вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"25" жовтня 2021 р. Справа№ 920/212/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко А.І.
суддів: Чорногуза М.Г.
Михальської Ю.Б.
секретар судового засідання: Бендюг І.В.,
за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 25.10.2021,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Андріяшівської сільської ради Роменського району Сумської області
на рішення Господарського Сумської області
від 08.07.2021 ( повний текст складено 12.07.2021)
у справі № 920/212/21 ( суддя Джепа Ю.А.)
за позовом Фермерського господарства "Вікторія-М"
до 1. Андріяшівської сільської ради Роменського району
Сумської області
2. Головного управління Держгеокадастру у Сумській області
про визнання права постійного користування земельними ділянками,
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2020 року Фермерське господарство "Вікторія-М" звернулось до Господарського суду Сумської області з позовом до Андріяшівської сільської ради Роменського району Сумської області, Головного управління Держгеокадастру у Сумській області про визнання права постійного користування Фермерського господарства "Вікторія-М" земельними ділянками загальною площею 50,00 гектара на території Новогребельської сільської ради для ведення селянського (фермерського) господарства на підставі Державного акта на право постійного користування землею Серія СМ 00053 від 26.03.2001, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 54, виданого на ім'я ОСОБА_1 .
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на норми статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство" (у редакції на час виникнення спірних правовідносин), за змістом яких після укладення договору користування землею, у тому числі на умовах оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації такого господарства обов'язки орендаря цієї земельної ділянки виконує фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви
Рішенням Господарського суду Сумської області від 08.07.2021 у справі №920/212/21 позовні вимоги задоволено.
Визнано право постійного користування Фермерського господарства "Вікторія-М" земельними ділянками загальною площею 50,00 гектара на території Новогребельської сільської ради для ведення селянського (фермерського) господарства на підставі Державного акта на право постійного користування землею Серія СМ 00053 від 26.03.2001, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 54, виданого на ім'я ОСОБА_1 .
Рішення мотивовано тим, що отримання у постійне користування земельної ділянки, наданої для ведення селянського (фермерського) господарства, та проведення державної реєстрації такого господарства постійним користувачем цієї ділянки є відповідне господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Тому у такій ситуації зазначене право не може бути об'єктом спадкування, а постійним користувачем вказаної ділянки після смерті засновника залишається селянське (фермерське) господарство.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач - 1 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, мотивуючи свої вимоги тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач-1 зазначає, що не можна визнати право у судовому порядку, яке є вже у позивача згідно законодавства України.
Апелянт вважає, що спір у справі про визнання права користування земельною ділянкою має характер майнового, у зв'язку з чим позивач при зверненні з даним позовом до суду мав би сплатити судовий збір у відповідності до положень частини 2 статті 4 Закону України «про судовий збір» (1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) із врахуванням вартості спірної земельної ділянки.
Крім того, скаржник звертає увагу суду на те, що позовна заява була оформлена без дотримання вимог пункту 4 частини 3 статті 162 ГПК України, у зв'язку з чим відповідно до частини 1 статті 174 ГПК України мала бути залишено судом без руху. З огляду на дані обставини, відповідач-1 вважає, що при відкритті провадження у справі судом першої інстанції було порушено вищевказані норми процесуального права.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача
Заперечуючи проти вимог апеляційної скарги, позивач подав відзив у якому вказує, що рішення Господарського суду Сумської області від 08.07.2021 року у справі №920/212/21 постановлене з урахуванням висновків щодо застосування норм права, викладених в постановах Верховного Суду від 23.06.2020 року у справі № 922/989/18, від 23.06.2020 року у справі №179/1043/16-ц, від 15.12.2020 року у справі №917/817/19, 12.01.2021 року у справі №917/817/19, від 02.02.2021 року у справі №917/817/19 та з дотриманням вимог ст.ст.2, 3, 4, 5, 7, 8, 9, 11, 14, 16, 17, 80 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство", ст.ст.1, 5, 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство", ст.ст.2, 4, 5, 86, 236 Господарського процесуального кодексу України і є законним та обґрунтованим, а викладені відповідачем-1 в апеляційній скарзі доводи є безпідставними. З огляду на дані обставини, позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Явка представників у судове засідання
В судове засідання представник відповідача-2 не з'явився, про причини неявки суд не повідомили. Про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, доказом чого є рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, які містяться в матеріалах справи.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 120 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи ( його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (частина третя статті 202 Господарського процесуального кодексу України).
