає (відступає) фактору права вимоги), а згідно з частиною другою статті 1079 ЦК України клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. У свою чергу ТОВ «ОТП Факторинг Україна» згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є зареєстрованою юридичною особою, що не перебуває у процесі припинення. Фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до Державного реєстру фінансових установ, натомість такої законодавчої вимоги для клієнта не установлено.
Доводи касаційної скарги про те, що ТОВ «ОТП Факторинг Україна» відступило право вимоги не в тій валюті, в якій надано кредитні кошти, що є істотною умовою договору відповідно до статей 203, 215 ЦК України, були предметом розгляду судів попередніх інстанцій, які надали їм належну правову оцінку, тому Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Не підтвердились доводи касаційної скарги про те, що суди неправильно визначили обставини спірних правовідносин, чи висновки суду не відповідають обставинам справи, не містять правового аналізу, не враховують докази касатора і його посилання на відповідні норми закону та судову практику, складаються з дослівного повторення та цитування законодавчих норм, оскільки, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.
Посилання в касаційній скарзі на те, що суди не надали правової оцінки витребуваним доказам (ксерокопії додатку № 1 до договору відступлення права грошових зобов'язань за фінансовими кредитами від 09 серпня 2019 року № отп-0809-0070, ксерокопії реєстру прав вимоги та ксерокопії платіжного доручення про перерахування грошових коштів ТОВ «ФК «УкрФінансГруп» на користь та підтвердження їх зарахування ТОВ «ОТП Факторинг Україна») відхиляються, оскільки предметом позову є визнання недійсним саме укладеного 06 серпня 2019 року між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ТОВ «ФК «УкрФінансГруп» договору факторингу № 06082019п, який суди дослідили та надали оцінку (разом з додатками, платіжним дорученням про сплату коштів за ним), що підтверджується змістом оскаржуваних судових рішень та матеріалами справи.
Інші доводи касаційної скарги, у тому числі про те, що судами здійснено розгляд справи без дотримання принципу повного та всебічного дослідження обставин справи, порушено принцип змагальності, рівності сторін судового процесу, не надано правової оцінки витребуваним доказам, спростовуються змістом оскаржуваних судових рішень, зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій чи переоцінки доказів у справі, що в силу приписів статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Наведені у касаційній скарзі позивача доводи є аналогічними із доводами її позовної заяви таапеляційної скарги та були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - залишенню без змін із підстав, передбачених статтями 401, 410 ЦПК України.
Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 лютого 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:І. Ю. Гулейков
О. В. Ступак
Г. І. Усик