Застосовуючи згідно статті 3 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії»(«Alimentaria Sanders S.A. v. Spain») від 07.07.1989).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
З огляду на викладене, дослідивши матеріали справи та враховуючи, що явка представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалась, колегія приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності представника відповідача-2, оскільки він не скористався своїми правами, передбаченими статтею 42 Господарського процесуального кодексу України.
Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як підтверджено матеріалами справи та не заперечується сторонами, Рішенням Роменської районної ради Сумської області "Про надання земельної ділянки для створення селянського (фермерського) господарства" від 02.03.2001 затверджено проект відведення земельної ділянки громадянину ОСОБА_1 для створення селянського (фермерського) господарства. Надано земельну ділянку загальною площею 157,0 га, в тому числі 154,8 га ріллі, 2,2 га сінокоси, громадянину ОСОБА_1 для створення селянського (фермерського) господарства на території Новогребельської сільської ради за рахунок земель запасу району. Земельна ділянку надається - 50 га ріллі в постійне користування, 107,0 га (з них: 104,8 га ріллі, 2,2 га сінокосів) в тимчасове користування на умовах оренди.
У подальшому, 26.03.2001 Роменською районною радою народних депутатів на підставі рішення Роменської районної Ради народних депутатів Роменського району Сумської області від 02.03.2001 гр. ОСОБА_1 видано Державний акт на право постійного користування землею Серія СМ 00053, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 54, згідно якого надано у постійне користування земельну ділянку площею 50,0 гектарів в межах згідно з планом, розташовану на території Новогребельської сільської ради, для створення селянського (фермерського) господарства.
04.04.2001 Роменською районною державною адміністрацією проведено державну реєстрацію створеного ОСОБА_1 Фермерського господарства "Вікторія-М".
Право постійного користування Фермерського господарства "Вікторія-М" земельною ділянкою площею 50, 00 гектара на території Новогребельської сільської ради для ведення селянського (фермерського) господарства підтверджується Державним актом на право постійного користування землею серія СМ 00053 від 26.03.2001, зареєстрованим в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 54, виданим на ім'я голови фермерського господарства гр. ОСОБА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 гр. ОСОБА_1 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 від 29.07.2005.
19.12.2008 державним реєстратор Роменської районної державної адміністрації за № 16211050005000116 проведено державну реєстрацію змін до установчих документів Фермерського господарства "Вікторія-М", а саме: зміна найменування, зміна складу засновників, зміні інформації для здійснення зв'язку з юридичною особою, зміна фізичних осіб, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності.
Згідно виданої Відділом у Роменському районі ГУ Держгеокадастру у Сумській області довідки про правовий статус земельної ділянки від 29.01.2021 № 30 відповідно до земельно-облікових даних та даних місцевого фонду документації із землеустрою Відділу у Роменському районі у користуванні громадянина ОСОБА_1 перебувають земельні ділянки загальною площею 50,00 га, в тому числі: земельна ділянка (рілля) - 29,01 га та земельна ділянка (рілля) - 20,99 га для ведення фермерського господарства на території Новогребельської сільської ради Роменського району на підставі рішення Роменської районної ради від 02.03.2001. Право користування на вказані земельні ділянки посвідчено державним актом на право постійного користування землею серії СМ № 00053, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 54. В 2019-2020 роках на замовлення Держгеокадастру в установленому законодавством порядку розроблялись технічні документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної форми власності та проводилась державна реєстрація земельних ділянок із внесенням відомостей до Державного земельного кадастру. До Державного земельного кадастру внесені відомості щодо земельних ділянок згідно державного акту на право постійного користування землею, виданого на ім'я гр. ОСОБА_1 , серії СМ № 00053, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 54, а саме: земельна ділянка (рілля) площею 29,0100 га (кадастровий номер - 5924186700:01:002:0764) та земельна ділянка (рілля) площею 20,900 га (кадастровий номер - 5924186700:01:001:0352).
15.02.2021 Фермерське господарство "Вікторія-М" звернулося до Державного реєстратора для проведення реєстрації права постійного користування ФГ "Вікторія-М" земельними ділянками, загальною площею 50,0 га, на підставі державного акта на право постійного користування землею серія СМ №00053 від 26.03.2001, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 54, виданого на ім'я засновника вказаного фермерського господарства гр. ОСОБА_1 .
Однак, згідно повідомлення Відділу державної реєстрації прав Андріяшівської сільської ради Роменського району Сумської області від 16.02.2021 № 7/05-34, у зв'язку зі смертю засновника Фермерського господарства "Вікторія-М" гр. ОСОБА_1 , наданими ФГ "Вікторія-М" документами не підтверджено набуття Фермерським господарством "Вікторія-М" (код ЄДРПОУ 30915101) права постійного користування земельними ділянками: (рілля) площею 29,0100 га, кадастровий номер -5924186700:01:002:0764 та (рілля) площею 20,900 га (кадастровий номер -5924186700:01:001:0352 на підставі Державного акту на право постійного користування землею Серія СМ 00053 від 26.03.2001, виданого на ім'я гр. ОСОБА_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв'язку з чим роз'яснено, що державна реєстрація права постійного користування ФГ "Вікторія-М" вказаними земельними ділянками можлива на підставі рішення суду про визнання права постійного користування вказаними земельними ділянками.
Вказані обставини стали підставою звернення позивача до суду з позовом за захистом його права на користування земельними ділянками.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Статтею 3 Цивільного кодексу України визначено загальні засади цивільного законодавства, якими, зокрема, є: свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3, 4 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з ч. 1, ч. 2 п.п. 1, 3, 6 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, припинення дії, яка порушує право, зміна правовідношення. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Частиною 2 ст. 20 Господарського кодексу України встановлено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, зокрема, визнання наявності або відсутності прав, припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення, установлення, зміни і припинення господарських правовідносин, іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.
Згідно з пунктами "а", "д" частини 3 статті 152 Земельного кодексу України, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання прав, застосуванням інших, передбачених законом, способів.
Частинами 1, 3 ст. 114 Господарського кодексу України визначено, що фермерське господарство є формою підприємництва громадян з метою виробництва, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції. Відносини, пов'язані із створенням та діяльністю фермерських господарств регулюються цим кодексом, а також законом про фермерське господарство, іншими законами.
Статтею 2 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство", в редакції, чинній на момент створення позивача, визначено, що селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником. При створенні одним із членів сім'ї селянського (фермерського) господарства інші члени сім'ї та родичі самостійно приймають рішення про участь в його діяльності. Інтереси селянського (фермерського) господарства перед підприємствами, установами та організаціями, окремими громадянами представляє голова господарства. На ім'я голови селянського (фермерського) господарства видається відповідно Державний акт на право приватної власності на землю, Державний акт на право постійного користування землею. З ним укладається договір на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди. Складаються також інші документи відповідно до законодавства України.
Згідно із частиною першою статті 51 Земельного кодексу України, в редакції, чинній на момент створення позивача, громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.
Відповідно до положень статті 7 Земельного кодексу України, в редакції, чинній на момент створення позивача, користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.
Згідно із частиною першою статті 23 Земельного кодексу України, в редакції, чинній на момент створення позивача, право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
Відповідно до статті 9 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство", в редакції, чинній на момент створення позивача, після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи, одержує печатку із своїм найменуванням і адресою, відкриває поточні та вкладні (депозитні) рахунки в установах банку і вступає у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнається державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону.
Отже, чинним на момент створення позивача законодавством передбачено одержання земельної ділянки як обов'язкової умови для набуття правосуб'єктності СФГ як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов'язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ.
З огляду на наведе, суд дійшов висновку про те, що на момент надання земельної ділянки гр. ОСОБА_1 , земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення СФГ надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб'єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.
19 червня 2003 року прийнято новий Закон України № 937-IV "Про фермерське господарство" (дачі - Закон № 937-IV), яким Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" № 2009-ХІІ визнано таким, що втратив чинність.
У статті 1 Закону № 937-IV визначено, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.
Згідно із частиною першою статті 5, частиною першою статті 7 Закону № 937-IV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.
Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону № 937-IV).
Статтею 12 Закону України "Про фермерське господарство" передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.
Згідно з частиною першою статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку.
Отже, й на сьогодні можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов'язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов'язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.
Слід також звернути увагу на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 15.05.2019 у справі № 693/267/18-ц, у пункті 32 постанови від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 та пункті 5.18 постанови від 22.01.2020 у справі № 922/1974/19, у яких суд касаційної інстанції з комплексного аналізу норм статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство", та статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону № 973-ІV, дійшов висновку, що після укладення договору користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство реєструється в установленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи (або фізичної особи - підприємця). З цього часу обов'язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.
Після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство з дати державної реєстрації набуває статусу юридичної особи, та з цього часу обов'язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.
Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постановах від 24 жовтня 2007 року у справі № 6-20859св07, від 10 жовтня 2007 року у справі № 6-14879св07 та від 30 січня 2008 року у справі № 6-20275св07.
Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 Господарського кодексу України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов'язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.
Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також; правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб'єктом такого використання може бути особа - суб'єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України.
Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 320/5724/17.
Таким чином, суд дійшов до висновку, що право постійного користування Фермерського господарства "Вікторія-М" земельною ділянкою площею 50,00 гектара на території Новогребельської сільської ради для ведення селянського (фермерського) господарства підтверджується Державним актом на право постійного користування землею Серія СМ 00053 від 26.03.2001, зареєстрованим в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 54, виданим на ім'я голови фермерського господарства гр. ОСОБА_1 , як це і передбачено чинним на час його видачі Законом України "Про селянське (фермерське) господарство".
Така практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов'язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 317/2520/15-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 606/2032/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 677/1865/16-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 272/1652/14-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 704/29/17-ц, 16 січня 2019 року у справі № 695/1275/17 та у справі № 483/1863/17, від 27 березня 2019 року у справі № 574/381/17-ц, від 03 квітня 2019 року у справі № 628/776/18.
З моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов'язки щодо використання земельної ділянки. У відносинах, а також спорах з іншими суб'єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб'єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 615/2197/15-ц).
Право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.
У пункті 7.27 постанови від 05 листопада 2019 року у справі № 906/392/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.
Так, статтею 141 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 11 січня 2005 року, на момент смерті гр. ОСОБА_1 ) передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати.
Відповідно до приписів частини першої статті 27 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13 березня 1992 року, яка діяла до 01 січня 2002 року), право користування земельною ділянкою або її частиною припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки; б) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.
З викладеного вбачається, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство). У земельному законодавстві (як чинному на момент створення позивача, так і з 01 січня 2002 року й до сьогодні) така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника як смерть громадянина - засновника СФГ відсутня.
Адже правове становище СФГ як юридичної особи та суб'єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об'єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства.
Таким чином, одержання громадянином - засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення СФГ є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття СФГ правосуб'єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення СФГ і подальшої державної реєстрації СФГ як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства.
У разі смерті громадянина - засновника СФГ відповідні правомочності та юридичні обов'язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку.
З моменту створення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) до фермерського господарства переходять правомочності володіння і користування та юридичні обов'язки щодо використання земельної ділянки його засновника.
В запереченнях проти позову, викладених у відзиві, відповідач-2, послався на правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду від 24.01.2018 у справі № 922/799/17, від 13.08.2019 у справі № 908/1393/18 та у постановах Верховного Суду України від 23.11.2016 у справі № 6-3113цс15 та від 05.10.2016 у справі № 6-2329цс16, згідно із якими право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини.
Водночас, Велика Палата Верховного Суду у прийнятій пізніше за вищеперелічені постанови від 23.06.2020 у справі № 922/989/18, дійшла висновку про те, що у разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством до якого воно перейшло після створення фермерського господарства. Звідси право постійного користування земельною ділянкою саме через перехід його до селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) не входить до стаду спадщини. Спадкувати можна права померлого засновника (члена) щодо селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), а не земельну ділянку, яка перебуває в користуванні такого господарства.
Крім того, згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц за змістом системного тлумачення статей 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство", статей 1, 5, 7, 8 і 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 7, 27, 38, 50 і 51 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року, статей 31, 92 ЗК України від 25 жовтня 2001 року після отримання у постійне користування земельної ділянки, наданої для ведення селянського (фермерського) господарства, та проведення державної реєстрації такого господарства постійним користувачем цієї ділянки є відповідне господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Тому у такій ситуації зазначене право не може бути об'єктом спадкування, а постійним користувачем вказаної ділянки після смерті засновника залишається селянське (фермерське) господарство.
Відповідно до частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, достовірними та допустимими доказами, а тому підлягають задоволенню.
Колегія суддів звертає увагу скаржника на таке.
Вимоги щодо форми та змісту позовної заяви визначається у статті 162 ГПК України.
Згідно з п. 3 ч. 3 ст. 162 ГПК України позовна заява повинна містити, зокрема, зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці.
За ч. 1 ст. 163 ГПК України ціна позову визначається: 1) у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку; 2) у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна; 3) у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою всіх вимог.
Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.08.2020 у справі № 910/13737/19, майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об'єктом якої є благо, що підлягає грошовій оцінці.
Водночас, у п.57 зазначеної вище постанови Великою Палатою Верховного Суду викладено висновок, згідно якого до позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці. Під немайновим позовом слід розуміти вимогу про захист права або інтересу, об'єктом якої є благо, що не піддається грошовій оцінці.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову у даній справі є вимога Фермерського господарства "Вікторія-М" до Андріяшівської сільської ради Роменського району Сумської області та Головного управління Держгеокадастру у Сумській області про визнання права постійного користування земельними ділянками, а отже не підлягає грошовій оцінці.
Порядок сплати та розміри ставок судового збору встановлено Законом України «Про судовий збір».
У преамбулі цього Закону зазначено, що він визначає правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Ставка судового збору за подання позовної заяви немайнового характеру становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб (підпункт 2 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»).
У справі, що розглядається, позивач звернувся до суду у березні 2021 року, тому сума судового збору справляється у розмірі з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2021 року.
Згідно зі ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік», з 01.01.2021 прожитковий мінімум для працездатних осіб 2270,00 грн.
Відтак, виходячи з положень наведених норм Закону України «Про судовий збір», за подання позову у даній справі про визнання права постійного користування земельними ділянками до сплати підлягає судовий збір у розмірі 2270,00 грн.
Як встановлено вбачається з матеріалів справи, до позовної заяви керівником Фермерським господарством "Вікторія-М" було додано квитанцію №13_12 від 24.02.2021 про сплату судового збору у розмірі 2270,00 грн, тобто дотримано вимоги чинного законодавства щодо сплати судового збору за подання позовної заяви у встановленому розмірі.
Крім того, дослідивши матеріали позовної заяви, колегією суддів не встановлено порушень вимог щодо її форми та змісту, передбачених положеннями пункту 4 частини 3 статті 162 ГПК України. Відтак, посилання апелянта на зазначені обставини не знайшли свого підтвердження.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.
У даній справі сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.
Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду Сумської області від 08.07.2021 у справі №920/212/21 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на апелянта.
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Андріяшівської сільської ради Роменського району Сумської області на рішення Господарського суду Сумської області від 08.07.2021 у справі №920/212/21 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Сумської області від 08.07.2021 у справі №920/212/21 залишити без змін.
Матеріали справи № 920/212/21 повернути до Господарського суду Сумської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст складено 24.11.2021 після виходу з лікарняного та відпустки судді Тищенко А.І.
Головуючий суддя А.І. Тищенко
Судді М.Г. Чорногуз
Ю.Б. Михальська